Лариса Денисенко: Я відчула персональну відповідальність за безпеку дітей

15 вересня 2017 р.

Автор книжки “Майя та її мами” розповіла DT.UA про ситуацію довкола скасування презентації на Форумі видавців у Львові через погрози з боку окремих радикальних організацій. 

Окрім львівського бестселера “Саакашвілі”, медійний простір цього тижня заповнений інформацією про інші львівські події. Зокрема про те, яка лиха доля спіткала презентацію книжки Лариси Денисенко “Майя та її мами” на Форумі видавців.

Як відомо, напередодні радикальні організації виступили з грізними заявами, мотивуючи свою незгоду незручною для них тематикою. Книжка, мовляв, пропагує “нетрадиційні сімейні цінності”. Керівництво Форуму звернулося до СБУ, аби захистити письменницю.

Врешті-решт презентацію з участю дітей вирішили скасувати, щоб не сталося ексцесів.

Тим часом сама книжка — в контексті скандалу, — очевидно, привернула увагу багатьох читачів. Сама ж авторка тримається гідно, впевнено.

Взагалі, важко уявити, що таке відбувається сьогодні в країні, яка прагне сповідувати європейські цінності. Різні “погрози” та відверта неадекватність окремих “незгодних” — більше печерний рівень свідомості, а не спроба відвертого діалогу та щирої дискусії.

Радикальні наміри з боку деяких організацій виголошені в такій манері, що невідомо, що за цим криється: це пряма агресія, насильство чи просто зневага, — коментує ситуацію DT.UA Лариса Денисенко. — Лист підписаний 15-ма зареєстрованими в Україні неформальними громадськими організаціями. Зокрема, на сайті Форуму можна знайти скан такого листа. Тобто в тій заяві мова про те, щоб на Форумі не було подій, пов’язаних із моєю книжкою. Тому що це, мовляв, “публічне пропагування нетрадиційних цінностей”.

До того ж у мене досить суперечлива інформація і щодо охорони Форуму, і щодо дотримання безпеки з боку поліції. Тому і були вимушені скасувати дитячу презентацію “Майї” у Львівській обласній бібліотеці для дітей. Бо я відчула персональну відповідальність за безпеку дітей.

Адже сама презентація мала відбуватись у закритому приміщенні. Тому й не дозволяю собі навіть думати, що через таку презентацію якось могли би постраждати діти.

Але доросла дискусія на тему “Чи готова школа говорити з дітьми на складні теми?” — з програми не знімається.

Своєю чергою, від Валерії Лутковської, як мені відомо, також надійшла заява, щоб правоохоронні органи взяли ситуацію під контроль.

— В одному з постів Facebook ви навіть не натякаєте, а відверто пишете, що у зв’язку з цією книжкою відбувається доволі моторошне “полювання на відьом”. Чому таке стало можливим саме сьогодні? Саме в нас?

— Мені взагалі це важко осмислити. Я за освітою — правниця. Займаюся правовим захистом і адвокатурою 20 років.

І для мене права людини — це абсолютно “невідьомські” питання.

Це питання перш за все пов’язані з Європейською конвенцією про захист прав людини. Отже, тут немає нічого контраверсійного.

А Україна, як відомо, визнає конвенцію з прав людини на рівні міжнародного ратифікованого закону, який має чинність.

І тому, власне, вигадувати щось поза тим — не в правовій площині.

Навіть не знаю, як усе це прокоментувати. Бо не можу зрозуміти, чим керуються окремі люди.

Також не можу уявити природу їхніх страхів та фобій.

Можливо, вони забувають, що живуть у правовій площині України, яка керується, так чи інакше, верховенством права?

І в нас будь-яка дискримінація заборонена. Мені дуже жаль, що, власне, деякі люди якимось чином можуть сприймати книжку як “дискримінацію” традиційних сімейних цінностей.

А в самій книжці “Майя та її мами” — жодного натяку на таку “дискримінацію” традиційних цінностей немає.

Можу процитувати фінал книжки: “Неважливо, чи ти живеш із маленькою сім’єю, чи з великим родом. Неважливо, чи ти рідна дитина, чи не зовсім. Неважливо, скільки в тебе мамусь або татусів. Важливо, щоб у родині панували любов і повага, бо це і є головні цінності”.

У мене враження, що ті люди книжки не читали. А вона досить щира, і, власне, те, що декого “злякало” — а саме розповідь про двох мам дівчинки Майї, — міститься в заголовку видання і в двох рядках у фіналі.

Більше жодних подробиць, а також суті того, чого вони бояться, — тобто якогось “нав’язування” одностатевих стосунків, — не існує.

У книжці міститься розповідь від імені дівчинки Майї про клас із сімнадцяти дітей. Ця дівчинка говорить про те, які зараз бувають різні родини в Україні.

Напевно, деякі люди бояться це визнати? І, напевно, людям вигідніше й простіше гнобити дітей та родини, які комусь видаються дивними, ніж зрозуміти це?

Поштовхом до написання книжки було моє спілкування з учителькою, яка вголос дозволяла собі називати дівчаток-близнючок “пробірочники”. Вона не розуміла, що це некоректно. І тому, власне, перша глава “Майї” й стосується двох кращих подруг дівчинки — діток ЕКО.

— Деякі ваші грізні опоненти в соцмережах натякають, що книжка про “Майю” — це грантовий проект, мета якого — популяризація нехарактерних для України сімейних цінностей. Як прокоментуєте такі напади?

— Цей проект наполовину грантовий, наполовину комерційний. Половину витрат оплатило видавництво, другу половину оплатив Фонд імені Г. Бьолля в Україні — задля поширення книжки безкоштовно в бібліотеках та багатодітних родинах.

— Якщо говорити, власне, про “промоцію” саме нетрадиційних відносин у родинах — у медіа, художній літературі…

— Це некоректна теза. Знову ж таки, повторю: я не впевнена, що мої опоненти читали цю книжку, хоча вона викладена безкоштовно в мережі.

Це найбільше мене й турбує.

Дитина має почуватися комфортно в будь-якому вимірі. Серед однокласників, серед учителів і вчительок, у будь-якій сім’ї. Незалежно від складу родини. І чи подобається комусь такий склад, чи не подобається, стандартний він чи нестандартний.

Тобто, взагалі, що таке “норма” в країні, в якій дітей виховують багато матерів-одиначок? Це взагалі не зовсім коректно стосовно жінок.

— Чим, у такому разі, відрізняється Україна від Росії, якщо там проводиться доволі агресивна політика щодо інакодумства в площині тем, яких торкаєтеся й ви?

— Я знаю, що в моїй ситуації мене підтримують різні люди, які готові змінювати і змінюють разом нашу країну на краще. Хочу, щоб люди відчували відповідальність за дітей. Головне — повага, толерантність. Важливо, щоб в Україні, європейській країні, ми були терпимі до різних думок.

— Як виник задум твору? Чи є в його основі реальна історія?

— Все почалося з простої історії. Оскільки я представляю правозахист для дискримінованих і уразливих груп, до мене підійшла моя колежанка Лідія Кузьменко, яка очолювала організацію “Точка опори”. Вона запропонувала подискутувати на тему: як дитина зростає в одностатевій родині?

Я відразу сказала, що в мене такого досвіду немає, я гетеросексуальна людина. Але, мовляв, можу подумати, як це пов’язати й викласти в ширшому контексті.

Так і народилася книжка “Майя та її мами”. Я згадала багато історій про різних діточок із реконструйованих родин, діточок, яких виховують мама і мамина сестра, вдівці або вдовиці, переміщені особи.

І, таким чином, вийшла “Майя та її мами”.

Ця книжка — як мапа різних родин. Це варіант родин різних областей України. Всього таких родин вийшло 17, але насправді їх більше, і вони намагаються розкритися перед читачами.

Ці родини — як багатоквартирний будинок. Це соціологічний зріз того, що відбувається поруч із нами. Отже, і непотрібно щось вигадувати або когось копіювати.

 

 

 

Розмовляла Катерина Константинова

 

 

 

Джерело: ДТ

Advertisements

Залишити коментар

Filed under Денисенко Лариса

Напишіть відгук

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s