Анджей Вайда про «Післяобрази»: застерігаю перед втручанням влади в мистецтво

11 жовтня 2016 р.

В розмові з Польською Пресовою Агенцією (PAP) перед показом на Кінофестивалі в Ґдині Анджей Вайда підкреслив: «Цей фільм постав не з гніву, а радше з довгого досвіду».

Героєм є художник, який виступив проти доктрини соцреалізму: Владислав Стшемінський (1893-1952), піонер авангарду в Польщі 20-30 років ХХ століття, теоретик мистецтва, педагог в Державній Вищій Мистецькій Школі в Лодзі (нині Академія Мистецтв ім. Стшемінського). Головну роль в «Післяобразах» грає Боґуслав Лінда. У фіналі фільму звучить пісенька «Рідна країна, кохана країна» («Ukochany kraj, umiłowany kraj»).

Йоанна Порос, PAP: «Вас, пане Стшемінський, треба б пхнути під трамвай», — такими словами до митця з міжнародною славою звертається міністр культури. Той самий міністр виголошує промову, в якій підкреслює, що «триває наступ партії на культуру» та закликає студентів мистецьких шкіл до «боротьби з космополітизмом і поклонінням перед культурою Заходу».

Анджей Вайда: Це фрагменти справжньої промови міністра культури і мистецтва Влодзімєжа Сокорського. Цей текст існує і частину його я використав у фільмі. Це фрагмент промови, яку Сокорський виголосив, якщо добре пам’ятаю, на з’їзді мистецьких шкіл в Познані, на якому я був присутній як студент Кіношколи в Лодзі. Якщо ж йдеться про слова, з якими Сокорський звертається до Стшемінського — що його «належало б пхнути під трамвай» — то ця історія не пов’язана зі Стшемінським, проте також правдива. Думаю, що я мав право використати цю цитату в фільмі. Насправді ці слова від міністра Сокорського почув Вітольд Лютославський. Це мало місце після зборів, на яких Лютославський взяв слово і рішуче захищав свободу митця. Тоді Сокорський, знервований, що хтось виступає проти його поглядів, при виході із зали сказав це Лютославському. Лютославський розповів ту історію мені. Знімаючи «Післяобрази», я подумав, що це той момент, коли ми повинні пригадати ті слова.

Знайомі художника, інші творці, прагнучи захистити Стшемінського від нападів влади, нагадували, що він видатний митець, визнаний у світі, що заснував перший в Польщі і другий в Європі музей сучасного мистецтва і що у зв’язку з цим його позиція повинна бути непорушна. Проте міністра це не переконує.

Фільм «Післяобрази» розповідає про найгірший період в повоєнній Польщі, про 1948-1952 роки, час запровадження совєтського соцреалізму в мистецтві. Закінчується смертю Стшемінського. Це були найгірші часи. Тоді власне звучали такі слова. І були такі обмеження щодо митців, які я показав у фільмі.

 

 

Мешкаючи в Лодзі, Стшемінський — раніше співпрацівник Казимира Малевича, митець, який перетнувся також з Марком Шаґалом — мусить слухати в радіо промови про робітничий клас, а з квартири дивитися на першотравневі демонстрації. Коли за вікном з’являється великий портрет Сталіна, художник намагається його знищити. Переслідуваний УБ [Urząd Bezpieczeństwa, UB] як «саботажник революції», чує: «Ви маєте талант. Чому не хочете включитися в суспільні переміни?» Вимагають, щоб визначився, прийняв доктрину соцреалізму: «Ви стоїте на роздоріжжі. Не можете так стояти вічно. Мусите здійснити вибір».

Стшемінський як митець формувався в Росії, де тоді народжувалося найбільш авангардне мистецтво тих часів. Зіткнувся з Малевичем, Кандінським. До Польщі з дружиною, скульпторкою Катажиною Кобро, перебрався в 1922 році. Бачив революцію  в Росії. Здавав собі справу, що в СРСР, після 1922 року, він як митець не має шансів на існування.

Більшість польських митців не бачила раніше такої системи, яку бачив Стшемінський. Художники в Польщі спочатку вважали, що вона не може існувати. Чи це справді можливо, чи нас це справді мало спіткати — запитували. А тут раптом виявляється, що це триває роками. Стшемінський знав про цю систему набагато раніше, тому покинув СРСР і приїхав до Лодзі, щоб могти розвивати своє авангардне малярство. Під кінець 20-х років, з ініціативи м.ін. Стшемінського і Кобро, там виникла авангардна Grupa a.r. (artyści rewolucyjni  — революційні художники), до якої належав також Юліан Пшибось. У фільмі показана дружба Стшемінського і Пшибося на останньому етапі життя художника. «Якщо митець не може говорити на повний голос, то повинен мовчати», — говорить поет, якого грає Кшиштоф Пєчинський, до переслідуваного комуністичною владою Стшемінського.

Ця фраза інспірована словами нашого великого поета Чеслава Мілоша: якщо не можеш говорити правду — замовкни. А прецінь такі спроби мусили бути, бо багато митців намагалися подати авдиторії якісь алюзії на тему тієї дійсності, щоб та потім могла відчитати більше. Це була дуже спокуслива гра.

Я добре це пам’ятаю, бо багато разів був свідком, особливо в театрі, таких ситуацій — сиділа цензура, яка перевіряла, чи текст відповідає їхнім вимогам, але водночас не бачила всього, що відбувається на сцені. Тимчасом якраз на підставі того, що діється на сцені, авдиторія здогадувалась про щось для себе, реагувала сміхом. А цензура перевіряла тільки слова. Ця гра для митців була дуже спокуслива. Проте є такі хвилини, що митець мусить мовчати.

Повернімося до іншої цитати з фільму — про стояння на роздоріжжі, яке не може тривати вічно, що треба в якийсь момент щось вирішити.

Були такі митці — і то такі, котрі потім відіграли велику роль у трансформації Польщі в країну набагато вільнішу. Врешті в певний момент польське кіно, на тлі кінематографії інших країн, опанованих совєтською системою, було найбільш незалежне, найбільше говорило світові. Наші фільми показували за кордоном, бо вони розповідали, що насправді діється по той бік берлінського муру.

Сценарій «Людини з мармуру» чекав на реалізацію 13 років. Але треба було вірити, що прийде час, коли я зможу зняти цей фільм. Коли той момент настав, я постановив поставити все на одну карту — аби зробити цей фільм якнайбільш виразним, зняти його з цілою спонтанністю політичного виступу. Це було можливо тільки завдяки Юзефові Тейхмі, який взяв на себе політичну відповідальність за цей фільм.

Коли йдеться про спонтанність: «Післяобрази» мали світову прем’єру на 41 Міжнародному Кінофестивалі в Торонто. Фільм було прийнято оваціями. Як висловився директор фестивалю, Пірс Гандлінґ, «Післяобрази» — це Ваш «найсильніший, найбільш гнівний фільм». Ви відчуваєте гнів?

Існують різні погляди на те, як повинно розвиватися мистецтво, наскільки має служити тому чи іншому політичному угрупованню. Я тим фільмом хотів застерегти перед будь-яким втручанням держави в сферу мистецтва. Мистецтво, як говорив Стшемінський, повинно оцінюватися не за ужитковість, а тільки за творчість, за те, що відкриває нам нові можливості, новий світ, новий погляд. В цьому цінність мистецтва —  думаю, що це залишається обов’язковим.

Чи цей фільм постав з гніву? Ні. Радше з мого довгого досвіду. З того, що я бачив такі часи і знаю, що чого вони ведуть.

Боґуслав Лінда в «Післяобразах» Анджея Вайди. Фото: Włoch/Akson Studio, промоційні матеріали
Боґуслав Лінда в «Післяобразах» Анджея Вайди. Фото: Włoch/Akson Studio, промоційні матеріали

При перегляді «Післяобразів» з певних причин спадає на думку інша Ваша картина, дія якої відбувається в пеенерівській дійсності — фільм «Без знеболення», героєм якого є журналіст, відомий закордонний журналіст. 

Авторкою сценарію є Аґнєшка Голланд. Вона це добре розуміла, бо перебувала в такому середовищі — її батьки працювали в журналістиці. Історія «Без знеболення» інспірована реальною біографією Ришарда Капусцінського, автора «Футбольної війни» та інших репортажів зі світу.

Той фільм був спробою показати ситуацію, яка нас обурювала. Показуємо, як партія і влада поводилися з видатним репортером. Розповідаємо історію чудового журналіста, який показував нам світ, був нашим зв’язківцем зі світом, а потім його було цілком відсунено. Однак фільм «Післяобрази» значно драматичніший. Чому авторитарні режими і системи так запекло атакували таких людей як Стшемінський, Лютославський чи закордонний кореспондент «Без знеболення»?

Тому, що така система мала бути монолітна. Всі мали їй підпорядковуватися. Боротьба з індивідуальностями, з митцями, котрі не погоджувалися зі системою — це була частина політичної картини.

В який спосіб такі люди шкодили системі?

Всі мали мислити так само. Якщо хтось не мислив так само, до того ж намагався це виразити — як митець чи як громадянин — то цього вже було досить, щоб стати «ворогом системи». Той суспільний лад не міг жити без ворога. Потребував ворога. Дії, спрямовані проти таких людей як Стшемінський чи журналіст з фільму «Без знеболення», були маніфестацією влади: що вона може зробити все і піти до кінця, з відповідними наслідками.

Чи Ви задоволені «Післяобразами»?

Про те, щоб зняти фільм про Стшемінського, я почав думати понад двадцять років тому — навіть перевірив це недавно в моїх нотатках. Багато часу минуло, поки я відважився на зйомки. Я також вибирав відповідну тему, коли йдеться про Стшемінського. Бо ж є історія подружжя Стшемінського і Кобро. Зв’язок двох таких митців був би дуже захопливою темою для фільму. Проте я здав собі справу, що якби це була історія про подружжя, то постав би психологічний фільм. Тимчасом я хотів сказати щось про тамті часи, які минули — і хай би не поверталися.

Яка реакція глядачів на «Післяобрази» задовольнила б Вас?

Мене втішили перші реакції в Торонто — виявилося, що фільм сприймають відповідно до його інтенції. Боґуслав Лінда створив дуже виразну постать. Політична дійсність не виходить на перший план — бо тоді закордонний глядач, який живе в іншій країні, іншим життям, міг би загубитися. Вдалося створити дуже виразні сцени, які показують дії політичного режиму, взяті з тодішньої реальності, з правдивих описів, з текстів — таких, як згадана промова Сокорського. «Післяобрази» — це також розповідь про стосунки Стшемінського з донькою, Нікою Стшемінською, яку грає Броніслава Замаховська.

Це фільм про людину з принципами, яка не хочу відступити від переконань і протиставляється системі — так Ви говорили по закінченні зйомок. Яким є універсальне послання «Післяобразів»? Чи Ви в якийсь спосіб навязуєте до сучасності?

Ми стоїмо перед спробою втручання влади до мистецтва. Говориться про те, як повинно виглядати мистецтво для народу, що є тим мистецтвом, а що ним не є. Я зробив фільм про події минулого, який говорить, що втручання в мистецтво не належить до завдань влади. Мистецтвом займаються митці, а не влада. Якщо доходить до такої ситуації, коли важливим стає голос митців, то суспільство той голос зрозуміє і прийме таке мистецтво, яке вони запропонують. Нема причини штучно політизувати мистецтво.

«Післяобрази» — це також розповідь про людей, які оточували Стшемінського в останні роки його життя, про реакції на його ситуацію. У фільмі є дуже зворушлива сцена, яка показує вмирання великого митця. Немічний Стшемінський — невдовзі перед перевезенням його до шпиталю — падає і лежить на вітрині магазину, серед манекенів. Крізь шибу видно людей, що йдуть вулицею і — не реагують на лежачого.

Такою є інтенція цієї сцени. Тому це діється на вітрині. Він падає на ту вітрину — і виявляється, що вулиця в той час живе своїм життям.

Чи маєте вже плани на наступний фільм?

Я дуже хотів би зробити наступний фільм. Але щоб зняти фільм, потрібна фізична форма. Не досить придумати фільм, сидячи за столом. Режисування вимагає доброї фізичної форми. Режисер повинен бути в гущі подій, повинен сповнювати енергією акторів, знімальну групу, з якою працює. Доки режисер цю енергію сам в собі відчуває — доти буде готовий знімати фільм. В цю хвилину мені важко сказати, яка це мала би бути історія. Я повертаюся до моїх минулих, незреалізованих задумів фільмів — може, знайду там щось, що могло б мати своє відлуння сьогодні. Приглядаюся до сучасної літератури. Одне слово, я ще не прийняв рішення, але хотів би невдовзі взятися за новий фільм. Поки я ще настільки здоровий, що можу взятися за таку роботу, якої вимагає художній фільм.

 

 

 

 

 

Джерело: Culture.pl

Залишити коментар

Filed under Uncategorized

Напишіть відгук

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s