Георгій Делієв, гуморист: Визначення “клоун” – дуже містке

28 листопада 2018 р.

Людина-оркестр Георгій Делієв окремих рекомендацій не потребує, адже він є частиною українського культурного ландшафту вже кілька десятиліть. Нещодавно Георгій приїжджав до Києва на зйомки нового проекту для каналу ICTV і не міг не прийти на показ стрічки Кіри Муратової, приурочений до Дня народження цього видатного українського режисера. Кореспондент порталу kino-teatr.ua зустрівся з Георгієм і поговорив про його творчій кар’єрі, роботі з Муратовою, Сергієм Лозницею і Террі Гілліамом. Пропонуємо вашій увазі коротку текстову версію інтерв’ю, а його повний відеозапис ви можете подивитися на Youtube-каналі cinecura Олексія Першко.

КТ. – У свідомості масового глядача ви є головною дійовою особою театру «Маски». А ким ви самі собі представляєтеся? Можливо, ваше уявлення про себе самого відрізняється від масового?
ГД. – Ну, це знаєте, такий буддистський питання – хто ти? На яке немає відповіді. Ніхто ще на нього не відповів. У відповідь – лише мовчання. Знаєте, коли я зайнятий чимось в певний час, ось тоді я себе відчуваю кимось. А мої заняття весь час змінюються – я і художник, і музикант, і композитор, і вірші складаю, сценарії пишу, і спектаклі різні ставлю (і не тільки в «Масках»), і знімаю, і знімаюся. І знімаюся у самих різних режисерів. І це різноманіття мені дуже подобається. І мені дуже пощастило в житті, що Господь звів мене з такими різними людьми, адже мені найцікавіше так пізнавати життя – через спілкування з такими людьми, як зокрема, Кіра Муратова. Тобто, у мене немає такого кліше, щоб я міг сказати – я режисер «Маски-шоу» або я актор в такому-то театрі.
КТ. – Ну, може ви якась трансцедентальна сутність?
ГД. – Всі ми такі, це зрозуміло! Але я часто люблю відповідати: я – клоун. Мені здається, що це поняття об’єднує всі мої іпостасі, професії і способи творчого вираження.
КТ. – Тобто ви – комедіант?
ГД. – А клоун – не завжди комедіант.
КТ. – Я маю на увазі середньовічне уявлення.
ГД. – А я не жив в Середньовіччі і не знаю, як там було.
КТ. – Ну, може якесь ваше попереднє втілення десь там побутувало.
ГД. – Ой, перестаньте! А то, що нам про це пишуть, ми ж все одно не знаємо, як там було насправді. Тому я до цього минулого не прив’язуюся. Я, звичайно, вивчав історію театру дель-арте, але по картинках і тим сюжетів, які описані. Але, до речі, коли я дивився гравюри Грімальді (італійський живописець 17-го століття), то мені здається, що він був нашим сучасником – це такий театр абсурду, сюрреалістичний театр, і театр комедії, і цирк, і вуличний театр. І, може бути, такий артхаузний андерграундний театр в одній особі. Слава Богу, що нас вже зможуть розглядати, якщо збережуться відео.
КТ. – Ну, кажуть же, що інтернет пам’ятає все так щось збережуться.
ГД. – Сподіваюся. Так що, резюмуючи, я не знаю, хто я.
КТ. – Добре. А як склалося, що ви потрапили в перший для вас фільм Кіри Георгіївни «Другорядні люди» 2001 року?
ГД. – Ні, ви помиляєтеся, першим для мене фільмом був той, який буде показаний сьогодні – «Три історії” 1997-го року.
КТ. – Так, ви праві. Я ось про що: в масовій свідомості, як ми вже говорили, ви – комік, а тут раптом Кіра Муратова?
ГД, – Так я так і потрапив до неї. Вона запросила мене, Мішу Волошина, Володю Комарова, Вілена Новака (він режисер, але якось так в нашу компашку влився). І вона нас запросила саме як комедійних артистів, які б зіграли комедію положень. Не знаю, наскільки це смішно: мені здається, що це далеко не найкраща моя комедійна роль, але в канву фільму Кіри Муратової якось увійшло і прозвучало як сценка з такого дивного театру абсурду. Тобто я нею і потрапив якраз як комедіант. А ось в інших її фільмах переді мною стояла вже інша задача. Наприклад, в «Чеховських мотивах» у мене вже була більш обширна роль: мені потрібно було бути присутнім в кадрі, нести собою цей образ, цю атмосферу, певний стан. А ось Андрій в «Настроювачі» – це вже головна роль.
КТ. – Тобто можна сказати, що ви поступово розвивалися в її фільмах.
ГД. – Так! Вона дала мені нову путівку в творче життя. Вона відкрила в мені якісь нові здібності, які інакше б залишилися невідомі навіть мені.
КТ. – Добре. Ось ви недавно говорили, що вам пощастило працювати з різними режисерами …
ГД. – Я і з Террі Гілліамом працював.
КТ. – Правда ?! На якому проекті?
ГД. – Це був театральний проект, спектакль Слави Полуніна Diabolo. Це фізичний театр – новий стиль Слави. У ньому було 2 персонажа – клоун і диявол, між якими і конфлікт, і нерозривний зв’язок. Загалом, це такий філософсько-психологічний наворочений спектакль. У ньому працювали люди з Естонії, з Угорщини, з Росії. Ми репетирували 2 тижні в Парижі, а грали місяць в Ізраїлі, в театрі «Гешер» в Тель-Авіві. А в якості режисерів виступали Террі Гілліам, Віктор Крамер і Слава Полунін.
КТ. – Це просто круто!
ГД. – Так, але це був дуже дивний спектакль: він кожен день грався по-різному, ми кожен день щось придумували, репетирували.
КТ. – Вибачте, а в якому році це було?
ГД. – За два роки до того, як у Гілліама вийшов фільм «Імаджинаріум Доктора Парнаса». І до речі в ньому він багато запозичив з цього спектаклю, дуже багато.
КТ. – А як сталося, що ви потрапили до Сергія Лозниці?
ГД. – Абсолютно випадково. Ми поверталися з «Масками» з гастролей в Хорватії, і був дуже складний переліт мало не з п’ятьма пересадками. І випадково зустрілися з другим режисером Марією Чусовою, яка і сказали, що зараз вона працює над фільмом Сергія Лозниці. А я в його творчість вперше прямо-таки закохався, коли подивився фільм «У тумані». Я був членом журі Мінського кінофестивалю «Лістапад» і фільм справив на мене враження, я голосував за нього. І тут мені кажуть, що для мене є роль в його новому фільмі. Правда, це була не та роль, яку я в підсумку зіграв у «Донбасі».
КТ. – Наскільки я знаю, це була роль того чиновника, який приймає делегацію щодо мощей.
ГД. – Так, але я сказав, що не можу грати таку роль.
КТ. – А чому?
ГД. – Тому, що там спочатку йшлося про мощі святого Іллі Муромця, а я, як православний, не можу грати такі ролі. І, до речі, в кінці кінців, Сергій змінив сценарій і замінив Муромця якимось вигаданим святим. А мені запропонували роль Батяні.
КТ. – Ви з нею приголомшливо впоралися! Ця роль поміняла моє сприйняття вас як персонажа!
ГД. – Дякую.
КТ. – Це я вам дякую! І удачі вам у всіх творчих починаннях!
Розмовляв Олексій Першко
Advertisements

Залишити коментар

Filed under "2014-2020"

Напишіть відгук

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s