Лариса Гольник: Мер Полтави заявляв, що його не може судити суддя, яка стояла на Майдані

20 грудня 2017 р.

Суддя з Жовтневого суду Полтави відмовилася “покривати” корупційні оборудки міського голови. Тепер її намагаються позбавити роботи, виштовхнути з міста та залякати жорстоким побиттям.

З Ларисою Гольник ми зустрічаємося на Центральному вокзалі в Києві. Усміхнена, з рюкзаком на плечах, вона пропонує прогулятися ранковою столицею.

Дуже люблю ходити пішки. Щоправда, останнім часом лише в компанії охорони“.

І це не безпідставно.

Зовсім недавно суддя та її чоловік постраждали від нападу двох невідомих молодиків. Про “зустріч” і прохання допомогти Лариса Гольник повідомила у своєму Фейсбуці. Жінка дістала травму голови, її чоловік – перебиті ноги.

Коли в людей немає аргументів, вони вирішують позбавити здоров’я чи навіть більшого“, – переконана суддя.

Вона не сумнівається: за нападом стоять люди мера Полтави Олександра Мамая та голови місцевого Октябрського суду Олександра Струкова, які вже четвертий рік поспіль ведуть із нею відверту війну.

У 2014 році в Мамая не вийшло “домовитися” з Ларисою Гольник про “вирішення” його судової справи. На подив колег, суддя виявила неабияку принциповість, хоча каже – просто виконувала свою роботу.

Відтоді Гольник постійно встромляють палки в колеса: її суддівська кар’єра практично заблокована, керівництво суду плете проти неї інтриги. Дісталося навіть її чоловіку, якого позбавили роботи.

Однак Лариса Гольник не збирається здаватися. Зізнається: перешкоди дають їй лише мотивацію та натхнення. І як би дивно це не звучало в Україні, суддя щиро вірить у справедливість у своїй професії і дуже хоче особисто змінювати її на краще.

Відбір у професію суддів вона вважає не менш важливим, ніж відбір депутатів у Верховну Раду. Адже й ті, й інші представляють інтереси людей і впливають на їхнє життя.

Про те, чому вирішила стати суддею, шалений тиск і спротив системи та вражаючу мотивацію – читайте в інтерв’ю сміливої Лариси Гольник спецпроекту “Вибори вибори”.

– Нещодавно на вас скоїли напад. Як це сталося?

– Зазвичай, я ходжу пішки на роботу і з роботи. Суд наш розташований у мікрорайончику, у приміщенні колишнього дитячого садка. Там поруч є невеличкий парк, “вічний вогонь”. І от у цьому парку на мене напали.

У той день у суді була оперативна нарада. Закінчилася вона о 17:15 приблизно, було вже темно. Добре, що останнім часом мене зустрічає з роботи чоловік. Хоча в той день я казала: “Не приходь мене забирати”, він прийшов. І от ми натрапили на двох невідомих.

Вони були в темному, у капюшонах. Затулені обличчя. Для мене це було несподіванкою… Але чоловік побачив, як нападники піднесли над нами щось на зразок кийків. Тому встиг відбити удар, буквально затулив собою мене.

Сталася штовханина. У результаті чоловіка повалили і почали дуже жорстоко бити по ногах. Він досі, більше 20 днів, кульгає і перебуває на лікуванні.

Коли чоловіка гамселили, один встиг підбігти до мене і вдарити по голові. Але чоловік тут же схопився і відштовхнув його.

Поряд стояли два велосипеда, і нападники почали на них тікати. Ми намагалися їх зупинити, тож вони були змушені кинути ті велосипеди. Тепер це речові докази. Також на місці злочину знайдено шапку одного з нападників.

Кримінальну справу одразу ж порушили. Але важливо знайти не тільки виконавців, а й організаторів.

 

суддя Лариса Гольник після нападу

– Хто, на вашу думку, міг організувати цей напад?

– Я не думаю, що це було банальне пограбування. На велосипедах навряд чи хтось для такого приїздить. Тим паче в той час, коли люди повертаються з роботи.

Швидше за все, був розрахунок, що я буду йти одна. Плюс кілька ударів по голові. Якщо це залізні кийки, а не гумові, то цього було б достатньо, щоб як не вбити, то серйозно покалічити.

Мені просто пощастило, що удар по голові пройшов якось повз, він не прямий був. Тільки через це немає струсу мозку, черепно-мозкової травми. Лише розсічення і два шви наклали.

Я пов’язую цей напад з тим, що займаюся викриттям корупції. Зокрема, щодо людей, які перебувають у найближчому оточенні мера Полтави Олександра Мамая та Олександра Струкова, голови Октябрського суду, у якому я працюю.

– Який конфлікт стався між вами та мером Полтави?

– У травні 2014 року до мене надійшла справа про адміністративне правопорушення відносно мера Полтави Олександра Мамая.

Його звинувачували в конфлікті інтересів, оскільки він не повідомив склад Полтавської міської ради про виділення низки земельних ділянок для його падчерки Ірини Климко, яка одночасно була і його однопартійцем з партії “Совість України”. Це в нас така партія місцевого значення. До речі, прем’єр-міністр Володимир Гройсман теж походить із “Совісті України”.

Я повинна була розглянути цю справу. Мер міста на засідання не з’являвся. Прокурор оголосив клопотання про застосування до Мамая примусового приводу. Я задовольняю це клопотання. І, як розумію, це стало точкою неповернення.

Мера Полтави доставили в суд примусово. Він заявив низку клопотань, які я не задовольнила. Останнє клопотання було про ознайомлення з матеріалами справи. Я надала йому час, 30 хвилин.

До того в нього був професійний адвокат. А вже на наступних судових засіданнях був представник за довіреністю, колишній міліціонер – Олександр Ковжога, який одночасно є близьким до голови Октябрського районного суду і керівником громадської організації “Всеукраїнська спеціальна колегія з питань боротьби з корупцією та організованою злочинністю” у Полтавській області. Також Ковжога є директором юридичної фірми в Полтаві “ЮРПОЛ”.

Щойно заявивши клопотання, Мамаю викликали “швидку” і госпіталізували. Після цього він на жодне судове засідання не з’явився. У дні судових засідань брав або лікарняні, або відрядження, або відпустки. І так усе тягнулося.

Водночас ще на початку судових засідань мер Полтави провів брифінг, на якому повідомив мій особистий телефон. Під час судового засідання він кілька разів розголошував мою домашню адресу. Я вважаю, що це своєрідні способи тиску на суд.

Але головне, що заявляв мер: “Мене не може судити суддя, яка стояла на Майдані”.

– Фактично, ви пішли на конфлікт з головною людиною в місті. Ви не боялися виявляти таку принциповість?

– Я якось і не замислювалася про це…

От приходить справа – що має зробити суддя? Вивчити її, призначити до розгляду. Треба провести судове засідання, заслухати сторони. Тобто, дотриматися процесуального законодавства і винести рішення.

Для мене це була типова нормальна процедура. Головне – дотриматися її, не порушити прав особи. Цього я і прагнула. Я все робила для того, щоб розглянути справу.

Навіть думки такої не було, щоб безпідставно взяти самовідвід і все. Це виглядало би як усунення від здійснення судочинства, на мою думку. Суддя фактично відмовилася б від своїх повноважень, шукаючи привід не розглядати справу.

 

фото: олег сидоренко

– З вами намагалися “домовитися” про “потрібне” рішення для мера?

– Ні, прямих таких вказівок не було. Були непрямі натяки чи поради від голови суду, мовляв: “Звернися до Апеляційного суду і там тобі все пояснять“.

Мені передзвонила помічник керівника Кримінальної палати, що я повинна прийти поспілкуватися. Я приходила, ми спілкувалися. Знову ж таки, прямих вказівок не було.

Але я ж розумна людина і розуміла, що йдуть певні натяки. І потім уже не ходила – ні в Апеляційний суд, ні до керівництва.

Минуло майже сім місяців, а я ніяк не могла заслухати справу Олександра Мамая. Він на засідання не з’являвся, тож прокурор клопотав про притягнення його за неповагу до суду, а згодом – і за затримання і доставку мера до суду.

Я дозволила це, винесла відповідне рішення. Але Апеляційна інстанція не підтримала, зважаючи на те, що мер міста нібито їде у відрядження в Міністерство фінансів. Я як суддя роблю запит, прокуратура робить запит. Підтверджується, що його ні в якому Міністерстві фінансів не було. Він уникав явки – що це, як неповага до суду?

Потім Мамай досить зухвало себе поводив під час судового засідання. Включався у перепалку з судом, знову уникав явки. Потім у якомусь інтерв`ю сказав: “Я хворію тільки в дні судових засідань”.

– Чи отримували ви пропозиції хабара?

– Одного дня приходить Дмитро Трихна – колишній заступник Полтавського міського голови. У той час до мене постійно заходили люди, висловлювали підтримку. І я думала, що він теж прийшов поспілкуватися.

Та коли в розмові він дав однозначно зрозуміти, що пропонує зустрітися з мером й обговорити “потрібні” рішення, я одразу звернулася до правоохоронних органів. Порушили кримінальне провадження, і відтоді я діяла з відповідною записуючою апаратурою. Кожна моя зустріч з цим посередником і зустріч з мером фіксувалася.

– Фактично, ви проводили цілу спецоперацію?

– Так. Мер натякнув, що треба будь-яким шляхом закрити цю судову справу. Він запропонував або самовідвід, або закрити провадження за строками давності.

Але розмова закінчилася нічим. Схоже, він був проінструктований, що не можна пропонувати хабар судді, чекаючи якийсь натяк від неї. Водночас я сама розуміла, що не маю права провокувати. Адже це теж злочин і не зможе бути доказом у суді. Я мала чекати від нього якихось кроків.

Зрештою, крок зробив посередник. Ми домовлялися про ще одну можливу зустріч з Мамаєм, і потім він написав на папірці можливі варіанти суми. На що може погодитися мер, на що ні.

Посередник казав, що повідомлятиме запропоновану суму хабара у формі дати. І коли він прийшов, то постійно казав “5 січня”, “5 січня”. Та коли побачив, що я не дуже реагую, ще й підтвердив жестом, показавши 5000 доларів.

– Чому спецоперація зрештою зірвалася?

– Дуже просто – мер заявив, що я вимагаю у нього хабар. Швидше за все, відбувся витік інформації. Вийшло, як у ситуації з НАБУ, коли Юрій Луценко теж вийшов на прес-конференцію і розкрив усі карти.

По мені відкрили кримінальне провадження, що я нібито вимагаю хабар. Тож велися два паралельних розслідування – Мамай за своєю справою, а я за своєю, яку подавала щодо неправомірної вигоди. Зрештою, справа щодо мене була закрита.

Наразі справа відносно посередника Дмитра Трихни перебуває в одному з судів міста Полтави, вона розглядається. Йому інкриміновано пропонування хабара і втручання в діяльність судді.

Водночас вважаю, що Олександр Мамай є організатором цього злочину, оскільки він був зацікавленою людиною, і в його інтересах, від його імені діяв посередник. Я добилася, щоб справа була передана до НАБУ і розслідувалася його детективами. Сподіваюся, буде обвинувальний акт, і справу спрямують до суду.

– Як до конфлікту з мером Полтави поставилися ваші колеги та керівництво Октябрського суду?

– Проблема якраз у тому, що Октябрський суд і його голова фактично відмежувалися від цього.

Вони відмовилися навіть інформувати Раду суддів України, що було втручання в мою діяльність. Уже не кажу про те, що під час розгляду справи Мамая ніхто не висловлювався на мою підтримку, ніхто не сказав, що така поведінка мера є неприпустимою і її можна розглядати як тиск на суд.

Навпаки звинувачували – як я могла піти на співпрацю з правоохоронними органами? Мені закидали, що я неправильно вчинила. Хоча я вважаю, що вчинила відповідно до закону – повідомила про злочин.

Психологічна атмосфера в суді стала жахливою. Почалося переслідування з боку голови суду Олександра Струкова.

Наприклад, коли мені треба було в прокуратуру як потерпілій, починалися закиди, що я без поважних причин не є на роботі. І вираховували ці дні з суддівської винагороди. Коли викликали на антикорупційний комітет Верховної Ради, мені не дали відрядження, а оформили прогул.

Я зверталася в Раду суддів України, писала в НАЗК, яке констатувало порушення моїх прав як викривача і порушення головою суду закону “Про запобігання корупції”. НАЗК написало звернення на голову Вищої ради правосуддя про вжиття заходів для притягнення до відповідальності голови Октябрського районного суду.

Тепер усі мої звернення до Вищої ради правосуддя разом з приписом НАЗК і зі скаргою до Ради суддів України об’єднані в одну справу, і відкрито дисциплінарне провадження щодо голови Октябрського районного суду.

Водночас суддям Октябрського суду демонструють, що така поведінка, як моя, є неприпустимою і небезпечною. Показують – дивіться, які в неї проблеми. Психологічна атмосфера така, що навіть працівники суду, які зі мною спілкуються, теж наражаються на небезпеку – їх можуть просто викинути з роботи.

Також знаю, що суддям Октябрського районного суду місцеве самоврядування виділило квартири. Мовляв, дивіться, який гарний голова суду – домовився і виділили житло.

– Тобто, суддів підводять до того, що краще бути слухняним виконавцем?

– Мовляв, краще з місцевою владою дружити.

Колись одна моя колега ще у 2014 році почула слова голови суду: “Вона що, не збирається жити в Полтаві?”.

Зараз, фактично, все робиться для того, щоб не тільки мене позбавити продовження суддівської кар’єри, а, можливо, навіть виштовхнути мене з міста.

Позбавлено роботи мого чоловіка. Він 15 років пропрацював у Національному технічному університеті. Доцент, кандидат історичних наук. З ним не продовжили контракт.

Звичайно, викривати реальні злочини дуже складно. Я на собі переконалася. Коли фіксувала корупційний злочин, розуміла, що складнощі будуть. Розуміла, що хтось може не прийняти мою позицію. Але не думала, що так відкрито буде чинитися спротив.

– Ви продовжуєте працювати в Октябрському суді?

– Наразі я – суддя без повноважень. З 2015 року не чиню судочинства. Але приходжу на роботу.

У мене труднощі проходження Вищої ради правосуддя. За старим законодавством суддя обирався на 5-річний термін. Потім, якщо бажав продовжити свою роботу, подавав документи й обирався на посаду безстроково.

Раніше суддів обирала Верховна Рада, зараз проведено судову реформу, і змінився орган, який повинен затвердити мене на безстроковий термін. Я рекомендована Вищою кваліфікаційною комісією на обрання безстроково. Але це все затягнулося. Наскільки мені відомо, поки всі скарги на мене не розглянуть, Вища рада правосуддя не вирішить це питання.

– Чому ви обрали для себе професію судді?

– У мене трохи загострене відчуття справедливості. Свого часу, коли я була вагітна, мене звільнили. І коли настав час виходити на роботу, мені нікуди було виходити.

За першою освітою я історик. Мені порадили пройти курси правознавства від Центру зайнятості. Я пішла навчатися. І вже тоді зрозуміла, що хочу бути суддею. Бо це та людина, від якої багато що залежить.

Я добивалася цього досить тривалий час, років 10. Спочатку отримала середню юридичну освіту на базі вищої. Потім вступила в Харківську юридичну академію. Одночасно працювала в обласному управлінні юстиції, в Апеляційному суді, була помічником голови.

Суддею була призначена не з першого разу. Спершу я Вищу раду юстиції не пройшла. Зрозуміла, що це не зовсім чесний відбір.

Я багато побачила, що відбувається в цій сфері, досить складно добивалася посади судді. Тому у відставку просто так не піду. Якщо я вже опинилася тут, значить це – моя доля.

Я критично ставлюся до своїх знань, ставлю для себе високу планку. Розумію, що зараз дуже розумна і гарна молодь. Але я досить цілеспрямована і вмотивована людина. Буду все робити, щоб залишитися суддею, і щоб мене обрали безстроково.

– Що вас мотивує попри все залишатися в цій складній і безперечно корупційній сфері?

– Якщо казати – я туди не піду, бо там бруд і все погано, то як же буде мінятися система?

Ви зрозумійте, що серед суддів теж багато порядних людей, які так само думають. Вони просто працюють щодня, самовіддано. Бо роботи надзвичайно багато. Навантаження, особливо зараз, величезні. Але є абсолютні адекватні, толкові судді. І Майдан розворушив ще більше цей пошук справедливості.

Розумію, якби не було Майдану, справи мера Полтави Мамая просто б не було.

Я ж і сама опинилася в ролі відповідача, позивача, потерпілої, третьої особи. І коли бачу несправедливість, мене це так само обурює, як і звичайного громадянина.

Навіть коли люди просто приходять до суду, у якому я працюю, у них виникає обурення. Немає елементарних умов – якщо людина хоче доводити свою правоту, то їй треба хоча б папери розкласти. Немає навіть стола чи стільця, на який сісти.

Поки будинки правосуддя будуть розташовані в колишніх дитячих садках, то й ставлення до правосуддя буде як до дитячого садка.

А мої колеги, коли я отримала травму, обговорюють мене позаочі і дозволяють голові суду звернутися до Адміністрації президента, до Вищої ради правосуддя, до Ради суддів, щоб мене не обирали безстроково.

Водночас я не вважаю, що це конфлікт виключно з головою суду. Вважаю, що це конфлікт цінностей, перш за все. Я за те, щоб голова суду був інший – він повинен бути безстороннім, мати авторитет і повагу серед суддів.

У колективі має бути завжди спілкування, обмін професійною інформацією, чого в нас у суді давно немає. У нас голова – людина старої закалки, він сприймає колег-суддів як підлеглих васалів, які повинні виконувати певну волю, а не як партнерів.

 

фото: олег сидоренко

– Професійний відбір суддів впливає на життя звичайних людей?

– Те, як відбувається відбір для будь-яких посад, є дуже важливим. І те, хто стане суддею, і який сам спосіб відбору. На що буде звернено увагу під час обрання судді – на знання, гарні зв’язки чи ще що-небудь.

Можливість потрапити до лав суддів має бути якомога відкритіша, щоб кар’єру могли зробити розумні, кваліфіковані та доброчесні.

Так само важливим є відбір людей, які прийдуть до парламенту чи в місцеву владу. Важливі правила виборів, які будуть запроваджені.

– З суддями зрозуміло. А от чи потрібна Україні зміна виборчих правил?

– Звичайно, я це підтримую. У нас зараз існує змішана система – частково мажоритарна, частково пропорційна, але з закритими списками. А значить, виборець, фактично, не може впливати на свій вибір. У багатьох випадках він є зманіпульованим.

З моєї точки зору, пропорційна система з відкритими списками дасть можливість усунути корупційну складову, перш за все. Це важливо і для становлення держави, і для становлення політичної системи – розбудови партій. А ще це конкурентна здатність партій змагатися не грошима, а ідеями, які вони хочуть відстояти в парламенті.

Тому відкриті списки на цьому етапі стануть прогресом.

Жодна виборча система не є ідеальною, але ми бачимо, що змішана мажоритарна, яка існує і в нас, і в Росії, до речі, дає вади, які ми зараз бачимо в парламенті і на рівні місцевих виборів також.

Необхідно змінювати старі підходи. Не тільки через білборди і телевізійні канали доносити свої ідеї, а йти і пропонувати їх через безпосереднє спілкування з виборцем. Щоб покращувати життя суспільства, а не погіршувати.

– Ви особисто завжди ходите на вибори?

– Я активна громадянка. Безумовно, я завжди беру участь у виборах.

Здається, історик Ярослав Грицак казав, що наступна революція має бути тільки біля виборчих урн. Але для цього мають бути створені такі умови, щоб виборець міг вплинути на свій вибір. Щоб він не був зманіпулюваним чи купленим.

– Нападникам вдалося вас залякати? Чи ви будете продовжувати боротьбу?

– Напад не змінив мене. Навпаки, я вкотре переконуюся, що правильно все роблю.

Так, мені складно. Так, це забирає майже весь мій вільний час. Життя перетворилося на боротьбу. Але я буду йти до кінця, наполягати на притягненні до відповідальності винних осіб. Буду відстоювати свою громадянську позицію. Буду поширювати інформацію, що корупція – це жахливе зло в нашій країні.

Я не сприймаю будь-які прояви корупції. Це позиція моя і моєї родини.

Тим паче, мене підтримує стільки громадян. Я не можу їх зрадити.

 

 

 

Розмовляла Дарина Рогачук

 

 

 

Джерело: УП

Advertisements

Залишити коментар

Filed under Uncategorized

Напишіть відгук

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s