Костянтин Холодов, капелан: Я не хочу, щоб в Україні топтався москаль – ні чоботом солдата, ні бізнесом Григоришина

16 квітня 2019 р.

Доля всіх імперій – це розпад– Якщо говорити, то зараз. Невідомо, як буде з часом наступного тижня, – каже отець Костянтин Холодов, коли дзвоню до нього о 21:00 домовитися про зустріч. Востаннє ми бачилися в Будинку профспілок на столичному майдані Незалежності у грудні 2013-го. Нинішню розмову записую телефоном.

 

Що думаєте про вибори?

– Ситуація очікувана. Після приходу до влади проукраїнських сил маятник завжди хитається в інший бік, і щоразу – сильніше й агресивніше.

Влада повною мірою не виконала обіцяного. Хоча подекуди навіть перевиконує. Як томос і безвіз. Але велика частина суспільства на ці досягнення реагує так: “На хлеб не намажешь”. Ці люди не розуміють, що значить свобода, історія, своя земля. Йде до того, що можемо це втратити. Але є й шанс зберегти свій дім. Нехай кривий і з дахом, який тече, але – свій.

Я люблю свободу. І за неї боротимуся всіма доступними способами.

Костянтин ХОЛОДОВ, 44 роки, капелан. Народився 9 квітня 1975 року в селі Серебрія Могилів-Подільського району Вінницької області. Батько був агрономом, мати – фельдшером. У медичному училищі в Могилеві-Подільському здобув фах фельдшера. Відслужив у армії в Рівному, Львові й Тернополі. 2004 року вступив до Київської духовної семінарії, згодом – до Православної богословської академії. ”Бог торкнувся потилиці і сказав: іди працюй. Я після служби любив залишатись у храмі. Раз помітив: на підвіконні служниця забула ганчірку. Заздрив їй: я піду додому, а вона тут залишиться”. 10 років служить у церкві Успіння Пресвятої Богородиці в селі Гурівщина Києво-Святошинського району. Під час Революції гідності тримав нічну варту на майдані Незалежності. З початком війни на Донбасі став волонтером і капеланом. У 2015–2016 роках був головним капеланом АТО. Нагороджений орденом ”Народний герой”. Грає на гітарі. Захоплюється риболовлею. Має колекцію прапорів. ”Колись мій товариш, який працював в Англії на фермі, привіз британський. Я його виклянчив. Відтоді назбирав понад 50. Є навіть Нової Зеландії та Мексики”. У шлюбі, виховує трьох доньок. Живе в Києві
Костянтин ХОЛОДОВ, 44 роки, капелан. Народився 9 квітня 1975 року в селі Серебрія Могилів-Подільського району Вінницької області. Батько був агрономом, мати – фельдшером. У медичному училищі в Могилеві-Подільському здобув фах фельдшера. Відслужив у армії в Рівному, Львові й Тернополі. 2004 року вступив до Київської духовної семінарії, згодом – до Православної богословської академії. ”Бог торкнувся потилиці і сказав: іди працюй. Я після служби любив залишатись у храмі. Раз помітив: на підвіконні служниця забула ганчірку. Заздрив їй: я піду додому, а вона тут залишиться”. 10 років служить у церкві Успіння Пресвятої Богородиці в селі Гурівщина Києво-Святошинського району. Під час Революції гідності тримав нічну варту на майдані Незалежності. З початком війни на Донбасі став волонтером і капеланом. У 2015–2016 роках був головним капеланом АТО. Нагороджений орденом ”Народний герой”. Грає на гітарі. Захоплюється риболовлею. Має колекцію прапорів. ”Колись мій товариш, який працював в Англії на фермі, привіз британський. Я його виклянчив. Відтоді назбирав понад 50. Є навіть Нової Зеландії та Мексики”. У шлюбі, виховує трьох доньок. Живе в Києві

Люди, які голосували за Володимира Зеленського, хочуть бачити при владі нові обличчя.

– Вони бачать нові маски. А обличчя – старі. Ми знаємо і Зеленського, і Коломойського.

Я ніколи не був прихильником арлекінських шоу. Щирим може бути лише справжній гумор – Бернарда Шоу і Єжи Лєца, навіть Михайла Жванецького. А коли артист надягає маску, гумор перетворюється на кривляння.

Зеленський втягує Порошенка в гру, а з ним – і всю країну. Держава повинна переживати про те, як зберегти себе. А нас втягують у периферійні речі. У той час, коли біля Сумської області зосереджені ударні групи путінського танкового арсеналу. Це гидка маніпуляція, чистий гіпноз. Тут немає місця здоровому глузду.

Як може скластися ситуація в другому турі?

– Знайомий із багатьма людьми, які в першому голосували за Зеленського, але в другому цього не робитимуть. Їхня мотивація така: “Хотіли показати Петру Олексійовичу, що ми ним незадоволені”.

Чи може ситуація після виборів загостритися так, що люди знову палитимуть шини?

– Перемога Зеленського не гарантує миру, а війну всередині держави робить можливою. Він протиставляє одних українців іншим. Ми проходили це 1918-го, коли українці Скоропадського були протиставлені українцям Петлюри. Тоді російські війська з легкістю зайшли в Україну через Харків і почали анексію.

Один сучасний класик сказав, що українці – це чемпіони з колективного суїциду. Наша біда – коротка пам’ять. 300 років жили в колонії, обнесеній дротами й заборонами. Там завжди кояться погані речі.

Травматичні?

– Травма осмислюється пізніше. Поки людина живе в колонії, вона цього не відчуває. За Януковича ми вважали, що живемо в незалежній країні, хоча це було не так. Лише після того, як він у Вільнюсі відмовився підписувати Угоду про асоціацію з ЄС, ми почали розуміти, що перебуваємо в колонії. А потім сталися розстріли – й очі нам відкрилися.

Наша мета: позбутися колоніального минулого й теперішнього. Це можна зробити лише ціною крові. З колонії виходять тільки із втратами.

Ви буваєте на фронті. Які настрої на передовій?

– Більшість моїх побратимів готові боротися. Поряд із ними мені комфортно. А коли виходжу з того середовища, почуваюся трохи ніяково. Їду на Донбас, щоб підтримати хлопців. Бо за кордоном, який вони тримають, вже не Україна, а “русский мир”. Він норовить ступити ногою на всю державу. Хлопці добре це розуміють. Кажу їм: “Ви не самі. З вами вся Україна і Господь Бог”. Якщо ж станеться так, що країна перестане на них зважати, бо президентом стане людина, якій байдуже, куди Росія посуне наші кордони, для них це буде важко.

Частина військових підтримують Зеленського. Він підкупив їх образом свого хлопця, який може по плечу поплескати: “Пацаны, все нормально!”

Зеленський обіцяє вчитися політики.

– Як учитися, якщо ти вже стоїш за кермом держави? Слід було робити це раніше. Тут є якась авантюра, яку важко пояснити. Пам’ятаєте Кашпировського наприкінці 1980-х? Припускаю, це були випробовування можливостей масового впливу на людей для московських спецслужб. А зараз це використовують.

Зараз в Україні є більшість, для якої головне – повні холодильники і шоу в телевізорах. Це може призвести до біди.

П’ять років тому Петро Порошенко переміг у першому турі – отримав 54 відсотки голосів. Зараз цей показник зменшився втричі. Чому він втратив підтримку?

– Я 2014 року не голосував за Порошенка. Після Майдану віддавати голос за людину з колишнього уряду Азарова було неправильно. Зараз підтримую його, бо бачу загрози. Порошенко може зберегти Україну.

Я на нього особливо не сподівався, тому не розчаровувався. Але він зробив набагато більше, ніж я очікував. Йому вдалося зміцнити армію, провести декомунізацію, розвернути Україну до Європи.

На минулих президентських виборах Порошенка частково обирали люди, які були розчаровані Януковичем. Багато голосували за Петра Олексійовича як за успішну людину, яка і їх може зробити такими. Частина виборців, які тоді віддали за нього голос і не підтримують зараз, не прив’язані до боротьби. Їм потрібен комфорт. На таких орієнтується Зеленський.

Томос на хліб не намащується. Але до нього докладено багато зусиль – інтелектуальних, дипломатичних, фінансових. Цього не змогли зробити князі та гетьмани, а ми маємо.

Парадокс. Завдяки безвізу українці повиїжджали в Євросоюз, побачили, що там живуть краще: “Влада нас обманює! Сволочі! Будемо голосувати за Зеленського!”

Хохляцтво – невиліковне. Учора поприбирав дорогу й узбіччя біля дому. Сьогодні дивлюся: знов пляшки й разовий посуд. А кажуть: поганий президент.

У чому феномен Зеленського?

– Це не феномен. Він зумів конвертувати популярність медійного актора і кіношного героя в політичну. Це шахрайство. Ми не знаємо, хто такий Зеленський. Його справжнім побачимо, коли будуть перші накази. А доти – спостерігаємо за актором, який грає Зеленського.

У серіалі “Слуга народу” є все, чого очікує РФ: роздроблена Україна, дурник президент, протистояння сходу і заходу. Це російський продукт. Але ми його їли, давилися ним і реготали.

До Петра Олексійовича теж маю запитання.

Які?

– Мене бентежить відродження в українській політиці Віктора Медведчука, кума Путіна. Його “похоронили” при Ющенку, а за Порошенка він воскрес. Медведчук мав би знати своє місце: або він у вигнанні, або сидить тихо.

Турбує непокараність людей, які розстрілювали Небесну сотню і фінансували сепаратистські бандитські об’єднання. Ці люди досі серед нас.

Дратує російський бізнес, який продовжує працювати в Україні. Наприклад, Костянтин Григоришин (російський мільярдер, співвласник дев’яти українських обленерго. – Країна). Я не хочу, щоб тут в Україні топтався москаль – чи то чоботом солдата, чи то бізнесом Григоришина.

Кажуть, якби Святослав Вакарчук пішов на вибори, виграв би їх у першому турі. Ви довірили б йому державу?

– Якби стояв вибір між Порошенком і Вакарчуком, вагався б, за кого голосувати. Порошенка я знаю, для нього важливі державність, історія, традиції, Українська церква. Вакарчука – не знаю. Але відомо, що він дорожить тими ж цінностями, що і я. Тому мені було би складно обрати.

Чи змінилося життя церкви після отримання томоса?

– Церква змінюється лише архітектурно, але не своїм наповненням. Кількість вірян залишилася така ж.

Та тепер московські попи не можуть дорікнути нам неканонічністю, як робили це раніше. Тоді нас справді цькували. Тепер томос є, Вселенський патріарх нас визнає. Для мене особисто це щастя й винагорода.

Раді, що предстоятелем ПЦУ став митрополит Епіфаній?

– Він керує нашою єпархією понад п’ять років. Найбільше впадає в око його людяність. Він благословив нас бути на Майдані в найважчі часи. Один із перших кинувся допомагати українському війську 2014-го. Перший гуманітарний вантаж у парафіях Київської області зібрали з його ініціативи. Він благословив мене на капеланське служіння.

Ви майже два роки були головним капеланом АТО. Як змінила вас війна?

– На війну пішов як волонтер, возив гуманітарну допомогу. В якийсь момент один із командирів сказав: “Нам потрібен капелан. На війні людям необхідна духовна підтримка”. Так, із літа 2014-го почалося моє капеланство.

Наступного року створили капеланську службу, яку я очолив у зоні АТО. Мав координувати дії священиків у зоні бойових дій. Розподіляв по секторах і бригадах, оформлював документи. Я був всюди – від Маріуполя, Широкиного до Щастя.

Іноді лунають припущення, що Донбас в Україну не повернути. Що це зранена земля, яка й до війни не була ментально українською. Якої ви думки?

– У нас немає іншої землі. Сталося так, що ми втратили її частину. Але це не означає, що ми її подарували. На цій землі жили й живуть українці. І на Донбасі, і в Криму. Ми будемо повертати території. Хоч силою, хоч дипломатично. Росія повинна понести відповідальність – кримінальну й фінансову. Їм доведеться заплатити людям, які втратили житло, за розстріляних, скалічених і ненароджених. Щоб не платити, Російській Федерації зараз краще розпастися на 10–15 країн. Доля всіх імперій – це розпад.

Як ви відпочиваєте?

– Забув, коли це робив. 2016-го друзі з Одеси Олександр і Тамара винайняли нам із дружиною й дітьми бунгало на березі моря на два тижні. Тоді трохи відновився. Після того не відпочивав.

Advertisements

Залишити коментар

Filed under "2014-2020", Третя російсько-українська війна

Напишіть відгук

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s