«Мені в дитинстві» – художники-ілюстратори дитячих книжок Олег Петренко-Заневський та Владислав Єрко

17 березня 1999 р.

О. П. — Генетика. А якщо серйозно, то на 80 відсотків це в мене від батька, теж художника. Здається, я ніколи й не мислив себе в іншій професії. З дитинства пам’ятаю за собою: читаєш якусь книжку і думаєш, а як би ти її намалював.

В. Є. — Я спочатку займався плакатом, а з книжками в мене довго не складалися стосунки. Але за натурою я ховрашок. Мені важко уявити себе у величезній, як ангар для літаків, майстерні, захаращеній полотнами. Я працюю вдома. У мене від дивана до робочого столу — три кроки. Це саме те, що мені потрібно. Крім того, малюючи одну картинку, ти потім бачиш її розтиражованою в тисячі, а то й більше книжок. А якщо книжка вийде гарною, то її куплять гарні люди і вона буде довго-довго зберігатися в них на поличці, бо з досвіду знаю: казки рідко викидають на макулатуру. Отже, ілюстрування — це та сама станкова графіка, тільки в глобальнішому масштабі.

— Коли ви просто читаєте якусь книжку, то чи подумки ілюструєте її?

О. П. — Звичайно. Останнім часом я читаю Льва Шестова, Льюїса, іншу філософську літературу, але підсвідомо все одно малюю, бодай непредметні речі: якісь сфери, куби. Справді, процес безперервний, бо художник, як відомо, це не професія, а діагноз.

В. Є. — Причому малюєш не тільки тоді, коли читаєш. Іноді здається, що творчий процес перейшов на фізіологічний рівень: можеш у метро їхати чи на базарі картоплю купувати, а подумки все одно малюєш. Можна сказати, дуже зручна професія. А ще мене приваблює в ній такий нюанс: коли ілюструю гарного автора, якого дуже люблю, мене вельми зігріває те, що я з ним опинився разом під однією палітуркою.

О. П. — Тут є й другий бік медалі. П’ять років тому американське видавництво «Gospel Life Education» замовило мені проілюструвати «Біблію для дітей» Льва Толстого. І я відмовився, через те що не відчував на той момент у собі внутрішньої сили, як Славко сказав, опинитися з Толстим під однією палітуркою.

— А як загалом складаються стосунки художника й автора?

О. П. — Художники кажуть: «Найкращий автор — це мертвий автор», бо, чесно кажучи, працювати з автором неможливо.

В. Є. — У мене були випадки, коли я просто ненавидів текст, з яким працював. Я починав у видавництві «Молодь», і мені доводилось ілюструвати якісь дикі книжечки про колгоспне життя, міліцію і наркоманів. Ті рукописи мені самому було страшно читати. Зате малювати можна було все що завгодно. Я й робив химерні сюрреалістичні малюнки. Якось головний художник поплескав мене по плечу і сказав: «Якщо знайдеться дурень, який купить ці книжечки, то тільки заради ілюстрацій».

— А як ви вважаєте, дітей більше приваблюють реалістичні малюнки чи абстрактні?

О. П. — Здається, ця суперечка триває споконвіку: одні кажуть, що ілюстрація для дитини має бути знаковою, другі — фотографічною. Однозначної відповіді на це запитання немає. Я гадаю, що форма може бути будь-яка. Головне — настрій, те почуття, яке стоїть за лінією, тоном, кольором. Дитяча книжка завжди має бути книжкою: ілюстрації, шрифт, біле тло — це все важливі компоненти, які повинні гармонійно поєднуватися в єдине ціле. Щоб дитині було цікаво її роздивлятися, треба пройти тоненькою межею великого і водночас доступного.

В. Є. — З формулами і рецептами в мистецтві важко. На Заході практикується замовляти ілюстрації до дитячих книжок наївним художникам, тобто людям безмежно далеким від будь-яких теорій, які, по суті, все життя самі залишаються дітьми.

— Чи потрібно художникові, який оформляє дитячі книжки, любити дітей, чи, можливо, вистачить самого професіоналізму?

О. П. — Аякже. Треба самому залишатися дитиною і поважати дитину в іншому. Тільки не треба плутати це з інфантилізмом. Дитинство — це насамперед уміння радіти, здавалося б, дуже простим речам: морозиву, сонечку, іграшці.

В. Є. — А ще це свіжість сприйняття. Найсоковитіші запахи, найнасиченіші кольори. У моїх ілюстраціях до «Снігової королеви», яка готується до друку в «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ЗІ», аж занадто жовтого кольору — це тому, що, коли я був дитиною, мені здавалося, що все навколо жовте, наче залите сонцем. Екзюпері в епіграфі до «Маленького принца» написав: «Мені в дитинстві». Я теж так малюю, бо переконаний: підлаштовуватися під чиєсь чуже сприйняття — то шлях зіпсувати книжку. Проблема в тім, що дитячі книжки купують не діти, а їхні батьки. За моїми спостереженнями, усі дорослі нині схиблені на проамериканському стилі ілюстрацій.

О. П. — Експансія, умовно кажучи, «Барбі-стандарту» — це не тільки наша біда. В Італії, на Болонському книжковому ярмарку (це одна з найвизначніших подій у дитячому книговиданні), я обійшов майже всі павільйони і помітив, що за винятком декількох видавництв, які намагаються тримати високу естетичну планку, всі книжки по-діснеївському одноманітні.

В. Є. — Що прикметно: для плакату — візитної картки Болонського ярмарку — було вибрано саме Олегового Поросятка — ілюстрацію до книжки «Поросятко, яке любило мандрувати», а не якогось чергового Міккі-Мауса.

— Які найвиразніші тенденції ілюстрування дитячих книжок в Україні?

О. П. — Нині важко вести мову про якісь тенденції. Українські дитячі видавництва перебувають в анабіозі. Іван Малкович чи не єдиний видавець, який ризикує працювати в цих умовах. Йому слід було б за життя поставити пам’ятника.

В. Є. — Причому він же видає такі книжки, як, наприклад, «Рукавичку» з ілюстраціями Голозубіва. Це суто мистецьке видання й абсолютно некомерційне. Дітям ця книжка подобається, а дорослі сприймають її приблизно так, як мій сусід Коля: «Усі ці ваші Пікассо-шмікассо — це тотальна змова проти трудового народу». Сам Голозубів — це унікальна людина і, мабуть, найсильніший із художників-ілюстраторів. Йому вже за 70, він воював, але в житті — це абсолютна дитина. Таке враження, що житейські проблеми, гонорари його просто не обходять. Йому потрібно тільки намалювати й побачити книжку надрукованою.

О. П. — Зі мною стався такий кумедний випадок. Якось у компанії мене представили одній чарівній дівчині як художника, що намалював «Козу-дерезу». Реакція була зворушливою: «Так це ти таких потвор зобразив?»

— З якою професією ви могли б порівняти вашу?

О. П. — Ілюстратор книжки має бути трохи актором, бо перед тим, як зобразити персонаж, треба в нього перевтілитися. Люди, які бачили, як я малюю, казали, що дуже кумедно спостерігати за моїми рухами та мімікою.

В. Є. — Текст — це наче п’єса, а художник — це режисер, актори, сценограф в одній особі, він перетворює текст на зовсім інший витвір — книжку.

Розмовляли Сергій ВАСИЛЬЄВ, Леся ГАНЖА, «День»
Рубрика: Культура
Газета:

Залишити коментар

Filed under "1996-2000", Єрко Владислав

Напишіть відгук

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s