Sectorial: Ми все ще «совок», але вже не такий, як 5-6 років тому

21 серпня 2018 р.

Відомий метал-гурт з-під Києва – про фестивальні жахи, війну, лицемірство та життя поза музикою

Sectorial – квартет перфекціоністів, які не роблять зайвих рухів без природної мотивації. Вони з Боярки, що під Києвом. Працюють з 2000 року. Зараз готують до виходу свій третій альбом і неквапом існують в тіні часу, що розгорається.

Попередній їх реліз під назвою We Are The Titan’s Rising Ashes вийшов в 2015-му. Це етнічний натиск з деза і блека. Sectorial відповіли на насущні питання, від яких нікуди не подітися. Наша розмова була про новий матеріал, погану організацію концертів, Україну, війну і мир.

https://bandcamp.com/EmbeddedPlayer/album=2673366937/size=large/bgcol=ffffff/linkcol=0687f5/artwork=small/transparent=true/

 

Коли очікувати ваш третій альбом?

Іван Козакевич (вокал): Ми записали все, що планували наприкінці весни — на початку червня, я писався останнім — голос, етнічні інструменти, ефекти. Зара все зводиться, редагується, фінал ми плануємо отримати на початку вересня. Реліз, попередньо, в планах на кінець жовтня. Є ще ряд завдань, які треба довести до ладу: артова частина, відеоробота і т.п.

Борис Кривоус (бас): Крім того встигли підготувати відео на пісеньку з WATRA, яке засвітимо скоріш за все в серпні. Досить  плідно поспілкувалися з лейблом щодо формату релізу — це вже не буде звичайна CD/футболка/чашка.

Для мене є різниця між «нахуй расійскіх ваєнних» і «нахуй ваєнних» на фестивалі у країні, де військові стоять між мною та снарядами «братьев»

Ви дуже трепетно відноситеся до виступів і граєте рідко. Чому так?

Іван: Багато років тому нас цікавила кількість — ми грали багато, в різних містах і місцях, з бандами різних жанрів. Зараз змістили акценти на якість, в першу чергу для отримання власного задоволення: якщо тобі ок на сцені, то і слухачам/глядачам буде ок.

Дмитро Ващенко (гітара): Я сподіваюсь, ситуація після релізу диску зміниться. Поки так.

Борис: Якщо якість українських майданчиків буде підвищуватись, то ми будемо частіше виступати. Бо кожний дно-концерт – це мінус,  в першу чергу, слухачам і задарма витрачений час, який не надихає.

Ігор Коваленко (барабани): Перш за все ми маємо кайфувати на сцені самі. Особисто я намагався лукавити і «грати на публіку» в деяких інших гуртах. Але слухач все розуміє – якщо не головою, то серцем. Відчуття фальшу присутнє, його не заховаєш.

Іване, розкажи про свою участь в альбомі Nokturnal Mortum «Істина». Як це трапилось?

Іван: У нас з Євгеном (Євген Гапон, лідер Nokturnal Mortum – ред.) є багато спільних друзів, хоча особисто з ним я не був знайомий. І коли у них виникла потреба придумати і записати партії деяких етно-інструментів, один з таких знайомих, Ерік Сиволапов, написав мені: мовляв, так і так, хлопці шукають, а ти граєш — спробуєш допомогти?

Я написав Євгену і все склалося як найкраще — я отримав свободу для реалізації задумів, залишився задоволеним співпрацею. Альбом Nokturnal Mortum “Нехристь” дуже вплинув на моє зацікавлення фолком та його поєднанням з іншими жанрами музики, і я радий, що доклав зусиль до запису “Істини”. Коли цей альбом став кращим за версією The Best Ukrainian Metal Act, хлопці жартували, що я відзначився вдруге такою нагородою — ми з Sectorial її отримували у 2015-му.

Sectorial. Зліва направо: Борис Кривоус, Ігор Коваленко, Дмитро Ващенко, Іван Козакевич

Що сталося на фестивалі Respublica 2017 року? Я пам’ятаю, ви скасовували виступ там, але потім підтвердили.

Іван: До останнього моменту було незрозуміло, на яких умовах ми там виступимо. Спочатку були домовленості з одним менеджером, за кілька тижнів до фесту на зв’язок вийшла інша людина. Остаточну відповідь ми отримали лише за кілька днів до виступу. На фесті ми зустріли чимало людей, які приїхали побачити нас, і відміна була б неповагою до них. Тому ми грали, але висновки зробили.

Стосовно мого виходу на головну сцену. «Гості з Росії» повели себе нечемно, на мій погляд, по відношенню до української публіки, і, особливо, українських військових, які були присутні на фестивалі.  Для мене є різниця між «нахуй расійскіх ваєнних» і «нахуй ваєнних» на фестивалі у країні, де військові стоять між мною та снарядами «братьев».

Дмитро: Насправді нічого незвичайного для нашої сцени. Фак-ап організаторів, котрі не завжди читають райдер і вважають, що гурт повинен підлаштовуватись навіть у принципових питаннях.

Ігор: В нас було 3 чи 4 менеджери. І кожна нова людина, яка писала нам, називала різний час і дати. З нашої сторони завжди все чітко – заздалегідь все обговорюємо, вчасно приїжджаємо, пакуємось, мало того – робимо роботу техніків. Просто тому, що нам це в кайф. І коли питаєш людину, чи давали їй твій райдер, чи все чітко, а тобі у відповідь «ні», розумієш – ти знову попав у совок. І ось ти стоїш вже другу годину біля конюшні, в якій грав, в пилюці, стомлений, передчуття довгої нічної дороги додому лише підсилює цей присмак «перемоги». І ти чекаєш, коли вже п’ята людина має принести твої гроші на дорогу.

Чим ви зайняті в житті окрім музики?

Іван: Іншою музикою. Насправді, це вже невід’ємна частина життя, тому немає поділу — життя з музикою, та життя без. Я люблю подорожувати, зокрема — й іншими країнами, знайомитись з культурою, життям пересічних громадян, це збагачує мене ментально, в цьому я знаходжу натхнення. В Україні також є незліченна кількість чудових місць, які варто відвідати.

Дмитро: Книги, подорожі, споглядання навколишнього світу. Працюємо на звичайних роботах, адже альбоми, інші медіа та апарат безкоштовно не роздають. Втім робота у всіх нас також пов‘язана з музикою, без неї вже ніяк.

Борис: Як і всі люди, зайнятий «битовухою». Але крім цього знаходжу час на подорожі, зайняття спортом, нещодавно відкрив для себе творчість геймдизанера Хідео Коджіми. Гра для старої консолі Sega CD Snatcher (сюжет та музикальний супровід) — це те, чого немає в сучасних комп’ютерних іграх.

Ігор: Я виховую єнота, собаку і кота.

Не влаштовує жлобство скрізь – в будь-якій формі, будь-де. Більшості 24/7 та 365 днів на рік похєру на все. Це навіть не егоїзм, а якась всепоглинаюча тупість

Що вас не влаштовує в сьогоднішній Україні і що ви вважаєте її досягненнями?

Іван: Не влаштовує: ми все ще забагато «совок» у абсолютно різних сферах життя. Досягнення: ми вже не такий «совок», яким були 6-5 років тому.

Дмитро: Багато плюсів і багато мінусів, але головне – зростає рівень свідомості. Можливо повільно, проте напрямок вірний.

Борис: Досягнення: моє рідне місто Маріуполь — Україна. Не влаштовує: провал мовно-культурного виховання суспільства.

Ігор: Не влаштовує жлобство скрізь – в будь-якій формі, будь-де. Більшості 24/7 та 365 днів на рік похєру на все. Це навіть не егоїзм, а якась всепоглинаюча тупість. А досягненням є те, що наше суспiльство все ж розвивається. Не так швидко, як хотілося, але коли зустрічаєш нових людей з сучасними і здоровими поглядами на життя, стає тепло на душі.

У ваших текстах багато болю і відчаю. Звідки брати сили для боротьби?

Іван: Друже, я читаю твої пости у фейсбуці — наші тексти, в порівнянні, то радість і максимальне життєствердження. Я не вкладаю в тексти відчай, я описую ситуацію, іноді — занадто похмуро, але не безнадійно. В деяких з них є рецепт вирішення, в інших слухачі мають можливість зробити свої висновки. Сила є довкола нас. Ми існуємо не в сіро-чорному світі, присутні і яскраві кольори.

Дмитро:  Лірика – прерогатива Івана, я викажу свою думку. Майже у кожному тексті описується проблемна ситуація, і в той же час вказується шлях виходу з неї. Можливо завуальовано, проте цілі зробити його зрозумілим для всіх і кожного не було. Наші тексти – не інструкція і не заклик. Скоріше відображення навколишнього життя під призмою нашого сприйняття.

Ігор: В боротьбі зі своїми демонами слід спершу їх назвати і знати.

Ваше особисте відношення до війни і чи не занадто дорогий в нас сьогодні мир?

Іван: Ми вже заплатили зависоку ціну і продовжуємо це робити. Але альтернативи немає, домовлятись про мир ні з ким. Тотальний саппорт своїх військових — це і є вирішення питання. «Війна це щось дуже далеке, примарне й те, що зі мною ніколи не трапиться» — таке відношення вбиває.

«Я поза політикою, я простий громадянин, у мене є сім’я, ми всі брати, нам немає чого ділити» — це до першого обстрілу, перших «допросов на подвале». Тисячі наших співгромадян пройшли через це, це не вигадки, не кіно. Байдужість у даному випадку — вбиває.

Кілька років тому, я вперше в житті відвідав Ізраїль. Однією з вагомих причин було бажання зсередини подивитись на життя людей у  досить мілітаризованому суспільстві, де країна оточена потенційними ворогами. Цікавий і повчальний досвід для мене.

Дмитро: Ставлення до війни загалом негативне. Але необхідно через це пройти і перемогти. Жодних інших варіантів.

Борис: Все у світі має ціну… Мир в Україні — це віддані життя та покалічені долі людей, про які ми нічого не знаємо тут, в тилу. Для багатьох війна — це «палітікі нікак нє дагаваряцца», «МИШЄБРАТЬЯ» і повний треш в головах. А найстрашніше – цей треш ніяк не виводиться  з голови… Не так давно в моєму рідному Маріуполі допомагав у проведенні виставки, присвяченої 50-річчю прем’єри фільму Сергія Параджанова «Цвіт гранату», який зняв також «Тіні забутих предків». В наш час таких культурних  явищ не вистачає.

Чи не було бажання поїхати відіграти в прифронтовій зоні?

Іван: Було. Зупиняє дві речі. По-перше, ми граємо, м’яко кажучи, «неформатну» музику, і знайти слухача для такого виступу є проблемою. Друге і головне — на такий виступ потрібні кошти, а обираючи між таким концертом чи допомогою волонтерам я надаю перевагу другому варіанту.

Дмитро: Якщо буде запрошення, з задоволенням поїдемо. Та я думаю хлопцям на фронті і без нас вистачає жесті.

Борис: В принципі, можна відіграти концерт в Маріуполі.

У ваших соціальних мережах багато фото відкритого простору і природи. Що ви берете від неї і чому вона вас вчить?

Іван: Це натхнення, медитація, у цьому є сили для життя, творчості. Музика є у всьому, а в природі — її безліч. Відірвись від урбаністичного галасу, і зможеш чути її скрізь.

Дмитро: Ми і є природа. Людство – лише частина ландшафту. Дерева, більшість звірів існують в рази довше ніж людство в сучасному вигляді. Тож не розумно відмежовувати себе від навколишнього світу.

Борис: Природа — це  контрольований чимось хаос із життя і смерті,  і людство – це лише невеличка частинка. Треба це пам’ятати.

Ігор: Природа – безперечне мистецтво. Його не можна трактувати інакше. Природа абсолютна і довершена. Мовчазна і багатообразна. А фото – мить того самого натхнення, яке буде виражено у піснях. Це як lookbook: побачив нове фото кущів у горах, знай – Sectorial замислили новий трек.

Що ви не можете терпіти в людях і що цінуєте в них?

Іван: Багато що можу стерпіти, але не лицемірство. Ця риса здатна віддалити на недосяжну відстань. Ціную — щирість.

Дмитро: Ціную в першу чергу відданість принципам та щирість. Погано, коли слова розходяться з ділами, але ще гірше, коли вони розходяться з думками.

Борис: Поважаю людей, які в критичній ситуації своєю поведінкою і відношенням до неї лишаються справжніми, бо найчастіше такі обставини відкривають справжнє “я”  людини. Наче нормальна людина, а потрапляє в критичну ситуацію – і попливло гівно.

Музика може врятувати від безумства?

Іван: Музика є частиною безумства.

Дмитро: Музика в нашому варіанті і є безумством. Контрольованим.

Борис: Музика може підказати, як підняти безумство на новий рівень.

Фото: зі сторінки Sеctorial у Facebook

 

 

 

 

Розмовляв Саша Пролетарський

 

 

 

 

Джерело: Карабас

Advertisements

Залишити коментар

Filed under "2014-2020"

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s