Псой Короленко: І про Бога, і про смерть нам сьогодні подумати час

2 листопада 2017 р.

Московський музикант-філолог-філософ-перформансист вперше за останні 5 років виступить у Києві.

У заголовок інтерв’ю з Псоєм Короленком, який 5 листопада дасть концерт в Києві, винесено рефрен нової пісні артиста – «Разговор Сергея Довлатова с Бертраном Расселом». І навіть якщо автор вирішить цю пісню не виконувати, концерт в київській галереї «Дукат» все одно вийде про Бога і смерть, а раз так, я вирішив не змінювати тему.

 

• Пашо, привіт. Сто років не бачилися. Питань накопичилося багато. Чи вдалося тобі кинути палити? Як твій шлунок? Ти так само запиваєш горілку Пепсі-колою? Але, розуміючи, що обговорити всі питання у форматі інтерв’ю не вийде, зупинюся на найважливіших. Шалено радий тому, що в твій репертуар повернулася пісня «Сломанное не ломается». Ти якийсь час її не співав, але ось вона знову прозвучала в минулорічній програмі «Любимые песни теологов». Мені здається, це одна з найважливіших твоїх пісень, якщо не найважливіша. Що змусило тебе повернутися до цього тексту?

Так, не курю з 2006 року. Але чому? Тому що мені в якийсь момент вдалося переосмислити завдання, не «забороняти собі палити», а просто дозволити собі не курити. І це вирішило все.

З приводу Пепсі. Ні, тепер тільки Кока-колою. А якщо говорити серйозно, то я давно усвідомив, що горілку краще не запивати, а закушувати. Так смачніше.

Що стосується пісні, не пам’ятаю, щоб я колись переставав її співати. Хіба що дуже ненадовго. Ця пісня написана в співавторстві з Ритою Турецькою і має в якості мелодії приспіву турецько-македонську народну пісню «Yeni Yol (Новий шлях)», перехоплену колись у «Добраночі», тепер входить і в репертуар Вані Жука, у нього вона звучить, як божевільний циганський романс, з сильним виходом в рок-н-рол. Чому ми завжди повертаємося до цієї пісні? Відповіддю служить приспів, що наснився мені уві сні. Зламане не ламається. Це підходить до багато чого. Такі пісні завжди актуальні.

 

Наживо в гостях у Вови Пахолюка, 2007

 

• Складно не помітити в твоїй творчості певної циклічності. Був період, коли на концертах ти виконував багато пісень Шиша Брянського, потім захопився поетами Срібного століття, потім Гі Беаром. Що цікавить тебе зараз, іншими словами, яка актуальна версія Псоя?

Репертуар одного з останніх дадаїстів, героїв 20 століття, єретиків від шістдесятих, Тома Зе, в складі нового проекту DEFESA. Пісні Новели Матвєєвої, аранжовані спільно з Юлією Кабаковою, для двох голосів, фортепіано та віолончелі. Нові цілком олдскульненькі власні авторські пісні, куплети, частково під впливом спадщини дуже незвичайного, в чомусь навіть таємничого, так цілком і не вивченого куплетиста, «короля ексцентрики» Михайла Савоярова, одного з батьків-засновників жанру. Імпровізаційний нон-стоп «Неожид» з Яном Бедерманом, на стику музики, поезії і саунд-арту. Хитромудрий проект «НННН / ПППП», пісенно-поетичний напівперформанс з Ігорем Крутоголовим і нові пісні Гершона Лейзерсона на вірші ідишських поетів у стилі сучасний етно-рок, з новим збірним складом музикантів з різних країн «ИЗРАЭЛИФТС», записані в Тель-Авіві на альбом «Конь, пес, солдат и проститутка». Спільний репертуар з Деніелом Каном, пісні, перекази і незвичайні ремейки, сучасне філософсько-політичне клезмер-панк-кабаре.

 

• Молодіжний філолог, акин, бодісінгер, сучасний скоморох. Це досі про тебе?

Про мене, але це жарт

 

• Один знайомий сказав, що відвідувати твої шоу завжди ризиковано: «Одного разу пів-концерту Псой співав сумні єврейські пісні незрозумілою мовою». Як ти будуєш концертну програму, і що ми почуємо цього разу?

Це будуть нові пісні, переважно російською мовою, але також і переклади, наприклад, титульна пісня «Сестра моя – жизнь» – це румунсько-молдовська «Луме, Соро Луме», якій мене навчила чудова фолк-співачка з Кишинева Інна Бондар, котра раніше теж перекладала цю пісню, а я тепер ось зробив свій переклад. Будуть і пісні Тома Зе, і щось із французів, весь мій характерний спектр жанрів, але при цьому все здебільшого нове, в Києві не виконувалося наживо.

 

 

• У 2006 році, здається, ти сказав: «Я тепер представляюся як Псой, тому що у Короленка була специфічна система взаємовідносин з тим, що він називав нездоровим містицизмом: будь-який інтерес до іншого, до трансценденції, його, з одного боку, лякав, з іншого – незрозуміло вабив». А мені завжди твій інтерес до містицизму здавався абсолютно здоровим. Як у тебе справи з містицизмом зараз?

Із містицизмом все в порядку, на сьогодні він практично здоровий. Підписуюся зазвичай Псой Короленко. І Короленко, зокрема, мені дуже допоміг розібратися з певними внутрішніми «дзеркалами». Але не тільки він, також й інші впливи, і я всім за все вдячний, все слава Богу.

 

• Не знаю, кому належить цей вислів, але процитую: «Релігія – як член: добре, коли він є, здорово, якщо ви їм пишаєтеся, але не варто махати їм на людях і підсовувати дітям». Я кілька разів чув щось подібне від своїх невіруючих друзів, які, втім, регулярно ходять на твої концерти. Як тобі вдається співати такі релігійні пісні і користуватися величезною популярністю у атеїстів?

Якщо продовжити еротичну метафору, то можна сказати, що атеїсти мене люблять, як то кажуть, не за це. Точніше, не тільки за це.

 

• Часто співаю твого Рільке і не менш часто проповідую тілесне воскресіння. Люди дивляться на мене, як на ідіота. Вже не пам’ятаю, який священик в youtube-проповіді говорив, що в тілесне воскресіння зараз не вірять багато віруючих, хоча на кожній літургії співають Символ віри, в якому говориться: «Очікую воскресіння мертвих і життя майбутнього віку». Що думаєш про все це, з урахуванням того, як проникливо ти співаєш пісню «Ранок»?

Що там говорити, ми ж і в смерть власну в глибині душі усе-таки за великим рахунком не віримо. Тобто головою розуміємо, що вона неминуча, а як це охопити на рівні інтуїції, як це мене не буде і що це означає – тут вже взагалі-то фіг. Якби можна було б інтегрувати образ власної смерті і власного небуття, то вже в порівнянні з цим інтегрувати ідею воскресіння теж можливо. Як і що це означає, неважливо, але якщо на певному рівні осягнути саму смерть, то і воскресіння теж в цьому сенсі частково збагненне. Якщо, звичайно, мати до цього спеціальну волю, пов’язану з вірою. Інакше – навіщо.

 

 

• Сьогодні суперечки з приводу свободи волі поновилися з новою силою. Психіатри і нейробіологи проводять експерименти і доводять, що всі наші вчинки так чи інакше обумовлені, що значною мірою наші вибори зовсім не наші, і що свободи волі немає. А раз немає свободи волі, то і Бога немає. Так чи є Бог і свобода, чи вчені мають рацію?

Наукові спростування релігії, втім, так само, як і її наукові обґрунтування – це однаковий дитсадок, що походить від нерозуміння суті обох цих людських практик. Бог, як і філософські поняття типу свободи, за визначенням можуть перебувати тільки зовні наукового опису світу, інакше відбувається безглузда плутанина, або вульгарний атеїзм (ми на небо літали, але ніякого бородатого дядька там не бачили), або така ж вульгарна езотерика (вчені довели, що Бог єдиний в трьох особах, це насправді три види біоенергетики) тощо. Різного роду нацьковування науки і релігії одна на одну пов’язані завжди з якимись соціально-політичними замовленнями і «трендами», а по суті не варті, як казав незабутній Базаров, ламаного гроша.

 

• Ти вже багато років використовуєш середньовічний літературний жанр exempla. На «прикладах» побудована купа старих і нових пісень: «Больше не греши», «Лучше план плохой, чем никакого», «Как волка не корми, а он все смотрит в лес», «Везде одно и то же», «Ужасным способом три раза». Я так міркую: якби людина змінювалася, змінювався б і спосіб про неї говорити, і твоє використання цього жанру я сприймаю як діагноз сучасній людині. Систему не переламати, закон гомеостазу суворий. Все дійсно так погано?

Є і гомеостаз, і ентропія, і разом з тим і якась гармонія, динаміка якась. Не випадково у всіх цих «прикладах» фінальний куплет, як можна помітити, майже завжди діалектично підриває скепсис і іронію, не соромлячись навіть деякого дидактизму в оптимістичних релігійних, іноді навіть нібито богословських, деклараціях. Так було і в старих, і так є в нових, «олдскульних» куплетах такого типу.

 

 

• Паша, тебе не було в Києві чотири роки. Це якось пов’язано з революцією і війною? Була спокуса не питати, і якби ти не був одним з найулюбленіших моїх артистів, я, ймовірно, і не запитав би.

Схоже, що не пов’язано. До речі, не був у Києві з 2012 року. Але за цей час вийшла книга «Не о грибах», збірка моїх колонок начебто про моду, медіа та сучасне мистецтво (насправді про щось інше), що виходили в київському журналі «Топ-1». Планую привезти, і буду радий можливості подарувати київським друзям, згадуваним в ній.

 

• Влітку, дружина не дасть збрехати, зі мною стався напад, інакше не скажеш: шість днів поспіль слухав «Мандельштама». Шість днів одну пісню. Вона і страшна, і прекрасна одночасно, як останній лист Надії Яківни. Я слухав і думав, що, мабуть, Цвєтаєва права: вірші Мандельштама збулися, і над Волгою досі кружляють яструба важкокровні. Як тобі здається, кружляють, чи ні?

Цей «савелівський» вірш Мандельштама, власне кажучи, про любов, про ті її часом неоднозначні, загадкові і хитромудрі шляхи, на яких то кружляють яструби, то воркують голуби. Ось що мені здається. Тому й з’явилася ця пісня.

 

 

• Взимку я завжди мучуся від того, що холодно і темно. Думаю, ось прийде літо, заживу. Літо приходить, а я не можу радіти, тому що знаю – скоро знову зима. І ось ти ще не приїхав, а я вже думаю про те, як ти знову поїдеш. А закінчити ж треба якимось позитивом.

Це добре. Було ж сказано: «Не любіть світу, ані того, що в світі». Позитив тут в тому, що це може бути зовсім не смуток, а якраз те саме сподівання майбутнього віку, надія на нього, про яку ми спочатку говорили. Все пройде, зима і літо, хтось приїде і поїде. І тому потрібно завжди любити вічність. Вона ж виявляється тут і зараз, по видимості нібито в світі, але по суті вона не від світу цього. І ура!

 

 

 

 

Розмовляв Вова Пахолюк

 

 

 

Джерело: Культпростір