Анастасія Примаченко, директор Благодійного фонду “Творча спадщина родини Марії Примаченко”: Художниця ніколи не бачила тих «звірів» і не хотіла йти до зоопарку

16 лютого 2019 р.

Український стенд на міжнародному кінофестивалі «Берлінале», що проходить цими лютневими днями в Берліні, прикрасила айдентика за мотивами картин самобутньої народної художниці Марії Примаченко.

 

Достеменно не відомо, скільки всього робіт за своє життя створила незвичайна мисткиня, адже вона була щедрою на свій талант і любила просто роздаровувати малюнки-листівки зі щирими побажаннями людям на добру згадку.

Зараз берегинею творчої спадщини своєї прабабусі стала Анастасія Примаченко, вона заснувала та очолила “Благодійний фонд “Творча спадщина родини Марії Примаченко”.

– Анастасіє, цього року один із чудових персонажів робіт Марії Примаченко, а саме – овечка, прикрасила стенд на Берлінському кінофестивалі. Вам сподобалося, якою вона постала перед світовою спільнотою? 

– Так, назва цієї картини «Дика овечка», й персонаж дуже класно осучаснили. Овечка виглядає, ніби як зроблена з пластиліну, це досить цікаво. Автор дизайну Кирило Чичкан подав нове сучасне бачення творчості Марії Примаченко, і я пишаюся поєднанням здобутків української кіноіндустрії та творчого доробку художниці.

Мені дуже приємно, що її творчість зараз виноситься на певний міжнародний подіум, – і ми зможемо познайомити більшу кількість людей із творчістю Марії Примаченко.

– Нещодавно ви заснували Благодійний фонд “Творча спадщина родини Марії Примаченко” і стали його директором. Але ж, до цього вже існував Всеукраїнський благодійний фонд Марії Приймаченко (у його назві присутній паралельно використовуваний варіант звучання прізвища Марії Оксентіївни Примаченко – Приймаченко – ред.). Ви якесь відношення маєте до нього?

– То фонд Марії Приймаченко. А хто така Приймаченко? В названому вами фонді немає нікого з нащадків. Вони там роблять якісь проекти, це добре, фонд існує вже довго, і, звичайно, ми не будемо порушувати тему про його закриття, але ми відкрили свій легальний фонд, тому що ми – є правовласниками.

А я ще – й представник усіх правовласників за дорученнями, дію абсолютно легально і хочу, щоб усе було правильно, як у Європі.

Також до фонду входить мій тато Іван, онук Марії Примаченко. Він – художник і має своє бачення, адже дуже важливо нести її творчість у правильному руслі й мати можливість допомагати людям, які потребують цього.

Наш фонд створено буквально нещодавно і це наша перша офіційна співпраця з кіноіндустрією України. Насправді, до нас уже звертаються з цікавими проектами та ідеями, і ми з татом будемо їх втілювати в життя.

– Тобто фонд «Примаченко» до фонду «Приймаченко» відношення не має.

– Так, наші дії не узгоджуються. У нас є свій фонд – «Родини Марії Примаченко», не Марії Приймаченко, як часто неправильно кажуть, і як хибно написано у багатьох джерелах.

На рахунок прізвища побутує багато різних здогадок: ніби якісь журналісти колись приїздили до Марії Оксентіївни, і, от вони впевнені, що вона говорила, ніби її прізвище саме Приймаченко. Де хоч якісь достовірні докази цього?

– Але ж головний доказ – це, напевно, те, як вона підписувала свої роботи власноруч?

– Вона підписувала свої малюнки: «МП», але, бувало, підписувала М.Примаченко, без «й», ніколи не підписувала Приймаченко.

До речі, у мене досить велика архівна база – достатньо багато листів з її переписки із пошановувачами творчості, і свої листи вона також підписувала Марія Примаченко, без «й».

– А є наразі розуміння – скільки всього робіт вона залишила, яка її творча спадщина?

– Конкретно сказати дуже важко, приблизно дві тисячі робіт. Розумієте, у неї були картини, ніби листівки з добрим словом.

До неї приїздили люди – і вона їм просто дарувала свої роботи, а до неї буквально кожен день хтось приїжджав, не було ні дня у її роки творчості, щоб ніхто не навідувався в гості. Тож уявити – скільки картин розлетілося зараз по світу – нереально.

У нас в родині збереглася велика колекція творів Марії Примаченко – і дуже багато з них ще не показані світу. Це та колекція, яку мій дідусь Федір, син Марії Примаченко, успадкував і беріг для нас. Деякі роботи навіть не були показані жодному музею.

– Ви їх плануєте показати?

– Плануємо. Є дуже багато робіт, на які потрібно ще дивитися.

– Чи існує каталог її робіт, принаймні, тих, про які ви знаєте? Вони якось систематизовані, пронумеровані?

– Ми плануємо створити такий каталог, але це величезна робота: приватні колекції, музейні, наша колекція. Це займе багато часу, можливо, зробимо окремий каталог по музейних роботах, окремий – по колекційних.

– Напрямок, у якому творила ваша прабабуся, називається «наївне мистецтво»?

– Так, це щось таке добре, по-дитячому наївне, фантазійне. Але таким було її бачення світу. Люди інколи запитують: от, де в неї бралося таке в голові, адже довкола неї був досить вузький світ?

Вона справді ніколи не бачила тих звірів і не хотіла йти до зоопарку, щоб це її внутрішнє бачення не стало реальним. Як їй бачилося в уяві, так вона й малювала. Навіть людей. Наприклад, якийсь сусіда, котрий показував їй свої не дуже добрі риси, іронічно в малюнку перетворювався на химерного звіра.

– Якою фарбою зазвичай малювала Марія Примаченко?

– Це звичайнісінька гуаш.

– Ой, а як же ці малюнки зберігати, вони ж з часом стають дуже крихкими!

– Дуже важко зберігати, справді, гуаш сиплеться. Вона малювала на звичайному ватмані. Але є роботи зроблені олією на дереві, і вони також дуже проблематичні у зберіганні: дерево з роками твердішає, трухлявіє, олія відлущується. Це дещо проблематично, але ми потрошку дізнаємося, як їх зберігати в гарному стані, спілкуємося зі знаючими людьми, з музеями, нам дають цікаві підказки.

– Марія Примаченко, здається, починала з вишивки, чи збереглися у вас її вишиті речі?

– Коли їй у дитинстві поставили діагноз поліомієліт, вона не могла робити того, що роблять інші діти, й знайшла для себе добру відраду – малювала. Біля села був ставочок, вона почала брати з нього глей і робила перші мазочки на побіленій хаті. З цього все й почалося.

Але вона ж мисткиня на все – оздоблювала тарілочки, горнятка, вишивала, вбирала людей до весілля. Ще досі, коли заходиш до неї в хату, там де зараз живе моя бабуся, її невістка, то в куточку висить ікона, що оздоблена малесенькими гарненькими трояндами, які вона сама зробила. Я раніше взагалі думала, що цю ікону з цими квіточками й придбали, а потім мені дідусь сказав – ні, це Марія Примаченко створила сама.

Вона робила собі намиста, створювала свої наряди, сукні, оздоблювала їх візерунками та вишивкою.

Потім, коли вже її помітили й почали відкривати художній талант Марії Примаченко, добродії привозили їй ватмани і фарби, забезпечували її у цьому плані.

– Вона передала власний дар своїм дітям?

– У нас покоління художників: мій дідусь Федір – художник, його вже нема з нами, але в нього прекрасні великі роботи на дереві. Він мав зв’язок із природою, був лісничим, навколо нього все розквітало.

У мене стоїть у кімнаті його картина – проста поліська природа, і коли я прокидаюся кожного ранку й дивлюся на неї – просто хочеться жити.

От мені не передався дар малювання, але у мене є спогад, як я сиджу в дідуся на коліні й він мене вчить малювати пташку. Він говорить, що також поряд із нами тоді була Марія Примаченко.

Потім мене віддали до художньої школи, але там було занадто шаблонно: поставили пляшку, яблуко – перемальовуй. А я не можу себе заганяти в рамки і щось перемальовувати, і, думаю, такою ж була й Марія Примаченко, вона також не перемальовувала б.

Мій тато також художник. До речі, він максимально взяв із творчості Марії Примаченко. І колись вона казала: «Іван – це буде мій», вона вірила в його потенціал.

– Він пише у схожому жанрі?

– Люди, які не дуже розуміються, навіть не можуть відрізнити, говорять, що дуже схожі. А я одразу розрізняю їхні почерки. Хоча, справді, в мого тата ще з самого дитинства Марія Примаченко заклала нотку іронії, самоіронії та комічності в побутових сценках. При цьому у нього також великий зв’язок із природою, є і птахи, й звірі.

– Ви говорите, що неозброєним оком можете відрізнити, де її авторські картини, а де ні. Тобто, підробку відразу визначите. А взагалі, часто підробляють Примаченко?

– Дуже багато підробок! Люди користуються тим, що існує величезна кількість робіт Примаченко в музеях та приватних колекціях, – і підроблюють роботи – просто копіюють роботу й додають якийсь елемент. Але ж видно, що це не робота Марії Примаченко! Це дешева пародія. Люди не розуміють, купують, але я продовжую говорити, якщо виникає така ситуація, – звертайтеся до нас і ми скажемо, чи це її справжня робота.

Ви ж знаєте, у 2006 році нас пограбували, тоді багато картин вкрали з будинку і ще досі не відома доля багатьох із них. Тобто, вони гуляють по «чорному ринку» – й іноді люди купують картину, не уявляючи, що вона була викрадена. В цій історії треба знайти компроміс, ми відкриті й готові до діалогу, ми не будемо забирати ці роботи, і якщо у вас виникли сумніви щодо придбаної картини, зверніться до нас, ми скажемо точно.

– В 2012 році була ситуація з порушенням авторських прав з боку відомої фінської дизайнерської компанії «Marimekko». Чим закінчилася ця історія?

– Так, дизайнер компанії «Marimekko» Крістіна Ізола створила дизайн, в якому було скопійовано картину Примаченко «Щур у дорозі». Цей дизайн було використано на літаку – і ситуація набула широкого розголосу. Компанія визнала факт плагіату й вибачилися за цей інцидент, але це той випадок, коли адвокати, що на нас працювали, були некомпетентні, хотіли нас обдурити, та ще й заробити на цьому.

Я тоді ще не займалася справами родини, ними займалися мої батьки, вони хотіли розібратися, можливо, піти на контакт із «Marimekko», але адвокат змусив прибрати все в скандальному руслі. Поїхав туди без них, за дорученням, бо хотів, напевно, забрати собі якусь частку грошей, як, власне, і сталося.

Минулого року я була у Фінляндії на виставці й мене запросили поговорити з фірмою «Marimekko». Уявляєте, мені показали документи, за якими той адвокат узяв велику суму грошей нібито від нашого імені, тобто, обікрав нас. Ми також знаємо, що він украв у нас роботи, які були на виставці в Києві, просто нам їх не повернув, і зараз ці картини гуляють по світу, ми на нього навіть до суду подавали, але, поки що, марно…

Наразі ми хочемо зберегти те, що в нас є, і донести світу, хто така Марія Примаченко. Це потрібно робити, але є ось такі негативні моменти, що не дають нам рухатися далі.

– Але ж є й приклади хорошої співпраці? Наприклад, з арт-брендом Prima Maria. Ви ж їм дозвіл на це давали?

– У нас є з ними договір, вони виготовляють багато класних речей і займаються популяризацією творчості Марії Примаченко. Ми намагаємося створити з ними комфортабельні взаємовідносини, і, сподіваюся, в нас це вийде.

– Я чула, що вони збираються створити мультфільм на основі малюнків Примаченко, фактично, оживити її картини. Мені здається, це буде цікаво.

– Насправді, так. Це може зацікавити і молодь, і дітей, бо навіть зараз, коли вони бачать продукцію з оформленням Примаченко, вже починають копатися в інтернеті, шукати – хто вона така, заглиблюватися в її біографію, але ж у біографії ще багато прогалин, і я б хотіла, щоб ми їх допрацювали. Марія Примаченко – це не просто художниця, яка створила багато картин, це жінка, яка мала складну долю та пережила безліч життєвих ситуацій, про неї навіть фільм зняти мало, про неї потрібно більше розказувати.

– Я чула, що, нібито, Марії Примаченко за радянських часів не дозволяли малювати цих диво-звірів, і їй доводилося малювати колгоспників, космонавтів. А коли нарешті сказали: вже можна, малюй, вона з дивовижним захопленням почала це робити. Мала місце така історія?

– Так, мені її також розповідала бабуся. Ви знаєте, Марія Примаченко була не дуже багатослівна, і не думаю, що вона любила говорити про якісь творчі моменти.

Вона могла наставити людину на правильне життя, поговорити про долю, а про мистецтво – не знаю…

Чомусь я впевнена, що коли б Марії Примаченко говорили – робити те, що вона не хоче, то з її характером вона, мабуть, просто не малювала б.

– Вона була складною людиною?

– Я чула про її характер (посміхається). Дідусь казав, що я дуже схожа на Марію Примаченко – і рисами обличчя, й характером – з дитинства людям дуже важко знайти підхід до мене. Якщо людина мені близька, то я буду з нею охоче спілкуватися, якщо ні – то не буду взагалі. Мені це в спадок прийшло від прабабусі, й я дуже горда, що саме я оберігаю її творчу спадщину, це дає мені внутрішню силу, наснагу й енергію для роботи.

– Скільки коштують її картини? Яка найбільша ціна, яку вам пропонували?

– Для мене вони безцінні, це я точно скажу. Але якщо почитати в інтернеті, то там називають дуже різні ціни, навіть у десятки тисяч доларів.

Я не продаю картини, я хочу зберегти їх. Потрібно докласти зусиль, щоб познайомити світ з її творчістю, створити місце в Україні, де люди могли б познайомитися не тільки з картинами Марії Примаченко, а й з Марією Примаченко, як з особистістю.

Так досить велика частина робіт знаходяться зараз у Державному музеї українського народного декоративного мистецтва, вони там зберігаються, їздять звідти на інші виставки, там досить серйозна архівна експозиція, але це все одно не те, що я хочу. У мене є певні ідеї, далі буде видно.

Знаєте, кожна картина Марії Примаченко – зі своєю філософією й історією.

Можна на пальцях перерахувати роботи, які вона підписувала просто: «Мак» чи «Квіти», а решта – цілі вірші! Вона часто комусь присвячувала картини, поздоровляла з днем народження чи з якимись святами – читаєш, і аж ніяк не складається враження, що ця людина закінчила лише 2 класи школи. Так, там були помилки, але ж там – така мудрість, що просто диву даєшся.

 

 

 

 

 

Розмовляла Любов Базів. Київ

Фото: Геннадій Мінченко, Укрінформ

 

 

 

 

 

Джерело: Укрінформ

 

Advertisements

Залишити коментар

Filed under "2014-2020"

Напишіть відгук

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s