Вахтанг Кіпіані: Якщо Кубань приєднати до України, Донецьк нам здаватиметься Тернополем

15 листопада 2018 р.

“Ми пережили величезну революцію в кожному конкретному місті, коли замінили леніних, кірових і калініних на Стуса, Курбаса і Шухевича”, – вважає історик.

На сайті “Главред” відбувся чат із журналістом, публіцистом, істориком, головним редактором інтернет-видання “Історична правда” та ведучим однойменної програми на телеканалі ZIK Вахтангом Кіпіані. Спілкуючись із читачами, він розповів, від яких пережитків радянських часів, окрім звань “заслужених”, “іконостасів” на грудях та “тюльпанів у целофані”, потрібно позбавлятися Україні, що свідчить про те, що “совок” у головах українців “живєє всєх живих”, чому Україні не варто прагнути до приєднання Кубані до свого складу, як поводитися нашій країні, доки Росія хвора на імперськість, навіщо Москва зробила Україну “калікою”, розв’язавши війну на Донбасі, чи є непереборними відмінності між українцями різних регіонів, а також де потрібно поховати рештки Леніна.

Подаємо стенограму чату з Вахтангом Кіпіані.

“Ми пережили величезну революцію в кожному конкретному місті, коли замінили леніних, кірових і калініних на Стуса, Курбаса і Шухевича…”

semen_senia: Що, по-вашому, ще слід зробити в межах декомунізації, наприклад, у тому ж Києві? І де на це все брати гроші?

Вахтанг Кіпіані: Декомунізація має перейти у свій наступний і, як на мене, логічний етап – дерусифікацію або деколонізацію. Найяскравіший приклад – це десятки вулиць із назвами на кшталт Біломорська, Костромська, Єнісейська, Московська, які означають нашу “віковічну дружбу” з Росією.

Або ім’я Льва Толстого – це вулиця, площа, станція метро, бібліотека і так далі. Чи не забагато для людини, яка проїздом була в Києві? Коли я про це писав у Фейсбуці, був популярний закид, що це людина всесвітнього значення. Спеціально подивився всі станції всіх російських метрополітенів – у жодному російському місці немає станції Льва Толстого. Немає її і в Парижі, і в Лондоні. Тому всесвітнє історичне значення цього письменника трошки перебільшене. Якщо книжки потрібні читачам, вони є в бібліотеці – цього достатньо.

Zorro: По-вашому, чи є декомунізація в Україні незворотнім процесом? Чи в разі зміни влади, коли знову до керма прийдуть проросійські політики, можна чекати зворотних перейменувань та відновлення пам’ятників?

Вахтанг Кіпіані: Всі суспільні процеси є зворотними. Чим більше зараз ми зробимо в напрямку декомунізації, тим менше можливостей у майбутніх табачників повернути все у стан 2013 року. Можливо, вони щось і змінять за прикладом вулиці Івана Мазепи в Києві, яку обрізали і зробили на її “шматку” Лаврську, щоб не дратувати Московський патріархат. Але повернути назад десятки тисяч комуністичних топонімів нікому не під силу.

Я вважаю, що ми пережили величезну революцію в кожному конкретному місті, коли замінили леніних, кірових і калініних на Стуса, Курбаса і Шухевича.

Art: Чи вважаєте ви “пам’ятник синій руці” на Бессарабці гідною заміною Леніну? Кого там краще увіковічнити в центрі міста?

Вахтанг Кіпіані: Мені не подобається та інсталяція і залишки постаменту на місці Леніна. Це як, даруйте, прищ.

Мені здається, що бракує волі нарешті позбутися залишків і зробити на цьому місці або клумбу, або, за результатами суспільної дискусії, якийсь інший пам’ятник. Наприклад, тим, хто боровся за Україну, або тим, хто робив націю і державу великою.

Ingrid: Чи є звання артистів – заслужених і народних – пережитком радянських часів, який зараз не наповнений жодним змістом? Це я до тої постанови ВРУ, якою вирішено позбавляти таких звань артистів, що гастролюють у Росії, висловлюються на підтримку політики Путіна. Бо якщо це справді лише пережиток, то, напевно, не варто й сподіватися, що наші виконавці так боятимуться втратити ці звання…

Вахтанг Кіпіані: Звання “заслужений” і “народний”, звісно, є пережитком минулого. Я маю звання “Заслужений журналіст України”, але сподіваюся, воно знадобиться лише тоді, коли буде вирішуватиметься, де мене поховати. В реальному житті всі ці значки і відзнаки нічого не варті. Знаю масу найдостойніших наших людей, які ніколи не матимуть жодної державної нагороди. І є маса негідників, у яких на грудях “іконостас”, майже як у Брежнєва.

Tarass: Чи перемогли українці “совок” у своїх головах? Якщо ні, то в яких саме моментах ще яскраво проявляється радянське мислення наших людей?

Вахтанг Кіпіані: Ні, звичайно. “Совок” живєє всєх живих. Ми його будемо долати ще не одне покоління.

Це проявляється в усіх сферах – від поведінки в транспорті до політичної культури.

Вахтанг Кипиани
Вахтанг Кіпіані / Главред

“Росія веде справжню культурну війну проти нас, і наші “спільні” герої – прекрасна можливість утримувати українців під своїм омофором…”

Joker: Коли Донбас знову опиниться під українською юрисдикцією, чи потрібно там буде проводити дуже оперативно ті самі процеси, що й зараз в Україні – декомунізацію, українізацію, квоти, зміну ставлення до певних історичних подій і постатей, чи з цим краще не поспішати, аби не дратувати мешканців Донбасу?

Вахтанг Кіпіані: Росія не збиралася приєднати Донбас до себе. Її ідея полягала в тому, щоб зробити Україну калікою. Вона, грубо кажучи, підрізала нам крила, щоб ми далеко не відлетіли. Тому після деокупації там обов’язково треба буде проводити ті самі реформи, які ми робимо. Той, кого “дратує” українська мова, квоти на радіо, декомунізація, нехай забираються геть. І не тільки з Донбасу.

Pavlo: Чи погоджуєтеся ви з ревізією свят, яка зараз проводиться в Україні? Чи потрібно, по-вашому, ліквідувати як свято і вихідний 8 березня, 9 травня, чи краще їх не чіпати? Що б особисто ви воліли змінити в календарі свят?

Вахтанг Кіпіані: На загал я вітаю зміну радянського календаря і формування власного національного переліку “червоних дат”. Мені подобаються День захисника України, День матері, День героїв, але водночас я не бачу великої проблеми в існуванні 8 березня, як дня боротьби жінок за свої права – не бачу в цьому нічого “радянського”. Від тюльпанів у целофані в цей день, ясна річ, треба відмовлятися, але говорити про рівні права і рівні можливості обов’язково треба.

козуб дар’я: Чи вдалося, на ваш погляд, уже побороти наслідки “табачниківщини” у тому, що стосується навчального шкільного процесу, зокрема, з історії? Які маєте зауваження до підручників з історії України?

Вахтанг Кіпіані: Я не настільки добре знаю зміст шкільних підручників, щоб робити якісь зауваження.

Добре, що зараз існує варіативність, і вчитель може обрати один із підручників, а не користуватися єдиним, який йому спускають згори.

Що б не було написано в підручнику, ключова фігура – це вчитель. І якщо це буде людина, яка не міняється, не читає, не дихає одним повітрям зі своїми учнями, то ніякий підручник не подарує дитині розуміння предмету і любов до історії, літератури, математики.

Roksoliana: Пане Кіпіані, чи вважаєте ви правильним те, що під заборону у нас потрапили навіть російські книжки про Іллю Муромця – мощі якого знаходяться в Лаврі, і який є нашим богатирем, руським, а не російським?

Вахтанг Кіпіані: Під заборону потрапляє не Ілля Муромець, а те, що знаходиться на сусідніх сторінках тих самих книжок. Не треба спрощувати. Росія веде справжню культурну війну проти нас, і наші “спільні” герої – прекрасна можливість утримувати українців під своїм омофором.

Тамара, Житомир: Скажіть відверто вашу суб’єктивну думку як історика, чи помічаєте ви, що щодо певних сторінок і епізодів життя у нас зараз намагають викривити чи переписати історію, яких саме періодів чи подій це стосується?

Вахтанг Кіпіані: Історія – це не граніт, вона завжди переписувалася і буде переписуватися. Це нормально. Сьогодні завдяки відкриттю архіву колишнього КГБ ми знаємо в сто разів більше про недавнє минуле. То чому б не переписати те, що є неправдою?

Клим Савур: Чи потрібен Україні “пантеон видатних українців”? Де його потрібно будувати? І чи потрібно туди включати деяких діячів радянської України?

Вахтанг Кіпіані: “Пантеон” потрібний. Він має бути в Києві. Пару років Український інститут національної пам’яті піднімає питання про його створення, але від столичної влади до уряду не знаходить підтримки – немає ні землі, де його можна створити, ні коштів на повернення в Україну праху наших велетів, які були розсіяні по світу.

Вахтанг Кипиани
Вахтанг Кіпіані / Главред

“Якби я був Путіним, я б дав спокій решткам тіла Леніна і поховав би їх на Волковому цвинтарі у Санкт-Петербурзі біля його мами…”

Viktor: Поділіть вашими думками, чому росіяни ніяк не поховають Леніна, чому так тримаються за традицію зберігання його мумії в центрі столиці?

Вахтанг Кіпіані: Років 40 тому мама купила авіаквитки і повезла мене в Москву подивитися японські мультики, які тоді в нашому місті не показували, і… мумію Леніна. Ми стояли в черзі при дикому морозі кілька годин. Коли ми потрапили у Мавзолей, мені вже було точно не до мумії – я змерз, як цуцик. Після цього я був у Москві десятки разів, і жодного бажання ще раз подивитися на те, що залишилося від вождя світового пролетаріату не було.

Якби я був Путіним (тьху-тьху, ніколи цього не станеться!), я б дав спокій решткам тіла і поховав би їх на Волковому цвинтарі у Санкт-Петербурзі біля його мами.

Sidor: Почему Россия никак не может избавиться от болезни имперскости, какими историческими причинами обусловлена эта особенность российского сознания? И, по вашим наблюдениям, кто-то из соседей Украины еще поражен этой болезнью?

Вахтанг Кіпіані: Я не можу в трьох словах розповісти всю історію Росії, щоб пояснити її імперськість. Але корені цього не тільки в історії, а й в конкретній політиці, національних інтересах, як їх розуміють її нинішні владці. Поки Росія буде хворіти на це (а це буде довго), ми маємо уважно читати Хвильового і – геть від Москви на всіх парах і всіх фронтах.

Добродій: Чим, з історичної точки зору, можна пояснити цю життєву необхідність росіян мати царя? Здається, це у них в крові… Он як вони зараз носяться з Путіним. І як проявить себе ця особливість росіян у майбутньому, коли Путін з тих чи інших причин не зможе бути президентом, знову будуть шукати нового царя, знайдуть і посадять при владі?

Вахтанг Кіпіані: Мені чим далі, тим менше цікаві росіяни. Хай носяться з Путіним чи з іншим царем.

Якщо ми будемо сильними і точно знатимемо, хто ми є, то їхнє бажання жити без свободи на нас не впливатиме.

Condor: Як вам здається, чи відбудеться після смерті Путіна розвінчання культу його особи, як це було після смерті Сталіна, чи росіяни і далі будуть боготворити його, посунуть трошки Леніна у Мавзолеї і покладуть Путіна поруч?

Вахтанг Кіпіані: Мені плювати, чи Путін буде лежати в Мавзолеї, чи висіти на шибениці, чи сидіти на лаві підсудних у Гаазі. Важливо те, що від ролі особистості в історії залежить багато. Зміниться влада, будуть нові виклики, і тоді буде нова історія.

pan_philosoph_khoma: Чи існують сьогодні ознаки того, що в близькому майбутньому Російська Федерація може розпастися?

Вахтанг Кіпіані: Поки що я таких ознак не бачу. Більше того, не впевнений, що розпад ядерної держави з агресивним націоналізмом, як державною політикою останніх десятиліть, є безпечним для сусідів. Ми не настільки сильні, щоб, приміром, стримати потік біженців звідти. Треба і про це думати.

Вахтанг Кипиани
Вахтанг Кіпіані / Главред

“У нас в державі є маса проблем, і наша спроба зайнятися ще й територією уральського козацтва була б ідіотизмом…”

Дмитрий: Действительно ли Курщина, Белгородщина, Воронижчина, Кубаньщина, территории Яицкого (уральского) казачества исторически преимущественно населяли украинцы? Если это так, то почему эта тема мало освещается в медиа, т.к. могла бы стать “мягкой силой”, и можно было бы рассчитывать на лояльность этих регионов по отношению к Украине и, возможно, снизить агрессию власти РФ?

Вахтанг Кіпіані: У нас в державі є маса проблем, і наша спроба зайнятися ще й територією уральського козацтва була б ідіотизмом. Там колись жили українці – зараз там живуть русскіє люді. Навіщо нам ще мільйони прихильників Путіна і патріарха Кіріла серед громадян? Ніяких можливостей змінити лояльність цих регіонів нема. Треба витрачати кошти на більш реальні і потрібні для України справи.

Ігор, Дніпро: Чи має Україна історичне право претендувати на Кубань?

Вахтанг Кіпіані: Я прожив десять років на Кубані і завжди казав, що, якщо її приєднати до України, то Донецьк нам буде здаватися Тернополем. Концентрація російського шовінізму і тупоголовості серед “козачків” з українськими прізвищами, але русскіх людєй – безмежна. Не розумію, навіщо нам ще й це.

А історичні права можна знайти в усьому і для всіх.

“Володимир Зеленський і Святослав Вакарчук – це два різні феномени…”

Zorro: Як ви гадаєте, чи може на майбутніх виборах відбутися в Україні реванш проросійських сил? Так або ні – чому?

Вахтанг Кіпіані: Реванш проросійських сил можливий з двох причин. Перша – існування в суспільстві потужної “п’ятої колони” – вчорашніх “совєтскіх людєй”, тих, які обирали Симоненка та Януковича, тих, які вважають, що Путін і Лукашенко є зразками справжніх політиків, тих, які голосували за кримінальника раніше і готові проголосувати за кримінальника сьогодні.

І друга – це помилки конкретних людей при владі сьогодні. Занадто багато корисливості, дивних призначень, популізму – і це розчаровує, а на цьому ґрунті можливий реванш не тільки проросійських сил, але й тих, хто начебто і не за Росію, але робить вигляд, що війни нема.

Тетяна: Як ви ставитеся до ідеї обрання в президенти людини з шоу-бізнесу – Володимира Зеленського або Святослава Вакарчука? Чи буде такий “експеримент” на користь державі?

Вахтанг Кіпіані: Передусім, я вважаю, що Володимир Зеленський і Святослав Вакарчук – це два різні феномени. І ставити ці два імені поряд – це означає “опошлять” бажання Святослава зрозуміти, як влаштована держава і реалізувати свої наміри. Я слухав його виступ у Єльському університеті, і мені дуже сподобалося, що він мислить і говорить як західний політик. І, якщо таких політиків буде більше, і прізвища тут не важливі, тим краще.

Вахтанг Кипиани
Вахтанг Кіпіані / Главред

“Наше існування є викликом для наших сусідів…”

dim-dim: З вашої точки зору, чи можна сьогодні вважати ідею про побудову “русского мира” остаточно похованою?

Вахтанг Кіпіані: Ні, “русский мир” зовсім не похований. Це інфекція, яка живе і в нас, і, тим більше, в російському суспільстві. Не певен, що в принципі її там можна подолати. Але можна виробити свій імунітет, що, власне, і відбувається, і вже не хворіти.

Kleo: Чому саме зараз, через стільки років боротьби української церкви за незалежність, Вселенський патріархат вирішив піти назустріч Україні?

Вахтанг Кіпіані: Думаю, що не Вселенський патріархат пішов назустріч Україні, а Україна зробила необхідні кроки назустріч. Та й Москва “дістала” намаганнями стати першою в православному світі.

Гордиенко Виталий: Чим небезпечні спекуляції політиків на питаннях історії, мови, віри? Чи є зараз конфлікти в Україні з сусідами, які виникли саме через подібні спекуляції, наприклад, на історичних питаннях?

Вахтанг Кіпіані: Спекуляції політиків в принципі небезпечні. А чи вони спекулюють на податках, безпеці чи мові – це нюанси.

Я думаю, що конфлікти з сусідами існують не тому, що наші політики спекулюють на чомусь, а тому що наше існування є викликом для наших сусідів. І, коли вони зрозуміють, що ми – назавжди, а не тимчасово, що ми самі в Києві вирішуємо “что такое хорошо и что такое плохо”, тоді все налагодиться.

Агатангел: Нову війну з Росією багато хто передбачив задовго до Майдану і Криму. А чи можлива війна з іншими сусідами?

Вахтанг Кіпіані: Росія – дика і нецивілізована країна. Інші наші сусіди – або члени Європейського союзу, або Білорусь з Молдовою, які на нас не нападуть. Тому треба вистояти на російському фронті і зайвий раз не “згадувати дідька”.

r.ignatenko: Що не дозволяє українсько-польським стосункам покращитися, чому суперечки через історичну тематику, плюндрування пам’ятників та хрестів і досі продовжуються? Якби Київ так не “носився” з Бандерою, УПА і т.д. і т.п., це б допомогло заспокоїтися полякам? Чи не в тому справа?

Вахтанг Кіпіані: Українсько-польські стосунки сьогодні переживають найгіршу фазу за останню чверть століття. Чи є тут наша вина? Напевно. Чи є тут вина нинішньої польської влади? Однозначно. Польща є успішним прикладом модернізації. Коли поляки набрали “жирку”, то з’явилися можливості і з’явилися старі комплекси щодо “старшого брата”. Але ми теж виросли за цей час. І зудар був неминучий. Ми маємо право на власну перспективу бачення будь-яких історичних подій і фігур.

Я люблю Польщу, часто буваю у Варшаві і бачу біля канцелярії прем’єр-міністра пам’ятник Дмовському (хто не знає – погугліть). Це расист і антисеміт та водночас один із ідеологів польської ідеї. Чи мені цей монумент подобається? Ні. Чи мають вони право його встановити? Авжеж.

Тому в Україні будуть ті пам’ятники, ті вулиці і та історична політика, яку ми собі визначимо.

gf_43: Чому, на ваш погляд, у нас виникли проблеми з угорцями, інцидент із угорськими паспортами? Мешканці Закарпаття мислять і досі себе частиною Австро-Угорщини, чи винна недалекоглядна політика України, яка спровокувала суперечки з національними меншинами, чи тут, як часто буває, “посприяв” наш північно-східний сусід?

Вахтанг Кіпіані: Угорці в тій частині Закарпаття – не мігранти. Вони там живуть понад тисячу років. І сталінський олівець, який креслив кордони України, приєднав їх до УРСР, водночас відрізавши українців Прящівщини, Холмщини, Надсяння, Мараморощини, Вороніжчини, Стародубщини тощо. Вони є громадянами України, які обирають другий паспорт не тільки тому, що етнічна батьківщина поряд, але й тому, що наявність цього паспорта відкриває реально більше можливостей. Люди відшукуовують у себе єврейські, польські, німецькі корені не тому, що люблять своїх прабабусь, а тому що це дає можливість жити трошечки краще.

Стане Україна успішнішою – подібних проблем буде менше.

Вахтанг Кипиани
Вахтанг Кіпіані / Главред

“Держава має не допустити закриття україномовних газет, а не змушувати російськомовні чи англомовний “Kyiv Post” робити україномовні дублі. Ніде в світі до такого не додумалися…”

Віра Андрієвська: Ваша оцінка нещодавно проголосованого в першому читанні “мовного законопроекту”? Чи буде він справді захищати українську мову, чи, швидше, спровокує зворотній ефект та збільшить кількість прихильників екс-регіоналів та сепаратистів? Мовні інспектори, спеціальна комісія з мови, запровадження покарань штрафами чи ув’язненням – чи не занадто все це?

Вахтанг Кіпіані: Я підтримую підвищення ролі української мови в усіх сферах державного і суспільного життя. Але не всі норми закону, на мій погляд, помагають українській мові. Приміром, я не бачу великої перспективи у перекладі на українську мову “Комсомольской правды” чи газети “Вести”. Уявімо, це сталося – і що, Україна стала сильнішою, і проросійське “ватнічєство” стало менш небезпечним, бо звучить українською? Я – за підтримку української. Держава має не допустити закриття україномовних газет, а не змушувати російськомовні чи англомовний “Kyiv Post” робити україномовні дублі. Ніде в світі, у жодній країні, навіть тоталітарні режими, до такого не додумалися.

Tarass: Чому тільки з-під палки, примусом українські ефіри вдається наповнювати українським продуктом? От нещодавно знову збільшили квоти україномовного продукту… Але чому діють за допомогою закону, чому редактори самі не рухаються в цьому напрямку, як вам здається?

Вахтанг Кіпіані: Я не вважаю, що український продукт створюється тільки з-під палки. Це спрощення.

Українська культура має потужний потенціал, і часом не вистачало просто каналів комунікації, щоб донести твори до споживача. Тепер ці канали створюються. Феєричний успіх кліпу “Плакала” гурту KAZKA – це доказ того, що українська музика світового рівня і зрозуміла світові без посередництва російської культури.

Михайленко Л.: Ви вважаєте, вдасться українізувати Донбас і повернути свідомість тих людей в Україну, чи Донбас – це те, чого вже не склеїш назад докупи?

Вахтанг Кіпіані: Що буде з Кримом, Донеччиною і Луганщиною після деокупації – одне з фундаментальних питань існування держави. Не хочеться двома реченнями вульгарно описувати цю перспективу. Вважаю, що можна все зробити, якщо ця політика буде послідовною, розумною і підкріпленою ресурсом. Я часто буваю на сході і не бачу катастрофи, а бачу брак розуміння – це долається.

Читайте такжеДмитрий Гордон: Украиной по-прежнему правит РоссияСвітлана М.В.: Чи правда, що мешканці Донбасу ментально відмінні від решти населення України, і на це свої історичні причини? Наскільки ці відмінності суттєві і непереборні?

Вахтанг Кіпіані: Україна як держава створена в ХХ столітті на руїнах кількох імперій. Відповідно мешканці Донбасу, Закарпаття, Бессарабії і Полісся не є однояйцевими близнюками. Але й відмінності між українцями різних регіонів не непереборні. Співжиття в одній державі, пісні, які ми слухаємо, книжки, які читаємо, політики, за яких ми голосуємо, і головне – цінності, які ми сповідуємо, роблять нас однією нацією. Путіну це не подобалося, тому він і почав війну, бо ще 10-15 років – і “русский мир” став би в Україні музейним експонатом. Попри його наміри, наш шлях до себе і до Європи відтепер став рівнішим.

Вахтанг Кипиани
Вахтанг Кіпіані / Главред

polit_ua: Чи може Україна відмовитися від Криму заради Донбасу, як хочуть того росіяни, за словами Марчука?

Вахтанг Кіпіані: Не може Україна відмовитися від Криму. Не уявляю українського політика, який би озвучив цю ідею і залишився в політиці. Росіяни не отримають те, що хочуть.

Пётр: Скажите, что является самым веским аргументом Украины, позволяющим ей утверждать, что исторически Крым – украинский? Второе. Возможен ли, на ваш взгляд, такой вариант, что Крым будет не российским, не украинским, а… турецким?

Вахтанг Кіпіані: Єдиний головний аргумент – це міжнародне право. Є речі, які не треба обговорювати. Крим – український.

Ірма: Чому сучасні політики соромляться чи бояться слова “війна”, не тільки у нас, але й у світі? Чому воліють називати війну “конфліктом”, “проблемою”, “питанням” – як завгодно? Чому у нас так довго уникали слів “агресор”, “окупація” і досі уникають терміну “війна”?

Вахтанг Кіпіані: Я знаю багатьох політиків, які називають війну “війною”. Тому довіряю тим, хто дає адекватні оцінки. Втім, коли на законодавчому і найвищому політичному рівні будуть звучати слова “агресор”, “окупація”, “війна”, то це буде свідченням не тільки їхньої принциповості, але й формальною підставою для Росії ставитися до нас, як до ворога. Поки що нема “війни”, нема і бомбардувань мостів, як це було, приміром, у 2008 році у Грузії.

Тому краще іноді “не згадувати дідька”, але знати, що він є. На щастя, в українському суспільстві є консенсус щодо російської окупації як виклику номер один.

F678: Невдовзі – річниця Революції Гідності. Питання, яке щороку крутиться в голові з наближенням цих дат: чи варто було те, що ми маємо зараз, після революції, тих жертв на Майдані? Чи потрібно було виходити на Майдан, знаючи, що ми втратимо Крим, втратимо Донбас і забудемо на роки про мирне життя?

Вахтанг Кіпіані: У питанні є, на мій погляд, помилка. Майдан був, на жаль, необхідним інструментом змін. Банда Януковича, а іншими словами, російські громадяни і агенти, які в той момент – всього-на-всього – були президентом, прем’єр-міністром, міністром оборони, міністром внутрішніх справ, секретарем РНБО і т.д., не могли бути посунуті інакше, ніж громадянським протестом. І злочин Путіна щодо відторгнення частини території України ніяк не залежав від намірів і дій громадян України. Самовикриття Кремля в фільмах і цитатах щодо підготовки “повернення Криму додому” це підтверджують.

Лис_Микита: Чи вірите ви в те, що замовники нападу на Катерину Гандзюк будуть покарані? Як, по-вашому, смерть Гандзюк змінить українське суспільство? Якщо змінить…

Вахтанг Кіпіані: Я не думаю, що смерть Катерини Гандзюк змінить українське суспільство. Виконавці замаху мають бути покарані. Якщо реально знайти замовників – то і вони. Легко бути слідчим в інтернеті. У замовних злочинах часто дуже важко або й неможливо встановити замовника. Хочеться, щоб цей урод сів у тюрму, але чи це станеться – залежить від багатьох факторів.

Вахтанг Кипиани
Вахтанг Кіпіані / Главред

“В колекції Музею-архіву преси є десятки експонатів, кожен із яких коштує сотні доларів або й є безцінними…”

Ганна, Київ: Скільки років ви збирали свою колекцію Музею-архіву преси і скільки найменувань ця колекція наразі налічує? З чого починалася ця справа? Що вважаєте найціннішим експонатом цього музею? І ще – де ви все то зберігаєте? Адже, напевно, тут потрібна ціла бібліотека…

Вахтанг Кіпіані: У грудні цього року буде 34 роки, як я збираю свою колекцію. Сьогодні вона нараховує понад 30 тисяч найменувань періодичних видань від кінця XVII століття до, грубо кажучи, вчора. Це приблизно 200 тисяч одиниць.

Про те, з чого це починалося – почитайте в інтернеті, я про це розповідав багато разів.

Все це зберігається у приміщенні, яке надала підприємець Оксана Маркарова за кілька місяців до Майдану 2013 року, тепер вона є в.о. міністра фінансів. Всі ці роки ми маємо можливість для роботи у сухому, безпечному і охоронюваному місці.

На жаль, за всі ці роки я не відчув, що в Києві є влада, яка б була зацікавлена підтримувати такі громадські інституції, які акумулюють для майбутнього безцінні речі. Можна подумати, що в Києві кожного десятиліття виникають подібного роду ініціативи і музеї. Ніхто не заважає, але й ніхто не допомагає. Все тримається на волонтерстві і невеликій підтримці моїх френдів по Фейсбуку.

Тетяна, м. Стокгольм:Ви багато подорожуєте Америкою, Канадою та Європою і збираєте рідкісні історичні видання. Скажіть, будь ласка, наскільки широко за кордоном представлена діаспорна література про Івана Мазепу? Які свої знахідки Ви вважаєте скарбом?

Вахтанг Кіпіані: Іван Мазепа був одним із “найулюбленіших” героїв української політичної еміграції, яка дуже не любить, коли її називають “діаспорою”, бо ці люди мріяли про повернення додому.

Мазепіана – це доволі цікава тема для збирача. Ми маємо десь до півсотні книжок, пресових видань, портретів, поштівок, навіть поштових марок з портретом гетьмана. Можна було б зробити з них окрему виставку. Дякую за інтерес. Це – велика фігура.

Нільс: Яким є найдорожчий експонат музею-архіву преси? Вам багато довелося витратити власних коштів на це захоплення?

Вахтанг Кіпіані: Я не можу сказати з різних причин, яким є найдорожчий експонат. Але в колекції Музею-архіву преси є десятки експонатів, кожен із яких коштує сотні доларів або й є безцінними. Скажіть, скільки може коштувати оригінал програми Української робітничо-селянської спілки, за яку Левко Лук’яненко отримав смертний вирок? А цей оригінал у мене є. І подібних прикладів я можу навести десятки.

klimenko d.v.: Пане Вахтанже, як нині живеться “Історичній правді” – чи збільшується читацька аудиторія протягом останніх років, або навпаки; чи не заважають жити такому виданню певні українські, але проросійські видання; чи є попит на історичну тематику в журналістиці, як він змінюється, за вашими спостереженнями?

Вахтанг Кіпіані: У “Історичної правди” нема конкурентів, але й аудиторія не сильно збільшується, вона є достатньо стабільною. Ми вітаємо всі просвітницькі історичні проекти, як от “Likbez. Історичний фронт”, “Україна Incognita” – проект газети “День”, “Локальна історія”, Сумський історичний портал, Ініціатива “Героїка”, і підтримуємо їхню діяльність, ставимо анонси, як можемо співпрацюємо.

Попит на історичну тематику є, і величезний. Книжки продаються, передачі знімаються. Ось навіть виникло “Історичне радіо”.

Аліна К.: Вахтанже, що вважаєте самим цінним вашим трофеєм фотополювання на птахів? За ким довелося добряче побігати, перш ніж зробити фото? А ще – чи не плануєте експериментів, наприклад, фотографувати диких звірів, чому саме птахи?

Вахтанг Кіпіані: Як і у випадку з газетами, я не можу назвати “найцінніший” трофей. Я цікавлюся птахами понад 40 років. І майже до кінця школи думав, що стану орнітологом. Тому вибір, кого знімати – птахів чи звірів, вирішився історично. 🙂 Але, якщо десь у парку чи лісі на шляху з’являється олень, лисиця чи єнот, то, ясна річ, я їх фотографую. Кілька днів тому у Канаді одна чорна білка просто “топталася” по мені, і колега зняв це на відео.

 

 

 

 

 

Записувала Надія Майна

Фото Олександра Синиці

 

 

 

 

 

Джерело: Главред

Залишити коментар

Filed under "2014-2020", Кіпіані Вахтанг

Напишіть відгук

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s