Ігор Смешко, екс-голова СБУ: У нас немає союзників

18 грудня 2018 р.

В Україні майже добіг кінця термін дії воєнного стану, а Об’єднавчий собор викликав шторм обурення в РФ, яка не хоче втрачати жодну “ниточку впливу” в Україні.

Екс-голова СБУ Ігор Смешко розповів про виклики, які стоять перед Україною, і роботу українських спецслужб головному редактору Радіо НВ Валерію Калнишу.

Валерій Калниш: Пройшло 17 з 30 днів воєнного стану в Україні. Як військовий та генерал, чи таким ви собі його уявляли? 

Ігор Смешко: Безумовно ні. Мені доводилося вже багато відповідати на це питання. Я послідовно виступав за те, що воєнний стан потрібно було впроваджувати згідно з Конституцією і законами України в перші дні агресії проти України. Фактично це пряма норма закону, яка цього вимагала в той час від виконуючого обов’язки президента.

Зараз впровадження воєнного стану з професійної воєнної точки зору, в обставинах внутрішньої і зовнішньої ситуації навколо України, як на мене, не мала сенсу. Але як військова людина я мушу сказати, що розмови про те, потрібно чи ні, наразі, після прийняття закону в стані реальної неоголошеної війни, [не є релевантними].

Треба просто зараз все робити, щоб максимально використати вже цей запроваджений стан, для того щоб хоча би потренувати, починаючи з верховного головнокомандувача, всю вертикаль воєнно-політичного керівництва України, що робити під час цього стану.

Хоча – виключно з професійної точки зору – я абсолютно не бачу, яких не було можливостей і ресурсів в уряду для того, щоб все це зробити без впровадження воєнного стану.

Валерій Калниш: В мене теж було питання, що саме президент зробив такого, чого він не міг зробити без впровадження воєнного стану. Можливо, якісь повноваження, про які ми не знаємо; той 12-й пункт указу про запровадження воєнного стану під грифом “таємно”; можливо, там є якісь моменти, про які нам і не потрібно знати, але вони зараз реалізуються?

Ігор Смешко: На жаль, мушу відповісти негативно. Немає жодних додаткових правових важелів, які впровадження цього стану дало в руки уряду, яких не було до того.

Крім того, воєнний стан – це ж не іграшки для дітей, і законодавство стосовно нього практично на 99,9% відкрите (і повинно бути відкрите), тому що під час війни кожний повинен – від президента до рядового громадянина – прекрасно розуміти, який в нього маневр для цього.

І наше законодавство стосовно цього було підготовлено в попередні роки досить непогано. Я приймав участь (в тому числі, працюючи в Раді національної безпеки і оборони з 2002 по 2003 рік) в розробці певних положень законодавства про оборону і елементів законодавства про воєнний стан. Світовий досвід прекрасно дає для цього підстави, це відкрите законодавство.

На сьогодні, якщо уважно прочитати указ президента, який ввів у дію цей стан, ви побачите, що там навіть (мене самого це здивувало) є вказівки Міністерства з надзвичайних ситуацій, є вказівки Кабінету міністрів. Єдине міністерство, де я шукав і не знайшов прямі вказівки, що робити, це Міністерство оборони.

Тому, на жаль, ми і маємо таку реакцію, останні екзитполи показують, що більше половини громадян України не сприймають серйозно запровадження воєнного стану. Але раз він впроваджений, раз ми знаходимося в стані війни, треба максимально все зробити. Хоча би такими засобами, але потренувати.

Валерій Калниш: Що саме ми тренуємо? Чого ми повинні навчитись за ці 30 днів воєнного стану?

Ігор Смешко: Пам’ятаєте, ми мали трагедію в Ічні? Вже три наших найбільших арсенали втратили на мільярди доларів боєприпасів, яких ми ніде більше не купимо і не відновимо; і це ставить під загрозу, відповідно, забезпечення Збройних сил, які ведуть бойові дії. В Ічні не спрацювала навіть система оповіщення, фактично люди були залишені в перші часи один на один із собою.

Нещодавно була конференція, яку проводило НАТО і наші урядові структури в Дипломатичній академії, де я поставив питання нашому керівнику Служби спеціального і урядового зв’язку стосовно того, що ми прекрасно розуміємо в ХХІ столітті, що є кіберспроможності агресора по тому, щоб блокувати систему управління і зв’язку в нашій країні, яка в більшості зараз спирається на звичайні комерційні канали зв’язку.

Чи ми зберігаємо провідний зв’язок, який існував, і маємо з часів Радянського Союзу з відпрацьованою паралельною системою оповіщення? Відповідь була: “Ми над цим питанням працюємо, ми його маємо на увазі”. Ну, бомбосховище, план евакуації, план призову і створення батальйонів територіальної оборони, – але всі ці речі можна було робити і без впровадження воєнного стану.

Тобто, в принципі, це речі, які зрозумілі. І, на жаль, практично близько п’яти років війни ми стикаємося з тим, що в нас проголошуються наміри, але немає результатів цієї діяльності. І добре, що зараз у нас статична ситуація, і наші військовослужбовці героїчно стримують на кордоні угрупування, яке стоїть проти нас.

Але, борони боже, серйозну наступальну операцію, якщо така буде, проти України, – тут питання оперативних стратегічних резервів, відпрацювання вертикалі управління і зв’язку. Це та система, яка створюється не під час воєнного стану, а повинна б давно вже бути створена.

Позачергове засідання Верховної Ради, де обговорювалося питання впровадження воєнного стану. Фото: EPA

Валерій Калниш: Можливо, вона і створена, але ми про це не знаємо (звичайно ж, я кажу про журналістів).

Ігор Смешко: Будемо вірити і сподіватись.

Валерій Калниш: 80 тисяч чоловік – воєнних російської армії, про які казав і начальник Генерального штабу, і президент, – якщо уявити, що піде наступ на Україну, що ці сили зможуть зробити, як швидко? Чи це реальна небезпека для нас?

Ігор Смешко: Це реальна військова загроза, яка існує не перший день. На сьогоднішній день передислокація найбільш боєздатних частин російської армії на її західні кордони вже фактично здійснена.

На півночі над нами нависає 1 гвардійська танкова армія – це дуже потужний “кулак”, що відпрацював всі навчання по можливому вторгненню навіть в Україну. З півдня Крим, перетворений на непотоплюваний авіаносець, який також з новими видами озброєння, ураження тощо.

І флангові удари, безумовно, з півночі і півдня несуть велику загрозу нашому найбільш боєздатному угрупуванню, яке знаходиться біля окупованих частин Донецької і Луганської областей. Але я не став би, по-перше, перебільшувати і недооцінювати спроможності російської армії.

Це мільйонна армія, але боєздатна, здатна до високоефективних дій, переозброєна, тренована. Це, по моїй оцінці, десь 100-150 тисяч військових. Навіть закордонні експерти, в тому числі полковник Глен Грант, який був радником нашого Міністерства оборони, відзначає, що український солдат – це один до трьох російського солдата по мотивації, по навичкам, які зараз є.

У нас досить гарна на сьогодні структура підготовленого резерву, які вміють воювати, але це ж не все. В таких операціях система управління і зв’язку, система протиповітряної оборони, Військово-повітряні сили, оперативні, мобільні і стратегічні резерви – це питання номер один.

Треба реально дивитися на те, що у нас немає союзників, ніхто не буде захищати Україну.  Ці всі питання вже повинні були бути відпрацьовані. Я дуже сподіваюся, що у російського керівництва стане здорового глузду розуміти, що навіть суто з воєнної точки зору 147 мільйонів не можуть окупувати 45 мільйонів на довгий термін.

Увійти в Україну можна, – як вийти з України? Тим більше, українці довели, що це одні з кращих солдатів в Європі. Але нас це не повинно тішити. Для того, щоб здійснити вже фактично підготовленою структурою Збройних сил РФ початок відкритої війни в центрі Європи, треба мати дуже [великі] підстави.

І тут, всередині країни, якщо ми самі себе не дестабілізуємо, якщо ми не “підставимося” і самі не дамо привід агресору, то велика вірогідність того, що нинішнє кремлівське керівництво не піде на це, хоча у нього все це підготовлено, і нам розслаблятися не потрібно.

І керівництво держави повинно дбати кожен день та кожну хвилину про зміцнення економічної могутності, воєнної могутності, політико-дипломатичної і інформаційної спроможності нашої країни, щоб в разі, якщо це станеться, захистити себе.

Валерій Калниш: Ви кажете про привід, який потрібен Путіну для того, аби перейти український кордон. А чи потрібен він взагалі? Що це може бути за привід, щоб ми себе, як ви кажете, не дестабілізували зсередини?

Ігор Смешко: Керівництво Кремля вже давно визначилося: на рівні державної та національної політики [РФ] існує теза про існування так званого “російськомовного миру”, який має “особливий шлях” цивілізації. По-друге, вся територія колишнього Радянського Союзу вбачається нинішнім керівництвом як суверенна територія особливих стратегічних інтересів, в ідеалі – відновлення Російської імперії в її кордонах.

І головна теза стосовно України озвучена президентом Путіним ще в Бухаресті, а потім в Мюнхені, в 2007-2008 роках, що Україна – це “недодержава” і взагалі частина “єдиного російського світу”, яка не здатна до державотворення.

І слабкість наших державних інститутів влади, слабкість нашої нинішньої політичної еліти, яка весь час втрачає довіру навіть в українського народу, яка не може продемонструвати ефективну боротьбу з корупцією [погіршує ситуацію]. На Заході також наступає втома від наших політичних чиновників, які керують державою.

Можна скільки завгодно говорити про те, що є єдиний фронт, який стоїть за нами на Заході, але на Заході є перш за все свої економічні інтереси. Захід втрачає від нинішньої ситуації, конфронтації з Росією. Північний потік-2 демонструє, як Німеччина дуже не хоче відмовлятися від преференцій в економіці, від цієї співпраці.

Подивіться, що коїться зараз у Франції. Чи зараз французькому уряду до зміцнення оборони? Чи думати про те, щоб більше дати на армію, коли соціальні вимоги французького народу вимагають близько 50 мільярдів євро на обіцянки, які уряд зараз дає?

Подивіться на Італію: в Італії до влади фактично прийшли ті, хто сповідує дуже пріоритетні економічні відносини з Росією. Тобто ми знаходимось зараз в ситуації, де ми неефективно [будуємо політику], з певною втратою керованості держави.

Наші політичні еліти не здатні керувати і створити державу; вона, об’єктивно, грає на руку Путіна. В цих умовах очевидно, що українські виборці повинні дуже [сильно] думати і готуватися до нових виборів, щоб не повторити помилку, яку ми вже двічі повторювали.

Російські військові на марші. Фото: EPA

Валерій Калниш: Тим не менш, той же Захід продовжує приймати санкції стосовно Росії; та ж Німеччина – так, їй не дуже хочеться відмовлятися від Північного потоку-2, але її депутати підтримують рішення про те, що Північний потік-2 становить загрозу саме енергобезпеці ЄС.

Майже щойно російські ЗМІ розповсюдили інформацію від очільників так званого “ДНР” про те, що вони перейшли на стовідсоткову боєготовність і побоюються, що буде наступ української армії і під приводом миротворчої місії в Україні з’являться війська НАТО. Ось така картинка в них у голові.

Ми з вами розмовляємо напередодні Собору; напередодні того, як з’явиться в українська помісна церква, вона буде автокефальна, самостійна. Чи може це стати тим приводом, про який ви казали, говорячи про ідею “руського миру” і захисту російськомовного населення?

Ігор Смешко: Безумовно, може бути. Теоретично це може бути використано керівництвом Росії для того, щоб виправдати (в першу чергу, всередині Росії, перед своїм народом) можливі агресивні дії, в тому числі з можливістю військового вторгнення. Треба віддати належне тому факту – він для нас дуже сумний, – що більшість населення Росії підтримує діюче керівництво – президента Путіна.

І поки що в боротьбі між телевізором і холодильником в РФ телевізор перемагає. Безумовно, буде пошук (і він, я думаю, в реальному масштабі часу весь час іде) можливості дестабілізації внутрішньої ситуації в Україні. Один з варіантів – це використання подій із отриманням томосу. Справа в тому, що основні “скрепы” російського миру – це Московська православна церква.

Валерій Калниш: Які будуть наслідки цього?

Ігор Смешко: По-перше, з історичної перспективи отримання Україною томосу буде мати величезне історичне значення не тільки для України, а й, я думаю, майбутнього Європи і євроатлантичної демократичної цивілізації. Треба не забувати, що християнство прийшло на одну шосту частину земної кулі, включаючи нинішню РФ, з української землі.

Причому християнство до нас прийшло ще в І віці. Святий Климент – це четвертий Папа Римський, перший неапостол на Святому Престолі в Римі; він був засланий римлянами в найбільш віддалену північну територію Римської імперії тих часів – Херсонес.

Багато років він там проповідував, створив перші християнські громади і був там закатований, а після цього Кирило і Мефодій його останки перевезли до Риму. І, до речі, мало хто знає, що в ті часи, коли вони були перевезені, Папа Римський проголосив, що святе письмо повинно читатися в храмах, крім грецької, латинської мови, ще й на слов’янській. Саме з відзначення того, що святі мощі були тут.

Але по часу і по обставинах, які є драматичними, ми це отримуємо, причому повертаємося до історичної несправедливості. Згадаємо, яким чином Московське князівство в 1589 році отримало від Константинополя… При Борисі Годунові фактично був ув’язнений патріарх, який подорожував по території Русі, і його вимусили надати спочатку митрополитство Москві, а потім реалізували ідею з патріархатом.

Але, безумовно, ця історична подія [відбивається] в обставинах, відверто кажучи, дуже важкої внутрішньої ситуації перед черговими виборами президента і парламенту, під час неоголошеної війни, коли суспільство наше все ж таки, що би ми не говорили, розколото.

І давайте відверто говорити, – та частина суспільства, яка має політичне представництво в парламенті та сповідує за будь-що, за будь-яких умов мир і дружбу з РФ, навіть шляхом капітуляції перед Росією, яка має потужні можливості впливати на ситуацію в країні (крім того, Московський патріархат має багато віруючих), – всі ці обставини в мене викликають тривогу, чи підготувалася наша правоохоронна система, система спеціальних служб країни для того, щоб адекватно відреагувати на можливу загрозу дестабілізації по цьому напрямку.

Безумовно, [це] може бути використано нашим противником для внутрішньої дестабілізації. Я думаю, що вони працюють по цьому напрямку 24 години на добу.

Валерій Калниш: Напередодні Собору Московський патріархат дуже часто почав розповідати про те, що деяких митрополитів не пускають, деяких забирають в СБУ, проводять допити. Настоятеля Києво-Печерської лаври Лебедя підозрюють в проросійськості.

Про що це свідчить? Це свідчить про те, що Московський патріархат приймає участь у русифікації духовного життя українців, чи це якісь дії СБУ, які стоять на сторожі держави?

Ігор Смешко: Безумовно, Церква Московського патріархату має жорстку вертикаль підпорядкування, вона орієнтується на Москву, і очевидно, що вона сприймає всі ці події з насторогою і ворожнечею.

І в неї, найголовніше, є ресурси і можливості впливати на досить великий прошарок населення України. І те, що заяви будуть іти, [це безумовно]. Агітація і пропаганда в Росії має прекрасну систему, яку в спадщину отримала від колишнього Радянського Союзу.

Ви просто подивіться російське телебачення, який ажіотаж створюється по створенню ворога в особі України! В Україні нічого подібного немає. В Україні на сьогоднішній день навіть є спроба відрізнити керівництво РФ і народ Росії, але в Росії суцільно зараз іде створення ворога – це “бандеровці”, це “нацисти”, це “повернення до нацистських традицій” тощо.

Назагал ці ярлики навішуються на український народ. І зараз дуже гарним подразником для внутрішнього використання в Росії в першу чергу виступає те, що “підняли на святе руку”, підняли на “споконвічно правильно Православну Російську церкву”.

За цими заявами ми ж не бачимо фактично ніякого підтвердження, фактологічного підтвердження. СБУ? Я не думаю, повірте мені, це досить професійна служба безпеки, щоб на цьому рівні з’явилися люди, які непрофесійно пробували додатково дестабілізувати цю ситуацію.

Я думаю, що зараз величезне навантаження на службі, їй дуже важко справлятися з викликом, який зараз історично випав. Але я наразі, без фактологічного підтвердження того, що вона так грубо втручається в ці справи, не можу це підтвердити.

Новообраний предстоятель помісної Православної церкви України Епіфаній (в центрі). Фото: EPA

Валерій Калниш: Ви сказали, що очолювали Комітет розвідки останній раз півтора місяці. В 2017 році взагалі цей комітет при президенті був ліквідований, – а чому так сталося? В 2014 році створили, в 2017 закрили у воюючій державі, як це так?

Ігор Смешко: Я сам би хотів мати відповіді на ці запитання, але наразі я їх не маю. Я був з 1995 по 1998 рік головою Комітету з питань розвідки президента, в якій координував діяльність трьох розвідувальних органів: СБУ, Міністерства оборони і прикордонників, а також кримінальну розвідку Міністерства внутрішніх справ, фінансовий моніторинг в тому вигляді, в якому він існував тоді, роботу Міністерства закордонних справ. Це був дуже потужний орган, який вніс великий внесок в ті часи в забезпечення безпеки і оборони нашої держави.

Наведу приклад: це вже відома річ, що саме цей комітет разом з Генеральною прокуратурою в ті часи спромігся отримати підтримку правоохоронних органів Швейцарії і Америки в тому, що наш Лазаренко, перший головний корупціонер тих часів, отримав покарання. Принаймні затриманий спочатку в Швейцарії був, потім…

Валерій Калниш: Якою, до речі, була ваша участь в цьому процесі?

Ігор Смешко: Якось я був запрошений до президента країни, де знаходився заступник генерального прокурора Микола Обиход, і було запропоновано, щоб воєнна розвідка і Комітет з питання розвідки надав відповідне сприяння Генеральній прокуратурі в роботі по корупційним зв’язкам Павла Лазаренка і його найближчого оточення.

Причому ця група працювала досить відокремлено від СБУ і МВС, тому що були підозри про те, що в групі Лазаренка є свої канали, – причому на найвищому рівні – в цих структурах. Він був настільки потужною фігурою, що в нього була своя фракція в парламенті і він збирався йти в президенти.

Перша серйозна інформація була надана нашим іноземним колегам від прокуратури, розвідка виступала посередником. Була створена відповідна група аналітиків високого рівня, це були гарно треновані аналітики, чисто розвідники, зі знанням декількох мов, які працювали в Системі моніторингу міжнародної організованої злочинності і зв’язків.

І Брайана Ерла, агента ФБР, який фактично займався кураторством з боку ФБР, десь пару років тому, коли він давав інтерв’ю Українській правді, запитали: “Чому ви стали займатися Лазаренком і Кириченком?”. Він відповів: “Ми взагалі нічого про них не знали, ми отримали первинну інформацію від правоохоронних органів України”.

Тобто роль розвідки була – сприяння контактам, аналітичне супроводження, і в тому числі закриття каналів, які існували навколо цієї справи. Це один з прикладів, коли прекрасна робота Генеральної прокуратури і слідчих, але за сприяння цього розвідувального органа, мала гарні результати.

Валерій Калниш: Наскільки я розумію, така співдружність настільки вдалася, що Обиход у вашій політичній силі зараз, так?

Ігор Смешко: Тоді ми перший раз і познайомилися. Я його фактично перший раз побачив в кабінеті у президента, і з того часу в нас з’явилися професійні зв’язки, які навіть вилилися в те, що в 2003 році, коли він тимчасово був без роботи, я запропонував йому стати заступником голови Служби безпеки по слідству.

І Обиход займався кураторством відомих резонансних справ в ті часи – це контрабанда крилатих стратегічних ракет, потенційних носіїв ядерної зброї Х-55 до Ірану і Китаю; це Боричів Тік, спроба підірвати штаб Ющенка перед другим туром; це і спроба вбивства Рибкіна – цим всім займався мій заступник, голова СБУ в ті часи, прекрасний слідчий і прокурорський робітник Микола Обиход.

Стосовно Комітету з питань розвідки: це дуже важливий інструмент держави, він якраз і може по всіх каналах збирати інформацію, перевіряти достовірність по кожному каналу, бо відомство кожне може “заварювати” для своїх інтересів і давати узагальнену інформацію на стіл президента.

В 1998 році ми вийшли на те, що це було дві-три сторінки з червоною смугою, але фактично кожна крапка і кожна кома там давала можливість передбачати майбутнє і застерігала від прийняття неправильних рішень.

Валерій Калниш: Червона смуга – це що таке?

Ігор Смешко: Червона смуга – це просто такий історичний формат, який існує в багатьох є країнах; він говорить, що це документ особливої важливості, де знаходиться вже перевірена, виважена, інтегральна інформація з практично стовідсотковою достовірністю.

Цей комітет був ліквідований в 1999 році, був відновлений в 2003-2005 роках, я його в другий раз очолював по сумісництву з посадою голови СБУ. З початком війни я весь час виступав, як можна вести війну з закритими очима і без вух?

Перед виборами в парламент, де, до речі, я збирався тоді з нашою партією спробувати все ж таки створити демократичну партію консервативного спрямування – конституційних демократів – і спробувати хоча би започаткувати появу першої партії, заснованої на ідеології демократії. Але мені було запропоновано очолити цей комітет.

Якщо ви пригадаєте указ, там написано, що я призначаюсь та повинен надати протягом двох тижнів пропозиції по створенню Комітету, бо його не існувало.

Але без консультацій зі мною було записано “Комітет буде діяти на громадських засадах”, що було для мене несподіванкою, – яким чином в нас волонтери воюють, займаються закордонними справами, але Комітет з питань розвідки…

Я підготував за цей час, коли в мене було три варіанти створення цього комітету: при Раді безпеки, Адміністрації президента або Службі зовнішньої розвідки… Фактично до мене підтягнулися навіть колишні працівники, деякі покидали роботу в серйозних структурах з великими посадовими окладами і прийшли.

Але раптово, десь близько [за] півтора місяці, відбулася розмова (так, комітет не був створений, положення не було, введення про те, що змінилася ситуація в політичній коаліції), і секретар Ради національної безпеки і оборони захотів стати додатково ще й головою цього комітету. Після цього я не можу вам нічого коментувати, тому що я жодного відношення до нього не маю.

Павло Лазаренко – один з перших українських топ-корупціонерів. Фото: EPA

Валерій Калниш: Як зараз працюють шпигуни? Чи змінився характер їх роботи з розвитком технології?

Ігор Смешко: Ну, шпигуни – не знаю, а розвідники і розвідувальна робота, безумовно, змінюється.

Валерій Калниш: Ну, це ж з радянського часу: “Шпигуни – це ті, хто проти нас, а ми розвідники”. 

Ігор Смешко: Я вас зрозумів. Безумовно, світ і новітні технології змінюються. Ви, мабуть, пам’ятаєте, був такий в 70-ті роки фільм – Три дні кондору, де кожна розвідка, певні структури, які аналізують відкриті джерела інформації, і з відкритих джерел інформації вони дають фактично певні маркери, де потрібно далі працювати над закритою інформацією стратегічного рівня.

Зараз, з революційним вибухом в операційних технологіях, Агентство національної безпеки США має можливість записувати практично всі електромагнітні коливання, які є біля нашої планети. Але проблема аналітична, – як обробити?

І обробка – це близько 1,5-2%, не більше, хоча це дуже гарна річ, це електронний “мішок”, який можна потім пірнути і дістати за декілька років, якщо потрібна по певному напрямку, по першим об’єктам інформація. На сьогоднішній день дуже багато можливостей розширено. Але це знову йде до конкретної людини, її інтелекту, підготовки.

Хочу звернути увагу, що, коли Крим був анексований Росією, потрібно віддати належне, – Британська палата лордів провела дослідження, де була розвідка, аналітична робота Міністерства закордонних справ Британії і європейської спільноти.

Що, раптово їх застала така поведінка Росії? І вони дали відповідь, що після 1991 року відбулося послаблення, повна якась ейфорія з боку Заходу, що Росія йде до демократії, що Росія змінилася, вона не є більше ворогом №1, ворогом №1 є тероризм. І воно призвело до того, що розвідувальна спільнота була не готова для того, щоб передбачити такі дії Росії.

Зараз для нас дуже велика проблема, як я вбачаю, все ж таки впирається в людях – це “штучна робота”, і це навіть не спеціальна освіта (спеціальна освіта може бути декілька місяців), це інтелектуальний потенціал особистостей, які можуть займатися цією роботою.

І, в кінці кінців, це людський фактор, його забрати неможливо. 911 в США, 17 розвідувальних органів США мали інформацію про можливість терористичних актів, в тому числі з застосуванням літаків, цивільної авіації, але не знайшлося зверху (це дослідження показало) тих людей, які би могли зібрати до купи це все і взяти на себе відповідальність.

Валерій Калниш: Більше того, напередодні 11 вересня в ЦРУ, якщо не помиляюся, була одна людина, яка володіла мовою, якою користувалися терористи. Ці закладки, як обмінюватися інформацією, ці накладні бороди і таке інше, це зараз практикується чи ні?

Ігор Смешко: Весь асортимент розвідувальної діяльності залишається. Єдине, що зміщуються акценти по використанню. Безумовно, на сьогоднішній день традиційні закладки, зміна зовнішності тощо, – вони мають право на життя в конкретний час в конкретному місці, але їх відсоток потреби, порівняно зі всім спектром, зменшується, тому що є дуже багато інших можливостей у зв’язку з технологіями.

Фойє штаб-квартири ЦРУ. Фото: EPA

Валерій Калниш: Ви сказали про британську розвідку. Я так розумію, є співпраця і в української розвідки з іноземними колегами, так? Чи ми “в вакуумі” живемо?

Ігор Смешко: Безумовно є, і це природно. Це дуже важлива професія, це як скальпель, як дуже важливий електронний мікроскоп, і ним не можна забивати цвяхи, і це “штучні люди”.

Я колись дуже виступав за те, щоб ми мали незалежну Службу зовнішньої розвідки, відокремити її свого часу від СБУ, воєнну розвідку і прикордонну. Але зараз все більше і більше я переконуюсь, що можна створювати багато структур. Але де набрати відповідних людей?

Можливо, для України [вона] потрібна зараз компактна, з меншим числом [працівників]. Але абсолютна перша умова – це матеріальне забезпечення, умови праці і відносини до розвідників на рівні не нижче, ніж у нашого агресора і супротивника, але взагалі на рівні провідних країн світу.

Якщо цього не робити, то за рахунок тільки кількості, за рахунок негодного матеріалу, ми створюємо додатковий канал ураження для нас самих, для проникнення туди більш професійних, мотивованих…

Валерій Калниш: Як знайти та виховати цих спеціалістів-аналітиків? Ми про них навіть і знати не повинні, наскільки я розумію, але в СБУ та СЗР якось їх шукають і виховують.

Ігор Смешко: В 2000 році мені прийшлося подати у відставку з посади керівника воєнної розвідки, тому що я був не згоден з тим, що керівництво СБУ тих часів мало контакти з організацією Семена Могилевича, проти якої ми – з дозволу президента – працювали з провідними західними спеціальними службами.

І один з аналітиків (до речі, той, який працював у групі Обихода), капітан Костюченко, – це людина, яка закінчила воєнний інститут ще в Москві, якраз перед розвалом Союзу, який блискуче знав англійську, фарсі, арабську, був системним аналітиком “від бога”, особливо по міжнародній організованій злочинності.

Він був звільнений з воєнної розвідки. Мало того, – нове керівництво воєнної розвідки ліквідувало в 2000 році Управління по боротьбі з міжнародною організованою злочинністю, яке мало величезне напрацювання, довіру і контакти з нашими західними партнерами.

І через декілька років він змушений був емігрувати з України, два роки тому він, вже закінчивши в Сполучених Штатах поліцейську академію, ставши заступником шерифу графства Вентура в Каліфорнії, загинув, виконуючи свої обов’язки (in line of duty, як кажуть), були навіть приспущені прапори, губернатор Каліфорнії виступив.

Він отримав найвищу поліцейську нагороду посмертно. Але ми втратили талановитого офіцера, підготовка якого дуже багато коштувала державі. І таких прикладів дуже багато.

Ми втрачаємо людей честі, людей фаху, особливо, коли ми запровадили систему політичного призначення в силових структурах на вищі посади, не забезпечивши захисту політичних професіоналів.

І, на жаль, ми втрачаємо кращих наших людей, на яких Україна дуже багато [витратила]. Але я був би з вами не щирий, якщо би сказав, що мене не дуже тривожить, що кращі зараз фахівці в сфері розвідки, контррозвідки, не знаходяться в органах, які має держава.

Євген Костюченко. Фото: odmp.org

Валерій Калниш: А де вони знаходяться? 

Ігор Смешко: Люди зі знанням декількох мов, прекрасними аналітичними здібностями та досвідом одразу отримують пропозиції від іноземних компаній, перш за все, бо ті вміють цінувати фах, підготовку і досвід. І вони радо їх приймають до себе на роботу з високою платнею.

Але держава не встигає нарощувати цей потенціал, це дуже загрозлива річ. Для цього і Комітет з питання розвідки повинен був бути дуже ефективним, тому що ми зараз маємо скандали, – припустимо, скандал з першим заступником керівника Служби зовнішньої розвідки.

Валерій Калниш: Семочком.

Ігор Смешко: Так. 1995-1998 років Комітет з питання розвідки не тільки займався плануванням, координацією і контролем, а й мав повноваження перевіряти, і без нього призначення на керівні посади в розвідувальних органах і наших провідних представництвах за кордоном було неможливо.

І в той час цей комітет тільки в 1996 році викрив трьох полковників, один з них був керівником дуже важливого закритого структурного підрозділу в одному з розвідувальних органів, а два інших збиралися за кордон. Вони фактично придумали собі інші біографії, і дуже багато було питань, на кого вони працюють.

Комітет з питань розвідки – це не правоохоронний орган, матеріали були направлені в Службу безпеки, вони були звільнені з розвідувальних органів. Це просто говорить про те, що цей механізм, якщо він не задіюється і не працює, ми будемо мати приклади, коли суспільство знову ж таки отримує картинку, про яку говорить агресор.

Валерій Калниш: Я правильно розумію, що якщо би ви зараз були керівником СБУ, ви би клопотали за те, що Семочка треба було звільнити з СЗР за те, що в нього громадянська дружина має російське громадянство, яке отримала як кримчанка?

Ігор Смешко: Я не можу це коментувати, тому що я не є головою СБУ (і навіть не головою СЗР), ми не маємо всіх матеріалів, ми не маємо фактів, ми з вами дивимося зі сторони, як просто спостерігачі, за тим, що відбувається.

Але сам факт того, що такі речі набули резонансу в ЗМІ, говорить про те, що система не спрацьовує. В будь-якому випадку ми повинні знати однозначно, чи це відповідає дійсності, і тут, очевидно, СБУ повинна дати відповідь.

Я читав в пресі про те, що контррозвідка наче підтвердила, що ці паспорти є, але після цього не було підтвердження політичного керівництва, в тому числі від голови Комітету з питань розвідки або секретаря Ради національної безпеки і оборони.

Тому що – згідно з законом – він відповідає за координацію, контроль діяльності всіх спеціальних служб, розвідувальних і правоохоронних органів держави, тобто повинен взяти на себе відповідальність і прокоментувати, – або це удар по Семочку, і це спецоперація, що проведена ворожими силами, або якимось чином з такою біографією і “пробоїнами” в сімейному положенні людина опинилася на цій посаді, – тут два варіанти.

Але потрібно дати відповідь однозначно, щоб суспільство розуміло, що в країні є керованість, контроль і управління кадровими призначеннями.

Валерій Калниш: Ще про одну справу не можу не запитати – отруєння пана Ющенка. Чому не була завершена ця справа? Чи було отруєння взагалі? 

Ігор Смешко: Це традиційне питання, яке мені задають практично на всіх інтерв’ю. По-перше, я зі здивуванням бачу, що сам Віктор Андрійович  Ющенко чомусь не дуже цікавиться цим питанням. Десь в 2005-2006 році він навіть сказав: “Я християнин, я всіх пробачаю”.

Вбивство Гонгадзе, прослуховування кабінету президента Кучми, отруєння (було чи не було) Віктора Ющенка, до речі, як і спроба підриву Боричого Току, паралельно і сервер ЦВК – це питання злочинів, без розслідування яких ми ніколи не зможемо відновити ефективність нашої правоохоронної системи і спеціальних служб.

Валерій Калниш: Ви зараз не кажете про фактаж цих справ, тому що не можете, чи його немає?

Ігор Смешко: Є, але тоді нам з вами треба окремо кожній справі присвятити час.

По отруєнню: на сьогоднішній день, крім останнього заключення і виступу Генеральної прокуратури про те, що Віктор Андрійович відмовився здати додатковий раз кров на дослідження, а перший раз, коли він здавав, згідно з Кримінально-процесуальним кодексом є перерив в ланцюжку між тим, яка кров доставлялася на дослідження, і тим, стосовно якої крові отримано результати.

Крім того, перша комісійна експертиза, яку ми встигли в свій час навіть провести, дала негативну відповідь стосовно факту отруєння.

Колишній президент України Віктор Ющенко. Фото: EPA

Ми досліджували це на базі матеріалів, які по суду в двох інстанціях провели, встигли. Ми з Австрії отримали [експертизу клініки] Вінер Хаус. Для мене і тоді було незрозуміло, чому він не провів всі комплекси обслідування в Відні.

Якщо він не довіряв українській правоохоронній системі, то ми маємо з Австрією договір про взаємну допомогу. І цього було би досить, нічого би не треба було проводити тут, це були би докази. Тобто сам факт отруєння на сьогоднішній день процесуально не підтверджений.

 

 

 

 

 

 

Розмовляв Валерій Калниш

 

 

 

 

 

Джерело: Радіо НВ

Залишити коментар

Filed under "2014-2020"

Напишіть відгук

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s