Віктор Суворов: Це Сталін піднімав келиха за здоров’я Гітлера!

13 травня 2010 р.

Він – автор міжнародних бестселерів, що змусили багатьох людей, які цікав­ляться історією, по-новому глянути на Другу світову вій­ну. А ось у Москві Віктора Суворова називають “фаль­сифікатором історії номер один”. І тамтешні науковці присвячують цілі праці спростуванню його книг…
Автор “Криголаму”, “Ос­танньої республіки”, “Акваріуму” понад ЗО років живе у Великій Британії. Тут колишній радянський роз­відник, якого за втечу на Захід засудили до смертної кари, ви­кладає в одній із військових ака­демій…

 

“ЦИФРУ 20 МІЛЬЙОНІВ НАЗВАВ КЕННЕДІ”

— Пане Суворов, ви часто го­ворите, що архіви досі засекре­чені й що повна історія війни до­тепер не написана. Чи змінилось щось до 65-ї річниці?
— Ні, нічого не змінилось. Із панського столу нам кидають якісь кістки, але це не найваж­ливіші матеріали… А президе­нтський архів досі закритий!

— Уточнені цифри щодо загиб­лих хоча б з’явились?
— Це дуже складна пробле­ма. Нині я нею якраз займаю­ся і в наступній книзі хочу роз­громити офіційні цифри.
Тут узагалі цікава історія: при алінові оголосили, що наші втрати на війні становлять 7 мільйонів чоловік, при Хру­щові —20, а при Горбачові — 27. Чи не завеликий “розкид”?! Я намагався з’ясувати: звідки ж взялася цифра 20? Надто вона кругла. Чому не 21,5 або не 23? А все було так: зустрілись Хру­щов і Кеннеді, говорили між собою, ось американський пре­зидент і запитує: “Слухай, а скільки у вас загинуло на війні? Мільйонів двадцять, напев­но?” Микита Сергійович каже: “Ага, двадцять”.
Так що цю цифру назвав Кеннеді! Сказав би він 15 або ЗО, Хрущов погодився б. Анаші історики й демографи під неї потім підвели б теоретичну базу.

— Ви вже, мабуть, чули, що в Запоріжжі до 9 Травня місцеві комуністи готують відкриття па­м’ятника Сталіну?
— Ви жартуєте? Це неймо­вірно! Сталін — злочинець все­ленського масштабу. Він же знищив людей більше, аніж Гітлер. Розумієте? Між Гіт- лером і Сталіним єдина різ­ниця: яким би мерзотником Гітлер не був, він усе ж до сво­го народу так не ставився.
І якщо хтось хоче встанови­ти в Україні такий пам’ятник, значить, ці люди ненавидять власну країну, забули про міль­йони загиблих у роки Голодо­мору й інших масових акціях проти українського народу. Це зрадники батьківщини. їх тре­ба ловити і саджати в божевіль­ню або тюрму!

— Знаєте, ці люди, як мантру, повторюють: “Але ж солдати йшли в бій “За Родіну, за Ста­ліна…”
— Я говорив із дуже багатьма фронтовиками, у мене величез­на кількість їхніх листів. І вони

пишуть, що довідались про те, що йшли в атаку з лозунгом “За Сталіна”, уже після війни. А насправді вони ходили в бій Із матюками. Людям давали по сто грамів перед атакою, і мат- перемат, уперед, хлопці! Тож це ще один міф, створений радян­ськими ідеологами…

Друга світова війна взагалі оповита цілковитими міфами. Один із найголовніших — мов­ляв, Радянський Союз не був го- товий до війни. Не був готовий до війни, але виграв її?! Такого не буває… Це ж Гітлер наклав на себе руки, а не Сталін. Це ж Червона Армія взяла Берлін… То хто був не готовий?!

Між Гітлером і Ста­ліним єдина різниця: яким би мерзотником Гітлер не був, він усе ж до свого народу так не ставився”.

Скажімо, ми ганяємо з вами в футбол, і ви виграли, забивши мені десять голів. Або спортс­мен повернувся з Олімпіади і привіз п’ять медалей. То що, він також був “не готовий”? Яка тут логіка?

— А якщо назвати конкретні факти й цифри?

— Будь ласка. На 22 червня 1941 року танків у Червоної Армії було у сім разів більше, ніж у Гітлера на Східному фронті. 24 тисячі проти 3350! Причому наші були набагато кращі.

Скажімо, у нас на КВ і на Т-34 стояли гармати з калібром 76 мм. І не просто 76 мм, а з балістикою дивізійної зброї. Тобто дуже потужні гармати, які пробивали будь-який німець­кий танк! А в німців на Рг-І сто­яли тільки два кулемети, на Рг-ІІ — кулемет і 20-міліметро- ва гармата (тобто це було щось на зразок протитанкової руш­ниці на коліщатках), а на Рх-ІІІ — гармата 37-міліметрова і два кулемети. Ну, дурниця ж!

Єдина країна світу, яка нала­годила виробництво швидкохідних танкових дизелів, — Ра­дянський Союз…

Іх робили, здається, у Хар­кові?

Спочатку там, а потім, коли прийшли німці, виробництво перенесли в Сибір. Наша армія починала війну на дизелях і закінчила війну на дизелях. А Німеччина — батьківщина Ру­дольфа Дізеля — так і воювала на танках із карбюраторними двигунами. У нас були широкі гусениці (це дозволяло воюва­ти майже на будь-якій місце­вості й за будь-якої погоди), у німців — ні. У нас було проти- снарядне бронювання, у них — ні. У нас були плаваючі танки — 4 тисячі, а в німців — жодно­го!

Тепер дехто каже: “А ось на деякі німецькі танки вішали понтони”. Я відповідаю: “За-, ждіть. Ну я ось можу повісити понтони на паровоз, і в мене буде плаваючий паровоз. (Ус­міхається). Чи, припустимо, покладу в таз праску і скажу:’ “Ось я творець праски, що пла­ває. (Сміється). Чи сокира в ко­риті плаватиме… Причепити щось до чогось — не означає, що це плаваючий танк, а у нас були справжні танки, які пла­вали. Чотири тисячі штук, а у Гітлера — усіх танків, усіх ра­зом 4 тисяч не набиралось.

– Ви зазначаєте в “Криго­ламі”, що ще 1933 року з конвеє­ра сходило щодня по 22 танки…

— Так. І це ж не я вигадую, а пише німецький полковник Гейнц Гудеріан. Він приїхав на Харківський завод і повернув­ся звідти нажаханий. СРСР по­вним ходом клепав на парово­зобудівному заводі танки. У цей час Німеччина не виробляла взагалі ніяких танків!

І коли ми говоримо про го­товність до війни, то треба по­думати про таке: а яким чином Німеччина підготувалась? Ми повертаємося до того ж Гудеріана, якого товариш Сталін готував у… Казані. Так, так у районі цього міста були по­лігони, де дозволили тренува­тись німецьким танкістам.

Річ у тім, що Версальський договір забороняв Німеччині мати танки, артилерію (важку та зенітну), авіацію (винищу­вальну та бомбардувальну), підводні човни. Крім того, ге­неральний штаб, військові ака­демії і т.д, і т.д. Так-от: якби Радянський Союз не допоміг Гітлеру і його армії стати на ноги (як, зрештою, і прийти до влади), то ніякої Другої світової війни не було б.

БЕЗ ЙОСИФА ВІССАРІОНОВИЧА НІМЦЯМ ЦЕ НЕ ВДАЛОСЯ Б”

– Що ви маєте на увазі, коли кажете, що Сталін допоміг Гіт­леру прийти до влади?

– У 1932 році виникла ситу­ація, що його партія була в Німеччині найпотужнішою — номер один. На другому місці — соціал-демократи, на тре­тьому — комуністи. Так-от, якби соціал-демократи і ко­муністи об’єднались, то Гітлер, навіть маючи найбільшу пар­тію, до влади прийти не зміг би. Але Сталін наказав комуністам воювати не проти нацистів, а проти соціал-демократів, і тим самим розчистив дорогу для фюрера, який отримав 43 від­сотки голосів на виборах у 33-му році…

Вертаючись до того, як СРСР допомагав Німеччині. Після закінчення Першої світової війни ця країна була повністю роззброєна і не мала права, як я вже казав, не тільки виготов­ляти зброю, а навіть вести якісь розробки… Тож у Німеччині закрили конструкторські бю­ро, військові заводи, а інжене­ри приїхали до Радянського Союзу і далі тут працювали. Наприклад, у Філях, у Москві, збудували завод Юнкерса, який почав випускати літаки. У Ле­нінграді німці робили проекти підводних човнів. Там же пра­цював доктор Гротте, котрий розробляв німецькі танки.

Найголовніша заслуга Ста­ліна перед Берліном — він не дав відбутись розриву між по­коліннями конструкторів. Ну ось уявіть собі: військовий за­вод закрили, всіх фахівців звіль

Під Казанню готували німецьких танкістів, у Липецьку – льотчиків, а в Ленінграді німці роби­ли проекти підводних човнів”.

Далі — у районах Саратова і Вольська німці відпрацьовува­ли отруйні речовини. 1 коли ми кажемо, що ось газами людей труїли, то тут треба згадати ті німецькі центри. Щоправда, на полі бою Другої світової війни бойові отруйні речовини не ви­користовували, але якби їх ви­користовували, то німці до цьо­го були готові. Адже їх готува­ли в СРСР… Одне слово, вели­ка заслуга Сталіна перед Гіт­лером полягає в тому, що він не дозволив померти німецькій військовій і військово-проми­словій традиціям.

– Це правда чи байка, що на одному з прийомів у Кремлі Сталін виголошував тост за фю­рера?

То було 23 серпня 1939 року і цей історичний факт запрото­кольовано. Приїхав Ріббен- троп, Сталін рукою Молотова підписав відомий пакт. Опісля з’явилися офіціанти з шампан­ським, і Сталін виголосив тост. Він сказав: “Я знаю, як німець­кий народ любить свого фюре­ра…” І випив за здоров’я Гіт­лера. Так, це було. І не тільки це. Коли Гітлер розтрощив Польщу, в газетах “Правда”, “Красная звезда” й інших ви­йшло офіційне привітання. Коли розгромив Францію — також були привітання: моло­дець, ось так і давай… Усі ці публікації можна легко знайти в архівах. Як і фото спільного радянсько-німецького війсь­кового параду в Бресті.

МІЙ БАТЬКО ПЕРЕЖИВ ГОЛОДОМОР”

Між німецьким і радянсь­ким вождями взагалі дуже ба­гато спільного. Ось дивіться: у Гітлера — червоний прапор і в Сталіна — червоний прапор. Гітлер владарював від імені робітничого класу, його партія називалась робітничою. Сталін також керував від імені ро­бітничого класу, його система влади офіційно називалась ди­ктатурою пролетаріату. Гітлер ненавидів демократію, боров­ся з нею. Сталін — також.

Гітлер будував соціалізм. Сталін теж будував соціалізм. Свій шлях до соціалізму Гітлер вважав єдино правильним і всіх, хто пручався, безжалісно знищував. Сталін також вважав свій шлях до соціалізму єдино правильним. У Сталіна — п’я­тирічний план, у Гітлера — чо­тирирічний план. У Гітлера — одна партія при владі, інші — в тюрмі. У Сталіна — одна партія при владі, інші — за гратами. У Гітлера партія стояла над дер­жавою, країною керували пар­тійні вожді. У Сталіна партія стояла над державою, країною керували партійні вожді. Гітлер перетворив з’їзди партії у гран­діозні вистави, Сталін — теж.

Або ще: головні свята в імпе­рії Сталіна — 1 травня, 7 — 8 лис­топада. В імперії Гітлера — 1 трав­ня, 8 — 9 листопада. У Гітлера – гітлерюгенд, молоді гітле­рівці. У Сталіна — комсомол, молоді сталінці. Сталіна нази­вали вождем, Гітлера — фюре- ром, у перекладі це те саме.

Зрештою, навіть якщо взяти зовнішній вигляд: Гітлер ходив у напіввійськовій формі, без знаків розпізнавання. Сталін одягав напіввійськову форму, теж без знаків розпізнавання. У Гітлера не було бороди, у Сталіна також. У Гітлера були знамениті вуса і в Сталіна були знамениті вуса. Ось я і питаю: у чому між ними різниця?

– Гітлер не курив люльки…

Ви мене підновили. (Смі­ється). А якщо серйозно: Гіт­лер, як я вже казав, щодо свого народу таких злочинів не коїв, як Сталін. І якщо Гітлер — людожер, то з цього не випли­ває, що Сталін — вегетаріанець!

…Сьогодні, коли кажуть про те, що підходить свято, давайте святкувати, я відповідаю — га­разд. Але чому ми пам’ятаємо про жертви війни і не згадуємо жертв комунізму? Адже той ре­жим, який керував державою, він же винищив людей більше, аніж їх загинуло на війні. І тут річ не тільки в тому, що німці вміли воювати, що вони — жо­рстокі вбивці, а й у тому, що наші командири людей не шкодували. Починаючи “зго­ри” — Сталін, Жуков і всі інші аж до самого низу.

Так-от, ми тепер згадуємо про жертви війни, у кожному місті пам’ятники стоять. А чому не стоять пам’ятники тим мільйонам людей, котрих ви­нищив наш власний режим? Не Гітлер, а Сталін.

– Тут можна було б згадати і про Голодомор… До речі, вашу сім’ю ця трагедія зачепила?

Так. (Після паузи). Це жах­ливий, страшний злочин! А Росія досі його не хоче визна­ти. Дикість! Мій батько — Бог­дан Васильович Резун — у ди­тинстві, пацаном, пережив той страшний голод. І на все життя у нього залишилось якесь осо­бливе ставлення до хліба, вза­галі до селянської праці

Але ж був не тільки Голодо­мор, а й громадянська війна — скільки вона забрала найкра­щих людей? Після того був те­рор та знищення української мови й української інтелігенції. Її вирізали під корінь. До слова, мій дід був ковалем, але мав ве­лику бібліотеку. І десь у ЗО — 31 роках йому довелось уночі спа­лити книги. Бо дід знав: будь- якої миті набіжать якісь това­риші з гарячими головами й хо­лодними серцями та “заметуть” його. Люди просто боялись… Після того — боротьба зі шкідництвом, потім — війна і т.д., і т.д. І коли мені кажуть, що ось радянська влада припу стилася якихось помилок чи серії помилок, я з цим не зго­ден. Вважаю, що це була одна гігантська помилка, один гі­гантський злочин проти свого народу… Цей режим підірвав життєздатність націй — як росіян, так і українців. Украї­нцям, думаю, дісталося навіть більше.

МІСТА ОЧИСТИЛИ ВІД ІНВАЛІДІВ”

– А що це був за указ Жукова і Берії наприкінці війни про висе­лення з України всіх українців?

– Стовідсоткових доказів у мене немає, але якщо ми по­дивимось на дії радянської вла­ди, то побачимо: чеченців ви­селили, волзьких німців — ви­селили, кримських татар — ви­селили… Певним підтверджен­ням того, що такі плани стосо­вно українців у кремлівської верхівки були, може служити секретна промова Хрущова на XX з’їзді КПРС. Тоді Микита Сергійович сказав: він (Сталін) виселив би й українців, просто не було куди. Мовляв, їх надто багато.

У Червоній Армії наших було дуже й дуже багато. Причому на досить високих посадах. Майже

половина маршалів Радянсько­го Союзу — українці, та й гене­ралів чимало. А кожен ротний і старшина — то це передусім українці. Невідомо, як повела­ся б армія, якби взнала, що їхніх батька і матір заганяють кудись у Сибір…

Гітлеру нічого не зали­шалось, як напасти на СРСР. Інакше 6 липня 1941 року це зробив би Сталін”.

Я вивчив дуже багато доку­ментів про Георгія Костянти­новича Жукова і вважаю, що в його “світлу” голову така “світ­ла” думка могла “стукнути”. Це справді людина, котра че­рез ріки крові броду не шука­ла. Він цілком міг піти на таке… Однак це питання, по­вторюю, потребує додаткового вивчення.

– Ось ми заговорили про Жу­кова, але ж і його після Параду перемоги відправили з Москви до Одеси, а потім ще далі — на Урал. Чому Кремль так несподівано повівся із ним?

Сталін вирішив усіх пере­можців узяти на короткий повідок. Кого розігнав, кого заслав якомога далі від столиці. Скажімо, адмірала Миколу Ге­расимовича Кузнецова, який стояв на чолі флоту протягом усієї війни, Сталін розжалував і вигнав.

Жукова не розжалував, але жахливо понизив. Уявіть собі: з посади першого заступника на­ркома оборони і заступника Верховного головнокоманду­вача (тобто правої руки Ста­ліна) його відправляють керу­вати Одеським округом! А потім — Уральським, в якому були дві кадрировані дивізії. Цього не пишіть, але в народі вони на­зивались “кастровані”. Тобто пасіка без бджіл. Є генерал, є офіцери, трохи солдатів, деяка техніка, одне слово, “паперо­ва” дивізія. А потім Жукова вза­галі зняли. Як було сказано в таємному наказі Сталіна: за те, що Георгій Костянтинович втратив усіляку скромність і приписував собі операції, до яких не мав ніякого стосунку. Це, до речі, правда…

– Миколу Миколайовича Во­ронова, головного маршала артилерії, Сталін також дуже “задвинув”. Далі — хто там? Олександр Олександрович Новиков командував авіацією, його посадили. Ну і це пішло з самої “гори” до самого “низу”. Влада рішуче позбувалася виз­волителів, адже під час війни вони набрали дуже велику по­літичну вагу, здобули автори­тет, стали менше підкорятися, більше думати головами і т.д. Так чинили і з маршалами Ра­дянського Союзу, і з простими фронтовиками. Після війни країна — Москва, Київ, усі міста — кишіла інвалідами…

  • Іх, кажуть, відправили на Валаам?

  • – Так. Міста вичистили від безногих, безруких, сліпих… Людей, які віддали своє здоро­в’я, віддали свої руки, ноги, очі цій війні, їх усіх ловили й виво­зили на острови. На Валаамі та Соловках влаштували ну не тюрми, а так звані притулки для інвалідів. Щоб звідти ці люди вже не могли втекти. Ось так режим повівся з героями війни.

    ЦЕ БУЛА Б ГРАНДІОЗНА ТОТАЛІТАРНА ДЕРЖАВА”

    Чому Сталін до останнього не вірив, що Гітлер може напас­ти на СРСР? І тихенько сам го­тував операцію “Гроза”, плану­ючи напад на Німеччину на 6 липня 1941 року…

    – Ось дивіться: припустимо, ви — товариш Сталін, а я — Голіков, генерал-лейтенант, начальник розвідувального управління. Я приходжу до вас і кажу: “Товаришу Сталін, Гітлер готується напасти!” А ви — як Йосиф Віссаріонович — відповідаєте: “Він що, бо­жевільний?!” Німеччина на два фронти воювати не може. Це ж самогубство! Про це сам Гітлер писав у “Майн кампф”, крити­куючи кайзера Вільгельма, який програв війну…

    Гітлер навіть не має сили, щоб захистити Берлін. 13 лис­топада 1940 року Молотов був у німецькій столиці якраз тоді, коли британці бомбили місто. І фюрер після цього ще хоче на нас напасти?! А за Великобри­танією стоїть Америка і вже постачає Лондон усім, чим тре­ба…

    По-друге, Гітлерові треба контролювати Польщу, Чехо- словаччину, Норвегію, Бель­гію, Голландію, Францію, Гре­цію, Югославію (а Югославію взагалі неможливо контролю­вати). І він ще на нас хоче на­пасти? Знову ж таки, він що, збожеволів? Та й на затяжну війну в Гітлера немає ніяких засобів. Тільки — бліцкриг. За­чекайте: 10 тисяч кілометрів до Владивостока. Це який, до біса, бліцкриг? Я свого часу в Коно­топі навчався, у восьмій школі, то там така багнюка восени. Непролазна! (Усміхається). І Гітлер зібрався за три місяці, бліцкригом, захопити Радянсь­кий Союз? Заждіть, це ж само­губство, божевілля…

    Тобто Сталін не вірив, що це можливо. І ніхто б не повірив. Ось зараз візьміть і внесіть у комп’ютер дані: скільки в Ні­меччині людей, скільки ре­сурсів (а там немає нічого: ні молібдену, ні нікелю, ні заліз­ної руди, ні нафти, а без нафти воювати не можна), скільки людей треба контролювати по Європі. Додайте, що проти Гітлера воювали Радянський Союз, Великобританія, уже потенційно — Америка, та весь світ… І ви побачите, що видасть комп’ютер: війна неможлива! Але Гітлеру нічого не залиша­лось, як напасти на СРСР. Інакше 6 липня 1941 року це б зробив Сталін.

    – Давайте пофантазуємо: якби Сталін випередив Гітлера і першим почав війну, як розвива­лися б події?

    Коли мені кажуть: історія немає умовного відмінка, я по­чинаю скреготати зубами. Мені ця ситуація дуже не подобаєть­ся. Ну хто заважає гравцям у шахи проаналізувати партію по її завершенні й сказати: “Вік­торе Суворов, який же ти дурень, чого ж ти ходив сюди? Треба було ходити туди!” (Усміхається). Як­раз тепер я пишу нову книгу “Умовна історія”, де прорахову­ватиму різні “якби”…

    – І Вертаючись до вашого запитання: давайте візьмемо свідчення німецького льотчика Рудельта, який літав на пікі­рувальному бомбардувальнику і найбільше у світовій історії здійснив бойових вильотів. Ось він пише: “Якби вони (тобто червоні) вдарили першими, то зупинити їх було б неможли­во”. На те саме я натрапляв і в інших генералів.

    Зрештою, забудьмо про ні­мецьких генералів і помір­куймо самі. Москва могла здій­снити удар по Румунії. До Пло­єшті 180 кілометрів — відкрита місцевість, яку ніхто не захи­щає. Буквально за одну ніч мо­жна було дістатися туди на швидкохідних танках. І навіть не утримувати нафтових полів, а просто влаштувати грандіозну пожежу. Без нафти, повторюся, воювати не можна: у вас є під­водні човни, крейсери, танки, літаки, але без нафти танки не ходять, літаки не літають… Тобто удар по Румунії був би смертельним для Берліна.

    І “Як типовий українець – я людина вперта. Мені кажуть – так і так, а я кажу — ні”.

    Дехто каже: “От якби Сталін завдав удару першим, він би не зміг перемогти”. Ну я цієї логіки зовсім не розумію. СРСР вступив у війну в 41 -му й закінчив її у Берліні. А якби ще й першим напав, то тим більше перемога була б за Москвою… Сталін показав, що це не прос­то можливо, а зробив це! У найбільш невигідній ситуації (це як у бійці, коли тебе вдари­ли в спину сокирою) він пе­реміг. А Гітлер — у найбільш, вигідній ситуації — програв.

    – І все ж таки: що нас чекала би?

    Що було б потім? Це була б грандіозна тоталітарна дер­жава. Якби Сталін захопив усю Німеччину, то німці з дис^ циплінованих нацистів пере­творилися б у дуже дисцип­лінованих комуністів. Додайте до цього наші ресурси та ста­лінський розмах… Перед цією потугою Європа не встояла б.

    До слова, я був у Берліні, у штабі “Штазі”, секретній по­ліції Східної Німеччини. Це величезний квартал із під­валами, камерами допитів, роз- стрільними коридорами. Там тисячі людей працювали! Це тільки здавалось, що в НДР усе нормально, а насправді з усіх тоталітарних держав Європи — то була найстрашніша…

    …Якби Сталін захопив Ні­меччину, він би зробив її ра­дянською. А вже за допомогою Німеччини — Францію і всіх інших. Вони також перетвори­лися б у тоталітарні держави. Адже, щоб там не казали, жо­ден народ не має імунітету проти тоталітаризму. Жоден!

    – Дякую вам за інтерв’ю, пане Суворов. Знаєте, щось у цьому є, що головні міфи радянських істориків розвінчав українець…

    Так, щось у цьому є. (Смі­ється). Знаєте, як типовий укра­їнець — я людина вперта. Мо­жливо, це й допомогло мені. Ось мені кажуть — так і так, а я кажу — ні-і-і. Таким я був і в дитинстві, і потім, коли вчився у Київському вищому загаль­новійськовому командному училищі. Сперечався з друзя­ми, сперечався з викладачами. Намагався докопатися до прав­ди за всяку ціну… З того моме­нту я й не можу зупинитись. (Усміхається).

  • Розмовляв Богдан БОНДАРЕНКО

 

 

 

 

 

 

Джерело: Газета Експрес

p { margin-bottom: 0.25cm; line-height: 115%; }a:link { }

Залишити коментар

Filed under "2011-2013", Суворов Віктор

Напишіть відгук

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s