Соціолог Михайло Винницький: 2019 рік буде визначальним для України

18 жовтня 2017 р.

21 лютого 2014 року закінчився перший етап революції. Зараз триває другий – етап помірних реформ. Далі має бути творення політичних інституцій, які відповідатимуть горизонтальній дійсності нашої культури, – каже соціолог Михайло ВинницькийУкраїна є країною великих можливостей?

– На 100 відсотків. Є два типи людей. Одні хочуть спокою, передбачуваності, структурованості життя й добробуту. Для таких Україна – погане місце. Тут усе непередбачувано. Іншим – амбітним, націленим на самореалізацію – складно проявитися там, де все структуроване. Для таких у нас – безмежні можливості. Плата за це – життєві ризики. Адже задумане може або вдатися, або ні. В Україні немає захисту від невдачі, на відміну від західних країн.

У бізнесі є купа незайнятих ніш. Останні три роки бачимо підйом українського дрібного і середнього виробника. Зростає прошарок суспільства, який називають креативний клас. Майбутнє – не у виробництві товарів, а в продукуванні ідей, дизайнів, послуг. В українців це виходить добре. Проблема – у втіленні. Вміємо готувати, не вміємо подавати.

Які галузі розвиваються?

– Фантастично зростають ІТ-послуги. Маємо два потужні центри – Львів і Київ. За ними – Дніпро й Харків. У ІТ-індустрії відбувається перехід від надання робочої сили і послуг великим компаніям до творення власних ідей і продуктів. Із ­2014-го з’явилася маса українських брендів одягу. Є купа інших продуктів. Наприклад, скреч-картки (картка з картону або пластика під захисним непрозорим покриттям, що стирається. Якщо на поверхні – мапа світу, можна стирати країни, які відвідав, залишаючи ті, куди збираєшся поїхати. Або картка “100 великих справ життя”. Виконав – затер. – Країна). Здавалося б, нічого особливого. А ніхто інший не додумався.

Прогресує туризм. Неймовірними темпами збільшується кількість людей, які приїжджають в Україну. Ще п’ять років тому в нас майже не було куди податися. Недавно приїздили знайомі з Канади. Тиждень ходили по ресторанах. Казали, такої атмосфери і якісної їжі ніде не бачили. А найбільше говорили про пов’язані з перебуванням тут емоції. Туризм – це не є приїхати й дешево поїсти, подивитися на будинки чи церкви. Це – комплекс інтелектуальних, емоційних, естетичних стимулів. Ми не цінуємо того, що навколо. Кияни люблять нарікати: місто – брудне, у центрі звели занадто високі будівлі. А туристи ходять із роззявленими ротами й кажуть: “Фантастично гарно”.

Українці недооцінюють роль діаспори. Думають, що то – заробітчани. Ми відсвяткували вже її сторіччя. Маємо людей у п’ятому поколінні, які є жителями Канади, США, Австралії і приїжджають шукати корені. Вони інтегровані у свої суспільства. Але, коли прибувають сюди, у них очі на лоба вистрибують. Бо вдома не мають такої краси й атмосфери. Українці кажуть про себе, що вони – непривітні, гавкають одне на одного. Туристи цього не бачать. Заходять у будь-яку хату, а там столи валяться від їжі. Проїдуться з кимось у купе – і стають друзями. Мандрівники бачать привітність і відкритість. А також інфантильний комплекс меншовартості: “Чого ви приїхали на мене дивитися? Я не можу вам нічого дати”. Разом із тим відкривається душа, як у малої дитини. Це приваблює. Такого немає ніде в світі. У деяких аспектах ми переплюнули всіх.

Михайло ВИННИЦЬКИЙ, 46 років, соціолог. Народився 5 лютого 1971-го в канадському місті Кіченер у сім’ї українських емігрантів. Батько – професор інженерії хімічних технологій і металургії. Мати була вчителькою, також викладала в університеті. У 1980-х стала істориком-архівістом, заснувала Дослідчо-документаційний центр у Торонто. Закінчив університет Ватерлоо в Канаді. Отримав ступінь бакалавра історії та філософії. Сім років займався бізнесом, був віце-президентом із продажів та маркетингу компанії Lava Computer Mfg – підприємства з виробництва обладнання для комп’ютерів, що створив його брат Роман. Пізніше, у Кембриджському університеті у Великій Британії отримав ступінь магістра з політології, захистив докторський ступінь (Ph.D.) з економічної соціології. Із 2002-го живе в Києві. ”Я давно планував жити в Україні, але остаточним каталізатором переїзду стало знайомство з дружиною Мартою 1998-го у США. 1999 року вона поверталася в Україну, тому я пішов на аспірантуру в Англії, а не в Штатах, бо з Кембриджа ближче до Києва, ніж із США. Марта помогла захиститися, бо поставила умову, що без дисертації шлюбу не буде”. Виконував обов’язки віце-президента з науково-навчальних студій Києво-Могилянської академії. Керівник програми President’s MBA в Києво-Могилянській бізнес-­школі. Засновник Центру сімейного бізнесу Львівської бізнес-школи Українського католицького університету. Радник міністра освіти. Викладач і консультант з управління продажем у бізнес-школі УКУ. Із дружиною Мартою виховують чотирьох дітей. Займається лижним спортом, має права пілота
Михайло ВИННИЦЬКИЙ, 46 років, соціолог. Народився 5 лютого 1971-го в канадському місті Кіченер у сім’ї українських емігрантів. Батько – професор інженерії хімічних технологій і металургії. Мати була вчителькою, також викладала в університеті. У 1980-х стала істориком-архівістом, заснувала Дослідчо-документаційний центр у Торонто. Закінчив університет Ватерлоо в Канаді. Отримав ступінь бакалавра історії та філософії. Сім років займався бізнесом, був віце-президентом із продажів та маркетингу компанії Lava Computer Mfg – підприємства з виробництва обладнання для комп’ютерів, що створив його брат Роман. Пізніше, у Кембриджському університеті у Великій Британії отримав ступінь магістра з політології, захистив докторський ступінь (Ph.D.) з економічної соціології. Із 2002-го живе в Києві. ”Я давно планував жити в Україні, але остаточним каталізатором переїзду стало знайомство з дружиною Мартою 1998-го у США. 1999 року вона поверталася в Україну, тому я пішов на аспірантуру в Англії, а не в Штатах, бо з Кембриджа ближче до Києва, ніж із США. Марта помогла захиститися, бо поставила умову, що без дисертації шлюбу не буде”. Виконував обов’язки віце-президента з науково-навчальних студій Києво-Могилянської академії. Керівник програми President’s MBA в Києво-Могилянській бізнес-­школі. Засновник Центру сімейного бізнесу Львівської бізнес-школи Українського католицького університету. Радник міністра освіти. Викладач і консультант з управління продажем у бізнес-школі УКУ. Із дружиною Мартою виховують чотирьох дітей. Займається лижним спортом, має права пілота

У чому конкретно?

– В емоціях, щирості, відкритості, справжності. Ми недооцінюємо свою людяність, яку бачать приїжджі з-за кордону. Покажіть іншу країну, де взимку десятки тисяч людей стоятимуть на Майдані. На вулиці Грушевського йдуть бої, а на Хрещатику – жодного розбитого вікна.

Подивіться на протести в Каталонії й інших успішних країнах. Західний індивідуалізм не дозволяє людям діяти колективно. Вони чекають лідера. А в Україні дива робляться без лідера. Ми не любимо ієрархії. Як тільки приходить хтось зверху і каже: “Я вас поведу”, йому відповідають: “Зараз ми тебе поведемо”. Унікальна річ українського менеджменту – це колективна ідея, спільна творчість. Креативна економіка вимагає саме таких компаній. Їх мало на Заході, а для нас вони абсолютно природні. Бо ми організовуємося в горизонтальні мережі.

Українці змінилися після Революції гідності?

– 21 лютого 2014 року закінчився перший етап революції. Зараз триває другий – етап помірних реформ. Після жовтневого перевороту в Петрограді 1917 року був НЕП (нова економічна політика, що дозволила швидко відновити господарство, зруйноване Першою світовою і громадянською війнами. Тривала з 1921-го до кінця 1920-х. – Країна). Ми зараз в аналогу цього періоду. 1929-го починається червоний терор. У Французькій революції через деякий час після перевороту з’явилися Максиміліан Робесп’єр і гільйотина (зосередив у своїх руках необмежену владу і розгорнув масовий терор. Сприяв рішенню про страту короля Людовика XVI і його дружини Марії Антуанетти. – Країна). А після цього були Наполеон у Франції і Сталін – у Союзі. Це поганий сценарій, який маємо оминути. Коли питають, чи бачу на горизонті нашого Сталіна, відповідаю: “Так, це політики-популісти”. Тимошенко, Ляшко – ті, хто може сказати: “Помірні реформи не спрацювали. Давайте всіх на вила, давайте мститися за Небесну сотню, за Мінські угоди. Всіх – у тюрму”. Порошенко на цю роль не підходить. Він – помірний реформатор.

Яким може бути наш шлях?

– Є приклад Американської революції, яка призвела до незалежності США, формування нових інститутів і не дійшла до терору. Американці не вдалися до популізму. Але залишилися в ідеалістичному дискурсі – щодо формування нових інституцій, нового суспільства. Я вірю, що ми пройдемо таким шляхом. Для цього нашим спільним завданням має бути творення політичних інституцій, що відповідатимуть горизонтальній дійсності нашої культури.

Переломним буде 2019 рік. Якщо на виборах переможуть популісти, тут буде страшно. Але все – в наших руках. Ліна Костенко писала: “Різні є люди у сивих віках. Доля твоя у твоїх руках”. Є небезпека, бо в Україні більше половини людей нікуди не їздять і мають обмежений світогляд. Існує великий розрив між цими громадянами, які переважно живуть у малих містах і селах, та креативним класом великих міст. 2019-й покаже, хто переможе – постмодерне креативне суспільство чи совкове. Порошенко – перехідний президент, який має бути одну каденцію. Розтягнення періоду помірних реформ суспільство може не витримати й влаштувати бунт, що призведе до терору. Тоді світ може визнати Україну державою, яка не здатна забезпечити внутрішнього порядку. Перестанемо бути суб’єктом, перетворимося на територією боротьби інших держав.

Зараз Україна є суб’єктом?

– Днями говорив зі знайомим, який працює у Міністерстві закордонних справ. Він чекає на призначення в одну з дипломатичних місій України. Каже: “Дуже хочу до Москви”. Я здивувався. Він пояснив: “Їдеш в іншу країну – й виступаєш прохачем, якому треба домовлятися. А в Москві ти – пан над панами. Західні дипломати вважають тебе крутим, бо приїхав у лоно ворога. А москалі тебе бояться. Одні бояться, інші – поважають”.

У багатьох рішеннях залежимо від Заходу. Але це питання того, який маємо внутрішній стрижень. Коли підписували перші і другі Мінські домовленості, Україна була в скрутному становищі. Сьогодні триматися за них не треба. Те, що не шукаємо їм альтернативи, – внутрішнє рішення керівництва держави. Сигнали із Заходу про готовність до пошуку альтернатив були.

Який президент потрібен на етапі після помірних реформ?

– Український Макрон. Зараз завдання мислячих людей – думати, хто б міг ним бути? Наприклад, представник креативного класу. Нова людина, про яку будуть спочатку всі казати: “Та хто він такий?” А у Франції саме така людина, прийшовши ніби нізвідки зараз впроваджує цікаві реформи, повертає своїй країні лідерство на міжнародній арені.

Іншою кандидатурою може бути людина, яка витримала жорстку критику. Це зробив мер Львова Андрій Садовий. Скільки киян 10 років тому регулярно їздили в це місто? Сьогодні маємо чотири денні львівські поїзди щодня, а ще купу нічних. І спробуйте на вечір п’ятниці купити квитки до Львова менш, ніж за два тижні наперед.

Україні потрібні нові еліти?

– Кожні парламентські вибори, починаючи з 2007 року, приводили значну кількість нових депутатів. Не знаю іншої країни, де була б така інтенсивна циркуляція еліт. Але часом нові зневіряються. Крім того, у Верховній Раді є 10 відсотків тих, які не оновлюються. Це – проблема. Їх Порошенко залучив до свого кола. За це його слід критикувати.

Маємо кількох сильних міністрів, недооцінюємо уряд і особисто прем’єра Гройсмана. Зараз будують дороги. І не як попало, а якісно. Це бачать водії. Нарешті зводиться інфраструктура. Наші люди нарікають, що тепер крадуть більше, ніж за Януковича. А насправді – набагато менше.

Уперше за 25 років хтось звернув увагу на школу. Пропхали закон “Про освіту”. До того був закон “Про вищу освіту”, до написання якого я мав певний стосунок.

Коли ці закони дадуть практичні результати?

У системі вищої освіти певні зміни вже відбулися. Маємо більшу автономію університетів, відповідність між українською системою і європейською системою бакалавра, магістра, доктора філософії. Поступово зменшується кількість фейкових університетів. Зрушення є, але роботи ще багато.

Прийняли закон “Про освіту”. Маємо близько п’яти мільйонів учнів, 400 тисяч учителів. Це – величезна машина. За останній рік змінився підхід до молодших класів. Висміювали те, що у вчителів не буде червоних ручок, що дозволяємо писати олівцями. Але тепер діти менше переживають стресу. Моя молодша донька – у третьому класі. Плаче, якщо не отримала “десятки”. Оцінювання в молодшій школі – це зарано. Ми тиснемо на дітей, позбавляємо їх права робити помилки. А в житті немає правильних відповідей на все. Треба вчити критичного мислення. Фахівці з інших країн, де робили довгострокові дослідження, кажуть: ефект буде через 10–15 років.

Закон “Про освіту” дає три речі. Переходимо від парадигми знання до парадигми компетентності. Результатом радянської освіти був учень, який багато знає. Я виріс на Заході й викладаю тут. Українські студенти на голову вищі за тих, кого навчав у Кембриджі (британський університет, один із найстаріших та найвідоміших у світі. – Країна). Студент Могилянки знає дуже багато. Питання в тому, що він уміє. Доктор Google знає все. Смартфон знатиме завжди більше, ніж я. Але більшість не вміють зробити правильний запит.

Друге – децентралізація шкіл. За якість освіти відповідатимуть директор і батьки, а не міністерство. Компетентності можна навчити різними способами. Держава вимагає, щоб дитина на певному етапі вміла те, що виписано в стандарті. А як доходити до цього вміння – це вже ваше питання.

Надали велику свободу директорам. Добрі школи ставатимуть ще кращими, бо хороші батьки віддаватимуть туди своїх дітей. А в гірших залишатимуться діти, за яких не дбають. Розшарування не уникнути. Вирішувати це питання будемо через п’ять-шість років. Тут велика небезпека, і про це варто почати говорити і думати вже зараз.

Третє – 12-річна школа. Не розтягуємо 10 років на 12, а змінюємо сутність програми. Зараз в університетах вчаться неповнолітні. Але вища освіта – для дорослих людей. В Ізраїлі бакалаврат починається з 21 року. Бо всі йдуть у армію після школи. Вимагати від 17-літньої дитини вибирати спеціальність і майбутній фах – це совковий підхід.

Якою бачите Україну в майбутньому?

– Понад 20 відсотків населення живуть у селах. Це забагато. Половина з них за 15 років або вимруть, або переїдуть у міста. Урбанізація продовжуватиметься. Сільське господарство розвиватиметься, але зі значно меншою кількістю населення.

ІТ-галузь зростатиме. Чимало проектів можуть вистрілити в авіаційній галузі – не в “Антонова” чи на заводі “Мотор-Січ”, а швидше в малій авіації, технології безпілотників тощо.

Тішить, що українська культура перестає бути сільською. 10 років тому майже всі міста говорили російською. Це змінилося. Маємо українську урбаністичну культуру. Говорю, зокрема, про письменників Андруховича, Жадана, Винничука. Є видавництва. Маємо переклади українською – не лише академічної літератури, а й науково-популярної, бізнесової.

У селах займатимуться екотуризмом. Міста ростуть, люди хотітимуть свіжого повітря. Дачі перестануть бути місцями, де копаємо картоплю. Ми там відпочиватимемо.

Повернемо Донбас і Крим?

– Неодмінно, але спочатку Путін має померти. Якби була відповідь, якою Росія буде без Путіна, його б уже не було. Є чимало спецслужб, які можуть це зробити. Але бояться розпаду РФ. Уявіть: ядерна зброя потрапить до президента Чечні Рамзана Кадирова, в Татарстан, якась частина – до ІДІЛу. А доки Путін є, ядерна зброя контрольована.

Американці не знають, що робити з Росією без Володимира Володимировича. Європейці – також. В українському політикумі й інтелектуальному середовищі це питання теж не піднімають. Гасло “Правого сектора” про синьо-жовтий прапор на палаючому Кремлі – це гарний образ, але мова йде про 140 мільйонів людей. Якщо там почнеться хаос, вони посунуть на наші кордони. Ми кровно зацікавлені в розробці російського сценарію. За Уралом усе зрозуміло – туди прийде Китай і наведе порядок. Що буде в європейській частині Росії – питання.

Повернення Донбасу й Криму є відносно малим завданням, порівняно з тим, як управляти РФ після Путіна. Самі росіяни не справляться.

Advertisements

Залишити коментар

Filed under Uncategorized

Напишіть відгук

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s