Ексклюзив на Розмові: «Чоловік про жінку» Інни Шинкаренко або все про магію перевтілення

5 січня 2018 р.

Нещодавно у львівській галереї «Зелена канапа» завершилася фотовиставка Інни Шинкаренко «Чоловік про жінку», де глядачі мали змогу побачити успішних х українських чоловіків у двох образах: чоловічому та жіночому, тобто продемонструвати свої маскулінні та фемінні риси мовою погляду, жестів та міміки, розповідаючи про дуальну природу людини. Цей проект був логічним продовженням іншого проекту фотомитця та психолога Інни Шинкаренко «Жінка. Чоловік», який відбувся два роки тому й також мав чималий резонанс.

Жінки в чоловічому амплуа та чоловіки, які грайливо усміхаються з чорно-білих світлин, декого дивують, шокують, однак нікого не залишають байдужим, отже, зачіпають людські емоції,  – ділиться враженнями Інна Шинкаренко. Про  те, як народжувалися образи і хто став моделями фотомитця, про творчі знахідки й суспільні стереотипи, які інколи стають на заваді розумінню себе, в нашому сьогоднішньому інтерв’ю.

-Пані Інно, працюючи над проектами, мабуть, цікаво було поєднати бачення митця та психолога? Чи все, що запланували, вдалося втілити?

-Я не мала задуму пов’язати психологію з мистецтвом, адже підійшла до цього проекту передусім як митець. На початку була цікавість до того, як до того як змінюється жінка в одному й іншому образах, відтак це переросло в доволі широкий проект. Коли я розпочинала проект про жінок, мені було цікаво дізнатися про всі грані, особливості жінки. Це було наслідком того, що мені було цікаво довідатися насамперед про себе – яка я жінка. Тож я шукала відповідь на це питання не лише в собі, але й в інших жінок. Звісно, можна було запитати жінку, якою повинна бути жінка, й почути набір слів, які я знаю. Проте оскільки я візуал, мені було важливо побачити. Водночас для контрасту, пошуку від одного полюс у до іншого, а також обставинами, які складалися, тим, що відбувалося в країні, прийшов і чоловічий образ. Коли я почала готувати проект із жінками, кожна жінка почала реалізовувати мій задум по-іншому, адже жінка багатогранна, має чимало сторін своєї особистості. Так само вона представляла різного чоловіка – уявлення про чоловічу сферу залежало від тих чоловіків, які її оточують, яких вона знає. Це було надзвичайно цікаво, адже з’являлися різні образи, які доповнювали один одного.

Коли я готувала проект із жінками, кожна мене запитувала про те, чи буде аналогічний проект із чоловіками, хоча на початку такого задуму не мала. Другий проект визрів уже в процесі, й мені було  цікаво розглянути чоловіків у двох образах – чоловічому й жіночому, аби довідатися про їхнє уявлення про жінок, які їх оточують, певним чином і про себе, адже я стою по інший бік камери, фіксую і демонструю глядачу те, що побачила.  Стосовно того, чи вдалося реалізувати задум – насправді вдалося навіть більше, ніж я планувала. Адже спершу я не прагнула робити проект із чоловіками, ідея з’явилася в процесі попереднього проекту, відтак я розумію, у що це може втілитись у майбутньому.

-Тобто проект матиме продовження?

-Так, і це буде логічне продовження, – не  лише чоловіче чи жіноче, це буде третя тема, що випливла із двох попередніх. Виявилося, що існує чимало різних цікавих шляхів, якими можна піти.

Читайте також: Ексклюзив на Розмові: Ніка Ініна: «Хрангели» та «Вартові добра» – це моє прагнення до ідеального світу

-Як ви обирали моделей для участі у проектах? Чи одразу  чоловіки-жінки погоджувалися на вашу пропозицію?

-Насправді відмінність в реакції була. І для жіночого, і для чоловічого проекту я обирала тих людей, з якими  певним чином знайома – знайома з тим, чим вони займаються, знаю їх особисто чи мені пропонували моделей самі учасники. Цікаво, що на жіночий проект  погоджувалися всі, хоча, можливо, декотрі жінки ставилися з певною осторогою до чоловічого образу, готувались до нього по-різному. З чоловіками ж усе було по-іншому. Чому виникла така реакція? Від одного учасника я почула відповідь (я також схилялася до цієї думки): чоловіку перед суспільством страшніше показатися жінкою, й причиною є багато різних факторів, розпочинаючи від гострої теми зміни статі й закінчуючи тим, що проводиться паралель, що чоловік слабкий. Адже відомий стереотип про те, що жіноча стать є слабкою, тож продемонструвати риси, які є за кадром й не схвалює суспільство, важко – до прикладу, сором’язливість, істеричність, надмірну звабливість чи кокетство. Адже погодьтеся: чоловік який кокетує, викликає різні асоціації. Тож треба бути дуже сильним чоловіком, щоб винести на суд глядача, не боятися продемонструвати ці якості. У проекті ми побачили два протилежних образи, які притягують своєю полярністю.

-Як глядачі поставилися до вашого проекту?

– Про обидва проекти відгуки були дуже полярні за настроєм – від цілковитого захоплення – мовляв, ця тема дуже цікава, тож тепер я знаю, як закінчувати дисертацію з психології, до повного несприйняття. І саме  це мені сподобалося, адже я розумію, що тема «жива», зачіпає людські емоції, змушує задуматися, з чимось не погодитися – до прикладу, з можливістю чоловіку бути слабким, чи докоряти: мовляв, ну, скільки ж можна показувати сильну жінку? Загалом я не мала ідеї-фікс розвинути якусь важливу тему  – ця тема була важливою передусім для мене, тому я її обрала. Проте виявилося, що тема хвилює не лише мене, а й багатьох людей, тож я продовжувала її розвивати.

-Пані Інно, ваш проект водночас розповідає про дуальну складову кожної людини, поєднання в ній чоловічого та жіночого начал. На ваш погляд, наскільки змінилося усвідомлення людської дуальності з часом і якою є ситуація сьогодні, адже зараз існують певні архетипи, які відрізняються від тих, що були раніше. Сьогодні образом сильної жінки уже нікого не здивуєш…

– На мій погляд, суттєво не змінилося нічого. Змінилася форма, набір дій, які виконує сильна жінка сьогодні і які виконувала колись – до прикладу, в козацькі часи чи раніше. Адже коли козак їхав на Січ, удома залишалася жінка. Вона доглядала дітей, батьків, вела господарство, виглядала чоловіка – не думаю, що вона мала змогу бути слабкою. Це була сильна жінка – можливо, вона робила щось інше, ніж сучасна жінка, однак суть не змінилася. Щодо чоловіка – сьогодні щоб довести всім свою сильну сторону і бути чоловіком, треба мати свій бізнес, бути лідером тощо. Це атрибутика, яка змінюється з давніх часів, але спосіб цього явища не змінюється. Чоловіча природа – досягати, витримувати напруження, підкорювати, жіноча – бути більш гнучкою, також витримувати напруження, але по-іншому. Тобто змінилася форма представлення, а суть явища залишилася незмінною. Щоправда, сьогодні існує більше засобів, щоб це дослідити, висвітлити, зацікавити.

– Запитання до вас як до психолога: наскільки важливо, на ваш погляд, усвідомлювати дуальну сутність людини?

– На мій погляд, жіноча і чоловіча поведінка – це форма презентації певних емоцій. Чоловіки й жінки відрізняються за формою демонстрування цих емоцій, форма може змінюватися. Чому це важливо? Насамперед для того, аби показати, що суть людини не відрізняється від того, як вона представляє емоції – в жіночій чи в чоловічій формі. У цьому випадку можна говорити про психоаналіз, зокрема, аніму та анімус ((від лат. anima – душа, animus – дух,– терміни, що були введені в психоаналіз К.Г. Юнгом для позначення архетипних образів, пов’язаних, відповідно, із чоловічою та жіночою статтю. – Прим. автора). Аніма – уособлення всіх жінок, яких знав чоловік, тож завдяки цьому будується жіночий образ, допомагає розуміти і спілкуватися з жінками. Тобто існує певна подібність зі сформованим образом і з одного боку це допомагає, бо це є певними стереотипами, які збігаються з уявленням, з іншого боку заважає, адже не дозволяє виявити індивідуальну суть.

– Як усвідомлення дуальної природи людини може допомогти їй у повсякденному житті? І водночас як конфлікт між двома началами може стати причиною життєвих невдач у кар’єрі, особистому житті, спілкуванню з оточуючими?

– Перефразовуючи ваші слова, щоб це не був конфлікт, а розмова, взаємодія жіночого і чоловічого начал. Це виражено на знакові інь-янь, що є більш відомим, ніж наш трипільський символ Див, знак змії, символ початку і кінця. Подібність і неподібність завжди про одну спільну якість. Коли це перетворюється на діалог жіночої та чоловічої частини, з’являється легкість – легкість у спілкуванні, легкість у розумінні себе. І коли з’являється легкість у розумінні себе, своїх особистостей, форм взаємодії свого характеру, тоді з’являється легкість у спілкуванні і з протилежною статтю, і зі своєю статтю та для комунікації загалом. Тож розпочинати треба зі себе і з усвідомлення своїх особливостей.

– Що ви усвідомили, працюючи над проектом?

– В суспільстві сьогодні часто говорять чоловікам, що вони повинні зробити одне, інше, відповідати певним стереотипам, тож їм складно показувати ті якості, які традиційно вважають прерогативою жіночої статі: романтичність, кокетство, відвертість, істеричність та інше.

Це був проект про дослідження мене. Я не вела це червоною ниткою в проекті, але розумію, як багато з цього взяла. Тож побажала б усім такого процесу. Це не про самокопання, це про те, що в процесі я спілкувалася з різними людьми і це нове я дізнавалася завдяки нашій співпраці. Так і працює психотерапія – з’являється щось нове в контакті між людьми, і те, скільки я дізналася, мене однозначно збагатило. Для мене цей процес був як процес психотерапії, але втілений іншими засобами.

Читайте також: Ексклюзив на Розмові. В’ячеслав Мартинов: Нам треба зробити суспільство, яке основою матиме вільний договір і при цьому не втратить своєї ідентичності

А  ще цікаво було те, як чоловіки, так і жінки чоловічі та жіночі образи втілювали доволі різні. І цей остаточний вибір пари портретів чоловічої і жіночої серії робила саме я – для моделей був невідомий мій вибір, вони бачили остаточний результат на самій виставці. Побачивши її, один із учасників проекту сказав, що минув рік або й більше від часу зйомки, й він розуміє, що зараз би показував зовсім інші ролі. Адже в людини з часом змінюються зовнішні обставини і внутрішнє бачення цього питання. Тож проект – фіксація певного моменту часу: в інший період я була б іншою, по-іншому обирала б моделей, демонструвала щось інше і загалом це було б цілковито інше наповнення…

 

 

 

 

Розмовляла Зоряна Грабар

 

 

Розмова, дякує пані Зоряні за надане інтерв’ю.

 

 

 

 

Advertisements

Залишити коментар

Filed under Uncategorized

Напишіть відгук

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s