Віктор Ющенко, президент: Дай Боже, щоб на весні до нашої оселі прилетів лелека

23 січня 2004 р.

Фото: УНІАН

– Вікторе Андрійовичу, чи має Ваша родина власні новорічні традиції?

– Мої батьки завжди поважали і берегли традиції. Кожного року на початку грудня ми з мамою і бра­том щовечора сідали майст­ру­вати ялин­кові прикраси. Досі па­м’я­таю, що най­ча­рівнішою прик­расою у дитинстві ме­ні здавалася зірка із тонкого скла.

У повоєнні роки більшість іг­рашок були саморобними: на ялин­ку чіпляли пофарбовані шишечки, гірлянди з паперу та вати, цукерки, печиво, а фаб­ричні скляні прикраси були диви­ною і здавалися казково красивими. Бігали з хлопцями ко­лядувати й щед­рувати – правда, тільки до родичів, бо у радянські ча­си за такі витівки ба­тькам – сільським вчителям могли винести до­гану. Цю атмосферу, ша­ноб­ливе ставлення до традицій нама­гаюсь зберегти й у власній родині.

Можна не пам’ятати, які пода­рун­ки тобі дісталися на те чи інше свято, але на все життя зали­шаю­ться вра­жен­ня, обряди, що пов’я­зані з цим днем.

Переконаний, що саме перед­день свята, підготовка до нього є важ­­ли­вим ритуалом для створення особ­ливої атмосфери у сім’ї.

Так повелося, що період новоріч­них свят у нашій родині почи­нає­ться 7 грудня, на святої Катерини. Мабуть, найбільше цей день лю­бить моя дру­жи­на Катя, бо перша отримує пода­рун­ки. А вже напе­редодні 13 грудня, дня святого Ан­д­рія, прикрашаємо яли­н­ку. Кожен має долучитися до цієї справи й по­чепити хоч одну іграшку. Пос­ту­пово прикрашаємо всю оселю гір­­ляндами, новорічними компози­ція­ми і свічками. Таємниче мерех­тіння свічок, ялинкових ліхтариків відразу налаштовує на святковий настрій.

Цього року встановили в домі аж дві ялинки – маленьку купили спе­ціа­льно для молодших доньок Со­фійки і Христини. Вони самос­тійно її прик­ра­шали. Не можу сказати, що результат мені зовсім сподобався, деревце вий­ш­ло дещо еклектичним, але то вже інша справа…

Впродовж цілого місяця – з се­ре­ди­ни грудня до січня, від Андрія до Во­дохреща – ми влаштовуємо вечірки для наших близьких. Це чу­дова на­года зустрітися з роди­ча­ми, друзями, приятелями. Обо­в’яз­ково у дні свят ходимо до церк­ви.

Взагалі у нашій родині дуже сер­йозно готуються до дня свя­то­го Ми­ко­лая, вважають це свято над­важ­ли­вим виховним момен­том. Дівчата зна­ють, що як бу­дуть чемними, то отримають від Ми­колайчика пода­ру­нок. Якщо ж ні, то від Чортика діс­та­неться дуб­чик. Цього року на Мико­лая у нас був чудовий вечір: зібралася ве­лика компанія друзів, було бага­то дітей. Прийшли Миколайчик, Чор­тик, Ангел, хор дівчаток-бан­ду­ристок спі­вав колядки. Діти ду­же переживали, коли Миколайчик вимірював їхні хороші й погані вчин­­ки за рік.

– Коло Ваших друзів – це, в ос­новному, політики?

– Насправді, серед наших друзів чимало людей, далеких від по­літи­ки, – акторів, художників, письмен­ників. Я маю приятелів, з якими знайомий більше тридцяти років. Але ціную кожен прожитий рік за нові знайомства, нових товаришів.

Безумовно, до цього кола я в пер­шу чергу відношу й членів моєї ко­манди. Минулий рік був непростим для фракції “Наша Украї­на”, але він згуртував нас, зробив єдиною ко­мандою. Новорічні свята – прек­расна нагода сказати слова вдяч­нос­ті моїм побратимам за їх муж­ність і позицію. Правда, на свят­ковій вечірці у колі наших дружин і дітей ми намагаємося не гово­рити про політику. До речі, у нашій фракції чимало багатодітних ба­ть­ків, у декого – по троє – чет­веро дітей. Цього року у трьох де­пута­тів “Нашої України” народилися діти. У “Нашій Україні” популяр­ний жарт: народився сам – допо­мо­жи народитися другому.

– Вікторе Андрійовичу, не­що­давно на зустрічі з виборцями Ви обмовилися, що, дасть Бог, у Ва­шій сім’ї з’явиться п’ята дитина. Ця репліка породила чимало чу­ток…

– Дай, Боже, щоб усе було га­разд і навесні до нашої оселі при­ле­тів лелека. Я дійсно щаслива людина, люблю свою дружину і це почуття взаємне. Мабуть, це най­більше щастя – мати велику роди­ну і багато дітей.

– Які Ви приготували но­во­річні подарунки Вашим рідним?

– В нашій родині заведено всі подарунки складати під ялинку і тримати інтригу аж до новорічної ночі. Іноді й сам дивуюся, як у дів­чат вистачає терпіння ходити нав­коло цих яскравих пакуночків і стри­мувати свою цікавість.

У нас з Катрусею різні погляди на вибір подарунків: дружина, як і більшість жінок, намагається ку­пи­ти щось потрібне, корисне, нео­б­хідне в господарстві. А я вважаю, що дарувати краще романтичні, нетривіальні, особливі індивідуа­ль­ні речі. Каті завжди намагаюсь знай­ти щось незвичне: чи то ста­ро­винне монисто, чи цікаву кар­тину, чи рідкісну книгу. П’ятирічна Софійка розділяє мої погляди на зміст подарунка: вона велика фан­та­зерка і дуже вразлива.

– А в чому Ви зазвичай зуст­річаєте Новий рік – чи дотримує­теся порад гороскопів щодо ко­льо­ру костюму?

– Чесно сказати, ні. Головна моя ви­мога до святкового одягу – щоб він був зручний і красивий. У ново­річну ніч хочеться відчуття затиш­ку, тому я віддаю перевагу неофі­цій­ному стилю або стилю кантрі – отже, ніяких краваток і строгих костюмів.

Якщо говорити про кольорову га­му, то мені подобається шля­хет­ний малиновий колір (маю у гар­де­ро­бі улюблений червоний светр). Доречною буде й лляна сорочка, ви­шита білим по білому. Звичайно, жінки більш вимогливо став­лять­ся до новорічного вбрання.

Новорічні свята і Різдво запла­ну­вали провести там, де сніг і го­ри. За святковим столом збереться родина і кілька найближчих друзів. На різдвяному столі у нас обо­в’язково буде 12 страв, серед яких традиційні кутя та узвар. Перша страва, яку ми куштуємо на Свят­вечір, – це кутя, і треба з’їсти три ложки цієї страви.

Ми шануємо народні традиції і вва­жаємо, що саме так можна ви­ховати в дитині любов до Ук­раїни, до її історії. За кордоном Різд­во вже давно стало комер­цій­ним святом, можливо, це данина ча­су і так і має бути. Але, пере­конаний, головне пам’ятати, що но­ворічні і різдвяні свята – це не ли­ше Дід Мороз і подарунки, а в першу чергу духовне свято, коли ми не лише згадуємо свої перемоги й невдачі, просимо прощення за всі помилки й звертаємося з молит­вою до Бога, аби він послав нам і нашим близьким мир і спокій у новому році.

Для мене новорічні свята – це пе­ре­дусім можливість побути з
найріднішими людьми, бодай на кілька днів забути про політику. Різ­двяні вакації збираюся прис­вя­ти­ти гірськолижному спорту. Змо­лоду дуже любив лижі, а кілька років тому вперше став на гірські й “захворів” ними. Думаю, цієї зи­ми поставити на лижі і Софійку. Спо­діваюся, у Карпатах буде сніг і нам вдасться не лише гарно по­кататися, але й побачити гуцуль­ські різдвяні традиції. Також ми зби­раємоя родиною трохи поманд­рувати.

– Напередодні свят не хочеть­ся згадувати про політику… Яким був рік, що минув, для Вас у осо­бис­тому житті?

– Рік для мене був багатим на важ­ливі родинні події. Мабуть, най­головнішим став день народ­жен­ня мами – на її 85-річчя зібра­лося кілька поколінь її випускників. Мама жартує, що вона на п’ять ро­ків молодша за нашу школу (а цьо­го року Хоружівській школі, де пра­цювали мої батьки, випов­ни­лося 90), але школа не відчуває сво­їх років так, як її колишні вчителі. Мама належить до того уніка­ль­но­го покоління, яке винесло на сво­їх плечах усі жахи ХХ століття, але при цьому зберегло оптимізм, силу, віру в Україну.

З роками більше цінуєш то­ва­риство своїх дітей, намагаєшся яко­мога більше часу проводити з ни­ми. Мене дуже тішать мої діти, їх успіхи. Син Андрій цього року вступив до інституту. Правда, у вересні нашій родині випало стра­шне випробування – син потрапив в автокатастрофу. Зараз вже все ми­нуло й про аварію нагадують ті­льки кілька шрамів.

Трирічна Христинка, нарешті, почала говорити, а Софійку ми вчи­мо звертатися до батьків на Ви. Поки що виходить через раз, але у неї ще є час. Вона надзвичайно пи­шається тим, що цього року нав­чи­лася плавати, а у дитячому са­доч­ку їй вперше доручили роль Ру­салоньки у новорічному спектаклі.

Я дуже ціную свою команду, лю­дей, які попри шалений тиск за­ли­шалися вірними своєму виборцю та ідеалам демократії. Цього року я знову мав можливість об’їхати всі регіони і тішуся тим, що Ук­раї­на єдина, попри всі намагання вла­ди розколоти її за мовними, ідео­логічними чи релігійними озна­ками. І це вселяє великий оптимізм на рік майбутній.

 

 

Розмовляла Анастасія Бойко

 

 

Джерело: Час і події

Залишити коментар

Filed under "2001 - 2010", Ющенко Віктор

Напишіть відгук

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s