Василь Богдан, генерал: Путін може піти на поступки щодо України, якщо втрутяться два гравця

р.

Експерт з питань безпеки, ветеран зовнішньої розвідки, генерал-лейтенант ВАСИЛЬ БОГДАН в інтерв’ю “Апострофу” розповів, чому Кремль саме зараз починає активно протидіяти Україні, які є перспективи врегулювання конфлікту на Донбасі та яка ще одна країна веде приховану окупацію території України.

Бойовики не перший тиждень стягують техніку до лінії розмежування, а росіяни – до кордону. Чи варто, на вашу думку, очікувати ескалації?

– Треба виходити з того, яка нині складається геополітична ситуація з огляду на певні нюанси діяльності як президента Трампа, так і реакції на неї російського очільника, узурпатора Путіна. Він захоче використати певні нюанси у внутрішній політиці США та зовнішньополітичних ініціативах Білого дому (надто у торгово-економічній і безпековій сферах) у власних інтересах, аби продемонструвати світу, що Кремлю вдається прорвати ізоляцію, яка існувала й існує. З іншого боку Москва захоче використати цей, на її погляд, сумнівний елемент ситуації, щоб і надалі вирішувати проблеми в контексті стратегії ланцюгової агресії, яку путінський режим використовує вже понад десятиліття. Тож акції, які зараз планує Кремль на Сході України, пов’язані із цими нюансами геополітики і з тим, що відбувається і відбуватиметься в нашій країні.

– Що саме ви маєте на увазі?

– Ми зараз напередодні святкування незалежності, очікуємо отримання томосу, і це, безумовно, турбує Кремль. Ми перебуваємо в ситуації, коли наш північній сусід відчуває серйозний дискомфорт через санкції та зубожіння російського суспільства, яке потроху починає сприймати ситуацію не через телевізор, а через холодильник. Російський уряд вимушений іти на підвищення пенсійного віку та інші засоби економії. Аналітична група Stratfor вважає, що Росію очікує тривалий період стагнації. Звісно, все це не на користь режиму Путіна, тож він намагається якимось чином прорвати ізоляцію й застосувати всі засоби, щоб дотиснути свою стратегію, особливо в контексті України. Він прекрасно усвідомлює її значення.

Існує також фактор отримання автокефалії помісної православної церкви. За свідченнями фахівців, це питання практично вирішене. 10 вересня у Константинополі відбудеться Всеправославний собор, на якому, сподіваємося, оформлять рішення про надання Україні томосу.

 

 

– Що це означатиме для України?

– Ми нарешті позбудемося духовного рабства. Ми ж розуміємо, що релігія – це та ж сама ідеологія, промивання мізків, вплив на своїх вірних, формування відповідної позиції й таке інше. Зрозуміло, що Кремль та й патріарх Кирило стурбовані тим, що втрачають Україну. Вона ніколи не була екуменічною територією Московського патріархату, про це нещодавно заявив і Вселенський Патріарх Варфоломій. Тому цей, на мій погляд, потужний фактор впливу на Україну, спосіб дестабілізації обстановки й створення тут такої інформаційної ситуації, яка була би вигідна Росії, поступово зникне.

Ця ситуація – такий потужний масштабний опір з боку Росії, Московського патріархату й нашої п’ятої колони та емісарів “русского мира”, які залякують Україну релігійною війною та міжконфесійними проблемами. Я переконаний, що нічого подібного не станеться – це просто спроба шантажу та впливу, аби зберегти той стан справ, який тривав останні три сотні років.

Василь Богдан в студії Апостроф TV Фото: Дарія Давиденко / Апостроф

Кремль намагається всіляко створювати умови, які могли б сприяти вирішенню проблеми війни на Сході України таким чином, який би їх влаштував. Москва відмовилась від зустрічі глав держав у “нормандському форматі”, мотивуючи це відсутністю підстав для такого рандеву, і продовжує наполягати на так званій формулі Штайнмайєра. План колишнього міністра закордонних справ Німеччини, а нині – президента, передбачає реалізацію спочатку політичних домовленостей, а потім, можливо, і якихось безпекових. Це абсолютно неприйнятно, до честі української влади, Київ на це не пішов, і як показує час, правильно зробив.

– Якими можуть бути подальші дії Кремля?

– Кроки Кремля, які свідчать, що вони не збираються виконувати взяті на себе зобов’язання по мінському пулу домовленостей, і спроби якимось чином використати певні нюанси зовнішньополітичної діяльності США та ЄС дають Москві підстави кошмарити Україну. Тобто створювати певні загрози на її території, особливо на східному фронті. Для цього там відбувається і певна концентрація військового контингенту, техніки та провокації різного рівня.

Ці акції потрібні для того, щоб мілітарно тиснути на Україну й створювати враження, що Росія готова розпочати широкомасштабну військову операцію. Мовляв, якщо ви не підете нам на поступки, то ми здійснимо цю акцію. Звідси й коментар секретаря Радбезу про те, що такий сценарій не виключений, особливо напередодні Дня незалежності. Такі наміри у Російської Федерації є, але ми повинні пам’ятати, що українські Збройні сили вже не ті, що були в 2014-му. По-перше, вони мають хороший досвід, по-друге, в них є сучасна військова техніка. А з огляду на проблеми, які виникають в Азовському морі, зміцнюється також українське азовське узбережжя.

Ми також повинні розуміти: якими б не були проблеми трансатлантичного партнерства, які кульбіти не викидав би президент Трамп, у США дуже потужна система стримувань і противаг. Конгрес зараз відіграє там основну роль з огляду на подеколи не надто адекватні дії їхнього президента. Конгрес ухвалює необхідне для подальшого захисту США та їхніх партнерів законодавство, тож він фактично став на позиції збереження трансатлантичного партнерства. Незважаючи на заяви Трампа про можливу дружбу з Росією, і Пентагон, і Держдеп, і НАТО чітко визначили, що основною загрозою для західних демократій є дії російського режиму, який свідомо випав із міжнародного права й руйнує як глобальну безпеку, так і світовий порядок.

Я переконаний, що дрібні провокації будуть і на фронті, і в тилу. Яким би не був наш контррозвідувальний режим, але специфіка тривалого співіснування з Росією в минулому, нюанси з режимом перетину кордону й існування п’ятої колони дають підстави говорити про наявність розгалуженої агентурної мережі спецслужб Росії. Тактика підриву українського тилу залишається актуальною для Кремля і його спецслужб. Тож вітчизняний сектор оборони має й надалі вживати заходів, які би убезпечили всіх нас від можливих неприємних несподіванок. Ризики ескалації є, але повномасштабно реалізувати задумане Путін за нинішніх умов не наважиться.

Василь Богдан в студії Апостроф TV Фото: Дарія Давиденко / Апостроф

– Щодо дій Росії у Азовському морі, давайте поглянемо на те, що відбувається з іншого боку: що таке Азовське море зі стратегічної точки зору?

– Азово-Чорноморський басейн має суттєве стратегічне значення як для безпеки України, так і всього чорноморського регіону. Те, що на якомусь етапі Захід дозволив Росії посилити перевагу там, і призвело до тієї ситуації, яку ми зараз маємо. Загроза є для всього південно-східного флангу НАТО. Чорноморський флот вільно почувається в Чорному морі, Крим мілітаризується й перетворюється на військово-морську базу. Є всі підстави говорити про те, що в Севастополі Чорноморський флот вже має ядерну зброю. Про це не раз говорили, підозрювали, але знаючи російську політику, ми можемо не сумніватися, що це вже реалізовано. Флот посилюється новими кораблями, завозяться комплекси С-400.

За підсумками навчань Sea Breeze можна зробити висновок, що нині є наміри відновити стратегічний паритет у чорноморському регіоні, зокрема на Чорному морі, й не дати Росії розвинути переваги в Азовському морі, попри формування там флотилії.

Зважаючи на висловлювання високих очільників командування НАТО й флоту, який був присутній під час навчань, можна сказати, що вони чітко усвідомлюють загрози як для Чорного, так і для Азовського моря. Є розуміння того, що подальші кроки Росії в цьому напрямку потрібно не просто гальмувати, а припинити й повернути Росію в міжнародне правове поле, незважаючи на угоду про те, що Азовське море є внутрішнім морем Росії та України.

– За російською логікою “старшого брата”, судячи з усього, виходить, що раз воно наше, то насправді належить їм.

– Безумовно. Але ж існує якийсь міжнародний порядок, і відкрито й нахабно діяти в цьому напрямку вони не можуть попри те, що вони спиняють торгові судна. Адже всі вони комусь належать, часто – країнам-членам НАТО. Якщо обстановка нагнітатиметься, то це покличе за собою серйозні позови.

Існує ще проблема Керченського мосту, але невідомо, як довго він ще вистоїть, адже фахівці кажуть, що його збудували на плавунах. Тобто ґрунт там нестійкий, і в разі якихось тектонічних змін конструкція може просто розвалитися. Саме через ненадійність ґрунту німці під час Другої світової війни так і не наважилися побудувати там міст. Але головний у Росії принцип – “авось”. “Авось постоїть”, “авось попрацює”.

Василь Богдан в студії Апостроф TV Фото: Дарія Давиденко / Апостроф

Ризики з приводу посилення мілітарної складової Росії в Азовському морі є, але необхідно також зміцнювати власні оборонні потужності в цьому регіоні й насичувати Азовське море нашою технікою.

З огляду на те, що тут є не лише українські інтереси, а й інших країн чорноморського регіону й НАТО, гадаю, ми не залишимося без підтримки, але потрібно нарощувати власну обороноздатність в цьому напрямку. На мій погляд, держава веде відповідну роботу, з’являються нові зразки військової техніки, але разом з тим я вимушений констатувати, що це відбувається повільно. Крім того, варто визнати, що в діяльності оборонно-промислового комплексу України присутня корупційна складова.

– Ви бачите ознаки перспектив врегулювання на Донбасі найближчим часом?

– З тим інструментарієм, який зараз задіяний, тобто “Мінськ-1” і “Мінськ-2”, “нормандський формат”, ми бачимо, що позиція – це категоричне “ні” врегулюванню. Лише на їхніх умовах і з використанням тієї “формули Штайнмайєра”. Вона фактично законсервує ситуацію на тимчасово окупованих територіях – вони залишаться під протекторатом Росії, ні про яку реінтеграцію в Україну мова не йтиме. Це буде постійна турбота, або, скажемо так, ніж у спину, який постійно крутитимуть із боку в бік.

Як на мене, потрібні потужніші інструменти реалізації Мінських угод. Треба інтенсивніше підключати США й Велику Британію як гарантів, які свого часу підписували Будапештський меморандум. Один із гарантів нашого суверенітету порушив нашу територіальну цілісність, окупував Крим і частину Донбасу. Якщо повною мірою задіяти Лондон і Вашингтон у врегулювання російської агресії проти України, то, на мій погляд, є оптимістичні очікування щодо поступок путінського режиму.

Я вважаю помилкою, що на певному етапі наших проблем із Російською Федерацію питання Криму й Донбасу розділили. Їх треба об’єднати, а ми маємо вимагати від агресора повернення усіх окупованих територій. Усе це має відбутися в межах міжнародного права й – головного – двостороннього договору про дружбу й співробітництво між Україною та Росією. Нині це звучить іронічно, але він поки діє.

М’яка позиція очільників деяких держав, перш за все США, дає Путіну підстави сподіватися, що він все-таки якось зможе домовитися з Вашингтоном про Україну поза її спиною. Але ніяких угод про нас без нас бути не може. Я колись писав про те, що Україна може стати заручником геополітичного з’ясування стосунків. А саме так Кремль і діє: ланцюгова агресія охопила Придністров’я, Грузію, Крим, Донбас, Сирію. Путін намагається торгуватися по кожній із цих позицій.

Василь Богдан в студії Апостроф TV Фото: Дарія Давиденко / Апостроф

Треба враховувати також той факт, що в багатьох країн ЄС є конфлікт інтересів. Наприклад, та ж Німеччина схвалює відверто політичний проект “Північного потоку-2”. Лояльно ставляться до нього також Франція, Норвегія. Підстави для тривоги є і щодо наших ближчих сусідів – Угорщини, Румунії, Польщі. Офіційний Будапешт ввів посаду міністра з питань закарпатського регіону, який опікуватиметься питаннями розвитку Закарпаття, навіть дитячих садків! По-перше, це втручання у внутрішні справи держави, по-друге – зазіхання на суверенітет і територіальну цілісність, а по-третє – латентна, прихована окупація нашої території!

Це говорить про те, що Україні потрібно зміцнювати кордони не лише на сході, а по всьому периметру. Є історичні події, які не дають спокою певним імперським націонал-шовіністичним елементам. Вони мріють про те, щоби повернутися полякам Волинь, угорцям – Закарпаття, румунам – Бесарабію тощо.

Ви пригадуєте, як Володимир Жириновський, депутат Держдуми, пропонував розчленувати Україну й роздати її землі по сусідах? До його заяв треба прислуховуватися, бо він ніколи нічого даремно не говорить, і, на жаль, окремі його заяви згодом справджуються.

Поведінка Орбана дає всі підстави стверджувати, що Угорщина виступає сателітом Кремля відносно України. Ми маємо бути готові захистити себе. Це не означає, що ми не повинні розвивати гуманітарні чи торгово-економічні відносини з такими країнами, але поважають того, хто сильний. Якщо ми будемо обороноспроможними, ніхто не дозволить собі посягати на наш суверенітет і територіальну цілість, а ми повернемо тимчасово окуповані Росією території.

 

 

 

 

Розмовляла Марина Євтушок

 

 

 

 

Джерело: Апостроф

Advertisements

Залишити коментар

Filed under "2014-2020"

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s