Мирослав Скорик: По господарству Крушельницька ніколи не поралася — тим займалася моя бабця

12 лютого 2016 р.

Автор: Сергій Старостенко

— Тут можна заблудитися, — композитор 77-річний Мирослав Скорик веде коридорами Київської опери. Він п’ять років працює її художнім керівником. Чоловік у чорному піджаку в білу клітинку поверх бежевого гольфа. Говорить повільно й тихо.

Зліва відчинені двері за лаштунки сцени. Заходимо за куліси. Тут робітники встановлюють декорації для вечірньої вистави. Гукають не підходити під навісні конструкції. Бо ті можуть впасти.

— Всяке може бути, — каже Мирослав Михайлович. За три години він має сідати в потяг до Львова. Буває там час від часу — дає приватні уроки кільком учням.

Мирослав Скорик веде в просторий кабінет із фортепіано і двома диванами.

— Оце сьогодні ми знімали в консерваторії рекламний ролик до фортепіанного конкурсу мого імені. Він буде в лютому. Виконуватимуть мою музику. А фортепіанних творів маю багато. Зараз музики менше пишу. Бракує часу. Навіть мемуари давно думаю написати, але ще не почав.

Вашою двоюрідною бабусею була Соломія Крушельницька. Чула, вона роздивилася у вас музиканта.

— Мої батьки закінчили Віденський університет. Батько був істориком. Мама — хіміком. Але музикували: тато — на скрипці, мама — на фортепіано.

Коли мав років шість, у мене був буквар із віршиками. Став писати на них музику. У перший день свого навчання у звичайній загальноосвітній школі батьки вирішили показати мене Соломії Крушельницькій. Ми прийшли до неї в гості. Вона попросила мене щось заграти на фортепіано. Ноти на той час я вже знав. Почав грати й раптом зупинився. Сказав, що не продовжуватиму, бо інструмент фальшивить. Вона зрозуміла, що в мене абсолютний слух. На той час викладала в консерваторії і займалася вдома з вокалістами. А для таких занять зазвичай фортепіано настроюють трошки нижче. Наступного дня мене віддали до музичної школи на фортепіанний відділ.

Якою вам запам’яталася Крушельницька?

— Дуже прихильна, ввічлива, європейська людина. В Італії дружила з Пуччіні (композитор Джакомо Пуччіні. — ГПУ), який жив поряд. Вони спів­працювали в різних операх. Після війни опинилася в труднім становищі. Більшу частину життя провела в Італії. Повернулася до Львова 1939 року ­після смерті чоловіка. До неї як до іноземки тут почали пред’являти претензії, заставили відмовитися від італійського громадянства. Змусили написати, що не претендує на віллу в Італії. Хоча це була її власність.

Їй тяжко було влаштуватися на роботу в консерваторію. Взяли, коли мала вже 70 років. Голос звучав не так, як раніше. А тоді в консерваторії були суворі закони: викладач мав раз на півроку давати концерт. Мусила співати.

Найчастіше зустрічалася із сестрою — моєю бабцею. Бабця мала хатину в Карпатах. Соломія на під’їзді до тої дачі, щоб заявити про своє прибуття, співала дорогою якусь арію з опери Вагнера. Наша дача фактично стояла в горах одна. Сім’я там відпочивала літом. По господарству Соломія ніколи не поралася. Тим займалася моя бабця.

Скільки мали років, коли вашу родину вивезли до Сибіру?

— Дев’ять. Уночі постукали, сказали: збирайтеся. Посадили в телячі вагони. Везли майже місяць. Людей повно. Ми спали на полицях.

У Сибіру жили в бараках. Дали нам помешкання маленьке. Я з батьками там жив і ще троє людей.

На засланні батько міг би викладати німецьку мову, яку знав досконало. Але йому не дозволяли цього. Спочатку був сторожем на цегельному заводі, потім — касиром у лазні.

Ми повернулися до Львова 1955-го. Я того ж року вступив у Львівську консерваторію на композиторський факультет. Бо після семирічки не мав права вступати на скрипальський чи фортепіанний.

Мирослав Михайлович сідає за фортепіано. Грає повільну мелодію.

— Це моя п’єса, називається “Сумний блюз”, — каже. — Писати музику — це великий труд.

Твір довго виношується?

— Безперечно. Часом приходить натхнення. Але частіше треба довго працювати. Якось поділився з журналістом планами, що збираюся писати симфонію. Він зробив заголовком “Це буде симфонія!” З тих пір жодної симфонії не написав. Тому наперед не кажу, над чим працюю. Це розхолоджує, гальмує. Коли ти щось зобов’язаний зробити, не виходить нічого.

Ви писали ідеологічні речі в радянські часи?

— Жити в суспільстві і бути вільним від нього — неможливо. Майже не писав. У Москві навчався в композитора Кабалевського. Він був дуже добрий, але дуже радянський. Задавав писати ідеологічні твори. Мені довелося створити кантату на вірші литовського поета Межелайтіса. Називалася “Я людина”, а закінчувалася словами “Я творець, я комуніст”.

Адміністративна робота забирає багато часу?

— Чимало. Зараз основні складнощі в театрі — фінансові. Через це не робимо нових постановок. Та й глядач часто консервативний. На нове не ходить. Любить старі опери — Верді, Пуччіні.

Відомий танцівник балету Денис Матвієнко казав, що йому не дають працювати в опері, робити нові постановки.

— Його запросили за рекомендацією, щоби він тут попрацював із балетом. Але я думаю, що це з самого початку було помилкою. Він чудовий балєрун, проте не балетмейстер. Ніколи не мав своєї ідеї постановки. Тільки хотів перевести в київську оперу якісь уже поставлені в інших театрах. Часом привозив невеликі модерні балети, де кілька людей під зарубіжну попсу танцюють. Таке не дуже йшло. І нікому не подобалося, бо не була задіяна наша балетна трупа.

Потім пропонував переробити наші балети — “Спартак”, “Ромео і Джульєтта”. Запросити балетмейстерів із Москви. А наших — викинути. Це неприйнятно.

Виконавці його рівня у нас є?

— І не гірші. Вони отримують премії на фестивалях. Але балетмейстерів у нас нема.

Про що мрієте?

— Я мало за що мрію. Якихось амбіцій не маю. Все ж таки дечого досягнув. Хочеться більше відпочивати. Я був спортивною людиною. Мав навіть якісь розряди. Любив ходити Карпатами. Багато їздив на байдарках. Зараз у мене одне хобі — збираю гриби, ходжу горами. Я вже зробився навіть спеціалістом. Думав, що це безпечно. Аж поки років п’ять тому не пішов по гриби в гори. Часом місцеві ставлять капкани на диких кабанів — завуальовані ями. Іде кабан чи кабанча, падає туди і вибратися не може. І я впав у ту яму. Вдарився об кам’яний виступ лівим плечем. Переломив його. Це було кілометрів за два від дому. Яма — мені по шию. ­Вибрався сам. Десь через дві години дійшов додому. Потім викликали скору поміч, відвезли мене до Львова.

Встаємо, прощаємося. Шукаю диктофон.

— Я вкрав, — Мирослав Михайлович витягує його з кишені штанів. Поклав туди диктофон разом зі своїм телефоном.

— Я так само краду чужі ручки, — кажу.

— Подивіться, чи ви часом моєї не взяли. Зараз я подивлюся, чи я вам своєї не давав. — нишпорить по кишенях. — Між іншим, де моя ручка? — сміється Мирослав Михайлович.

Мав трьох дружин

Композитор Мирослав Скорик народився у Львові. Після окупації Західної України радянською владою його сім’ю вислали до Сибіру. Додому повернулися після семи років заслання.

Викладав композицію в Київській консерваторії, працював у США, Австралії. Наприкінці 1990-х повернувся в Україну. З 2011 року — художній керівник Київської опери.

Окрім кантат, опер і концертів, написав музику до фільмів. Найпопулярніші — “Тіні забутих предків”, серіал “­Царівна”. Автор музики до опери “Мойсей”. Її поставили на сцені Львівської опери 2001-го. Постановку благословив і профінансував Папа Іван Павло ІІ.

Першою дружиною композитора була архітектор Лариса Скорик.

— Ми прожили у шлюбі 20 років, — каже Мирослав Михайлович. — Але вона мала свої амбіції, а я — свої. Щось не збіглося. Може, й ревність була. Я спокійний, але до певної межі. З деякими речами не можу погодитися. Не в побутовому, а скоріше в творчому плані. Зараз у мене третя жінка — журналістка львівського телебачення Адріана Стельмах. 15 років живу з нею. З Ларисою маємо дочку 50-річну Мілану. Вона закінчила художній інститут у Львові, художник по тканинах. Онуки, двоє хлопців, уже дорослі.

Advertisements

Залишити коментар

Filed under "2014-2020", Скорик Мирослав

Напишіть відгук

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s