Денис Угрин і Роксана Літинська: Підкорити Еверест заради дитячого читання

лютий 2019 р.

20 лютого стартував конкурс відгуків для школярів «Читай-пиши», започаткований Благодійним фондом Сергія Жадана спільно із БараБукою з метою популяризації читання серед дітей і підлітків Донецької і Луганської областей.

 

Підтримати ініціативу зголосилися благодійники Денис Угрин і Роксана Літинська, подружжя з Лондона, яке понад 20 років мешкає і працює за кордоном. Щоб привернути увагу до конкурсу і зібрати необхідні кошти, Денис і Роксана збираються підкорити Еверест. Таким чином це буде перше подружжя, яке зійде на найвищу гору світу.

За роки війни з Росією Денис і Роксана встигли долучитися до багатьох інших благодійних проектів і матеріально допомогти тим, хто цього потребує на сході України. Чому подружжя вирішило долучитися до збору коштів для конкурсу «Читай-пиши», про книжки, які вони читали в дитинстві, та якими бачать книжки для сучасних дітей і підлітків, розпитувала БараБука.

Конкурс відбувається за фінансової підтримки БФ «Ukraine Charity».

Денис Угрин

– Як ви опинилися в Лондоні?

– Денис: Приїхали вчитися англійської мови на шість місяців у 1998 році й ось двадцять років опісля продовжуємо вчитися.

Яким було ваше дитинство? Чи були в ньому книжки? Які?

Денис: Наше дитинство проходило в Радянському Союзі, де не було електронних забавок (за винятком «Ну, постривай!», де вовк збирав курячі яйця, і всі хотіли подивитися мультик наприкінці гри, а його насправді не було), але були книжки. Якщо відкинути радянську пропаганду, то з книжок на мене найбільше враження справили націоналістичні видання, які нелегально мала моя бабуся, також її заборонена релігійна література, а з легальних – пригодницькі, сатиричні й історичні книги. Найкраща книжка мого дитинства – «Три мушкетери», підліткового віку – твори Ільфа і Петрова.

Роксана Літинська

Роксана: Книжки були одним із дуже важливих супутників мого дитинства. Декілька наріжних каменів:

– починаючи від «Карлсона», якого мама читала на ніч, і закінчуючи Пеппі Довгапанчохою (як я відчувала в ній усю дівчачу силу і невизнання світом!). Мабуть, моє самоствердження через боротьбу за права жінок походить від Пеппі :).

– У нас удома була велика бібліотека. Вона вміщала також 200-томну серію «Библиотека всемирной литературы» радянського видавництва 1960-70-х років. Це було для мене неймовірне джерело пізнання.

– Звичайно ж, як багато дітей, обов’язкове читання з ліхтариком під ковдрою.

– Пригодницькі та детективні історії завжди брали гору над іншими жанрами. Безстрашність і боротьба за правду разом із безкомпромісністю сформували мій характер :). Розумний і простий голос Меґре часто звучав у вухах :).

– Дуже захоплювали переклади українською, такі як «Гобіт» у перекладі Олександра Мокровольського.

– Коли почали вчити українську літературу ХХ століття, відкрила для себе багато нового у плані пригодницькому та національної боротьби. Іван Багряний із «Садом Гетсиманським» і «Тигроловами» відтоді засів у куточку душі до сих пір :).

Яким бачите сучасне «дитинство» й участь дорослих у житті дітей? Особливо зважаючи, що живемо у світі швидкого народження й відмирання профорієнтирів, залежностей, потреб виживати…

Денис: Це дуже широке питання. Воно мене цікавить професійно як дитячого психіатра. Думаю, що діти найбільше потребують, з одного боку, живого контакту з дорослими та іншими дітьми, а з іншого – способу пізнання світу, який розкриває його у всій багатогранності.

Як у цьому всьому контексті ви вирішили приєднатися до місії конкурсу?

Денис: Ми зустрілися з Сергієм Жаданом і його дружиною Іриною Куніциною в Лондоні. На той час ми вже багато допомагали нашим співгромадянам зі сходу України, і дітям зокрема. Нас захопила ідея відійти від стандартної допомоги матеріальними речами і прийти до абсолютно нового рівня – заохочення пізнання світу і самих себе через літературу. На нашу думку, хороші автори, такі як Сергій, здатні ввібрати в себе незвичайно широку палітру сприйняття світу через призму його бачення іншими людьми. Діти зі сходу України повинні мати шанс не тільки пізнавати світ через нашу літературу, але й додавати до сучасної літератури. Їм є чим поділитися.

Діти, що братимуть участь у конкурсі, часто мають травматичний досвід війни. Як книжки і письменники можуть допомогти прожити це? Чи краще так, «на відстані», взагалі не піднімати цю тему?

Денис (Денис Угрин – кризовий психолог, лікар-психіатр дитячого і підліткового віку. – Ред.): Для дітей, які травмовані війною, дуже важливо не пригнічувати травматичні спогади, а навпаки максимізувати можливості і способи розповідати про травматичні події, в тому числі на письмі і за допомогою малюнків. Механізм тут досить простий: діти, налякані спогадами або так званими «флешбеками», найкраще дають собі з ними раду за допомогою багаторазового переказування/описування/змалювання цих подій. На початку це може бути дуже неприємно і страшно, через що батьки часто бувають проти таких прийомів, але з часом діти просто перестають боятися – найкраще досягнути того, щоб діти відверто «нудьгували» коли розповідають про свої переживання. Разом із тим, дітей не варто змушувати згадувати про травматичні події, якщо вони не готові.

– Чи зобов’язана дитяча книжка мати щасливий фінал? Якою має бути сучасна дитяча книжка?

Роксана: Мені би дуже хотілося, щоб книжки не підсилювали нав’язані стереотипи поведінки, а розвивали критичне мислення й оцінку ситуації. Особливо в дитячому віці. Скільки ми втратили видатних вчених, винахідниць, скільки щасливих днів не провели чоловіки зі своїми дітьми, бо ми з дитинства приписували певну роль кожній статі! У цей час швидких змін і безграничних можливостей ми не встигатимемо, якщо одна частина розвивається за рахунок іншої. Довготривалого майбутнього в такого суспільства немає.

Було би страшенно приємно бачити більше книжок про сміливих, винахідливих, розумних дівчат; хлопців, які проявляють емоції і не несуть непосильної одноосібної ноші захисника і забезпезпечувальника. Щоб вирівняти можливості у майбутньому для кожної дитини.

Що б ви побажали учасникам конкурсу?

Денис: «Читай – пиши: мудрий рости!»

 

 

 

 

Розмовляла БараБука
Фото зі сторінок Дениса Угрина і Роксани Літинської у фейсбуці

 

 

 

 

Джерело: Барабука

Advertisements

Залишити коментар

Filed under "2014-2020"

Напишіть відгук

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s