Ігор Смешко, екс-голова СБУ: Я – молоде політичне обличчя

28 березня 2019 р.

Рух ЧЕСНО та спецпроект “Вибори вибори” продовжують серію інтерв’ю з кандидатами на посаду президента. Цього разу нашим співрозмовником став Ігор Смешко, який протягом 14 років перебував поза публічною політикою, однак під час цієї виборчої кампанії увійшов до десятки найрейтинговіших претендентів на булаву.

 

За часів президентства Леоніда Кучми він очолював Головне управління розвідки Міноборони та був головою Служби безпеки. ЗМІ писали про можливу відносну причетність Смешка до отруєння Віктора Ющенка 2004 року, проте сам кандидат це заперечує та сумнівається, що отруєння взагалі було.

Після звільнення з СБУ Смешко займався бізнесом, наукою та викладанням, аж поки 2014 року в.о. президента Олександр Турчинов не призначив його своїм радником. Згодом він отримав той самий статус від Петра Порошенка, але був його штатним радником лише декілька місяців.

Розмова зі Смешком відбулася в офісі його партії “Сила і честь” у центрі столиці, де партійці вітають одне одного по-військовому – “Зичу здоров’я”, а в кутку стоять лицарські обладунки.

Кандидат ображається, коли його називають “людиною зі старої системи”. Стверджує, що напередодні виборів вів безуспішні переговори про об’єднання з Анатолієм Гриценком та Сергієм Тарутою.

Гриценко у коментарі ЧЕСНО заявив, що тема його переговорів зі Смешком “була актуальною до 7 березня”, тобто до останнього можливого дня для зняття кандидатур. Тарута ж каже, що двічі пропонував Смешку долучитися до створення нової політсили, а згодом нібито закликав його підтримати на виборах Юлію Тимошенко.

У годинній бесіді Смешко розповів, чому вирішив іти у президенти, скільки грошей витратив на кампанію, як на його рішення балотуватися вплинув Дмитро Гордон, які стосунки у нього склалися з Порошенком та чому Україні не варто поспішати зі вступом до ЄС.

“Ми б радо об’єдналися, але з ким?”

 

Фото: Дмитрій Єршов

– Минулого року в інтерв’ю газеті “День” ви заявили, що готові напередодні виборів “підставити плече” лідеру, який продемонструє п’ятирічну стратегію розвитку країни та команду. Жоден із лідерів не представив вам її, і тому ви вирішили йти у президенти самостійно?

– Так. Ми зустрічалися з багатьма претендентами. Часто ініціатива навіть не від нас була. Ми вивчали різних кандидатів, цікавилися, хто має програму зміни системи політичної влади, а не просто зміни облич при владі. Хто на рівні стратегії ставить, припустимо, ініціативу щодо реформування законодавства про вибори…

Яку виборчу систему на парламентських виборах ви підтримуєте?

– Однозначно – відкриті списки. Взагалі, ми підтримуємо ідеологію консервативної демократії, яка спирається на базові закони демократії, зокрема розподіл влади на три гілки, децентралізацію і максимальну передачу влади на місця, жорсткий контроль над виконавчою гілкою влади.

Середній клас у країні має складати понад 50% населення. Ідеологічні, а не вождистські партії повинні працювати над підвищенням рівня політичної культури. Тільки свідомий виборець, який має певну економічну незалежність від держави, може обирати відповідного рівня компетентну владу.

Для стабільної демократичної системи потрібні щонайменше дві системоутворюючі партії, засновані на ідеології демократії, як-от ліберальна та консервативна у низці країн Заходу. Ці дві основні партії створюють баланс влади. Одна з них формує коаліцію з малими партіями, інша – контролює, потім вони міняються місцями. Також президент повинен запропонувати проект закону про опозицію, де має бути прописана глибина цього контролю.

Фото: Дмитрій Єршов

Фото: Дмитрій Єршов

Повертаємося до вашого балотування у президенти. Можете назвати тих, хто до вас звертався з ініціативою переговорів про об’єднання?

– За власною ініціативою приходили Анатолій Гриценко, Сергій Тарута. На жаль, ми не почули від них, чи погоджуються вони з ідеологією побудови в Україні консервативної демократії, яку ми паралельно розробляли.

Ми не почули також, чи вони можуть запропонувати свою ідеологію, стратегію і план трансформації існуючої авторитарно-кланової системи влади в демократію. Головні їхні тези були: “Невже не зрозуміло: є злочинна влада – її треба змінити” або “Немає часу займатися паперовою роботою”.

Ми б радо об’єдналися зараз, але з ким? Об’єднуватися треба з тим, хто має стратегію, програму зміни системи. На сьогоднішній день єдині, хто заявив про намір об’єднатися з нами, – Християнсько-демократичний союз Володимира Стретовича. До речі, Стретович – моя довірена особа [у загальнодержавному виборчому окрузі]. Я думаю, що ще будуть партії. Ми дуже хочемо створити першу ідеологічну партію, засновану на ідеології консервативної демократії.

За законом, президент пропонує парламенту кандидатури п’ятьох посадовців – міністра оборони, міністра закордонних справ, голів СБУ, Нацбанку та генпрокурора. Ви можете назвати прізвища тих, кого ви могли б запропонувати в разі обрання?

– Безумовно, у мене є ці кандидатури, і не одна, а дві-три на місце. У секторі оборони це генерал Андрій Таран, який багато часу провів у зоні бойових дій на Донбасі, його остання посада – перший заступник командувача Сухопутних військ. Є адмірал Ігор Кабаненко, який має досвід роботи у штаб-квартирі НАТО [у 2006-2007 роках був радником-посланцем місії України при НАТО – прим. ЧЕСНО]. Є бойові офіцери, зокрема генерал Віктор Ніколюк (наразі начальник навчального центру “Десна”) та молодий командир батальйону морської піхоти Вадим Сухаревський.

Щодо сектору прокуратури – можу назвати ім’я генерала юстиції Леоніда Лузана [колишній військовий прокурор Західного й Центрального регіонів – прим. ЧЕСНО] військовий прокурор з бездоганною репутацією. Є й чинні офіцери, але їхні прізвища називати зарано. Є відомі юристи – правники Володимир Стретович, Сергій Головатий та інші…

На посаду міністра закордонних справ я теж маю декілька кандидатур. Це, зокрема, відомі кар’єрні дипломати з репутацією світового рівня. Не буду наразі їх називати, аби у них не з’явилися проблеми. Серед молодих імен можу назвати Ганну Гопко. Вона також уже має певний авторитет серед закордонних колег. Вона не є членом нашої партії, але і їй може бути запропоновано увійти до трійки-четвірки кандидатів для обговорення.

“На виборчу кампанію ми витратили 1,8 мільйона гривень”

Як і всі кандидати, ви під час реєстрації внесли 2,5 мільйони гривень застави – значна сума. Це були ваші особисті гроші? Чи ви збирали їх зі своїх партійців?

– Це мої власні гроші. З 1991 по 2005 роки я служив військовим дипломатом, керівником розвідки. Мої тогочасні посадові оклади складали не менш ніж декілька тисяч доларів. За мірками нашого часу – множте на десять. Окрім того, я продовжував наукову роботу. 2005 року я вийшов на військову пенсію, вихідна допомога за посадою тоді склала близько 50 тисяч доларів. Відтоді займаюся консалтинговою, науковою та викладацькою діяльністю.

Моя родина має консалтингову фірму, яка, крім іншого, на відкритому конкурсі придбала базу відпочинку на морі між Миколаєвом та Одесою. У моїй декларації вказано все, чим володіє моя родина та за що, згідно із законом, сплачені всі податки.

До речі, у вашій декларації ми нарахували 16 земельних ділянок загальною площею майже 10 гектарів.

– Так, ще 1995 року, по поверненню з дипломатичного відрядження до США, ми вирішили, за можливості, купувати невеликі ділянки землі в Україні. Вважали і вважаємо, що це кращі інвестиції у майбутнє. За кордоном у нас немає ані нерухомості, ані земельних ділянок.

Як наповнюється ваш виборчий фонд? Чиї це гроші?

– Це перекази від пересічних українців, громадян. Інколи по 50-100 гривень надходить. Флешка з іменами цих людей – це найдорожче, що у нас є для подальшого розвитку партії. У нас не було ані телевізійної реклами, ані великої кількості білбордів.

А яка приблизно загальна сума грошей надійшла?

– На сьогодні ми витратили 1,8 мільйона гривень, а увесь зібраний виборчий фонд складає близько 2 мільйонів. І вся кампанія проведена за ці гроші, прошу звернути увагу. Водночас наша бухгалтер мусить повернути нашим добровільним донорам з цієї суми, здається, близько 150 тисяч гривень.

У чому проблема?

– “Приватбанк” приймав у людей гроші, як виявилося, без стиковки з виборчим законодавством. ЦВК і НАЗК побачили порушення закону у формах звітності цього державного банку, який не вніс дані про особи донорів відповідно до законодавства. Тому через проблеми у стиковці трьох державних установ, за які ані ми, ані прості виборці не маємо нести відповідальності, ми зобов’язані повернути ці внески людям або до державного бюджету.

 

Фото: Дмитрій Єршов

Повертаючись до майже 2 мільйонів у вашому фонді. На що вони були витрачені?

– Ви побачите все у звіті. Ми діяли виключно відповідно до закону про вибори. За цим законом, до речі, ми не можемо навіть гривню заплатити людям за роботу у виборчих штабах, спостерігачам і агітаторам – це заборонено. Тому у нас працюють тільки волонтери.

У вас взагалі є якась агітація?

– Окрім волонтерів та обмеженої нашим бюджетом друкованої продукції, її майже не було, якщо порівнювати з іншими рейтинговими кандидатами. Навіть декілька білбордів на велике місто – це місцева ініціатива.

Білборд з агітацією Ігоря Смешка у Львові, лютий 2019 року (фото – Ольга Лех)

Білборд з агітацією Ігоря Смешка у Львові, лютий 2019 року (фото – Ольга Лех)

Руслан Кошулинський: “Кампанію будемо вести бандерівським методом – дійти до кожного”

Тобто ви не причетні до встановлення білбордів?

– Ми проплатили те, на що вистачило коштів. Але ініціатива йшла із місцевих штабів.

Волонтери безкоштовно зробили 25-хвилинний фільм [біографічний фільм про Смешка, який був опублікований у мережі – прим. ЧЕСНО]. Зробили також 15-хвилинний і  30-секундний ролики, але ще їх не крутили, бо гроші скінчилися. Щодня надходить десь 25-30 тисяч гривень від простих людей. Тепер вирішуємо, чи можемо ми дозволити собі за дні, що залишилися, десь цей ролик показати. Але не думаю, що у нас на телебачення вистачить коштів.

“З Гордоном у нас щирі й дружні стосунки”

Ви зараз частий гість телевізійних ефірів. Вам пропонували гроші за відвідування телеканалів? Чи, може, вам доводилося платити?

– Ні. “NewsOne”, “плюси” [канал “1+1” – прим. ЧЕСНО] мене запрошували, ICTV – один раз за весь цей період, “Україна” – один раз на пару хвилин, “Інтер” ніколи не запрошував. Ті канали, де я був, запрошували безкоштовно, і нам нічого не платили. Але знаю, що коли я виступаю на каналі, у них рейтинги ростуть.

Я пішов би на будь-який канал, де є аудиторія наших громадян. Мене не цікавить, хто власники. Часто запитують: “Як ви можете йти до такого-то власника?”. Мене цікавить не власник українського ЗМІ, а українська аудиторія. І навіть якщо власник не патріот, нам треба й “на полі ворога” донести слово правди і аудиторію його ЗМІ зробити патріотами України.

Офіційні звіти: скільки Порошенко, Тимошенко та Зеленський зібрали на кампанію

А наживо з виборцями ви зустрічаєтесь? У вас були поїздки якісь?

– Безумовно. Їх було, на жаль, небагато, але це були прекрасні зустрічі. Львів, Житомир, Вінниця, Умань, рідна Христинівка… Проте, згідно з планом штабу, треба обирати – або телебачення, або поїздки. Телебачення дає більшу аудиторію.

Ваш головний VIP-агітатор – телеведучий, екс-депутат Київради від БПП Дмитро Гордон. Він каже, що він ваш давній друг. Це правда? Ви з ним давно знайомі?

– Я з великою повагою ставлюся до Дмитра Гордона. Після того, як він взяв у мене перше інтерв’ю, приблизно 2008 року, він регулярно запрошував мене на свої дні народження. Там завжди збиралися цікаві та знакові люди, професійна й культурна інтелігенція. Відтоді у нас дійсно щирі й дружні стосунки.

У січні Гордон оприлюднив на YouTube відеоролик, де закликав вас іти у президенти. Ви домовлялися про появу цього відео?

– Ні. Але цей ролик, у певному сенсі, став також каталізатором прийняття мною рішення…

Тобто він був ключовим для вас в ухваленні рішення про балотування?

– Він не був ключовим. Ключовим був стан справ у країні. Ключовим було те, що я дуже сильно відчуваю свій неспокій за майбутнє країни. Я не винуватий, що я професор системного аналізу, у розвідці з 1991 року, що я можу передбачати деякі події. Є в житті офіцера такі миті, коли у нього нема іншого виходу, окрім як зробити крок уперед. Гордон тільки прискорив мій вибір. Він, фактично, кинув мені в обличчя рукавичку.

Фото: Дмитрій Єршов

Фото: Дмитрій Єршов

У Гордона неоднозначний бекграунд: він свого часу рекламував сумнівні речі, наприклад, золоту піраміду, яка нібито лікує різні хвороби. Тепер же у ЗМІ він асоціюється з вами. Вас це не бентежить?

– Ні, мене це не бентежить. У біографії кожної людини є та частина, до якої можуть бути поставлені різні запитання з різною мотивацією та різними людьми. І думаю, у цих запитаннях є багато перебільшень. До того ж знаю, що Дмитро Гордон чи не один веде небезпечну для нього особисто боротьбу з агресором, навіть у його інформаційному просторі.

“Я підготував три варіанти відновлення Комітету з питань розвідки. Президент не підписав жоден”

Ви трохи більш ніж чотири роки працювали радником чинного президента Петра Порошенка

– Ні, це неправда. Що значить “працював”? Три місяці я був штатним радником, я багато про це вже говорив.

Які у вас стосунки з чинним президентом?

– Які можуть бути стосунки з людиною, яка під час війни тебе, кадрового офіцера, запрошує й пропонує відновити роботу Комітету з питань розвідки? Мовляв, “ви двічі очолювали – беріться”. Як офіцер мав відповісти? “Із задоволенням!”. Але вранці наступного дня, не консультуючись зі мною, президент видає указ про те, що мені в тижневий термін треба представити проект положення, проект складу комітету, який “працюватиме на громадських засадах”. Комітет з розвідки – на громадських засадах? Це нісенітниця! Треба ще було зазначити, що засідання проходитимуть перед телекамерами ЗМІ агресора.

Далі я за три місяці пишу три варіанти відновлення роботи комітету. У підсумку президент не підписує жоден із них.

На вашу думку, чому?

– Це треба у нього спитати. Я думаю, йому потрібно було перед Заходом показати, що “бере професіоналів”. А це було перед виборами до парламенту [у жовтні 2014 року].

Мене зняли з посади нествореного комітету в той день, коли директор Національної розвідки США, генерал Джеймс Клеппер прилетів до Києва, аби зустрітися зі мною особисто. Ми були знайомі з ним ще з часу моєї служби у Вашингтоні. Після цього я написав рапорт  про звільнення з посади радника. Але мене лише перевели поза штат.

Поза штатом, фактично волонтером, я упродовж майже трьох років направив президенту з десяток доповідних з пропозиціями покращення роботи сфери безпеки і оборони України під час війни. Жодної відповіді від нього не отримав. Мені вдалося вплинути на рішення президента лише один раз – коли він збільшив фінансування воєнної розвідки. Тоді перед засіданням РНБО йому на стіл поклали мою доповідну про те, що воєнна розвідка тактичного рівня, яка воює та зазнала втрат близько 200 загиблими, всі ці роки отримувала грошове забезпечення на 70% менше, ніж пересічні Збройні Сили чи Національна гвардія.

Тому, коли кажуть “чотири роки був радником” – це перебільшення. Радником можна бути лише тоді, коли людина хоче дослухатися до твоїх порад, коли ви зустрічаєтесь і справді радите.

Коли ви востаннє бачились із президентом?

– З початку 2015 року – один раз, на конференції в Дипломатичній академії, може, півроку тому. Він проходив, коли ми з Євгеном Марчуком [перший голова СБУ, екс-прем’єр-міністр, зараз представляє Україну на переговорах мінської групи щодо Донбасу] та Володимиром Горбуліним [екс-секретар РНБО, екс-директор Національного інституту стратегічних досліджень] сиділи в першому ряду. Він підійшов та потиснув нам руки.

“Люди, які вважають мене технічним кандидатом, не знають моєї біографії”

Фото: Дмитрій Єршов

Фото: Дмитрій Єршов

Цікавить ваша стратегія повернення Криму та деокупації Донбасу. У вашій програмі зазначено, що ви пропонуєте дипломатичний шлях, та згадується Будапештський меморандум.

– Зараз ми не можемо лише військовими засобами повернути цю територію. Проти нас стоїть друга у світі ядерна держава з найбільшою в Європі армією.

Сила держави має чотири складові – економічну, військову, дипломатичну, інформаційну. Треба негайно зміцнювати усі чотири елементи та застосовувати, перш за все, дипломатичний та інформаційний напрями. Перш за все, слід застосувати Будапештський меморандум, який, згідно з Віденською конвенцією 1969 року, є міжнародною угодою. Ми повинні вимагати виконання цієї угоди.

У вашій програмі немає позиції щодо інтеграції України до Євросоюзу. Як ви вважаєте, чи треба Україні хоча б намагатися стати членом ЄС?

– Ви бачите, що через Брекзит ЄС має великі власні проблеми. Є великі проблеми в Італії, Франції, Іспанії, Угорщині, Польщі.

От ми хочемо бути в ЄС. А з якою метою? І чи чекають там зараз на нас? Може, спочатку треба будувати рівень життя, як у Євросоюзі? Зробити таку модель економіки, аби подолати бідність та збільшувати критичну масу середнього класу. Для цього треба обов’язково вступити до ЄС? І що, він за нас це зробить? А без цього будь-які порожні гасла – це суто політична гра, аби людям сказати, що ми щось робимо, у нас є перспектива. І під цю димову завісу продовжувати політичну корупцію, розкрадання оборонного  бюджету та заробляння грошей на крові патріотів.

Як ви плануєте збільшити прошарок середнього класу в Україні?

– Запустити економіку. Але якщо ви не реформуєте політичну систему, ви економіку також не піднімете. Оця авторитарно-кланова система, що є зараз, не зацікавлена в запуску індустріальної моделі економіки міцної держави. Паралельно треба переходити від моделі третього світу до моделі індустріального світу.

Ці всі механізми відомі, але для цього потрібно, аби до влади прийшли політики із системним баченням, які щиро вірять в ідеологію будівництва демократії. От говорять: “А чому б демократам не об’єднатись?”. Покажіть мені цих демократів! Де вони? Їх серед кандидатів немає, немає навколо кого об’єднуватись. Навколо ще одного Ющенка? Ще одного Януковича? Я готовий сьогодні об’єднатися, але хай прийде людина з конкретною програмою і скаже: “Я вірю в демократію, знаю її закони, ми це робимо і здійснюємо”.

Іноді можна зустріти думку, що ви можете бути технічним кандидатом на цих виборах. Наведіть аргументи, чому ви ним не є.

– Технічний кандидат – це той, хто або знімається на чиюсь користь, або відтягує голоси. У кого я їх відтягую? Мій виборець – це, насамперед, ті 30%, які не хотіли йти голосувати. Це люди, які думають, мають освіту, досвід, люди, які ніколи б не голосували за інших. Ну, який я технічний кандидат? Мій виборець – це мій. Я ні на чиєму полі не граю. Люди, які думають, що я технічний кандидат, не знають моєї біографії. Я – кадровий офіцер із родини зі сталими військовими та життєвими традиціями. І свого виборця я ніколи не зраджу.

Чи збираєтеся ви брати участь у парламентських виборах?

– Справжній кадровий офіцер, прийнявши рішення, ніколи не озирається та не повертає назад. Рішення прийнято: я прийшов у політику. До речі, ви зараз бачите дійсно нове політичне обличчя у нашій країні: ніколи не обирався, ніколи не був призначений за політичною квотою. Молоде політичне обличчя – це ж не фізичний вік. Ви гляньте, наприклад,  на “єврооптимістів” – це вже зрілі політики.

Я перейшов свій Рубікон. І наша партія “Сила і честь” (“СІЧ”), перша заснована на ідеології демократії, обов’язково буде в новому парламенті. Ви це побачите. Ми не звернемо зі шляху створення справжньої консервативно-демократичної  партії України. Ми йдемо до перемоги, і ми не зупинимось.

 

 

 

 

 

 

Розмовляли Юлія Решітько, Дмитро Черетун

Залишити коментар

Filed under "2014-2020"

Напишіть відгук

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s