Катерина Левченко, Урядова уповноважена з питань гендерної політики: Мета держави – врахувати інтереси різних соціальних груп, зокрема і жінок, і чоловіків (повна розмова)

22 вересня 2018 р.

Питання рівності. З одного боку – наші жінки зараз на війні захищають нашу країну, а з іншого – лунають категоричні думки, що жінки мають бути «берегинями сімейного вогнища», повинні повертатися до сім`ї, до чоловіка, виховувати дітей і «не займатися дурницями». Як у нашому суспільстві можуть поєднуватися такі цілком несумісні речі?

У червні минулого року Кабінет Міністрів України заснував інститут Урядового уповноваженого з питань гендерної політики. У березні на цю посаду було призначено правозахисницю, доктора юридичних наук, професора, багаторічну президентку Громадської організації «Ла Страда – Україна» Катерину Левченко. Укрінформ поговорив із нею про деякі непрості питання.

ПРО ГЕНДЕРНУ ТЕРМІНОЛОГІЮ, «АНТИГЕНДЕРНУ ІДЕОЛОГІЮ» І РІВНІСТЬ ПРАВ

– Пані Катерино, то що ж таке «гендер», «гендерна рівність», «гендерні питання»?

– Гарне запитання. Завжди, коли приходжу в аудиторію, беру участь в різних заходах – я нерідко починаю з цього питання. Говорю: «Я – Урядова уповноважена з питань гендерної політики, ви розумієте, чим я займаюся, що таке гендерна політика, що таке гендерна рівність і чому це важливо?».

І пояснюю: коли ми говоримо про гендерну рівність – ми говоримо про рівний правовий статус жінок і чоловіків та про рівні можливості його реалізації. Дивіться, я вам не сказала, що ми говоримо про рівність жінок і чоловіків; я не сказала, що ми говоримо про однаковість жінок і чоловіків; я не сказала, що ми говоримо, що біологічна різниця між статями має зникати і жінки мають ставати чоловіками, а чоловіки – жінками тощо. Я дуже чітко наголошую на правовому, соціальному статусі, тому що, коли ми говоримо про рівні можливості, – це питання не лише формального права, але й питання правозастосування.

А питання правозастосування прямо пов’язані з економічними, соціальними, освітніми можливостями, які є в суспільстві. Тож гендерна політика спрямована на досягнення гендерної рівності або рівних прав та можливостей жінок і чоловіків. Причому, використовуючи поняття гендерна рівність, ми маємо на увазі не тільки формальну рівність права, а й реальну можливість ним користуватися. Відповідно, коли використовується термін «гендер», то мова йде про визначення плинних у часі соціальних ролей, які мають жінки і чоловіки, або які суспільство розглядає як притаманні жінкам і чоловікам.

Тут і починаються маніпуляції: прихильників гендерної рівності звинувачують у тому, що вони хочуть, щоб жінки стали чоловіками, а чоловіки – втратили мужність. Що взагалі-то не відповідає дійсності.

 – Справді, це зараз дуже нагально, тому що дискусія, яка триває в суспільстві – про захист «традиційних цінностей», про захист «права на самовираження», про «перетворення нашого традиційного суспільства» на якесь інше суспільство – вона досить гостра…

– Я думаю, що це – від незнання, адже, коли я чую виступи прихильників, скажемо так, «антигендерної ідеології», то думаю: якби я не знала більше про те, що таке фемінізм, що таке гендер, що таке гендерна рівність, що таке права жінок, не знала би міжнародного права та національного законодавства, – то я би також почала боятися цих речей. Разом із тим постає запитання: «А що таке традиційні цінності?».

– Ну: родина, мама, тато, дитина, жінка вдома біля кухні та чоловік на роботі…

– Давайте подивимося на традиції, про які ми говоримо. Які вони? Може, маємо на увазі радянські традиції? Радянською ідеологією були сформовані та нав’язані певні суспільні канони, правила поведінки, які й сьогодні ще складно викорінюються. Тому можна говорити, що традиційні речі – це радянські цінності.

Або можна говорити про традиційні речі ХІХ – початку ХХ століття, коли починає формуватися капіталістичне суспільство, йде масовий відтік населення з села до міст, формуються барачні поселення, будуються підприємства, з’являється робітничий клас, у якого є свої традиції.

У кожний історичний період є свої цінності й свої традиції, що вивчаються істориками та відбиваються у літературі, усній народній творчості, мистецтві. Як у відомій картині Пимоненка, де зображено побиття камінням жінки – така традиція також існувала. Тож, із цими поняттями потрібно поводитися дуже обережно.

– Противники гендерної політики часто заявляють, що цю тему “нам нав’язує Європа…”.

– Відповім категорично: Європа нічого нам не нав’язує. Україна є активною учасницею і Ради Європи, і ОБСЄ, підписано Угоду про асоціацію з Європейським Союзом. Якщо говорити про глобальний рівень – Україна є співзасновницею Організації Об’єднаних Націй. І кожен документ, який розробляється цими організаціями, – розробляється країнами-учасниками, в тому числі, Україною. Ми як держава є співавторами декларацій, конвенцій, які розроблялися цими організаціями.

Часто ми чуємо: «А суспільство проти!». Але суспільство не може бути категорично «проти» або «за», бо суспільство – це велика кількість різних суспільних груп, і одні групи – «за», а інші – «проти». І на сьогодні мета держави – гармонізувати, врахувати інтереси різних суспільних груп, у тому числі, різних статей – жінок і чоловіків. Для цього і є держава. І тут постають питання: Як це гармонізувати? Що лежатиме в основі гармонізації інтересів? Бо інтереси можна гармонізувати по-різному…

– Як на мене, це дуже непрості питання…

– Непрості. Україна є сучасною державою, в основі якої лежить цінність кожної людини. Давайте відкриємо 3-ю статтю Конституції, яка визначає, що «людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю…». Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави.

Такий підхід у Декларації прав людини, яка була прийнята Організацією Об’єднаних Націй в 1948-му році, й у якій говориться про те, що людина, її права є найбільшою цінністю і вони є універсальними, природними, неподільними і невід’ємними. Універсальними – це значить, що вони в сукупності своїй належать всім; невід’ємними – що їх ніхто не може відібрати у людини; неподільними – тобто політичні, культурні, соціальні, економічні права – вони всі, скажімо так, рівні, не можна порушувати одне право для того, щоб досягати іншого права. І вони належать всім людям. А коли ми говоримо про людей, ми говоримо в т.ч. про жінок і чоловіків.

Я проводила дуже багато тренінгів і знаю, що коли я говорю про Загальну декларацію прав людини, ні у кого не виникає заперечень, всі погоджуються: так, всі ми – люди, ми всі рівні. Як тільки починаєш переходити від Декларації прав людини до Конвенції ООН з ліквідації всіх форм дискримінації щодо жінок – і тут починається: ні, ну як це так, все ж таки жінка має робити це, а цього жінка не має робити, бо це їй непритаманне… І виходить, що самі ж учасники цієї дискусії, спочатку наголосивши і підписавшись під тим, що права однакові для всіх – тобто, кожна людина має права, – далі починають говорити, що ні, все ж таки є ті, хто “рівніший”.

Є країни, які не визнають цих принципів – теократичні, де в основу покладена та чи інша релігія, чи авторитарні, як Російська Федерація, для якої права людини – це ніщо, де декриміналізоване домашнє насильство; ми знаємо, як там поводяться з політв’язнями…

– І з інакомислячими…

– Так, і взагалі – з інакомислячими. Бо різними людьми складніше управляти з тоталітарної точки зору. Набагато простіше, коли є одна партія, одна ідеологія, всі думають ось так, а всі, хто думають не так, – для них є або «гулаг», або еміграція…

А якщо – різні, то є різні суспільні інтереси, є різні групи, і, відповідно, мають бути різні політики, різні підходи. Ми говоримо про принципи закону, про принципи права і про те, що права однієї особи завершуються там, де починаються права іншої, бо якщо я хочу, щоб мої права поважалися, я так само маю поважати права інших людей. Це такі базові речі, – не просто гендерна теорія, це базові речі демократії, громадянської освіти, прав людини.

Водночас, якщо ми говоримо про права людей, то зрозуміло, що в нас є і обов’язки. А демократія, до речі, передбачає дуже велике коло громадянських обов’язків кожного і кожної, і тому вона складно приживається у нас, бо, знову ж таки, 70 років радянської влади привчили, що хтось за когось щось зробить. Тому так складно у нас ідуть реформи – бо ж треба взяти на себе стільки відповідальності: місцеві вибори, участь в розподілі фінансів, бо громади можуть впливати, що робити – доріжки, паркани чи фонтани, чи дитячі майданчики.

– Бо це ж – нетрадиційно.

– Нетрадиційно. Навіть не говорячи про традиційні цінності й про гендерні проблеми, ми бачимо, як багато відбувається трансформацій у суспільстві. І як багато відбувається змін і має відбуватися змін у нашій суспільній свідомості, в свідомості кожного, роблячи з нас активну громадянку або громадянина.

ПРО ДИСКРИМІНАЦІЮ ЧОЛОВІКІВ І СКЛЯНУ СТЕЛЮ ДЛЯ ЖІНОК

– І ще таке спостереження: в Україні питання гендерної політики розглядають, в основному, як захист прав жінок. В Європі ж, наприклад, у Швеції, мова йде про рівність прав усіх – і жінок, і чоловіків. Адже, за статистикою, жінок більше, ніж чоловіків, і, відповідно, в деяких випадках саме чоловіки будуть ущемлені в своїх правах, а не жінки.

– Насправді, у нас є закон про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, прийнятий в 2005 році, який чітко визначає основні напрями державної політики, і він спрямований не лише на жінок, він спрямований на жінок і чоловіків. І це той принцип, який також сформулювався на міжнародному рівні.

Європейці підрахували, що через існування нерівності статей Європейський Союз щорічно не отримує більш як 3 трильйона євро валового національного продукту. Це питання звернення до людського потенціалу, бо багатство суспільства – це кожна людина, і якщо ми хочемо бути заможними, то цю заможність і це багатство ми творимо самі, воно ж не з повітря береться. Недовикористання людських можливостей є одним із чинників недостатнього економічного розвитку. І, зважаючи на це, Європейський Союз у минулому році затвердив стратегію гендерної рівності ЄС, де основні завдання фокусуються довкола ринку праці, економічних можливостей людей, створення гнучких форм роботи. Тому що суспільство перетворюється з індустріального на постіндустріальне, інформаційне.

– Але ж їх необхідно відобразити в законодавстві. І мені здається, ми трохи запізнюємося з цим питанням.

– Питання не тільки в законодавстві. Дуже важливий розвиток соціальної інфраструктури – зокрема, дитячих садочків, груп продовженого дня, куди можна дитину віддати на півдня – їх не вистачає. А без цього, на жаль, забезпечити досягнення рівних можливостей на ринку праці – і жінок, і чоловіків – буде дуже складно.

Прикладом дискримінації чоловіків у нас є відпустка з догляду за дитиною – адже у нас законодавством не заборонено чоловікам брати декретні відпустки. Однак, є обмеження – на рівні суспільної свідомості, на рівні стереотипів, адже батько, який сидить удома у відпустці по догляду за дитиною, він дуже часто стає об’єктом цькування. І люди навіть не розуміють, що: а) так зручно родині, яка так вирішила, б) це абсолютно нормально і в багатьох європейських країнах є абсолютно однакова для жінок і чоловіків оплачувана відпустка по догляду за дитиною.

– Можна приклад.

– У тій же Швеції така оплачувана відпустка триває до року і десяти місяців, і людина отримує 80 відсотків від своєї заробітної плати, будучи вдома з дитиною. І, за законом, 2 чи 3 місяці цієї відпустки оплачується лише тоді, коли в декрет іде інший із батьків. Тобто, перші місяці вдома з дитиною зазвичай знаходиться мама – це необхідно і за фізіологічними показниками, але обов’язково у декретній відпустці має бути і тато, який так само отримує 80 відсотків від своєї зарплати.

Взагалі, за моїми спостереженнями, чоловіки, які беруть такі відпустки, дуже класно ставляться до своїх дітей, та й наші чоловіки-татусі дуже класно вміють все робити. Але запровадженню у нас в Україні такої чудової практики заважає сором’язливість і певні стереотипи – бо груповий тиск, він набагато сильніший, ніж державний.

– Мені здається, що все-таки в нав’язуванні думки, що мама три чи шість років має побути вдома з дитиною, треба шукати й економічний підтекст. Адже ці меседжі продукувалися в той час, коли в Україні було величезне безробіття і тому всі говорили: нехай мама сидить побільше вдома з дитиною. І в результаті, в Україні з’явилося ціле покоління активних мам, які мають комплекс вини, тому що вийшли на роботу раніше, ніж дитині виповнилося три роки…

– Ви абсолютно праві, що за рахунок тих чи інших соціальних груп держави завжди вирішували якісь свої стратегічні цілі. Наприклад, у Радянському Союзі індустріалізація відбулася за рахунок селянства, за рахунок колективізації, яка зруйнувала українське село, яка призвела до страшного Голодомору. І взагалі, радянські досягнення багато десятиліть базувалися за рахунок паразитування на селянстві, які десятки років жили без пенсій, без зарплати, отримуючи на трудодні якісь кілограми зерна, і які лише в 60-х, 70-х роках ХХ століття паспорти почали отримувати.

Сьогодні Україна потребує робочих рук. Нам їх не вистачає для швидкого розвитку. Адже Україна сьогодні – це країна стартап, країна можливостей, країна розвитку, у нас будуються, відкриваються нові підприємства, наші підприємці, представники ІТ-галузі, маркетологи весь час стають переможцями на різних міжнародних конкурсах, тобто, сьогодні Україна – це країна драйву. І в ній однаковими можливостями у всіх галузях мають користуватися і жінки, і чоловіки. Водночас, зараз чоловікам платять на 30 відсотків більше, ніж жінкам, за працю рівної цінності, бо жінка погоджується на меншу оплату праці…

– І коли вибирають між жінкою і чоловіком – на роботу частіше беруть чоловіка.

– На високооплачувану – чоловіків, на менш оплачувану – жінок. Так, і серед керівників у нас більше чоловіків. І питання не в ставках – вони однакові, а в додаткових виплатах. Тому дуже важливе поняття гендерної рівності, тому що це не тільки про формальне право, а і про його практичне застосування. Наприклад, у мене є фотокартки оголошення: «Вхід до дитячого центру з візками та санчатами заборонений». А висить воно на дверях Центру з технічного розвитку дітей, куди ведуть дітей середнього віку, але, виходить, що з молодшими дітьми – і їхніми санчатами, і візочками – туди не можна. До того ж, там і пандусу немає. І де в законі це написано? Ніде. Але це життя. І от із цими речами складніше боротися і їм протистояти. Або в оголошеннях пишуть: «Приймаємо на роботу чоловіка віком до 40-ка років». А що робити чоловікові віком після 40-ка років, і що робити жінці? Або: «На роботу секретарки потрібна жінка віком до 30-ти років». А якщо 32, то вона вже не підходить на роботу секретарки? А якщо це чоловік – то взагалі не має права на цю роботу? Це називається ейджизм – дискримінація за ознакою віку.

– Як це можна виправити?

– Це кілька років тому було заборонено законодавством, і я вам хочу сказати, що кількість таких оголошень зменшилась у сотні разів. Але не всі знають закони, матчастину в нас не вивчають, тому в нас і зараз виникають подібні оголошення.

Крім того, є ще дуже серйозна проблема в Україні – це різниця в тривалості життя між жінками і чоловіками, що на сьогодні складає близько десяти років, а біологічна різниця в тривалості життя становить лише 2-3 роки. Тобто, решта різниці – це соціальна, це і є ті гендерні особливості, пов’язані зі ставленням до свого здоров’я. Це ризикована поведінка, алкоголізм, наркоманія, це нещасні випадки на роботі й умови праці, – тобто, соціальні речі, які мають дуже серйозні демографічні наслідки для України. Такі демографічні речі мають враховуватися при формуванні державної політики.

Згідно з дослідженнями науковців, сьогодні в Україні більшість родин, де є і чоловік, і жінка, живуть за рахунок заробітку обох. Структура оплати праці у нас така, що, на жаль, не може один працюючий член сім’ї забезпечити сім’ю. Це в ХІХ столітті приїздив учитель з дружиною в село, з дітьми – семеро дітей, покоївки, ще хтось – йому давали великий будинок, і зарплати вчителя вистачало на те, щоб утримувати все. Сьогодні такого немає, сьогодні по-іншому структурована заробітна плата. Це тільки у невеликої частини високооплачуваних працівників є можливість на одну заробітну плату утримувати всю родину. І потрібно враховувати, що якщо ми хочемо, щоб наші сім’ї жили краще, потрібно більше працювати, потрібна більша зарплата. А за рахунок лише соціальних виплат ми не вирішимо цього питання…

ПРО «ЖІНОЧУ» І «НЕЖІНОЧУ» ПРАЦЮ, ГІДНІСТЬ І НАЦБЕЗПЕКУ

– Знову ж таки, хтось мусить працювати, щоб були соціальні виплати.

– Я взагалі – прихильниця праці, бо в основі існування людини лежить праця, це те, що дає найбільший розвиток людині. Зрозуміло: якщо зранку і до ночі будеш займатися важкою фізичною працею – то розвиток тут сумнівний, але зараз ми говоримо про все ж таки сучасні види праці.

– І так розвивається економіка, що всю тяжку працю скоро виконуватимуть роботи, машини.

– І от тут якраз ще одна тема, яка дуже важлива для чоловіків, – питання гідних умов праці. Ви знаєте, що у нас заборонено використання праці жінок на тяжких та шкідливих для здоров’я роботах, це норма 43-ї статті Конституції. Але вона не розповсюджується на чоловіків, і це шкодить їхньому здоров’ю та не стимулює роботодавців до покращення умов праці.

Це та сфера, де саме врахування гендерних підходів покращує ситуацію представників обох статей – жінки отримують доступ для більшої кількості професій і відповідно заробляння грошей, і є потреба в покращенні умов праці для всіх. Адже присутність жінок сприятиме більшому контролю і покращенню умов праці на цих складних ділянках. Без сумніву, це потребуватиме більших витрат від роботодавців. Але якщо ми хочемо вберегти робітників, зробити так, щоб вони не їхали працювати за кордон, – то мусимо це робити. Бо чому люди їдуть за кордон? Не завжди там і заробітна плата висока. Але там кращі умови праці, життя, що й приваблює наших громадян. І тому питання покращення умов праці сьогодні в Україні – це дуже серйозне гендерне питання.

У нас жінки і сьогодні працюють на шахтах, тільки їм нерідко це не пишуть у трудових книжках, – і вони не отримують належних шахтарям пільг і надбавок.

Водночас, в інтернатах для людей похилого віку, залишених батьками дітей, будинках малюка, у відділеннях, де знаходяться діти, які народилися з інвалідністю і від яких відмовилися, – працюють виключно жінки. І мені здається, складнішої роботи, ніж робота санітарки, няні, медичного працівника в соціальних закладах, лікарнях, хоспісах, де знаходяться ті, хто помирають від раку або інших хвороб, – немає. Але там працюють самі жінки і зарплата там – одна з найнижчих. Просто у нас не прийнято про це розповідати…

Після скасування в кінці 2017 року заборони жінкам обіймати близько 450 професій, з’явилася перша жінка-водолаз. Вона багато років мріяла про це, вона має для цього кваліфікацію – та їй було заборонено, тому що це – “шкідлива робота”.

Тема розширення економічних можливостей жінок дуже важлива і для реформування національного сектору безпеки і оборони. Наприклад, у більш ніж 90 відсотків армій країн-членів НАТО нема обмежень для жінок – тобто, всі військові посади і професії в арміях країн-членів НАТО відкриті для жінок. На початку вересня Верховна Рада Україна проголосувала законопроект 6109, яким також прибираються такі обмеження.

– Тобто – жінка все одно зможе стати генералом?

– Нещодавно ми написали запити щодо того, скільки у нас жінок працює на генеральських посадах і скільки є жінок генералів. Є в Національній поліції України. В СБУ працюють на посадах, але не мають звань.

ПРО СЕКСИЗМ, ОСВІТУ ЖУРНАЛІСТІВ І ПОДОЛАННЯ СТЕРЕОТИПІВ

– Мені здається дуже важливим зробити роботу комфортною для людини. Наприклад, надати можливість обирати час роботи може, я сова, і мені зручно працювати після обіду. Або надати можливість працювати кілька годин на день, а не повну зміну. Формально ми ніби маємо таке право але в реальності…

– Децентралізація, створення малих підприємств, підтримка власного бізнесу може допомогти в цьому питанні.

І взагалі сьогодні є дуже багато гендерно-орієнтованих ініціатив, які роблять дуже успішні жінки. Гендерна проблематика в Україні визначена як пріоритетна на політичному рівні, поступово посилюється її розуміння як інструменту досягнення соціальної справедливості. Зокрема, це стосується руйнування «скляних стель» (так називається ситуація створення реальних не прописаних у законах перешкод та обмежень, які заважають кар’єрному та особистісному зростанню людини), сексизму в рекламі на вулицях тощо. Так чимало фірм використовують сексистську рекламу, коли, наприклад, плитку для ванни рекламує оголена жінка в касці зі слоганом «Візьми мене!». Це означає, що маркетологи не враховують факту різноманітності покупців, і своїми стереотипами не приваблюють, а, навпаки, відштовхують від товару.

 – Так, на жаль, у нас багато реклами створено так, ніби наше суспільство турбує лише забезпечення фізіологічних потреб, у ній враховано лише перший щабель піраміди Маслоу…

– До речі, прийнята в квітні Державна соціальна програма забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків на період до 2021 року одним із завдань ставить подолання гендерних стереотипів. Нею передбачене введення курсів з гендерної проблематики для студентів спеціальностей «маркетологія» та «журналістика». І це дуже важливо, адже багато з нас просто не знають маркерів, які визначають сексизм. Як засвідчує практика, журналісти не задумуються про прояви сексизму, пишучи, що «симпатичну білявку призначили заступником міністра».

 – Можу сказати лише, що журналістів потрібно навчати. Потрібно приходити з тренінгами, лекціями в колективи і вести просвітницьку роботу. Розробити для редакцій спеціальний курс із питань гендерної політики – потрібні короткі відео, слайди з основними меседжами. Бо методичку на 50 сторінок ніхто не читатиме. А цікавого лектора, який прийшов у редакцію, продемонстрував відео з якоюсь шокуючою інформацією, – слухатимуть. Наприклад, для мене шоком була інформація, що жінка-снайпер на війні отримує менше, ніж чоловік…

– А ви знаєте, що жінка-снайпер за документами може числитися як кухарка і хтось там іще. Взагалі-то, розрив в оплаті за працю рівної цінності жінкам та чоловікам сьогодні становить до 30% не на користь жінок. І це також сфера, яка потребує втручання держави.

ПРО ПІДРУЧНИКИ, БУЛІНГ І СТЕРЕОТИПИ

– Ще одне питання щодо антидискримінаційної експертизи підручників, яку здійснює Міносвіти. Зокрема, були заяви про те, що “наших дітей примусять забути, що є мама і тато” – бо ці слова вимагають викинути з підручників, що пропонується заборонити вживати словосполучення «солов’їна мова» – якщо йдеться про українську… Чи все так катастрофічно й абсурдно, як це прозвучало в ЗМІ?

– Я розбиралася з цим питанням і включена до робочої групи, яка вдосконалює методологію експертизи. Суть антидискримінаційної експертизи полягає в тому, щоб проаналізувати підручники, посібники – тексти, картинки, зображення, відеоматеріали – і виявити в них приклади дискримінації – за усіма ознаками, які містяться в законі про засади запобігання та протидії дискримінації з метою їх подальшого усунення. За результатами експертизи в українських шкільних підручниках знайдені дискримінаційні речі.

– Наприклад?

– Наприклад: за ознакою матеріального стану – бідні-багаті. У вправі в підручнику: починається літо – збираємо валізи й їдемо до Єгипту, Кіпру або в Туреччину та ін. Але ж не всі у нас це можуть собі дозволити! І це потрібно враховувати, тому що булінг серед дітей, цькування – це дуже поширене явище. Причиною може бути будь-що: матеріальний стан, стать, вік, надмірна вага, колір волосся.

Якщо один має руде волосся в класі, то ми ж знаємо, що його будуть називати “рудий”. Хтось до цього буде ставитися спокійно, а хтось – ні. Якщо всі худі, а один – повненький, то він стане об’єктом цькування. Це образа, яка зменшує рівень власної впевненості, спрямована на порушення гідності, і, відповідно, стає дискримінаційним фактором. Тому що в таких умовах дитина вирішує: я не буду піднімати руку. Чому? Тому що скажуть: “Знову цей –жирний, худий, рудий, зелений, який завгодно – лізе”. І дітей таким чином привчають до мовчання, а насправді – дискримінують.

По віку: в підручнику всі дідусі й бабусі зображені старенькими, неактивними, немічними, із застарілим зовнішнім виглядом, з ціпком у руці, окулярами на носі, сидячи на лавочці. Хоча ми знаємо, що і бабусями, й дідусями можна стати в 40 чи 50 років. Так формується стереотипізація: якщо ти старшого віку, то ти вже нічого не вмієш, не знаєш, не можеш – просто сидиш собі на лавочці. І це є виправданням втрат людського капіталу.

Крім того, експертиза виявила чимало насильницьких речей. Наприклад, такий “анекдот”: тато побив хлопчика, хлопчик поплакав і питає: “А що ж, тато тебе теж бив?”. Тато відповідає: “І мене тато бив, і мого тата били”. “Ааа, тоді зрозуміло, чому ти таким хуліганом виріс”, – каже син. Що це таке? Навіщо воно в підручнику з літератури? Бо це ж виправдання тілесних покарань, насильства, які також пов’язані з дискримінацією.

Крім того, значно менше представлені в інформації та зображеннях жінки, і види занять значною мірою сегреговані за статтю. Є фотокартка: сидять десять осіб – п’ятеро жінок, п’ятеро чоловіків. Під нею підпис “Засновники товариства” і вказано прізвища п’яти чоловіків, а прізвище жодної жінки не згадано. Цей метод називається девізуалізація.

– “Мама мила раму”…

– Там вже не раму, зараз “мама мила Мілу”. Багато хто питає: “А що тут поганого, що мама миє, що зображені дівчатка, які їй там допомагають?”. Тут недоброю є як раз девізуалізація батька, чоловіка в родині. Якщо ми хочемо, щоб було більше економічних можливостей для всіх і було багатшим суспільство, то починати потрібно з початку – з цих підручників! І ще раз хочу сказати: більшість татусів активні у вихованні, догляді за дитиною, домашніх справах, але нашим дітям нав’язують стереотип, що це тільки мами можуть робити. Тому було рекомендовано, щоб було більше паритетних картинок.

І ще: чому хлопці, чоловіки в книжках зображені виключно з молотками і цвяхами. Життя ж розвивається далі, тож й ілюстрації мають бути сучасними. Бо Україна себе позиціонує в світі як країна можливостей, стартапів, сучасних технологій – і це має бути вже з підручників.

– А про заміну слів “мама”, “тато”, “батьки” в підручнику іншими словами?

– Не потрібно перекручувати речі. Була пропозиція не про заміну слів, а про доповнення – писати не тільки про батьків, але й родичів, близьких людей. Наведу приклад. На Національну дитячу гарячу лінію щотижня поступають схожі дзвінки від дітей: “У мене така проблема у школі: у мене немає батька, я живу з мамою, або ж бабусею і дідусем, а нам сказали (дали завдання) піти з батьком і зробити шпаківню…». Таких дітей неймовірно шкода. І консультанти «гарячої лінії» намагаються розрадити, пояснюють дитині, що ти просто підійди до вчительки, скажи, що будеш це робити з дідусем або з братом, або кимсь іншим, хто може тобі допомогти. На жаль, таких прикладів дуже багато, – ми знаємо це зі спілкування з вчителями. І коли в підручниках запропонували написати “зроби з родичами” або “зроби з рідними”, то це не відкидає цінність матері та батька, а цим намагалися врахувати той факт, що діти можуть це зробити з бабусею і дідусем, чи з братом і сестрою.

– За результатами цієї антидискримінаційної експертизи були ухвалені якісь методичні рекомендації?

– Ні. Були підготовлені методичні рекомендації – як проводити цю експертизу, і готували їх експерти – кандидати й доктори наук, працівники вищих педагогічних навчальних закладів. Але чого не вистачає в цих методичних рекомендаціях? Вони написані, скажімо так, для фахівців, і коли їх читають люди, які не є фахівцями, то певні речі стають незрозумілими. І цим викликана потреба їх вдосконалення. Я вважаю, що кожен приклад потрібно описувати, показувати – чому ми це робимо, ілюструючи конкретними історіями з життя.

Нам потрібно усвідомити, що в Україні з 7 млн 600 тисяч дітей – 3 мільйони проживають у неповних сім’ях, переважно, з мамою та бабусею. Це й наслідки війни, трудової міграції, є багато жінок, які самостійно народжують дитину, а є татусі, які виховують дітей самостійно. Цю реальність потрібно враховувати, не забуваючи і про повні сім’ї також.

І починати потрібно з поваги до людини, одне до одного. І сприймати усіх людей, якою б та людина не була. Ви знаєте, що у підручниках немає зображень дітей з інвалідністю, на візку? І це тоді, коли йде розвиток інклюзивної освіти. Тобто, експертиза показала дуже багато речей, які допоможуть осучаснити підручники і не потрібно лякати батьків, що, за її рекомендаціями, вас завтра не будуть називати мама чи тато.

– Але от ще один елемент, по якому б’ють, – щодо заборони називати українську “солов’їною мовою”?

– Із солов’їною мовою – якийсь абсолютний абсурд, і на це «били» справедливо. Я не зрозуміла і не поясню, чому виникла така рекомендація. В доопрацьованих матеріалах такі перегини прибрані.

ПРО МАНІПУЛЯЦІЇ, СПРАВЖНЮ МЕТУ АНТИГЕНДЕРНИХ РУХІВ І ПРО ДІЄВІ КРОКИ УРЯДУ

– У мене взагалі склалося враження, що тему про “гендер” як загрозу для нації та традиційної родини нам підкинули взамін “мовної проблеми”, яка після початку російської агресії перестала працювати. А будь-який розкол у суспільстві – на руку нашому ворогу…

– Я скажу вам так, що маніпуляції довкола “гендерної проблематики” були вкинуті в українське суспільство ще в 2010 році з приходом Януковича, як інструмент для зупинення євроінтеграційного руху України. Ви ж пам’ятаєте: спочатку, за Кучми, у нас була багатовекторна зовнішня політика, але за часів Ющенка ми почали курс на євроінтеграцію, – і це правильно, бо у таких країн, як Російська Федерація та Північна Корея, перспектив все одно немає.

Коли до влади прийшов Янукович, підготовка Угоди про асоціацію з ЄС все одно тривала, Україна рухалася в бік Євросоюзу – і це дуже не подобалося східному «сусіду». Пригадайте ті часи: були розв’язані сирні, молочні, нафтові війни, – але більшість українських громадян це мало цікавило. І тоді була «вкинута» тема, цікава й важлива для багатьох: сім’я, діти, родинні цінності, права жінок, ювенальна юстиція. Наприклад, пропонувався наступний риторичний ланцюжок проти ювенальної юстиції, який включав до себе усі «страхи»: “права жінок дуже негативно впливають на сім’ю, тому що жінка забуває про те, що вона жінка, – коли вона починає працювати – діти невиховані, недоглянуті, чоловік не нагодований, а коли чоловіку погано – то в сім’ї починається домашнє насильство, від цього страждають діти, вони телефонують на «гарячу лінію» і скаржаться про те, що у них погано в сім’ях; тоді ювенальна юстиція в особі служб у справах дітей приїжджає, вилучає дітей із цих сімей, розташовує їх в інтернатах для того, щоб потім віддати на всиновлення за кордон – одностатевими парами”. От така малювалось картина у 2010-11 роках, і найбільше такого було у Львові, на Волині, у Києві, Криму. У Львові, наприклад, у маршрутках були розвішані наліпки «Мамо, захисти мене від ювенальної юстиції». Створювалися комітети, форуми, на радіо виступали. Однак ця хвиля раптово зникла у вересні 2013-го року. Ми були дуже здивовані цьому і зрозуміли чинники вже взимку 2014-го року: функція виконана, окупація Криму підготовлена. А потім голова так званого «Батьківського комітету України», рупор антигендерних рухів Ігор Друзь виявився помічником і прес-секретарем тодішнього “лідера” так званої ДНР Захарченка. Він проявився там вже наприкінці березня 2014 року. А далі стало зрозуміло, що ця тема взагалі – це продукт російської ФСБ для України, Молдови, Грузії, Вірменії – тих країн, які розпочали євроінтеграційний процес. Пам’ятаєте, як говорили: “Це європейське, Європа нав’язує, вас відривають від традицій” – читай – від Росії.

На певний період ці рухи зникли, і почали з’являтися у 2016-му році, і з новою силою. Навіть книжки переклали з російської мови українською. Тепер вони перестали використовувати термін “європейські цінності” – бо євроінтеграційний процес пішов дуже глибоко, має підтримку більшості громадян, запроваджено безвізовий режим, і почали говорити, що “гендер – це закордонна цінність”, яку нам “нав’язують”.

Треба розуміти, що це – гібридна війна, цією темою намагатимуться розділити Україну, для того, щоб не пускати нас до цивілізованого клубу. І підтримка антигендерних рухів – погана послуга Україні.

– Абсолютно згодна, тому що внаслідок цих маніпуляцій люди просто втрачають критичне сприйняття світу.

– Правильно, а це головне для наших ворогів. Адже для того, щоб людину легше підкорити – у неї не має бути критичного мислення.

Важливість посилення політики забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків не викликає сумніву у керівників українського уряду. Підтвердження цього – у здійсненних державою в цьому напрямі кроках: затвердження Державної соціальної програми забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків до 2021 року, Національного плану дій на виконання заключних зауважень Комітету ООН з ліквідації дискримінації щодо жінок, оновлення Національного плану дій «Жінки, мир, безпека». Проходять системні навчання державних службовців, оновлюється порядок проведення гендерно-правової експертизи нормативно-правових актів, переглядаються навчальні програми підготовки фахівців у вищих навчальних закладах МВС України, сектору безпеки та оборони, розробляються і приймаються нормативно-правові акти на виконання Закону «Про протидію домашньому насильству», в різних регіонах запроваджується гендерно-орієнтоване бюджетування. Як бачите, зміни є в різних сферах та галузях. І це не просто мозаїчні комбінації, а приклади запровадження уніфікованого підходу до формування та реалізації єдиної державної гендерної політики, який забезпечується Кабінетом міністрів України, де функція координації покладена на віце-прем’єр-міністра з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Іванну Климпуш-Цинцадзе.

Наведені приклади є складовою гендерної інтеграції на рівні органів центральної влади та регіонів. Уряд України робить в цьому напрямі правильні, виважені, коректні кроки.

Суспільний діалог, інформування, комунікація мають допомогти у кращому розумінні гендерної проблематики, у формуванні тих інструментів, які перетворять теоретичні принципи гендерної рівності у практичну площину. Я завжди була переконана в тому, що гендерна рівність – це інструмент посилення демократії, верховенства права та справедливості в суспільстві.

 

 

 

 

 

 

Розмовляла Марина Сингаївська
Фото – Юлія Овсянникова, Володимир Тарасов

 

 

 

 

Джерело: Укрінформ

 

Advertisements

Залишити коментар

Filed under "2014-2020"

Напишіть відгук

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s