Женя Галич: Класичної рок-музики більше не існує (повна розмова)

14 березня 2018 р.

Гурт O.Torvald зламав стереотип про те, що після 24 місця на “Євробаченні” творче життя музиканта закінчується. Хлопці здобули звання найгастрольнішого гурту країни, знімали кліпи, писали нову музику, додали до своєї армії “наших людей” певну кількість європейських фанів, а “на носі” у них – європейське турне.

В ексклюзивному інтерв’ю для сайту “24” фронтмен O.Torvald Женя Галич поділився творчими планами, своїм баченням майбутнього фестивального життя в Україні, думкою щодо цьогорічних перспектив України на тому ж “Євробаченні”, а також – розповів секрет, навіщо рок-музиканти беруть участь у не-рокових подіях.

Про творчі плани, нову музику і несподіванки для фанів

O.Torvald все життя займається музикою. Просто в різні періоди життя ми захоплювалися різними її барвами, постійно змінюємося і йдемо вперед.

По-перше, ми дорослішаємо. По-друге – аналізуємо тренди сучасної музики взагалі, і не тільки у нашій країні. Тут не можна розслаблятися, бо зараз відбувається абсолютна деформація рок-музики як такої. Аналітика говорить про те, що класичної рок-музики як такої більше не існує.

Мені здається, що коли Курт Кобейн у 94-му році вистрілив собі в голову – він застрелив весь рок, який міг існувати потім.

Зараз у чартах по всьому світу дуже багато хіп-хопу, соулу, фанк-музики, і всі ці жанри використовуються мейнстрімовими гуртами, які є законодавцями рок-моди: Imagine Dragons, 21 Pilots. Весь цей мікст сьогодні вже теж називаються рок-музикою.

Женя Галич

Ми – теж в тренді. Тому також підглядаємо якісь “фішки”. Як говорив в останньому інтерв’ю Метью Беламі, гітара вже давно не головний інструмент для створення рок-пісень, – це синтезатори, якісь штучні звуки, на яких будується сучасна рок-музика. І нам теж це цікаво, головне – не “передозувати”.

Ми тримаємо баланс між роком і новими “фішками”. Зокрема, ось експериментували таким чином у альбомі “Наші люди всюди” з діджеєм Топольським. У нас було експериментальне звучання так само і в “Бісайдах”, в “Марії” та “Ліхтарях”.

Якщо взяти Metallica, і порівняти їхню музику 81-го і 90-х років – це різні музичні колективи. O.Torvald теж змінюється чи дорослішає, якщо хочете. І не приховуємо це від наших фанатів.

Поточна задача – “показати” себе Європі. З 20 березня у нас почнеться європейський тур, який триватиме 10 днів – 10 концертів: у Польщі, Австрії, Німеччині, Чехії. Це величезний експеримент. А на осінь ми готуємо нові сингли, і вони теж стануть несподіванкою для любителів хорошої музики.

До слова, про приємнощі для прихильників – буквально вчора O.Torvald презентував новий кліп. Той самий, який потрапив до Національного реєстру рекордів.

Про співпрацю зі світовими зірками

Ми познайомилися з американським музикантом Ceekay Jones. Це абсолютно культова фігура в хіп-хопі, хард-корі. Ми планували попрацювати з ним у нашій студії. Але так сталося, що він захворів, і наша співпраця поки що обмежилася доправленням його до лікаря. Зараз спілкуємося у Фейсбуці, обговорюємо спільні плани. Гадаю, що він повернеться у серпні, і ми ще попрацюємо разом.

Ми чекаємо на інших своїх друзів. (Деталі цієї співпраці Женя Галич не став поки що розголошувати, зберіг інтригу, – “24”).

Про фестивалі і міжнародні амбіції O.Torvald

Ми виступали на Przystanek Woodstock у Польщі, ми відвідували як лідери думок і амбасадори фестиваль Sziget. І цього року йдуть перемовини, ми можемо взяти участь також у деяких європейських фестивалях. Щодо Przystanek Woodstock – це на 90%, щодо Sziget – маємо на конкурсній основі, як і всі українські гурти, брати участь у відборі. Але є й інші шляхи, вони не стосуються конкурсних фестивалів чи премій: це коли групу за її досягнення, за те, що вона збирає зали, запрошують на фестиваль у якості хедлайнерів. На українських фестивалях – не знаю жодного, де б ми не були хедлайнерами ні минулого, ні позаминулого року.

Нас декілька разів називали найфестивальнішим гуртом року. Для нас це – як випустити рибу у воду, ідеально: велика сцена, багато людей. Ми вміємо це робити, робимо гарно, кожного разу – інакше. Інколи – я не пам’ятаю, як ми це робимо, тому що це фестивалі.

Але фестивальний дух у нашій країні ще тільки починає своє становлення. Є величезні фестивалі – ZAXIDFEST, Atlas Weekend – він був просто фантастичний, Файне місто, та інші – вони дійсно показують абсолютно європейський рівень.

О.Торвальд

Та фестивальна культура у нас розпочалася не так давно, їй до 10 років. Організатори – постійно навчаються. Наприклад, на першому нашому ZAXIDFEST було до 5 тисяч людей, невелика дерев’яна сцена. Зараз це – 20 тисяч людей, величезна сцена, 4 дні і хедлайнери – світові зірки: Matisyahu, Everlast, та їх багато. І це ті самі хедлайнери, що грають у Європі. І це круто, що їх можна почути на фесті під Львовом.

А для нас фестивалі – це ще й навчання. Ми бачимо, як виступають Everlast чи Enter Shikari, це добряче мотивує до розвитку.

Про “Євробачення”

Все, що відбувається навколо “Євробачення” – має дотичне відношення до музики. Цей конкурс має дуже відчутну політичну складову, і – це шоу. Зокрема торік увага всіх світових засобів інформації була прикута до нашої країни. І коли Росія провела агресивну пропагандистську кампанію стосовно своєї конкурсантки (якій СБУ заборонило в’їзд до нашої країни), глядачі у багатьох країнах ставили оцінки українському конкурсантові під впливом цієї пропаганди. Ось вам приклад того, що говорити про цей фестиваль, як суто про музичний, немає сенсу.

Все, що відбувалося у нашій країні і під час минулорічного “Євробачення”, і під час Євро-2012, мало більше політичний характер, ніж музичний і спортивний. Тільки у випадку Євро ця політика працювала на країну зі знаком “плюс”.

Нещодавно я знайшов листа дівчинки. В одному з інтерв’ю я говорив про сімейні цінності, родину, про хворобу свого тата, що хотів би присвятити цей фестиваль йому. У листі до мене дівчинка писала, що в її родині ніколи не було миру, її тато вже давно пиячить, дозволяє собі кричати, підіймати руку на маму, що вона давно вже не його улюблена донечка. І якось під час вечері цей тато побачив саме те моє інтерв’ю. І після того прийшов до доньки і на колінах просив пробачення, говорив, що більше ніколи так не поводитиметься.

“Вже два тижні у нашій родині мир, ми разом відпочиваємо, проводимо час. Я вам за це дякую”. Цей лист перекреслює будь-які негативи Євробачення. Все, написане в тому листі, варте всього, що відбулося з нами.

Про Меловіна

Слухачі зробили свій вибір. Я не музичний критик, але на мою думку – це абсолютно формат “Євробачення”. Країна зробила свій вибір, і країна має бути за нього відповідальна. Я йому бажаю удачі, я щасливий, що ця людина дійшла до своєї мрії.

Галич О.Торвальд

Навіщо “старій гвардії” нацвідбори на “Євробачення”

Уявіть собі, що ви дуже любите малювати. І для вас єдиною можливістю заробляти гроші є продаж картин. Ви гарний художник. Але там, де ви живете, просто немає будинків, де можна вішати ваші картини. Хотіли, але немає куди. У нашому шоу-бізнесі відбувається щось подібне.

Щоб музиканти могли проявляти свою творчість, показувати її великій аудиторії, щоб на концерти цих музикантів ходили, музиканти беруть участь у рейтингових шоу. За цим принципом працює увесь світ. Просто якщо у світі є номінації, премії, і вони існують так само давно, як і фестивалі, то у нас це все в такому “дошкільному” стані. І якщо національний відбір показує гарні рейтинги, то чому б не показати там свої “картини” і показати, що ти гарний художник.

Тому я не розглядав національний відбір як можливість перемогти і згодом представляти країну, для мене це була платформа, на якій можна показати свої роботи. І цього року відбувається те ж саме. Я для себе за допомогою нацвідбору відкрив прекрасного Laud, який шикарно співає і круто виглядає, абсолютно нереальну Vilna. Ми відкрили так само шикарних і фантастичних The Erised, Kadnay, Pur:Pur, та їх багато. Так само, на мій погляд, завдячуючи нацвідбору, люди відкрили для себе Джамалу. Хоча до того – були концерти, альбоми, все окей. Масова аудиторія – це важливо і потрібно. Тому і The Вйо, Green Grey, O’Torvald пішли на національний відбір, щоб показати свої “картини”.

Про минуле і майбутнє рок-музики

В Україні зараз 42 мільйони населення. По 100-200 тисяч в кожному місті, куди ми приїжджаємо. Але коли кожен день хтось виступає – виходить перенасичення.

Зараз усі мають змогу проявляти себе, в інтернеті безліч можливостей. Це раніше я приходив до бібліотеки, і з журналу “Ровесник”, про який ніхто не знав, вирізав собі лезом замітку про те, що Guns-n-Roses випустили новий альбом. А в школі про них ніхто нічого не знав, навколо панували “Ласковый май” та “Иванушки”.

А коли до нас у Полтаву приїхав “Парк Горького”, я думав, що втрачу свідомість від щастя. Це зараз Слешу з Guns-n-Roses можна написати “Привіт, чувак, в мене гітара така-то, що порадиш?”. І він відповість, що є амбасадором Gibson, наприклад. Все це зараз просто. Люди-селебрітіс постійно в тому Інстаграмі, в тому числі і я. Ти можеш їх бачити. А раніше все, що я знав про “Парк Горького” – це журнал “Ровесник” і афіші по місту. І коли вони вийшли на сцену на стадіоні – це було все.

А зараз молоді навіть важко пояснити деякі речі. Наприклад, моя донька Єва нещодавно запитала у мене, що таке “магнітофон”. Я не знав, як пояснити. І так само важко пояснити, що можна було колись чогось не знати. Гугл всьому виною.

Євген Галич

Про телепремії та як вони допомагають рок-музиці

Вони допомагають, звичайно. Подивитися хоча б на Монатіка, якого я дуже поважаю як артиста, він трудяга такий, що якби наші політики так трудилися, у нас був би Сідней. Є певні схеми розвитку, плюс-мінус однакові у всьому світі. Є лейбли, які створюють артистів, потім ці лейбли створюють премії, артисти мають до них відношення, і за допомогою позиціонування цих артистів як топових, цих артистів і продають.

Так відбувається на кожному талант-шоу: вони створюють артиста, показують його. Але проблема талант-шоу в тому, що вони цих артистів пачками штампують. А премії – це гарний випадок, коли вже сформовані артисти або відкриття, як Kazka цього року, можуть себе проявити на велику аудиторію. Так само, як і з “Євробаченням”. Це схеми, за якими можна збувати свою музику.

Про суддівство на талант-шоу

Були такі перемовини. Я навіть був на трактах як суддя. Але я радикальний суддя, мене трішечки побоюються, бо я скажу правду. Але я не знаю, як судити виступи дітей. Я був на одному з кастингів. І говорити дитині про те, що вона має вилетіти з шоу – мені важко. Але я б із цим впорався, і мені було б цікаво над цим попрацювати.

Ми інколи і запрошуємо до співпраці талановитих молодих чуваків. Наприклад, ми були в турі з “Фонталізою”, це група з Донецька, яка вже переїхала до Києва. Ми їх брали на всі 22 міста розігрівом у турі, показали їх людям.

Я не продюсер наразі. Мене завжди питають: “Женя, скажи, як стати популярним, впізнаваним”. Я кажу: “Чуваки, як тільки стану – обов’язково розкажу”. Я не маю уявлення, як правильно їм сказати. Якби ж ми працювали за схемою американського шоу-бізнесу, де є алгоритм, як створити артиста, просунути його, а в нашій країні це шанс, феномен. Я себе бачу зараз в ролі музиканта, і це найкомфортніша для мене роль наразі.

Про шоу-бізнес в Україні і хто його має створювати

Люди. Ноги. У нас є такий лозунг: хочеш підтримати український шоу-бізнес – ставай на ноги і йди на концерти.

Чиновники в український шоу-бізнес не мають втручатися взагалі, це точно. Я ось дивився концерт-трибют Led Zeppelin у Медісон Сквер Гарден, там Обама був з дружиною. Тому допомога чиновників повинна зводитися до відвідувань концертів.

Що заважає політикам популяризувати українську музику, викладаючи в мережу плей-листи українських музикантів, тобто “я слухаю ось таких”, це максимально допомагатиме людям формувати український ринок. Як тільки політики починають впливати якось на законодавчому рівні – це заважає розвивати український шоу-бізнес.

Нагадаємо, у першій частині інтерв’ю Женя Галич ділився з сайтом “24” творчими планами, своїм баченням майбутнього фестивального життя в Україні, думкою щодо цьогорічних перспектив України на тому ж “Євробаченні”, а також – розповів секрет, навіщо рок-музиканти беруть участь у не-рокових подіях: Женя Галич: Класичної рок-музики більше не існує

Про мовні квоти на радіо і телебаченні

Замало часу пройшло, щоб робити якісь висновки. Українська музика має звучати на українських радіостанціях і телеканалах, сто відсотків. Але тільки одними квотами ми не допоможемо музикантам збирати зали.

Люди мають хотіти ходити на концерти українських виконавців. Подобається вітчизняний співак – іди і підтримай його, придбавши квиток. Не подобається – сиди вдома.

У нас останнім часом важко відрізнити штучних патріотів від тих, кому це дійсно потрібно.

Але, водночас, потрібно боротися не з тим, що відбувається, а спершу знайти причини, чому так відбувається. Коли б люди шукали проблеми в собі, виправляли їх, і тільки потім пред’являли б претензії оточуючим, то змінювати країну було б набагато простіше. Ось з цього треба почати. Якщо кожен займатиметься своєю роботою, і робитиме її відповідально і гарно, то нікому не потрібно буде втручатися на якомусь політичному рівні у бізнес тощо.

Галич про шоу-біз

Про контроль за музикантами в Росії

Що таке музичний бізнес? Це бізнес. Коли наші заробітчани їздять в Росію робити ремонти, коли возять з Росії “контрабас”, коли наші бізнесмени чи політики мають бізнес у Росії – там одне кореневе слово “бізнес”. То чому ж ви не контролюєте людей, які мають бізнес у Росії, і чому ви беретеся контролювати тих, хто має бізнес, але з приставкою “шоу”?

Я свій вибір зробив. І багато моїх колег зробили такий вибір – не виступати на території країни-агресора. Але мені як громадянину, що поважає закони нашої країни, її цілісність і Конституцію, не зрозуміло, чому те, що можна одним, по закону не можна іншим?

По-друге: не хочете, щоб українці їздили на заробітки в Росію чи інші країни – створіть умови тут. Створіть Дні Європи. У Європі існує демократична побудова бізнесу. У нас останнім часом це перетворюється на якийсь тотальний контроль за усім. Але якщо хочете, щоб українські артисти робили свою справу добре на території України – створіть умови.

Диванні патріоти замість сидіти вдома і говорити, що хтось має їздити в Росію, а хтось – ні, мають встати і піти на концерт The Вйо, Yurcash, PurPur, Ірини Білик, будь-якого артиста – це набагато б наблизило нас до того, щоб окремі артисти перестали їздити до Росії. Все, що відбувається в українському шоу-бізнесі – це наслідки того, що ми заслуговуємо.

О.Торвальд проти утисків шоу-бізу

У мене таке правило: все, що ти маєш на даний момент, твої друзі, оточення, фінансове становище, успіхи – це те, на що ти заслуговуєш. От я в Полтаву приїжджаю, зустрічаю знайомих, вони постійно скаржаться на життя. Вони сидять з пивом о 12 дня під під’їздом і скаржаться на життя: “Та, работи нєт, втикаєм тут”. Чувак, я сьогодні о 6 прокинувся, а заснув біля 12 ночі. Весь цей час я працюю, намагаюся створювати якийсь контент, щось підтримувати, про щось писати. Намагаюся якось працювати. І так само – більшість мого оточення. Набагато простіше написати в коментарях, що “у Галича всьо получается”. А насправді потрібно робити щось самому.

От уявіть, якби якийсь політик замість того, щоб брати на себе відповідальність за те, що відбувається на території Росії, сказав: “Хлопці і дівчата, а чи знаєте ви, що у Гданську живе 22 тисячі українців? А давайте візьмемо п’ять артистів, які поїдуть у Гданськ і дадуть величезний концерт української музики!”. Він нам відкрив би нові ринки збуту наших “картин”. Говорити “не можна” набагато простіше, ніж – як можна.

Про патріотизм та соціальну місію

Багато з того, що робить зараз O’Torvald – це соціальна місія. І музична, звичайно. Під час наших виступів, і в маленьких клубах, і за кордоном, коли спілкуємося з людьми, які поїхали шукати кращого життя за кордон – ми намагаємося говорити, що всі ми – українці, що вони мають любити свої Україну навіть поза її межами. Фестивалі, такі, як Рок-булава, мають не лише музичну, але й духовну складову, історичну. Те, що O’Torvald – розбишаки, які ламають інструменти на сцені, я нікуди не приховаю. Але щоразу виступаючи, перед тим, як щось розбити (сміється – “24”), ми виконуємо такі треки як “Крик”, “Наші люди всюди”, і наша аудиторія зможе емоційно зарядитися.

Про кар’єрні сходи

До ведучого на телебаченні я працював кур’єром газети “День”, роздавав листівки в метро. Ми жили тоді на Дарниці, в “хрущівці”, 8 осіб у двокімнатній квартирі. Спали по три-чотири на підлозі в кожній кімнаті, і хтось ще спав на кухні. Я працював у музичному магазині “Тік-так” продавцем-консультантом, там писав багато пісень і грав на музичних інструментах. Я працював арт-директором в одному з київських закладів, я багато писав всілякого копірайту для деяких компаній.

Ще якось нам запропонували розвантажити невеличку вантажівку з будівельним матеріалом. Я тоді ледве встав зранку – так боліла спина, але за ніч заробив 400 гривень, і це було дуже круто.

А вже згодом, коли ми презентували свій кліп на М1, мене помітила Нателла Чхартішвілі і запросила вести програму “Чіпси, чікси, лавандос” на телеканалі М1.

Женя Галич розповів про свої захоплення

Про захоплення

Я в принципі багато їжджу на мотоциклі, подорожую на ньому. У мене був Harley-Davidson Fat Boy, Harley-Davidson 48, це моє хобі. І цього року я теж хочу їздити. Та коли торік народився Данька, я не знаю, з чим це пов’язано, але я промчав один раз на байкові, поставив, і весь рік не сідав. Я в такі штуки вірю. У мене є “чуйка”, коли щось потрібно ігнорувати. Наприклад, ми колись каталися в Буковелі на сноуборді допізна, я був стомлений і відмовився від останнього заїзду, сказав, що вже не хочу. Хлопці з гурту самі поїхали, і Нікітос зламав руку.

Ще я колекціоную гітари, і в мене є ретро-тачка – Ford 79 року, на ходу, в ідеальному стані, ми самі її зробили.

Про музичних кумирів

У мене є цілий мішок майок з різними групами. Скоро у Португалії гратимуть Оззі Озборн і Judas Priest, будемо намагатися їх відвідати. Мріяв поїхати на Metallica, але не матиму можливості цього разу. Це моя мрія послухати їх вживу, одна з найулюбленіших команд.

Щодо вчителів – хлопці кажуть, що я свого часу багато черпав і від Джеймса Хетфілда, і від Біллі Джо Армстронга з GreenDay. Є певні особистості, про які я дізнався з журналу “Ровесник”. Раніше ж інтернету не було. Для мене були ікони ті ж Beatles, Rolling Stones, Queen, звичайно, я на них орієнтувався, піддивлявся якісь штуки.

Якщо говорити про зараз, то культова фігура для мене – Дейв Грол з Foo Fithers, який був барабанщиком Nirvana. Я кілька разів був на Foo Fithers. Все, що робить Грол, як він гуртує навколо себе старий добрий рок-н-ролл, це мені дуже подобається. Ще Метью Белламі, звичайно. Як вокаліст мені дуже подобався Кріс Корнел і Честер Бенінгтон з Linkin Park. Але обидва покінчили з собою не так давно.

Про рок-музику можу годинами говорити, насправді. Але я не зовсім характерний рок-музикант. Я не тільки рок-музику слухаю. Мені дуже подобається слухати Джеймса Брауна, Елвіса Преслі, Майлса Девіса. Якщо ж говорити про персонажі, навколо яких створюється гарна музика, то це зазвичай фронтмени колективів. Наприклад, Кріс Мартін з Cold Play, на мою думку один з найромантичніших фронтменів.

Але проблема в тому, що я для себе не бачу продовження цих фронтменів у інших колективах. Такого гурту як Queen вже ніколи не буде. Таких постатей як Елвіс Преслі, Фредді Меркюрі , Девід Боуі вже ніколи не буде. Все, що створюється зараз в рок-музиці, через швидкі новітні технології, створюється на певний час. Як тільки стрічка соцмереж пролистана – нові гурти зникають. Я сподіваюся, що такі постаті ще будуть. Але інколи мене такий сум охоплює.

Про професійне навчання

Якби мені зараз запропонували вчитися професійно музиці – я б погодився. Але це зараз, з висоти досвіду. А підлітки ще не розуміють, навіщо їм це потрібно, і в них немає практичних потреб. Звичайно, є люди, яким навчання музиці стає в нагоді. Але так само є маса прикладів, коли людина з вищою музичною освітою не має роботи і не може себе забезпечити. І це так само, якби тебе щодня годували гречкою. Хоч ти її і любиш, але рано чи пізно захочеться і картоплі якоїсь. Я міг вибирати, що мені “їсти”. А музикантам, які навчаються професійно, подають лише “гречку”. І безліч із них, хоч і не всі, так до цього звикають, що їм вже не так цікаво.

Я знаю купу просто музикантів, які не мають професійної освіти, але є топами в нашій країні.

Женя Галич не знає, як виховувати дочку

Про дітей, батьків і виховання

Різниця між вихованням доньки і сина приблизно така, якщо коротко: “Євочко, маленька моя, ну, будь ласочка, я тебе прошу…” і “Даня, я сказав – одягай!”.

Донечка зробила мене, мабуть, вразливим. Це ж перша дитина, і до її народження були вечірки, туси, ми з Лєркою постійно кудись виривались. Після народження Єви я зрозумів, що я, по-перше, несу відповідальність, а по-друге – це чудовий стимул показати, що її тато чогось вартий. І щоб вона, дивлячись на мене, бачила, якими мають бути чоловіки. Це стимул бути кращим щодня.

Коли з’явився Даня – це тільки додало дров. Якщо Єва дивиться на мене як на батька і чоловіка, то Данька – це буде стовідсоткова моя копія. Я маю бути для нього прикладом і авторитетом у всьому, як і мій батько для мене.

Зараз багато молоді бояться відповідальності – чи зможе прогодувати дитину, якщо вона з’явиться. Але коли у мене з’явилася Єва – я став кращим, став більше працювати і піклуватися про свою родину. Коли з’явився Даня – я став ще й сильнішим.

Але щодо виховання: я точно знаю, як виховувати хлопця, і зовсім не знаю, як дівчинку.

У моїй родині тато завжди був авторитет, військовий. І я закінчив військовий вуз. Для пацана важливо, щоб він тримав своє слово, думав до того, як говорив, щоб відповідав за свої слова, і – дисципліна.

Я так виховую своїх дітей, як у нас було в родині: можна було робити все, що завгодно, але якщо ти це робиш добре. Потрібно було довести татові, що музика мені потрібна. Звичайно, коли зробив перші татуювання – були проблеми. Але так буває не тільки у родинах військових, проблем батьків і дітей ніхто не відміняв. Але тато своїм прикладом завжди показував мені, як потрібно робити. І в нас ніколи в родині не було такого, коли я щось захотів, і мені це відразу на блюдечку принесли.

“Хочеш бути рок-музикантом – удачі”. Але коли я вже переїхав до Києва і дзвонив, бо щось не виходить “вигрібати”, і за хату треба платити, і те, і інше, то тато казав – іди ще на одну роботу. Він міг допомогти грошима, але я завжди мав щось за ці гроші зробити. Коли я купував перший автомобіль, а тоді татова контора розпродавала свої автомобілі, то єдине – він домовився, щоб надали розстрочку. А я виплачував ті гроші. Ще одна історія – коли я закінчував вуз, сказав, що не навчатимуся як військовий, хочу бути студентом і рок-музикантом, не хочу служити. Тато сказав – та без проблем, 13 тисяч в рік. Я сказав, що не знаю, де ці гроші брати. І він відвів мене у банк, де я взяв кредит на навчання, і після закінчення вузу ще рік його виплачував. У нас були такі методи виховання. Але це добре, коли хлопці можуть самі себе забезпечити.

 

 

 

 

Фото: Едуард Крижанівський

Розмовляла Яніна Ткачук

Залишити коментар

Filed under "О.Торвальд"

Напишіть відгук

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s