Катерина Крива: Карате, як фехтування – треба чітко відчути дистанцію, момент та завдати удар

25 лютого 2019 р.

Красива і завжди усміхнена чемпіонка Європи з карате (у вазі до 50 кг), майстер спорту України Катерина Крива ніяковіє, коли її питають про особисті успіхи та розпитують про кар’єру. Але з великим захопленням розповідає про роботу з дітьми. У першій частині інтерв’ю дівчина розповіла про те, чому покинула легку атлетику, хто привів її на карате, чого прогулювала уроки та про бої із зламаною рукою.

 

Вона любить слухати музику під настрій, але віддає перевагу Kiss FM. Дуже любить читати, зараз дочитує третю книгу “Атлант розправив плечі” (роман американської письменниці Айн Ренд, уперше надрукований в 1957 році в США. Він зачіпає тему бізнесу та підприємництва, етику та філософію ділових відносин і роль суспільства в економічному розвитку держави – прим. авт.). Їсть все, що потребує організм та дивиться серіал “Гра престолів” і “Форс-мажори”.

– Ким хотіли бути в дитинстві?

– З дитинства була впевнена, що буду спортсменкою. Коли була в 5 чи 6 класі, то перші спортсмени, які тренувались у нашого тренера, поступили до Львова в Інститут фізичної культури (далі Інфіз – прим. авт.). І я теж хотіла лише туди. Тільки в дев’ятому класі в мене була думка стати адвокатесою, але вона швидко пропала. Інших перспектив для себе не бачила, окрім спортивних.

– Були забіякою?

– Ні. Просто в дитинстві була активною та серйозною дитиною. У школі займалась легкою атлетикою, бігала на змаганнях. Учителі фізкультури розказували, що думали, що зі мною щось не так, бо я постійно серйозна і не посміхнусь. Потім почала усміхатись.

– Більше часу з хлопцями проводили?

– Так, з ними. Переважно всі друзі – хлопці. З ними легше знайти спільну мову.

– Як батьки ставились до захоплення спортом?

– Вони зразу підтримали з карате. Були задоволенні, що я ходжу і займаюсь. Бачили що виходить.

– В легкій атлетиці були успіхи?

– Були, але містечко не було сильно розвинутим в плані інфраструктури. Ми їздили на обласні змагання в Хмельницький, Кам’янець-Подільський. Але в один час по стану здоров’я перестала займатись, були проблеми з нирками.

– На карате Вас привів друг?

– Ми з дитинства дружили. Наші батьки друзі. Його звати Андрій, він на два роки молодший від мене. Все дитинство ми привели разом. Грали у “войнушки”, “стрілялки”, “гонки”. Він почав займатись, сказав, що там класно. В нього дома груша висіла, він мені показував удари. І я теж вирішила піти.

– Розкажіть про свого першого тренера В’ячеслава Андроняка.

Я завжди кажу, що він хороший, а ось чого – не можу пояснити. Зрозуміло, що ми займались не на професійному рівні, а на любительському. Він дуже світла людина, яка вчила робити хороші вчинки. Постійно розказував різні історії. Вчив ніколи не бити першим, але якщо вже тебе зачепили, то треба так дати, щоб батьки прийшли в школу. Але завжди казав цього нікому не казати (сміється – прим. авт.). Він був більше тренером-другом. Напевно, був людиною, до якої можна було прийти і розказати те, чого батькам не розкажеш. Останні пів року він поїхав закордон на роботу. Завжди коли приїжджаю, то приходжу до нього. Взимку коли приїхала, то такої нагоди не було. Він казав, що далі продовжить тренувати. Інколи телефоном спілкуємось. Дитячому тренеру важко забезпечити себе роботою. У великому місті можна, а ось у нас в містечку досить важко.

– На початках Ви займались карате заради задоволення. Де саме і в який момент у карате можна його отримати?

– Когось бити (сміється – прим. авт.)! Всю злість свою на гру викинути. Карате – це не тільки битись і носи ламати. Зараз такого в спортивному карате немає, це більше ігровий вид спорту. Тут все поєднано. Потрібно переграти суперника. Це як математика. Потрібно завжди думати і це інтригуюче.

– Чому карате ближче до фехтування, ніж до боксу?

Бо треба переграти суперника. У боксі теж треба, але там більше на кількість і силу удару. У нас треба чітко відчути дистанцію, момент і завдавати удару. Так само як у фехтуванні – на швидкість та на випередження.

– Коли зрозуміли, що карате це Ваш вид спорту і будете ним займатись професійно?

– Я завжди ціленаправлено знала куди буду вступати та чим займатись. Так остаточно визначилась, що буду професійною спортсменкою, після першого курсу навчання в Інфізі. Тоді я вже зрозуміла, що це не жарти.

– Якщо б не карате, то який вид спорту обрали б?

– Фехтуванням хотіла б займатись. Дуже подобається настільний теніс.

– Ви захоплюєтесь настільним тенісом. Звідки таке захоплення і чи не думали колись зайнятись ним професійно?

– Професійно не думала. Захоплююсь з дитинства. Так само з другом Андрієм ходили. Він жив біля парку, там були тенісні столи. В нього була сітка, ми її чіпляли і грали. Так навчилась. А потім вже в школі з вчителями фізкультури були “батли”. Уроки прогулювала трошки, й йшла грати в теніс. На змагання від школи їздила на область. Навіть непогано виступила, потрапила в першу шістку. А професійно не займалась, бо не було тренерів та умов.

– Друг Андрій, він мотиватор чи підбурювач?

– (Сміється – прим. авт.) Підбурювач. Ми зараз вже так не спілкуємось. Тепер, як була вдома, то бачились. А перед тим довго не зустрічались. Він працює і проживає в Києві.

– В житті приходилось використовувати карате?

– Ні, слава Богу. Коли по два тренування вдень і ти ходиш така збуджена, то якби хтось поліз… рука сіпається.

– Чим пожертвували заради спорту?

– Немає жертв. Хіба, що здоров’я.

– Багато травм було?

– Завжди палець на нозі завертаю в другу сторону. Це неприємна травма, важко ходити. Особливо, коли треба тренуватись. Був перелом фаланги пальців і все.

– У Сараєво на чемпіонаті Європи серед студентів в особистій першості Ви зі зламаною рукою посіла п’яте місце…

Було круто. П’яте місце в особистому заліку і перше в команді. Важко було, бо це передня рука. Ти вже не можеш нею вдарити, бережеш. Але крім неї є ще задня і дві ноги. Це був мій перший серйозний старт. Відібралась, пройшли важкі збори. За два місяці до старту почали готуватись з тренером, потім збори збірної. Під кінець зборів травмувалась. Тренер не вірив, коли я казала що болить рука. Він мені ще “дав”… Я зробила рентген і сказали, що перелом. Ми зустрілись з тренером і він сказав що не буде мене змушувати, “вирішуй сама”. У принципі, не було що вирішувати – їду і все. Мамі спершу не сказала. Розповіла перед самою поїздкою.

– Ви вперта?

– Вперта! Багато хто мені так каже. Але тренерів, переважно, слухаю. Не слухала коли була вредною, але зараз такого вже немає. Перестала, коли сама стала тренеркою. На багато речей подивилась з іншого боку.

– Першу перемогу і нагороду пам’ятаєте?

– Найпершу? Так! Це було у Львові. Я позаймалась десь біля року, ми приїхали на змагання і я зайняла перше місце. І тоді вирішила переїхати до Львова – це була любов з першого погляду.

– Хто чи що мотивує?

– Надихають інші спортсмени, які змогли досягнути успіху. Досягнення легко не даються. Мотивують мої діти і батьки. В час невдач завжди є від них підтримка. Вони показують не тільки, що люблять, а й що я найкраща.

– Було колись бажання покинути карате?

– Так, на першому курсі. Це був переломний момент. Я приїхала з містечка, де всі мене любили, все було добре. А тут, виявляється, що все по іншому. Інші тренування та все по іншому. Був своєрідний пресинг від тренера. Тепер я розумію, для чого він це робив. Треба переламати спортсмена. Ти на тренуваннях добре працюєш, а коли приїжджаєш на змагання – закриваєшся в собі, починаються проблеми, потрібно розтормошити.

– Розкажіть про свого тренера Ігоря Богдана.

– Він буде сваритись. Завжди каже, що ви робите з мене “ізверга” якогось (сміється – прим. авт.). Але це його робота. Коли тільки поступила, то мене потрібно було “ламати” і багато працювати. Зараз, коли дивлюсь поєдинки з першого курсу, то дуже смішно. Розумієш, скільки він роботи зробив. З часом коли почала давати результати, то почала розуміти, для чого він все робив. З ним дуже добре працюється. Він їздить зі мною на змагання та постійно веде, виводить на змаганнях. Основну роботу робимо з ним, а на зборах вже працюємо в парах, на відчуття. Ігор Орестович розвинув та допрацював ті навики, які заклав перший тренер.

– Як приводите аналіз суперниць і боїв?

– Після змагань у нас завжди відеоперегляд. Сідаємо на кафедрі та розбираємо мої дії, помилки, чому так сталось, що треба було зробити в конкретному моменті, що треба допрацювати. Також дивимось поєдинки майбутніх суперниць. Але не багато, бо вона може і поміняти манеру. Тренер завжди перед поєдинком дивиться та слідкує за суперницями. Перед виходом каже, що може робити суперниця, до чого треба придивитись та де бути обережною.

– Яку максимальну кількість боїв проводили протягом одного дня?

– П’ять. Це важко, але кому зараз легко. Якщо це основна сітка, то є час між поєдинками, і я встигаю відновитись. У нас підготовка побудована і на витривалість. Організм готовий попрацювати, певний час відновлюватись і знову працювати.

– Чи потрібно збільшувати кількість днів для проведення етапів Прем’єр-ліги (зараз три дні)?

– Не треба. Тоді потрібно буде міняти і систему підготовки. У нас і так зараз поєдинки за медаль відбуваються в третій день (в неділю). Тому ти встигаєш повністю відновитись.

– Перед змаганнями приходиться набирати або “зганяти” вагу?

– О-о-о, так. “Ганяю” вагу – це не таємниця. Раніше було трошки легше. З віком дещо важче.

Якщо Вам приходиться “зганяти”, то не думали перейти в категорію 55 кг?

– Ні, не думала. Зараз точно цього не буду робити. В мене основний рейтинг в 50 кг. Хоча колись, у 2013 році, на чемпіонаті Європи серед студентів виступала в категорії 55 кг. Раніше я важила менше і це було комфортно.

– Як “зганяєте”?

– Не так “зганяю”, як роблю “сушку”. Два тренування в день, сауна-костюм, бігові на доріжці та обмежую себе в харчуванні. Краще добре поїсти зранку, а ввечері тільки салатик.

– Маєте якусь дієту?

– Я таким не займаюсь. М’ясо обов’язково треба їсти.

– У вас чудовий манікюр. Не заважає на змаганнях?

Ні, не заважає. Нам перед змаганнями, чого ми сильно не любимо, перевіряють. Нігті повинні бути коротенькі. У перерві між змаганнями тільки наберуть форму, відростуть і все. Перед поєдинком перевіряють обладнання, чи одна гумка на волоссі й дають хвилину, щоб навести порядок з нігтями, якщо треба.

– Ви бренд українського карате?

– Я не спортивний бренд, не розкручена. Є бажання стати, але потрібно більше спортивних результатів.

За кілька днів читайте на нашому сайті другу частину інтерв’ю з Катериною Кривою в якому вона розповість про те, чи часто б’є хлопів, хто найкрасивіші спортсмени України, курйоз на змаганнях, забобони та свій стиль бою.

 

 

 

 

Розмовляв Станіслав Безушко

 

 

 

 

Джерело: 24

Advertisements

Залишити коментар

Filed under "2014-2020"

Напишіть відгук

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s