Олена Старікова, переможниця Кубку світу з велоспорту: Якщо ти хочеш бути найсильнішою дівчиною, то маєш тренуватись з найсильнішими хлопцями (повна розмова)

12 квітня 2019 р.

У сезоні, що минув, Олена Старікова завоювала п’ять нагород Кубка світу та перемогла в загальному заліку в спринті. На початку березня 2019 року Олена завоювала для України першу за останні 11 років медаль Чемпіонату світу – срібло в гіті на 500 метрів.

 

Вона любить серіал “Гра престолів” та фільми про Гаррі Поттера, класичну музику та Armin van Buuren. Колись вела окремий записник з переліком прочитаних книг, серед яких улюбленими були “Портрет Доріана Грея” (автор Оскар Вайльд) та “Квіти для Елджернона” (автор Даніел Кіз). У першій частині інтерв’ю Олена розповіла про любов до класичної музики, гру на фортепіано, що точно треба відвідати у Харкові та Львові, умови тренування та чому займається велоспортом.

– Ви львів’янка чи харків’янка?
– Вже стала львів’янкою, але все одно люблю Харків!

– Львів теж став рідним містом?
– Вперше сюди приїхала ще у 2009 році. Періодично приїжджала на змагання та збори. Коли перейшла в збірну, то жила в Брюховичах (передмістя Львова – прим. авт.). Він для мене вже рідний, але, в основному, бачу тільки дім та трек. В місто не часто виходжу. Є речі, до яких ще досі не привикла.

– Чому для Вас місто Харків є хорошим?
– По-перше, я там народилась. Є багато приємних спогадів з дитинства. Там досі живе моя сім’я, брат і сестра. Там великий красивий парк, там почала займатись велоспортом і вперше побачила велотрек. Коли тільки приходиш у школу записуватись, то зразу бачиш трек. Малою навіть не уявляла, що є стіна по якій можна їздити та не падати. Ще й я там можу їздити.

– Які три місця обов’язково треба відвідати, у Львові та Харкові?
– Напевно все стандартно. У Харкові треба відвідати історичний музей. У ньому дужа багато цікавого з нашої історії. Є скелет динозавра. Друге місце – це великий парк з атракціонами. Там завжди зелено, яскраво, грає музика, є якийсь рух – люди бігають, катаються на роликах і велосипедах, вигулюють собак, велике колесо огляду, класний фонтан та смаколики. Коли я їхала з дому на тренування, то завжди через нього. У Львові такого великого і яскравого пару немає. Третього не згадаю.

У Львові всім треба відвідати ярмарку, яка відбувається в центрі. Там дуже класні яблука та виноград в карамелі. Багато різник цікавих речей. Обов’язково прогулятись старою частиною міста, бо це історія. Спуститись в кав’ярню, де дають каски. Там коли подають каву, то підпалюють її. Там дуже атмосферно, залишиться багато емоцій. Також відвідати Дім Легенд і майстерню шоколаду.

– Ви розпочали займатись велоспортом в 13 років. А до цього спортом займались?

Ні. Я була дуже активною, не сиділа дома, постійно лазила по деревах, “жила” на них. Мама пробувала одягнути спіднички, каблучки, але я все одно залазила, і сиділа в них на деревах. Лазила по газових трубах та будь-яких, що йшли над річкою. Ходила по найменших, тримала рівновагу. Також по парканах ходила. Падала, обдирала ноги, але подобалось всюди лазити.

Думаю це десь допомогло і в їзді на велосипеді, бо добре вміла балансувати. Коли у дворі дівчинка мені дала вперше велосипед, то я просто сіла і поїхала. Пам’ятаю, як “зловила” рівновагу, вчитись не треба було.

View this post on Instagram

Нагородження 🙂

A post shared by Olena Starikova 🚴‍♀️🇺🇦 (@starikova9696) on

– Пробували займатись іншими видами спорту?
– Ні. До велоспорту я займалась музикою. Грала на фортепіано, флейті та скрипці. Але це треба було сидіти. Також не люблю математику, а в музиці є такий предмет, як сольфеджіо (дисципліна, що розвиває уміння чути й слухати музику, а також інтонаційно та ритмічно точно, виразно і свідомо створювати музичний текст – прим. авт.). Там треба було сидіти та вираховувати ноти. Я “плюнула” на це все і пішла гуляти на вулицю. Але дуже люблю класичну музику.

– Зараз зможете на якомусь з інструментів грати?
– Фортепіано. Мені ставили ноти, але я не могла по них грати. Запам’ятовувала на слух те, що грала вчителька та повторювала. Тільки так складала іспити. Але в мене короткі пальці і не завжди дістаю октаву. Можливо, коли закінчу їздити, то навчусь і буду для себе грати.

– Враховуючи Вашу любов до лазіння по деревах і трубах, то постійно гуляли з хлопцями?
– Зразу так і не згадаю. І сама лазила, і з хлопцями, і з дівчатами. В основному, вони стояли і спостерігали за мною. Я могла залізти, а вони постійно кричали “давай, давай”. Люди трошки дивились на мене як на дику.

– Як Ви вчились в школі?
– Подобалась географія. Не любила вчитись, хотіла проводити час на вулиці, дуже багато прогулювала. Ще подобалась фізкультура, її я не прогулювала. Можливо зараз не все знаю, але потрібно в першу чергу розвиватись у своїй справі, там, де в тебе є талант. Потрібно постійно вдосконалюватись. Знаю, що ніколи б не змогла стати математиком, фізиком чи кимось іншим, тому що не дано.

– Але Ви багато читали?
– Ще до школи мама навчила читати книги. Тому пізніше читала все, що тільки бачила. І погане, і добре, і романи, і казки. Дуже любила казки читати, був період що читала дуже багато, в тому числі закордонних. Віддавала перевагу книгам у яких є щасливий кінець.

– Про що мріяли в дитинстві?
– Можливо, в кожного і була мрія, а в мене не було. Я люблю проживати один день і не загадувати в майбутнє.

– Крім книг, зараз Ви ще захоплюєтесь відео іграми?
– Так. Можу сидіти цілий день грати. Все почалось з Horizon Zero Dawn. Це моя перша відеогра. Моя улюблена – Read Dead Redemption 2.

– Хто “підсадив” на відео ігри?
– Мій тренер (Євген Болібрух – прим. авт.). Він сам любить відео ігри. Одного разу, коли грав, попросив допомогти. Я сиділа збоку і записувала, які стріли для якої тварини потрібні. Самій так сподобалось, що вже обійшла його.

– Коміксами цікавитесь?
– Так. Мені подобається Бетмен, Супермен і Чудо Жінка. Супермен як не крути він самий крутий і без нього все пропаде.

– Хто був ініціатором заняття велоспортом?
– У мене з’явився велосипед, мені дуже подобалось кататись. І, напевно, щоб я багато не гуляла, мама переживала, що я не в тих місцях проводжу час, тому запропонувала піти на велоспорт. Мені сподобалось і проводила там весь час. Там було багато дітей, які хотіли вести активний спосіб життя.

– Перші змагання пам’ятаєте?
– Так. Мене посадили на велосипед, і я поїхала. Не знала що роботи, це були маленькі кільця. Я просто крутила як божевільна і виявилась перша, все.

– Було бажання покинути велоспорт?

Коли в мене перестало щось виходити. Був момент, що результати стояли на місті. У нас часто боляче і треба терпіти, а я цього не люблю. Була депресія. А потім я перейшла від одного тренера до іншого, і для мене відкрився новий світ. Я почала тренуватись з хлопцями.

– Після початку тренувань з хлопцями результати пішли в гору?
– Так. Якщо ти хочеш бути найсильнішою дівчиною, то маєш тренуватись з найсильнішими хлопцями. Тільки так можеш досягнути успіху. Треба тягнутись до сильніших. А так у тебе є постійний сильний спаринг.

– Чи був переломний момент, коли вирішили остаточно, що будете займатись велоспортом?
– Це все в голову мені вклав тренер. Мені подобається велоспорт, і приносить задоволення. Ще є приємний бонус, була в багатьох країнах світу.

– І як іде вивчення англійської?
– Я постійно на змаганнях і зборах, тому регулярно немає можливості зустрічатись з репетиторкою. Буває, що тільки раз в місяць бачимось. Вона дає мені завдання з граматики. Практику маю на змаганнях, але ще немає великого словникового запасу. Тому деяких слів не знаю.

– Чи вимагали від Вас батьки, родичі або близькі йти вчитись для здобуття “цивільної” професії?
– Особливо ніхто. Та й я батьків не дуже слухалась. В мене завжди була своя думка. Я розуміла, що далі буду в цьому спорті. Заробляти почала в 15 років. Зразу розуміла, що після школи піду в професійне спортивне училище. Зараз вже є бакалавром і маю вищу освіту. Можливо буду тренувати в майбутньому. Але наразі про це не думаю. Планую ще років 10 їздити.

– Зараз не кажуть, що жінка має одружитись, народити дітей?
– Ні. Для мене зараз на першому місці кар’єра. Спершу треба стати на ноги, а тоді думати про дітей. Мені тільки 23 роки. В Європі про сім’ю і дітей починають задумуватись років з 28-30. Коли в тебе є квартира, машина, стабільний дохід.

– Були пропозиції від “шосейників” чи інших видів?

Я зразу мала хороші показники, почала вигравати, конкурувала з хлопцями, тому мене хотіли забрати всі. Хотіли забрати, щоб я їздила по шосе. І тренер з маунтенбайку хотів у себе бачити. Але вибрала трек, бо вважаю, що він красивий, елітний вид спорту. Ти не в пилюці, не в грязюці, не під сонцем. Я так всього цього не люблю. У тебе немає цього страшного загару.

– Вам є значення на якому треці їхати?
– Дерев’яне полотно закрите, і на ньому треба швидше проїхати. Воно рівніше, немає стиків. Бетон можуть погано залити, є шпарини, дощ розмиває, вітер дує, там тяжко. Ти їдеш повільніше, хоч і прикладаєш більше зусиль. Я була розчарована, коли в Харкові відновили трек. До реконструкції він був старенький, розбитий, але швидкий. Новий зробили халявно, погано залиті стики, є ямки.

– Яку максимальну швидкість Ви розвивали?
– В Берліні. Там дуже велике полотно треку, і на спуску можна велику швидкість набрати. Мій часовий рекорд 10,670. Але яка саме швидкість була – не пам’ятаю, для мене це не важливо (67.479 км на годину – прим. авт.). Важливий тільки результат.

– В Україні є умови щоб нормально тренуватись?
– В Києві побудували прекрасний трек. Навіть не очікувала такого. Він швидкий, великі віражі, ще не їздила на такому хорошому (бетонному) треку. Але в нього є один великий мінус – він відкритий. Ми не можемо тренуватись взимку, або коли дощ. Наразі є дерев’яне полотно у Львові, але не завжди виходить на ньому потренуватись…

– Чому?
– Багато інших видів спорту теж тут… І не потрібно забувати про виставку собак. Від них залишається багато шерсті, що потім заважає нормально їздити. Дуже образливо, що це єдиний закритий дерев’яний трек в країні, а до нього так погано ставляться. По ньому гуляють люди. Ти їдеш, а там шматки грязюки лежать, багато скалок, він стає слизьким, через що ми можемо падати.

– За останні пару років є позитивні зміни?
– Стали краще опалювати, а в коридорах навіть спекотно. Але коли виходиш на трек, то прохолодно, бо не всі вікна поміняли, ще є старі. Батареї гарячі, але все тепло з них виходить у вікна. Мені просто хочеться, щоб мала свій час на треці. Можна прийти на тренування, а там займається хтось інший. На вулиці ми піти не можемо.

– Як проходить Ваш день?
– Напевно, трошки нуднувато для людей. Прокинулась – і зразу йду готувати. Час підйому залежить від того, коли тренування. Перед ним я маю мати можливість приготувати сніданок і ще годину відпочити. Кожного дня їм яйця, можу варені, можу яєчню, постійно міняю. Тренування залежить від потреб на момент підготовки. Тривалість – 2-3 години. Далі повертаюсь додому і готую обід, потім денний сон. Прокидаюся, можна щось перекусити, та їду на друге тренування. Після нього вечеря, і ще дві години до сну, під час яких граю у відео ігри. Ще англійський вчу.

– Що, окрім яєць, входить у Ваш раціон? І чи маєте спеціальну дієту?
– Особливо не слідкую за тим, що їм, це дуже складно. Їм те, що потребує організм, покладаюсь на відчуття. М’яса багато не їм, б воно погано перетравлюється. Не їм зелень, дуже її не люблю. Їм каші, особливо гречку. Дуже її люблю, це продукт, який часто рятує. Раціон не є дуже різноманітним. Обов’язково має входити риба. Найголовніше – не порушувати режим харчування. Тому дуже добре, коли ми на зборах в Туреччині, то завжди приходимо на все готове і харчуємось в один і той самий час.

– Під час змагань раціон міняється?
– Важливо їсти між заїздами, щоб була енергія. Коли виступаємо на Кубках світу, то в один день може бути дуже багато заїздів і в різний час. Ти проїхав, і через 15, 30 чи 60 хвилин ти знову їдеш. Викладаємось так, що на фініші відчуваємо нудоту. Їсти не хочеться, але ти мусиш “засунути” в себе цей бутерброд з рибою, щоб сили відновлювались.

– Як відновлюєтесь?
– Маю електромасажер для ніг. Приходжу додому, включаю, а поки він працює граю в ігри. Можу залізти в гарячу ванну для того щоб розслабити м’язи.

– Ви сержант ЗСУ. Як виник варіант з армією?
– Все сталось в один момент: мене запросили до Львова та в ЗСУ. На тренуванні у Львові мене побачив представник спортивного клуба армії, завдяки якому мені запропонували контракт.

– В наряди заступаєте?
– Це стосується тільки хлопців. Дівчата не заступають. Я ходжу на шикування, одягаю форму. Дивно себе в ній відчуваю, але вона класна. Від мене залежить тільки показувати хороший результат.

View this post on Instagram

Это было круто ☺

A post shared by Olena Starikova 🚴‍♀️🇺🇦 (@starikova9696) on

– До Львова Ви їздили з 2009 року…
– Тут відбувається мінімум декілька змагань в рік. Перший раз нас привезли взимку. В мене зразу були медалі. У мене не було жодного разу, щоб поїхала без нагороди. Потім у квітні було змагання, якраз на день народження. Воно у мене 22 квітня, тому торт їли в поїзді. Далі ще двічі приїздила, влітку та восени. Коли була маленька, то їздила змагатись і на трек, і на шосе, і навіть на байку в лісі.

– Як приймалось рішення переїхати до Львова на постійній основі?
– Дуже просто. Тут є трек, на якому можна тренуватись цілий рік. Тому зручніше жити у Львові, ніж постійно їздити. І так все склалось, що переїхала сюди, тут живу і працюю.

– Як сім’я поставилась до переїзду?

Я з 13 років їжджу на збори, тому мама привикла. Вже рік її не бачила. Вирішила запросити сюди, хай вона до мене приїде. Все тут покажу, розкажу. Мені до Харкова їхати далеко. Треба добу потратити на дорогу в одну сторону. Щоб поїхати туди та назад, то мінімум три дні треба, а я не можу на стільки часу випадати з тренувального процесу.

– Які травми були за час кар’єри?
– Є постійні проблеми з колінами. Вони сильно болять. Маю постійно їх замотувати, терпіти. Слава Богу, не приходилось їздити на уколах.

– Передивляєтесь заїзди свої та суперниць?
– Звичайно, що передивляюсь свої заїзди, щоб потім не припускатись тих самих помилок. А за іншими спортсменками дивлюсь безпосередньо на змаганнях.

– Часто в рейтинг заглядаєте?
– Так, дивлюсь. Зараз піднялась на третє місце в індивідуальному рейтингу. Приємно заходити на сторінку і бачити себе вгорі.

– Скільки Ви заробляєте?
– У нас не можна працювати на двох ставках. Тому основна моя робота в армії. Якщо все скласти, то отримую менше, ніж могла б. В ЗСУ платять десь 7,7 тисячі гривень. Також від збірної біля 9 тисяч гривень. Також з цього місяця місто Львів буде платити стипендії тим, хто претендує на олімпійські ліцензії.

– Ви виграли Кубок світу зі спринту. Скільки призових Вам заплатила держава?
– 60 тисяч гривень.

– Є призові на змаганнях?
– Так, але вони не великі. За перше місце – 500-600 євро, друге – 300-400, третє – 150.

– Своїм коштом їздите?
– Ні. Все забезпечують та оплачують. Тільки після Олімпіади було таке, що купувала своїм коштом квитки, а гроші мені потім повертали. Але це не проблема.

– Добових вистачає, щоб нормально харчуватись на виїздах?
– Сніданок завжди є в готелі. Возимо з собою мультиварку, купуємо м’ясо, рибу і самі готуємо обід і вечерю.

– Скільки коштує велосипед?
– 10 тисяч євро.

– Яка вартість всього інвентарю?
– Недавно німецький гонщик опублікував фото з усім потрібним для їзди із вказуванням ціни. Вийшла вартість біля 50 тисяч євро. Крім велосипеда, ще треба спеціальні колеса, педалі, ланцюги, рукавиці тощо. У нас все дешевше.

– Вам купили новий велосипед…

Привикаю до нього. Це як дорогий скакун, якого ще треба приручити. Виступала на велосипеді української фірми. Він не такий дорогий, але хороший. Також він не такий жорсткий. Я не така велика, тому мені вистачало його жорсткості, добре ним управляла. Тепер дали велосипед французької фірми, бо для виступів треба зареєстровані велосипеди у світовій федерації. Там все зроблено для аеродинаміки, але через свою конструкцію він жорсткий. Коли перший раз на нього сіла, то психанула і сказала забрати геть. Зараз вже привикла і полюбила. На попередньому треба було бути постійно напруженою, а тут треба розслабляти руки.

View this post on Instagram

#tannus

A post shared by Olena Starikova 🚴‍♀️🇺🇦 (@starikova9696) on

– Завжди забезпечували велосипедами чи приходилось самій купувати?
– Перший байк купила мама. Але після того, як прийшла на велоспорт, то постійно давали. Чим кращий був результат, тим кращого велосипеда давали.

– Віце-чемпіонка світу з велотреку. Для України це вперше за 11 років…
– Поняття не маю, як так склалось. Коли їхала, то надіялась на медаль, але розуміла, що її може не бути. У нас був складний сезон (вперше 6 Кубків світу), накопичилась втома, не було часу щоб підготуватись до змагань. За місяць ти не можеш нічого нового додати, тільки втримати форму. З самого початку все йшло погано, психувала, кваліфікацію проїхала тільки четвертою. А коли стала другою, то сильно тішилась.

– Хто основні конкурентки?
– Росіянки, австралійки і представниця Гонконгу Чі Вай Ші. Вона в цьому сезоні не програла жодного заїзду. Надіюсь буде конкуренція і в Україні, щоб був спаринг-партнер. Всі ідуть на шосе і байк, тому людей стало менше.

– Очікували на перемогу в загальному заліку Кубка світу зі спринту?
– Ні. Я ще молода, мені треба більше досвіду. Добре, що проїхала всі етапи, змагалась з найсильнішими суперницями. Чим більше ти їздиш, тим кращою ти стаєш. Мій сезон пройшов успішно, але цього мало. Є тільки одне місце – перше, все інше – втішні призи.

– Відбір на Олімпіаду йде по плану?
– Поки що так. Головне, щоб не було травм і хвороб. Попереду ще цілий сезон. У нас дуже складно відбиратись. Ще є Європейські ігри, чемпіонати Європи та світу і 6 Кубків світу.

– Чи були запрошення виступати за інші країни?
– 
Всіх, напевно, запрошували в Азербайджан, багато туди пішло. Я не готова до цього, напевно патріотка. Розумію, що ситуація може й не така хороша і грошей менше платять, але хочеться бути і працювати у себе в країні. Також мені дуже подобаються синьо-жовті кольори.

– Найбільш пам’ятний заїзд для Вас?
– Він недавно був в Берліні. Тут навіть більше все в комплексі, а не окремий заїзд. Почала день із проїздом двохсотки зі своїм найкращим результатом. Була шокована, що в кваліфікації стала другою серед всіх дівчат. У нас чим ти вище, тим слабші суперники. Потрапила в заїзд з росіянкою. Враховуючи нашу ситуацію, їй програвати не хотілось. Вона старша і досвідченіша за мене, що має велике значення в нашому спорті. Я перший заїзд виграла, а потім два програла. Це був жах! Тому поїхала за третє місце.

В цей день у мене було 10 заїздів. В нас щоб виграти, треба двічі випередити суперницю. Тут теж суперницею була росіянка. Вона програла перший заїзд і виграла другий. І ось ти сидиш в очікування вирішального спринту, цілий день змагань, і він одного заїзду буде залежати – ти поїдеш додому з медаллю чи ні. Всім плювати, як я їздила і які результати показували, запам’ятають тільки медаль. Я фінішую і бачу що перемогла. Проїжджаю коло і тренер каже, що мене дискваліфікували через порушення правил. Як почала ревіти. Було дуже образливо зробити так багато роботи і програти через порушення правил. У підсумку прийняли рішення, що порушення було не серйозним і я отримаю медаль. На нагородження пішла заплакана.

– Найбільш пам’ятна нагорода?
– Напевно, бронза з Берліна. Це була моя перша медаль в індивідуальному виді. Вперше дійшла до фіналу та їздила з елітними гонщицями. Я була там, я витримала цілий день, стояла на п’єдесталі.

– Питання суддівства стоїть так само гостро як і в ігрових видах?
– Так. Судді можуть на все вплинути. Вони можуть дискваліфікувати чи зробити перезаїзд. Ти можеш виграти два заїзди, але суддя вирішить, що ти порушив правила і прийдеться ще раз їхати. В мене так було, але я знову виграла. У нас є фотофініш. Була така ситуація, що судді не могли визначити хто виграв і прийшлось ще раз їхати.

– Маєте забобони?
– Одну – червона нитка. Не позичай гроші вечері, не передавай через поріг чи чорний кіт на дорозі – в це не вірю. Нитку почала носити, коли почала краще виступати, відчувала заздрість інших. І тепер ношу за принципом – хай краще буде, ніж ні.

– Дивлячись на роботу всіх своїх тренерів, виникає бажання тренувати в майбутньому?
– Коли дивлюсь на свого теперішнього тренера Євгена Болібруха, то так. Він дуже любить свою роботу, у нього є організаційні здібності, знає що сказати, є лідером. Він сам був спортсменом, тому прекрасно все розуміє. Він постійно надає підтримку, він і мама, і тато, і тренер.

– Чим для Вас є велоспорт?
– Він для мене все. Це сфера, де я хочу себе самореалізувати. Це моє захоплення, хобі, дохід.

– Хто чи що мотивує?
– Тренер, який знає, коли треба дати правильний поштовх. Також сама себе мотивую. Вірю, що все вийде. У мене дуже сильні ноги, потрапила туди, куди треба. Тому хочу бути найсильнішою в світі.

13 дивних питань до Олени Старікової:

– Скільки кілометрів намотуєте за один тренувальний день?
– Не рахую. Наш спорт не темповий. Коли виїжджаю на полотно, то поняття не маю скільки проїхали. Все по часу, а не на відстань.

– Намагались перегнати машину на велосипеді?
– Так, звичайно! Мені дуже подобається, коли на світлофорі загоряється зелене світло, стартувати швидше машини.

– Часто ризикуєте?
– 
Стараюсь не ризикувати. У Львові страшнувато їздити. Багато машин на польських номерах, які підрізають. Водії думають, що встигнуть, що я повільна велосипедистка, яка просто котиться. Тому завжди їду ближче до обочини та повільно.

– Що краще: фільми “Зоряні війни” чи серіал “Зоряний шлях”?
– “Зоряні війни”, звичайно. Але останній фільм не дуже сподобався, все в одну купу зліпили.

– Найдивніше (або банальне) питання від журналістів?
– В основному всі питають одне й те саме, про враження, емоції.

– Велоспорт – це тільки праця чи потрібен талант?
– Це сукупність всього. Ти не можеш бути тупим, в тебе має бути талант та бажання працювати. Я спринтерка, з цим треба народитись. Треба любити свою справу та розвиватись не тільки фізично, а й технічно.

– Їздити на велосипеді – небезпечно?
– 
Ні, але залежить від середовища. На жаль, в нас велосипед не в пріоритеті. Для прикладу, в Нідерландах, коли ти виїжджаєш, то тобі дають дорогу. Там прекрасне для велосипедиста місце.

– Часто катаєтесь Львовом?
– Так, особливо весна-літо. Я виїжджаю з дому та їду на трек. Просто так катаюсь. Живу біля аеропорту, там можна малі кола проїхати. Дуже подобається об’їхати аеропорт зі сторони сіл та дивитись, як заходять на посадку літаки. У Львові багато велодоріжок, і це прекрасно, але по них ходять люди. По них неможливо їздити. Коли виїжджаю на бруківку, то дуже важко, але по іншому не обженеш людей.

– Подорожували на велосипеді?
– Коли була маленька, то нам сказали з Харкова доїхати в табір. Їхали десь кілометрів 100. Це було дуже важко, бо я не можу довго їхати. Ноги сильно боліли, не люблю їздити довго.

– Скільки велосипедів у Вас вкрали?
– Жодного!

– Макіяж наносите перед виходом на трек?
– Ні, немає сенсу. Бо коли розминаєшся, все потече. Губи завжди мажу, бо вони можуть обвітритись. А вії завжди роблю собі ламіновані.

– Як звичайній людині обрати хороший велосипед?
– Це має бути звичайний байк, максимально простий, легкий, зручний та красивий. Коли в тебе красивий велосипед, то хочеться на ньому кудись їхати.

– Скільки у Вас велосипедів?
– На даний момент чотири. Один для їзди з пункту “А” в пункт “Б”. Є “глухар” – моя точна копія, на якій я колись їздила. Тепер я на ньому тренуюсь тільки на дорозі. І два трекові велосипеди.

View this post on Instagram

#comanche#tannus

A post shared by Olena Starikova 🚴‍♀️🇺🇦 (@starikova9696) on

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Джерело: 24

Advertisements

Залишити коментар

Filed under "2014-2020"

Напишіть відгук

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s