Як український шаховий вундеркінд Ілля Нижник пішов у магістри з кібербезпеки (повна розмова)

4 січня 2019 р.

Інтерв’ю з відомим українським гросмейстером, а нині – студентом американського вузу Іллею Нижником із Вінниці.

У його послужному списку є сенсаційні перемоги над 16-м чемпіоном світу Русланом Пономарьовим і нинішнім представником топ-п’ятірки світового рейтингу Анішем Ґірі. Увійшовши свого часу до когорти наймолодших гросмейстерів світу, Ілля Нижник вважався одним із найталановитіших українських шахістів.

Однак життя розпорядилося по-своєму. Шахові реалії в нашій державі такі, що в одну мить обдарований вінничанин пристав на пропозицію зі США і поїхав туди на навчання. Кликали його як шахіста, але поступово навчання у Вебстерському університеті поглинуло хлопця з головою. Ні, в шахи він грає. Іноді навіть перемагає чи стає призером престижних турнірів. Але життєві пріоритети вже змінив.

Власне, про те, як людина, котра в Україні не уявляла життя без шахів, стала близькою до отримання ступеня магістра з кібернетичної безпеки, про життя в США і погляд на українські реалії Ілля Нижник розповів сайту 24 каналу. На початку розмови перепросив, що розмовлятиме російською. Мовляв, останнім часом має мало практики спілкування українською. Але в ході розмови одначе зупинився на українській. “Треба ж, щоб та практика трохи була”, – каже.

“У США кликала Сюзан Полґар”

Ілля, в Youtube не важко знайти ваші ще дитячі інтерв’ю. Тоді якраз кидалося у вічі, що ви спілкувалися з журналістами українською, а тато – російською…


Юний Ілля Нижник

Мабуть, у школі так звик. Хоча більшість моїх родичів у побуті все ж використовують російську. У моїй рідній Вінниці українська і російська – десь 50 на 50. Втім, може, зараз щось змінилося. Вдома не був вже дуже давно, майже два роки, з січня 2017-го. Сподіваюся незабаром вирватися за місяць-другий.

На канікули?

Ні. Вчуся на магістра з кібербезпеки. Диплом бакалавра у Вебстері вже отримав, а здобувати магістерську ступінь цієї осені лише розпочав.

Недавно ви про себе нагадали шаховій Україні другим місцем на турнірі в Сент-Луїсі.

Річ у тім, що у нашому університеті дуже сильна шахова команда. Власне, сам турнір – вузівський, у ньому брали участь лише гросмейстери з нашого університету. Українців окрім мене більше немає. Серед російськомовних є росіянин Александр Шиманов. Раніше у нього були серйозні результати. Нині Сашка трохи призабули, бо за навчанням сконцентруватися виключно на шахах ми не можемо.

Взагалі ж поряд навчаються шахісти різних національностей. Американців, як це не смішно, здається, немає зовсім. Був Рей Робсон, але він вже завершив навчання і відповідно не входить у команду. Приходить до нас періодично потренуватися чи пограти.

Зустрічав давнє інтерв’ю вашого батька. Тоді він якраз розповідав, що листувався з 15-річним на той час Робсоном. Виходить, до США ви перебралися завдяки Реєві?

Чесно кажучи, вперше від вас чую. Мені тато про це не розповідав. Чомусь думав, що то моя сестра була знайома з Реєвим батьком.

Запрошення ви отримували від Робсона?

Ні. Від екс-чемпіонки світу Сюзан Полґар. Саме вона разом з чоловіком заснувала університетську команду. Багато сильних місцевих гравців у них не було, але попри це команда виграла першість США серед вузів. Після того люди почали стікатися сюди самі. Мене запросили на початку 2014-го. Отримав e-mail і, звичайно, зацікавився. Сюзан Полґар знав як видатну угорську шахістку, світову зірку. Зрозуміло, коли тебе кличе аж настільки авторитетна людина, не прийняти пропозиції важко.


Ілля Нижник і Сюзан Полґар (праворуч)

Ви тоді вже англійською володіли досконало?

Більш-менш. Англійську вивчав у школі, але ті знання глибокими не назвеш. Коли влітку 2014-го перебрався у США, людей, звичайно, розумів, але розмовляти було важко. Адаптовувався, вдосконалював мову десь місяці два. Мав постійне побоювання, що мене не зрозуміють. Потім стало легше. Нині англійською, звісно, спілкуюся пристойно. Хоча випадки, коли мене не розуміють, ще трапляються.

“Поблажок через погане знання мови не мав”

Несподівано, адже якщо вірити “вікіпедії”, читати ви навчилися в три роки, у чотири вже грали в шахи… Невже англійська для такої обдарованої дитини важка?

Важко сказати. Можливо, причина в тому, що в школі основну увагу приділяв шахам. Навчання проходив за спеціальною програмою, екстерном. Більшість уроків пропускав. Але наприкінці кожного місяця приходив і здавав іспити. Оскільки ж навчався у фізико-математичній гімназії, деякі предмети у мене були другорядними. Зрозуміло, що основний акцент робився на точні науки. Хоча загалом мені трохи дивно, що англійської тоді не засвоїв. Адже багато їздив світом і теоретично мав би вивчити мову ліпше. Сам мав навчитися. Втім, не вивчив тоді – довелося надолужувати згаяне впродовж 2013-2014 років прискореними темпами.


Сюзан Полґар і її команда

Нещодавно відомий львівський гросмейстер Адріян Михальчишин поділився цікавим спостереженням: “Якщо подивитися на першу десятку рейтингу чоловіків та жінок, то у жінок усі мають університетські освіти, а більшість чоловіків сконцентрувалася на шахах з другого класу і не звертала увагу на школу”.

Про себе можу сказати, що шахам віддавав максимум уваги, але навчанню це захоплення не заважало. Хоча я ж сказав, що відвідувати уроки в школі разом з іншими дітьми часу не було. Я навчався індивідуально, а хтось, можливо, приділяє освіті менше уваги. Заради шахів люди йдуть на чималі жертви. І не завжди ці жертви бувають виправдані. У моєму випадку все склалося найкращим чином, адже запрошення вчитися у США я отримав саме завдяки шахам.

Поки мали проблеми з мовою, вам робили поступки через те, що ви шахіст? Бо ж поступали не в Київський університет фізкультури і спорту…

Бакалаврат закінчив за спеціальністю “комп’ютерна наука”. Але почалося все з того, що я вивчав математику. Потім перейшов, бо розумів, що зі знаннями комп’ютерної справи роботу буде знайти легше. Поблажок через погане знання мови не мав із самого початку. Іспити здавав на рівні з усіма. Мінімальну оцінку, яку міг отримати – “четвірка” за п’ятибальною шкалою. Точніше, тут оцінювання проводиться літерами – A, B, C, D… “Чотири” – це В. Нижче не опускався жодного разу. Іншого виходу не було, бо нас приймають з умовою: добре вчишся – а вже потім шахи. Попервах було дуже важко.

“На українських тренерів і федерацію не ображаюся”

Мабуть, постраждали якраз заняття шахами? Ви колись говорили, що вдома тренувалися по п’ять-шість годин.

У тому й проблема, що на перших порах перелаштуватися ще не міг і за старою звичкою більше уваги приділяв шахам. Ще не розумів, що пріоритети трохи змінилися, що змінився мій стиль життя. Тренувався і не дуже зважав на освіту. Поки мені не нагадали, для чого сюди приїхав в першу чергу. Тоді поступово перевімкнув увагу, шахи частково відійшли на другий план. То сьогодні навчився поєднувати одне з іншим. Знайшов правильний баланс. Навіть коли граю турніри, на успішності в університеті це не позначається.

Але це американські турніри…

На міжнародні виїжджати не можу, бо вони дуже довгі. Ті, на яких грав до переїзду у США, зазвичай займали днів 12-13. В Америці ж усі турніри досить швидкоплинні. Мабуть, так роблять з урахуванням, що більшість учасників навчаються чи працюють і відірватися надовго не можуть. Як правило, турнір по часу вкладається у вихідні. Попервах мені така система не дуже подобалася, бо в один день було занадто багато шахів. Доводиться грати по 10-12 годин. Але зараз вже пристосувався. Нині мені американський варіант імпонує навіть більше.

Крім того, додаткові труднощі при виїзді за межі США можу мати через те, що досі не отримав в Україні біометричного паспорта. Родичі постійно нагадують, щоб приїхав і отримав нові документи. А я зволікаю, бракує часу.

Варіант з прийняттям громадянства США розглядаєте?

Поки ні.

На два роки від вас старший львів’янин Ярослав Жеребух американцем начебто вже став.

Ні. Він має Green Card, отримав її максимум півроку тому. Громадянство тут отримати не так просто. Після “зеленої карти” треба прожити у США ще п’ять чи десять років.

Втім, до українських шахів ви зараз фактично вже не причетні. Нещодавно відбулася Всесвітня шахова олімпіада, на якій наша чоловіча збірна стала лише 10-ю. Одна з головних причин – не відбувся процес зміни поколінь. Одними й тими ж людьми команда грає багато років, тоді як перспективна молодь – як ось, приміром, ви – виїжджає за кордон. Тренерський штаб збірної вашими справами у США ще цікавиться?

Не було жодних розмов. Та я й сам завжди вважав, що наявного кадрового ресурсу українським шахам достатньо. Звичайно, слідкую за різними змаганнями і бачу, що в Україні є багато шахістів, сильніших за мене. Тому й не ображаюся на тренерів і федерацію через те, що мною не цікавляться. Також повинен сказати, що не вважаю результати нашої збірної на Олімпіаді катастрофічними. Так, 10-те місце, могли зіграти краще, але два роки тому в Баку було друге. Думаю, ситуація далека від критичної.

Колись ви сказали, що шахи – то головне, що існує для вас у житті. З почутого у цій розмові роблю висновок, що зараз пріоритети трохи змінилися?

Так. Я ще маю мрію – потрапити до топ-100 світового рейтингу. Для цього мені треба добре попрацювати. Але на даний момент сконцентрований на освіті, щоб мати нешаховий варіант працевлаштування. Мабуть, для мене зараз це важливіше.

І то каже один з наймолодших за історію шахів гросмейстерів.

Перший гросмейстерський бал заробив у 12 років, а вже через два роки отримав звання гросмейстера і входив до топ-10 наймолодших гросмейстерів за історію. Сьогодні, правда, у час, коли гра з кожним роком молодшає, цей рейтинг перекроївся. Не так давно мене посунули на дві позиції двоє 12-річних хлопчиків з Індії (один з них, Шрішван Маралакшікарі, нещодавно на турнірі в Іспанії переміг легендарного українського шахіста Василя Іванчука – Прим. авт.). Думаю, з часом мене з цього рейтингу витіснять зовсім. Не скажу, що вивчати шахи стало легко. Але набагато легше, ніж раніше. Все тому, що дуже виріс рівень комп’ютерів у шахах, стала доступнішою інформація.

…А щодо моїх пріоритетів. Справді, у США вони змінилися. То в Україні були тільки шахи. Декого нинішня ситуація дивує, бо вважається, що наш університет приділяє велику увагу шахам. Це так, але на першому місці все ж навчання.

Але завдяки тому, що виступаєте за університетську шахову команду, отримуєте освіту безкоштовно?

Так. Я отримую стипендію, яка залежить від рівня гравця. Чим гравець сильніший, тим стипендія вища. Я отримую максимально можливу. За рейтингом я у нашому університеті один із найсильніших. Ті, хто має рейтинг 2400-2500, отримують трохи менше. Втім, їм теж на життя вистачає. Не жаліється ніхто. На такі гроші можна жити без проблем.

Живу в університетському гуртожитку, через дорогу від приміщення, де ведеться навчання. У нас житло на двох. Живемо разом з угорцем Петером Прохазкою, гравцем приблизно мого рівня. Ми ділимо кухню і гостьову кімнату, а спальня і санвузол у кожного окремий.

Їсти самі готуєте?

Здебільшого їм в університетській їдальні. Хоча мені дуже подобається готувати. І собі, і товаришу за кімнатою. Правда, є особливість: Петер – вегетаріанець. Доводиться з цим рахуватися. Мені більше подобаються м’ясні страви, тому для себе можу приготувати печеню з куркою, різні супи… Проте найчастіше готую такі страви, які можемо їсти обоє.

Читайте також: Антон Коробов і Наталя Букса – чемпіони України з шахів 2018 року

“Мені комфортно з людьми різних національностей”

Вчитися, грати в шахи й тренуватися, варити їсти ви можете майже не виходячи за межі вузу. А чим займаєтеся на дозвіллі?

Нині його не так вже й багато. Особливо після того, як вступив у магістратуру. Доводиться багато читати, писати дисертації. Коли часу було більше, читав у своє задоволення. Абсолютно різних авторів, скажімо, Джека Лондона. Також у нас у шаховому офісі стоїть стіл для гри в настільний теніс. В нього, здається, непогано грає вся команда. Раз чи двічі на тиждень, найчастіше на вихідних, у нас відбуваються шахові збори, командні заняття, які тривають чотири-п’ять годин. Після того – настільний теніс. На подорожі часу бракує. Задовольняюся поїздками на турніри. Вразив Лас-Веґас. Там гарно, але не зовсім безпечно. Принаймні, мені там спокійно не було. Сподобалося в Чикаґо. Особливо – їхній зоопарк. Також побував у Каліфорнії, але турнір там був надто швидкоплинний, навіть не встиг десь побувати.

НБА, НХЛ, НФЛ – на матчах професійних клубів, скажімо, хокейного “Сент-Луїс Блюз”, бували?

Ні, хоча у нашій команді є хлопці, які ходять на “блюзменів” регулярно. Я не дуже великий прихильник хокею. Іноді заради цікавості можу подивитися. Але для цього мені достатньо ввімкнути трансляцію в інтернеті. Особливого задоволення від живого перегляду не отримую. Знов таки – подобається дивитися настільний теніс. Вважаю себе великим фанатом цього виду спорту. Дуже рідко вмикаю теніс великий. Та й то лише тому, що там наші дівчата добре грають. Слідкував за Еліною Світоліною, коли вона вигравала Підсумковий чемпіонат.

За “Сент-Луїс Блюз” виступає канадський оборонець з українськими коріннями Колтон Парейко. Взагалі етнічних українців у місті багато?

Як не дивно, навіть в університеті Вебстера впродовж чотирьох з половиною років жодного українця не зустрів. Правда, людям з нашої шахової команди пощастило більше. Розповідали потім, що зустрічали моїх земляків. Єдиний, з ким спілкувався тут українською, був Ярослав Жеребух. Але зараз він переїхав у Нью-Йорк. Живе там і працює. Підтримуємо з ним зв’язок по Фейсбуку.

Вочевидь у колі вашого спілкування зараз люди, ментальність яких трохи інша у порівнянні з нашою. Наскільки складно було адаптовуватися до цих реалій?

Маю таку рису характеру – не роблю різниці між людьми, намагаюся спілкуватися з усіма. Так звик з дитинства і з часом це ставлення не змінилося. Власне, через те почуваюся комфортно з людьми різних національностей, незалежно від того, з Перу вони, Америки чи Росії.

“Плюшева панда, по якій мене знали, залишилася вдома”

Повернемося однак до шахів. “У шахах була магія. Доти, доки не з’явилися комп’ютери”, – ці слова торік, в інтерв’ю сайту 24 каналу сказав знаменитий шахіст Олександр Білявський. Ви теж вважаєте, що через комп’ютеризацію гра себе вичерпує?

Можливо. Але я все ж вірю в те, що шахи не так просто вбити. Найголовніше, що в нашій грі є дуже велика варіативність, є багато видів шахів. Перестануть бути цікавими класичні шахи – можна грати в шахи Фішера. Там не прораховано ще нічого. Та взагалі не вірю в те, що колись гра буде прорахована повністю. Хоча… З’явилася нова програма AlphaZero, яка грає сама з собою і навчається самостійно. Не знаю, чи то знак до остаточного прорахунку. На мій погляд, навіть такі програми не є для шахів загрозою.

Але ви не будете сперечатися, що сьогодні в шахах немає топових особистостей, про яких би говорили на рівні з тенісистом Роджером Федерером, баскетболістом Леброном Джеймсом чи боксером Ентоні Джошуа. А у випадку зі згадуваним Боббі Фішером, Ґаррі Каспаровим чи Анатолієм Карповим колись так було.

Ви не перший, з ким я на цю тему дискутую. Людина, яка в розмові зі мною висловлювала схожі з вашими припущення, вважає, що норвежець Маґнус Карлсен, американець Фабіано Каруана, які є найсильнішими шахістами сьогодення, можливо, не зовсім правильно підходять до питань маркетингу. Мабуть, то правда, бо за рівнем майстерності нинішні лідери згадуваним вами не поступаються.

Каруана у США популярний?

Сент-Луїс вважається шаховою столицею Америки. Тут навіть таксисти знають про Карлсена і Каруану. У цьому місті нашою грою справді цікавляться, навіть відвідують шаховий клуб. Регулярно зустрічаю випадкових людей, які дізнаються, що я гросмейстер і кажуть, що це дуже круто, що вони слідкували за моїми партіями, що для них велика честь їхати зі мною в машині… Для мене це навіть несподівано. Не знаю, як в інших американських містах, але в Сент-Луїсі шахи вельми популярні.

Якщо говорити безпосередньо про вас, то презентували вас теж начебто доволі непогано. Після перемоги на першому міжнародному турнірі в Москві у 2006 році за вами навіть закріпилося цікаве прізвисько – “Вундеркінд із плюшевим ведмедиком”.

Брав тоді з собою на турніри улюблену іграшку – плюшеву панду. Думаю, вона збереглася – у батьків у Вінниці чи в родичів у Києві. Точно не пам’ятаю.

Шахісти – люди забобонні. У вас не було думки забрати панду із собою у США?

То був мій талісман до 10-річного віку. Але сказати, що в мене до того ведмедика була якась особлива тяга, не можу. 27 вересня 2006-го, рівно того дня, коли мені виповнилося десять років, я сказав, що більше цією іграшкою не бавлюся. І все. На тому закінчилося.

А забобони? До сьогодні залишилося лише одне. Коли програю, то змінюю ручку, якою веду записи партії. Правда, програю останнім часом рідко, тому ручка зберігається довго. Колись також мав звичку після поразок на наступну партію перевдягатися в новий одяг. Зараз вдягаю щоразу нове кожного наступного дня незалежно від того, виграв чи програв. Однак оскільки впродовж дня доводиться грати по кілька партій, після поразок спеціально перевдягатися не ходжу.

“Подобається Карлсен. Бо постійно грає на перемогу”

Колись ви казали, що більше полюбляєте швидкі шахи. Нині так само?

Сьогодні мені подобаються всі шахи, незалежно від того, швидкі вони чи класичні. Просто мене більше знають саме як «швидкого» гравця. Мабуть, швидкі шахи мені все ще подобаються, але класику теж граю доволі непогано. Взагалі, звик грати швидко. Інколи не дуже добре, але швидко. А в Америці це дуже важливо. Тут контроль часу коротший, ніж у Європі. З огляду на це моя манера допомагає. Проблем з часом не маю ніколи. Відповідно – уникаю додаткових клопотів. У мене не виникає ситуацій, коли потрапляю в складне становище, а не маю часу, щоб прорахувати позицію. В таких обставинах люди помиляються найчастіше.

Який шахіст для вас є еталоном?

Мабуть, Маґнус Карлсен. Через те, що кожну свою партію він грає до кінця, намагається виграти. Маґнус завжди намагається створити якісь шанси для себе і навіть для свого суперника. Найчастіше в шахах просто грати добре впродовж усієї партії мало. Бо коли добре грає суперник, виходить нічия. Карлсен примудряється створювати шанси для суперника, робить ситуацію складнішою, потім підловлює його на помилках і перемагає. То неймовірна риса. Найголовніше, що Маґнус тонко відчуває момент, коли треба створити таку ситуацію і як треба у ній діяти. Так, Карлсен – не термінатор, його теж можна перемагати. Але за бійцівськими рисами норвежець здатен дати фору будь-кому.

Вам колись доводилося грати з Маґнусом?

Одного разу, в бліц. Здається, то був 2011 рік, на турнірі в голландському Вейк-ан-Зеє. На церемонії закриття всі розділилися на пари і почали грати в бліц. Мені довелося грати разом із польським гросмейстером Даріушем Свірчем, котрий, до слова, зараз теж навчається у Сент-Луїсі, але в іншому університеті. Проти нас були Карлсен і росіянин Алєксандр Грищук. Програли, але було весело.

Колись ви розповідали, що в 13-річному віці перемогли по інтернету 16-го чемпіона світу Руслана Пономарьова.

Вже й не пригадую. Зате згадується дуже дивний бліц-матч вживу. Я його виграв 1,5:0,5. Якщо не помиляюся, то було не дуже серйозно, і Руслан, мабуть, не вельми старався. Думаю, в класиці у мене проти Пономарьова особливих шансів не було б. Взагалі, Руслан мені запам’ятався як дуже приємний шахіст, надзвичайно добродушний. То було моє враження після першої зустрічі – і згодом воно жодного разу не змінилося.

З Василем Іванчуком перетиналися?

Програв йому чорними на чемпіонаті Європи зі швидких шахів. Здається, більше ми за дошкою один проти одного не сходилися. Крім того, було ще кілька зустрічей. Коли ще був зовсім маленьким, Василь Михайлович приїжджав до нас у Вінницю на чемпіонат України. Я там переміг, і Іванчук вручав мені кубок.

Також одного разу зустрілися під час турніру в Вейк-ан-Зеє. Я тоді грав у групі В, Василь – в елітній групі А. Організатори раз на кілька днів видавали буклет зі складною шаховою задачею. Якось взяв той листок хвилин за п’ять чи десять до початку партії у кімнаті, з якої проводилися онлайн-трансляції. Ознайомлююся і помічаю в кількох кроках Іванчука. “Ну що, вирішив задачу?” – питає Василь Михайлович. “Ну, вирішуй”, – усміхнувся і пішов грати. Трохи тоді здивувався… До речі, тієї задачі я так і не вирішив.

Загалом з шахістами з рейтингом 2700 і вище зустрічався разів п’ять-шість, не більше. Запам’яталася партія з голландцем Анішем Ґірі. То був другий тур чемпіонату Європи-2013. В Аніша тоді був рейтинг у межах 2730, у мене – 2599. Грав тоді білими і зміг виграти за 20 з невеликим ходів. Такі випадки трапляються вкрай рідко. Вийшло так, що у Ґірі не зрісся якийсь варіант у слов’янському захисті. Позиція начебто була для нього гарна, але потім щось не склалося.

“Росія – агресор. Вони забрали у нашої країни Крим”

Ілля, ви виїхали з України у США саме в той момент, коли у Києві закінчилася Революція Гідності, Росія анексувала Крим, а на Донбасі розпочиналася війна…

Важкі часи Україна зараз переживає. Слідкую за новинами, спілкуюся з родичами і не можу скласти однозначної думки.

Росію сприймаєте як ворога?

(Після паузи) Знаю одне: Росія – агресор. Вони забрали у нашої країни Крим. Напевно, це робить їх ворогом, але я б не хотів говорити на теми, в яких не дуже компетентний.

Власне, цим питанням підводжу вас до спортивно-політичної складової. Не так давно в російському Ханти-Мансійську завершився жіночий чемпіонат світу, а зараз у Санкт-Петербурзі відбувається світова першість з бліцу та швидких шахів. Там і там Україну представляють багато гравців. Гадаєте, наші шахісти праві, коли їдуть на територію країни-агресора?

Думаю, це особиста справа кожного. Якщо хтось вважає, що політика його не стосується, то засуджувати його не можу. Але й поставити себе на місце тих, хто грає там, теж не дуже можу.

На даний момент ви націлені повертатися в Україну чи збираєтеся залишатися у США?

Навчання закінчую в 2020-му. І поки наперед не заглядаю. Наразі хочеться добре закінчити вуз. Отримаю освіту, а далі буде видно. Може, це – не дуже правильно, але такий вже я є.

Що вам радять батьки?

Підтримують, кажуть, що потім зможу вирішити, де буде краще, самостійно. Думаю, з дипломом магістра не пропаду. Наразі в мене студентська віза, котра права працювати у США не дає. Якщо захочу влаштуватися тут на роботу, маю пройти непросту процедуру.

Після чотирьох з половиною років у США помічали за собою, що починаєте думати англійською?

Якщо ви помітили, то я іноді навіть під час спілкування підшукую українські відповідники англійським словам.

І акцент невеличкий є…

Англійські слова іноді підставляються автоматично. Звичайно, час від часу підловлюю себе, що думаю англійською. Але то ж логічно.

Як часто бачили після від’їзду рідних?

По інтернету спілкуємося регулярно. Але ліпше бачитися вживу. Два роки тому приїздила мама. Також тоді гостювала сестра з донькою. Власне, вона мене свого часу сюди й привезла, допомогла облаштуватися. В ідеалі хотілося б бачитися частіше. Але вже як є.

 

 

Розмовляв Іван Вербицький

Залишити коментар

Filed under "2014-2020"

Напишіть відгук

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s