Жан Беленюк, борець: Україні не вийти у боротьбі на рівень Росії по одній простій причині

р.

ЖАН БЕЛЕНЮК – один з найтитулованіших борців греко-римського стилю в Україні. В інтерв’ю “Апостроф” срібний призер Олімпійських ігор, чемпіон і призер світових першостей розповів про те, як розвивається боротьба в Україні, з якими проблемами стикаються спортсмени і висловив свою думку про конфлікт у зв’язку зі зміною головного тренера з греко-римської боротьби.

 

– Жан, вас часто називають найтитулованішим борцем в греко-римському стилі, а ви самі себе таким вважаєте?

– Правда? (Сміється) Ні, я себе таким не вважаю. У мене ще немає олімпійського золота. Крім нього все є.

 

– У минулому році в поєдинку за звання чемпіона світу ви програли турецькому борцю. Аналізували, що завадило здобути перемогу?

– Швидше за все, психологічно був не на всі 100% готовий перемогти. Хотілося, звичайно ж, показати хороший результат, але простій у два роки дав про себе знати. Через це не вийшло повністю показати те, на що здатний. Але нічого страшного. Зараз головна мета – поїхати на Олімпіаду, там буду намагатися виграти.

 

– Як готуєтеся до чемпіонатів світу і Європи в Бухаресті і Астані відповідно?

– Планую всюди їздити і перемагати. Крім того, в цьому році ще й у Києві пройде міжнародний турнір. Наш настрій – тільки золоті медалі. Головний акцент, звичайно ж, на Олімпіаду, тому все, що буде на шляху, більше сприймається як підготовчий етап.

 

– Як плануєте готується до Олімпіади? Яка в принципі зараз обстановка в збірній?

– У нас, як ви вже знаєте, в кінці року змінився тренерський штаб. Поки що нічого сказати не можу. Я знаю їх як спортсменів, але якими вони будуть тренерами – мені не відомо. Розумієте, один тренер – це ще не вся команда. Є ще команда, яку він приводить разом з собою до тренувального процесу – не тільки головний тренер вирішує розпорядок дня і програму підготовки. З ним приходить ще п’ять чоловік і разом вони починають формувати ключові позиції по нашій підготовці. Будемо сподіватися, що новий тренер буде керуватися інтересами команди і інтересами розвитку боротьби в Україні.

 

– Правда, що хтось із борців планує бойкотувати тренування через зміну керівництва?

– Якщо чесно, то не чув про таке. Власне, не бачу в цьому ніякого сенсу. Розумієте, тут правда у кожного своя. Борцівське співтовариство розбилося на два табори – одні проти такого рішення, інші за.

Я, з одного боку, не можу виставити якусь претензію міністру, я і так вже багато йому сказав. Але якщо брати об’єктивно, то зараз він між двох вогнів. З одного боку ті борці, які підтримують Артура Петровича [Дзигасова], а з іншого – нова команда і люди, які її підтримують.

Як виявилося, у всіх начебто свої адекватні аргументи. Я був проти змін з огляду на те, що дуже мало часу залишається до Олімпійських ігор, а через півроку ще й ліцензійний чемпіонат світу. А змінюється не тільки головний тренер, але й уся команда, яка включала в себе таких досвідчених і висококласних в минулому спортсменів як Володимир Шацький і Армен Варданян.

Невідомо як це позначиться на результатах в майбутньому.

Тому я однозначно стояв на стороні Артура Петровича. Ми з ним багато всього пройшли, на багатьох змаганнях були, багато показували разом. Я не міг його не підтримати або вчинити якось інакше.

 

– Ми спілкувалися з Ігорем Ждановим (міністр спорту і молоді України, – “Апостроф”) щодо цієї ситуації, так, ось, він сказав, що рік був не досить успішним для збірної, тому й постало питання про зміну тренера. А ви як оцінюєте минулий рік?

– А що значить не успішний? Були перемоги, медалі…

 

– Ну, ось, ви, наприклад, отримали срібло, а всі розраховували, що золото буде.

– Можливо, я від міністра теж багато на що розраховував. Проте, після чемпіонату світу він мені особисто зателефонував, привітав. І ні слова не сказав про невдалий виступ.

– А чому в принципі зі спортсменами, командою не радяться про те, коли і кого призначати? Така практика є в інших країнах?

– Особисто я вважаю, що з командою обов’язково потрібно спілкуватися. Тому що це безпосередньо ті люди, які їздять на змагання і від нас на пряму залежить результат. Потрібно цікавитися думкою команди. Але в цьому випадку ніхто не цікавився, і це дуже неправильно. Але ситуація в цілому дивна. Навіть якби й порадилися, мені здається, думки все одно розділилися б 50 на 50.

 

– Так, той же Жданов нам в інтерв’ю сказав, що до нього приходили спортсмени і скаржилися на Дзигасова…

– У Ігоря Олександровича був реальний привід звільнити Дзигасова, коли не було жодної медалі за рік, але він його не звільнив. А зараз, коли рік був значно успішнішим за попередній – піднімає питання про відставку і звільняє.

 

– А чому не було медалей? Ви вважаєте в цьому є якась помилка тренерського штабу?

– Насправді, там було дуже багато чинників.

По-перше, були зміни в правилах, я навіть не відібрався на чемпіонат світу тоді. Федерація вирішила поекспериментувати і повністю прибрати позицію партеру примусового, а люди, що не зробили жодного руху на змаганні, поїхали на чемпіонат світу. Ось це все дуже згубно вплинуло на результативність нашого виду спорту. Вони зрозуміли, що це була помилка, змінили своє рішення і все стало в цьому році на свої місця.

По-друге, в минулому році в основному брали участь молоді хлопці, у яких, на жаль, не вийшло себе проявити. Ось цей момент потрібно було розуміти.

Але, як би там не склалося, за дійсно нерезультативний рік Дзигасова ніхто не звільняв. А в цьому році, мабуть, все змінилося, хоча медалі є.

 

– У минулому році вам заборонили брати участь в чемпіонаті Європи, який проходив в Росії. На вашу думку, якою має бути політика держави в таких питаннях? З огляду на той факт, що Росія – країна-агресор.

– Дивіться, питання полягає не в тому, що Росія – це агресор. Це зрозуміло і ніхто нічого не має в цьому плані проти. Питання в тому, що, коли я дізнався, що чемпіонат Європи проходитиме в Дагестані, моє перше запитання полягало в наступному: “А чи будемо ми туди їхати? Чи є сенс півроку витрачати на підготовку, щоб нам потім сказали, мовляв, хлопці, вибачте, ви даремно готувалися, ніхто туди не поїде”.

 

– Це ви за півроку дізналися?

– Так, як тільки я дізнався, одразу ж про це запитав. Але нам відповіли – готуйтеся, чотири роки всі їздили, ніяких проблем не було, а в разі перемоги – приїдете ще й героями. І в цій ситуації думки багатьох теж розділилися – одні кажуть, що не можна їздити тому, що країна-агресор, а інші кажуть – потрібно їхати і карати їх на їх же території.

 

– Наприклад, як Усик переміг Гассієва у Москві?

– Так, приблизно так, але він на свої гроші куди завгодно може поїхати. А тут була заборона міністерства, вони не відправляли нас за свої гроші і не преміювали нікого. Думки розділилися.

Тобто я спочатку питав у багатьох людей, які мають відношення до українського спорту, про всі можливі наслідки. Мене запевнили, що все буде нормально. У підсумку, я півроку тренувався, працював і за місяць до чемпіонату Європи мені кажуть, що ніхто і нікуди вже не їде. Мені просто шкода своїх сил і здоров’я, які я витратив на підготовку до цього чемпіонату Європи.

В цьому і питання, розумієте. Чотири роки всі їздили і ніяких проблем не було, а зараз схаменулися, що Росія – це країна-агресор. Якби все відбувалося послідовно, і вони одразу б заборонили всі поїздки – я, як і інші спортсмени, не задавався б цими питаннями.

Просто шкода, що пройдений обсяг роботи виявився даремним. Багато чиновників. які ніколи не займалися спортом професійно, не розуміють, що означає півроку готуватися до змагань. Їм простіше поставити підпис під черговим документом, не замислюючись, як буде спортсмену у фізичному і, що ще більш вагомо, у психологічному плані.

Ми працювали, пахали, і коли нам кажуть, що ваша праця була марною, то мене це дуже обурило. Будь-яка людина, яка б півроку пропрацювала, а потім їй сказали, що це було даремно, засмутилася б і обурилася.

 

– Як думаєте, чому російська збірна з боротьби часто бере першість на всіх можливих чемпіонатах, в чому їх успіх?

– Вони просто дуже багато грошей вкладають в розвиток спорту. Навіть якщо подивитися на їхні зали, то видно, що туди вкладаються дуже великі гроші. У нас, на жаль, таких можливостей немає.

Також країна сама по собі дуже велика, з безліччю союзних республік, в яких цей вид спорту є національним. Там хлопчаки з раннього дитинства займаються боротьбою, тому дуже велика конкуренція в цьому плані. З вільної боротьби виграти чемпіонат Росії іноді складніше, ніж виграти той же чемпіонат світу. Звідси і всі їхні результати.

Тобто якщо ти вже виграв чемпіонат Росії, то на чемпіонаті світу можеш спокійно претендувати на першу трійку як мінімум. Тому їхні результати і високі – дуже велика конкуренція всередині країни.

 

– Що потрібно зробити Україні для того, щоб також розвивати цей вид спорту?

– Розумієте, у нас немає таких фінансів. Навіть якщо взяти просто зали, їх стало набагато менше у порівнянні з тим, коли я починав займатися. Багато хлопців зараз їздять тренуватися в Конче-Заспу, там більш-менш нормальні умови: є тренажерний і борцівський зали.

Було б дуже добре, щоб і у місті були можливості так тренуватися. Олімпійський спорт високих досягнень відходить на другий план, поступаючись місцем комерційно вигідним спортзалам, де одні заробляють гроші, а інші займаються своїми тілами. У звичайних залах, які знаходяться на балансі міста, ніхто не займається. Це нікому не вигідно.

Зараз популярні напрямки в плані фітнесу, крос-фіту. А боротьба стає більш олдскульним видом спорту. Охочих займатися боротьбою не так вже й багато, на жаль.

 

– А робиться щось для популяризації боротьби?

– Так, наша федерація всіляко намагається привернути молодь до цього виду спорту. Проводить дитячі борцівські ліги. Розумієте, коли дитина в маленькому віці займається – це одне, а коли виростає – стикається зовсім з іншими питаннями. Наприклад, потрібно заробляти гроші, забезпечувати себе і сім’ю. Це все наносить свій відбиток. Може ти й хочеш займатися боротьбою, але не факт, що заробиш…

 

– А у вас офіційна ставка, правильно?

– Так, від міністерства ми отримуємо заробітну плату.

 

– І скільки, якщо не секрет?

– У всіх по-різному, у середньому спортсмен мого рівня отримує 9 тисяч гривень.

 

– Це з урахуванням надбавки за перемоги?

– Так, базова ставка – це мінімальна заробітна плата, наскільки я знаю. А далі йдуть вже якісь заохочувальні винагороди за результат. Плюс, я ще отримую стипендію за Олімпійські ігри – 12 тисяч гривень. Взагалі вона видається на два роки, але так як у мене був результат на чемпіонаті світу, мені її продовжили ще на рік. Ось така от арифметика.

 

– Не мільйони, звичайно, але вже щось.

– Ви це скажіть міністру, він відповість, що це просто божевільні гроші.

 

– Головні тренери, наскільки я знаю, отримують близько 2 тисяч доларів.

– Головні тренери отримують. І це дуже добре. Нам обіцяли. що після підвищення головним тренерам і нам підвищать. Поки що два роки ми знаходимося в режимі очікування.

 

– А тренерський штаб і помічники?

– Наскільки я знаю, помічники головного тренера отримують ненабагато менше головного тренера. А ще є тренери, які працюють і роблять найбільш чорнову роботу, якщо можна так висловитися – ті, які дітей тренують. Ось вони як отримували небагато, так і отримують. Пощастило тільки головним тренерам збірних команд.

Маю велику надію, що ця ситуація зміниться незабаром, і наш вельмишановний міністр зверне увагу на спортсменів і інших тренерів.

 

– Який у вас розпорядок дня? Як часто ви тренуєтеся?

– Я тренуюся в залежності від етапу підготовки.

 

– Зараз важливий рік, передолімпійський.

– Коли у нас збори і ми готуємося до змагань, то у нас зарядка і два тренування в день. У проміжках між змаганнями ми даємо собі трошки відпочити або відновитися після травм, наприклад.

 

– А скільки у вас триває процес відновлення?

– Взагалі тренуюся щодня. Це моя робота, я хочу показати результат, тому й роблю все можливе для цього. Розумію, що якщо не буду тренуватися, то хтось інший покаже цей результат замість мене, а я цього не хочу.

 

– Ви часто берете участь у різних соціальних проектах, зустрічалися з дітьми переселенцями, зі студентами… Це ваша внутрішня потреба або просто часто запрошують на подібні заходи?

– Не те, щоб часто запрошують . Але, якщо у мене є вільний час, то чому не приділити його тим людям, які цього потребують.

Я вважаю, що це одна з найважливіших наших місій.

 

– Багато уболівальників цікавляться вашим особистим життям, знаходите і на цей час?

– Все в порядку, нехай не переживають. Але я не спілкуюся на особисті тими, це мій особистий секрет (сміється).

 

 

 

 

Залишити коментар

Filed under "2014-2020"

Напишіть відгук

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s