Дмитро Кункін: Космічна галузь у нас відстала і ніколи не підніметься

19 квітня 2018 р.

Науковець Дмитро Кункін два роки тому створив і очолив компанію “Свармед”, яка розповсюджує обладнання з біозварювання в Україні і за кордоном. До цього вчений 10 років віддав роботі в Інституті електрозварювання імені Євгена Патона НАНУ. – Думав створювати сучасне зварювальне обладнання, вивчати біозварювання. А вийшло, що три роки працював на дисертацію керівника, – розповідає Дмитро. – Мене постійно відволікали: то звіт напиши, то математичні дослідження зроби для котрогось із керівників або колег не по своїй темі. Моя дисертація – це була наче морквинка для кролика, яку тримали перед носом, і змушували стрибати за нею туди, куди науковому керівникові та науковій раді треба. Так я убив багато часу.Зараз Дмитро Кункін – успішний бізнесмен. Хоче створити дочірнє підприємство за кордоном, а також розширити сферу наукових досліджень. Ми поспілкувалися в офісі “Свармеду” в Києві.

Ви не лише реалізуєте готове обладнання, а й проводите експерименти на тваринах, вдосконалюєте технологію?

Паралельно розробляємо нові методики. Перед тим, як впроваджувати методику, ми повинні перевірити її експериментально. Але під час експериментів у Інституті електрозварювання жодна свиня після операції не виживала, а в нас – живі.

Значить, операції були невдалі?

Операції були вдалі тільки за словами хірургів. Хірург Подпрятов писав у протоколі після операції, що все пройшло чудово. Я сам писав ті протоколи з його слів. Це недостовірні дані. Ви можете казати, що у вас дуже добре накладений шов візуально, але якщо через два дні шов розходиться і свиня гине, це фактично вирок вашій системі.

Ми зараз пішли іншим шляхом: замовили 5 свиней. Спочатку одну свиню прооперували на тонкій кишці. Все нормально, уже п’ятий день. Тканини ми з’єднали на рахунок пропускання між ними струму.

Це саме українська розробка?

Так, це розробка Бориса Патона. В 1996 році він почав шукати можливість зварювати не тільки речовини неживої природи, але й біологічні тканини. Ми почали роботу з Інститутом трансплантології Шалімова. Експериментували на щурах і кролях. Але технології розвиваються. Одна справа зварити судину і припинити крововтрату, а інша задача — з’єднати кишківник.

Ми продовжуємо почату в 2000-х роках роботу — розширюємо спектр використання цієї технології. Провели сертифікацію з вимогою стандартів ЄС. Зараз на українському ринку присутні дві компанії з біозварювання — Інститут електрозварювання і наша компанія “Свармед”, але ми розвиваємося більш динамічно, оскільки ми не обтяжені великою канцелярією, а інститут — це державна установа.

Державна установа — це завжди гальмо?

Безумовно. Їх головна задача — продовжувати науку. А далі підприємство, яке займається бізнесом, має опікуватися вдалим впровадженням.

Наскільки складно впроваджувати інновації на нашому ринку? Адже потрібна обізнаність і реклама.

Вона повинна звучати з вуст самих хірургів.

Коли професор Володимир Паламарчук свого часу запропонував Інітитуту електрозварювання широко застосовувати біозварювання, а почув у відповідь: давайте зустрінемось наступного місяця. Наступного місяця йому кажуть: давайте ще трошки поспілкуємось, і ми тоді надамо пропозицію Патону. На четвертий раз він почув від зама Патона: я ще не зустрівся з Патоном. І тоді Володимир Іванович сказав: “Нам зрозуміло, чому біозварювання іде в небуття”. Тому за його поштовхом було створено “Свармед”.

У нас постійних співробітників 10, а хірургів, яких ми долучаємо до роботи за контрактом, близько 5.

Автор: Сергій Старостенко

Українські розробки цікаві за кордоном?

Були б набагато цікавіші, якби тут був інвестиційно привабливий клімат.

Якби наші розробки не зустрічали такого спротиву від держави, вони були б доведені до більш вагомих результатів. Західний же інвестор оцінює не саму ідею, а ступінь її реалізації. А в нас немає можливості довести наші розробки до певного результату, який був би привабливим для інвестора. Є багато ідей, які могли б зацікавити Захід. Але він ніколи не піде на вкладання коштів у нерозвинутій країні.

Західний інвестор оцінює не саму ідею, а ступінь її реалізації. А в нас немає можливості довести наші розробки до певного результату, який був би привабливим для інвестора. Він ніколи не піде на вкладання коштів у нерозвинутій країні

Ми от зараз продаємо обладнання, яке непогано себе зарекомендувало. І все-одно інвестор іде з великою обережністю. Він оцінює всі свої ризики і чекає від нас, коли ми зробимо кращу експериментальну базу і більше вдосконалимося.

Чому держава не підтримує науку?

Зараз держава опинилася у стані зубожіння. У нас скорочується виробництво. Ми вимушені закуповувати деякі електронні компоненти на стороні, навіть не від європейських постачальників, а з тієї ж Росії, хоч я не хочу цього робити. Я б з задоволенням купував українське, але дуже багато заводів просто стоять. Кому в нашій державі це може бути вигідно, я не знаю, але така тенденція спостерігається з року в рік. Політика держави повинна змінитися. В країні нема ясно сформульованої задачі підтримки таких розробників і таких підприємств, які ще працюють.

Наскільки особисто вам було складно створювати свій бізнес? Вийти з наукової системи і зайнятися практичною роботою.

Я зробив діючу установку “джерело струму резонансного типу”. Цей винахід зменшує перепади напруги в електричній мережі. Отримав патент на свою установку і хотів захистити дисертацію. Науковий керівник сказав: “Моя допомога коштує 15 тисяч доларів”. В ту мить я вирішив, що на дисертації треба ставити хрест: “Тоді я дарую вам цю установку. І дисертацію дарую”.

Науковий керівник сказав: “Моя допомога коштує 15 тисяч доларів”. В ту мить я вирішив, що на дисертації треба ставити хрест: “Тоді я дарую вам цю установку. І дисертацію дарую”

Але не тільки це стало причиною відходу від науки.

Я два роки був директором Міжнародної асоціації зварювання при інституті електрозварювання. Якщо в нас були якісні збільшення продажів — уже на нас косо дивилися. Звичайно, це заздрість. На мене дивилися на людину, яка вибилася із системи.

В інституті час іде дуже повільно. Всі люди, які отримали науковий ступінь, тепер мають почивати на лаврах і отримувати від молодих дуже багато основної виконаної роботи. Вони є головним гальмом. В Інституті електрозварювання 75 відсотків працівників — люди післяпенсійного віку. Зрозуміло, що вони ніколи на нададуть користуватися результатами роботи молодим. Бо тоді буде незрозуміло, що ці пенсіонери в інституті роблять. Молоді люди, якщо зможуть користуватися своїми результатами, відразу відсічуть цей баласт. Для отримання знань достатньо двох гуру. А в інституті цих старих гуру на кожному кроці, ще й кожен цей гуру набиватиме собі ціну і видає результати своєї дослідницької роботи за більш вагомі. Він починає оскаржувати дані, які молодий вчений отримує від іншого гуру. І звичайно, він не братиме до уваги розробки молодих вчених, навіть якщо в них є раціональне зерно.

Автор: Сергій Старостенко

Спочатку треба в одного гуру спитати, потім в іншого. І тільки коли всі гуру скажуть “так”, ось тоді, через три роки, молодий вчений зможе нарешті користуватися своїми результатами. Це втрата часу. В молодого покоління втрачається потенціал. Це як конденсатор, який спочатку був заряджений, але на кожному холостому своєму вихлопі його заряд дедалі втрачається.

У молодої людини в інституті створюється комплекс неповноцінності. Її переконують, що поза інститутом вона нікому не потрібна. Коли молодий науковець бачить, що можна нічого не робити, він уже мінімально вкладає свою енергію в справи. Просто вже пливе за течією, за правилами старих гуру від науки.

Отак допливе до 50 років до докторської дисертації, вже буде отримувати більш-менш пристойну пенсію. До пенсії спочатку сидітиме на кількох темах як керівник і з кожної отримуватиме доплату. Ставка начебто невеличка, 3-4 тисячі гривень. Але від тої чи тої теми накопичується десь на 10-12 тисяч.

У вас було відчуття, що вигораєте?

Звичайно, і я весь час намагався цьому запобігти.

Молоді науковці, якщо вони не діти посадовців, ніколи не очолюють ані відділ, ані напрямок навіть. Пенсіонари в інституті створюють такі умови, при яких права молодих просто обмежені.

Якщо хтось висовується, гуру об’єднуються проти нього і менторським тоном пояснюють, що він неправий. Всіх молодих переконують, що вони обов’язково захистяться, бо інакше бути не може: і молоді науковці заковтують цей гачок.

А потім людина уже на гачку. Їй кажуть: захистишся, але спочатку зроби щось для кафедри, пошукай щось у фондах для керівника, напиши статтю для його докторської дисертації. Зробив. “Ні, твоя робота не достатньо вагома. Ти використав результати, а вони вже застарілі. Ну так же не можна? Ще перероби”.

Мене завжди вражали святкування днів народження на кафедрі, які забирають купу часу і грошей. Люди з останніх сил скидаються на стіл для іменинника. Хто не може, його начебто так і менше поважають, уже не запрошують на якісь застілля, він уже втрачає авторитет. Таке враження, що скидатися на святкування — це обов’язкова умова отримання наукового ступеня.

Про що вчені пенсіонери спілкуються на таких святкуваннях? Що їх цікавить?

Люди пенсійного віку спілкуються досить однотипно — про свою молодість, про спільну роботу 30 років тому, і про те, як було добре колись. Політику люблять: так її мусолять, начебто це нарада в якомусь парламентському комітеті. Мені було серед них сумно. Було розуміння того, що найцінніший час спливає.

10 років в Інституті електрозварювання або в якійсь науковій установі — це навіть не термін в науковому світі. Це те що називаються: захистив кандидатську, вийшов на визначення теми докторської. 10 років! Складно подумати.

Автор: Сергій Старостенко

Особисто для вас цей час був втрачений?

Я вихопив з нього користь. Для мене не повинно нічого відбуватися без ефективності. Все, що я втратив, – це те, що я поставив хрест на своїй дисертації, не захистився. Але я глибоко зрозумів принципи електрозварювання, я зумів винести ці знання.

Зараз ситуація в Інституті не змінилася?

Не можу сказати однозначно. З розмов із колишніми колегами дізнаюсь, що стало навіть гірше, оскільки фінансування зменшилося. Борис Патон, якому 99 років, залишається на посаді і керівника Інституту, і НАНУ. Але його стан, на жаль, не покращується. Тому вся система стагнує і страждає.

Якби у науковців були гідні пенсії, вони могли б не так триматися за свої робочі місця. Звичайно, вони свідомі того, що гноблять молодих і паразитують на них. Вони вимушені, до цього їх змушує потреба виживати. Людина, яка почуває себе соціально незахищеною, ніколи не візьме на себе відповідальність не використовувати привілеїв.

Раніше була поширена думка про те, що, попри фінансовий занепад, в Україні сильна наукова база. Це міф, чи правда?

Є знання. Мені важко порівнювати їх із зарубіжними. Я подивився на перелік тем, якими хизувалися інститути. Майже всі вони, навіть Інститут кібернетики, залишаються на папері, а не реалізовуються. Наша фішка – створення моделей і програм. Але не виробляється ні нова техніка, ні машини, ні двигуни. А це те, що зараз хвилює світ. Космос у нас взагалі відстав і ніколи не підніметься. А був.

Я таких не зустрічав. Були, можливо, теми дослідження, але всі вони закінчувалися паперовим вихлопом, який жваво обговорювався на нараді. А наступного року відкривалася нова тема. Сказати, що щось впроваджено чи почали виробляти, неможливо. Бо самих заводів уже нема. У нас сама система не передбачає впровадження. Всі розуміють: от заводи порізали на метал — значить, будемо робити якусь паперову наукову роботу в рамках інституту.

Автор: Сергій Старостенко

Можливо вихід змінити систему — навчання за кордоном? Коли люди бачать інакші правила, вони не працюватимуть на тими, які установилися у нас.

Коли людина виїздить за кордон, вона дуже добре розуміє усю неможливість реалізовувати щось у нас.

Багато виїжджають за кордон, перевозять туди сім’ї. Або навіть перебувають там рік за роком окремо від рідних і пересилають їм гроші, яких не так багато.

За кордон нас якщо і запрошують, то не на керівні посади. Знання, які ми привозимо, використовується дуже охоче, особливо китайцями. Але ніколи вони не посадять на вирішальні позиції нас. Ти знання привіз? То й виконуй роботу. Ми ж тебе на зарплату взяли.

 

До речі, за кордон нас якщо і запрошують, то не на керівні посади. Знання, які ми привозимо, використовується дуже охоче, особливо китайцями. Але ніколи вони не посадять на вирішальні позиції нас. Ти знання привіз? То й виконуй роботу. Ми ж тебе на зарплату взяли.

Мій знайомий, кандидат наук працював у Японії півтора року, але за цей час не накопичив грошей навіть на автомобіль. Повернувся назад в Інститут електрозварювання.

Яке майбутнє Інституту електрозварювання і подібних йому наукових установ в Україні?

Ще пару років, і інститут залишиться лише формально. Він буде розбитий на піддослідні лабораторії. Поки що авторитет Патона є гарантією, щоб інститут не розформовували. Але через кілька років він фізично не зможе цьому протистояти. І тоді процес розподілу набуде лавиноподібного вигляду. Залишиться тільки набір лабораторій, багато будуть здаватися в оренду. І ви розумієте, що місце в центрі міста — дуже ласий шматок.

Тому не дивно, що зараз студенти не мають ілюзій щодо університетської системи і вже не такі захоплені, як раніше.

Вони зрозуміли, що заробити можна набагато легшим шляхом. Світ зараз пропонує різні шляхи витрачання коштів. Передбачається, що заробляти їх ви можете теж легко. Найкращий шлях заробити — програмування, дизайн. От вони на це і націлені. Справді немає діючих заводів, а отже немає культу створення чогось нового. В тому числі і обладнання.

Хоча зараз бум стартапів.

Але все ж ми суттєво відстаємо за кількістю стартапів від тієї ж Польщі. По-друге, рівень наших стартапів ще невисокий. Є сайт, де люди розміщують свої старпати, щоб інвестори могли вкладати в них гроші. Наших успішних проектів, які хоча б 20 тисяч доларів зібрали, може, 5 на всю країну. Багато американських, польських, європейських. Індія, китайці дуже багато пропонують. У них наука розвивається по принципу копі-паст: бачать, трошки покращують, адаптують до масового виробництва, і запускають вперед.

Головне там — запустити розробку в дію. У світі заводи випереджають науку. Є поселення – залізницю туди провели, щоб люди могли їздити на заводи, і побудували біля одного заводу ще кілька, які роблять ще супутні продукти. Тому й не дивно, що в них з часом автомобілі стають дешевшими і якіснішими. Вони весь час копіюють старе і поліпшують його якість.

А в нас заводів немає взагалі.

Автор: Сергій Старостенко

Як змінився ваш фінансовий стан, самовідчуття і плани відколи ви розпочали власний бізнес?

Все змінилося кардинально. Я сам усім керую. Я і мій колектив — єдині, хто ці результати нашої роботи споживає. Це найвдаліше застосування своєї енергії. Тому тепер будь-які неприємності, які трапляються в житті, мені здаються лише невеличкими камінчиками, що летять назустріч машині. Зупинять вони її? Ні. Так, можуть пошкодити покриття, але на рух це не вплине. Раніше ніхто не давав мені можливості використовувати результати вкладеної своєї енергії. Тому зараз я на своєму місці. Це життєво було необхідно. Якби залишався в інституті, напевно, захворів би.

Я і мій колектив — єдині, хто ці результати нашої роботи споживає. Це найвдаліше застосування своєї енергії. Тому тепер будь-які неприємності, які трапляються в житті, мені здаються лише невеличкими камінчиками, що летять назустріч машині. Зупинять вони її? Ні. Так, можуть пошкодити покриття, але на рух це не вплине. Раніше ніхто не давав мені можливості використовувати результати вкладеної своєї енергії. Тому зараз я на своєму місці

 

Насправді відпочинок починаєш цінувати, коли справді працюєш. В інституті, де гаяв час, і не знав, що вдома робити. Нічого було не в кайф. А зараз я відпочинок починаю цінувати як велику насолоду.

На вихідні їжджу на волейбол, яким займаюся на любительському рівні. Люблю командний дух і відчуття того, що кожен на своєму місці. Кожен робить потроху, але разом складається перемога.

Чого хочете досягнути далі, які ставите собі завдання?

Сподіваюся, що вдалі результати наших експериментів будуть казати самі за себе і так чи інакше інвестор таки до нас прийде. Хочу створити дочірнє підприємство за кордоном, яке постачатиме туди нашу продукцію. Це нелегко, оскільки в Європі всі ринки збуту уже зав’язані на споживачах. А споживачів там не так багато. Вклинитися туди буде надзвичайно складно. Але якщо наша технологія матиме переваги, не помічати їх стане неможливо.

Другий рівень – це вести далі наукову роботу. Зараз у нас абдомінальний хірург працює, судинний, хочемо взяти ще баріатричну тематику і ендокринологічну.

Баріатрія — дуже поширений зараз напрямок, коли люди із зайвою вагою хірургічно зменшують об’єм шлунка і тракт всмоктування всіх речовин. Зараз ці операції роблять за допомогою накладення дорогих кліпс — кожне клацання інструменту, який перетинає кишку, коштує близько 10 тисяч гривень. А в нас він заварюється фактично безкоштовно за рахунок струму і внутрішньої білкової речовини, яка склеює.

У простій операції кліпси на судини коштують недорого — 500 гривень за кліпсу. Їх за операцію надівається до десятка. Тому нашим методом 5 тисяч гривень економляться. Якщо робиться дорога операція, яка коштує 5 тисяч доларів і вище, то там за нашою технологією економитьcя уже не менше 30 тисяч гривень.

Багато хірургів використовують уже нашу технологію, але переважна більшість продовжують накладати кліпси. Новим розробкам довіряють мало, перестраховуються. Поступово вони зрозуміють, що це безпечно.

Ви емоційна людина?

Так. Намагаюся стримувати свої емоції і ними керую, але без емоцій я б ніколи не знайшов сили для руху вперед. Я б не почав власну справу, якби не було цих емоцій і бажання довести, що людина навіть після 10 років стагнації може почати все з нуля.

Згідно з результатами дослідження, проведеного Соціологічною групою “Рейтинг” у вересні 2017 року на замовлення Громадської спілки “Форум Українського Партнерства” серед працівників наукових установ Дніпра, Києва, Львова, Одеси та Харкова, 64% опитаних заявляють, що ситуація в українській науці погіршується. Про стабільність ситуації говорять 23%, про покращення – лише 8%, Найгірші оцінки стану справ давали доктори наук та ті, хто має стаж роботи в науці більше 20 років.
46% опитаних вчених зазначили, що погіршується стан справ в науковій установі, у якій вони працюють. 30% заявили про стабільність і лише 18% – про покращення. У цьому випадку частіше за інших про погіршення говорили кандидати наук та ті, у кого науковий стаж більше 10 років.
Водночас, найоптимістичніші оцінки серед науковців стосовно свого власного наукового розвитку. Про покращення у цьому випадку заявили 40% опитаних, про стабільність – 37%, про погіршення – лише 10%. 13% не змогли оцінити стан власних справ. Дещо гірше про свій розвиток говорили ті, у кого найвищий науковий ступінь та найбільший стаж роботи.

2s коментарів

Filed under Uncategorized

2 responses to “Дмитро Кункін: Космічна галузь у нас відстала і ніколи не підніметься

  1. Azff

    Цікаво для чого дублювати окремі абзаци, неможливо читати текст нормально.

    Подобається

    • Василько

      Дякую за зауваження. Просто в оригіналі подвійні речення – цитати, котрі виділяються жирним текстом. Але при перенесенні виділення втратилося. Зараз виправимо)

      Подобається

Напишіть відгук

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s