Ігор Котелянець: Мій брат помилування у Путіна не проситиме…

29 жовтня 2018 р.

Долями українських політв’язнів переймаються і американські дипломати

Присудження Олегу Сенцову премії Європарламенту ім. Андрія Сахарова ще більше привернуло увагу світу до понад семи десятків українських політв’язнів, яких запроторив за ґрати Кремль. У цьому переліку — і колишній електрик із запорізького Енергодара Євген Панов, якого російські спецслужби безпідставно звинуватили у підготовці диверсій на території окупованого Криму. Хоча українець повністю заперечує свою вину, а доказів у справі немає, російський суд на вісім років запроторив Євгена у колонію суворого режиму. Як складається доля цього бранця? Про це — у розмові кореспондента «Високого Замку» з його братом Ігорем Котелянцем, який разом з багатьма державними і громадськими інституціями України докладає багато сил, щоб визволити Євгена та інших незаконно засуджених із російських тюремних застінків.

— Ігоре, 25 жовтня у Москві Верховний суд Росії відхилив апеляцію вашого брата. Чи був на цьому засіданні хтось з рід­них Євгена? Чи вдалося з ним переговорити?

— Окрім адвокатів, з нашого боку не було нікого — засідання зробили закритим, сторонніх не впускали. Щоправда, у приміщен­ня суду вдалося потрапити корес­пондентові УНІАН у Москві Роману Цимбалюку, який з коридору встиг сфотографувати Євгена у судовій залі. Після суду з його прогнозо­ваним результатом брата помісти­ли у московський слідчий ізолятор «Матросская тишина». Етапувати звідти у будь-яку колонію Росій­ської Федерації його можуть будь-коли. Ми про це дізнаємося лише за фактом.

— Чи знаєте ви про умови утримання брата у цьому СІЗО? Його помістили між «політични­ми» чи між кримінальниками?

— Нічим особливим умови утри­мання тих й інших не відрізняють­ся. І якихось «преференцій» для представника України там немає.

— Це правда, що під час апе­ляції прокурори вимагали для вашого брата більшого терміну покарання?

— Так. Окупаційний суд Криму постановив дати Євгену вісім років тюрми. У липні, коли адвокати під­готували апеляційну скаргу до мос­ковського суду з вимогою скасувати цей надуманий вирок, прокурор ви­магав збільшити Євгену покарання за неіснуючий злочин до 10,5 року. Мотивував тим, що стаття Кримі­нального кодексу, де йдеться про диверсії, передбачає ув’язнення до 20 років. У випадку з Євгеном ніякої диверсії не було, російська Феміда судила його за «наміри»…

— Можливо, від адвоката Ді­нзе знаєте про самопочуття Єв­гена?

— Морально мій брат тримаєть­ся стійко. Щоправда, не вірить у можливий обмін на когось з росі­ян, засуджених в Україні за теро­ризм. Надто довго чекав цього об­міну, але, попри обіцянки, він так і не відбувся.

До несправедливого, тривалого ув’язнення Євген був готовий. Фе­деральна служба Росії пресувала його давно, обіцяла «впаяти» 20 ро­ків тюрми — за те, що не йде на угоду зі слідством. Євген не почувається винним, тому на цей крок не пішов. Готовий був почути вирок і про мак­симальний термін ув’язнення…

Тепер, після безуспішної апе­ляції, ми чекаємо на відповідні до­кументи, щоб готувати позов до Європейського суду з прав люди­ни (ЄСПЛ). Паралельно проходи­тиме касація. Ми не сумніваємо­ся, що вона підтвердить рішення «найсправедливішого» російського суду. Касаційне рішення ми теж на­дішлемо в ЄСПЛ на підтвердження того, що для доведення невинува­тості Євгена вичерпали всі можли­вості національного законодавства Росії. Саме такою є умова розгляду позову в ЄСПЛ.

А фізичному стану Євгена не по­заздриш. Через тортури, знущан­ня, якого зазнав за ґратами, у ньо­го загострилися болі у суглобах, спині. Хвороба перейшла у хронічну стадію. Допомоги від лікарів у СІЗО брат не отримував, змушений був переносити ці болі без медикамен­тів. У нього також проблеми із зуба­ми.

— Ми чули, що інший україн­ський політв’язень, Роман Су­щенко, готовий написати зая­ву до Путіна про помилування. А Євгену подібної ідеї не підказу­вали?..

— Ні, він навіть не розглядав би таку пропозицію. Не бачить у цьому сенсу. Про це Євген написав в од­ному з останніх своїх листів додому. Так і зазначив, що «у нього проси­ти нічого не буде». «У нього» — всім зрозуміло, про кого йдеться…

— Кажуть, що у справі свого брата ви зустрічалися з послом США в Україні Марі Йованович?

— Так, така зустріч була. Від неї у мене залишилися найкращі вра­ження.

— Чи може ця ваша розмова допомогти визволенню Євгена? Скажімо, на найближчій зустрі­чі президента Трампа з Путіним господар Білого дому, за підказ­кою свого українського посла, може попросити російського президента, аби звільнив Сен­цова, Панова та інших політич­них в’язнів?

— Нам залишається лише на це сподіватися. Такі питання вирішу­ються зазвичай кулуарно. Але я впевнений, що Трамп дасть Путі­ну відповідний сигнал щодо україн­ських бранців.

Американський посол приділила нам багато часу. Була вражена по­чутою від нас інформацією. Ми роз­повідали Марі Йованович, що роби­мо задля звільнення брата, і про те, як саме зарубіжна дипломатія мо­гла би нам у цьому допомогти. Одне з наших прохань — щоби проти Росії було посилено санкції через пору­шення нею прав наших рідних. Ми хочемо, щоб до санкційного списку було внесено саме тих осіб, які при­четні до фальсифікації справи на­шого брата, які катували його, ви­биваючи зізнання.

Процедура застосування санк­цій така, що їх спершу повинна на­класти Україна, а вже потім вона має просити інші держави про під­тримку. Бо якщо ми самі злочинців не покараємо, а будемо просити про це інших, це виглядатиме дуже дивно — наче ми не самостійні, не впевнені у власних рішеннях.

Пані посол сказала, що ми мо­жемо розраховувати на її під­тримку. Ми ж, своєю чергою, роз­повіли, наскільки важлива для політв’язнів публічна підтримка з боку Сполучених Штатів. Один лише штрих: як тільки з’являлися резолюції США з вимогами припи­нити знущання над нашими бран­цями, російські спецслужби при­пиняли це робити. Бо знали, що це питання перебуває у центрі ува­ги міжнародної спільноти. До сло­ва, буквально через кілька годин після нашої зустрічі з американ­ським послом з’явилася офіцій­на заява про те, що США наполя­гають на звільненні українських політв’язнів.

— Минулого четверга Євро­парламент присудив свою пре­мію українцеві Олегу Сенцову. Як ця подія може позначитися на долі інших його «друзів по не­щастю»?

— Олег Сенцов є таким собі ру­пором, драйвером, найпотужнішою фігурою серед інших українських політв’язнів. Він очолює їх спи­сок, є символом опору. Тож якщо хтось один із цього списку отримує таке високе визнання, його репута­ція, його образ автоматично поши­рюється на інших політв’язнів, чиє прізвище менш відоме. Це допомо­же нам у розширенні санкцій проти режиму Путіна, посиленні пресингу проти Росії.

Дуже важливо, що Олег нарешті вийшов із голодування. Якби він, не дай Боже, помер, нікому легше від цього не було б — навпаки, всім нам було би набагато гірше. Важли­во і те, що Олег вирішив боротися з допомогою публічних інструментів. Світ визнав його боротьбу, його цін­ності, його волю до життя. І це бага­то значить для успішної боротьби за наших бранців.

 

 

 

 

Джерело: Високий замок

 

Залишити коментар

Filed under "2014-2020"

Напишіть відгук

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s