“Ми забирали дітей з притонів”. Відома одеська патрульна і захисниця прав дітей Зоя Мельник – про роботу і своїх підопічних

30 липня 2018 р.

З чим стикаються діти, які живуть в притонах, що породжує насильство в сім’ях і як реагувати, якщо ви стали свідком жорстокого поводження з дитиною, розповідає відома одеська патрульна

Зоя Мельник – одна з найвідоміших патрульних поліцейських в Одесі. До роботи в поліції вона активно займалася громадською діяльністю – захистом прав на доступ до природних ресурсів.

У 2015-му Мельник прийшла в поліцію, і зараз фокусується на темі домашнього насильства та захисту прав дітей. Про найгучніші й кричущі випадки розповідає на свій сторінці в фейсбуці або в створеній нею ж групі Захист прав дітей. У дівчини – більше 12 тис підписників, її часто запрошують на ефіри як експерта.

Одна з останніх історій, опублікованих Мельник, викликала широкий резонанс в мережі. Поліцейська розповіла про жінку на ім’я Вікторія – матір двох дітей, з якою познайомилася на виклику. Поліцію викликав цивільний чоловік Вікторії, який стверджував, що вона не виконує батьківські обов’язки і не стежить за дітьми. На ділі ж виявилося, що Вікторія – жертва домашнього насильства, яке регулярно застосовував до неї чоловік. Мельник взялася допомогти Вікторії і її дітям: на пост відгукнулися десятки небайдужих людей, і кожен хотів чимось допомогти. Вікторії допомогли замінити замок на вхідних дверях, відправили їй і дітям необхідні речі, подарували диван з кріслами і навіть організували безкоштовний відпочинок в одному з готелів у курортному селищі Коблево.

Більше про історію з Вікторією, про те, чому насильство в сім’ї для багатьох – це нормально, а також про те, як реагувати, якщо ви стали свідком жорстокого поводження з дітьми, Зоя Мельник розповідає в інтерв’ю NV.ua.

– Розкажіть, чому в своїй роботі ви сфокусувалися саме на дітях?

– Тема захисту прав дітей мене зацікавила давно, ще до роботи в поліції. Напевно, це був десь 2012-й. Тоді у нас в Одесі, в моєму районі з восьмого поверху викинули дев’ятимісячну дівчинку. Вона загинула.

Я почала розпитувати, що було в цій сім’ї до інциденту, чи можна було запобігти цьому. Виявилося, що у дитини вже було дві черепно-мозкових травми, мама систематично вживала спиртні напої, не виконувала батьківські обов’язки. Дитина була фактично залишений один на один із залежною людиною, і ніхто з сусідів, зі сторонніх нічого не зробив. Сусіди розповідали, що у цієї п’яної матері дівчинка падала головою вниз, на асфальт, і жоден державний орган, жодна служба не подбали про те, щоб цю дитину захистити. Я подумала тоді, наскільки діти та їх права не захищені.

– А коли пішли працювати в поліцію, що побачили там?

– Зрозуміла, що випадків, де діти перебувають в токсичних умовах, дуже багато. Люди, які регулярно вживають наркотики або зловживають спиртними напоями, більше схильні до подібної поведінки. Але не тільки такі сім’ї, звичайно. Приїжджаючи на виклики, ми часто стикаємося з ситуаціями, коли діти – заручники ситуації.

Ми знайшли сім’ю, яка жила в жахливих умовах протягом шістнадцяти років. У вікнах замість скла був целофан, так було навіть взимку, в 22-градусний мороз. Там були маленькі діти, мати систематично вживала наркотики і била дітей. Ми домоглися того, щоб дітей вилучили, а буквально через два дні будинок згорів. Ці страшні випадки, коли діти згорають у пожежах вдома, часто відбуваються тому, що сім’я не платить за комунальні послуги, їм відключають світло, газ, і вони ставлять в квартирі буржуйки, готують мало не на вогнищах.

Пізніше ми створили в фейсбуці групу Захист прав дітей і почали консультувати людей по всій Україні. Юристів у такій сфері в Україні дуже мало: ця сфера не оплачується, тому що дитина не заплатить за захист своїх прав, а батьки, як правило, в цій ситуації – насильники, кривдники.

Як насильство, пережите в дитинстві, згодом впливає на доросле життя?

– Психологи часто говорять, що майже всі травми – з дитинства. Мене зацікавило, в яких умовах, будучи в дитячому віці, перебували сьогоднішні гвалтівники, як вийшло, що люди стали так поводитися.

Коли Віці було шість років, мама подарувала їй кошеня. Повернувшись додому, п’яний батько розсердився і розтоптав кошеня прямо на очах у маленької Віки

Кілька разів я спілкувалася з вбивцями, вони розповідали, що відбувалося у них в дитинстві. Один чоловік, який відсидів термін за вбивство, розповів, що у восьмирічному віці сам регулярно переживав насильство: його мати заганяла його голого під ліжко і била шваброю. Мати була психічно неврівноваженою і зіпсувала психіку своєму синові. Зараз він регулярно б’є свою матір, але, коли ми приїжджаємо на ці виклики, мати ніколи не пише на нього заяви – можливо, відчуває свою провину. Але чому могла навчитися дитина, з якою так жорстко поводилися в дитинстві? Тільки праву сили.

Потерпілі від насильства в дитинстві, подорослішавши, часто самі стають сімейними насильниками. Для того щоб запобігти цьому в майбутньому, потрібно працювати з такими сім’ями і з дітьми зараз. Найчастіше насильство в таких сім’ях – не тільки фізичне.

– Як потрібно реагувати, якщо хтось став мимовільним свідком жорстокого поводження з дітьми? Чи потрібно втручатися? Тому що часто у відповідь можна почути: “Займайся своїм життям і не вчи мене виховувати моїх дітей”.

– На жаль, в нашому суспільстві в свідомості багатьох діти є власністю батьків, а не самостійною особистістю. Це не правильно.

Дитина не може захистити себе сама в силу віку, тому ми не повинні залишатися осторонь. Був випадок, наприклад, коли дитину на вулиці тягнув за руку зовсім сторонній чоловік, але ніхто не втрутився – всі думали, що це такі методи виховання у батьків. Мало того, пам’ятаю, була історія, коли до нас звернулася жінка, яка хотіла написати заяву, і на неї обрушилися тонни негативу від інших людей – мовляв, не лізьте не в свою справу. Для таких людей, як правило, подібна поведінка – норма, і вони самі так виховують своїх дітей.

Потрібно проводити масштабну роботу: в школах – уроки, на яких дітям роз’яснять їх права, з батьками – бесіди про те, що це неприпустимо.

– Чому вас так вразила історія з Вікторією? У вашій практиці більше не було нічого подібного?

– У цій історії все “прекрасно”, купа показових моментів: насильство і психологічне, і економічне.

Цікава й історія з дитинства Вікторії: її батько випивав, був дуже запальний і агресивний. Коли Віці було шість років, мама подарувала їй кошеня. Повернувшись додому, п’яний батько розсердився і розтоптав кошеня прямо на очах у маленької Віки. А потім, коли вона почала ридати, закрив її в туалет на засувку і вимкнув світло, знаючи, що вона боїться темряви і замкнутого простору. Коли мама Віки кинулася її захищати, батько почав бити маму.

Віка досі згадує цю історію, раз по раз повертається в ситуацію, коли залишаються зачиненими темному приміщенні на клямку. Це дуже сильно травмувало її психіку. В результаті, Віка виявилася не здатна постояти за себе, захистити себе. І вибрала в чоловіки такого ж тирана, яким був її батько.

– Чи були раніше випадки, коли громадськість так допомагала людям, як зараз Вікторії?

– Так, звичайно, просто я не все афішую, зазвичай у фейсбуці пишу тільки про те, на що є дозвіл самих героїв оповідання. Я пропоную людям допомогу, кажу, що можу написати про них у себе на сторінці, де мене читає досить велика аудиторія, і, якщо вони погоджуються, то пишу. Всім допомогти неможливо, але найбільш “важким” ми допомагаємо.

https://www.facebook.com/plugins/post.php?href=https%3A%2F%2Fwww.facebook.com%2Fzoya.melnik.9%2Fposts%2F1589157777878488&width=500

Був випадок, коли дев’ятнадцятирічній дівчинці допомагали. У дитячому віці вона періодично тікала з дому: вітчим кидав у неї ножі, коли їй було років п’ять, мати била. Але наша держава раз по раз повертала її назад. Потім, коли вона стала повнолітньою і вже сама змогла б розпоряджатися своїм життям, вдома її закривали, били, змушували доглядати за молодшими дітьми, яких там дуже багато.

У поліцію звернулася її мати зі скаргою, що дочка втікає з дому. Ми приїхали і роз’яснили їй її права, пояснили матері, що в такому віці дівчина має повне право робити, що вважатиме за потрібне і самостійно приймати рішення. Ми допомогли дівчині: в дев’ятнадцять років у неї не було жодного живого зуба, тому що ні про яку гігієну не було й мови у цій родині. Ми зібрали гроші й поставили їй коронки, щоб вона хоча б могла нормально їсти.

– Чи бувають дитячі суїциди в подібних сім’ях?

– У дітей дійсно бувають суїцидальні думки, коли вони стикаються з сімейним насильством. У нашій країні досить високий рівень дитячих суїцидів.

Одного разу я приїхала на виклик де повідомили про зникнення двох дванадцятирічних дівчаток. Коли ми знайшли дівчаток, зрозуміли, що вони залякані й не хочуть повертатися додому. Ми провели бесіду з ними самими, зі знайомими. Виявилося, що в родині дітей били, і мати, і батько регулярно застосовували фізичне насильство.

Одну з цих дівчаток ще шість років тому на лінійці в першому класі мати вдарила кулаком в обличчя з виховною метою, тому що діти почали штовхатися. У свої дванадцять ця ж дівчинка розповідала, що хоче накласти на себе руки. Ми подарували дитині мобільний телефон і поповнили рахунок, щоб вона могла зв’язатися з нами, якщо насильство повториться. З батьками провели профілактичну бесіду. Потім зв’язувалися з цією дівчинкою – більше її ніхто не чіпав.

– Однієї бесіди вистачило?

– По-перше, багатьох протвережує увага правоохоронних органів. По-друге, люди часто вважають, що подібні методи виховання – нормальні, особливо, якщо їх самих виховували так само.

Знаєте, як міркують? “Мене били – я людиною виріс”. Люди щиро вважають, що роблять якнайкраще своїм дітям. Це дуже серйозна помилка: батьки калічать дітям психіку приниженнями, обмеженнями, жорстокістю, і вважають, що це на благо. Показують, що насильством можна все вирішити, що правий той, хто сильніший.

Одного разу в моєму районі з восьмого поверху викинули дев’ятимісячну дівчинку. Вона загинула

Одного разу в мережу потрапило відео, де репетитор англійської мови [в місті Біляївка] Одеської області під час занять на дому б’є учня. Буквально відразу мені почали писати діти – колишні учні цієї жінки. Деякі з них вже закінчили школу і зараз дорослі, але в дитинстві теж мали з нею справу.

Виявилося, що це тривало десятиліттями. Ця жінка – садистка. Вона відривала їм вуха, у дітей були скальповані рани.

– Невже діти нікому не скаржилися?

– Деякі все ж скаржилися батькам, але коли хтось комусь розповідав, вона била дітей ще сильніше. Багато батьків не вірили своїм дітям. А ті, хто бачив каліцтва, все одно боялися звертатися в правоохоронні органи – це військове містечко, а у людей менталітет такий, що багато хто звик вважати насильство нормальним.

Одна з жертв – хлопчик восьми років, приходив додому і молився на маленьку іконку, “щоб Бог його врятував”, хоча його батьки й не були особливо віруючими. Тобто, вчителька так сильно їх залякувала.

Коли відкрили кримінальне провадження щодо цієї жінки за ст. 126 ч.1 [Побої і мордування] Кримінального кодексу України, максимум, що їй загрожує – це штраф у розмірі 850 грн. Так, ця стаття передбачає громадські роботи, але через те, що у жінки – пенсійний вік, вона не може до них залучатися. Складнощів у цій справі додає і те, що про її діяння постраждалі розповіли вже заднім числом – тоді, коли вже не можна зняти побої і оцінити масштаби завданих ушкоджень. Але шкода, що вона завдала психіці дітей, просто величезна.

– Якщо розглядати сферу захисту прав дітей в юридичній, законодавчій площині, чого нам в Україні не вистачає?

– Ювенальної юстиції як такої, напевно, нам не вистачає. Всі чомусь бояться цього словосполучення, хоча, насправді, це просто система захисту дітей. Багато хто помилково вважає, що ювенальна юстиція – це для того щоб вилучати дітей. Хоча в деяких випадках, на жаль, без вилучення дитини з сім’ї дійсно не виходить нічого.

– Чи були хоча б спроби щось змінити?

– Чесно кажучи, я не бачу особливого руху в цьому напрямі. Подивіться на Службу у справах дітей: брак фінансування впливає на якість роботи цієї служби. Якщо ми говоримо про юридичний захист, то, коли батьки б’ють дитину, в суді її права захищає саме він – співробітник державної служби із зарплатою в три, п’ять тисяч гривень. А батьки, наприклад, які проходять у справі як обвинувачені, оплачують собі адвоката – як ви думаєте, який захист буде більш якісним? Яким буде рішення суду?

Є також проблеми із затягуванням процесів щодо позбавлення батьківських прав. Весь цей час діти, які перебувають у притулку, не можуть перейти до нових, прийомних батьків. Хоча на маленьких дітей – величезні черги.

– У чиїх інтересах це затягування?

– Думаю, тут справа не стільки в інтересі, скільки в бюрократії. Але скільки можна давати шансів таким батькам, які систематично вживають алкоголь і наркотики, не справляються зі своїми обов’язками, які навіть не приходять [до притулку] по дітей? Але цих дітей і додому не повертають [до біологічних батьків], і права на нову сім’ю не дають. Діти можуть роками перебувати без певного статусу, тим самим їх позбавляють права на щасливе дитинство.

Одна з жертв – хлопчик восьми років, приходив додому і молився на маленьку іконку, “щоб Бог його врятував”

У нас одна прийомна мама чекала близько року, щоб забрати дитину з дитбудинку до себе, тому що біологічну матір так довго позбавляли батьківських прав. При тому, що прав на своїх старших дітей – а їх було аж четверо – вона вже була позбавлена ​​раніше, оскільки систематично вживала алкоголь.

– Який стан справ з притулками і дитячими будинками? Багато, наскільки мені відомо, в жалюгідному стані.

– Так, багато таких установ не в дуже хорошому стані. Але вилучають дітей [з сімей] у крайніх випадках, коли є загроза життю і здоров’ю дитини. В такому випадку, вважаю, що гірше їй не буде в будь-якому притулку.

Ми забирали дітей з притонів, де у них були ризики згоріти в пожежі, випасти з вікна, де дітей залишали голодними на кілька днів без їжі і води. Шанси на виживання в таких місцях дуже низькі. Тому не можна говорити про те, що в притулку буде гірше. Крім того, в деяких дитячих будинках, наприклад, в Білгород-Дністровському дитячому будинку вихованці добре знають англійську. У дитбудинку є спонсори, які забезпечують дітей всім необхідним, дають можливість дітям подорожувати світом.

Якщо вибирати між дитбудинком і гарною родиною, то, звичайно, сім’я, але якщо вибір стоїть між притоном і дитячим будинком – краще нехай це буде дитячий будинок. Тим більше, що завжди є шанс на усиновлення.

А як щодо дитячих психологів? Чи достатньо їх в Україні і який їх професійний рівень?

– З професіоналізмом, звичайно, як і в будь-якій сфері бувають проблеми, але психологи є, так. Як і притомні співробітники Служби у справах дітей, і юристи. Хоч і не так багато, як хотілося б. Коли є мета знайти психолога, то, звичайно, ми знаходимо. Є, звичайно, психологи при державних соцслужбах, але ми іноді залучаємо до роботи приватних психологів.

– Що ще б ви змінили в існуючій системі?

– Раніше сімейне насильство у багатьох сім’ях взагалі вважалося нормою. Та ж історія з дівчинкою, яку на лінійці вдарила матір – це стало відомо через шість років, хоча чому б не повідомити в правоохоронні органи відразу? Всі мовчали. І інші батьки, і вчителі. Зараз вже почали більше про це говорити.

Те, чого дійсно не вистачає – це освітні бесіди для дорослих, лекції з прав дітей у школах, де їм розповіли б, куди дзвонити, якщо тебе ображають. Діти не можуть захистити себе самі, тому дорослі повинні допомагати їм. Чим ми і займаємося спільно із соціальними службами, небайдужими людьми і профільними юристами.

 

 

 

 

 

Розмовляла Олександра Горчинська

 

 

 

 

 

Джерело: Нові часи

Залишити коментар

Filed under "2014-2020"

Напишіть відгук

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s