Енн Епплбом, історик: Читачі на Заході прочитають мою книгу про Голод 1932-1933, і це допоможе їм краще зрозуміти нинішню ситуацію в Україні

24 серпня 2018 р.

«Мені завжди було важко зробити вибір між літературою та історією»

– Коли Ви вирішили стати журналісткою й історикинею?

– Я завжди хотіла бути письменницею і цікавилася історією. Проте коли мені було 9 років, я мріяла стати археологом. Я пам’ятаю, як моя тітка подарувала мені на день народження передплату на фаховий журнал для археологів, який я сумлінно намагалася читати. До того ж я вивчала історію в університеті, хоча в Єлі в мене була подвійна спеціалізація – література та історія з поглибленим вивченням російської мови. Мені завжди було важко зробити вибір між літературою та історією, можливо через те, що я захоплююся вмінням письменників втілити життя у слові.

– Творчість яких письменників Вам подобається?

– Один із письменників, якими я завжди захоплювалась – це В.С. Найпол, лауреат Нобелівської премії, перу якого належать і геніальні художні твори, і чудові журналістські статті. На жаль, цього місяця він помер. Найбільше в його творчості мене вражала надзвичайна чесність і відвертість автора як про самого себе, адже багато його книжок були автобіографічними, так і про своє оточення. Найпол народився в індіанській родині у Тринідаді, поїхав навчатися до Оксфорду і залишився в Британії. Суперточна докладність, з якою він вивчає людей довкола себе, або пише про тих, з ким він виріс, переносить читача зі сторінок книжки у вир подій, ти починаєш бачити світ очима Найпола, його уявою. Ще одна письменниця, художні твори і статті якої мені завжди подобалися – Джоан Дідіон. Знову ж таки, її доробок припав мені до душі надзвичайною уважністю в описі подій і людей – це копіткі спостереження, майстерно викладені на папері.

Насправді, мені подобається багато новелістів, тобто я віддаю перевагу художній літературі, я люблю читати твори авторів, що володіють словом і мають що сказати про життя. Коли читаєш роман “Анна Кареніна” Толстого, то легко уявляєш як саме сидить одяг на різних персонажах – настільки майстерним він був у передачі найменших дрібниць, не говорячи вже про особистості. Так само докладно зображував своїх героїв і героїнь Набоков.

Але любов до художніх творів не заважає мені цікавитися роботами з історії. Мої улюблені історики – це Річард Пайпс і Роберт Конквест, з якими я була знайома особисто. Я багато спілкувалася з Бобом [Конквестом] наприкінці його життя. Обидва вражали мене своїм вмінням писати не лише для академічної спільноти, але й для широкого загалу – саме це я завжди намагаюся робити у своїх книжках.

«Найбільше враження на мене справив крах Комунізму»

– Які історичні події справили на Вас найбільше враження?

– Найглибше мене вразив крах Комунізму – саме тоді я відчула у собі поклик до журналістики. Я почала писати про події 1989 року і про наступне перехідне десятиліття. Моя перша книжка [“Між Сходом і Заходом”, 1994] була саме про перехідний період у колишньому Радянському Союзі, головно в Україні. Це опис моєї подорожі з Калінінграда до Одеси у 1990 році. Мій шлях проходив через Литву, Західну Білорусь, Західну Україну і Молдову, але більшу частину поїздки я провела в Україні. Тоді цей регіон залишався майже невідомим [для західної аудиторії] і саме це мене в ньому дуже приваблювало.

Події 1989 року також вплинули на мене інтелектуально, тому що я побачила справжні зміни у суспільстві. Цей рік вплинув на мою кар’єру – мої статті про крах Комунізму і розпад Радянського Союзу зробили мене відомою. На додачу, цей рік визначив на мої подальші плани, бо відтоді я почала писати про країни колишнього Радянського Союзу.

– Які події протягом наступних тридцяти років у Східній Європі Ви б ніколи не передбачили у 1989 році?

– Напевно те, що до влади в Росії повернеться КДБ, а саме чоловіки, які на момент розпаду СРСР були ще молодими офіцерами. Ось це здивувало б мене найбільше. Такий розвиток подій є найважливішим кроком назад для цілого регіону.

У Польщі мене, напевно, здивував би факт, що значна частина польського суспільства обстоює ідеали демократії не настільки віддано, як мені здавалося тридцять років тому. Не стільки суспільство як таке, а інтелігенція, яку, прийнамні на позір, не обходять атаки на інститути демократії. Я знаю багато людей серед польських журналістів, політиків та інтелектуалів, яким байдуже щодо демократії, і вони навіть не усвідомлюють небезпеки такої позиції – ось що здивувало би мене і, скоріш за все, глибоко засмутило.

«Вперше в Україні з’явився активний середній клас, який підтримує інтелігенцію, і який обстоює ідеали демократії набагато дієвіше, ніж у середині 1990-тих»

А в Україні – все навпаки. У 1995 році розвиток подій у республіці не додавав багато оптимізму. Розуміння того, що потрібно для розбудови демократичної держави, не було настільки поширеним, як зараз. Вперше в Україні з’явився активний середній клас, який підтримує інтелігенцію, і який обстоює ідеали демократії набагато дієвіше, ніж у середині 1990-х. Саме тому я вважаю, що Україна обрала інший шлях розвитку, порівняно із тим, куди вона прямувала двадцять років тому.

Коли Ви вперше зацікавились Центральною і Східною Європою?

– Почасти після прочитання книжок, про які я вже згадувала. Ще підлітком я прочитала багато російської літератури. Російські класики вражали мене увагою до найменших дрібниць і блискучим володінням мовою.

Окрім того, моє навчання в університеті припадало на роки Холодної війни. Президентом був Рейган, а в центрі уваги всіх медіа – конфлікт із Радянським Союзом. Тому моя увага до регіону походить і з мого захоплення літературою, і з моєї зацікавленості політикою, зокрема бажання з’ясувати причини міжнародного конфлікту. Ким були люди по той бік Залізної завіси? Я хотіла дізнатися, що саме “там” відбувалося, краще зрозуміти політику моєї країни і так званого “ворога”.

До речі, ще студенткою я побувала в Ленінграді у 1985 році, і ця поїздка мене приголомшила. Адже Ленінград 1985 року видався мені цілковито іншою цивілізацією. Він насправді був дуже-дуже відмінним від того середовища в Америці, в якому я виросла. Для мене ця цивілізація стала загадкою: як так сталося, що все тут по-іншому? І з тих пір, тобто протягом останніх 30 років, я намагаюся це з’ясувати.

«Мої батьки мене ніколи ні від чого не відмовляли. І в цьому була їхня підтримка, за яку я їм щиро вдячна»

– Чи підтримали Ваші батьки таке зацікавлення історією і журналістикою?

– Так, мої батьки мене підтримали. Хоча декілька моїх рішень їх дещо спантеличили, чи, радше, здалися їм дуже непередбачуваними і дивакуватими. Наприклад, переїзд до Польщі. Я отримала ступінь бакалавра в Єльському університеті, потім навчалася в аспірантурі в Оксфорді на престижній стипендії Маршалла. Аж раптом я кидаю навчання у 1988 році і переїжджаю до Польщі в якості журналістки-фрілансерки. Мій вибір їх дуже здивував. Мої батьки вважали, що я отримаю диплом в Оксфорді, потім повернуся до Сполучених Штатів і буду викладати. А тут таке незрозуміле рішення. Вони підтримали мій вибір, але про всяк випадок спитали, чи я була впевнена у своїх діях.

Ще одне моє несподіване для них рішення – це переїзд до Польщі на постійне проживання. Але, заради справедливості, зараз я їх добре розумію, особливо коли в мене самої є діти. Я відчуваю, що для них це дуже нелегко, коли онуки живуть так далеко. Мій молодший син, який зараз сидить в іншому кутку кімнати, сміється. Йому сімнадцять. Але мої батьки мене ніколи ні від чого не відмовляли. І в цьому була їхня підтримка, за яку я їм щиро вдячна.

– Ваші батьки вплинули на Ваш вибір професії? 

– Принаймні відкрито – ні. Батьки ніколи не говорили мені, про що писати. Вони дали мені чудову освіту, я зростала у домі, повному книжок, де поважали гуманітарні науки. Мій батько – юрист, а мати – музейна кураторка. Вони обоє закінчили історичний факультет, але ніколи не займалися історією чи журналістикою. Після бакалаврату батько закінчив Школу права в Гарварді, а мати працювала в галереях і музеях. Вони багато читали і зробили все для того, щоб я займалася улюбленою справою.

«Я вважаю, що можна бути історикинею і журналісткою, і в тому немає протиріччя. Насправді, підходи історика й журналіста дуже схожі: вони пояснюють причини подій»

– Якби Ви не були історикинею і журналісткою, ким би Ви стали? І ким більше себе вважаєте – історикинею чи журналісткою?

– Я би стала археологом. Зараз я в Перу, бо мені змалечку кортіло сюди потрапити через мою зацікавлення археологією та загублениими містами інків [сміється].

Щодо другого питання, то насправді я і те, й інше – 50/50. Я вважаю, що можна бути історикинею і журналісткою, і в тому немає протиріччя. Насправді, підходи історика й журналіста дуже схожі: вони пояснюють причини подій. Журналістика, як чернетка, пояснює, що сталося вчора. А історики намагаються пояснити речі, які відбулися багато років тому. Звісно, не все так просто і підходи відрізняються, але по суті й історики, і журналісти, розслідують минуле, збирають докази, складають свої версії подій та пропонують власні інтерпретації. В журналістиці у вас здебільшого обмаль часу, і вам потрібно зробити все тут і зараз. В істориків часу трохи більше, але все одно не вистачає. Я вважаю, що мої історичні дослідження кращі за мою журналістику, глибші, ґрунтовніші і тому очевидно кращі. Але мені також подобається журналістика. Коли я довго не пишу статтей, то починаю за ними скучати.

«В усіх моїх книжках я намагаюся відповісти на питання “чому?”»

– Якою методологією Ви послуговуєтеся у своїх історичних дослідженнях?

– Я не думаю про себе як представницю якоїсь історичної школи. В усіх своїх книжках я намагаюся щось пояснити, подати інтелектуальний аргумент. Я відповідаю на наступні питання: що саме сталося та які наслідки мала ця подія? Наприклад, коли я розпочала досліджувати ГУЛАГ, я мала багато чого з’ясувати: пояснити чому Сталіну була потрібна ця система таборів, показати це в історичному контексті, а також продемонструвати вплив ГУЛАГу на людей на особистому рівні.

В усіх моїх книжках я намагаюся відповісти на питання “чому?” і як це вплинуло на людей за допомогою окремих прикладів. Я гадаю, цей підхід схожий на мікро-історію, але мене завжди цікавили історії людей в історичному контексті. Зрозуміло, що неможливо переповісти історії усіх “пересічних” людей і доступність окремих історій для дослідника є випадковою. Тому моя методологія – це скоріше експланаторна або пояснювальна історія, з елементами інтелектуальної історії та біографістики. У більшості моїх книг я наводжу короткі біографії, як наприклад, у “Залізній завісі”. Історії різних людей слугують найкращими ілюстраціями до конкретної політики.

«Під час написання книги про Голод 1932-1933 років найбільшим відкриттям особисто для мене стало розуміння самого механізму організації голоду»

– Коли Ви вперше дізналися про Голод в Україні 1932-1933 років? Що стало особисто для Вас найбільшим відкриттям під час написання Вашої останньої книги “Червоний голод”?

– Я не можу точно пригадати, коли я вперше довідалась про Голод. Мабуть у старших класах школи або вже в університеті. Напевно з книги Роберта Конквеста “Жнива скорботи”.

Щодо найбільшого відкриття під час написання книги про Голод 1932-1933 років, то це розуміння самого механізму. Я усвідомила, що Голод 1932-1933 років спричинила не колективізація. Голод реалізовувався руками бригад активістів, які ходили по хатах та забирали у людей усе продовольство. У багатьох західних підручниках з історії Радянського Союзу голод початку 1930-х років зазвичай подається як результат колективізації: ось зігнали селян у колгоспи, почався хаос, і цей безлад призвів до голоду. А сама організація голоду та його реалізація на рівні села бригадами активістів, які, окрім збіжжя, забирали все-все до останньої крихти, оминається. Я цього повністю не усвідомлювала, поки не почала дослідження. Особисто для мене це стало відкриттям, адже до того в мене не було чіткого розуміння механізму голоду, так само як його немає і в багатьох інших людей, які розглядають його як результат непродуманої сільськогосподарської політики. А все набагато простіше – голод був метою.

«Для мене писати про Голод 1932-1933 років було психологічно важчим, ніж про ГУЛАГ»

– Теми, які Ви обираєте для своїх книжок, є надзвичайно важкими. Як Ви cправляєтеся зі стресом (в одному з інтерв’ю Ви зауважили, що найболіснішим для Вас було дослідження теми материнства в ГУЛАГу)? Чи Ваш чоловік і сини критикують такий вибір тем?

– “Червоний Голод” став для мене найтяжчою книгою, без сумніву. Для мене писати про Голод 1932-1933 років було психологічно складніше, ніж про ГУЛАГ. Під час робити над “Червоним Голодом” я намагалася відволікатися на інші речі: статті для газет, дебати, участь у різних проектах. Якби я без спочинку писала про Голод, то збожеволіла б. А постійна задіяність в іншій інтелектуальній роботі мені дуже допомогала.

До речі, коли я працювала над моєю іншою книгою [“Залізна завіса: Приборкання Східної Європи, 1944-1956”, 2012], я разом із подругою написала книгу рецептів [“З польської заміської кухні: 90 рецептів надзвичайно ситних страв”, разом з Даніель Кріттенден, 2012]. Зараз я розумію, що це була божевільна ідея, але у такий спосіб я змогла відволіктися від сумних подій 1940-х років. Це виглядає сюрреалістично, але ось я працюю над якимось жахливими подробицями, а за хвилину ми йдемо на кухню готувати десерт. Інші інтелектуальні інтереси та хобі допомогають знімати стрес від нелегких історій.

Щодо мого чоловіка та синів і вибору непростих тем, то мій син відповідає, що вони не заперечують. Моя родина – польсько-американська, тобто історія цього регіону – це історія країни, в якій ми живемо. Мої батьки воліли б, наприклад, щоб ми переселилися до США, але щодо тематики моїх досліджень – жодних нарікань. Мій чоловік починав як журналіст, насправді він тоді писав про війну, тому від них я не чую ніяких заперечень, лише слова підтримки.

– Назвіть найбільші труднощі, з якими Ви стикаєтеся у своїх дослідженнях?

– Напевно, це закритість архівів. Я вважаю, що в архівах в Росії є багато цікавих, поки що недоступних для істориків матеріалів. Також важливим викликом для мене є обмежений час для проведення дослідження і гроші. Насправді, можна роками збирати матеріали для однієї книги, з головою зануритися у тему, вивчати і опрацьовувати зібране. Але на це може піти усе життя! Тому доводиться йти на компроміси, так само як це роблять й інші історики. Наприклад, щоб закінчити книжку, видати її та перейти до роботи над новою, я маю відмовити собі у додатковому дослідженні з даної теми, як би мені того не хотілося. Тому час і гроші завжди були обмеженнями для мене як історика.

«Коли ви працюєте над книгою, то потрібно чітко уявляти читацьку аудиторію, для якої ви пишете»

– Що потрібно для успіху історичної книги?

– Я переконана, що коли ви працюєте над книгою, то потрібно чітко уявляти читацьку аудиторію, для якої ви пишете. У моєму випадку – це люди, котрі очевидно цікавляться історією, минулим, і тому вони з більшою вірогідністю прочитають мою книгу. Але я пишу не для фахівців. І завжди запитую в себе: а чи буде зрозумілим це або інше поняття? Наприклад, не забути пояснити просто і доступно, що таке колективізація, а не вважати, що читачі все знають.

По-друге, наскільки це можливо, викладати Історію через невеликі історії. Не обов’язково через історії окремих людей, насправді, це можуть бути приклади інституцій або установ. Використати конкретні сюжети як показові, як ілюстрації загальної тенденції – це допомагає читачам краще зрозуміти ваші думки. Тобто ви не лише подаєте узагальнюючий наратив, але й зміцнюєте його конкретними цитатами й описами. У моїй останній книжці [“Червоний ГолодВійна Сталіна проти України,” 2017] це можна побачити у розділах про виживання та призвідників. Це також допомогає зрозуміти мотивацію людей, які брали участь в обшуках і конфіскаціях продовольства. Завдяки таким прикладам читачі не лише зрозуміють те, що відбувалося, а й замисляться над тим, про що ви пишете.

«Знайдіть теми, які є актуальними для читачів сьогодні»

Але, відверто кажучи, вибір теми також має значення. Знайдіть теми, які є актуальними для читачів сьогодні. Наприклад, я написала книжку про Голод 1932-1933 років, але для мене ця робота – це спроба пояснити Україну західній аудиторії. Наразі Україна відіграє дуже важливу політичну роль і я хочу, щоб люди на Заході зрозуміли, що саме сталося в Україні, чому сьогодні, в 2018 році все так, а не інакше. І хоча ця книга написана насамперед для читача на Заході, я сподіваюся, що її український переклад прочитають і в Україні.

Отже, актуальність теми є вагомою. І це те, що багато істориків не дуже люблять. У вступі до своїх книжок, а також у висновках, я завжди намагаюся прив’язати тему дослідження до сьогодення, показати актуальність. Я коротко пояснюю своє розуміння проблеми, щоб читачі могли зрозуміти, чому тема моєї книжки є наразі значущою, навіть якщо події мали місце достатньо давно. Деякі історики не люблять такі вступи, і вважають їх занадто політичними. Але мені видається, що читача треба зацікавити. Західний читач або читачка прочитають книгу про Голод 1932-1933 років в Україні, і це допоможе їм краще зрозуміти сьогоднішню ситуацію в цій країні. Ось чому актуальність книжки важлива.

Зараз я читаю книжку про динозаврів, яку мені порадили. Вона чудово написана і, як не дивно, від неї не можна відірватися. У цій книжці американського вченого про історію динозаврів розповідається про особливості розвитку окремих видів тварин, які пізніше вимерли. Він пояснює у вступі, чому це актуально сьогодні: як це пов’язано з глобальним потеплінням. Якщо цей палеонтолог написав захопливу книжку про динозаврів, то написати цікаво можна на будь-яку тему.

– Про що буде Ваша наступна книжка?

– У мене вже є ідея наступної книжки, але я ще не розпочала роботи, тому розповісти можу не багато. Зараз я роблю невелику перерву від книжок і слідкую за виром політичних новин – це і Трамп, і Путін, і події в Польщі та Україні – багато речей, про які варто писати статті. А моя наступна книга з історії буде про 1990-ті роки: про політичний, інтелектуальний і економічний перехідний період починаючи з 1989 року – тобто про те, що було після краху Комунізму. Я не хочу більше писати про Сталіна, робота над книгою про Голод 1932-1933 років в Україні вбила у мене будь-яке бажання продовжувати цю тему!

«Наслідуючи видатних істориків, ви поступово зрозумієте, що у вас є власний стиль і голос, і водночас набудете нових навичок і вміння писати»

– Яку додаткову пораду дасте молодим українським історикам?

– По-перше, і це я кажу всім, хто звертається до мене за порадою, і своїм синам зокрема, це знайти книжки або журналістські статті, які захоплюють. Визначте, що саме в цих текстах привертає вашу увагу, і спочатку спробуйте наслідувати (зрозуміло, що мова йде не про сліпе імітування). Уважно роздивіться, як це зробив би літературний критик: чому автор чи авторка написали саме так, і як саме вони це втілили на папері. Наприклад, чим саме вам подобаються твори Грушевського? Наслідуючи видатних істориків, ви поступово зрозумієте, що у вас є власний стиль і голос, і водночас набудете нових навичок і вміння писати. Саме так я розпочинала свою роботу – для мене взірцем були письменники й історики, про яких я згадала на початку розмови. Позаяк у кожного свої захоплення і вподобання, тому я не можу порадити якоїсь окремої книжки для наслідування. Але пошуки гідних прикладів – це вже непоганий початок.

– Дякую за розмову!

Розмовляла Дарія Маттінглі. У публікації використано світлини з архіву Анн Апплбом та відкритих джерел.

________________________________

 

 

Енн Епплбом – польсько-американська історикиня і журналістка, викладачка Інституту глобальних проблем в Лондонській школі економіки та колумністка в газеті “Washington Post”. Її книжку про Голодомор 1932-1933 років “Червоний голод. Війна Сталіна проти України” відзначено преміями Лайонела Гелбера та Даффа Купера. Інша книга Епплбом, “Історія ГУЛАГу”, отримала премії Пулітцера і Купера в 2004 році, а “Залізна завіса: Приборкання Східної Європи, 1944-1956” – медаль герцога Вестмінстерського за військову літературу та премію Канділла з історичної літератури. Епплбом мешкає у Великій Британії та Польщі.

 

 

 

 

 

 

 

 

Джерело: Україна модерна

Advertisements

Залишити коментар

Filed under "2014-2020", Голодомори України

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s