Віктор Неборак, письменник: Неборок ми записали за сто доларів

24 вересня 2007 р.

Нещодавно у стінах львівської філармонії пройшов поетичний вечір «Повернення «Бу-ба-бу». Ось уже протягом кількох років мовчання «бу-ба-бістів» глядачі мали чудову нагоду знову послухати прочитання їх цікавих есеїв і оповідань та ще й під музичний супровід. Про особливості цього літературного угрупування, феномен львівської літератури і інші цікаві речі наш кореспондент вирішив розпитати у відомого львівського літератора Віктора Неборака.

– Ви є одним із членів літературного угрупування як «Бу-Ба-Бу». Розкажіть, будь ласка, про це угрупування і як виникла ідея його створення?

Днем заснування «Бу-Ба-Бу» вважається 17 квітня 1985 року. Ідея виникла у Юрія Андруховича і Олександра Ірванця, які залучили до цього і мене. Це виникло, як якийсь інший напрямок поезії ніж ті, які тоді існували. Тоді в українські поезії існувало два магістральних напрямки, які визнавала критика – це так звані метафористи, поети, які писали дуже складно, ускладнену метафорику і сповідальники, які писали вірші дуже риторично і зрозуміло будь-кому, але вони були більш ідеологічні. Ми вирішили зробити щось інакше, відновити сміховий жанр, який в класиці найбільше репрезентований «Енеїдою» Котляревського. Хотіли говорити про важливі речі, але не тиснути і не навантажувати ними. Ми вирішили, що дуже допоміжною в цьому є теорія карнавалу, коли ти говориш не від свого імені, а від імені персонажу, маски чи, навіть, часто блазня. Тоді ми були молоді, так що нам здавалася що це все, як всі геніальні речі дуже прості, але, ясна річ, якби не було між нами якогось приятельського елементу, то, думаю, це би все досить швидко «заглохло».Віктор Неборак

– «Бу-Ба-Бу» складається із трьох людей. Не хотіли ще когось залучити до цього кола?
Ми ж не є якоюсь партією, у нас не має списків, реєстрів і так далі. У кожного з нас є велике коло друзів. Якби це було щось формальне, де потрібно вносити внески і проводити з’їзди, це б було схоже на Спілку письменників. Але в нас сформувався отакий от трикутник і ми деколи жартуємо, що трикутник, це дуже фіксована фігура. Якщо, наприклад, квадрат можна перетворити в ромб, то трикутник є фіксованим, його змінити не можна, тому й він міцний. Так що в цьому нема потреби.

Віктор Неборак– Знаю, що у цьому середовищі у вас прізвисько «Прокуратор»…
Це не прізвисько, це – титул. Коли ми досягали тридцятиліття, то вирішили поприсвоювати один одному титули. Андрухович з-поміж нас найстарший, тому ми з Ірванцем подарували йому титул «Патріарх». Ірванець сам сказав, що йому подобається титул «Підскарбій», і він отримав його хоч і не займається жодними фінансами, це суто такий автестичний титул. Для себе я вибрав титул «Прокуратор», тому, що у мене є така риса вміти сказати якусь критичну «шпильку», навіть якщо це недоречно. Це якесь таке своєрідне прокурорство.

– Свого часу ви займалися музикою, навіть видали власний альбом «Неборок». Чи матиме музична творчість продовження у вашому житті?

До речі, щодо альбому. Він був записаний завдяки Роману Чайці, який сказав, що мало лише зіграти і вмовив нас ще й це все записати. Щодо продовження навіть не заню… Я думав, що продовження могло би бути, але насправді, тоді, коли ми це записували (1994 рік – прим.авт.), був кризовий, купонний і так далі рік. Тоді музиканти мали достатньо багато вільного часу, не вимагали щоб їхня робота була відповідно проплачена. Коли записувати подібні проекти, то, ясна річ, постає питання продюсерування. Якщо якомусь продюсеру захочеться одержати продовження «Небороку» і він до мене звернеться ми зможемо це обговорити. Тоді це фактично робилося власним коштом. Записав це Едуард Грігорєв за смішні гроші – сто доларів. Правда, репетиції ми проводили пів року, ми серйозно ставилися до підготовчого етапу, але запис відбувся за два дні і сто доларів. Можливо, ця сотня доларів була тоді як зара тисяча, але й за тисячу зараз не запишеш альбом.

Віктор Неборак– Як вважаєте, чи має львівська література свій феномен на всеукраїнському мистецько-літературному фоні?
Звісно, що має, адже у Львові є кілька цікавих авторів абсолютно різних поколінь. Просто львів’яни трішки ліниві чи що? Тобто, Львів можна вважати країною в країні, і ліниві ми в сенсі промоції себе на всю Україну. Є, правда, окремі спроби … Коли львів’янин потрапляє в Київ, то, переважно, стає дуже відомим. Тут знову ж таки проблема промоції, бажання, в нас не має в літературі інституції, книжкових агентів, агентів проведення презетацій…. Письменник ніби повинен сам цим займатися, а воно виходить трохи нескромно.

– Коли ви пишете вам потрібний якийсь допінг?

Насправді, в різні часи було по-різному. Теперішній мій допінг це мистецтво: добрий чужий вірш чи книжка, добра музика. Воно відіграє роль не так допінгу, як імпульсу.

Віктор Неборак– Багато письменників скаржаться, що заробити письменництвом на нормальне життя досить важко. Ви ще чимось займаєтеся окрім письменництва?
Моя посада – науковий співробітник інституту літератури академії наук. Це те, з чого я маю постійний заробіток, пишу наукові статті. А підробляю я всякими журналістськими речами.

– Любов врятує світ?

Тільки любов. Здається, більше нічого (сміється). Ми під любов’ю розумієм щось, як сильна прихильність. Насправді, любов це є енергія, яка тримає і відроджує цей світ після різного роду катастроф, воєн і інших поганих речей. І саме оця енергія і врятує світ.

Фото: Богдан Логвиненко

 

 

 

 

Розмовляв Павло Поціновувач

 

 

 

 

Джерело: Сумно

Залишити коментар

Filed under "2001 - 2010", Неборак Віктор

Напишіть відгук

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s