Театри Львова: +1

16 лютого 2018 р.

Вільний театр «Око» з’явився на професійній мапі львівських театрів трохи більше року тому. Його заснували актори Галина Риба та Іванна Мисюк, художник Оксана Радкевич і адміністратор Наталя Підлісецька. Від початку було задумано, що у виставах обов’язково має бути інтерактив та живе музичне оформлення. Особливість театру також в місці дії – вистава відбувається в ресторанному форматі, тобто безпосередньо в кафе чи ресторані.

 

Світлина з вистави «Містер Хаос»

 

За рік роботи театр поставив три вистави: дві дитячих і одну для дорослих. 17 грудня 2016 року вважають днем народження колективу, адже тоді відбулася прем’єра першого спектаклю – «Хочу снігу» в режисурі В’ячеслава Жукова. 1 травня 2017 року розпочалася доросла репертуарна лінія постановкою комедії «Mon bebe або маленькі хитрощі» за п’єсою М. Мейо і М. Хеннекен, режисер з.д.м. України Галина Воловецька. Постановка третьої вистави – «Містер Хаос», 2 грудня 2017 року –  відбувалася самостійно. Тексти до обох дитячих спектаклів написала Галина Риба.

 

Світлина з вистави «Хочу снігу», (зліва направо): композитор та музикант Володимир Ольшанський, овечка Кметя – Галина Риба, овечка Нитя – Іванна Мисюк

 

Спеціально для Zbruc з засновницями «Ока» розмовляв Олексій Паляничка:

 

– Почну з банального – чому саме «Око»?

Оксана: Відповідь буде такою ж банальною – я хотіла, щоб назва була в три літери. Більшість наших співтворців хотіли, щоб вона в собі якийсь духовний підтекст несла, і щоб це не було «прямо», бо відразу відчувається дешевизна. Тому ми зупинилися на максимально мінімалістичному і багатопромовистому варіанті. Назва, в свою чергу, відповідає змісту того, що ми робимо.

 

– З чого почалася історія театру?

Іванка: Це було 2010 року. На той час я, Галя і Оксана працювали в театрі Лесі. Це був гарний час для нас, ми мали можливість грати цікаві і досить серйозні ролі. Для мене то був рік не тільки творчого будування, а й духовного. Я потрапила в Школу Християнського Життя і Євангелізації, після якої  почала мріяти про театр, де не буде закулісних інтриг, нездорової конкуренції. Де актор буде працювати на виставу, а не на себе, і найголовніше – нести світло і надію глядачу. Згодом з’ясувалося, що в мене є однодумці і це надихало. Ми навіть збирались декілька разів, але зробити перший крок довго не наважувалися.

Оксана: Сама причина створення театру, точніше постановки першої вистави, була дуже ситуативною: до мене прийшла Галя і запропонувала зробити розпис в садочку (ми дітей в один садок водили). З’ясувалось, що, щоби зробити розпис в дитячому закладі, потрібно подати ескізи на затвердження в міську раду. Замість того, щоб піти затверджувати ескізи, ми пішли до мене на каву, де й зародилася ідея поставити дитячу виставу. Практично ми це робили для своїх дітей. Тоді ж була закладена ідея інтерактивності, щоб діти були залучені у момент творення, а не пасивно спостерігали за тим, що відбувається на сцені. Ми хотіли в такий спосіб створити конкуренцію гаджетам і мультфільмам.

Наталя: І як наслідок – 17 грудня 2016 року відбулася прем’єра нашої першої вистави «Хочу снігу».

 

Світлина з вистави «Містер Хаос», (зліва направо): Розум (рудого Кота) – Іванна Мисюк, Рудий кіт – Галина Риба

 

– Окрім театру, у вас є акторська школа. Що вона з себе представляє і які на неї плани?

Іванка: Не можу сказати, що ми готуємо дітей для нашого театру. По-перше – це вік (в школу приходять діти з шести років). І, по-друге, акторської школи, яка триває два роки – недостатньо. Цим дітям, щоб бути професійними акторами, необхідно закінчувати вищий навчальний заклад. Завдання школи – дати дітям правильний старт, тому що дуже часто при вступі до театральних вузів діти вже зіпсовані драмгуртками. І це трагедія, адже дитина може бути дуже обдарованою, але їй складно перевчатися. Наші заняття побудовані на основі  програми вищих навчальних закладів спеціальності актор драмтеатру і кіно, адаптованої для дітей 6-15 років. Перший рік навчання – це робота учня над собою: різні тренінги, етюди, вправи на увагу, на уяву, м’язову свободу, взаємодію з партнером і т.д. А вже другий рік – робота з текстом, робота над роллю. Тобто навчання має закінчитися якоюсь постановкою. Ну і варто сказати, якщо хтось із наших «школярів» захоче надалі розвиватися і бути причетним до театру, то ми відкриті.

 

Світлина із заняття театральної школи «EYE», старша група (керівник Іванна Мисюк)

 

– У вас штат невеликий, тим більше нема свого режисера… Можливо це й на краще, адже якщо запрошувати різних режисерів, то будуть різні вистави. З ким ви вже працювали, над чим працювали і що в планах на найближче майбутнє?

Галя: Режисером нашої першої постановки «Хочу снігу» був В’ячеслав Жуков. У нього багато практики роботи над дитячими виставами, тому ми його й запросили. Режисер з нами не працював постійно, як зазвичай це буває. Давав нам завдання, а потім приходив і корегував. Іншу дитячу виставу ­– «Містер Хаос» – в силу обставин ми робили самотужки.

Виставу з дорослого репертуару – «Mon bebe, або маленькі хитрощі» за мотивами п’єси М. Мейо та М. Хеннекена – поставила Галина Воловецька. Оскільки я особисто знала пані Галю (вона в мене колись викладала), також знала її як режисера за постановками в театрі Марії Заньковецької, то на інтуїтивному рівні відчувала, що з нею можна зробити щось класне. Вона запропонувала до постановки декілька п’єс на вибір і нам дуже сподобалася «Mon bebe». Ми всі дуже задоволені від співпраці з нею. По-перше, нас вразило, що Галина відкрита до нових рішень, і це була якраз її ідея зробити виставу в ресторанному форматі. По-друге, вона ніколи не тиснула на акторів, як це часто буває в роботі режисера з акторами. По-третє, вона з терпінням, коректно і толерантно пояснювала все, що дуже допомагало розкритися. Бо ми змогли більше діяти від свого «я», а не як в деяких режисерів, що корегують навіть крок вліво чи право. Можна ще багато чого говорити, скажу лише, що це – професійний режисер з великої літери.

Нам постійно потрібно запрошувати акторів, бо зі своїх у нас актриси лише я й Іванка. Ми співпрацюємо з Юрієм Пилипчуком та Олександром Чекмарьовим з театру Воскресіння, Василем Когутом, Мар’яною Кривдик із Першого театру, Іваном та Наталею Довгалюками, Галею Лозинською з театру Лесі Українки.

Ми також постійно співпрацюємо з музикантами, більше того – Володимир Ольшанський є одним із співзасновників театру. Довгий час він був у нас композитором та головним музикантом. Зараз на цій посаді Роман Бліхарський, а також ми запрошуємо музиканта Олену Скибу. Ще у нас є балетмейстер, з котрим ми постійно працюємо – Нінель Збєря. Нам з нею дуже легко працювати, адже вона відкрита людина, розуміє, що ми хочемо. Вокалом з нами займається Галина Бень. Про неї варто сказати, що саме вона у Львові є спеціалістом зі співу актора драмтеатру. Якщо в подальшому працюватимемо на мюзиклом, то точно будемо працювати з нею. Ну і не можу не згадати свого чоловіка, Григорія Рибу. Він нам в усьому допомагає, зокрема записує й монтує відео, режисерує по звуку і багато всього іншого робить.

Зараз ми шукаємо матеріал для постановки. Було дві дитячі вистави, була комедія, то вже хочеться попрацювати над драматичним матеріалом. З того що вже переглядали – Гарольд Пінтер, Ясміна Реза, Ерік Еммануель Шмітт… Дуже хотіли б інсценізувати та поставити «Перехрестя» Вільяма Пол Янга, але там багато акторів потрібно задіювати, нам зараз це ще складно.

 

Репетиція вистави «Mon bebe, або маленькі хитрощі»

 

– За рік роботи ви зробили три прем’єри і відвідали фестиваль «Мандрівний вішак», для театру з чотирьох людей це багато. Ваші дитячі вистави, мабуть, найліпші з того, що мені доводилося бачити у Львові. А щодо дорослих, то ви почали з комедійної вистави і зробили її в ресторанному форматі. Чи не здається вам, що, щоб заявити про себе на мапі саме професійних театрів, то потрібно було б стартувати з чогось серйознішого?

Наталя: На початку нас багато хто сприймав так, що ніби ми зібралися собі, вирішили побавитися. Але я тобі так скажу – це професійний театр, адже тут працюють професійні актори, художники, режисери, життя яких невідривно пов’язане з театром, починаючи від театрального вузу. Так, ми не показуємо вистав у приміщенні, яке називають театром, але це для нас не є показником.

Оксана: Оскільки я художник, то не можу дивитися на театр через іншу призму. Голосно було б сказати, що нам є що сказати зі своєї 30-річної «дзвінниці», але Бог дав нам руки, ноги, професію і з кожним роком наш життєвий досвід буде рости. Щодо того, що ми робимо, то ми не обирали тему в розрахунку лише на глядача. В «Mon bebe» є трагедія родини головних героїв, але у комедійній формі. Коли з режисером Галиною Воловецькою ставили цю комедію, то форму і зміст будували на контрасті. І я вважаю, що неважливо, якими фарбами ми малювали. Важлива суть. Для прикладу візьмемо художника Муракамі – він страшно депресивний, але одночасно дуже кольоровий. Він взяв за основу смайлики й кольори, і взагалі все мистецтво поп-арту, і вивів його в страшну трагедію. Ми застосували подібний прийом, спрацювали на контрасті форми і змісту.

Іванка: Я б хотіла поставити зустрічне риторичне запитання: для кого ми це робимо? Не хотілося б замикатися лише на творчих колах. Щодо жанру комедії, то через неї ми говоримо про серйозні й актуальні речі.

 

Світлина з вистави «Mon bebe, або маленькі хитрощі», в ролях Вільяма та Кетті Гаррісон – Іван Довгалюк і Іванна Мисюк

 

– Все ж таки я маю певне упередження до комедійної репертуарної лінії. Адже інколи вона «губить» театр… принаймні в очах професійного глядача.

Галя: Є така річ, тому важливо утримати належний професійний рівень вистав і не загравати з глядачем. Коли в нашій виставі хтось з акторів випадає і вставляє щось від себе, то ми відразу це обговорюємо, щоб такого не повторювалося. Але у нас тільки три вистави. Ми не можемо працювати в такому ж темпі, як великі театри. Тому от вже більше ніж пів року в репертуарі була лише одна доросла вистава і саме комедія. З часом ми хочемо вибудувати різножанровий репертуар.

 

– Які цілі ви ставите перед собою, перед театром?

Галя: Як би там не було, але я вважаю, що театр має виховувати глядача. Це те, чому мене Богдан Козак завжди вчив. Пам’ятаю перше заняття, коли ми прийшли в його гримерну, і він сказав: «Чого ви прийшли сюди? Думаєте, я з вас акторів буду робити? Ні, я хочу, щоб з вас в першу чергу люди були, а будуть з вас актори чи ні – мене то не обходить». Я була дуже вражена, подумала: «Боже, куди я прийшла, я ж хотіла актрисою бути». Але тепер розумію, що він мав на увазі. Адже коли актор виходить на сцену, то він в першу чергу людиною має бути, а професіоналізм приходить з досвідом.

Оксана: Те, що дає живий театр, не замінить жодне медійне мистецтво. Я вже говорила, але повторюся ще раз: ми хочемо створити конкуренцію гаджетам, фільмам, бо людина є пасивною в сучасному суспільстві, а в нашому театрі вона є активною.

Іванка: Якщо відкинути всі ярлики приналежності до національності, віросповідання, то залишаться базові речі: прагнення любити – в першу чергу, прагнення до добра, бути щасливими, вірити, надіятися. Ми хочемо, щоб наші вистави до цього спонукали.

 

Засновниці театру «Око» з композитором та музикантом Володимиром Ольшанським

 

Довідка

Галина Риба

У 2003-2007 рр. навчалася в ЛНУ ім. Івана Франка за спеціальністю актриса драматичного театру та кіно на курсі н.а. України Богдана Козака. З 2009 по 2014 роки працювала актрисою в Львівському драматичному театрі ім. Лесі Українки. Грала у виставах: «Скандал без антракту» (журналістка Олена), «Лісова пісня» (Мавка), «Білий ангел з чорними крилами» (Ніна), «Собака на сіні» (Доротея) – реж. Людмила Колосович, «Темна історія» (Керол, реж. Сергій Кузик) та ін.

 

Іванна Мисюк

У 2004-2009 рр. навчалася в ПНУ ім. Василя Стефаника за спеціальністю актор драмтеатру і кіно на курсі з.а. України Юрія Литвинова. В 2008-2009 рр. працювала актрисою у Коломийському академічному обласному українському драматичному театрі ім. І. Озаркевича. З 2009 р. ­працює в Львівському драматичному театрі ім. Лесі Українки. Грала у виставах: «Білий ангел з чорними крилами» (сестра Анжеліка), «Четвертий кут» (Аннета) – реж. Людмила Колосович, «Блек камеді» (Клея), «Приборкання норовливої» (Катеріна) – реж. Сергій Кузик та ін.

 

Оксана Радкевич

Закінчила Львівську Національну академію мистецтв, факультет монументального живопису (клас-майстерня А. Максименка, 2004-2010 роки). З 2010 по 2012 рр. працювала на посаді головного художника в Львівському драматичному театрі ім. Лесі Українки. Серед оформлених вистав: «Моя дорога Памела або Як уколошкати стареньку», «Собака на сіні», «Стіна» – реж. Людмила Колосович, «Білосніжка» (реж. Анна Єпатко), «Людина в підвішеному стані» (реж. Ігор Білиць) та ін.

 

Наталя Підлісецька

В 2005-2010 рр. навчалася ПНУ ім. Василя Стефанника на економічному факультеті. По закінчення навчання працювала  за спеціальністю. З 2016 р. на посаді адміністратора Вільного театру «Око».

 

 

 

 

Розмовляв Олексій Паляничка
Advertisements

Залишити коментар

Filed under Uncategorized

Напишіть відгук

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s