Дмитро Чекалкін: Головний путінмейкер називав мене блокбастер-фюрером революції (повна розмова)

р.

Про гумор як зброю, якою свого часу вдало користувався Гітлер, а також про те, як через жарти і розваги можна проводити просвітницьку роботу з населенням, “апостроф” розповів розповів колишній український дипломат і військовий перекладач, відомий ведучий, шоумен і автор гумористичних програм ДМИТРО ЧЕКАЛКІН.

– Про що найцікавіше жартувати в українській політиці – про конкретні персони?

– Хотілося б все-таки відірватися від повсякденності, говорити про якісь більш глобальні речі. Якщо говорити про функції гумору – sub specie aeternitatis, як казали древні – з точки зору вічності, то в чому головна проблема людського суспільства? ..

– У тому, що воно буває занадто серйозним.

– А я вважаю, що головна проблема – невігластво. Не дарма діячі в епоху Просвітництва стверджували: головне завдання освіченого людства – нести світло в науки і правди. За знаменитою формулою, що невігластво – корінь всіх вад. Невігластво плюс релігія дає нам фанатизм і тероризм; невігластво плюс свобода – це хаос і анархія, невігластво плюс бідність – злочини, невігластво плюс гроші – корупція, неуцтво плюс влада – тоталітаризм і авторитаризм.

Головне завдання – просвіщати якомога ширші маси. Але як пробудити інтерес до якогось важливого предмету, до якоїсь області людського знання? Треба розважати, просвічуючи. Найкраще це робити за допомогою гумору.

– Як можна просвіщати про політику за допомогою гумору?

– Буквально сьогодні я так розіграв іменинника: “Від імені ветерана нашої комуністичної партії ленінців-більшовиків, ми збираємо артефакти, повалені цим злочинним режимом Порошенка, в рамках декомунізації. Ви знаєте, що в під’їзді вашого будинку Володимир Ілліч Ленін зустрічався з декабристками. Сподіваємося, ви зможете приєднатися до нашого руху… “. Навіть ось на такі, здавалося б, побутові теми я намагаюся розповідати людям про ущербність всього нашого комуністичного минулого, посміятися над цією радянською, комуністичною ідеологією, оскільки головна проблема нашого суспільства – що ми ніяк не вийшли з епохи лихоліття.

Наш генофонд – в жахливому стані, ми всі спадкоємці, як правило, шарикових і швондерів, а не професора Преображенського.

Все, що було благородного, чесного, все було знищено, витоптано і розстріляно. Тому, моя задача зробити так, щоб люди могли зробити висновки зі свого минулого. Оскільки головний урок історії полягає в тому, що люди не роблять висновків з уроків історії.

Дмитро Чекалкін в студії Апостроф TV Фото: Дарія Давиденко / Апостроф

– Як би ви оцінили нинішній популярний гумор?

– Тут як то кажуть, не узагальнюй, та сам не будеш узагальненим. Є різні рівні гумору, і кажуть, що гумор є блискучий і матовий. Матовий набагато більш зрозумілий. Дотягнуться до якихось вищих зразків високохудожнього гумору не так просто. Взагалі, змусити людину плакати або налякати його набагато простіше, ніж змусити сміятися.

Чому я зараз не співпрацюю з жодними телеканалами і виданнями? За редакторською політикою стоять ляльководи, які смикають за ниточки. І виходить, що той же Зеленський з благородним пафосом засуджує якогось депутата Барну, який послав журналіста, але при цьому чомусь мовчав, коли Коломойський неодноразово публічно посилав матом українських провідних і журналістів! Чому ж раптом прокинулася совість через 10 років, після того, як ти співробітничаєш з Коломойським? Прикро, що найчастіше цей гумор у нас замовний, не за велінням совісті, а за велінням господарів тих, чи інших телеканалів.

– Таке явище, як замовний гумор, з’явилося давно…

– Завжди існували ті, хто готовий був фінансувати той чи інший проект. Ще в царську епоху були видання, в яких чорносотенці висміювали за гроші своїх спонсорів якісь національні риси євреїв чи українців.

– Але їх читали менше людей, ніж зараз дивляться той же “Вечірній квартал”, наприклад.

– Зрозуміло, що Гітлер не мав телебачення. І тим не менше, він зумів перетворити найбільш цивілізовану націю, яка дала людству рекордну кількість вчених, мислителів, музикантів, в націю тварин, які знищували інші народи. І зробив це, зокрема, за допомогою насмішок над євреями та представниками інших національностей.

Людська психіка дуже пластична, тому я так поблажливо ставлюся навіть до сьогоднішніх росіян. Я розумію, під яким пресом вони знаходяться: з одного боку – потужний апарат пропаганди мас-медіа, а з іншого – страх опинитися за гратами за якийсь репост в соціальних мережах.

– Їх гумор відрізняється від тутешнього?

– Звичайно! Мене просять прорецензувати якісь зразки, і ось недавно я переглянув пару роликів без претензій на гумор. Є таке поняття, як дрібнотем’я – якийсь величезний масив жартів на тему розлучення Петросяна або Джигарханяна. При цьому чомусь мовчать про те, що Навальний не встигає вийти з в’язниці, як тут же йому впаяють новий термін. Не кажучи вже про вбивство всіх найвідоміших російських опозиціонерів.

– Чи є якісь особливості національного гумору різних народів? Чи можна сказати, що поляки сміються над одним, українці над іншим, британці над третім?

– Є, звичайно, особливості, які визначаються історією і нинішнім контекстом. Колись я писав дисертацію на тему пареміологічного рівня мови в арабських країнах. Паремія по-грецьки – це афоризм. Тобто, це клішований стійкий вираз, що має форму завершеного речення. Походження може бути абсолютно різним, від “партія – розум, честь і совість нашої епохи” до “жінкам – квіти, дітям – морозиво”. Головне, щоб ця фраза була в “скарбничці” у людини.

Є певний мінімум, який людина, яка живе в цій країні досягла 18-річного віку, повинна засвоїти. Вона повинен заповнити відсутню ланку, наприклад: “Хороша ложка до …”

Дмитро Чекалкін в студії Апостроф TV Фото: Дарія Давиденко / Апостроф

– Обіду.

– Так. Ні до сніданку, ні до вечері, а до обіду. Тобто, знаючи цей повний вираз, ви можете зрозуміти ту чи іншу перефразовану класичну клішовану одиницю. Я досліджував також найбільш часто вживані слова, які відображають найбільш актуальні поняття. Як ти вважаєш, скільки у тебе в пам’яті таких ось стійких виразів?

– Кілька сотень, напевно.

– Так! 600-700 виразів. Але це залежить від того, наскільки гомогенним є суспільство, наскільки впливає той самий телеефір на формування цього фонду. У російській мові найбільш вживаних три слова. Як ти вважаєш, яких?

– Бог, напевно…

– Правильно, але не на першому місці. Перші три для російської мови, це ліс, вовк, заєць. Ось ці три слова найчастіше вживалися в цих 600-700 найбільш актуальних прислів’ях. А ось в арабській мові – вовк, пустеля і осел.

Ось, будь ласка, три слова, перетинаються лише одним – вовком. Точно так само можна судити про інші реалії. Якщо у людини немає мінаретів в його країні, то які жарти на тему мінаретів можуть бути? У нас є вираз “після дощику в четвер на суху п’ятницю”. В арабській мові, в сирійському діалекті, йому відповідає наступна фраза – “коли осел залізе на мінарет”. У болгарській мові цей вислів звучить “коли свиня в рожевих тапочках залізе на вишню”.

– Про що можна було жартувати в Радянському союзі і про що не можна жартувати в Росії?

– Американець говорить: “Я можу прийти до Білого Дому і проклинати Рейгана”. А російський відповідає: “Та я теж можу прийти на Червону площу і проклинати Рейгана”. Були абсолютно заборонені теми, вони існували на побутовому рівні, але, може бути, в найлегшому вигляді критика радянського ладу допускалася у улюбленців партійної еліти, таких як Райкін, Хазанов, Жванецький. І, до речі, ці жарти були найактуальнішими, найвідомішими. Ми вже забули всіх гумористів того часу, але пам’ятаємо тільки тих, хто сміявся над вадами радянського суспільства.

– В який момент припинили сміятися над Володимиром Путіним?

– Після того, як в програмі у Віктора Шендеровича Путін з’явився в ролі ляльки “Крихітка Цахес”. Вона взяла участь буквально в двох програмах і після її закрили, наїхали на НТВ, і НТВ перестало існувати в тому вигляді.

– Все через Крихітку Цахеса – Путіна?

– Так. Зрозуміло, що ніхто більше не дозволяв собі сміятися. Ми з росіянами помінялися місцями, тому, що до 2003 року в Україні не можна було сміятися над першими особами. Жодна газета, крім “Дзеркала тижня”, не друкувала карикатури, які б зображували Кучму, або тодішнього прем’єр-міністра. А потім у нас стали вільно сміятися над усіма політиками. В якійсь мірі, наші “Веселі яйця” теж були проривом, оскільки тоді ми першими стали відкрито і досить жорстко висміювати перших осіб України.

У Росії ж, навпаки, в цю епоху припинилася будь-яка критика перших осіб російської влади. Ще дозволяли гостро жартувати на тему Медведєва між 2008 і 2012 роком.

– Як думаєте, чому “Веселі яйця” не стали масовим форматом?

– Чому ні. Відразу після нас той же “95 квартал” на гроші Медведчука створив проект “Серпом по яйцях”. Він довго не проіснував, оскільки був явно замовним.

Тільки слова, що йдуть від серця, можуть досягти чужого серця. Потім був досить хороший проект “Дурдом”, на “Цензор” теж був цілий розділ гумору, який зараз перестав існувати. На телебаченні виникли “Ліга сміху”, “Мама реготала”, “Дизель шоу”. Команда “Дизель” потрапила в нерв зі своїм скетчем на тему настоятеля Києво-Печерської Лаври. Там мільйони переглядів, це абсолютно чітко демонструє настрій суспільства.

Дмитро Чекалкін в студії Апостроф TV Фото: Дарія Давиденко / Апостроф

– Над чим неможливо або непотрібно жартувати в конкретно нашому випадку?

– У гуморі дуже добре, коли крім почуття гумору ще є і почуття міри і почуття такту. Воно дуже часто забувається нашим гумористам.

На одному заході в Одесі, який я вів, вийшов начебто гідний автор. Сидять люди, яким уже далеко за 60, а він починає жартувати на тему вібраторів, якихось функціональних отворів у нових видів ляльок в секс-шопах.

Знаєте, як кажуть: “Я раніше славив поцілунок, сяйво струменів, душі ловлення, тепер помітив – скажеш” буй “, і відразу в залі пожвавлення”. У гонитві за цим пожвавленням іноді втрачається почуття такту, і стає просто соромно за них. Кажуть вони, а соромно тобі.

– Ви ніколи не запитували знайомих, як люди реагують на ваші жарти?

– По-різному, просто вони не завжди відверто про це говорять. Віктору Ющенку перед його дебатами з Януковичем показували серію “Веселих яєць” для того, щоб його налаштувати на такий веселий і іронічний лад. Є знаменитий принцип Вольтера: “Те, що стає смішним, не може бути страшним”.

– Мабуть, це діяло.

– Потім Гліб Павловський, головний путінмейкер, який сьогодні є одним з його найбільш жорстких критиків, назвав мене “блокбастер-фюрером” Помаранчевої революції.

– Чому сміх перемагає страх? Адже страх – дуже сильне почуття.

– Висміяти якогось тирана значить, з одного боку, нанести йому удар, а з іншого – це антидепресант. Ще Авіценна називав його одним з чотирьох природних цілющих засобів. На першому місці – дієта, на другому – сміх, на третьому – м узика, на четвертому – запахи. А найвідоміша єврейська пісня “Hava nagila”, в буквально перекладі означає “Давайте веселитися”. Її приспів починається зі слів “прокидайтеся, брати, з радісним серцем”. Тобто, Господь подає не тому, хто рано встає, а тому, хто встає в хорошому настрої. Веселе серце живе довго.

– Про що вам найбільше подобається жартувати?

– Те, що актуально сьогодні, те, що саме себе нав’язує, як відповідь на актуальні якісь події. Умовно кажучи, у Росії чим менше свободи, тим більше приводів для жартів. А чим більше у них таких факапів, як “шпилі-вілі”, які ми спостерігали в Солсбері, тим яскравіше і смішніше гумор на цю тему.

Якщо говорити взагалі про всі виклики, які є в українському суспільстві, то Путін, напевно, тут абсолютний лідер. Це самий підступний, самий підлий і найстрашніший ворог не тільки України, а й усього людства. Я згадую, чотири роки тому, коли йшли буквально перші тижні Майдану, був прямий ефір круглого столу на міжнародній службі ВВС, куди мене запросили. Так ось, сидів там представник Russia Today, першого російського каналу, і я пам’ятаю, як вони реагували, коли я говорив, що насправді Путін – це небезпека не тільки для України, а й для всього людства, для всієї цивілізованої Європи. І на мене, як на ідіота, показували пальцем, мовляв, що він говорить? Але подальший розвиток подій і підтвердив це. Який там ІДІЛ? Насправді, коли я дивлюся ці страшні ролики, в яких бойовики ІДІЛа говорять по-арабськи, то чую акцент. А по-російськи ці ж бойовики говорять практично без акценту. Тобто вони ламаною арабською говорять. За деякими даними, мало не половина цих бойовиків – це вихідці з Кавказу, яких туди засилають, дають їм напуття для продовження цієї війни в Сирії. Таким чином перекривається можливість доставки дешевого катарського газу в Європу, щоб “Газпром” не втрачав свої позиції.

Сотні тисяч, мільйони біженців прямують до Європи для того, щоб розколоти її і створити чергове вогнище напруженості. Останні дані соціології: правляча партія в Німеччині, Меркель, зазнала найбільших втрат на останніх регіональних виборах саме через міграційну політику. Сьогодні перекидають цілі угруповання цих “вагнерівцев” у Лівію для того, щоб в районі Бенгазі створити черговий такий анклав напруженості і звідти відкрити, знову ж таки, новий канал поставки біженців в Європу з Лівії.

– Може, росіяни занадто серйозно ставляться до себе і, відповідно, своєї “історичної місії”? Тобто вони самі її придумали і тепер надто серйозні?

– Ні, насправді, це інструмент Путіна для впливу на суспільну свідомість. Він розповідає, що нібито велика російська цивілізація, великі російські скріпи під загрозою сьогодні. Мовляв, хтось збирається їх завойовувати, окупувати, заволодіти їхніми багатствами. Це те, на чому сьогодні грає Путін.

Якимось чином 86% громадян підтримують Путіна, закриваючи очі на те, що вони вивезли, за деякими підрахунками, два трильйони доларів украдених грошей із Росії. А розмістили їх в тій самій ненависній Європі і Штатах. І при цьому примудряються налаштовувати це суспільство проти ворога – України. Мовляв, виявляється, тут, в Україні, американці, які тримають у себе в банках трильйони російських доларів, воюють з росіянами. Це нав’язаний порядок денний.

У радянські часи було те ж саме. Я, на жаль, був тим самим інструментом ось цього промивання мізків як військовий перекладач. Ми розкручували цей маховик ненависті на Близькому Сході. Не було б Радянського Союзу, не було б цієї масованої антиамериканської і антиізраїльській пропаганди, не було б самого конфлікту на Близькому Сході.

– Складно взагалі жартувати про радянське минуле?

– Та ні, сьогодні практично немає закритих тем. Зрозуміло, що на тему вбивств і Голодомору сміятися не дуже доречно. Але всі інші вади: кілометрові черги за туалетним папером і ковбасою, талони, яких у Москві видавали на місяць на кілограм цукру, мило, зубну пасту… Тобто це розквіт такого соціалістичного достатку.

Як в один прекрасний момент раптом став із апологетів радянського ладу дисидентом? Я просто одного разу побачив, як на вулицях Парижа в 80-ті роки виглядали радянські громадяни: як якісь загнані тварини, які втекли із зоопарку. На тлі нормальних, вільних, цивілізованих людей йдуть якісь гобліни, що озираються від страху, бідні такі. Настільки це було контрастно на фоні щасливого вільного західного суспільства. І тут ось ці персонажі, як у Губермана:

Світ наповнили натовпи людей,

Що перенесли дихання чуми.

Інваліди високих ідей,

заражені духом тюрми.

– Авторитарний режим вкрай серйозний і не терпить жартів про себе. Чому?

– Він не може існувати, якщо він не буде нав’язувати протистояння як порядок денний. За Гітлером і Геббельсом, ніщо так не об’єднує націю, як наявність зовнішнього ворога. І якщо його немає, значить, його потрібно вигадати. Тому вони у стані такого постійного протистояння. Всі їх перші особи: Лавров, Медведєв і Путін, своїх дітей посилають в прокляту Америку і на Захід, в “гейропу”, а своєму населенню промивають мізки тим, що там суцільні вороги, покидьки і злочинці.

– Тобто, якщо навчити людей сміятися над цим, то можна, якщо не повернути повністю здоровий глузд, то, принаймні, допомогти побачити безглуздість становища?

– Абсолютно! Це один із тих інструментів якраз просвіти. Адже як ще боротися з цим головним вузлом між знанням і невіглаством? Сьогодні навіть історію Радянського Союзу можна вивчати з анекдотів, які розповідав Рейган про СРСР. Наприклад: прийшов чоловік отримувати талон на автомобіль, 15 років чекав, і ось, йому видають талон і кажуть, що через п’ять років, о 9 годині 9 вересня, потрібно прийти на отримання автомобіля. Він каже: “Ні, не можу”. – “А чому? “. – “У мене на цей час сантехнік записаний”. Такі жарти, які здавалися американцям тоді дуже смішними, сьогодні допомагають нам описати епоху і те, наскільки дико ми виглядали в очах цивілізованого, нормального, освіченого Заходу.

– Як доносити молодому поколінню іронію над радянським минулим? Адже ви сказали, що половина київських старшокласників не знають, що таке ГУЛАГ. Як жартувати над тим, про що люди не знають?

– Все залежить від вікової категорії, на яку розраховані ці жарти. Коли ми випускаємо, наприклад, якісь вітальні фільми, то вони будуть різними для 70-річного київського архітектора і 18-річної дівчини, яка вже три роки живе в Канаді. У нас жанр пародії, ми переозвучуємо якісь знайомі, впізнавані фільми. Тобто, якщо в одному випадку – це “Золоте теля”, “Джентльмени удачі” і “12 стільців”, а в другому – “Капітан Америка”, “Секс у великому місті” або якийсь аналогічний молодіжний серіал. Це категорії, які не перетинаються, але наше завдання – знайти щось знайоме, що можна було б переозвучити, переосмислити і зробити так, щоб всім було весело, в тому числі і батькам, які будуть дивитися. Їм теж потрібно якось розжувати і пояснити, що це і до чого це.

– Є рецепт, як подати жарт для нової аудиторії, яка не знає теми?

– Вибираються найяскравіші моменти, які для неї знакові й упізнавані, а для тієї аудиторії, яка не в цьому інформаційному полі – просто смішні. Сьогодні для змішаної аудиторії ми частіше беремо просто якихось селебрітіс, відомих персонажів. Може бути, наприклад, драматичний конфлікт: нехай Ляшко сперечається з Трампом, обидва такі емоційні, смішні. Або англійська королева з Макроном вступає в якусь перепалку.

– А для російської аудиторії ви зараз щось пишете?

– Знаючи мою позицію, “путіноїди” до нас не звертаються. Якщо це якийсь мій знайомий, близька людина, якщо вони замовляють якийсь розіграш або фільм, то можемо щось зробити. Найчастіше це люди, які взагалі втекли вже з Росії.

– На гастролі більше не запрошують?

– Ні-ні. Запрошують, але я востаннє там був у липні 2014 року. Я пам’ятаю, що це було якраз недалеко від моєї альма-матер, військового інституту, що розташований у Лефортово. Тобто я знаю, що тут, у Лефортово, сидить Олег Сенцов, а я тут розважаю публіку… Я тоді вже зробив для себе висновок, що мені недоречно туди приїжджати, хоча пропозицій дуже багато було. Особливо єврейська громада, для яких я вів якісь свята, оцінили мої пізнання у сфері іудаїзму. Але з 2014 року я туди вже не їздив.

Мене запрошували неодноразово в проект Малахова, я ж дуже багато російських зірок розіграв – два роки поспіль отримував “Золотий мікрофон” за кращу радіопрограму Росії саме за розіграші зірок. І коли якийсь ювілей цієї зірки, і вони хочуть використовувати мій розіграш, тому мене запрошували неодноразово. Але до 2014 року я туди не приїжджав, тому що якось не складалося, а після 2014-го – я просто їм відмовляв.

– Будуть жити на своєму, місцевому гуморі.

– На жаль, так. Я здивувався, коли подивився, про що жартують у гумористичній програмі, у якої 20 мільйонів переглядів – “Орел і решка”. Сьогодні, дійсно, є безліч актуальних проблем. Якщо порівняти з американським форматом, де на тему якраз актуальних подій жартують яскраво і соковито. А тут – хто які, пардон, бюстгальтери носить, хто які вініри собі поставив, у кого ноги довші, а попа – кругліша. І ось такий абсолютно ні про що 30-хвилинний гумористичний формат набирає 20 мільйонів переглядів. Це настільки убого, шкода просто тих людей, яких годують цим. Тобто це знову ж цілеспрямована політика. Сьогодні таких селебрітіс, блогерів максимально розкручують в youtube. Їм потрібно створити інформаційний шум, щоб ці ролики набирали десятки мільйонів переглядів, а на цьому тлі справді актуальні, резонансні теми взагалі не спливали на поверхню.

За останні два тижні 80% жартів у російському сегменті – це про футболістів, які побили якихось там російських чиновників, далі – на тему розлучення Петросяна і шпагату знаменитої російської балерини. Тобто те, що абсолютно не заслуговує суспільної уваги.

– Тобто приклад гумористичного формату, який ви навели, використовують не для освіти, а консервації невігластва?

– У даному випадку, мені здається, що це цілеспрямована політика. Коли вони оцінили роль соціальних мереж два роки тому, то було прийнято принципове рішення, навіть, наприклад, стали розкручувати дочку Пєскова як активного блогера, вона навіть виступала в російській Держдумі на тему того, як потрібно підтримувати нове соціальне середовище. І стали сильно промотувати ось цих абсолютно роздутих зірок, тобто персонажів, знаменитих тільки тим, що вони знамениті. Ось веде дівчина програму “Орел і решка”. Що в ній є видатного, крім дорогих вінірових зубів і середньожіночих височин? Що в ній такого унікального? Я спеціально переглянув, на що були підсаджені 20 мільйонів людей. Що вона, з точки зору вічності, принесла аудиторії, змусивши цих 20 мільйонів витратити 40 хвилин часу на абсолютно повну туфту і нісенітницю?

– Аудиторія шукає таких же, як вона сама, а не шукає чогось більшого.

– У тому то й справа! Вони нав’язують свій порядок денний, якусь актуальну подію, яка, насправді, такою зовсім не є. Тобто 80% якихось суспільно-політичних реальних тем зараз так чи інакше пов’язані з Україною. У нас продовжують вишукувати фашистів, неонацистів, проклинати українську хунту, забуваючи при цьому про те, що Путін пограбував кожного росіянина. П’ять трильйонів доларів впали на Росію просто з неба за рахунок десятикратного зростання цін на газ і нафту. Якби всі ці гроші йшли як, наприклад, у Норвегії, Кувейті, Еміратах у фонд майбутніх поколінь!

Так якщо ці всі суми розділити на 30 мільйонів російських сімей, то можна було б кожній родині купити за середньозваженою ціною двокімнатну квартиру, побудувати будинок за містом і купити мерседес останньої марки. А де ці всі багатства і всі ці гроші? Я чому так реагую на це? Тому що народ там, на батьківщині мого батька і мого діда… Там така мерзота запустіння.

Дмитро Чекалкін в студії Апостроф TV Фото: Дарія Давиденко / Апостроф

– Де саме?

– Дід мій із села Чекалки, усі Чекалкіни пішли звідти по всьому світу, востаннє я був там шість років тому. Рівно сто років тому, коли народився мій дід, там була тисяча добротних двоповерхових будинків. У мого прадіда з 1900 по 1930 рік народилося двадцять дві дитини. Усі благополучно виросли, ніхто не помер у дитинстві, але потім радянський лад їх майже всіх знищив. Але факт той, що зараз там не залишилося жодного цілого будинку – все розтягли.

Так само на батьківщині мого батька, який народився, коли бабуся була на засланні, поруч – у Кіровській області, не залишилося цього села взагалі! Тобто коли в сусідні села заїжджаєш – суцільні алкоголіки, наркомани, якісь повні убожества, похилені хати, паркани.

Я свого часу, до відомих подій, активно сперечався з кримськими таксистами, коли вони славили Путіна і прославляли Росію. Я кажу: ви поїдьте з Києва, з України, поїдьте в будь-яке інше місто в будь-якому напрямку: хоч до Львова, хоч до Харкова, хоч до Одеси – які по обидва боки від траси стоять будинки? І поїдьте по головній російській трасі Москва-Санкт-Петербург. Від часів Радищева, який писав у своїй “Подорожі з Петербурга до Москви” про цю мерзоту й запустіння, там же нічого не змінилося. Є відмінний фільм у кореспондента телеканалу “Дождь” на цю тему: як у країні, яка претендує на статус супердержави, можуть жити люди в таких нелюдських умовах?

– Але ж можуть. І живуть якось. Чому?

– У тому-то й справа, що їх підсадили на цю “останкінську” голку, і вони сидять там. Була чудова картина, коли у людини провалюється стеля в будинку, його заливає дощовою водою, він сидить по щиколотку в ній, втупившись у телевізор, щоб не пропустити останній випуск Кісельова про фашистів в Україні. Ось так знущаються над людською свідомістю і гідністю. Тобто з часів Пушкіна, який писав у своєму знаменитому листі до Чаадаєва, що презирство до людської гідності не може не призвести до розпачу, у Росії, нічого не змінилося. Те, що було двісті років тому, те саме й сьогодні.

 

 

 

 

 

 

 

Advertisements

Залишити коментар

Filed under "2014-2020"

Напишіть відгук

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s