Тимур Баротов, капітан II рангу запасу ВМСУ: Вони були готові вбивати

30 листопада 2018 р.

На тижні СБУ оприлюднила свої висновки щодо нападу Росії на кораблі українського флоту: українські моряки, захоплені росіянами біля Керченської протоки, зазнали шість видів атаки: таран українського малого буксира “Яни Капу” російським кораблем “Дон” Прикордонного управління ФСБ РФ, бойове застосування двох ракет російським винищувачем СУ-30, бойове застосування двох ракет російським ударним гелікоптером КА-52, застосування росіянами крупнокаліберного корабельного озброєння, штурм українських кораблів російським спецназом із застосуванням фізичного насильства.

Шостий вид нападу, як уточнив заступник голови СБУ Олег Фролов, триває і зараз. “Це фізичний і морально-психологічний тиск, незаконний арешт”, – прокоментував представник СБУ.

Найбільш вражаючим проявом агресії, звісно, був обстріл українських кораблів, унаслідок котрого троє моряків отримали поранення. Удар був шокуючим. Як випливає з кадру, знятого у порту Керчі, російський крупнокаліберний снаряд влучив у кабіну українського судна, залишивши велетенську пробоїну в корпусі над ватерлінією. Українські експерти переконані: росіяни стріляли на ураження.

 

 

Z попросив прокоментувати події в Керченській протоці капітана II рангу запасу Військово-Морських сил України Тимура Баротова.

 

«НАШІ ХЛОПЦІ АБСОЛЮТНО ВСЕ ПРАВИЛЬНО ЗРОБИЛИ»

 

– Тимуре, які висновки можна зробити з ушкоджень катера?

– Як військовий моряк можу сказати: для того, щоби зупинити корабель противника чи порушника, зазвичай стріляють по курсу. І лише після того, як корабель не зупинився або якщо виявлено якусь загрозу, тоді стріляють по гвинтах, щоби пошкодити двигун. Але в жодному разі не у людей. А тут стріляли прямо в рубку. Тобто хотіли вбити екіпаж. Хотіли вбити українців. Це дуже символічно, бо це є тим, що вони взагалі хочуть – знищити нас, стерти.

 

– Уявімо атмосферу того вечора. Було вже темно, кораблів не видно. Згідно з висновками СБУ, російські сили здійснили постріли з літаків і з вертольотів. Можливо, ці постріли були попереджувальними?

– Зараз іде багато різноманітної інформації. Але її надто мало для суджень.

 

– Як ви зчитуєте ці сигнали?

– Рівно два місяці тому, у вересні, коли українські кораблі проходили через Керченську протоку, планувався такий самий сценарій захоплення суден. Думаю, в них напоготові було кілька версій – від того, щоби звинуватити українські екіпажі в порушеннях, і до того, що кораблі самі перейшли на їхній бік. Але для них (Росії, – Z) була несподіванка – із Маріуполя назустріч нашим кораблям вийшли українські бронекатери. Вони зіткнулися з ситуацією, що з ними будуть боротися на воді. На наших броньованих катерах стоїть сучасна система наведення: корабель може хитатися на хвилях, а система продовжує тримати ціль.

 

– І тому через два місяці росіяни залучили авіацію, спецназ, важкі озброєння?

– Вони підготувалися до цього відразу після першої ситуації.

 

– Але виходить, що готувалися вже не просто затримати судна, а вступити в бій? До речі, в першій хвилі коментарів у соцмережах наших хлопців критикували, звинувачуючи їх у тому, що вони «знову здали кораблі», «знову не стріляли»…

– Абсолютно все правильно зробили хлопці. Я впевнений, що вони пройшли інструктаж. Вони прораховували варіанти дій. У них було завдання. Вони мали підсилити азовське угруповання. В Азовському морі нам потрібен і буксир, і бронекатери. Але це передбачалося на той випадок, якщо все пройде принаймні не гірше, ніж у вересні.

 

– Тобто це був «план А» – пройти через протоку?

– Так. Але я впевнений, що розглядалися і можливі варіанти: протидія, провокації противника, варіанти відповіді. Власне, цей поворот від Керченської протоки, вихід у нейтральні води…

 

– …це вже «план Б»?

– …це був варіант на той випадок, якщо їх не пропустять. Але ніхто, я думаю, не очікував (хоча ми знову переконалися, що від росіян можна чекати чого завгодно), що вони продовжуватимуть переслідувати наші кораблі вже в нейтральних водах. Зверніть увагу: наші кораблі йшли суворо на південь, щоби вийти з 12-мильної зони, а потім повернути на захід і йти вже до Одеси. Не змогли пройти [крізь Керченську протоку] – отже, що? Треба повертатися на базу. Катери можна доставити і сухопутним шляхом – вони невеликі.

 

– Поясніть наступний нюанс: якщо основним учасником переходу був буксир «Яни Капу», а два броньовані катери «Бердянськ» і «Нікополь» ішли в якості супроводу, то чому росіяни стріляли не в буксир, а в катер?

– Буксир на той момент уже втратив хід, як випливає з радіоперехоплень. Вони його протаранили і він не мав швидкості. Але вони не могли навалом протаранити катери. Не могли їх затиснути. Катери – дуже маневрені. Відповідно, вирішили, що треба просто стріляти.

 

– Хтось із оглядачів звертав увагу на драматичний момент: катери мали змогу відірватися від переслідувачів, але не могли залишити побратимів.

– Так, у них швидкість 28 вузлів – їх би не наздогнали.

 

– Чи було виправдано ставити повільне судно під супровід двох швидких суден, усвідомлюючи, що існує ризик: якщо противник бере один корабель – візьме одразу три?

– Мета стояла – підсилити азовське угруповання. Нам потрібен там рейдовий буксир? Потрібен. Для того, щоби кораблі заводити в порт, виводити з порту. Буксир ішов на підсилення нашої бази, куди мали надходити ще кораблі. Але буксир не може йти швидше. Він не пристосований для швидкого ходу – він пристосований для потужного ходу, для того, щоб тягнути важкі кораблі.

Аналогічно, в Азовському морі нам потрібні і бронекатери. Азовське море мале, там мала осадка. Великі кораблі туди не заведеш – у них не буде маневру, щоби проводити якісь операції або чинити спротив. Найкращий варіант – катери.

Чи були інші варіанти? Ну, можна було один буксир направити. Хоча, я вважаю, оптимальним варіантом було йти саме так, як ішли.

 

– Що хотіли сказати росіяни, коли вистрелили в катер із гармати? Ця велика дірка – який це може бути сигнал?

– На той момент ними вже керували емоції. На них ішов тиск з Москви – захопити, повернути. І тому вони використовували вже будь-які засоби для того, щоби це здійснити.

 

– Вони мусили мати карт-бланш.

– Вони виконували наказ Москви.

 

– А якби цим пострілом вбило наших хлопців? Які були би наслідки?

– Їм байдуже.

 

– Тобто вони хотіли показати безкарність? Показати, що можуть потоптатися по будь-чому?

– Іще досвід Грузії показав: вони зроблять те, що захочеться. Росія випробувала на Грузії всі можливі методи і показала, що насправді може відбутися і з Україною, і з країнами Балтії. Вони з успіхом для себе це здійснили. А весь світ «висловив занепокоєння», «засудив» бойові дії. Реакція світу була ганебною. План Саркозі… А потім Грузію ще й поставили перед фактом, що вона першою стріляла (йдеться про висновки комісії, очолюваної Гайді Тальявіні, – Z).

 

– Якби внаслідок обстрілу були жертви, то Росія наразилася б на жорсткішу реакцію Заходу.

– Жертви є. Тому що поранені – це жертви. Не обов’язково мати загиблих для того, щоб на Заході реагували. Ми вже дивимося, як реагують.

 

– Але ж реагують слабо.

– Я би сказав, що не так сильно, як нам би хотілося. Але ж реагують. Рада Безпеки ООН зібралася в той же день. Більшість країн світу засудили агресію. Це дозволяє нам апелювати до активніших дій проти Росії – не лише економічних (маю на увазі санкції), а, зокрема, з морського права: можна ж заборонити російським військовим кораблям проходити через інші протоки, раз вони забороняють нам. Забороніть їм іти через Босфор, через Гібралтар!

 

– Ви оптиміст.

– Із кожним роком тиск на Росію зростає. Якщо у 2014 році світ не був готовий адекватно на це реагувати, то сьогодні протидія посилюється.

Я завжди оптиміст. Все ж таки Господь нас не залишає. В іншому разі нас би вже не було.

 

– Здається, що нас, українців, ображають, коли від нас вимагають надати докази правоти моряків.

– Я не сумніваюся, що якщо докази потрібні, то Україна надасть. Ми живемо у світі, в якому є змога зафіксувати кожне слово широким спектром технічних засобів. Записуються радіопереговори, фіксуються точки, з яких іде сигнал. Усі координати можна відстежити, встановити, в який момент і в якій географічній точці лунала та чи інша фраза.

 

– Історія розслідування трагедії MH17 показує, що Росія може фальсифікувати докази. А зараз вони мають доступ до апаратних систем наших кораблів – можуть зробити там що завгодно.

– Для своїх громадян це «піде». Але світ, незважаючи на їхню протидію і фальсифікації, вже визнав, що літак збили російським «Буком». Вони брехали і будуть брехати-відбріхуватися, поки той режим не впаде. Те, що вони говорять зараз, матиме вплив лише на їхню аудиторію – і не матиме абсолютно ніякого значення для світу.

 

– Ви слухали записи розмов? Як вам?

– Загалом, нічого дивного. Все передбачувано. Можу навести багато брутальних прикладів, починаючи з 1991, 1992, 1993 року, коли в нас ішла війна – а вона йшла! – за Чорноморський флот. Так, це була переважно інформаційна війна, але в ній були елементи, епізоди, які демонстрували, що росіяни не зупиняться ні перед чим.

У 2009 році командування Військово-Морських сил України вже знало, що в Чорноморському флоті Російської Федерації при 810-й бригаді морської піхоти, яка базується в Севастополі, є таємний наказ, що закріплював за кожним офіцером командування ВМСУ кілька російських морських піхотинців для того, щоб у «час Ч» не допустити виходу українських офіцерів на службу.

 

– Це здійснилося в 2014 році, коли «козачки» і «зелені чоловічки» блокували наші військові частини в Криму.

– Абсолютно!

 

– Багато хто говорить: у 2014 році не треба було боятися вступити в бій з Росією, треба було стріляти. Уявімо варіант: а якби наші почали стріляти там, у Керченській протоці? Які могли би бути наслідки?

– Тоді точно весь світ поставив би під сумнів питання, хто перший почав.

 

– Та вони й зараз ставлять під сумнів, хто кого спровокував.

– Але ми не стріляли. Більше того, в нас навіть не було боєкомплекту. І це теж мудро. Навіщо тягнути боєкомплект, якщо його можна пересунути по берегу?

 

– А як щодо зброї з українських суден, яку показували на російському телебаченні – автомати, кулемети?

– Ні, я маю на увазі корабельне озброєння. Наші йшли без боєкомплекту.

Що ж до 2014 року, то тоді я і сам перебував у Криму. Мені було дуже боляче дивитися на те, що відбувалося, я емоційно перепустив це через себе. Я бачив, як ми втрачаємо флот, як втрачаємо наші військові частини, як захоплюють кораблі. Так, я розумів, що є статут вартової служби, який передбачає захист у таких ситуаціях. Але ніхто з нас не міг нічого вдіяти. Згодом я зрозумів, що ми не дозволили росіянам використати casus belli. Вони були готові вводити війська для захисту російськомовних громадян. У них усе було готове. Вони наситили Крим своїми солдатами. В лютому вони перекинули у Севастополь із Балтійського моря десантний корабель із морською піхотою. Щоби здійснити перехід через цілу Європу, їм знадобився місяць. Це означає, що вони готувалися ще тоді, коли Майдан тривав. Навесні 2014 році росіяни тримали біля кордону багато військ. Була інформація, що вони пофарбовані як миротворчі сили. Вони чекали casus belli – але ми їм такого шансу не дали. І війна пішла не по тому сценарію.

 

– А в 2014 році ви служили в Військово-Морських силах?

– Я написав рапорт на звільнення у 2010 році, після приходу до президентства Віктора Януковича. У 2014 році я був заступником голови в севастопольській Спілці офіцерів України.

 

– На яких кораблях ви плавали?

– Мені випало ходити на всіх кораблях, які виходили в море. На кожному я був.

 

– На «Яни Капу» теж?

– Мені здається, «Яни Капу» – це колишній «Красноперекопськ». Думаю, це він (рейдовий буксир «Красноперекопськ» перейменували у 2018 році, як перейменували і місто Красноперекопськ, на Яни Капу; з кримськотатарської Yañı Qapı – це Нові Ворота, – Z). Я дійсно бував на багатьох кораблях і відвідав багато країн. Брав участь у міжнародних навчаннях, в антитерористичній операції на морі.

 

– А чому звільнилися з флоту? З політичних міркувань?

– Ні, з етичних. Я вважав, що не можу виконувати накази верховного головнокомандувача, який жодного дня не служив в армії, не присягав українському народові, двічі сидів у тюрмі. Але я обіцяв собі, що повернуся в армію. І дійсно, в 2014-му повернувся – щоправда, не в ВМСУ, а в окремий штурмовий батальйон «Айдар», і з ним уже брав участь у бойових діях.

 

– Як ви думаєте, чи варто Україні ще раз випробовувати перехід військових суден через Керченську протоку?

– Наступний вихід, мабуть, варто здійснити спільно з нашими союзниками. Наприклад, запросити в порт Маріуполя американський Island. Цей катер має малу посадку і зможе зайти в Азовське море. Якщо Росія перекриє Керченську протоку, тоді вже точно буде привід вдатися до санкцій по всьому світу і не пускати їх через протоки.

 

 

 

 

Розмовляв Володимир СЕМКІВ

 

 

 

 

 

Джерело: Збруч

 

Залишити коментар

Filed under "2014-2020", Третя російсько-українська війна

Напишіть відгук

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s