Сашко Чемеров, фронтмен The Gitas і Димна суміш: Коли охоронці б’ють фанів, я починаю бити охоронців (повна розмова)

4 вересня 2018 р.

Ґранж досі живий! Музикант і продюсер з України Сашко Чемеров – тому підтвердження. Відігравши 14 років з легендарною українською групою “Димна Суміш”, він раптово закрив бенд і поїхав у мекку музіндустрії – Лос-Анджелес, аби сказати щось якісно інше…

І йому вдалося! Концерти нового гранж-рок-гурту The Gitas нині збирають тисячі фанатів у світі, а нещодавно відгримів вражаючий літній тур Україною.

Чи можливий камбек культової “Димної Суміші”? Як вдалося розкрутитись в Америці самотужки? Чому The Gitas відмовляється підписувати контракти з відомими світовими лейблами, які враз зможуть зробити його знаменитим? Чи дійсно гранж вбиває, і чому Кобейн мертвий, а Чемеров живий? Відповіді на ці питання знайдете в запальному рок-н-рольному інтерв’ю для 24 каналу.

Які враження від літнього туру Україною?

Це було настільки круто, що ми навіть не очікували такої реакції фанів! На фесті Porto Franko грали перед 20 тисячами людей, для нашого барабанщика Бруно це було вперше. І навіть після того, як ми закінчили, нас дві години не відпускали… Весь тур був дуже крутий.

Проте наша фанатура розпалась на два табори. Один підтримує розпуск “Димної Суміші”, інший ні. Люди просто втомились від цього срача і багато хто не прийшов. Але ми побачили купу нових облич… І це навіть краще! Ми раді всім. Але якщо є проблеми, то хай незадоволені сидять вдома.

Про Димну Суміш

У 2012-му ти покинув культовий панк-хардкор-гранж-гурт “Димна Суміш”. Пояснив рішення так: “Гурт розпустили через незмогу миритися з ситуацією в країні – коли культура на останньому місці, а замість цього царить суцільна політика, зомбування, соціальні експерименти і легкий тоталітаризм”. У тому ж році ти і поїхав з України в Америку… Як зараз тобі стан нашої культури?

Кращає.

А якщо по-чесному, чому розпались?

Я закрив гурт, бо хотілося вийти на новий рівень, але не всі наші музиканти цього хотіли. А їшачити одному і тягнути всіх невідомо, куди було доволі складно. Тому вирішив піти до своєї мрії іншим шляхом: просто поїхав в Лос-Анджелес.

Не жалкував за безстроковою перервою “ДС”?

Ні. Щоправда, ми спробували відродити “ДС” в 2016-му. Але через неадекватність хлопців з гурту у нас того не вийшло…

Ага, у 2016-му “ДС” записали треки “Зламані” і “О боже мій”. Це новий матеріал чи старі демки?

Одна пісня – моя з проекту Vkrayst, інша – стара демка.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

У 2017-му “Димна Суміш” мала з десяток концертів в Україні. Як було зіграти разом знову?

Складно, бо мали конфлікт до туру. Я був менеджером і один займався туром. Ускладнювало задачу ще й те, що гітарист Сергій Мартинов завжди вставляв палки в колеса. Він просто вів себе як маленька дитина з великими дорослими амбіціями. Завжди були проблеми з ним, але зараз це переросло у хворобу.

Що тоді підтримувало вашу дружбу і тримало докупи гурт?

Ми робили все для людей. Цей гурт був дорогий мені з самого початку. Не займатись музикою я не міг. Хлопці підтримували починання, а іноді й ні.

На концертах у 2017-му все таки вдалося кайфонути?

Звичайно, вдалося. Щоправда, у нас були плани зробити тур і в цьому році, але все пішло шкереберть…

Тисячі фанів гризуть нігті: чи буде камбек “Димної Суміші”?

Думаю, ні. Бо не знаю, що має зробити Сергій аби виправити те, що він вже зробив. Треба переробити півінтернету, щоб прибрати того лайна.

А спорадичні проекти будуть, чи на цих двох піснях і крапка?

Знаєш, що може бути? Вони випустять альбом зі своєю вкраденою групою “Друг Самурая”, і там можуть бути мої напрацювання. Думаю, дещо змінять, щоб я не зміг юридично вплинути. Поживемо – побачимо.

Чи судились вже з ними?

А з ким судитися? Вони не мають ні юридичної, ні фінансової, ні моральної сили. Чекаємо їх нового альбому. Якщо в наглу буде вкрадено, я так просто це не залишу.

Маєш авторські права на 80% пісень “ДС”. Виконуваєш їх на концертах The Gitas на прохання фанів?

Ні. Просять, але ми не виконуємо. Я розділяю ці проекти.

Як тобі формація “Друг Самурая” з колишніх учасників “Димної Суміші”?

Було соромно за них. Почув демку в тому році, і вона виявилась дуже слабкою. Якщо хочеш щось зробити – роби нове! А їх робота виглядає як секс з помсти. Типу піду з бомжем пересплю, якщо ти такий… Це смішно.

Про The Gitas

Ого!.. І от ти в 2012-му від нагород і кількатисячних майданчиків, які збирала “Димна Суміш”, переїжджаєш В Лос-Анджелес і на початку бачиш кілька людей під сценою… Які ти мав амбіції, коли приїхав до США?

Хотів продовжити сольний проект Vkrayst, який почав в Україні. Більше року шукав музикантів і знайшов дуже дивних людей: двох японців й одного сингапурця. Ми програли разом 5 місяців, і я вирішив закрити групу прямо на концерті. Це було нереально погано! Вони не розуміли ідеї, а своїх не давали…

А далі я зробив у ЕР-форматі The Gitas: зібрав сесійних музикантів і записав матеріал фактично сам.

Ти говорив, що за 5 років формування колективу крізь тебе пройшли сотні музикантів і лише Сел лишився. Це правда, що Сел покинув 13 груп, ради The Gitas? Це ж божевільно! Чому?

Я записував перший альбом, а Сел прийшов з однією зі своїх груп перевіряти студію. Він спитав в інженера, що ми зараз робимо. Той показав запис і сказав, що ми шукаємо гітариста. Він послухав і випалив, що йде до нас. Кілька пісень ми “поджемили” і я спитав: “Чуваче, ти в групі?”. Сел кивнув. З тих пір ми разом, бо маємо розуміння і готовність робити те, що треба. Тобто, якщо спрощено сказати, треба копати – будемо копати.

Сел (приєднується до розмови): Я закохався в цю музику і перестав працювати в інших бендах, коли познайомився з Сашком і його творчістю! Буває, відчуваєш, що все природньо і все правильно. Грати з ним – це те, що я маю робити. Йому мотивації і завзяття не позичати. Тому мені й було легко вийти з усіх бендів. Якщо направду, люди в інших бендах не присвячували себе повністю музиці, не мали тої пристрасті, яку мав він. Тому на першій репетиції я відчув, що буду частиною The Gitas.

Яка мета гурту?

Писати музику, нести меседжі й робити справжній рок-н-рол, який і відбувається в нас на концерті.

Який меседж несе The Gitas? Спробуй описати словами вашу музику людині, яка її ніколи не чула.

Дивна задача – описувати музику, але головний меседж – любов і людяність. Є якісь світові духовні правила, які ми хочемо підтримувати і про які хочемо говорити. Ми як оті міс світу, які кажуть про всі ці банальні штуки. Але ми за них боремось і випромінюємо ці меседжі крізь себе. Інакше кажучи, видаємо прості істини крізь призму рок-н-ролу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Переїзд себе виправдав? 

Лос-Анджелес – це країна, якщо чесно. Себто, Каліфорнія – це окрема країна, а Лос-Анджелес – інтерзона.

Ага, від початку перед сценою було п’ятеро людей, а зараз The Gitas вже могли бути відомі у світі на супер рівні! Але ми відмовляємося від всіх контрактів, які нам пропонують… Навіть від дуже великих лейблів на кшталт Universal, Sonny Music…

Про контракти на рабських умовах

Чому відмовляєтесь від популярності?

Не погоджуємось на ці контракти, бо вони пропонують невигідні рабські умови! Можна стати популярним вже, але ти не отримуватимеш грошей із того. До того ж, вони хочуть забрати собі не лише ім’я групи, а й твоє ім’я. Якщо робитимеш щось окремо – маєш віддавати їм 50% заробітку як мінімум. До того ж, контракти тривалістю від 7 до 11 років. Найголовніший час для групи вони хочуть забрати собі. На це нереально згодитись.

А якщо розірвеш контракт – шалена сума штрафу?

Точно не скажу, не розривав. Але знаю щодо Thirty Seconds to Mars: лейбл у них вимагав 30 мільйонів доларів за розірвання.

За вами бігають з пропозиціями співпраці?

Так! Вони ходять на концерти й чекають, поки ти зламаєшся і скажеш: “Окей, давайте”. Телефонують на мобільник, надсилають листи… І чекають, доки ми втомимося й витратимо всі свої мізерні гроші та моральні сили. Мовляв, тоді нас можна буде спіймати на голий гачок.

Але ж якщо пропонують, значить вбачають у вас перспективу?

Ми знаходимось на порозі, щоб відкрити двері в світ, і вони це добряче розуміють.

Чого вже вдалось досягти з The Gitas?

Ми видали два альбоми і ЕР. А чим міряти успіхи? Одна з мрій здійснилась, може трохи й не так, як ми собі малювали. Хотіли увійти в світову музичну історію, і ми це зробили – потрапили у фільм Spotify – картину про всіх видатних музикантів, видатні місця і міста. Наші пісні звучать, коли показують Джима Морріссона, Курта Кобейна, Бадді Гая та інших.

Дуже велике досягнення і в тому, що ми протрималися і не підписали лайнових контрактів.

Про “вбивчість” гранжу

Сіетл 1990-тих, олдскульні гранжери Nirvana, Alice in Chains,Saundgarden, Pearl Jam… Витоки вашої творчості звідти? Фанатіли юнаком, коли й собі зробили гранж-гурт “Димна Суміш”?

Звичайно!Alice in Chains – імовірно, найулюбленіший гурт. Здається, так воно і є. Хоча Nirvana теж дуже багато місця займає в моєму серці Скоріше, займала: зараз не можу її слухати, бо повністю вивчив. А от Alice in Chains ще слухати можу.

А як щодо Saundgarden?

Я бачив їх наживо. Дуже кльово!

Існує думка, що гранж вбиває, бо руйнує тих, хто його виконує: Кобейн застрелився, Стейлі сколовся, Корнелл теж вчинив самогубство… Гранж дійсно згубно діє? Не боїтесь вбити себе музикою?

Не боюся. До того ж, є версія, що Корнелл не вчиняв самогубство, а його, як і Честера з Linkin Park, просто вбили… У них була організація, яка мала виявити для преси головних людей у шоу-бізі, які є насильниками і криміналітетом. Їх вбивство може бути справою рук тих десятка головних продюсерів, які коїли щось дуже страшне і боялись оприлюднення.

А от щодо гранжу і його такої “вбивчості”… Важливо розділити драму і реальне життя. У Лейна Стейлі не вийшло, бо він забагато коловся, відмовився лікуватись після смерті нареченої і просто не виніс цього всього.

А тебе захоплює “вбивчість”?

Я мав багато драм у житті, які сам притягував за вуха. Але десь у 2010-му все переосмислив і відділив драму від реальності. Як на мене, драма існує для творчості, а реальне життя – є реальним життям, і не можна це змішувати.

Але й закордоном драми вистачало… Ти вляпувався у скандали щодо ліцензій музики для реклами і фільмів. Чому з цим складно там? Вже судився з музіндустрією?

Ми не судились, але мали багато аргументів з юристами, зустрічались з опонентами і рік вирішували дуже великі проблеми. Група могла зникнути, бо було багато юридичних питань.

Що значить – бути незалежним музикантом в Америці?

Це дуже складно. В тебе має бути дуже багато грошей, зв’язків і таке інше. Я бачив, як люди здаються, помирають чи сколюються. Це найскладніше місто в світі, щоб жити там.

Сел: Це істинне лайно! Ха-ха. Але це й прекрасно. Це виклик і дуже неспокійний досвід, бо тобі доводиться зустрічатися з людьми з усього світу, з музикантами з усього світу. Ти маєш надзвичайно дивовижне життя і відчуваєш все на собі. Отак став на рейки – і поїхав!

Сашо, ти поїхав саме в Америку, щоб піти ва-банк і не розмінюватись на щось інше?

Якось так. Для когось це тупо, але я не можу по-іншому. Міг би залишитись тут і йти до “вакарчукізму”, але я не бачу так. І насправді багато хто назбирав собі грошей, купив машини і квартири. У мене ж нічого нема. Усе, що мав, а мав багато, витрачав на музику. Так і нині. Я готовий поділитись з кимось тим, що маю, якщо розумітиму, що це за правду, а не за гроші.

Про фанів

Сашо, заокеанські фани вже цікавляться вашою творчістю до Америки?

Так. Люди підбирають пісні: як сольні, так і “Димної Суміші”. У нас є фани, які приїздять з Сан-Хосе і Сан-Дієго – це вісім і три години в дорозі відповідно.

Як вас сприймають у США?

Вони дивуються! Бо ми навіть для “Елею” нетипова група, яка доволі нетипово себе експонує. Тобто вони реагують: “Вау, що це таке?!”

Ми на сцені ледь не вмираємо: від ран на тілі до розбитих гітар. Це рок-н-рол по-справжньому. Там мало хто так робить.

Хтось розбивав голови, ламав ноги?

Ми нічого не ламали, на щастя. Але було так, що й Селу, і мені опісля було складно ходити.

Чому ви періодично б’єте охоронців на концертах?

Ага, було таке й не раз. Коли охоронці починають бити фанів чи агресивно з ними поводитись, звичайно, я йду на допомогу, інколи зупиняю концерт, бо це неможлива ситуація.

Яка різниця між американськими й українськими фанами? 

Якщо людина отримує цей смак, то її вже не відпустить. Вона просто знаходиться у цьому вайбі, який ми створюємо. В Америці фани не такі божевільні, як у нас. Тут люди роками відчувають музику, а там буває, що пів концерту не розуміють, що відбувається, а потім один починає дуріти, інші підхоплюють.

А потім вам доводиться братися за охоронців?

Так.

Сел: Українські фанати божевільні і пристрасні. Мені здається, Україна досі відчуває рок-н-рол до самої серцевини. Насправді українці дуже подібні до латиноамериканців. Вони експресивно відчувають музику, бо не відсторонюються від неї, а віддаються на всі 100%. Круто грати як в ЛА, так і в Києві. Це залежить від енергії рок-бенду. Коли віддаєш – тобі повертається. Велика радість грати тут.

Розкажіть про студійну роботу гурту: коли і що очікувати?

Наразі в нас ще не виданий до кінця ЕР. Нещодавно видали два сингли. Лишилось дуже багато демок і наробок, над якими працюватимемо, повернувшись в Америку. ЕР видамо восени.

The Gitas – новий сингл “Purge” – дивіться відео

У нас уже заплановані концерти в Америці. Нового матеріалу багато, і він дуже відрізняється від старого. Ми шукаємо кристалізований стиль. З нового буде електроніка, колаборація з хіп-хоп-виконавцями й рок у всіх його проявах.

Світові тури розплановано?

Цьогорічний світовий тур не відбувався у повному обсязі, але ми з’їздили в Гватемалу й Україну. Наступного року плануємо зіграти в Аргентині, Бразилії, Мексиці, Німеччині й Польщі. І обов’язково улітку приїдемо в Україну.

Про продюсування поп-зірок

Кліпи на ваші пісні станом на 2017 рік набрали десятки мільйонів переглядів у Youtube: 100 млн  Quest Pistols, 20 млн “Агонь”. Ти продюсер цих гуртів. Як досяг такого рівня?

Я займаюся продюсуванням дуже давно – з 2007-го. Думаю, цей прогрес більше залежить не від мене, а від часу.

Чи були пропозиції на продюсування американських гуртів у Лос-Анджелесі?

Були, але мені не дуже цікаво з ними працювати. Наприклад, якось пропонувала співпрацю компанія Disney, але я не погодився. Чому? Річ в тому, що працюючи з ними, ти не отримуєш ніяких дивідендів 2-3 роки.

Твій основний дохід – продюсування?

Так. І написання пісень.

Щодо українського шоу-бізу: ти продюсував Артура Пирожкова, “Ранєток”, Quest Pistols, зараз продюсуєш “Агонь”. Що тебе об’єднує з цими гуртами? У чому цікавість з ними працювати?

Quest Pistols – проект, який ми створили з нуля з продюсером Юрієм Бардашем. Учасники гурту – мої друзі, які зараз переформатувались в гурт “Агонь”. Вони донині мої друзі і бізнес-партнери.

Що стосується Лєри з “Ранєток”. Це був експеримент: вона пішла з “Ранєток”, і ми вирішили зробити альбом. За місяць з нуля я написав усі пісні. І якщо чесно, воно не вийшло, бо дівчинка не хотіла працювати. Що мене з нею поєднує? Нічого, якщо чесно.

Ви працювали з Дорном безкоштовно: 70% текстів з останнього альбому вашого авторства. У чому цікавість?

Мені подобається те, що робить Дорн. Було цікаво просто попрацювати над його новим матеріалом. На мою думку, Дорн – піонер української альтернативної поп-музики. Усе, що він робив після виходу з “Пара нормальних”, мені подобалось. Це якісно інший рівень.

В одному з інтерв’ю ти говорив: “Я не можу писати про “мусі-пусі”. Навіть якщо виходить щось таке, так все одно є підтекст. У кожну пісню я щось вкладаю. Круто зайти в систему і почати її ламати…” Саш, що саме ти “зламав”? Ти шукаєш нові сенси в поп-сцені? Який підтекст у Пирожкова, у Лєри з “Ранєток”?

Поясню, як працює система. Радіоформати дозволяють певний розмір нового, а все інше має бути форматом, який, як то кажуть, всі зможуть слухати і ніхто від того не напрягатиметься. Себто, нічого нового, нічого модного.

Що я роблю? Я вкладаю у попсові пісні нові популярні стилі. Актуальну нову музику “вставляю” у попсову музику і тим самим розширюю формат радіо.

До слова, Артур Пирожков зараз звучить на всіх радіо. Тому вважаю, що ми змінюємо формат. Щодо Quest Pistols: вважаю, що вони відчинили двері для багатьох дивних виконавців.

У чому новизна стилю Пирожкова?

Якщо послухати його аранжування, там буде трішки і від дабу, і від хаосу – звичного для світового рівня, але нового для українських радіоформатів. Це головна мета, що закладалась.

А в чому секрет і родзинка “Агня”?

З “Агнем” робимо новий матеріал – дуже саркастичний і цікавий по стилях. Вважаю, що це буде бомба! Ми шукаємо з “Агнем” як забути Quest Pistols, забити його і направду стати вогнем. Зараз ми близькі до цього. Восени буде нове ЕР, а, може, і альбом.

Про розвиток української музики

Ти спостерігаєш українською сценою і збоку – з Америки, і зсередини, бувши продюсером кількох груп. Це дуже цікава точка зору. Як ти з неї бачиш процеси, що відбуваються в українській музиці?

З 2012-го – відколи я виїхав – усе дуже змінилося. Але одна річ залишилась сталою – це “містечковість” людей. Вони дивляться на своїх колег і думають: “Я роблю трішки краще і цього достатньо”, замість того, щоб робити оригінальний продукт. Ступка цю проблему назвав “українським синдромом”.

Тобто роблять не на повну?

Ага. Люди бояться експериментувати, бо всі хочуть бути на радіо. Думаю, вони просто бояться виходити з коробок.

А кому з наших музикантів вдалося вийти?

“Казці”, Дорну, “Один в Каное”, “Маяку” – багатьом альтернативним проектам. Багато змінилося, але треба ще попрацювати.

Про київський андергаунд і його “королів”

Що ти можеш сказати про київських андеграунд?

Це теж цікава штука. Що таке київський андеграунд – розрізнені групи людей чи ком’юніті? Тут нема ком’юніті. Нещодавно стався скандал. Ти чула?

Маргінали, які працюють в офісах і їдять з кормушок – з тих, з ким вони борються у своїй голові, вважають себе директорами і королями андеграунду. Я не андеграунд, це зрозуміло і так. А люди думають, що вони андеграунд. їх просто зашкварило.

Я не вважаю, що київський “андеграунд” взагалі існує. Усе, що вони роблять – це “посрати” в інтернетах і один раз сходити на панк-А концерт. Нема ніякої дії чи протидії з їх боку.

Чекай… про який скандал мова?

Нещодавно я виступав в приміщенні, яке надав Антон Маслов. І от “представники” київського андеграунду подумали, що я, як месія, тільки можу зробити нормальний андеграунд. Типу приїхав, зробив і поїхав. Там були люди, які давно хотіли послати мене. І от вони почали закидати мені дивні штуки з приводу гаражів і сепаратизму деяких людей…

Це українське жлобство?

Жлобство, заздрість і тупість.

Тобі погрожували?

Мені ні, я сам кому завгодно можу пригрозити. Надіюсь, матиму зустріч з кількома представниками цього андеграунду – за їх словами, не ком’юніті, а абсолютно різними людьми

А для чого?

Хочу побачитись з музикантами, щоб запитати в них з приводу закидів.

Які конкретно закиди щодо сепаратизму?

Говорять, що батько Маслова – сепаратист, як і він сам. Обурюються, мовляв, як я міг взагалі там бути?! Можливо, якби я знав про це, було б по іншому… Але я розмовляв з Антоном, і для мене чутки програють стосункам і особистому відношенню.

Тому я не маю жодних претензій до Антона, а до них маю. Якщо вони кажуть, що в них щось віджали, і все що вони роблять, щоб повернути, це бойкот?!… Це дитячий садок, реально. Люди в шортах, з накачаними біцепсами й татуюваннями кажуть про якийсь бойкот й шлють мене в інтернетах… я не буду ганятись за кожним, але дехто має відповісти за свої слова.

Зустрічатиметесь на полігоні чи боксерському ринзі?

Ні, думаю, що в кафе. Розумієш, я не хочу крові. Прагну, щоб люди пояснили за те, як вони розмовляють і що вони мають на увазі.

Публічно?

Не думаю. Бо вони вже “обісралися” і не хочуть зустрічатися.

Про гастролі в Росії

Щодо гастролей в Росії. Ви не їздите туди принципово?

Так. До речі, нас запрошували в Росію як міжнародний гурт – український, однак з Лос-Анджелесу. Ми могли б поїхати, але для мене це неприпустимо. Хоч і не маю суперпатріотичних нахилів, а більше тяжію до космополітизму…. Одначе ми відмовились від туру Росією.

Питання гастролей  це більше проблема політиків чи музикантів? А ти засуджуєш “гастролерів”?

Я не засуджую нікого і вважаю, що кожен може робити все, що забажає, у межах розумного. Гастролювати в Росії чи ні – особиста справа кожного.

Ти співпрацюєш з російськими артистами?

Зараз ні. Так склалось, але не бачу проблем у цьому.

Про Революцію, війну і розрізненість суспільства

Під час Революції Гідності ти не коментував події, перебуваючи в Америці. Далі записав пісню “Кращий з кращих”. Чому на неї не відреагували у нас? 

Якщо чесно, то українська мас-медійна спільнота ніколи не підтримувала ні мене, ні “Димну Суміш”. Тоді це було щось нове для них. Я не знаю, чому та пісня не пішла. Писав на різні канали, але глухо.

На останньому концерті в Києві ти присвятив пісню “Sharks of Disharmony” політв’язню Сенцову і сказав, що багато про нього почув від Андрія Хливнюка. На твою думку, те що відбувається з Олегом – хайп чи правда?

Дуже неоднозначна ситуація. З одного боку сухе голодування більше 100 днів – нереальне. Але ж ми знаємо, що Сенцов голодує інакше. А з іншого боку, він реально ув’язнений ні за що! І не тільки він, а дуже багато людей…. Це нереальна ситуація в 21 сторіччі!

The Gitas – Sharks of Disharmony – дивіться відео:

 

 

 

 

 

 

 

Тебе дивує, що світ досі жорстокий?

Це просто жесть, якщо чесно. Будь-хто може опинитись на його місці. Є люди, які вбивали, і вони ходять по землі, а є ті, які нічого не зробили, і вони сидять за гратами…

Сашо, у свої 37 років тебе досі дивує світова несправедливість?

Дивує.

Що ти робиш, аби прискорити перемогу? Чи робиш ставку на планетарний патріотизм?

Ми нічого не можемо зробити з цим, якщо чесно. І справа не лише в країні-агресорі, а й в наших людях. Після Америки з дитинства у мене були хіпівські погляди на життя. Дуже подобалась ідея ком’юніті, тобто якщо є спільність – є сила. В Україні ком’юнеті нема, всі розрізнені. Це можна бачити скрізь.

Є маленькі ком’юніті, щоправда. Наприклад, в творців арт-галереї на Рейтарській хочуть забрати приміщення. І є ком’юніті людей, які допомагають митцям відбивати нападки. Це дуже кльово.

А як щодо Америки?

Звичайно, там інакше! Вони побудували суспільство на цьому ком’юніті. Наприклад, 10 домів роблять вулицю за свої кошти. Люди збираються в адміністрації повною залою і розмовляють, що треба зробити, аби стало краще. Там теж є розрізнення, але якби не було ком’юніті, не було б Америки.

Що робити українцям, щоб мати це ком’юніті?

Зірвати пластир якомога швидше! думаю, що політична ситуація в Україні погана не тому, що проблеми принесені звідкись. Усередині у нас великі проблеми. У нас президент незрозумілий чувак взагалі, і ким його замінити – оце питання!

А як щодо вашого колеги Вакарчука.

Якби Славко був би Президентом – це було б цікаво. Він дуже розумний, і в цьому році я особливо в цьому переконався. Ми багато спілкувались. Музика – це одне питання, а його розум – це трохи інше. Він дуже круто веде бізнес і свої справи. Усім треба команда, але як особистість він мені дуже імпонує. Крутий чувак.

Про зіркові дуети і україномовні пісні

Нещодавно ти заспівав з “Бумбоксом” і зняв кліп на пісню “Тримай мене”. Чому з ним?

Ми дуже здружились з Андрієм і хотіли зробити щось разом вже давно. Такі ідеї були в повітрі. А минулого року багато спілкувались і спланували заспівати разом – зробити кооперацію “Димної Суміші” і “Бумбоксу”, але цього не сталося. Усе дуже кльово зробили з The Gitas.

Бумбокс & The Gitas – “Тримай мене” – дивіться відео: 

 

 

 

 

 

 

Чекати на колаборації з українськими виконавцями?

Нещодавно ми знімали кілька маленьких роликів з Галичем і Хливнюком. Дуже скоро ви їх побачите. У The Gitas було багато планів, але ми в Україні ще 20 днів – і їдемо. Маємо багато справ. Якщо встигнемо – буде кілька колаборацій.

З ким?

Не можу сказати, бо якщо їх не відбудеться, буде ніяково.

Плануєш спробувати себе в акторстві чи літературі? Що ще цікаво освоїти, окрім музики?

Спробувати себе в акторстві – було б дуже цікаво! У літературі? Я вже видав книжку поезій, і в мене вистачає віршів ще на одну. Треба їх зібрати докупи, бо вони десь в інтернетах. У перспективі ще одна книга може бути. Але зараз всі сили в The Gitas.

Нещодавно вийшла пісня “Мама” під твоїм іменем. Чекати на сольний україномовний продукт Саші Чемерова, чи твоє американське дітище The Gitas писатиме щось україномовне?

Не знаю, що це буде: проект The Gitas чи мій сольний. Ще декілька українських пісень є в заначках. Мені досі цікаво робити україномовні треки.

 

 

 

 

Про наркотики і жагу до життя

Можливо, це міф, підтвердь або спростуй. Гранж, мовляв, писали й пишуть під дією наркотиків, алкоголю, ще якихось психостимуляторів, і тоді виходять якісно інші й оригінальні речі. Як у тебе з цим?

Це кліше. Думаю, що в кожного по-різному. А щодо мене: я в дуже різних станах пишу – у моральній інтоксикації, наприклад. Але якщо хочеш спитати, чи вживав я наркотики, то так, вживав. І зараз можу собі дозволити. Але це не сталість.

А музика якось відрізняється, коли пишеш під дією?

З “Димною Сумішшю” на початку ми багато пісень записували під дією LSD. Коли грав, здавалось, що це нереальна музика. А коли дія закінчувалась, і переслуховував те, що награв, розумів, що там немає ніякої цінності. Наркотики дають розширення свідомості, можливо, не під час дії, а протягом подальшого життя.

Тобі досі все цікаво і так само гостро відчувається, як тоді, коли був юнаком?

Звичайно! Я намагаюсь не витягати з себе, а робити, як йде. Зараз у мене так йде, і я не можу це покинути. Музика – справа мого життя, моя місія.

Як тобі вдається не вигорати?

Хтось якось сказав: “Припини використовувати друге дихання. Живи на першому. Бо друге може закінчитись, і тоді як?” От я так і живу.

Про відповіді на всі питання

Чим надихаєшся, окрім музіндустрії?

Ведична література як надихала, так і надихає. У 2003 році я серйозно почав заглиблюватись в неї. Сукупність всього привела до цього: вегетаріанство, східні медитативні практики, хіпізм. Ведична культура дала мені відповіді на всі питання.

Підійшов до тата, попросив гроші на книгу про шаманізм і з того все почалося?

Ні, раніше. Мене завжди тягнуло до містики, духовних речей.

Як тебе це змінило?

До заглиблення в це я був доволі агресивною людиною і робив багато дурниць. Ведична культура мене помітно вирівняла.

Чому після переїзду ти чотири роки не з’являвся в Україні? Тягнуло сюди?

Не тягнуло взагалі. Я навіть зараз реально вже хочу поїхати в Америку. Не випускали, бо приїхавши туди, я відкрив справу біженця, щоб було скоріше. Але почалась війна в Сирії, і мою справу через наплив біженців відкинули в далеку кімнату – 3, 5 роки вона не розглядали. Далі я зробив собі грінкарту як артист – і все склалось прекрасно.

Житимеш і далі в Америці?

У мене немає ідеї жити в США. Я там працюватиму, доки не втілю задумане або не обламаюся.

 

 

 

 

 

 

Фото: Олексій Горбенко, особистий архів музикантів

P.S. Якщо особи, згадані в інтерв’ю, бажають висловити свою точку зору про описані події, редакція сайту 24 каналу готова дати їм слово.

Розмовляла Катерина Петренко

Залишити коментар

Filed under "2014-2020", "Димна Суміш", Чемеров Олександр (Димна суміш)

Напишіть відгук

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s