Джаред Малсін, журналіст: Це був бунт військових, невдоволених зростанням авторитарних амбіцій Ердогана

18 серпня 2016 р.

Місяць тому, в ніч на 16 липня, частина турецької армії спробувала захопити владу в країні. Військові зайняли центри Анкари і Стамбула, бомбили парламент. Між ними та лояльними до президента Реджепа Таїпа Ердогана військами одразу почалися бої. Сам Ердоган дивом уникнув арешту на дачі в Мармарисі, де проводив відпустку. Через смартфон у прямому ефірі каналу CNN Turk він закликав людей виходити на вулиці, аби протистояти перевороту. Військово-морські сили не підтримали путч. Авіація завдавала ударів по бунтівниках. Через кілька годин повсталі війська почали масово здаватися.

О 4-й ранку Ердоган тріумфально вийшов в аеропорту Стамбула і заявив, що переворот придушили, а учасників суворо покарають. В організації путчу Анкара звинуватила Фехтуллаха Гюлена – 75-річного проповідника, який живе в добровільному екзилі у США через політичні репресії в Туреччині. Анкара хоче екстрадиції Гюлена та погрожує зростанням антиамериканських настроїв серед турків. Вашингтон не вірить у чесність турецького правосуддя, просить більше доказів і не віддає проповідника. Сам Гюлен відкидає всі звинувачення і каже, що готовий постати перед міжнародним судом, якщо будуть докази його причетності.

Тим часом, влада Туреччини арештувала десятки журналістів, закрила 16 телеканалів, 23 радіостанції, 45 газет і 15 журналів, 29 видавничих домів і 3 інформагентства. Всіх їх пов’язують з рухом Гюлена «Хизмет» (рух зосереджений на релігії й освіті, розвиває діалог між релігіями і конфесіями; у Туреччині й за її межами діють близькі до руху мас-медіа, фінансові центри і клініки; видання The Economist пише, що це «рух за мир, що базується на ідеях пацифізму і пропонує сучасний погляд на іслам на противагу суфізму, який закликає повернутися до витоків релігії»). Анкара ввела в країні надзвичайний стан на три місяці, що, зокрема, дало владі право на репресії щодо ЗМІ. Парламент країни так і залишили без ремонту, щоб нагадував про провалений путч. Також в Анкари склались не найкращі відносини з ЄС, який критикує Ердогана за жорстку реакцію на переворот.

Загалом під час невдалого перевороту загинуло понад 100 військових і близько 250 цивільних. Після заколоту затримали або звільнили з роботи понад 60 тисяч військових, поліцейських, суддів, чиновників, професорів. Їх усіх пов’язують із «Хизметом». Арешти тривають. Прямі й непрямі збитки від невдалого путчу турецький міністр митниці та торгівлі Булент Тюфенкчі оцінив у 100 мільярдів доларів. Polukr.net розпитав про оцінку турецьких події редактора близькосхідного бюро журналу Time Джареда Малсіна.

– Анкара звинувачує у спробі перевороту Гюлена та його рух. Гюлен каже, що це була імітація перевороту, яку вчинив Ердоган для узурпації влади. То що це було – переворот чи імітація?

– Немає причин вірити, що це була симуляція. Усе свідчить, що був переворот, який вчинила група військових. І він майже вдався. У путчі використовували танки, авіацію, вбили кількасот осіб, бомбили парламент, атакували штаб служби безпеки країни… Наскільки мені відомо, Ердогану дивом вдалося уникнути арешту. Путчисти спізнилися буквально на 10-15 хвилин. Ці факти свідчать, що це був справжній переворот.

– Чому не всі військові командувачі приєдналися до перевороту?

– Зараз, після перевороту, арештовано до 40% військового командування. Але переворот справді планувала тільки частина військових. Думаю, вони сподівалися, що решта приєднається в разі успіху справи. Тобто частина військових вичікувала, за ким буде перемога. У путчистів був план, що робити з тими військами, які не приєднаються до бунту. Насправді завдяки провалу перевороту Туреччина, можливо, уникнула великої крові та ймовірної громадянської війни, яка почалася б після приходу до влади хунти.

– Турецькі військові мають великий досвід переворотів: 1960, 1971, 1980 роки та безкровний 1997 року. Чому цей переворот спланували і провели так погано?

– По-перше, путчисти мали контроль лише над частиною армії. По-друге, вони не взяли під контроль одразу все телебачення країни, тож переворот відбувався у прямому ефірі. Це було стратегічною помилкою. По-третє, путчисти провалили місію з арештом уряду і президента. Є багато свідчень, що вони були близькими до того, щоб арештувати Ердогана. Тоді була б зовсім інша історія. Позаяк телеканали не відключили, то Ердоган закликав людей вийти на вулиці. Це стало переломним моментом. Надто багато було помилок зі сторони організаторів перевороту.

– Чому турки масово вийшли на підтримку Ердогана?

– Важливо зрозуміти, що навіть ті турки, які не підтримували Ердогана, а таких багато, були проти перевороту. Більшість турецького населення не сприймало самої ідеї перевороту, насильницької зміни влади. Саме тому путч засудили всі партії, зокрема й опозиційні. А також секулярні кола суспільства. Усі виступили єдиним фронтом проти перевороту.

На думку більшості турків, не має значення, як ви ставитеся до Ердогана, але, якщо владу захоплюють насильно, то буде гірше. Так, Туреччина має історію військових переворотів протягом останніх 50 років. Але це не завжди був щасливий досвід. Путчі породили багато травматичного і драматичного досвіду. Протягом переворотів 1960-1970 років військові стратили сотні осіб, сотні тисяч були арештовані чи емігрували. В уявленні багатьох турків це був період насильства, тож їх неабияк лякала перспектива повалення демократичної влади на користь військових.

– Якою була роль Гюлена в усій цій історії?

– Прихильники Гюлена були серед військових, які організували путч. Але зв’язки організаторів перевороту з проповідником не доведені. Мабуть, це був бунт військових, невдоволених зростанням авторитарних амбіцій Ердогана, це була реакція армії на дедалі активніші спроби президента зачистити військо від нелояльних до влади сил.

– Яку роль Гюлен зараз відіграє у внутрішні турецькій політиці?

– Донедавна він був дуже впливовим для турецької громадської думки. Гюлен та його рух «Хизмет» були союзниками Ердогана до 2013 року. «Хизмет» має величезну мережу благодійних організацій, мас-медіа, фінансових центрів, лікарень у Туреччині та за її межами. Із 2013 року влада Ердогана намагається знищити цю мережу, викорінює прихильників руху з усіх важливих державних постів.

Оскільки від 2002 до 2013 року Гюлен і Ердоган були союзниками, то прихильники Гюлена були в усіх державних структурах. Три роки тому Гюлен і Ердоган посварилися. Ердоган захотів більше влади і почав боротьбу з прихильниками Гюлена. Ці чистки тривають досі, зокрема, в армії. Це могло стати однією з причин, чому частина збройних сил вирішила зупинити Ердогана. В іншій частині війська президент уже зумів розставити лояльних до себе людей.

– Чи коректно говорити, що турецька влада заздалегідь, до перевороту, мала готовий список тих, кого збиралася арештувати?

– Противники президента звинувачують Ердогана, що у влади були списки всіх, хто мав відношення до руху «Хизмет». Ймовірно, це було частиною чисток. Переворот зіграв на руку Ердогану в цьому плані. Одразу після розгрому путчистів 16 липня в аеропорту Стамбула він заявив, що спроба перевороту була подарунком від Бога, бо це дозволить остаточно очистити армію від прихильників Гюлена.

– Чи може бути причиною провалу перевороту те, що військові надто поспішили з його організацію перед черговою хвилею чисток в армії?

– Це дуже правдоподібна версія, що переворот був невчасною реакцію на чистки. Проте, врешті-решт, його провал збільшив їх масштаби та інтенсивність.

– Як ці масові арешти і звільнення впливають на внутрішню ситуацію в країні?

– Це великий виклик для турецької внутрішньої політики, уряду, суспільства. Турецька опозиція каже, що їхня країна рухається до авторитаризму, що ситуація погіршується. І вони мають рацію.

– Як може виглядати Туреччина через 10 років?

– Ердоган та його партія перебувають при владі з 2002 року. Сценарії розвитку ситуації для країни доволі похмурі, але наскільки далеко вона просунеться до авторитаризму та релігійного фундаменталізму – важко сказати.

– Як останні події в Туреччині змінять відносини країни з Євросоюзом?

– Це призвело до серйозного напруження у відносинах між Туреччиною і ЄС. Особливо турки посварилися з Берліном. Останній звинувачує Анкару в авторитарних методах, які Ердоган застосовує після невдалого перевороту. Анкара у відповідь обурюється, що, мовляв, стала жертвою, що демократично обрана влада у них під загрозою, а європейці їх критикують, хоча мали б підтримувати. Ця напруженість відносин, думаю, буде тривати.

– …І йтиме до ще більшого загострення. Анкара поставила Брюсселю ультиматум: якщо країна не отримає безвізового режиму до жовтня і обіцяних 3 мільярдів євро від Брюсселя, то відкриє свої кордони для біженців із Близького Сходу, які можуть знову хлинути в ЄС…

– Щодо угоди про біженців між Туреччиною та Євросоюзом, то вона висить на волосині. Ситуація дуже нестабільна, може дійти до нових хвиль біженців у ЄС.

– Анкара більше не прагне інтеграції з Євросоюзом?

– Туреччина десятиліттями намагалася вступити в ЄС (є офіційним кандидатом на вступ в ЄС з 1999 року. – Ред.). Ці переговори дуже повільні й болючі. Офіційно Анкара не відмовилися від інтеграції, це досі пріоритет турецької зовнішньої політики. Проте тепер де-факто це може змінитися: декларації про вступ залишаться, а кроки будуть протилежними. Ці зміни зовнішнього курсу не будуть моментальними, але повільними.

ЄС залежний від Туреччини в багатьох питаннях – як і Туреччина від Євросоюзу. ЄС, зокрема, особливо залежний у питаннях безпеки. Тож ситуація може дещо погіршитися. Туреччина – бар’єр для Європи з такими небезпечними країнами, як Сирія та Ірак, де десятиліттями тривають криваві війни. Через Туреччину йде основний потік шукачів притулку та терористів. Тож події в цій країні можуть вдарити по безпеці ЄС.

– Чи зміниться позиція Туреччини в НАТО? Держсекретар США Джон Керрі заявив про можливе виключення Туреччини з Альянсу за порушення нею норм демократії. Невже справа настільки серйозна?

– Так, країни НАТО дуже непокоїть те, що відбувається в Туреччині. Але, думаю, до виключення не дійде. НАТО і Туреччина потребують одне одного, тож шукатимуть діалогу. Ситуація ускладнена тим, що частина військових, які брали участь у перевороті, були натовськими військовими. Це послаблює позиції Альянсу. Проте заява Керрі надто гостра і не відповідає реальній загрозі.

Довідка

Джаред Малсін (31 рік) – редактор бюро журналу Time на Близькому Сході. Народився у Нью-Гемпширі, США. Здобув ступінь бакалавра з близькосхідних студій і політології в Єльському університеті (2007), ступінь магістра з близькосхідних студій і журналістики – в Нью-Йоркському університеті (2013). За стипендією держдепартаменту США вивчав арабську мову в університеті Нізва, що в Омані.

У 2007–2010 роках працював редактором в інформаційній агенції «Маан» у Палестині. Із 2007 року дописує про події в мусульманських країнах для The New York Times, The Guardian, Bloomberg, Foreign Policy. Із 2015 року очолює бюро журналу Time на Близькому Сході. Вільно володіє арабською. Живе в країнах Близького Сходу з 2007 року, зараз – у Каїрі. Неодружений, дітей не має.

 

 

 

 

Джерело: PolUkr

Залишити коментар

Filed under "2014-2020"

Напишіть відгук

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s