Іван Яремчук, футболіст: Я грав проти Марсела ван Бастена, Іана Джеймса Раша, Дієго Марадонни, Джорджа Беста, але на полі ти просто виконуєш свою роботу і не думаєш про імена

17 січня 2018 р.

Наш гість – екс-гравець київського «Динамо» та збірної СРСР Іван Яремчук. Старше покоління добре пам’ятає зірковий склад «Динамо» під керівництвом Валерія Васильовича Лобановського, де молодий правий півзахисник одразу закріпився в основному складі команди.

У той час гравці «Динамо» стали триразовими чемпіонами СРСР (1985, 1986, 1990 рр.), триразовими володарями Кубка СРСР (1985, 1987, 1990 рр.) та нагороди в Європі – Кубка володарів кубків УЄФА (1986 р.).

– Іване Івановичу як ви потрапили у футбол?

– Почав я, звичайно, з ДЮСШ. Футбол тоді був дуже популярним видом спорту; пізніше був спортінтернат у Києві, куди я потрапив завдяки Яношу Фабіану. На той час у колишньому Радянському Союзі існувало тільки 4-5 спортінтернатів такого рівня. У 1979 році я почав виступати за клуб «Дніпро» (Черкаси) під керівництвом Віктора Жиліна.

– Я знаю, що у вас була дуже цікава історія з переходом у СК «Київ»?

– Саме так (сміється), дуже люблю згадувати цю історію. Після призову до лав Радянської армії у мене були певні домовленості зі СК «Львів», куди я і був відряджений виконувати свій військовий обов’язок. Проте, я знав, що мною зацікавилися в СК «Київ» і, звісно, при кожній нагоді уникав прямої зустрічі з представниками клубу. Після призову в Львові я отримав військовий квиток і замість того, щоб поїхати додому, я поїхав у Черкаси. Та в готелі мене чекав неприємний сюрприз: виявляється, за мною приїхали військові та міліція, вони вже мали наказ піймати мене та доправити на базу СК «Київ». Виводили мене з готелю у наручниках, наче якогось злочинця (сміється). Ось так два роки я відіграв за столичний СК.

Title Title

 

– А як ви потрапили в «Динамо»?

– Наприкінці моєї служби люди з «Динамо» зацікавилось мною, приходили на ігри, спостерігали. А у 1984 році я отримав пропозицію від клубу. Вже в 1985 році поїхав з ними на збори і в першій грі зі «Зенітом» забив гол, граючи у півзахисті справа. Взагалі, це неймовірно: я одразу потрапив в основний склад, обминувши команду другої ліги, а у 1986 році уже грав на чемпіонаті світу в Мексиці. Ми тричі ставали чемпіонами СРСР та триразовими володарями Кубка СРСР, також нам підкорився Кубок володарів кубків у 1986 році. Були і неприємні моменти: у фіналі Кубка на стадіоні «Сантьяго Бернабеу» гравець мадридського «Реалу» Хорхе Вальдано пішов у жорстоке зіткнення, результатом чого був перелом ноги та розрив зв’язок – це надовго вибило мене з футболу.

– З ким товаришували в київському «Динамо»?

– Ну, звичайно, головним чином, з неодруженими (сміється): з Белановим, Заваровим, Рацем, Яковенком, Кузнєцовим та, звичайно, спілкувався з усіма. Застав ще 2 роки Олега Блохіна. Він був тоді у чудовій формі, хоча різниця між нами була 10 років. Я скажу відверто – часу на дозвілля було дуже мало. Уявіть собі – 50-60 ігор за сезон.

Title Title

 

– А яким вам запам’ятався Валерій Лобановський?

– (Пауза). Ви знаєте, перше, що приходить на думку, це його почуття гумору, воно у нього було особливим. На другому місті серед його характеристик як тренера і як людини – це дисципліна не тільки на полі, але і у побуті. Він дуже не любив, коли гравці запізнювалися, це його найбільше дратувало. На тренуваннях працювали на межі можливостей, пульс – 180, кожен мав завдання, особливий акцент на зони. Тренування короткі – одна година і двадцять хвилин, в перервах відпрацьовували удари по воротах та стандарти. А ще пам’ятаю тести Купера – це, головним чином, тести фізичної підготовки, але їх потрібно було пройти. Ну уявіть собі, що на чемпіонат світу у 1986 році поїхали 12 футболістів з «Динамо». Напевно, мені пощастило: команда тоді була на піднесенні, і я не мав права збавляти темп.

– Як далі розвивалася ваша кар’єра після «Динамо»?

– Після закінчення сезону у 1990 році вирушив легіонером у команду другого дивізіону німецької Бундесліги, далі була «Герта», однак низка травм не дозволила показати себе повною мірою. Пограв за російський «КамАз», ізраїльський «Хапоель», була спроба пограти за «Динамо-2», грав у Казахстані, в Чехії не зумів знайти компроміс із представниками місцевого клубу та, зрештою, опинився в полтавській «Ворсклі», де ми з Іваном Шарієм були уже доволі серйозними футболістами в плані віку.

Title Title

 

– Як вважаєте, чому часто-густо футболісти з пострадянського простору не можуть показати себе у закордонних клубах?

– Ну, знаєте… причин багато, наприклад, український чемпіонат: гравець є лідером команди, і на нього багато грають, а при переході в інший клуб там є свої лідери та напрацьовані зв’язки. Мовний бар’єр є дуже важливим фактором, нові партнери, адаптація забирає багато часу, гравець зазнає сильного психологічного тиску. Та і чемпіонати наші значно слабші. Я грав проти Марсела ван Бастена, Іана Джеймса Раша, Дієго Марадонни, Джорджа Беста, але на полі ти просто виконуєш свою роботу і не думаєш про імена.

– Слідкуєте за теперішньою грою «Динамо»?

– Звичайно.

– Чи можете виокремити когось?

– З молодих гра Циганкова подобається: дриблінг, швидкість, бачення поля, думаю, у нього є велике майбутнє. Є декілька молодих хороших хлопців. Той же Шапаренко непоганий, але потрібен ще час, щоб розкрився.

Title Title

 

– А хто вам імпонував із гравців вашого часу?

– Дієго Марадонна! Дуже витривалий гравець. Наполегливий. За ним спостерігати було велике задоволення. Скільки разів він отримував по ногах і все одно витримував, а не падав, як підкошений, і не корчився на полі від болю. Техніка була професійна, його прохід з центра поля на чемпіонаті світу, коли він обвів півкоманди збірної Англії, я пам’ятаю досі.

– За чемпіонатом якої країни ще слідкуєте?

– Люблю дивитись іспанську Ла-Лігу. Дуже подобалась гра «Барселони» часів Ж. Гвардіоли як тренера. Короткий пас і швидкість. У такий пас грав московський «Спартак» свого часу. Дуже динамічний футбол в Англії, навіть м’яч у гру з-за меж поля вводиться дуже швидко.

 

Title

 

 

– Чи мали пропозицію щодо тренерської роботи?

– Так, після закінчення виступів за полтавську «Ворсклу» була пропозиція залишитись у клубі, та я повернувся в Київ. Тренерською роботою не займався. На даний момент треную аматорську команду під брендом заправок пального «КЛО», яка виступає у бізнес-лізі. Закінчили сезон на першому місці.

– Що б ви побажали молодим футболістам нашої школи FC Connection?

– Успіх – це праця над собою. Виконувати вказівки тренера і дотримуватися дисципліни, розвивати свої особисті вміння і навички. Дитина має працювати над собою не тільки під час тренувань, а й поза полем.

– Дякую за цікаву розмову.

 

Автор світлин Володимир Боєчко

Розмовляв Василь Третяк

Джерело: Час і події

Залишити коментар

Filed under "2014-2020"

Напишіть відгук

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s