Володимир Войтенко, кінокритик: Має залишитися радість

17 квітня 2019 р.

19 квітня 2019 року в Києві пройде 3-тя церемонія вручення національних кінонагород «Золота Дзиґа», що свідчить про розвиток українського кінематографа. Напередодні цієї події нам здалося логічним зустрітися з главою правління Української кіноакадемії, відомим кінокритиком і телеведучим Володимиром Войтенко, і обговорити з ним сучасний стан українського кіно. Текст наводиться на мовах оригіналу.

ВВ. – Питай, що знаю – відповім. Що не знаю – не розкажу.
    КТ. – ну, это понятно. Начну, пожалуй, с того, насколько те фильмы, которые отобраны в короткие листы (претендентов на «Золоту Дзигу»), представляют собой срез состояния современного украинского кинематографа. По твоему, конечно же, мнению.
ВВ. –  Ну, там не всі фільми були подані. Річ в тім, що існують певні правила того, як фільми подаються і можуть брати участь в змаганні за отримання Національної кіно премії «Золота Дзиґа». Наприклад, фільм має мінімум сім днів бути в прокаті або фестивальна у нього має бути доля. Але все одно просто автоматично його не можна взяти. І я думаю правильно розписано, що тільки власники фільмів можуть висунути твір на здобуття «Золотої Дзиги». А в нашому випадку – це продюсер. І саме тому ти міг і сам побачити, що, наприклад, дуже популярних комедій, до яких причетна FILM.UA, не було взагалі в списку. Не було, до прикладу, «Скаженого весілля». Тобто вони не подають свої фільми, бо, напевно, вважають, що тут щось не так, що це якийсь, як вони кажуть, мєждусобойчік. Але ж це питання філософське: ясне діло, що кіноакадеміків тільки 355. Який мєждусобойчік! Адже на будь-якому фестивалі фільми оцінює журі, в якому 5-7 людей. Будуть не ці, а інші люди, і буде інший приз! То ж як на мене, то всі подані фільми (а їх, до речі, цього року було подано найбільше – 97! – адже, я сподіваюся, зростає і престижність премії, і кіно розвивається) – це і є зріз нашого кінематографа. А якщо говорити про фільми, які потрапили до коротких списків претендентів, і якщо довіряти цим 355 людям, – то це ще гостріший зріз.
    КТ. – А тобі не приходило до голови порівняти організаційну структуру чи статус української кіноакадемії з британською або американською?
ВВ. – Не приходило, бо для цього треба вивчити купу документів, в яких розписані всі механізми роботи тих кіно премій, про які ти згадав. Але це ти мені підказав: мабуть треба, щоб це прийшло в голову.
КТ. – Гаразд, якщо ці фільми є зрізом стану українського кіно, то чи не бачиш ти, як патріарх українського кіно критичного цеху…
    ВВ. – Дожився! (сміється)
КТ. – А що не так?
    ВВ. – Та ні, нічого, давай, питай. Просто згадав один анекдот про Брежнєва, хоча там було слово «дослужився» (сміється).
КТ. – Гаразд. То ж які ти тенденції бачиш в українському кіно? Тренди? Якісь зміни протягом останніх 3-х років, відколи існує Кіноакадемія.
    ВВ. – По-перше, почну з того, що я ставлюся з гумором до новітніх запозичень та англіцизмів, тому коли чую слово «тренди», то кажу – не тринди! Але насправді якісь класичні тенденції (хоча я або погано знаю історію світового кінематографа, або ж все ж таки трохи знаю, тому так кажу): ми знаємо, що на прокатних національних кіноринках час від часу вступають у суперечку за глядача (у цифрах, мається на увазі) національні фільми, і дуже часто це – комедії. Такі історії у Франції і не тільки. І, до речі, дуже часто ці комедії не виходять за межі країн або ж культур. І про що це говорить? Про те, що гумор, це річ яка погано перекладається. І мені здається, що саме минулий рік показав, що цей феномен і ця тенденція може бути присутня і в українському кіно. Ми бачили цілу низку комедій, про які ми можемо багато чого говорити (хоча мистецтво взагалі – це оцінкова штука), але якщо ці фільми набрали касу, часом більшу, ніж потужні американські стрічки – то це вже є тенденція. І я думаю, що це нормальна, хороша – і головне – універсальна тенденція, яка стає одночасно і внутрішньо українською.
КТ. – Гаразд. Давай уявімо таку ситуацію – десь через рік до коротких списків претендентів на «Золоту Дзигу» потрапляють «Зараз Беркут» (фільм, який зараз знімає Ахтем Сейтаблаєв, володар минулорічної премії за «Кіборгів») та «Я, ти, він, вона» Володимира Зеленського. Це ж можливо?
ВВ. – Так, цілком.
    КТ. – І який би з цих фільмів, на твою думку, переміг би?
ВВ. – Тут у великій мірі все залежить від тих, хто голосує. За комедію Зеленського голосували грошима люди, а тут голосуватимуть спеціальніші трошки люди – я не кажу, що геть відірвані від звичайного глядача. І мені здається, що вони все ж проголосують за «Беркута», хоча ми не можемо знати, що там буде.
КТ. – А що нам очікувати на церемонії «Золотої Дзиги»? Що там має відбутися?
    ВВ. – Ми всі знаємо, що там має відбутися – мають вручити «Золоті Дзиги» певним фільмам, які з точки зору 355 кіноакадеміків є найвиразніші, найталановитіші, найцікавіші, найгостріші. Це така загальна відповідь, яка є і у тебе. Але хочеться не розчарувань,хоча там майже кожен може отримати – там багато достойних та цікавих робіт, талановитих. Тому хочеться, щоб з нами лишилася радість після вручення. І щоб ті, хто не отримає нагороду (а так завжди буває), не були розбиті розпачем.
    КТ. – Добре. Дякую за те, що знайшов час для цієї зустрічі.

ВВ. – І тобі дякую.

 

 

 

 

Розмовляв Олексій Першко

 

 

 

 

Джерело: Кінотеатр

Advertisements

Залишити коментар

Filed under "2014-2020"

Напишіть відгук

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s