Іван Малкович: Треба просто правильно мріяти

9 січня 2016 р.

Іван Малкович – поет, письменник, видавець, музикант, педагог… Та насамперед він той, хто знаходить, піднімає, «розкручує» і популяризує українську літературу. Іван Малкович постає перед нами як видавець, редактор і власник дитячого, а згодом і дорослого видавництва «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА». Та в душі це той самий маленький хлопчик, який вміє мріяти, фантазувати і вірити. Той, хто носить на плечі янгола… Про те, як поживає сучасна література для дітей, які нові обличчя з’являються, що в пріоритеті та як виховувати читацьку культуру дітей, ми спілкувалися з Іваном Малковичем.

— Іване Антоновичу, що зараз найбільш популярне у літературі для дітей? Яких авторів більше читають: вітчизняних чи іноземних?
— Я не досліджую ринок і намагаюся видавати лише те, що подобається мені, а не женуся за популярним. Я видаю лише те, що сам прочитав чи хтось мені підказав і я переконався, що це справді цікаво. Мені здається, що зараз, як і завжди, популярне талановите. Таке, що веселить і трошки засмучує, тривожить, змушує замислитися. Мікс різних емоцій — це сталі приправи для доброї книжки.

Світлина від Видавництво Івана Малковича "Абабагаламага" / Ababahalamaha Publishers.

Якщо порівнювати українських і зарубіжних авторів, то тут є про що поміркувати. Скажімо, «Тореадори з Васюківки» Всеволода Нестайка перемагають деякі окремі томи «Гаррі Поттера» Джоан Ролінг, і це приємно.

Дуже добре, що ми відкрили для українського читача Роальда Дала. У списку 200 кращих книжок за версією BBC є всі 5 книжок, які ми видаємо. Ми вже видали 4 («Матильда», «Чарлі і шоколадна фабрика», «Джеймс і гігантський персик», «ВДВ») і зараз готуємо п’яту («Відьми»). «ВДВ», може, й не найвідоміша книга Дала, але моя улюблена, тому що нам з Віктором Морозовим (відомий український співак, композитор, перекладач – ред.) вдався дуже творчий переклад, ми понавигадували сотні смішнючих слів — маємо чимало захоплених відгуків.
Серед іноземних книжок (поза «Гаррі Поттером») найкращі наклади зараз має «Чарлі і шоколадна фабрика». Можливо це тому, що цю книжку ввели в позакласне читання.

Зростає увага до трилогії Сашка Дерманського «Чудове Чудовисько» і до (вже тетралогії) Володимира Рутківського «Джури», яка заповідалася спочатку як трилогія. Володимир Григорович раптом написав четвертий роман «Джури і Кудлатик», який, можливо, на цю хвилину мені подобається найбільше. Це чудова річ. Мудра, гарна, м’яка. Вона водночас і дитяча, і доросла – про мудрі серйозні речі. Гадаю, що на роман певною мірою вплинуло те, що Володимир Григорович пережив кілька років тому клінічну смерть, і вцій книзі він ніби аж з іншого боку мудрості поглянув на багато речі. Роман написаний від імені песика Кудлатика. За Рутківським виявляється, що собаки пам’ятають усі свої попередні життя. І в процесі читання книги я абсолютно цьому вірив, і, напевно, навіть зараз в це вірю, адже автор настільки переконливо описав деякі попередні життя Кудлатика — від найдавніших часів і до тепер — що не повірити було неможливо. Тут навіть є епізод, коли головний герой підліткового віку закохується в дівчинку, в якої теж є собачка. І хлопчиків песик з цією собачкою теж закохуються. Якісь такі моменти наївні і кумедні поєднуються із серйозними історичними сценами. І ти то плачеш, то смієшся… Все це разом справляє неймовірне враження.
Я бачу, як зростає популярність книжки «Дракони, вперед!» Катерини Штанко, нашої знаної ілюстраторки. В якийсь момент їй обридло ілюструвати чужі книжки. Вона людина, яка дуже любить читати, що серед художників не так часто трапляється. Катя могла б викладати десь в академії, адже тримає в голові сотні книжок. Пані Катя народилася в Криму, потім навчалася в Києві, тут перейшла на українську мову. В своїй книзі вона зобразила епічний політ драконів з Києва на Крим, тому її роман – це своєрідна віддяка Криму. Мені дуже імпонує, що в цій книзі Крим – невід’ємна частина України. Роман Каті Штанко має ще й неабияке пізнавальне значення. Дракони летять над Сивашем, над Олешківськими пісками і читач це запам’ятовує. Тепер пані Катя майже закинула малювання, тому що в голові в неї ціла купа сюжетів.
От ми й порозмірковували над власне українськими книгами та перекладами зарубіжних авторів. Хочу зазначити, що у випадку «Гаррі Поттера» працює світова реклама, а українські твори розкручуються по-іншому, радше з вуст в уста.

— Чи виправдана, на ваш погляд, світова тенденція до зменшення кількості тексту і збільшення фотографій у книжках?
— Ця світова тенденція пов’язана з тим, що художники не хочуть ілюструвати чужі книжки. Вони бачать якісь образи, хочуть їх реалізувати, але часто писати не вміють… Так і з’являються книжки, де розміщені великі картинки, а тексту 1-2 речення. Фактично народжується ще один жанр, тому що це вже і не комікс, але й не повноцінна художня література. Можливо це явище вже отримало якусь назву, проте я поки не досліджував його.

— Тобто Ви вважаєте, що це щось таке, що розвивається паралельно з класичною літературою?
— Звичайно. Я не бачу в цьому загрози. Таким чином книжки створює людина, яка бачить якусь історію, але до пуття написати її не може. Не дано їй від Бога писати. Тоді вона в малюнку свої почуття передає. А на цей її диво-витвір знаходиться «глядач», тому що в цьому контексті читачем його важко назвати…

— Існує таке твердження: «Не виховуйте дітей. Все одно вони будуть схожими на вас. Виховуйте себе». Чи погоджуєтеся Ви з цим твердженням і якщо так, то як тоді батькам виховати читацьку культуру дітей так, щоб вони виросли начитаними, розумними і вихованими людьми?
— Я вперше чую таке твердження. Не можу сказати, що воно мені не подобається. Однак, як і завжди, тут є лише частка правди…Адже це не новина, що ми виховуємо одне одного і впливаємо одне на одного. Діти впливають на нас, ми впливаємо на них. Наш головний художник Кость Лавро пішов викладати до студентів і я раптом помітив, що він почав малювати якось по-сучаснішому, щось у його мисленні перемкнулося. І він намалював «Фарбованого лиса» в якійсь новій техніці, щось на зразок казкового кубізму, спрощене і водночас пречудове…

Так і в родині. Ми впливаємо на дітей, а вони на нас. Інколи ми хочемо якось дітям «підмазати», якусь цікаву книжечку подарувати, підсунути…
Зрозуміло, що виховати любов до читання в дітей можна лише власним прикладом. Якщо батьки самі читають і мають талант підсунути дитині таку книжечку, щоб аж дух захоплювало, то це спрацьовує як своєрідний троянський кінь. Дитина ковтає першу книжку, а далі треба лише підживити її інтерес. Якщо батьки не мають такого таланту, то когось із знайомих можна попросити ненав’язливо порекомендувати дитині книжку. В принципі я задоволений, як ми виховали своїх синів, але в прививанні особливої любові до читання я не досяг блискучого результату. До певного віку сини мої добре читали, а потім стали приділяти книзі менше часу, підпавши під владу комп’ютера, і книжки для них тепер – одне з багатьох захоплень. Тому мені важко давати рецепти іншим батькам.

Є діти, які самі «ковтають» книжки. У мене в родині є племінниця, яка просто їх поглинає. Я не знаю, чи читання приносить якусь практичну користь в реальному житті, але духовний розвиток людини підіймається на значно вищі щаблі. Я уявляю ту кількість історій, які моя племінниця зможе розказати колись своїм дітям! Іноді мені здається, що з цим «читацьким» геном треба просто народитися…

— Ви дуже цікаво підмітили, що треба вміти підсунути дитині книжку. І мені згадався один цікавий приклад. Коли я працювала кореспондентом в «районці» і проводила дослідження щодо книгочитання, то місцеві бібліотекарки розповіли мені один цікавий випадок. До них привезли комп’ютери з підключенням до інтернету. І діти з початкових класів почали забігати до бібліотеки пограти в комп’ютерні ігри. Поступово зібралася ціла черга малят. А бібліотекарки деяким чекаючим почали потрошку підсовувати книжечки. От дітки зацікавилися і почали приходити уже не задля гри, а взяти якусь цікаву книжку…
— Це добре, коли в районних бібліотеках є книжки. Останніми роками їх або взагалі не постачали, або постачали книжки Володимира Литвина, Дмитра Табачника та іже з ними, тобто те, що ніхто ніколи не розгорне і те, що не буде придатне навіть до туалету, бо там надто цупкий папір. А книжки, які справді цікаві до більшості бібліотек майже не закуповувалися. Пам’ятаю, у нас саме йшла «холодна війна» з росіянами за першість у виданні сьомого «Гаррі Потера», і я був на якійсь телепрограмі, де був присутній міністр культури. Я вже розумів, що ми переженемо росіян, відтак — запропонував міністру, щоб цього «Гаррі Поттера» закупили бібліотеки за дуже символічну ціну, щоб це розрекламувати, і щоб до бібліотек ринули діти і нарешті дізналися, де в їхньому місті знаходиться бібліотека. Але влада неповоротка для таких проектів. У багатьох країнах світу саме ця книжка пробудила значний читацький інтерес. Ми теж могли бодай на деякий час відірвати дітей від комп’ютера і повернути обличчям до книжки, але… І йшлося ж про дуже незначні суми, як вартість півніжки стільця на НСК «Олімпійський».

Світлина від Видавництво Івана Малковича "Абабагаламага" / Ababahalamaha Publishers.

— Ви сказали, що не даєте рецептів. Але дуже хотілося б, щоб хоча б невеличкий рецепт для батьків як фахівець, ви дали: як вибрати якісну книгу для дітей?
— Тут я радо пораджу (сміється — ред.). Вважаю, що передовсім треба довіряти видавництвам (наприклад, «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ЗІ»). Якщо ви раніше читали книжки якогось видавництва і вас все влаштовувало (поліграфія, редактура), то можна сміливо йти до його полиці і вибирати.

— Якими були книги для дітей 20 років тому і які стали зараз: чи стали вони кращими, гіршими чи можливо просто іншими за вимогою часу і в плані поліграфії ?
— Коли я починав працювати у 1992 році, то друкував на жахливому обухівському картоні з відходів… Зрозуміло, що зараз книжка може мати значно кращий вигляд. На той час це було нормально, хоч і робилося вручну, але були й цілком хороші примірники. Проте я й досі не можу забути книжку «Улюблені вірші». Папір мені допоміг придбати «Фонд Відродження». Він коштував 12 з лишком тисяч доларів. Боже мій, і це 1992 рік! Уявіть, які це були гроші на той час! І картон я закупив голландський. А працівники фабрики крали безбожно. Вся моя сім`я ночувала тоді на фабриці – сторожувалили. А працівники казали: «Хоч БТР ставте, а ми все одно вкрадемо». Тоді люди не розуміли приватної власності. То було державне підприємство. Вони не вміли друкувати, навалили фарби забагато, частина аркушів позлипалася. Кошмар!
Вони взяли на «технічні відходи» 20% паперу! Робилося все для того, щоб зайвий наклад тихцем красти і продавати. Вони крали з таким запалом, що до тиражу забракло 1,5 тисячі примірників, які вони потім додрукували на жахливому папері. Для мене це було велике потрясіння, адже по житті я перфекціоніст, тож погана книжка для мене – особиста трагедія… Уявіть, я знайшов спосіб закупити в ті роки просто неймовірно якісний папір, але нічого не міг вдіяти з нікчемними крадіями, які мило віталися і сміялися мені в лице.
Щодо теперішнього стану речей, то з’явилося більше пристойних поліграфічних фабрик. Але якісних палітурних ліній, які коштують понад 2 млн. євро, в Україні немає. Є кілька хороших вживаних палітурних ліній. Зараз українська столиця книговидання перемістилася в Харків. Там принаймні є як мінімум дві пристойні фабрики, які роблять гарні книжки. Це окриляє. Але бувають і збої. Приміром на поетичній серії, яку ми видаємо зараз, є тиснення. Раніше за радянських часів його робили пресами на металевій основі. А зараз це якісь китайські поліматеріали, які не досить гарно закріплюють фольгу на тканині. Виходить не надто довговічно. Якісну технологію втрачено. Тобто тут ми бачимо рух назад. Коли я дивлюся, як, скажімо, сто років тому робили просто дивовижні корінці, то зараз це дуже дорого і лише за кордоном можна знайти щось подібне, а в нас таке можна робити лише вручну. Але на загал українська поліграфія надзвичайно виросла. І те, що було 20 років тому і зараз – це небо і земля.

— Чи вийшла вже друком книга, яку ви можете назвати справою всього свого життя? Можливо, це «Українська абетка»?
— Я маю кілька таких віхових видань. Звичайно це «Українська абетка», і найперше видання, і особливо те, яке намалював Кость Лавро. «Улюблені вірші» — це моя улюблена книжка. І звичайно, «Сто казок». Я ще в музичному училищі фольклором займався, записував музику, цікавився казками, текстами пісень, адже віршую ще з 8 років. А в університеті диплом захищав з фольклористики, і сам записував народні казки. Словом, я трохи знаюся на казках. І для мене було важливо видати якусь особливу книжку з українськими народними казками. «Сто казок» — це такі лонгселлери, які можна перевидавати, змінювати обкладинку, але основа – вона на роки…В кожній книжці є й для малесеньких діток казки, і для трошки старших, і мудрі притчі — для старших, щоб дитина росла разом з цим трьохтомником.
«Снігова королева» – це книжка, яка подобається всім. З її виходом видавництво зазвучало по-новому. У багатьох країнах світу у нас купили права на неї. Є чудова інтерактивна версія. В Японії вона кілька тижнів займала перше місце. А тоді надійшла черга «Гаррі Поттера», і ми стали найвідомішим українським дитячим видавництвом…Ось такі наші книжкові віхи…

— Малкович-дорослий і Малкович-дитина —це різні люди чи вони й досі вживаються в одній голові?
— Бог його знає. Те, що я любив в дитинстві: колядувати, робити рукотворні книжечки, хокей, футбол, я й далі люблю. Ці інтереси в мене залишилися. Мало що змінилося з дитинства. Я не зрадив собі малому. Я мріяв бути поетом і став ним. Хотів бути водієм — і став ним (сміється — ред.). Любив робити книжечки з власними віршами, казочками й пісеньками — і видаю їх. Тобто мої дитячі мрії здійснилися стовідсотково. Напевно вони не були такими надто кучерявими, щоб не могли здійснитися. Треба просто правильно мріяти…

 

 

 

 

Спілкувалася Ілона Буц

Інтерв’ю для газети “Дитячий садок” (“Шкільний світ”)

Залишити коментар

Filed under Малкович Іван

Напишіть відгук

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s