Гліб Вишлінський: Нинішня панівна верхівка зруйнує систему безкарності для самої себе, або наступна фінансова криза вб’є її політично

5 червня 2018 р.

Необхідно посадити трьох-п’ятьох посадовців високого рівня. Інші почнуть боятися. Хтось прийде з пропозицією рейдернути, а йому скажуть: “Вибач, я у відпустці, дуже хворий. Пєтя це зробив, і Пєтя тепер сидить”, – говорить економіст Гліб ВишлінськийДнями ви написали, що найближчі тижні стануть найважливішими для України. Чому?

– Цього й наступного року маємо погасити майже 11 мільярдів доларів державного боргу. Резерви Національного банку – близько 19 мільярдів. На валютних рахунках Міністерства фінансів на кінець березня мали 1,4 мільярда. Виплати наростатимуть. Якщо не чіпати валютних резервів НБУ, грошей вистачить лише до серпня цього року.

Не пізніше липня потрібне рішення Міжнародного валютного фонду про виділення чергового кредиту приблизно на 2 мільярди доларів. Крім цієї суми, треба залучити ще близько 5 мільярдів. Це можливо. Наприклад, потенційно є макрофінансова допомога Євросоюзу, кредит Світового банку, можливо, ще одна кредитна гарантія Сполучених Штатів.

Для цього не пізніше червня має бути підписаний закон про створення справді незалежного Антикорупційного суду.

Якщо закон не ухвалять із необхідними поправками?

– Не отримаємо грошей. Позиція МВФ дуже жорстка. У започаткованій 2015 року програмі фонду для України є великий антикорупційний компонент. Це правильно з економічної точки зору. Раніше займалися заліковуванням. Збили температуру, помазали маззю – і ніби здоровий. А країну зсередини поїдають паразити. Живляться тим, що є в тілі. Треба вилікувати корупцію і припинити цей постійний цикл, коли живемо від програми до програми Міжнародного валютного фонду.

Україна не одна така. Наприклад, Шрі-Ланка мала 16 програм МВФ за останні 35 років. Такі країни не стають заможними.

Нинішня панівна верхівка має обрати один із двох шляхів. Або зруйнувати систему безкарності для самих себе, до якої звикли за роки незалежності. Або 2019-го країна потрапить у жорстку фінансову кризу. Таку, як у 2014–2015 роках. Це вб’є їх політично.

Вони намагатимуться прийняти щось правильне за формою. Але в останню ніч, наприклад, спробують запхати в закон якусь дірку. Це зробить Антикорупційний суд нефункціональним – як Національне агентство з питань запобігання корупції, що створювали як частину незалежних антикорупційних органів. Національне антикорупційне бюро працює, а НАЗК у результаті – ні.

Найкращий варіант: створити справді незалежний Антикорупційний суд. Навіть якщо він почне працювати після президентських виборів. Якщо в останню ніч засунуть якусь дірку для політичного контролю над судом, то за годину може бути заява від Великої сімки – і МВФ на жодні компроміси не піде. І слава Богу.

Гліб ВИШЛІНСЬКИЙ, 43 роки, виконавчий директор Центру економічної стратегії. Народився 14 травня 1975-го в Києві. Закінчив Політехнічний інститут. Працював економічним журналістом і редактором друкованих засобів масової інформації. Також – у Міжнародному центрі перспективних досліджень. Із 2003-го до квітня 2015-го керував департаментом, а потім став заступником директора GfK Ukraine – лідера українського ринку маркетингових досліджень. Очолює Центр економічної стратегії. У грудні 2015 року став членом ради платформи ”Реанімаційний пакет реформ”. Дружина Олена, 34 роки, журналіст. Має доньку Майю, 2 роки. Любить слухати музику – від електроніки і хіп-хопу до класики і джазу. Читає в метро історичні книжки та детективи про шпигунів. Щоб зрозуміти Путіна, всім радить подивитися французький фільм «Пророк» про побудову авторитету у в’язниці
Гліб ВИШЛІНСЬКИЙ, 43 роки, виконавчий директор Центру економічної стратегії. Народився 14 травня 1975-го в Києві. Закінчив Політехнічний інститут. Працював економічним журналістом і редактором друкованих засобів масової інформації. Також – у Міжнародному центрі перспективних досліджень. Із 2003-го до квітня 2015-го керував департаментом, а потім став заступником директора GfK Ukraine – лідера українського ринку маркетингових досліджень. Очолює Центр економічної стратегії. У грудні 2015 року став членом ради платформи ”Реанімаційний пакет реформ”. Дружина Олена, 34 роки, журналіст. Має доньку Майю, 2 роки. Любить слухати музику – від електроніки і хіп-хопу до класики і джазу. Читає в метро історичні книжки та детективи про шпигунів. Щоб зрозуміти Путіна, всім радить подивитися французький фільм «Пророк» про побудову авторитету у в’язниці

Які головні виклики стоять зараз перед українською економікою?

– Корупція і безкарність створюють великі ризики для інвестицій. Люди, які сперечаються з активістами, стверджують: у багатьох країнах є корупція. Але там, мовляв, економіка все одно зростає. Корупція буває різна. Є бюрократична: якщо заплатиш сьогодні, дадуть дозвіл чи ліцензію завтра. Не заплатиш, розглядатимемо два роки по всіх інстанціях. Таке хабарництво закладається у вартість ведення бізнесу – до витрат торговців, виробників, імпортерів.

Значно гіршим є створення ризиків. Другу президента сподобався певний бізнес. Шукають зачіпку. Наприклад, частину якогось міноритарного акціонера (розмір пакета акцій не дозволяє безпосередньо брати участь в управлінні компанією. – Країна). Або комерційний контракт, до якого можна причепитися. Починається рейдерська атака. Виконавча служба тоді готова видати рішення протягом дня. Хоч інші справи розглядає роками. Суди діють так само – в один бік. Це призвело до того, що зараз в Україні частка інвестицій у валовому внутрішньому продукті – близько 16 відсотків. Це дуже мало. У поляків, наприклад, близько 20. У нас 10 років тому було 22 відсотки. 2017-й став рекордно низьким з припливом іноземних інвестицій.

Які проблеми треба вирішувати негайно, а які можна відкласти на рік-два?

– Першочергово треба мінімізувати ризики для інвестицій. Ідеться про корупцію, недовіру до судової системи, правоохоронних органів. Виникає питання Антикорупційного суду, збереження незалежності НАБУ, антикорупційної прокуратури. Мають бути три-п’ять посадок високого рівня. Інші почнуть боятися. Хтось прийде з пропозицією рейдернути, а йому скажуть: “Вибач, я у відпустці, ще й дуже хворий. Ти ж розумієш, Пєтя це зробив, і Пєтя тепер сидить”.

Потрібна служба фінансових розслідувань, що об’єднає в одній інституції всі функції роз­слідування економічних злочинів. Вона має бути незалежною. Цю ідею може викривити створення Національного бюро фінансової безпеки імені Ніни Южаніної (депутат “Блоку Петра Порошенка”. – Країна). Запропонований нею законопроект залишає можливість розслідувати економічні злочини непрофільним правоохоронним органам. Тій самій Службі безпеки. Що абсолютно недоцільно. Відсутні також обмеження для найму працівників старих правоохоронних органів. Натомість є повна підконтрольність цієї структури президенту. Є надія, що законопроект не ухвалять. Бо частина парламентської коаліції не зацікавлена в тому, щоб президент повністю контролював силові структури.

Треба знижувати податковий тиск на бізнес, мінімізувати витрати з бюджету. Ще з радянських часів залишилося чимало нереформованих сфер, де за інерцією фінансують щось без зрозумілих цілей.

Чи може влада не виконати вимог МВФ і залишитися без фінансової підтримки?

– Отримаємо ситуацію кінця 2014-го – початку 2015-го з обвалом валюти. Альтернативний варіант: запозичувати на зовнішніх ринках, щоб розрахуватися за державним боргом, під великий відсоток.

Рік тому отримали четвертий транш МВФ ($1 млрд. – Країна). За кілька місяців Мінфін вийшов на ринок єврооблігацій. Розмістився на 3 мільярди доларів. Півтора мільярда з них витратив на реструктуризацію попереднього боргу. Від приватних інвесторів була ставка під 7,5 відсотка в доларах. МВФ дає менше, ніж під 3 проценти. Макрофінансова допомога Євросоюзу – близько нуля. У випадку з приватними кредиторами ми переплачуємо. Краще ці проценти витрачати на освіту й охорону здоров’я.

Чому економіка зростає так повільно – після дуже стрімкого падіння у 2014–2015 роках?

– 2010-го, після кризи, економіка стабілізувалася швидко. Була хороша ситуація на експортних ринках сировини. Вони залили країну грошима. Але відтоді зацікавленість світу Україною значно впала. За Януковича заводи роздавали близькому оточенню в небувалих масштабах. Кількість інвестицій із Заходу суттєво зменшилась. Дуже гостро постала проблема корупції та рейдерства.

Війна на Донбасі відрізала частину територій від фінансових вливань. Інвестори будуватимуть об’єкти на Західній Україні, бо туди “точно не дійдуть москалі”. Ці підприємства стимулюватимуть внутрішню міграцію. Шукатимуть працівників у східних областях. У результаті, на Сході залишаться тільки пенсіонери. Регіон буде дуже депресивний.

Чому ми так чіпляємося за державну власність? Навіть таку священну корову, як газотранспортна система, варто приватизувати 50 на 50 з європейськими компаніями. Це вигідно всім і зашкодило б будівництву “Північного потоку-2” (газопровід із РФ до Німеччини в обхід України. – Країна). Газотранспортна система була би більш завантажена.

Потрібно мати не менше 5–7 відсотків зростання економіки. Це реально, якщо зважати на досвід Туреччини й Румунії.

У Туреччині в перші 10 років президентства Ердогана, до 2010-го, валовий внутрішній продукт сумарно зріс на 75 відсотків. Країна збагатіла майже вдвічі. Всі ці роки в них діяли безперервні програми МВФ. Держава виконувала всі вимоги – й усі транші надходили вчасно. У нас лише перша програма в 1990-ті була більш-менш нормально втілена. Потім усі намагалися “пропетляти”.

Дуже важливі два моменти. Перший: потрібно уникнути приходу до влади популістів, які дестабілізують ситуацію. Друге: тримати в прийнятних межах процес міграції.

В яких галузях маємо найбільші перспективи?

– У нас часто люблять говорити про потенціал у високотехнологічних сферах. Але наша ІТ-галузь не є такою. Це навички людей, вони не вимагають серйозного капіталу. Високі технології, потрібні для виробництва конкурентоздатних літаків чи приладів, неможливі без обладнання за мільйони доларів.

У магазинах є споживчі товари, які запросто могли би вироблятися в Україні. Чому маємо імпортувати гель для прання Henkel? Весь чай Lipton для України завозили з фабрики в Санкт-Петербурзі. Після початку агресії РФ робити це стало важко. Вирішили побудувати “дуже високотехнологічну річ” – сортувальну фабрику в Гостомелі під Києвом. Подібних речей може бути багато – від чаю і побутових товарів до одягу. Треба розвивати харчову промисловість. Це вертикальна економічна інтеграція. Вона створює додану вартість.

Таким шляхом ішла Словаччина. На початку 90-х там майже не виробляли автомобілів. А нині випускають найбільшу кількість автомобілів на душу населення. Починали з простого збирання. Потім інвестували у більш технологічне та складне виробництво, з вищими вимогами до якості. Зараз збирають автомобілі Porsсhe, створили гігантський промисловий кластер, де вироб­ляють запчастини.

У нас є потенціал не бути сировинним придатком. Маємо Угоду про асоціацію і зону вільної торгівлі з Євросоюзом. Треба поступово створювати додану вартість. Вчора експортували зерно – завтра маємо продавати за кордон печиво.

Якість людського капіталу в Україні за останні 10–15 років покращується чи погіршується?

– Був великий спад у народжуваності в 1990-х, тому 20-річних навіть фізично дуже мало. Міграція також сильно впливає. Близько 2,5 мільйона українців зараз постійно працюють за кордоном. Є ризик, що ситуація погіршиться.

Система вищої освіти в країні дуже погана. Вона не тільки витрачає гроші платників податків невідомо на що, але й марнує роки студентів. Замість або справді навчатися, або починати кар’єру у найактивнішому віці, вони ходять на непотрібні лекції й п’ють від нудьги. З іншого боку, зараз є величезні можливості для самоосвіти, яких раніше не було.

Чи можливі успішні реформи з людським капіталом, що маємо?

– Суспільний запит на зміни є. Люди хочуть працювати над собою і країною. Це доводять волонтерський рух й активізація громадянського суспільства.

Які позитивні зміни після Майдану відбулися в країні?

– Фінансова стабілізація. За Януковича гроші розтринькували і виводили з країни. Зараз такого немає. Був дефіцит Нафтогазу через свідомо різну ціну на газ для громадян та промисловості, аби на цьому заробляли олігархи. 2014-го дефіцит держбюджету разом із Нафтогазом був 10 процентів ВВП. Країни з таким довго не живуть.

Очистилась банківська система. Ті банки, які пішли з ринку, або були пірамідами, або відмивали гроші, а не кредитували економіку.

Бюджет зараз більш-менш збалансований і стійкий. Люди розуміють, що корупція – це зло. Побудували значну частину антикорупційної вертикалі. Вона почала потроху виштовхувати людей із категорії поважних і впливових у категорію не зовсім поважних і вже не дуже впливових.

На що сподівалися після Революції гідності, а воно не сталося?

– В країні досі заробляють на корумпованих схемах і вважають це нормальним. Показують накрадене в деклараціях. Вільні медіа це висвітлюють, і населення починає ненавидіти багатих. У Росії – масштабніші схеми. Але Путін відпочиває в РФ, а не літає на Мальдіви, як Порошенко.

Після Революції гідності були очікування, які неможливо швидко реалізувати. Особливо за умови російської агресії. Вона свідомо націлена на зменшення можливостей для України. Але, якби люди бачили, що влада чесно працює щодня, проблем було б значно менше.

Чого очікуєте від президентських і парламентських виборів 2019 року? Влада якісно оновиться? За рахунок чого?

– За опитуваннями видно, що суспільство не визначилося. Не зрозуміло навіть, хто буде ключовими кандидатами.

Якщо не станеться форс-мажорів, шанси Порошенка на переобрання близькі до нуля. Він так сконцентрував на собі негатив невиправданих очікувань, що забрав його навіть у Тимошенко. Вона завжди мала найвищу частку тих, які за неї ніколи не проголосують. Юлія Володимирівна має лояльну частину виборців – це жінки похилого віку Центральної та Північної України. Їх достатньо, щоб Тимошенко ще тривалий час мала фракцію у Верховній Раді. Але вона не є новою людиною, яку хочуть бачити українці.

Чи не перейшли ми негативний баланс міграції?

– Думаю, ні. Частина українців, які трудяться за кордоном, легалізувалися. Вони й раніше працювали в тій же Польщі, але нелегально. Багато співвітчизників, які неофіційно заробляли в Росії, переїхали до Польщі – через політичні причини. Це добре.

В Україні зростає попит на робочу силу. Доводиться підвищувати зарплати. Доходи перерозподіляються “на користь простого народу”. До певного моменту це нормальне явище. Але далі потрібно, щоб зростала продуктивність праці. Наприклад, до польського рівня. Для цього треба інвестиції, обладнання, на якому працівник за годину вироблятиме більше, ніж зараз.

Нині європейські країни відкривають свої ринки праці для українців. А свій капітал до нас майже не відправляють. Тобто живляться нашим людським ресурсом.

Чому ви залишаєтеся в Україні?

– Я раціонально приймаю рішення. У цьому рівнянні є дві складові: зарплата і витрати. Багато з тих, хто працює в Польщі, – не просто короткострокові, а навіть маятникові мігранти. Через географічне розташування. Якщо живеш на Західній Україні, то можеш п’ять днів працювати в Польщі й на вихідні повертатися. Таким чином більша частина грошей витрачається в нас. Виїзд на тривалий час – зовсім інше. У західних країнах ціни вищі, бо рівень життя теж вищий. Деякі товари будь-де коштують однаково. Наприклад, телефони. А є товари з великою різницею в ціні. Чай в Україні вам можуть зробити за 15 гривень, а в Лондоні – за 150.

Також виникає питання патріотизму. Розумієш, що є твій особистий внесок у країну, яка хитається на межі. 2014-го люди масово поверталися в Україну.

Мені приємно пройти повз рідну школу і згадати старі часи. За кордоном такої можливості не буде.

Залишити коментар

Filed under Uncategorized

Напишіть відгук

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s