Сергій Згурець, військовий експерт: Є два способи боротися з Росією в Азовському морі (повна розмова)

р.

Військово-морські сили України перебувають у складній ситуації

Директор інформаційно-консалтингової компанії Defense Express, військовий експерт СЕРГІЙ ЗГУРЕЦЬ у першій частині інтерв’ю “Апострофу” розповів про потреби Військово-морських сил України, їхню готовність протидіяти загрозі від РФ на морі та про те, як зберегти професійні військові кадри в армії.

– На сьогодні головною нашою опорою є катери “Гюрза-М”, виготовлені в Києві. Ця техніка допоможе, якщо з’явиться серйозна загроза з боку Росії на морі?

– Військово-морські сили перебувають в найбільш складному стані порівняно з іншими родами й видами військ. Через анексію Криму й агресію Російської Федерації ми втратили основне ядро наших ВМС. Сьогодні ми вибираємо варіанти, які можемо забезпечити: створення броньованих артилерійських катерів “Гюрза-М”, десантних катерів типу “Кентавр”, які є в межах державного замовлення. Вони вирішують певні питання з точки зору заповнення потреби ВМС, але вони не спроможні вирішити ті завдання, які можуть виникати на морських напрямках.

Я не думаю, що у нас є можливість швидко побудувати новий потужний флот. Стратегія зараз полягатиме в тому, що ми отримаємо певну кількість кораблів від США. Йдеться про кораблі типу Island, які справді суттєво пришвидшить темпи посилення наших Військово-морських сил, але цього буде замало.

Коли ми говоримо про наявність морської загрози з боку Російської Федерації, то боюсь, що ми не повинні йти лінійним шляхом. Знищення морських цілей противника треба вирішувати насамперед наявністю протикорабельних комплексів, які можуть спокійно пересуватися по береговій лінії за рахунок єдиного радіолокаційного поля, яке контролює Чорне і Азовське моря. За умови наявності достатньої кількості мобільних протикорабельних комплексів можна абсолютно убезпечити наше узбережжя від наближення морських сил противника й повністю зірвати будь-які десантні операції. Це одна з версій, яку можна використати українською стороною для побудови асиметричної системи оборони.

Робота з захисту інтересів в Чорному і Азовському морях – надзвичайно складне питання, і, думаю, є багато питань до керівництва держави і Збройних сил. Що робити з ситуацією в цих акваторіях? Демонстративне блокування Росією портів, яке завдає економічної шкоди, – питання вже стратегічне. Думаю, з одного боку, треба вдаватися до дипломатичних і міжнародних засобів тиску на Росію, а, можливо, треба використовувати жорсткіші заходи в межах сил спеціальних операцій, аби відбити бажання росіян так діяти. Це достатньо ризиковано, і будь-які дії треба оцінювати через призму ефективності, вартості й подальших наслідків. Поки що відстоювати свої інтереси в Азовському і Чорному морях дійсно складно.

– А москітний флот – це реально?

– Питання москітного флоту поки що є загальною тезою. Можна і наявність сотні броньованих катерів типу “Гюрза-М” вважати москітним флотом, але на будь-яке військове угрупування на морі чи суходолі треба дивитися через призму того, чи спроможне воно виконати бойове завдання.

Якщо москітний флот із сотні кораблів і катерів “Гюрза” не може пережити чотирибальний шторм, то який сенс говорити про виконання бойових завдань? Слід розуміти, що є певні завдання: стримати появу російських сил на акваторії та унеможливити проведення десантної операції або застосування цими кораблями засобів враження по нашому узбережжю. Тоді виникає питання, яким чином оптимально це зробити? Ракетним озброєнням? Авіаційними засобами? Силами спеціальних операцій?

1 / 2
1 / 2
Річковий артилерійський катер ГЮРЗА-М

 

Боротися з росіянами у форматі симетричної протидії ми не можемо. Ми повинні використовувати варіанти від міжнародного тиску до асиметричних дій. Треба шукати такі болючі точки, які, можливо, знаходяться не в акваторіях Чорного й Азовського морів і примусять росіян поводитись по-іншому. Але поки що військово-морська складова не перебуває в динамічному розвитку.

– До речі, у нас вже багато років будують корвет “Володимир Великий”. Це питання фінансів чи політики?

– Фінансів й не тільки. У нас є багато програм, які потребують грошей й постійної уваги державного керівництва. Щойно вона зникає, то й фінансуються ці проекти значно менше. Питання корвета – одне зі складних дискусійних питань, де обидві сторони можуть навести багато аргументів, починаючи з “а навіщо нам корвет” і закінчуючи тим, що “нам потрібен москітний флот”. Поки що питання заморожене.

Щодо корвета ми перебуваємо на стадії, коли припинити його будівництво фактично означатиме заплатити закордонним компаніям стільки грошей, скільки нам потрібно на його добудову. У цьому сенсі ситуація є патовою.

Але є позитивні моменти: в межах реалізації проекту “Корвет” існують близько десятка робіт, які можуть бути використані для кораблів меншого класу, які нам надзвичайно потрібні. Йдеться зокрема про низку локаційних і акустичних станцій, систему протиповітряної оборони, яка створюється для корвета і може бути використана для сухопутних військ. Тобто є напрацювання, які в форматі модульного рішення можна застосувати як для ВМС, так і для інших видів збройних сил.

У такому разі корвет виглядає не просто великою бойовою одиницею, а рушійною силою для реалізації багатьох проектів із закордонними компаніями, які потрібні для посилення обороноздатності. Але знову ж виникає питання грошей – у нас не так багато ресурсів, щоб закуповувати оперативно-тактичні комплекси, створювати корвети, нові бойові літаки.

Ми перебуваємо в умовах, коли повинні пускати чітко визначені фінансові ресурси на ті проекти, які дозволять мінімізувати ризики військової агресії. Тож коли доводиться обирати між, скажімо, танком і ракетою, то ми розуміємо, що ракету ми зробимо швидше, вона коштує певних грошей, зате чітко виконає завдання – знищить певну кількість цілей. Танків у нас є багато, ми їх модернізуємо, і з цієї точки зору ми вирішуємо завдання оборони. Питання оптимального балансу – головна точка роздумів усіх гілок влади. Сподіваюся, що цю оптимальну точку знайдуть.

– До речі, ще у нас є такий крейсер “Україна”. Він по суті не потрібен, але ми його не продаємо. Виникає питання: чому?

– Тому що треба знайти покупців. Ситуація виглядає достатньо складно. Зараз цей крейсер перебуває на балансі Міністерства оборони, яке не сплачує кошти за його утримання. Його обслуговують за кошти Миколаївського суднобудівного заводу. Для нього це спричинило економічні проблеми.

Питання продажу крейсера – це, власне, питання пошуку покупця. Щоб його купили, треба виконати колосальний обсяг робіт, пов’язаних з процедурою відновлення всіх вузлів і агрегатів, які на ньому стоять. Потенційні замовники розуміють: якщо крейсер так довго стоїть на місці, то наскільки він взагалі живий?

Як не дивно, я знаю про переговори з однією країною, якій наші спецекспортери пропонують певні рішення, аби цей крейсер їй знадобився. Процес триває, сподіваюся, рішення знайдуть. Якщо ні – він може піти на металолом. У будь-якому разі, вічно тримати крейсер в такому стані просто неможливо – за цей час у світі вже все змінилося.

 Ракетний крейсер “Україна”

 

– Як вважаєте, сьогодні в разі агресії Росії наші війська здатні зупинити цю ворожу армію?

– Це питання досить складне, і відповідь “так” або “ні” може бути аргументовано цілим переліком чинників. На сьогодні армія дійсно насичена модернізованою і новою зброєю, має бойовий досвід. Тепер головне для військового і політичного керівництва держави – забезпечити, щоб люди, які мають бойовий досвід, залишалися у Збройних силах.

Тенденція, пов’язана із відтоком професійних офіцерів, якраз є ознакою того, що держава почала дещо ігнорувати вимоги людей у погонах. Гадаю, в умовах, коли загроза зовнішньої агресії зберігається, треба забезпечити їм пристойні умови служби і життя, бо саме від них, від їхнього духу залежить те, наскільки ефективно буде воювати армія на полі бою і наскільки ефективно буде використовуватись техніка. Ми розуміємо, що коли ти маєш сучасну техніку, але не спроможний і не готовий її правильно використовувати, бо тобі забракне духу, то це якраз зона відповідальності державного керівництва.

Людина у військовій формі не повинна почуватися забутою. Це якраз поки що може бути однією з ахіллесових п’ят українського війська. Будь-яке політичне керівництво на сьогодні має звернути на це увагу і реалізувати проекти, які можуть суттєво підняти бажання офіцерів служити в українському війську.

– На сьогодні це проблема, я так розумію?

– Є певна кількість офіцерів, яка вимірюється десятками тисяч, котрі готові розірвати контракти. Це відлуння того, що динаміка економічних змін в Україні наступна: навіть мінімальні зарплати, які раніше отримували контрактники, свого часу були достатньо високі порівняно із цивільним сегментом. Зараз цей сегмент обігнав військових і тоді виникає питання, що частина людей починає їхати просто в Європу, зважаючи на безвіз.

Питання захисту України покладається безпосередньо на людей, які вважають це своїм головним покликом. Якщо такі люди є, то держава має забезпечити їм умови.

Є ще одна дилема: якщо нам потрібен оборонний бюджет обсягом 120 мільярдів гривень, а ми маємо 86, то виникають складнощі. Якщо ми піднімемо зарплатню, тоді менше грошей ітиме на переозброєння військ. Теоретично ми проїдатимемо гроші за рахунок великої зарплатні. Якщо ж левова частка грошей витрачатиметься на утримання персоналу, то що буде з переозброєнням? Знову виникає питання пошуку балансу.

Питання війська – це питання духу, техніки і навичок. Якщо ми говоримо про якийсь один компонент і забуваємо про інші, то створюємо ризики. Може бути техніка, але не бути навичок її використання. Людина може вміти користуватися технікою, але не мати бойового духу. Є ті, хто має дух, і для них не важливо, якою технікою воювати. Тобто наявність духу може бути головною конкурентною перевагою будь-якої зброї. Тоді на перший план виходить спроможність людини виконувати завдання навіть без нічого.

– Чи українська крилата ракета “Нептун”, випробування якої відбулися нещодавно, має переваги порівняно із західними аналогами?

– Будь-яке озброєння важко порівнювати із закордонними аналогами, тому що ефективність будь-якого зразка зброї залежить від низки супутніх факторів: це технічні можливості, наявність такої техніки у Збройних силах та спроможність особового складу ефективно використовувати новий зразок. Ну і ще один пункт – це, власне, співвідношення ефективність-вартість. Коли ми збираємо докупи всі ці фактори, то отримуємо ситуацію, коли закордонні зразки, які виглядають більш технологічними, можуть виявитись абсолютно непридатними в українських реаліях.

Наприклад, коли ми говоримо про Javelin, то розуміємо: українські розробки на покоління старіші, але якщо брати до уваги спроможність особового складу забезпечити використання такої техніки, то таке враження, що українському солдату наша “Стугна” ближча й зрозуміліша у використанні, ніж американські Javelin.

Щодо порівняння “Нептуна” із закордонними крилатими ракетами. По-перше, для нас важлива не суттєва конкурентна перевага, а те, що ця ракета виготовляється з національних компонентів. Ми ні від кого не залежимо і при цьому створюємо зразок озброєння, який за своєю ефективністю в принципі дорівнює середньому рівню світових зразків. Тож ми отримуємо зразок техніки, який може знищувати цілі противника на відстані 300 км (а за бажання й більше), і усвідомлення того, що зробимо цю техніку за будь-яких експортних обмежень постачання тих чи інших комплектуючих. Крім того, ми дійсно спроможні навчити особовий склад ефективно використовувати цю зброю. Отож у будь-якому разі порівняння із тим чи іншим закордонним зразком лише за одним параметром кульгатиме.

Крилата ракета “Нептун” Фото: rnbo.gov.ua

Щодо Javelin: вони мали надійти на тестування до наших військових, яка зараз ситуація з ними?

– Питання Javelin вирішувало дві складові: політичну і практичну. З політичної точки зору вони є певним сигналом для низки європейських країн про те, що США підтримуватимуть Україну в постачанні високотехнологічних зразків. Якщо раніше це були радіостанції, системи артилерійської розвідки, то далі ми отримали Javelin, які поступово посилюють динаміку поглиблення військово-технічної співпраці й допомоги з боку Сполучених Штатів.

Практична складова полягає в тому, що Javelin забезпечують високу ймовірність ураження бронетехніки на полі бою з огляду на сучасну систему наведення. І перед тим, як отримати їх, частина українських військових пройшла навчання з американськими інструкторами, а потім цю техніку опанували на наших полігонах. Є визначені підрозділи, які користуватимуться Javelin в разі реальної небезпеки або застосування бронетехніки з боку Російської Федерації.

Найближчим часом відбудеться вручення українським підрозділам значної кількості протитанкових комплексів “Стугна”, тож насиченість протитанковими засобами українського виробництва суттєво зросте. Потенціал, який на сьогодні має КБ “Луч” – виготовлення керованих ракет для танків і протитанкових ракетних комплексів для сухопутних військ різної дальності, створення комплексу “Вільха” і крилатої ракети “Нептун” – якраз достатньо гарно демонструє потенціал нашої оборонної промисловості. Це показує, що люди, які відповідають за певні напрями роботи, дійсно вболівають за ту зону відповідальності, від якої залежить безпека України.

– Якою іще буде військова допомога Сполучених Штатів Україні?

– Американська допомога є суттєвою тому, що має як політичне підґрунтя, так і практичне. За період бойових дій на Сході України ми отримали дійсно потрібні речі, і я маю на увазі не лише медичні засоби.

Насамперед США забезпечили українську армію великою кількістю сучасних радіостанцій. Думаю, з точки зору ефективності застосування підрозділів надійний захищений зв’язок – це пріоритет. Якщо ти не можеш поставити командирам завдання за допомогою надійного захищеного зв’язку, якому протидіють російські засоби радіоелектронної боротьби, тоді сенс танка чи гармати просто нівелюється. Американська сторона поставила українській армії радіостанції типу Harris Falcon ІІ й Falcon ІІІ, при тому що Falcon ІІІ є навіть не у всіх підрозділах армії США. Загальна сума поставки радіостанцій складає близько 70 мільйонів доларів, й ці обсяги зростатимуть.

Це надзвичайно ефективні радіостанції, які спроможні працювати в умовах протидії російських РЕБ – задавити роботу Harris просто неможливо. Це означає, що наші сили спеціальних операцій, десантно-штурмові війська можуть виконувати свої завдання в достатньо комфортних з точки зору керування умовах.

Інший компонент, який стосується американської допомоги, – це радари контрбатарейної боротьби AN/TPQ-36 і AN/TPQ-49. Вони спроможні відстежувати стрільбу з мінометів чи артилерії, яка керується російськими найманцями, на відстанях 20 і 40 км відповідно й чітко визначати координати ворога. Знаючи їх, можна здійснювати контрбатарейну боротьбу й швидко знищувати ворога. Наявність цих радарів у штаті наших артилерійських бригад суттєво посилює їхню ефективність. Бойові дії зараз не такі жорсткі, як раніше, але ці радари працюють і забезпечують контроль над полем бою.

1 / 2
1 / 2
AN/TPQ-36 Фото: thalesraytheon.com

Безпілотники Raven також використовуються нашими підрозділами й дійсно допомагають контролювати поле бою. Думаю, це не єдині зразки техніки, на які ми можемо очікувати, і це гарний приклад того, що американська держава достатнього уважно спостерігає за тим, що відбувається в Україні.

– Повернімося до вітчизняного озброєння: нещодавно відбулися випробування танків Т-72АМТ, однією з головних особливостей яких в “Укроборонпромі” називають можливість ведення вогню керованими ракетами “Комбат”. Наскільки вони важливі для української армії?

– Війна на Сході України розвіяла сумніви про те, що час танків минув. Кожна війна демонструє: танк залишається унікальним засобом боротьби, який поєднує можливості захисту, вогню й мобільності. Поєднання цих якостей й залишається унікальним. Змінилася тактика – ми не використовували танки для танкових проривів, хоча не виключаю, що це знадобиться нам у майбутньому. Танки залишаються абсолютно необхідним засобом боротьби на полі бою.

У нас є дві танкових бригади, танкові батальйони в механізованих бригадах, корпус резерву, на оснащення якого сформовано ще одну танкову бригаду, тобто кількість бронетехніки важкого класу в Збройних силах суттєво зросла. Тепер у нас є певне різнобарв’я типажу танків: ми маємо основний танк української розробки Т-64, незначну кількість Т-84 і Т-72, які раніше, перед війною, були виведені зі складу. Але потреба наших Збройних сил у важкій техніці призвела до рішення повернути Т-72 до бойового складу.

Танки бувають різними. У нас підвищилися вимоги. Ми маємо значну кількість танків Т-72, які відрізняються від своїх наступників тим, що не мали динамічного захисту, не могли стріляти керованими ракетами, були оснащені приладами, які давали невисоку можливість для командира, механіка й навідника бачити цілі на полі бою. Тепер, маючи, з одного боку, потребу в танках, а з іншого – значно більші вимоги до зразків важкої бронетехніки, було ухвалено рішення провести модернізацію танків Т-72 до певного вигляду Т-72АМТ, випробування якого продемонстрували на полігоні.

Повторююсь – тривають визначальні відомчі випробування, які підтверджують ті характеристики, які військові хочуть отримати від цього зразка бронетехніки. Йдеться про значно покращений динамічний захист, вогневі можливості, обладнання новими приладами спостереження за полем бою (насамперед для нічного бою), покращення керованості за рахунок оснащення новими радіостанціями турецького виробництва Aselsan.

Ми бачили лише одну складову випробувань – стрільбу керованою ракетою. Насправді під час випробувань перевіряється ще багато показників, і, спілкуючись із учасниками, скажу, що є багато як позитивних моментів, так і того, що потребує доопрацювання. Після випробувань складуть перелік того, що має зробити завод. Далі виготовлять дослідну партію, яку експлуатуватимуть у військах. А вже після цього робитимуть висновки про подальше удосконалення цієї конструкції.

Цікавий момент: на випробуваннях, де була стрільба керованою ракетою і де я був присутній, була велика польська делегація. Вони спостерігали за цією версією модернізації танку. Виявляється, сьогодні у Польщі теж повертають танк Т-72 до бойового складу.

Вони формують бригаду територіальної оборони, яка оснащується Т-72, і кращі українські рішення можуть бути цікаві польській стороні. Вони можуть стати основою для спільного проекту модернізації безпосередньо і польських танків з використанням окремих рішень, які реалізовані в Україні. Насамперед це стосується нової динамічної системи захисту, яку встановлять на українські танки і яку замовляє польська сторона. Може йтися про використання для польських танків української ракети “Комбат” або вбудованої допоміжної силової установки – енергоагрегату, що кріпиться на надгусеничний полиці. Тобто є рішення, які дійсно зацікавили поляків. Тож, думаю, цей танк має можливості, аби ще тривалий час бути в бойових порядках української армії, а можливо, і не лише української.

Сергій Згурець в студії Апостроф TV Фото: Дарія Давиденко / Апостроф

– Багато продемонстрованої на військовому параді техніки йтиме на експорт. Чи забезпечує держава фінансову можливість брати на озброєння українського війська те, що виготовляється для Заходу?

– Насправді ситуація з експортом на прикладі цього параду виглядає не зовсім так. Там ми побачили зразки, які, по-перше, уже використовуються Збройними силами, проходять етап державних або заводських випробувань за тими вимогами, які розробило Міноборони. Ця техніка потрібна насамперед для нього. Йдеться про комплекси “Вільха”, “Зоопарк-3”, “Оболонь”, “Положення-2”, безпілотні комплекси, модернізовані танки й БТРи. У межах державного оборонного замовлення ці зразки фінансуються насамперед з точки зору потреб ЗСУ.

Лише один зразок техніки, багатофункціональний оперативно-тактичний комплекс, який розробляється для іноземного замовника, представлений у вигляді макету самохідної пускової установки. І це єдиний зразок техніки, який поки що робиться за гроші іноземного замовника. Потім це дозволить суттєво прискорити його появу в ЗСУ. На гроші закордонного замовника ми профінансуємо левову частину потреб, а потім, порахувавши додаткові напрацювання, які суттєво посилюють можливості цього комплексу порівняно з тим зразком, який готується на експорт, протягом короткого проміжку часу проведемо державні випробування за своїми вимогами й будемо виготовляти його для себе.

Єдина проблема завжди однакова для всіх – гроші. Є багато досить затратних зразків техніки, і треба чітко розуміти рівновагу між ефективністю і вартістю: щоб не надірватися, а замовити саме ті зразки і в тій кількості, які дійсно дозволять забезпечити оптимальний баланс сил на полі бою.

– Яка ситуація зараз з боєприпасами, якщо порівнювати з початком бойових дій? Чи існує дефіцит у чомусь?

– На початок війни на території ЗСУ зберігалося багато боєприпасів різних калібрів, які ми повинні були утилізувати в межах державних програм. З огляду на те, що вони тривалий час лежали на складах, термін їхнього використання вичерпався. Зазвичай їм відводиться до 15 років, а всі наші боєприпаси, які були на складах, уже мали вік понад 25-26 років.

В Україні за двома виключеннями не виготовляли боєприпаси. У нас був донецький завод “Точмаш”, який виготовляв корпуси для снарядів і забезпечував наповнення цих боєприпасів гексогеном чи іншою вибуховою речовиною. Сьогодні це підприємство не працює. Ще був Луганський патронний завод, який забезпечував виготовлення стрілецьких боєприпасів класу “спорт-полювання”, які йшли на експорт насамперед до Сполучених Штатів. Але запаси стрілецьких, артилерійських та боєприпасів до РСЗО були достатньо великі. Тому якраз в перші роки війни вони використовувалися достатнього активно.

Але на сьогодні ситуація дещо інша: нам потрібні сучасні боєприпаси, які відповідають умовам нової війни – менше, але точніше. З іншого боку, є певні калібри, де ми гарантовано маємо виготовляти власні засоби боєприпасної галузі. Це, насамперед, великі калібри, зокрема 152 мм, які потрібні, зокрема, для систем типу “Гіацинт”. Зусилля підприємства “Артем”, яке входить до складу “Укроборонпрому”, продемонстрували, що ми справді маємо можливість до створення таких зразків. За рахунок того що ми закупили закордонне устаткування, на якому ми виготовляємо ці знаряди.

Проте боєприпас – це не лише снаряд, а ще й гільза, підривач, ініціюючи засоби, порохи. І тепер стало зрозуміло, що розвиток боєприпасної галузі – це справа не лише, скажімо, “Укроборонпрому”, а державна, бо потребує підняття хімічної промисловості та металургії. Адже треба мати якісну латунь, порохи, а для цього потрібні якісні азотна або сірчана кислоти тощо. Сьогодні це реалізується в межах програми розвитку боєприпасної галузі. У нас є підприємства, які мають достатній потенціал, де збережено наукову й промислову базу, наприклад, “Імпульс”.

Тож цей напрям роботи набуває актуальності, але грошей на це потрібно багато. Якраз тому, знову ж таки, розставляються пріоритети: обирають найефективніше. Нам потрібні великі калібри – робимо їх, а паралельно забезпечуємо питання щодо порохів і гільз, збору цих боєприпасів спочатку на складах, а далі йде виробництво боєприпасів нового типу.

До речі, з боєприпасами відбуватиметься цікава метаморфоза: якщо раніше ми йшли за радянською схемою, коли снаряд і гільза є унітарним боєприпасом, тепер ми йдемо за схемою НАТО. Умовно кажучи, ми виготовлятимемо снаряд, а заряд, тобто порохи, будуть у форматі модульних блоків. Відтак, за рахунок декількох таких порохових модулів ми зможемо забезпечити ту чи іншу потужність для пострілу, як це роблять в сучасних артсистемах. Прикладом цієї нової тенденції буде гаубиця “Богдана”, яка матиме абсолютно інші принципи формування пострілу: снаряд і безпосередньо модульні блоки для заряду.

Розвиток боєприпасної галузі пов’язаний із новими тенденціями на світовому ринку й пошуком нових матеріалів і технологій для того, щоб ці боєприпаси були дійсно сучасними та ефективними. Української армії вони будуть потрібні завжди – війна, навчання, полігони. Тож попит на цей продукт буде.

– У липні відбувся саміт НАТО, є низка вимог до України. Які з них в плані озброєння ми можемо виконати і чого буде важко досягнути?

– Зі словами “стандарти НАТО” треба бути обережними, щоб не перетворити цю тезу на певний мем. Адже існують адміністративні стандарти, ті, що стосуються певних процедур, військової техніки тощо. За смисловими блоками “стандарти НАТО” ховаються абсолютно різні за затратами часу й зусиль напрямки діяльності.

Якщо ми говоримо про стандарти НАТО для бойової підготовки військ, то в нас є певна кількість підрозділів, є офіцери, які ці процедури опанували. Ми спокійно й ефективно взаємодіємо з підрозділами країн альянсу. Навіть планування розвитку Збройних сил теж відбувається за процедурами НАТО. Крім того, структура Генерального штабу змінюється на формат модульного принципу, який відповідає структурі всіх натовських країн: кожен структурний підрозділ Генштабу виконує завдання, схожі до тих, які виконує такий же підрозділ держави-члена НАТО.

Сергій Згурець в студії Апостроф TV Фото: Дарія Давиденко / Апостроф

Коли ми говоримо про стандарти альянсу щодо виготовлення військової техніки, ситуація є дещо складнішою, тому що, з одного боку, це, скоріше, наше прагнення чітко розуміти, куди рухаються провідні країни світу, об’єднанні в НАТО. Існує, зокрема, директорат заступників міністрів оборони із озброєння, які в межах спільних проектів визначають напрямки розвитку тих чи інших зразків озброєння, створюючи спільні робочі групи, висувають вимоги й формують розуміння того, як буде розвиватися той чи інший вид озброєнь. Українські офіцери беруть участь у цих засіданнях, тож вони розуміють, куди рухаються ті чи інші зразки техніки, якими є потреби підрозділів, вносять свої пропозиції, які навіть враховуються. Тобто цей ідеологічний обмін триває.

Але є цікава для мене складова, пов’язана зі стандартами НАТО, тому що є недоступні для нас стандарти. Є норми, які визначають вимоги до розвитку безпілотних комплексів, зокрема це закріплено в певних “станагах”, які визначають системи управління обміну даними (STANAG, Standardization Agreement – Угода зі стандартизації, міжнародний договір, який регламентує загальні правила, визначає спільний порядок дій, закріплює єдину термінологію і встановлює умови уніфікації технічних процесів, а також озброєння та військової техніки, іншої матеріальної частини збройних сил НАТО та країн-партнерів, – Апостроф).

Ці “станаги” ґрунтуються на розумінні того, в який бік розвиватиметься безпілотна тематика і як саме потім забезпечувати оптимальну взаємодію з безпілотними комплексами інших країн. Так от, ситуація часом парадоксальна: ми намагаємося створювати безпілотні комплекси (й робимо це), наші військові хочуть, щоб все відбувалося за стандартами НАТО з урахуванням певних “станагів”, але ми не маємо доступу до певних стандартів і не можемо чітко розуміти, чи дійсно будемо сумісними за п’ять років з БПЛА, які розробляються за певними “станагами” в країнах альянсу.

Тож питання стандартів НАТО багатогранне, і в кожному вимірі має як позитивні, так і негативні моменти. Але слід зробити головний висновок: ми розуміємо ключовий тренд – стандарти альянсу забезпечують оптимізацію бойових, адміністративних і технічних процедур. І українська сторона не може її ігнорувати – ти можеш придумувати власні правила, але сам за ними гратимеш. Якщо ж враховуєш процедурні рішення, визнані країнами НАТО, завтра тобі буде простіше з ними і воювати, і працювати. Цей шлях обрано, питання в тому, як швидко ми ним будемо рухатися. Це залежить безпосередньо від на самих.

– Тобто прогнози щодо того, коли нас запросять до альянсу, поки що робити зарано?

– Стандарти НАТО важливі, але коли перші країни Східної Європи запрошували до альянсу, ніхто не питав, наскільки їхні збройні сили відповідають цим стандартам. Це було політичне рішення, яке враховувало набагато більше чинників. Зі стандартами можна гратися безкінечно, але в будь-якому разі ми їх визнаємо, враховуємо і рухаємося до них.

Але просування в бік НАТО – це ширше політичне питання, яке враховує і українська сторона, і країни альянсу. Можливо, нас запросять туди тоді, коли участь там вже буде непотрібна, коли ми розумітимемо, що наша спроможність забезпечити власну безпеку є цілком достатньою. Але з точки зору спільності європейських цінностей для нас це важливо. Російська агресія якраз і продемонструвала, що існують загрози, коли участь у альянсі може бути суттєвим стримуючим чинником від агресивних дій.

– Щодо елементної бази нашого озброєння: певні види озброєнь у нас не випускаються, ми їх закуповуємо, але, щоб не залежати від зовнішніх факторів, нам потрібне власне виробництво. Чи реально вирішити це питання?

– Тут треба балансувати між бажаннями й можливостями. Історія про те, що ми маємо все робити власними силами, дійсно гарна. Але коли ми візьмемо весь спектр військової продукції, а потім покладемо на фінансові можливості держави, то зрозуміємо, що повинні вибирати ті речі, які нам дійсно необхідні для отримання реального ефекту.

Правильне використання коштів і пошук пріоритетів залишаються важливим завданням для політичного й військового керівництва держави. Якраз тому й відбуваються постійні дискусії про те, як правильно використовувати кошти. Мені здається, що Міністерству оборони, Генеральному штабу і РНБО вдається якимось чином балансувати. Цикли, коли щоквартально вносяться зміни в державне оборонне замовлення, справді мають раціональну основу. Якщо певні підприємства отримали гроші й не спромоглися забезпечити виготовлення продукції за час, передбачений угодами, то ці гроші перекидають на ті напрямки, де вже є певний результат.

Правильне переливання ресурсів, стимулювання тих проектів, які дають результат, дійсно потрібний Збройним силам України, це оптимальна схема роботи в умовах, коли коштів на все не вистачає.

Сергій Згурець в студії Апостроф TV Фото: Дарія Давиденко / Апостроф

– Якщо говорити про елементну базу, то які напрямки розвиваються чи будуть розвиватися найближчим часом?

– Коли ми говоримо про елементну базу, то є сенс поговорити й про інші речі. Будь-яка ідея стає конкретним зразком техніки чи зброї, коли, з одного боку, є все необхідне для її виготовлення, а з іншого – є люди, які спроможні забезпечити серійне виготовлення цього зразка. Так-от на сьогодні треба починати з ключового моменту – з людей. Багато спеціальностей в оборонній промисловості в нас просто вимито: бракує зварювальників, інженерів, технологів, тобто тих, хто зможе покласти на цикл виготовлення те, що придумав генеральний конструктор. Ці непомітні складові насправді є тими коліщатками, які перетворюють ідею на зразок.

Тож коли ми говоримо про створення нових зразків зброї, то паралельно маємо попіклуватись про те, щоб із такою ж помпою оголосити про новий цикл підготовки металургів і зварювальників, які будуть працювати над нашими корпусами, а не виїжджати до Польщі; створити технікум, який готуватиме технологів, які будуть потрібні державі й матимуть пристойні умови для життя. Якщо ми не будемо цим займатися, то всі гарні макети техніки, створені в одному зразку, на жаль, можуть і не дійти до серії. І станеться це якраз тому, що в нас не буде людей, які будуть із наснагою ставитись до своєї праці, коли держава ігноруватиме це завдання.

– Хто за це відповідає і що потрібно для вирішення проблеми?

– Коли ми говоримо про оборонну промисловість, то треба пам’ятати, що вона в нас і державна, і приватна. Коли ми говоримо про покращення, то відразу згадуємо про державні важелі впливу на ситуацію. Але вони не працюють для приватних компаній, бо там хочуть мати прогнозоване завантаження роботою, відтак на сьогодні єдиним важелем впливу на ситуацію може бути ритмічне фінансування оборонного замовлення й прозорі процедури боротьби за ті чи інші оборонні контракти. Це може стимулювати директорів підприємств вкладати гроші в персонал. Але ці проекти в нас тривають три-п’ять років, а підготовка гарного інженера або зварювальника може зайняти значно більше часу.

Коли ж ми говоримо про складніші професії, наприклад, генерального конструктора, то зараз ми в країні маємо з десяток людей, розум яких забезпечує парадні демонстрації. Якби у нас не було людей, які в таких умовах втілили ці проекти, то, насправді, не було б і тих нових зразків. А звідки беруться генеральні конструктори? Яка у нас система виховання й навчання молодих людей, щоб із того, хто користується планшетом чи смартфоном, виховати конструктора, який створить новий зразок української техніки? Де це можна опанувати?

Спроби, пов’язані зі створенням інвестиційних фондів, спеціальних лабораторій, піднялися років зо два тому, а потім почали втрачати енергію, яка була на початку війни. Думаю, нам все одно доведеться до цього повернутися, бо конкурентність держави забезпечують насамперед люди і їхній розум. Треба стимулювати людей продукувати енергію, яка вкладається в продукти. Якщо цього не буде, то ми не матимемо й зразків озброєнь, бо вони не беруться нізвідки, а виникають з амбіцій людей, які хочуть це робити для власної держави. Якщо цих амбіцій не буде, якщо їх не стимулювати, то ми насправді не матимемо ні оборонно-промислового комплексу, ні армії, ні зброї.

– Але тих молодих людей, як ви кажете, треба заохочувати. Як це робити?

– У цьому сенсі й військові паради відіграють спонукальну роль. Для мене, як людини, котра цікавиться військовою технікою, цікаво підійти до кожного зразка. Ба більше – я маю унікальну можливість тісно спілкуватися з людьми, які цю техніку розробляли й створювали, я розумію, що ними рухало, коли вони створювали цю техніку.

Сергій Згурець в студії Апостроф TV Фото: Дарія Давиденко / Апостроф

– Є чутки про військові підприємства на заході країни, куди партнери готові вкладати кошти. Наскільки це взагалі реально?

– Створення спільних оборонних підприємств – це один з шляхів пришвидшення трансформації нашої оборонної промисловості. Нове керівництво “Укроборонпрому” докладає суттєвих зусиль, аби створити умови для роботи з закордонними компаніями. Прихід закордонних компаній – правильне рішення за умови, що ми зможемо створити систему, яка забезпечить збереження наших національних інтересів.

Проблема в тому, що сьогодні законодавство не дає можливості створювати спільні підприємства в оборонній галузі – держава хоче контролювати понад 50% такої компанії. За таких умов жодний закордонний інвестор не буде вкладати гроші в галузь, яку держава абсолютно контролює. Якщо я створюю з вами виробництво патронів, при цьому вкладаю від 10 до 20 мільйонів доларів і маю 49% акцій, а ви – 51%, то ви просто можете тупо користуватися моїми фінансами, не даючи мені можливості експортувати продукцію, яку я виробляю. Інвестори чітко прораховують такі обмеження. І, думаю, доки ми не знімемо перешкоди в роботі зі створення спільних підприємств, всі розмови про них залишатимуться просто розмовами.

– А у керівництва держави є розуміння, що це треба змінювати?

– Я знаю декілька законопроектів, які розроблені фахівцями “Укроборонпрому” для того, щоб внести зміни в чинне законодавство й створити умови для відкриття цього шляху. Поки що певні преференції є для авіабудівної галузі, але, думаю, цього замало. Оборонна сфера є таким же ринком, як і будь-яка інша.

Чому тут можуть бути спільні підприємства з вирощування рапсу, а зі створення сучасних засобів радіоелектронної боротьби – ні? Ми можемо використати там наших людей, конструкторські рішення, а інша сторона, наприклад, забезпечує елементну базу для створення дійсно конкурентних зразків. Це питання вже назріло й перезріло. Усі фахівці й посадові особи знають про цю проблему і, гадаю, комусь треба виступити останньою краплею, яка зрушить цю лавину змін в правильному напрямку.

– Це залежить, як я розумію, від політичної волі президента?

– Це залежить від політичної волі груп у Верховній Раді. Наш парламент абсолютно неоднорідний, і функції парламентарів в цьому сенсі мені зрозуміти важко. Я розумію, що вони – заручники своїх груп. Питання обороноздатності для них часом залишається піаром, а кардинальні глибинні зміни – поза увагою. Боюся, з огляду на президентські й парламентські вибори, істерії навколо оборонки буде багато, а практичних ґрунтовних рішень, на жаль, буде менше. Тож я просто плекаю надію, що після параду всі проекти, які ми побачимо, матимуть достатньо фінансування, аби бути завершеними й не потрапити під коліщата наших політичних розбірок, декларацій та інших різновекторних рухів.

– Такі загрози існують?

– Розробка довгострокових військових проектів залежить від стабільних фінансових показників і незмінного ставлення політичної влади до тих чи інших проектів. Якщо ми сьогодні розуміємо, що посадові особи високого рівня підтримують ракетні проекти, то за рахунок цього ці проекти й розвиваються. Але де гарантії, що зі зміною прізвищ не зміняться їхні вподобання? Якщо так станеться, то це створить загрозу для тих чи інших напрямків оборонної промисловості, незважаючи на те, що в нас є державна програма й таке інше.

Питання чітко збалансованого поєднання інтересів всіх гілок влади є надзвичайно важливим. Ми говорили про парламент, про виконавчу гілку влади, але це велика відповідальність також медіа й експертів. Журналісти не мають підпадати під істерію, а експерти повинні спиратися на перевірені факти. Ми звикли ділити все на “зраду” і “перемогу”, але ж процеси, пов’язані з трансформацією оборони, набагато складніші.

Сергій Згурець в студії Апостроф TV Фото: Дарія Давиденко / Апостроф

– І питання військової медицини: у нас винайшли магнітні інструменти, які дозволяють діставати кулі набагато ефективніше і якісніше, ніж при звичайних операціях. Коли їх можуть почати застосовувати для потреби українських військових на Донбасі?

– Ці набори хірургічних інструментів розроблені українськими медиками і приватними підприємцями, їх закуповують для ЗСУ і вони є в різних видах комплектів. Це один із позитивних прикладів запровадження інноваційних рішень для типових завдань, які раніше вирішувалися зі значно меншою ефективністю. Наявність магнітного інструменту дозволяє швидше витягнути уламки з тіла бійця, це відбувається з меншим завданням шкоди для тканин, а загоювання тканини відбувається десь на третину швидше. Це так само ознака того, що технологічний рівень і розумові здібності наших людей дозволяють демонструвати яскраві технологічні рішення.

 

 

 

Advertisements

Залишити коментар

Filed under "2014-2020"

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s