Йосиф Зісельс, радянський дисидент: Україна деморалізована, у неї абстинентний синдром після СРСР (повна розмова)

р.

Йосиф Зісельс в студії Апостроф TV Фото: Дарія Давиденко / Апостроф

Про взаємозв’язок релігії та законослухняності, виховання молодого покоління, а також про те, чому, зламавши стару систему після СРСР, Україні так і не вдалося наблизитися до європейського майбутнього, розповів “Апострофу” радянський дисидент, голова Асоціації єврейських громадських організацій та громад України ЙОСИФ ЗІСЕЛЬС.

– Як ви оцінюєте роботу правоохоронної системи України? Чому, на вашу думку, у нас в країні такий правовий нігілізм?

– Що ви називаєте правовим нігілізмом? Я це називаю інакше, один із таких наріжних каменів східної євразійської цивілізації – це неповага до законів – вона глобальна і повсюдна. Більшість громадян цих країн, що утворилися після Радянського Союзу, і країн, що оточуюють їх зі сходу, не поважають закон. Чому це інше? По-різному розвивалася історія. Якщо говорити коротко, то на це вплинуло різне ставлення до релігійних інститутів більшості населення країни або навіть континенту. Що ми бачимо в релігії? Ми бачимо звід правил, яким потрібно підкорятися, або ми бачимо благодать, тобто, ірраціональний такий фактор – віра в Бога, який приносить благодать? На Заході сотні років був навантажений фактор раціональний, дотримання правил. На Сході навпаки – важливий був ірраціональний фактор – сама віра. Як у Достоєвського: якщо Бога немає, значить, все дозволено.

 

На Заході не могло навіть виникнути такої формули, тому що там Бога немає, але є правила, які він заповів. Уся західна цивілізація, уся система прав людини і цінностей європейських побудована на трансформованій декалогії – десяти заповідях. А на Сході головною була сама постать Бога, яка стояла на п’єдесталі, і він давав цю благодать через віру. А двісті років секуляризації і віддалення Бога і релігії від суспільства – до чого призводить? На Заході залишається правове суспільство, а на Сході – не правове, але на цей п’єдестал може видертися хто завгодно: цар, генеральний секретар ЦК КПРС, президент країни, мер.

Це не нігілізм. Тому що нігілізм – це якась вина людини за те, що вона так ставиться до права і до закону, а це виховання таке. В яких сім’ях виховують дітей підкорятися правилам і законам? У нас, навпаки, намагаються навчити, як обійти, як обдурити, як збагатитися, порушивши закон. Ось глобальне виховання Сходу. Більш того, якщо знайдеться сім’я, в якій правильно виховують: що дитина повинна бути слухняною, підкорятися правилам, законам, але ж є вулиця, телевізор, школа. Різні вектори в різні боки тягнуть.

Якщо пожити на Заході, там акумулюючий ефект: усі чинники впливають на виховання саме підкорення закону. І взагалі, подивіться на північні країни Європи, протестантські країни. Який там принцип виховується з дитинства? – Вигідно бути чесним. А у нас протилежне – вигідно бути нечесним! А “вигідно бути чесним” – це означає додаткову довіру між людьми. Такі суспільства одразу починають швидко просуватися по шляху прогресу, вони модернізуються швидше. Тому і такий рівень життя, тому там є максимальна можливість самореалізації, хоча вже релігія не відіграє такої ролі, як, припустимо, сотню років тому. У Скандинавії релігійних людей 10-12%, і це вже неважливо, – люди звикли підкорятися законам. Закон не подобається? Є парламент – міняйте закон!

– А вам не здається, що в Україні більш винна сама правоохоронна система. Можливо, немає поваги і страху перед законами, тому що люди бачать велику кількість нерозкритих резонансних справ, безкарність для обраних? Ось, після 2014 року почалася правоохоронна реформа…

– Реформа поліції, а не правоохоронна, а поліції – конкретної служби, і я бачу в цьому позитивний фактор. А хіба старої міліції боялися? Від старої легко можна було відкупитися. Ось, дивіться, у нас зламана стара система стосунків, яка існувала в Радянському Союзі, як в одному з образів Євразії. Майбутнє європейське, якщо ми, дай Бог, дійдемо до Європи, ще не побудовано. Ми зараз перебуваємо в хаотичному стані: 45 мільйонів хаотично рухаються, але ця система потихеньку зсувається на Захід. У хаотичному стані дуже важко вловити якісь важливі тенденції: деякі можуть, деякі ні. Характеристика хаотичної системи відносин – коли стара система зламана і формально, і неформально, а нова ще не збудована, вони будуть викристалізовуватися з цього хаосу, який представляють сьогодні собою.

Іосиф Зісельс в студії Апостроф TV Фото: Дарія Давиденко / Апостроф

Я б порівняв це з абстинентним синдромом, з ломкою наркомана, якому перестали давати наркотики. Ідеологія і насильство в Радянському Союзі – це було схоже на наркотик, люди до них звикли. Тому, коли це відпало, хоча брехні і сьогодні вистачає, ідеології, правда, немає в такому вигляді, – люди відчули ось цю ломку. Вони деморалізовані, вони дезорієнтовані. Із цього хаосу має виростати щось інше, і на це працює громадянське суспільство. На жаль, держава мало на це працює – на вибудовування нових відносин, нових інституцій. Держава повинна сприяти громадянському суспільству, оскільки більш чутлива, краще розуміє, як вибудовувати нові відносини, нові інституції. Тому треба не тільки воювати з порушеннями закону, я це говорю з приводу корупції, а виховувати повагу до закону. Тому що корупція – це похідна від неповаги до закону.

– Багато громадян не поважають і плюють на закони в Україні, а потім їдуть в Європу і бояться зробити навіть найменше правопорушення.

– Є такий метод виховання – занурення в середовище. Чудовий метод! Тому що людині властивий такий здоровий конформізм, хоча в це слово початково вкладається негативна якість. Люди хочуть поводити себе так, як оточуючі. Вони потрапляють в Європу, вони не є там масовим фактором, інакше б вони зберігали свою ідентичність. Візьміть мільйон українців або мільйон євреїв, які виїхали з цієї території в Америку і Канаду 130 років тому – у другому-третьому поколінні вони стали західними людьми, вони занурилися в те середовище і почали поводитися поступово так, як поводило себе це середовище. У них не було іншого виходу: або їх викидало знову кудись в еміграцію, або їх садили в тюрми, коли вони порушували ті правила, які там домінували, або вони пристосовувалися до цих правил. Перше покоління прикидалося, друге – вже поводилося адекватно новими правилами, а третє – вже було просто не відрізнити. А як можна 45-мільйонну Україну помістити замість Люксембургу – вона не поміститися, там місця мало.

Хоча зараз – вільний обмін. Приїжджають сюди, їдуть звідси – світ відкритий, слава богу, і Україна вже частина цього відкритого світу. Та й Європа взагалі мало рахує сьогодні громадян якоїсь окремої країни, вона вважає їх громадянами Європи.

– Якою в Україні після 2014 року, порівняно з іншими пострадянськими країнами, є ситуація з правами людини?

– Безпосередньо я не займаюся моніторингом та аналізом ситуації з правами людини, я працюю в суміжній галузі, тобто, розвиваю різні проекти в сфері міжнаціональних відносин, з єврейською громадою багато працюю. Але є низка організацій, з якими я співпрацюю – це Харківська правозахисна група або Українська Гельсінська спілка з прав людини. Я їм повністю довіряю, тому беру іноді їхню інформацію і нею оперую. І хоча я не займаюся безпосередньо цим питанням, у мене є деякі загальні міркування на цю тему, тому що ми всі, можна сказати, вийшли з однієї колиски – радянської. Я в даному випадку переношу акценти – з однієї євразійської колиски. Це означає, що ситуація у нас схожа, у багатьох країнах, які утворилися після розпаду Радянського Союзу, і в тому числі, в аспекті прав людини.

Є деяка принципова різниця в балтійських країнах, оскільки вони відразу переорієнтувалися на європейський вектор, і цьому сприяла їхня історія. Тому що історія – це один з істотних чинників формування колективної ідентичності. Вони відразу орієнтувалися, століття тому, на європейську, зокрема, на німецьку культуру, тому їм було трошки простіше. Крім того, у них були держави в міжвоєнний період, їм було що згадати відразу в 1991 році, і вони швидко створили свої державні утворення, хоча проблем, що залишилися після п’ятдесяти років панування Радянського Союзу над цими територіями і людьми більш ніж достатньо. Але, тим не менше, там на порядок краща ситуація в правозахисному плані, ніж в інших країнах, що утворилися після розпаду Радянського Союзу. Україна, як я розумію, перебуває далеко не на останньому місці в цьому ряду.

Якщо ми будемо говорити про дві групи країн: одна група країн – які намагаються вести незалежну політику від Росії, і у народу цих країн є бажання вийти із зони євразійської ідентичності і перейти в європейську. Це дуже складний процес, дуже довго можна про це говорити. Це, наприклад, Україна, Грузія, Молдова. Є країни, які навіть не мріють про це, наприклад, Таджикистан, Туркменістан, думаю, значною мірою, Узбекистан і навіть Казахстан. Із кавказькими країнами складніше, тому що їх роздирають надвоє: з одного боку, припустимо, Вірменія повинна бути в геополітичному полі Росії, тому що у неї “кругом вороги”. Азербайджан, якби не певні чинники ісламської цивілізації, які торкнулися Азербайджану, він міг би бути в групі проєвропейських країн, але поки він туди не дуже тяжіє. Він, скоріше, тяжіє до Туреччини, наприклад.

Ситуація різна, тому що різні базові умови, ідентифікаційні. Вони – найважливіше, те, що визначає нинішній рівень у багатьох аспектах, включаючи права людини. І ось ці три групи країн, ті, які відірвалися від Росії, ті, які ніколи не будуть в цивілізованій зоні, я маю на увазі з нашої точки зору, європейської, вони, по-своєму, вважають, що у них цивілізовані держави. І вони не вважають, що це погано, це різні цивілізації просто, різний вибір. Якщо була відносна свобода після розвалу СРСР, то країни вибирають те, що їм більше підходить. Тому я б розбив на три групи країн. Краща ситуація з правами людини, виходячи з цих міркувань, але правозахисники можуть мене виправити, в Україні, Грузії та Молдові. Гірша – це Азербайджан, Вірменія, Казахстан. І набагато гірша – це Росія і східні країни, як Узбекистан, Таджикистан, Туркменістан, Киргизстан.

Іосиф Зісельс в студії Апостроф TV Фото: Дарія Давиденко / Апостроф

– В Україні складна ситуація з ромами, загострення триває вже понад рік. Нещодавно члени організації С14 напали на ромів на вокзалі. Чому, на ваш погляд, правозахисники і правоохоронні органи не можуть вирішити цю проблему?

– Відразу напрошується питання: а інші проблеми правоохоронні органи вміють вирішувати? Чи це тільки проблему з ромами вони не можуть вирішити? У нас дуже низький професійний рівень всіх державних інституцій. Ось, армія трошки підтяглася, тому що її змушує до цього війна. Решта інституції тільки через цей потужний виклик, який створила війна, підтягуються дуже повільно. Тому, я кажу: ніякої упередженості у правоохоронних органів до цього питання немає. Насправді, вони погано працюють у багатьох відношеннях. Взяти, наприклад, антикорупційну діяльність – там набагато краще? Так, створено спеціальні структури, і ми дуже багато всі над цим працюємо, я навіть брав участь в комісіях із виборів і директора НАБУ, і прокурорів спеціалізованої прокуратури і так далі. Все одно робота не дуже хороша. Знову ж таки, тому що ми всі вийшли з суспільства, де не було ніякої поваги до прав людини і головне – до закону. Ми досі живемо в неправовому просторі. Тому скаржитися на правоохоронні органи, що вони погано вирішують якусь проблему, можна було б, якби вони добре відносилися до інших проблем: все б розслідували, доводили до кінця, до суду, і суди б це підтверджували, а ромське питання – ні. Це перше.

Друге: ромську проблему можна експлуатувати, можна на ній спекулювати. Можна вносити деякі провокації в суспільство, причому, це можуть бути різні політичні сили, в тому числі і з-за кордону, з Росії, щоб дестабілізувати ситуацію в країні. Може, хтось із наших силових структур хотів би її дестабілізувати. Я не володію оперативними можливостями ні СБУ, ні поліції, ні інших силових структур, я не можу розслідувати, я можу припускати, будувати різні гіпотези. Але цим хтось повинен займатися, наприклад, СБУ. А у мене таке враження, що всіх цікавлять тільки фінансові питання в нашій країні, включаючи силові структури.

Стосовно ромів я можу ще додати наступне: мене надзвичайно обурила кілька років тому ситуація з селом Лощинівка в Одеській області, коли там трапилося нещастя з дівчиною і звинуватили в цьому рома. Насправді, він тільки наполовину ром – його важко ідентифікувати як рома, це як він сам себе ідентифікує. Тому що у ромів певний стиль життя, якщо він живе таким життям, його можна ідентифікувати, як рома. Але справа в тому, що вже понад рік триває слідство, а досі немає результату. Тобто людину тримають, швидше за все, вже неправомірно, під слідством, оскільки йому обрано запобіжний захід – позбавлення волі, а просування справи немає. І, таким чином, схоже, що він взагалі не має відношення до цього злочину, але це послужило поштовхом для жителів цього села, Лощинівка, вигнати ромів зі свого села.

Тут треба додати важливу обставину: роми ці були не місцеві, це були роми переміщені із зони бойових дій, з Донбасу. Це вже змушує ставитися до них більш чутливо і більш уважно, тому що вони як би двічі постраждали. Далі: село це не українське, це болгарське село. Про це теж мало хто говорив. Я, коли виступав на прес-конференції в Українському медіа-центрі, говорив, що це обурливо, що ніхто в країні не звертає увагу на явну дискримінацію, на явне порушення прав, на неправомірні дії. Більш того: місцевий голова сільради і губернатор, тоді був Саакашвілі, вони підтримали жителів. Тобто така популістська була підтримка в тому, що ромів треба вигнати. Це неподобство!

Я в останній рік багато кажу про те, що ми всі рухаємося в правоконсервативну частину загального спектра. Навіть не тільки політичного, політичний – це тільки один вимір. Весь світ зсувається в правоконсервативну область. Перемога в Бразилії ультраправого кандидата – зайве підтвердження того, про що я говорю вже цілий рік. Ми всі зрушуємося вправо. І коли я бачу загострення міжнаціональних відносин, ксенофобію, ромофобію, я відразу починаю думати: це чиясь провокація чи це вже цей зсув. Перше пожвавлення, звичайно, повинно бути в праворадикальній частині спектра. І, звичайно ж, суспільство не може пройти повз це, ігноруючи такі речі. Тому що це наше життя, це наше майбутнє, але поки реагує тільки громадянське суспільство. Держава, на жаль, не реагує. Знову ж таки, з тієї простої причини, як я сказав раніше – воно взагалі мало реагує на різні виклики, які стоять перед нашими людьми і перед нашими службами.

– Ми бачимо, як змінюється світ і тенденції в ньому. Наприклад, як на тлі заявлених принципів рівності, відкритості та демократії в багатьох країнах, зокрема і в США, закривають кордони, не хочуть приймати мігрантів.

– Ця тема дуже складна. Я намагався привернути увагу експертного середовища до цих питань. Марно. Ніхто цією темою не займається. І наша реакція на польські події, коли навесні видали доповнення до закону про інститут національної пам’яті, показало, що ми взагалі в цьому нічого не розуміємо. Ми реагуємо на третю похідну від якихось основних важливих процесів. Важливий процес, як я припускаю, що весь світ зсувається в правоконсервативну частину, не тільки політичного, а багатовимірного спектру. Це як маятник: він ішов пару десятиліть вліво, потім накопичилися якісь дратівливі чинники, обставини, це призвело до певної кризи ліберальної демократії, і потім пішов назад вправо. Зараз він йде вправо. І ми повинні розуміти, що це таке. Величезна країна – 45 мільйон осіб, купа різних інститутів – і практично ніхто цим не займається. Але ж це теж наше майбутнє. Україну може втягнути в цей як би тренд – в праву частину. І я тому чекаю загострення різних праворадикальних груп. Це не суть цього процесу, а тільки невеликий фактор.

– Чи може цей тренд призвести до нового сплеску сепаратистських настроїв?

– Ні, не думаю. Це більш системні речі. Це стосується великих соціумів, не малих, не регіонів, хоча на регіонах теж це позначається, але як похідна. Це мова йде про рух усіх народів вправо. Єдине, що є цивілізація східна, євразійська, і Росія й оточуючі її країни, які тягнуться до цього ж ідентифікаційного фактору, вони теж консервативні і правого спрямування. І Захід, який мав ліберальний формат кілька десятиліть, особливо після розвалу Радянського Союзу, теж почав зсуватися вправо. Тому що накопичилася низка дратівливих факторів, зокрема, деякі ліберальні системні речі почали давати негативні аспекти. Наприклад, полікультурність. Хороший принцип, але, коли він зашкалює, він перетворюється на свою протилежність, він починає дратувати багатьох людей. Або мультикультуралізм: знову ж, роми – це лише невелика частина цієї проблеми. Гомофобія – це теж похідна від цієї проблеми. Потім економічні кризи, які тягнуться з 2008 року і ніяк не проходять. Проблема біженців зі Сходу, з Сирії, а зараз ще з Лівії очікується й інших країн, і ліберальна Європа не в змозі знайти дієву протиотруту цієї проблеми.

І, нарешті, найголовніший виклик Заходу в останнє десятиліття – це агресія Росії. Якщо знати історію, ми можемо побачити деякі аналогії. Вони ідентичні: це кінець 70-х-80-ті роки: загострення холодної війни, коли Радянський Союз пішов на системні порушення прав людини. Мене заарештували в 1978 році, коли я вступив в Українську Гельсінську групу. Заарештовували всіх, хто вступав у цю групу, сотні арештів були тоді, незважаючи на те, що в 1975 році підписали Гельсінську угоду. Це означало, що Радянський Союз просто обдурив Захід. Далі – введення військ в Афганістан, бойкот олімпіади 1980 року, як прояв холодної війни. Обмеження еміграції: у 1980 році в десятки разів зменшили еміграцію на Захід. Ці фактори сприяли новому, дуже гострому витку холодної війни. І на Заході тоді різні лідери – Рейган, Тетчер й інші, навіть ліві, об’єдналися в такому правоконсервативному форматі і задавили Радянський Союз. Гонку озброєнь, яка почалася тоді, Радянський Союз не витримав.

Іосиф Зісельс в студії Апостроф TV Фото: Дарія Давиденко / Апостроф

І зараз по деяких факторах ми бачимо, що відбувається подібне. Заява Трампа про те, що Америка виходить з договору про нерозповсюдження ракет середньої дальності – це дуже важливий симптом. Росія весь час порушує цей договір. Вона взагалі порушує все, що тільки можна, і те, що не можна, теж порушує. Трамп попереджає, але якщо Росія не припинить порушення, Трамп вийде з цього договору, і почнеться нова гонка озброєнь. Росія її не витримає. У Росії немає таких ресурсів, як у західного світу, навіть десятої частини такого немає. Я не хотів би точні аналогії проводити, я хочу відзначити просто певну схожість: тоді світ зрушився вправо, і зараз – вправо. І навіть вибори в Бразилії – підтвердження цьому.

– Який у цьому мінливому світі сьогодні є ризик для України? Адже ще років десять тому ніхто б не повірив, що Росія анексує Крим, почнеться війна на Донбасі – це було щось нереальне.

– А повинні були думати про це! Якби ми правильно розуміли процеси, експертне середовище, перш за все… Деякі припускали, це неправда, що ніхто не думав про це, тому що революція в Україні, яка проходить поетапно і ніяк не може завершитися, і ще буде проходити багато десятиліть, вона повинна була рано чи пізно, призвести до військової фази. Тоді, коли Росія як метрополія імперії, яка намагається знову зібрати свою імперію в новому вигляді, і вже залучала туди Білорусь, Вірменію, Казахстан різними способами, вона вичерпала всі “легітимні способи” втягнути туди Україну. Політичний шантаж, різні фінансові схеми – все це служило для того, щоб Україна не відірвалася від імперії. А вона відривається, тому що це перебіг історії, жодна імперія нежиттєздатна більше певного часу. Цей час залежить від різних чинників, але не збереглося у світі жодної імперії, а Росія наполягає, вони хочуть її зберегти і відродити.

Так ось, це дуже важливо, що останній аргумент – це війна. Росія включила цей аргумент, коли зрозуміла, що всі засоби вичерпано. Війну варто було очікувати, якби ми правильно розуміли перебіг подій. Але ми, на жаль, це розуміли досить системно, ми почали про це думати, я зі своїми товаришами, з 2004 року – за десять років до війни. Тобто ми не припускали військової фази, але ми розуміли, що йде справа до загострення. І, може, деякі перебільшували можливості Заходу на першому етапі. Захід дуже довго збирається, але потім він діє досить системно. Насправді, воювати ніхто не хоче, тим більше з хорошим рівнем життя та комфортними умовами.

– Під час конфлікту з Угорщиною і на тлі масової видачі угорських паспортів, почали ходити чутки про можливу анексію Закарпаття. Сьогодні на Західній Україні можливе повторення донбаського сценарію?

– Я не вірю в це. Я фізик за освітою, а ми мислимо ймовірностями. Тобто, я вважаю, що сепаратистські прояви на Заході і навіть в Одесі або в Харкові набагато менш імовірні, ніж ті, які призвели до відокремлення Криму і Донбасу. По-перше, час змінився, по-друге, світ уже не так сприймає це, по-третє, Україна готова до відбиття сепаратизму. Сьогодні, після п’яти років війни у нас армія 250 тисяч осіб, що пройшли бойову підготовку. Ще дуже важливий фактор, що Угорщина – це європейська країна. А Європейський Союз не дасть жодної можливості своїй країні претендувати на територію в іншій країні за межами Європи. Це абсурд. Поки Європа така є, навіть коли вона стане правоконсервативною, як вона була 40 років тому, все одно вона не допустить таких агресивних випадів зсередини Європи назовні.

– Чи можлива в Україні в найближчі роки ще одна революція, схожа на Помаранчеву революцію чи Революцію гідності?

– Помаранчева революція і Революція гідності – це все ж таки різні етапи тієї самої української революції, про яку я говорю. Вони вирішують різні завдання. Я не вірю в те, що після виборів влада може настільки змінитися, що нові правителі спробують знову повернути Україну на Схід. Ми дуже повільно суперечливо рухаємося на Захід, в західну цивілізацію. Нам ще йти і йти десятиліттями, але я не бачу такого правителя, який здатний це зробити. А після Януковича, я думаю, що у кожного кандидата в президенти, якщо він взагалі більш-менш адекватна людина, повинен бути нічний кошмар, що він приходить до влади, і через кілька днів Майдан його змітає звідти.

Іосиф Зісельс в студії Апостроф TV Фото: Дарія Давиденко / Апостроф

– Після того як стало відомо, наскільки підвищаться ціни на газ, стали говорити про газовий “майдан”. Може ця тема вивести людей на вулицю?

– Я не вірю в проплачені майдани. У них немає пасіонарності, немає вибуху. Є невдоволення, але воно є завжди. Українці так влаштовані, що вони завжди незадоволені своєю владою, і слава богу! Ми не повинні любити свою владу. Ми повинні з нею взаємодіяти доти, поки вона прислухається до голосу громадянського суспільства, з одного боку, прислухається до голосу наших союзників на Заході, і відштовхується від східного напрямку. До тих пір, поки влада хоч якось дотримується цього, Майдану не буде. Він буде, коли хтось, якщо знайдуться такі “сміливці”, тому що це самогубство, і спробує знову повернути нас до Росії, – їх змете.

– Тобто ніякі економічні чинники не виведуть людей на протести?

– Мова йде про історію, це потужна сила історії, яка рухає країнами і народами, а тут якийсь “газовий майдан”. Підвищення ціни на газ на 23% не може викликати поворот історії. Воно може змусити уряд піти на поступки, можливо, зробити не 23%, а 18%. Але якщо згадати, то на початку 90-х років Прибалтійські країни та Польща відразу підняли ціни до світових, і це була просто катастрофа для людей похилого віку та пенсіонерів. Тому що пенсії не могли відреагувати так швидко, і ресурсів не було, це був шок. А ми розтягнули це на тридцять років. Це треба робити. Я розумію, що люди незадоволені: зарплати низькі, пенсії низькі, платити нічим, але економічні закони до цього нас підштовхують. Усі ми хочемо бути частиною цивілізованого світу, ми повинні діяти відповідно до цих правил.

Залишити коментар

Filed under "2014-2020", Зісельс Йосиф

Напишіть відгук

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s