Віктор Морозов: Ми вже не зобов’язанi ходити втрьох

1 вересня 2006 р.

Про Віктора Морозова ми найчастіше говоримо, як про перекладача українською всіх книг «Гаррі Поттера», казки Роалда Дала «Чарлі і шоколадна фабрика», а також книг Пауло Коельо. Власне, «Алхімік» і «Гаррі Поттер та філософський камінь» Морозов спочатку почав перекладати «для себе», і тільки потім тривалий час переконував у необхідності надрукувати ці бестселери українських видавців. Ще про Віктора Морозова ми говоримо як про учасника знаменитих ВІА — «Арніки», «Смерічки», «Ватри», натхненника театру-кабаре «Не журись!», барда, учасника багатьох тандемів — із «Мертвим півнем» (у 2003 році — «Афродізіаки»), «Батяр-Бендом Галичина» (у 2002-му — «Тільку ві Львові»), «Четвертим кутом» (у 2000-му — «Треба встати і вийти») та революційних концертів — під час акцій «Україна без Кучми!» та на Майдані. Але мало де можна дізнатися, скажімо, як і чим живе Віктор Морозов. Тим більше що привід поцікавитися є — рівно рік тому 56-річний співак став батьком двох дівчаток Квітослави і Зоряни. Вони народилися у Вашингтоні, дружина Віктора — канадійка українського походження, а живе сім’я у Києві. Тут, у великій квартирі в центрі міста, серед пляшечок із дитячим харчуванням, кореспондент «УМ» розмовляє з Віктором Морозовим.

 

«Діти перейняли наш циганський дух мандрів»

      — Вікторе, ви одразу знали, що будуть двійнята, чи це був сюрприз?

— Ми з дружиною дізналися, що будуть двійнята, коли зробили ультразвукову діагностику. Тривалий час нам не вдавалося народити дитину. Навіть їздили на консультацію аж до Вашингтона в одну знамениту клініку. Там нам допомогли, але при цьому попередили, що у випадках, подібних до нашого, буває, народжуються не тільки двійнята, а й трійнята, і навіть четверо малюків одразу! Але ми вирішили, що позитив тут теж є: не треба буде ще раз вагітніти (сміється. — Авт.). Дружина працює менеджером, і колеги жартували, що вона й тут діяла найефективнішим чином. Річ у тім, що близнюки мають свою, ну наче спільноту, клан, наділені своєрідним світоглядом. Наприклад, вони часто спілкуються між собою своєю мовою, мають неймовірний зв’язок один з одним, відчувають, що відбувається з іншим на відстані…

      — Народилися дівчата також у Вашингтоні?

— Так, у цій же клініці, адже лікарі стежили упродовж всієї вагітності. І я теж був біля Мотрі. Ми якийсь час після пологів побули у Вашингтоні, потім з’їздили в Торонто, де живуть батьки дружини, а вже звідти, у березні повернулися в Україну.

      — Як малюки перенесли такий довгий переліт літаком?

— На щастя, вони, видно, перейняли наш iз Мотрею циганський дух мандрів і чемно розглядали все в літаку, а потім заснули. Крім того, ми навіть одного разу літали з ними в Москву: Мотря їздила по роботі і не хотіла їх залишати в Києві.

      — Вони вже, мабуть, без вашої колискової під гітару не засинають…

— Це досить дивно, але вони навіть не уявляють, що такий інструмент існує. Тільки слухали кілька разів касетні записи моїх колискових. А от дружина придумала дуже цікавий спосіб — треба буде його запатентувати. Виявляється — вона мені потім про це розповіла — щовечора, коли вона була вагітною, перед сном мугикала одну і ту ж колискову. І потім — це було дивовижно — коли вони тільки народилися, навіть кілька днів не пройшло, і починали плакати, дружина співала цю ж пісню, а дівчата одразу заспокоювалися. А потім мені розповіли, що в одній африканській країні вважають: кожна людина має власну пісню, яка має її супроводжувати з моменту народження до останньої хвилини…

      — Як сприйняли народження сестер старші діти, адже деякі ваші онуки старші за Квітку та Зірку?

— Так, у мене дві доньки. Мар’яна Садовська, співачка і акторка, мешкає в Кельні, наприкінці червня народила доньку Гафійку, вже має сина Северина. Причому її чоловік-німець, теж актор і режисер, — дуже добре сприйняв екзотичні для своєї країни українські імена. Вони живуть поруч iз Северинштрасе і жартують, що коли хлопчик підросте, казатимуть, наче вулицю назвали на його честь. А Гафійка — від грецького слова Агапа, «любляча, любов». Крім того мій зять — українофіл, дуже гарно і без акценту співає наших народних пісень. Одного разу я був присутній на майстер-класі Мар’яни в Нью-Йорку, на якому з чистою вимовою співали навіть африканки. А моя друга донька Інна мешкає у Львові, має доньку Юлю, а зовсім незабаром планується поповнення…

      — Словом, ви наче в квітнику: тричі одружений, діти — дівчата, ще й двоє онучок…

— (сміється. — Авт.) І коли ми довідалися, що будуть двійнята, то одразу подумали, що будуть син і донька — хотілося й сина. Але головне, щоб не два хлопчики-близнюки, бо, розповідали, хату догори дригом перевертають… І ми були на консультації в Лондоні: лікар довго дивився, дивився: «Перша у вас буде… донька». Ми — хуух! «А другою у вас буде… теж донька»…

      — І власне, ваша дружина старша за старшу доньку Мар’яну тільки на чотири роки…

— Та вони так добре поладили. Тепер так виходить, що народилися сестри моїм донькам, і вони молодші за своїх племінників.

      — Зважаючи на таку різницю у віці з дружиною, вам, мабуть, доводилося стикатися з непорозуміннями чи упередженням. Як, скажімо, сприйняли факт вашого одруження її батьки?

— Звичайно, спочатку вони були не в захваті. Але ми весь час жартували, що самі нас познайомили… Це було дуже давно, ще з часів театру «Не журись!». У 89-му році ми поставили виставу «Повіяв вітер степовий», в якій вперше зі сцени виконали Національний гімн. Такий ажіотаж був! Квитків — не дістати. І тоді якраз приїхала делегація з Канади, керівником якої був батько моєї майбутньої дружини, хоча тоді не знав, звичайно… Я запросив їх на виставу, яка канадійцям дуже сподобалася. Через якийсь час, коли «Не журись!» поїхали на гастролі до Північної Америки і виступали в Торонто, за лаштунки після закінчення вистави підійшли батьки Мотрі і познайомили нас. А я кажу: «А, то це ти сиділа в другому ряді?» Вона так… (повертає голову вбік і, кумедно кривляючись, зображує здивування). Батьки її подарували тоді мені книжку стрілецьких пісень, на якій написали і дату зустрічі. Тому тепер ми точно знаємо, коли познайомилися.

«Армію світла» чекайте незабаром»

      — Ви з Мотрею одружені вже дев’ять років і жили якийсь час з нею в Торонто. Що стало стимулом для повернення в Україну?

— Звичайно, на початку 90-х батьки були проти її повернення на історичну батьківщину, та й повертатися справді не було куди. І вчилася вона зовсім за іншою системою: закінчила імунологію, вирішила, що цього недостатньо і вивчила юриспруденцію та міжнародний бізнес. Але працювати весь час юристом їй видавалося одноманітним, крім того, хотілося знайти роботу, пов’язану з Україною. Тому, коли одного разу в якійсь газеті Торонто ми знайшли оголошення про вакантне місце в одній з міжнародних фірм — працювати треба було в Києві, і коли Мотрине резюме їм підійшло, ми не вагаючись переїхали сюди у 2000 році. А до того я жив тут і раз на кілька місяців літав за океан.

      — Ваша відпустка зараз — тільки вимушена чи затяжна і свідома? Чи можна і коли очікувати чогось нового у творчості?

— Радше тимчасова. Я і зараз продовжую перекладати, просто зменшив темпи. І далі готую альбом «Армія світла», який ми з Костем Москальцем давно вже запланували видати (спочатку він придумав обкладинку і весь зовнішній вигляд, а вже зараз ми назбирали матеріал для наповнення), але для запису мені треба вирватися до Львова, де живуть музиканти, на що часу поки немає.

      — Я чула, Кость Москалець усамітнився у себе на батьківщині в Бахмачі і підтримувати контакт із ним теж досить важко.

— Так. Він зимує в Бахмачі, де живуть мама і сестра, а тільки потепліє — втікає в Матіївку, маленьке село поблизу Батурина. Там у нього є невеличка хатка, яку будував ще його батько, також письменник, сосна Марія для медитацій — дуже гарно, словом. Він за своєю натурою філософ, не витримує галасу й хаосу. Але зараз у нього вже, здається, кілька мобільних — один Тарас Чубай подарував — він виходить з них в інтернет, створив собі сайт… Ми деколи навідуємо Костя: з Миколою Рябчуком, Дмитром Стусом… От Василь Герасим’юк збирається видати до свого ювілею наприкінці місяця збірку і десь у той же час заплановано вихід книжки есеїв Костя Москальця — то, може, поїдемо святкувати.

«У якому гетто ми жили!»

      — Стосовно подорожей, то ви побували в дуже багатьох країнах. Пригадуєте свою першу подорож — тоді ж ще був Радянський Союз, все зовсім по-іншому?

— Першою, звичайно, була Польща! А Індія була першою екзотичною країною. Туди я їздив з колективом Львівської філармонії під керівництвом Івана Поповича. В рамках фестивалю радянсько-індійської культури ми об’їхали всю країну з півночі на південь. Я вже тоді був «неблагонадійний» — виключили з останнього курсу англійської філології Львівського університету, бо видавали з Грицьком Чубаєм і іншими «неблагонадійними» журнал «Скриня», — і Іван Попович повинен був взяти мене під свою персональну відповідальність. Перед цим нас викликали на співбесіду з представником «комітету глибокого буріння» у Львові, потім у Москву їздили… По-перше, в Індії ніколи і нікуди не можна було виходити самому — не менш як три особи. І взагалі бажано було нікуди не виходити, тим паче «вступати у зв’язок» із місцевим населенням. За цим пильно стежили журналісти, які носили за лацканами піджаків значки КДБ. Навіть був такий смішний момент: ми були в Калькутті на якомусь прийомі, їли-пили, а потім почалася розважальна частина. Індійський ансамбль виконував «Подмосковные вечера». Потім виходила напівоголена танцівниця з вінком із лотоса на шиї, яка танцювала танець живота. А наприкінці танцю, за традицією, вона знімала цей вінок і вішала комусь на шию. Той же, кому випала така честь, повинен iти за нею за лаштунки, ну, і там не знаю, що робити… І вона так ходить, ходить, і раз — вішає вінок мені на шию: я завмер… (сміється).

      — І ви пішли?

— Ні, ну ж сказали, нікуди не виходити, або в кількості трьох осіб. А чого нам іти за нею втрьох? …Це було так давно — сто років тому. Ми тоді ще жили без інтернету і мобільних телефонів…

Коли ми з Мотрею почали зустрічатися, вона жила в Торонто, а я — у Львові. І для того, щоб подзвонити одне одному, треба було замовляти розмову за кілька днів через Москву, узгоджувати час. І я приходив у «Не журись!», сідав біля телефону і чекав дві години, три, чотири… Немає зв’язку, або нарешті додзвонилися, а в слухавці — абракадабра… В якому гетто ми жили!!!

«Перекладаю «Алхіміка»… Майкла Скотта»

      — Стосовно перекладів: над чим зараз працюєте, чи продовжуєте перекладати дитячі книжки?

— Так, я нещодавно закінчив переклад повісті Роалда Дала (автора «Чарлі і шоколадна фабрика») «Матильда» для «А-Ба-Би-Га-Ла-Ма-Ги». А кілька днів тому завершив переклад для «Видавництва Старого Лева» «Історію лікаря Дулітла», який став прототипом лікаря Айболитя у Корнія Чуковського. Подібно до того, як Толстой переспівав Піноккіо, зробивши з нього Буратіно. Зараз узявся перекладати твір, який називається «Алхімік»…

      — ?

— А це дитячий твір такого собі Майкла Скотта, який ще навіть не вийшов в оригіналі, але який Івану Малковичу порекомендували його друзі-агенти. На книжковому ярмарку в Болоньї цю, ще не видану, книгу купили 11 країн.

      — Ну так, для створення клубу перекладачів, як у «Гаррі Поттера», замало, але з часом, може, буде.

— А! Про той інтернет-клуб мені написала перекладачка з Ізраїлю. Насправді це дуже корисна річ: стороннім вхід заборонено, учасниками є перекладачі з багатьох країн — від Бразилії і до Грузії. Коли виникає якесь запитання чи уточнення в перекладі, можна поцікавитися в колег поради. Адже в текстах Джоан Роулінг багато термінів, які змінювати не радять агенти. Щоправда, я потім з’ясував, що багато хто перекладає книгу на свій розсуд. Адже головне, щоб її було цікаво читати мовою перекладача.

 

Збірка розмов з Віктором Морозовим

 

 

Розмовляла  Дарина Горова

Залишити коментар

Filed under Морозов Віктор

Напишіть відгук

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s