Дитячі письменники нарешті «зайшли» у школу

березень 2018 р.

У вересні цього року всі першокласники України підуть у #НУШ, нову українську школу. Ця система освіти насамперед орієнтована на розвиток компетентностей учнів. На освітній онлайн-платформі EdEra триває курс для вчителів початкової школи, обов’язковий для всіх, хто з вересня навчатиме першокласників. Однак курс можуть пройти також усі охочі.

БараБука не змогла залишитися осторонь таких вагомих змін. Ми розпитали двох представниць професійної команди авторів зазначеного курсу, Марину Пристінську та Інну Большакову, про перспективи дитячої книжки в оновленій українській школі.

БараБука: Школа і дитяча література – дуже взаємопов’язані сфери. Наприклад, як нещодавно у нашій розмові завважила Оксана Лущевська, у США дитяча література така помітна і така важлива зокрема тому, що тісно пов’язана зі шкільною програмою. Адже художня книжка, а не лише підручник, – дуже важлива у класі річ. Молодша школа змінюється і трансформується, тож із точки зору цих змін, який є запит до видавців і письменників?

Марина Пристінська, керівниця початкової школи Новопечерської школи

Марина Пристінська: Коли нас запитували у МОНі, що має бути в кожному класі, ми просили закласти кошти на те, щоб у кожному класі була своя бібліотека. Чотири роки тому, коли ми починали в Новопечерській школі, то класні бібліотеки спершу не закуповували, а просили дітей принести свої книжки.

Своя бібліотека у класі дуже потрібна, адже одна з важливих щоденних діяльностей – це читання для себе. І навіть дошкільнята мають у нас щодня вибрати книжку і читати її для себе. Є три способи читання, і перший із них – це читання картинками, тобто навіть те, що дошкільнята розглядають картинки у книжці – це вже читання.
Наші діти дуже люблять оцю щоденну діяльність, і ми бачимо в них прогрес.

Загалом у розкладі є просто читання, ще є читання разом із другом і оця окрема діяльність – читання для себе, коли сам вибираєш те, що тобі читати хочеться, – це розвиває любов до книги. Наприклад, у мене у класі був хлопчик, який весь час вибирав для себе енциклопедію про машини. Цілий рік у другому класі обирав саме цю енциклопедію. Потім нейропсихологи нам пояснили, що це пов’язано із певними особливостями, які бувають у дітей, тож їм легше читати пізнавальну літературу, енциклопедії.

Інна Большакова, методистка з дошкільного виховання та початкового навчання

Інна Большакова: Сьогодні на уроці навчання грамоти в першому класі дівчинка вибрала книжку, в якій на кожній сторінці тільки одне речення. Я запитала в неї: «Чому ти вибрала саме цю книжку?» Вона відповіла: «Я поки що погано читаю. Але я можу дочитати цю книжку до кінця. І я буду знати, що сьогодні прочитала одну книжку». Ми пропонуємо дітям читати такі маленькі книжечки для того, щоб вони дочитували їх до кінця і мали позитивний досвід читання цілої книжки. Дитячі письменники та видавці мають це розуміти і враховувати. Адже є діти з різними навичками читання, і їхній вибір часто залежить від такої простої речі: чи можу я дочитати цю книжку до кінця? Якщо ми весь час пропонуємо дитині тексти, які вона не дочитує, вона не отримує від цього задоволення.

«Працюючи з дітьми, ми помітили, що дуже багато часу витрачається на те, щоб пояснити метафори. Молодші школярі ще не готові усвідомлювати певні асоціативні зв’язки та вловлювати якісь підтексти. Це особливість дитячого сприйняття. Тому письменникам варто звернути увагу на стилістичні фігури та художні засоби, їх має бути помірна кількість»

Сучасні діти отримують задоволення від мультфільмів, відео, від того, що їм розповідають. Але, на жаль, вони не отримують задоволення від читання, тому що читання – це досить складний процес. Якщо це будуть такі посильні для них книжечки – з цікавим сюжетом, зі словами, які, можливо, трошки спрощені, то потім вони звикнуть, що процес читання – це цікаво й гарно. Виявляючи творчу особистість у власних творах, дитячі письменники мають зважати й на те, чи спроможні діти це прочитати і зрозуміти.

Хочеться звичайних історій про життя дітей: про день народження, про спілкування, про сварки з подружками, про те, що робити, якщо мій найкращий друг не хоче сьогодні зі мною говорити, про те, що робити, якщо мене не розуміють дорослі. Про дуже дитячі речі, які їх хвилюють. Вони є дуже важливими. Добре, коли вчитель говорить про це на уроці, читаючи твір, – це об’єднання процесу читання і виховання. Ми не вважаємо, що спочатку на уроці треба читати й обговорювати літературний твір, аналізуючи його художні засоби, а потім проводити спеціальну виховну годину, розповідаючи дітям, як треба поводитися. Це природна історія будь-якого читання художнього твору, коли ми на його основі формуємо цінності.

Іще одна важлива тема, пов’язана з літературними творами в початковій школі, – це тлумачення порівнянь, метафор. Вони бувають заскладні для дитячого розуміння. Працюючи з дітьми, ми помітили, що дуже багато часу витрачається на те, щоб пояснити метафори. Молодші школярі ще не готові усвідомлювати певні асоціативні зв’язки та вловлювати якісь підтексти. Це особливість дитячого сприйняття. Тому письменникам варто звернути увагу на стилістичні фігури та художні засоби, їх має бути помірна кількість. Є таке поняття – щільність метафор. У дитячих текстах не має бути спресовано метафори, епітети, порівняння. У текстах має бути повітря. Також важлива річ – незрозумілі слова, їхня кількість, яка є в текстах.

Тобто якщо ми говоримо про індивідуальне дитяче читання: кожен автор обов’язково знайде свого читача, не зважаючи на кількість незрозумілих для дітей слів. Але якщо ми заходимо до класу – у нас є обмежений час на урок і багато дітей, ми маємо зважати на те, скільки часу піде на пояснення незрозумілих слів.

МП: Взагалі ми дуже раді, що дитячі письменники нарешті «зайшли» у школу. Хрестоматія, яку уклала Тетяна Стус, по суті відкрила двері у школи сучасним письменникам. І це класно, і для дітей спрацьовують ці тексти. Адже, звісно, треба читати і про те, що було колись: і про сільську хату, і про наші традиції. Але особливо в читанні для себе дітям важливо те, що їм відгукується.

У Канаді провели дослідження читацької компетентності, і побачили, що хлопці гірше читають, ніж дівчата. Учені з’ясували, що у класних бібліотеках мало літератури для хлопців. Вирішили, що треба додати тематики, яка цікава хлопцям, та історій про життя хлопців. Замовили тему письменникам, ті написали цілу серію книжок за кожним рівнем, ввели це в класи. Пізніше виміряли, що читацька компетенція хлопців і дівчат почала вирівнюватися.

На будь-яку тему, яка розглядається з точки зору навчальної програми, у Канаді (у класі в них – Social Studies і Science) є серії цих книжок, написані різними авторами за рівнями складності для різного віку. Якщо говорити про тематичне навчання, яке наразі вводять у 1–2 класах, то дуже важливо на кожну тему мати тексти – інформаційний, пізнавальний, художній, і тоді вчителю буде легко орієнтуватися. Це підтримує вчителя, тому що є матеріал, із яким можна іти на урок, є вибір.

 

БараБука: З оновленням початкової школи у людей більше надії, ентузіазму, а от стосовно середньої і старшої більше меланхолії. Сьогодні викладання літератури – це історія літератури, нашої і зарубіжної, і введення літературознавчих термінів. На вашу думку, чи буде в старшій і середній школі перебудовуватися це бачення – як навчати дітей літератури?

ІБ: Нині існує два підходи. Перший, який ви озвучили – літературознавчий. У такому випадку вивчають літературний процес від початку, зародження й до кінця, він висвітлюється на основі важливих для розуміння цього процесу творів. Другий реалізовує багато західних шкіл. У такому разі йдуть від потреби дитини й аналізують різні тексти за вибором педагога й учнів. Це – процес формування вдумливого читача, роботи з текстом і виховання певних цінностей. Я б поєднала обидва підходи і базувалася б на творах, які близькі дітям, висвітлюючи основні акценти з історії та історії літератури.

Мені дуже шкода, що наші діти, вивчаючи історію, паралельно не вивчають літературу і мистецтво. Навчальний зміст роз’єднаний, і це велика проблема, тому що історія – то факти з життя суспільства, а література й мистецтво – це художнє відтворення дійсності. На жаль, коли це роблять історики у своїх підручниках – там є розділ про мистецтво – це знову ж таки викладення фактажу, і виникає дисбаланс у розумінні. Поєднання фактів і образів дасть можливість повноцінно зрозуміти певний етап життя суспільства. Було б дуже непогано, якби цього дисбалансу не було, щоб ми мали факти і мали щодо цих фактів образне виявлення, що дає література й образотворче мистецтво. Я розумію вчителів, які не хочуть інтегрування, але думаю, що для дітей це було корисно.

МП: Якби ця інтеграція пішла далі… У традиційному навчанні на літературі ми читаємо, на мові виконуємо вправи і вчимо правила. У Канаді це витікає одне з одного: якщо вони читають тексти, то їх же потім обговорюють і на їхній основі навчаються писати есе.

ІБ: Тепер ми вчимося запам’ятовувати інформацію замість того, щоб учитися викладати свої думки з приводу цієї інформації. Аналіз тексту має бути не тільки з точки зору «що, де і коли?», але й «чому?», і «як ти це відчуваєш?», і «як це впливає на твоє життя?». Ми розуміємо, що наразі в літературній освіті відбуваються великі буревії, але треба шукати золоту середину, щоб і не втратити розуміння літературного процесу, і в той же час дати можливість дітям його відчути. Тому що наразі вони його вчать, але не відчувають.

 

 

 

 

 

 

Джерело: Барабука

Advertisements

Залишити коментар

Filed under Uncategorized

Напишіть відгук

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s