Як змінити країну: історії та рецепти українських активістів

23 серпня 2017 р.

Від дизайнерів до рятувальників: історії 8 активістів, які змінюють Україну  

В Україні багато що потрібно змінювати: країна жадає реформ і змін. Але поки одні українці нарікають на бездіяльність політиків, бідність і безробіття, інші вже закатали рукава і працюють над цими змінами. На щастя, таких людей в країні чимало.

Навіщо займатися волонтерством та громадською діяльністю? Чого українські активісти хочуть домогтися і чому у них не опускаються руки? Ми запитали про це у представників восьми відомих в Україні громадських ініціатив.

Агенти змін


Ігор Скляревський, 40 років
Дизайнер в київському офісі
американської компанії Grammarly,
засновник ініціативи Агенти змін

  

 

Майже три роки тому з кількома дизайнерами-однодумцями я заснував ініціативу Агенти змін. Багато хто знає нас по проектам для метро. Ми зробили нову схему ліній, десятки інформаційних плакатів і інфографіку для екранів в вагонах, а також створили інтерфейси нових автоматів на Кловській.

Але метро – далеко не єдине місце для вкладання наших сил. Ми розробили нові адресні таблички для Києва (зараз вони тестуються на вулицях поруч з метро Арсенальна), навігацію для велосипедистів на Трухановому острові і з Троєщини на Поділ, а зараз працюємо над проектом реновації вулиці Ярославів Вал у Києві.

Чому ви вирішили допомагати місту?

Тому що я егоїст. Я хочу, щоб мені особисто в моєму місті було комфортно, і моє почуття власної гідності не страждало. Я розумію, що ніхто за мене місто комфортним не зробить, і я почав це робити. Але я також розумію, що місто – не тільки мій, а й загальний простір, сила міста і всі його переваги – саме у взаємодії людей. Тому я не пішов по шляху посадки дерев біля під’їзду, а створив з друзями організацію, яка залучає велику кількість людей в зміни.


Хто вам допомагає? З ким ви співпрацюєте?

Перш за все, нам допомагають кияни – і добровільними пожертвами, і часом, і знаннями. Це найважливіша допомога, тому що саме за участю в реальних змінах приходить відповідальність, а значить – ці зміни будуть стійкими. Також нам допомагають компанії, які спонсорують нас без будь-якого комерційного інтересу. Це, в основному, IT-компанії: DOU, MacPaw, Grammarly, Work.ua, Indigo.

З бізнесом ми створюємо і партнерські проекти – це відбувається, коли ми винаходимо способи задовольнити одночасно інтереси киян з інтересами бізнесу. Наприклад, Mastercard ми підключили до розробки інноваційних проектів для метро, ЛУН.ua – до створення Київського стандарту – професійного посібника для забудовників з благоустрою житлових кварталів. Такі проекти дозволяють нам покращувати Київ, а бізнесу – заробляти більше, зміцнювати свою репутацію соціально-відповідальних компаній.

Які проблеми у вас виникають? Якої допомоги не вистачає?

Нам завжди не вистачає грошей, щоб залучити більше професіоналів і з їх допомогою зробити більше корисних проектів. Але наш меседж бізнесу – не “дай грошей», наш меседж в іншому: «Ви заробляєте гроші в Києві. Допоможіть нам зробити Київ сучаснішим, привабливішим і багатшим, і заробіть на цьому. У нас є для цього конкретні пропозиції».

Скільки часу ви витрачаєте на цей проект? У вас вистачає часу на особисте життя і хобі?

Моя участь в роботі Агентів Змін – кілька годин кожного дня, крім основної роботи, але це швидше виняток. Вся наша команда – це професіонали, які працюють повний день і отримують зарплату.

У мене цілком нормальне життя, я не вбиваю себе. Я подорожую і відпочиваю кожні вихідні. На хобі у мене часу немає, але це тому, що я зробив зі свого хобі роботу.


Що вас мотивує? Чому у вас не опускаються руки?

Мене мотивує багатотисячне співтовариство, яке виникло навколо Агентів змін – вони не безвольна аудиторія, вони і наші співавтори, і власники всього, що ми разом створюємо. Легко впасти в депресію і кинути справу, коли ти один. А коли 17 тисяч… У нас немає криз, бувають складнощі, але ми справляємося. У кого їх немає?

Як кожен з нас може змінити Україну?

Я думаю, що не потрібно ніяких самопожертв. Потрібно просто робити свою роботу, чим би ви не займалися, як можна краще.




З чого почати людині, яка хотіла б теж зайнятися волонтерством?

Я думаю, що волонтерство – це дуже погана кар’єра, нею не вирішують «почати займатися». Просто ви робите те, у що вірите, ось і все. Самопожертва, може, й існує, але це точно не про нас. Я вірю в пристрасть професіоналів робити все, що вони вміють, як можна краще, і тим приносити користь.

Назвіть волонтерів або громадські організації, на яких варто рівнятися.

Я безмежно поважаю людей, які не тільки вірні своїй місії, але й високопрофесійні та ефективні. Це Ксенія Семенова та її колеги з Асоціації велосипедистів Києва, це Віктор Загреба зі своєю ініціативою за безпечні дороги Vision Zero, Мітя Гурін, який просуває медичну реформу, Максим Нефьодов з системою прозорих державних закупівель Prozorro.

Доступно UA


Дмитро Щебетюк, 27 років
Безробітний. Підробляє на фотозйомках
і мотиваційних тренінгах, лагодить комп’ютери.
Співзасновник ініціативи Доступно UA

  

  

Два роки тому разом з Марго Гонтар ми заснували ініціативу Доступно UA. Просуваємо ідею безбар’єрності і створюємо тренд доступності. Показуємо, що люди, які пересуваються на візках, попри перешкоди, можуть жити і насолоджуватися життям на повну, як і ті, хто ходить на своїх двох.

Ми робимо перевірки для бізнесу – аналізуємо, наскільки заклади доступні для людей з інвалідністю. Ведемо відеоблог, в якому розповідаємо про різноманітні лайфхаки – наприклад, про те, як можна подорожувати. У нас є і beauty-блог, в якому дівчина із травмою шийного відділу хребта (Оксана Кононець) розповідає, як доглядати за собою. Крім того, ми проводимо тренінги для активістів, організовували зустрічі з паралімпійцями в різних містах України й влаштували Доступно-челендж.

Яка ваша мета? Які зміни ви хочете побачити?

Зробити простір доступнішим. Щоб можна було вільно, без затримок і без зайвої уваги пересуватися. І щоб суспільство сприймало тебе як людину, а не як неспроможного (ака «інваліда»). І щоб люди з фізичними порушеннями виходили на вулиці й відчували себе повноцінними членами суспільства. Незабаром хочемо запустити спільний проект із Secret Ticket (подорожі-сюрпризи під ключ – ред.) – аби люди на візках могли подорожувати країною.

 

 

Хто вам допомагає? З ким ви співпрацюєте?

Наразі ми співпрацюємо з ВДНГ – скоро будемо робити для них аудит. Також нам допомагають львівська мережа !Fest, київські музеї та звичайні люди.

Які проблеми у вас виникають? Якої допомоги не вистачає?

Завжди потрібні відеооператори у містах, монтажери. Шукаємо фандрейзера і координаторів. Це мають бути люди, які захоплені ідеєю. Досвід показує, що краще потерпіти і знайти саме таких людей. Також будемо шукати волонтерів у різних містах для реалізації проекту з Secret Ticket. Гарною допомогою була б і розробка нового гарного сайту, фінансова підтримка.

Скільки часу ви витрачаєте на проект? Чи вистачає у вас часу на особисте життя, хобі?

По різному. Буває, години 4-5 на день. Тобто, 30 годин на тиждень. Коли маю вільний час або хворію, озвучую аудіокниги і публікую їх на Youtube. Вже записав такі книги, як Тореадори з Васюківки й Біле ікло, записую Тіні в раю. Також я граю на гітарі та пишу пісні, зараз працюю над власним акустичним міні-альбомом.

 

 

Що вас мотивує? Чому у вас не опускаються руки?

Частково мотивують відгуки людей. Коли робиш справу і від неї є якась користь. Коли люди починають отримувати від життя більше насолоди. Також я люблю природу, подорожі, активне життя.



Кризи бували. Спершу 1-2 тижні я сидів вдома і нічого не робив. Але потім розумів, що так далі не піде, і знаходив якісь зустрічі, пропозиції. І вони вже витягували мене з кризи. Також рецепт виходу з кризи для мене – це вигадати щось нове і робити це.

Остання криза була через перевтому. І тому я вирішив поїхати подорожувати автостопом. Автостоп став для мене відкриттям. Це величезна концентрація добра – коли розумієш, що світ насправді афігєнний, а добрих людей дуже багато. Усього моя подорож тривала 19 днів. Після Чернівців, Луцька й Шацьких озер я вирушив до Білорусі, де відвідав 4 міста. Після цієї поїздки я зрозумів, що так само можна подорожувати і Європою.

Як кожен з нас може змінити Україну?

Кожному потрібно робити добре для себе і не робити погано для інших. Не мовчати і змінювати те, що тобі не подобається. Якщо людина на візку добивається доступності для себе, то автоматично робить добре для інших – наприклад, для мам з дитячими візочками.

 

  

З чого почати людині, яка хотіла б теж зайнятися волонтерством?

Потрібна хоча б ще одна людина, яка підтримає ідею і візьме на себе частину обов’язків. Найважливіше – те, що ти робиш, має тобі подобатись і захоплювати. Також не найкраща ідея набирати на себе купу проектів і через це ненавидіти всіх довкола. Окрім цього, потрібно знайти спосіб мати за що їсти у цих проектах. Чи знайти собі дохід і робити щось для людей.

Назвіть волонтерів чи громадські організації, на яких варто рівнятися.

Владислав Грезєв (Networking: Change Makers), Акім Галімов, Альона Гудкова (Кураж Базар), Юрій Филюк (Urban Space 100 (ГО Тепле місто), Тетяна Косянчук (Новий Акрополь, Secret Ticket), Віталій та Уляна Пчолкіни та інші. Список можна довжелезний складати. Кожна людина змінює світ по-своєму.

Таблеточки


Ірина Литовченко, 28 років
Співзасновник благодійного фонду
Таблеточки, радник Міністра охорони здоров’я

 

 

З 2011 року разом з командою фонду Таблеточки я захищаю інтереси онкохворих дітей. Ми працюємо над тим, щоб умови лікування таких дітей в Україні були максимально близькими за якістю до рівня розвинених країн. Для цього співпрацюємо з лікарями, чиновниками, збираємо кошти благодійників та реалізуємо 12 проектів допомоги в різних напрямках: надаємо матеріальну підтримку, купуємо медикаменти, оплачуємо лікування за кордоном, забезпечуємо психологічну підтримку, розвиваємо програму допомоги паліативним дітям, працюємо над запуском програм реабілітації онкохворих дітей.

Чому ви вирішили зайнятися громадською діяльністю?

Було відчуття, що свої професійні навички та досвід можна застосовувати з більшою користю для суспільства. Робота в громадському секторі вимагає високого рівня креативності – адже працювати доводиться з дуже обмеженими ресурсами. Щодня потрібно вирішувати велику кількість складних завдань з високим рівнем відповідальності, адже твоя робота безпосередньо впливає на процес лікування онкохворих дітей. Це мотивує, залучає і надихає – усвідомлення того, що твоя справа життя приносить користь людям і країні.

 

Яка ваша мета? Які зміни ви хочете побачити?

Мрія нашої команди амбітна – ми разом хочемо допомогти дітям перемогти рак. У розвинених країнах рівень лікування набагато вищий, відповідно, рівень виживання від дитячих онкозахворювань також високий. При сучасному рівні медицини, ми не маємо права втрачати кожну другу онкохвору дитину.

Хто вам допомагає? З ким ви співпрацюєте?

Разом з нами в боротьбі проти раку об’єднуються тисячі людей. Ми працюємо з українським та міжнародним бізнесом – це і роздрібні мережі, наприклад, Watsons та ОККО, ресторани і кафе, в яких продаються добрі напої або десерти, наприклад, Aroma Kava і Сім’я ресторанів Діми Борисова. Це великі міжнародні компанії, наприклад, TripAdvisor, який дав нашому фонду грант $50 000 на розвиток паліативної програми. Це прогресивні і чесні медики, разом з якими ми вчимося, шукаємо кращі зарубіжні клініки, переймаємо їх досвід лікування онкологічних захворювань.

Це також Міністерство охорони здоров’я, з яким ми не так давно підписали меморандум про співпрацю, і тепер зможемо реалізовувати великі системні проекти як з інформування населення, так і з держзакупівель онкопрепаратів або лікування наших підопічних за кордоном.

 

Які проблеми у вас виникають? Якої допомоги вам не вистачає?

Нам поки все ще складно працювати з чиновниками і медиками в силу їх консервативності. Завжди не вистачає фінансових ресурсів, адже проблеми у фінансуванні лікування онкології обчислюються десятками і сотнями мільйонів. І, звичайно, хочеться більше уваги до проблематики дитячих онкозахворювань з боку суспільства – щоб про це не боялися говорити, щоб вчасно звертали увагу на симптоми і знали, на що саме потрібно звертати увагу. Щоб від сімей, які зіткнулися з цим захворюванням, не відверталися друзі, щоб діти могли продовжувати вчитися навіть у стінах лікарні. Роботи у всіх цих напрямках дуже багато.

Скільки часу ви витрачаєте на проект? Чи вистачає у вас часу на особисте життя, хобі?

Робота займає досить велику кількість часу, напевно, як і у будь-якої людини, яка закохана у свою справу. Паралельно з основною роботою, я також намагаюся допомагати команді МОЗ як волонтер, тому що вважаю медичну реформу однією з найактуальніших для нашої країни на даний момент.

Кілька місяців тому я закінчила стипендіальну програму GenerationUA і тепер у мене є ступінь MBA в держуправлінні. За умовами програми, наступні два роки ми повинні присвятити роботі на благо країни на держслужбі.

А ще в липні я перепливла Босфор разом з командою LiveLove. Цьому передували 6 місяців регулярних тренувань. І хоча ще в листопаді минулого року я зовсім не вміла плавати, вже в липні у мене вийшло подолати ці 6,5 км солоної води і перемогти свої страхи.

 

Що вас мотивує? Чому у вас не опускаються руки?

Мотивує усвідомлення важливості нашої роботи, наші результати і ефективність роботи, і, звичайно, зворотний зв’язок від підопічних фонду. Їх подяки, малюнки, записочки, телефонні дзвінки і фотографії дітей – це дуже важлива частина нашої і моєї особистої мотивації.

Звичайно, кризи трапляються постійно, адже онкохворі діти вмирають. Ми стежимо за процесом лікування наших підопічних і щиро співпереживаємо втратам наших підопічних сімей. З нашою командою працює онкопсихолог Алла Антонова. Вона – важлива частина фонду, один з найстаріших співробітників Таблеточок. Алла допомагає нам тримати баланс, бути продуктивними і не вигоряти.

Як кожен з нас може змінити Україну?

Дуже важливо мати поруч команду, яка буде також горіти бажанням робити зміни, адже самотужки складно перемогти будь-якого дракона. Важливо розуміти і чітко позначити, яку проблему ви хочете вирішити, і що буде далі з проектом. Якщо ця проблема буде вирішена в найближчому майбутньому – чи буде він змінюватися, трансформуватися, масштабуватися або закриватися. І найголовніше – всередині повинен бути великий заряд енергії і впевненості в тому, що будь-яка, навіть найскладніша проблема, може бути вирішена.

Назвіть волонтерів або громадські організації, на яких варто рівнятися.

Ольга Руднєва та Фонд Антиснід, Віталій Дейнега і Повернись живим, Леся Литвинова і Кожен може.

Повернись живим


Віталій Дейнега, 33 роки
Займається журналістикою,
працює з грантовими організаціями
(зокрема, з Transparency International).
Засновник фонду Повернись живим

 

У 2014 році я заснував проект Повернись живим, на який тепер йде 90% часу. Також я консультую інші волонтерські проекти, в основному вони пов’язані з АТО. Але не тільки – нещодавно, наприклад, проводив в Одесі лекції для дітей – студентів і школярів – які запускають свої маленькі волонтерські проекти.

Чому вирішили зайнятися волонтерством?

Коли почалася АТО, почав сам допомагати, потім підключив друзів. Так і пішло.

Яка ваша мета? Які зміни ви хочете побачити?

Хочеться змінити менталітет українців, щоб вони стали допомагати один одному. А не жили за принципом «Моя хата з краю».

Хто вам допомагає? З ким ви співпрацюєте?

Допомагають звичайні люди. Одного великого спонсора у нас немає.

 

З якими проблемами ви зіштовхуєтесь? Якої допомоги вам не вистачає?

Мене демотивує байдужість великої частини населення. Коли людині просто все одно, коли за війною вона спостерігає, як за футбольним матчем, з пивом і воблою. Або коли вона починає говорити, що виступає за мир.

Скільки часу ви витрачаєте на проект Повернись живим? У вас вистачає часу на особисте життя і хобі?

Працюю над проектом 4 дня, по 35-40 годин, в тиждень. Часу цілком вистачає. Люблю музику – ходжу на концерти або слухаю їх удома. Також читаю хороші книги, дивлюся артхаус. Люблю мистецтво.

Що вас мотивує? Чому у вас не опускаються руки?

Від моєї роботи залежить людське життя. Багатьох з тих, кому ми допомагаємо, я знаю особисто. Кризи бували. Але і в нашому фонді, і в АТО, багато людей. Завжди можна з’їздити до них і зарядитися. Вони стикаються з проблемами, непорівнянними з твоїми. Тому стає соромно розкисати.

 

Як кожен з нас може змінити Україну?

Змінити себе для початку. Всі ми хочемо змінити країну, політиків. Хочемо, щоб Порошенко продав свою фабрику в Липецьку, але при цьому не хочемо жертвувати своєю сторінкою у Вконтакте. Але якщо сам нічого для армії не робиш, то чому президент повинен зробити це замість тебе?

З чого почати людині, яка хотіла б теж зайнятися волонтерством?

Почати свої гроші витрачати, збирати по друзях, шукати однодумців. Далі все впирається в мотивацію, креативність.

Назвіть волонтерів або громадські організації, на яких варто рівнятися.

Рівнятися потрібно не на проекти, а на окремих людей. І на те, яким ти бачиш свій проект через 10 років. Особисто для мене, великий приклад для наслідування – Влад Троїцький та ДахаБраха, які перетворили українське етно з шароварщини на крутий сучасний продукт. Саша Мілов, який відкладав гроші на квартиру, а потім зробив скульптуру Любов на Burning Man 2015 року, і потряс весь світ. Люди, які роблять щось таке, від чого змінюється свідомість тисячі людей.

Кото-ярмарок


Марія Нечепа, 31 рік,
керівник проекту Кото-Ярмарок

 

 

Зараз я працюю над благодійним проектом Кото-Ярмарок. Весь мій час присвячений порятунку вуличних котів, лікуванню та прилаштуванню їх в нові родини. Все почалося з волонтерства в притулку для тварин Сіріус та поступово переросло у велике захоплення. Останні 5 років я працювала в консульському відділі посольства Угорщини в Україні. Досвід у проведенні візових інтерв’ю став безцінним у спілкуванні з майбутніми власниками наших підопічних тварин, яких ми досить ретельно відбираємо.

Наша команда складається з професійних фотографів, дизайнерів, копірайтерів, ветеринарів, економістів, бухгалтерів, музикантів, піар-менеджерів – людей, які люблять котів та хочуть зробити їхнє життя кращим. За 2 роки існування проекту ми створили фейсбук-спільноту Кото-Ярмарок із 12000 фоловерами, провели 13 благодійних кото-ярмарків та знайшли домівки вже більш ніж 400 безпритульним котам.

Чому ви вирішили зайнятися волонтерством?

Все почалося навесні 2015 року з відвідання притулку Сіріус, де я побачила величезну кількість вуличних тварин – більше 2500 собак та котів. Розмірковуючи, як їм краще допомогти, з’явилася їдея проведення хенд-мейд ярмарків і вже незабаром я організувала в посольстві великодній благодійний ярмарок, продавши багато власноруч виготовлених іграшок, печива та ін. В підготовці мені допомагала вся родина. На зібрані кошти (4,5 тис грн) ми з чоловіком тоді придбали медикаменти та будівельні матеріали для операційної в притулку. Наступні 2 роки навколо їдеї проведення ярмарків вдалося згуртувати багато талановитих волонтерів – дизайнерів, фотографів – і ми разом почали друкувати сувеніри та лікувати на виручені кошти тварин. Було запущено волонтерську сторінку в Фейсбуці Сіріус – допоможемо разом.

 

 

Яка ваша мета? Які зміни ви хочете побачити?

Я мрію, аби одного дня порятунок та адопція безпритульних тварин стали модними трендами, а відповідальне ставлення до вуличних та домашніх тварин було нормою в суспільстві. Ми постійно проводимо просвітницьку кампанію з питань стерилізації, вакцинаціі, безпечного утримання домашніх котів, пояснюємо, чому вільний вигул котів на вулиці або, наприклад, безконтрольне розведення кошенят є небезпечними. Таких моментів дуже багато і, на жаль, часто вони є причиною загибелі тварин. Хочеться підвищити стандарти життя домашніх котів та собак та популяризувати дбайливе ставлення до тих тварин, хто поки що змушений жити на вулиці.

Хто вам допомагає? З ким ви співпрацюєте?

Завдяки волонтерству я познайомилася з великою кількістю талановитих людей з різних сфер, кожен із яких, застосовуючи свої таланти, приносить величезну користь нашій спільній справі. Дуже важливими у сфері адопції я вважаю професійних фотографів, адже саме їхні світлини допомагають швидко знаходити нові родини. Надзвичайно важливою є співпраця з ветеринарами, адже вони перші, до кого ми звертаємося, знайшовши тварину, і саме від якості їх медичних послуг залежать життя наших підопічних. Дизайнери, копірайтери, економісти та ін. діляться своїм безцінним досвідом та допомагають постійно розвивати проект. А ще, незалежно від сфери діяльності, кожен охочий може допомагати котам в соціалізації, беручи їх до себе на тимчасову домашню перетримку.

Які проблеми у вас виникають? Якої допомоги не вистачає?

Найбільшою проблемою у сфері порятунку та адопції тварин є низький рівень відповідальності власників, недбалість в утриманні домішніх котів та собак, вільний вигул в умовах небезпечного міста, відмова від стерилізації домашніх тварин та ін. Більшість вуличних тварин були колись домашніми.

Скільки часу ви витрачаєте на проект? Чи вистачає у вас часу на особисте життя, хобі?

Коли ти займаєшся улюбленою справою, вона не втомлює і час йде непомітно. Зараз я присвячую розвитку кото-проекту весь свій час. В планах у нас багато нових проектів і хочеться якомога швидше втілити їх в життя. Особистому життю це ніяк не шкодить, оскільки мій чоловік так само любить котів. Вдома у нас зараз проживає 6 котів, врятованих з вулиці та притулку.

 

 

Що вас мотивує? Чому у вас не опускаються руки?

Мені допомагають вроджений оптимізм, підтримка близьких та фото щасливих домашніх котів. Найбільшою мотивацією не зупинятися є беззахисні вуличні кошенята, повз яких неможливо пройти. Україна – сьома в світі за кількістю вуличних котів. Завдяки нашій фейсбук-сторінці щомісяця домівки знаходять від 40 до 60 котів. Цей результат надихає та постійно мотивує збільшувати їх кількість.

Як кожен з нас може змінити Україну?

Класична відповідь – починати з себе, зі свого двора та міста. На прикладі з тваринами – згуртувати сусідів, взяти на себе стерилізацію та вакцинацію місцевих котів чи собак. Навіть один такий двір може врятувати ціле місто від появи тисячі безпритульних тварин.

З чого почати людині, яка хотіла б теж зайнятися волонтерством?

На прикладі нашого проекту я збагнула, що незалежно від сфери волонтерства майже будь-які професійні навички та знання можуть бути корисними, адже варіантів допомоги – величезна кількість. Визначте свої сильні сторони та беріться за справу.

Маєте свій бізнес – проведіть спільну акцію або розмістіть у себе скриньку для пожертв. Любите спілкуватися з людьми та легко знаходите спільну мову – залучайте нових партнерів. Подобається писати – всюди потрібні копірайтери і т.п. Волонтерство – це величезна скарбниця нових знайомств, школа життєвого досвіду та унікальна можливість абсолютно безкоштовно набути цінні навички в різних сферах.

Назвіть волонтерів чи громадські організації, на яких варто рівнятися.

Я захоплююся своїми друзями, з ким ми розвиваємо наш проект, і помітила, що в любові до тварин гуртуються найдобріші люди, яким можна довіряти. При можливості я допомагаю фонду Таблеточки і радію, що в Україні вдалося створити такий професійний та ефективний благодійний фонд.

Kyiv Animal Rescue Group


Михайло Сторожук, 26 років
Інженер-аналітик Київенерго,
дігер, рятувальник тварин.
Співзасновник київської команди
Kyiv Animal Rescue Group

  

 

Kyiv Animal Rescue Group ми заснували разом з дружиною. Всього в нашій команді вже 14 осіб. Ми рятуємо тварин, які потрапили в надзвичайні ситуації – часто знімаємо котів з дерев або дістаємо їх з підвалів, а також допомагаємо собакам вибратися з колодязів або ям, в які вони падають. Якщо господарі тварин не в змозі оплатити наші послуги, робимо це безкоштовно. Але в 60% випадків отримуємо оплату.

Чому ви вирішили зайнятися волонтерством?

Тому що більше нікому. ДСНС порятунком тварин не займається.

Яка ваша мета? Які зміни ви хочете побачити?

Хотілося б отримати визнання від держави. Щоб ми працювали, як рятувальники ДСНС, і отримували зарплати. Ми працюємо не тільки в Києві – їздимо і в область, в межах 200 км. Але якщо у нас буде більше людей, ми зможемо їздити і далі.

 

Хто вам допомагає? З ким ви співпрацюєте?

Люди, які пишуть нам в фейсбук. Одні читачі подарували нам авто, інші скинулися на генератор і відбійний молоток. Іноді надсилають фінанси на закупівлю палива. Ніхто з великих компаній не допомагає.

Які проблеми у вас виникають? Якої допомоги вам не вистачає?

Проблеми виникають, коли тварини потрапляють на територію приватної власності, куди не можна законно потрапити. У закриті приміщення не можна потрапити навіть в присутності поліції. Необхідно дозволити при свідках заходити на приватну власність, якщо на її території вмирає тварина.

Також не вистачає людей. Кілька диспетчерів, кілька водіїв, яких можна було б навчити навичкам рятувальників, і механік значно б виправили ситуацію.

 

Скільки часу ви витрачаєте на волонтерство? У вас вистачає часу на особисте життя і хобі?

Іноді, якщо багато викликів, працюю по 20-22 годин на добу. Не вистачає.

Крім порятунку тварин в складі команди київських дигерів я займаюся пошуком аварійних ділянок в колекторах підземних річок. Ми знаходимо пошкодження, які можуть привести до провалів або забруднення навколишнього середовища стічними водами, і повідомляємо про це владі.

Що вас мотивує? Чому у вас не опускаються руки?

Мотивує вдале завершення операції, щасливі господарі. Буває, що руки опускаються, але потім надходить виклик, і ти їдеш працювати далі.

Кризи траплялися – наприклад, коли ламалися всі авто. Або ще раніше, в 2015 році, коли єдине на той момент авто Команди провалилося в яму. Тоді один з читачів подарував нам автомобіль, стару Волгу. Вона успішно пропрацювала до лютого цього року. Але до цього, в грудні, доводилося їздити на виклики на мопеді. Також буває, коли вдома виявляється перебір тварин – 30 кішок, білки і кілька собак. Криза – це натовп тварин, яких нікуди дівати. Але потім їх поступово виходить прилаштувати.

 

Як кожен з нас може змінити Україну?

Відповідально ставитися до своїх обов’язків і помічати деталі, які відбуваються навколо. І не лінуватися викликати міські служби, якщо помітили якісь порушення. Бути уважним до своєї роботи і змушувати працювати інших.

З чого почати людині, яка хотіла б зайнятися волонтерством?

Це розмова не на 1-2 години. Я про це вже написав книгу, яку скоро опублікую.

Назвіть волонтерів або громадські організації, які змінюють Україну і на яких варто рівнятися.

Всі потроху змінюють – кожен, хто не п’є пиво, а робить щось для міста.

Благодійний магазин Ласка

Анна Уварова, 31 рік
співзасновник благодійного
магазину Ласка

 

 

Я вже 5 років займаюся Благодійним магазином Ласка. Це соціальний бізнес. Він дає мені можливість і заробляти, і займатися соціальною та благодійною діяльністю.

Такий вид магазинів з’явився в Британії близько 100 років тому, а я з двома подругами відкрила перший такий магазин в Україні в 2013 році. Благодійні магазини працюють за таким принципом: жителі міста передають в магазин хороші, але вже непотрібні речі. У магазині вони сортуються і близько 80% речей передаються безкоштовно людям, які їх потребують (багатодітні сім’ї, пенсіонери, діти в дитячих будинках, люди з віддалених сіл), 20% речей ми продаємо в наших магазинах. І 60% прибутку передаємо на доброчинність – зараз допомагаємо фонду Таблеточки і Гостомельському притулку для тварин.

Яка ваша мета? Які зміни ви хочете побачити?

Я хочу, щоб люди знали, як виробляється одяг, який вони носять і розуміли наслідки, які за собою несе переспоживання. В Україні мало хто знає, що текстиль займає друге місце за обсягом сміття після нафтопродуктів.

Альтернативою покупки мас-маркет одягу є покупка одягу в благодійних магазинах, вибір апсайклінг-брендів і якісного одягу, який прослужить кілька років, а не один сезон.

Також хочу, щоб людей, які підтримують благодійні та соціальні проекти, ставало більше. Поки що у багатьох ще присутня думка, що все має зробити держава або «у мене самого нічого немає, мені б хтось допоміг». Але зараз з’являється все більше можливостей допомагати, не віддаючи безпосередньо гроші.

   

Хто вам допомагає? З ким ви співпрацюєте?

Будь-який житель міста може передати нам хороші, але непотрібні йому речі в будь-який з наших магазинів або ж залишити їх в контейнерах в Sky mall, Ocean Plaza або на Кураж Базарі. Також ми співпрацюємо з компаніями, які організовують збір речей серед своїх співробітників. Серед них – EY, 1+1, Sygenta, Danon, EPAM та інші.

За покупками в наші магазини в основному приходять жителі довколишніх районів або ті, хто поруч працює, також дуже часто заходять іноземці, оскільки їм зрозуміла механіка роботи такого магазину.

Які проблеми у вас виникають? Якої допомоги вам не вистачає?

Іноді нам приносять одяг, який вже не підходить для носіння, хоча ми просимо приносити хороший. Ми б з радістю приймали весь, але, на жаль, в Україні поки немає переробки текстилю і куди подіти ганчір’я – поки не зрозуміло.

Про проект знають в основному люди, яким близька ідея благодійності та усвідомленого споживання. Ми хочемо, щоб про нас дізналося більше людей і тоді наші цілі будуть досягатися швидше.

Скільки часу ви витрачаєте на громадську діяльність? У вас вистачає часу на особисте життя і хобі?

Оскільки це одночасно і спосіб заробляння на життя, і соціальна діяльність, часу на особисте не завжди вистачає. Але я намагаюся виділяти мінімум одні вихідні на місяць, щоб поїхати з міста на природу, а кожні 3 місяці робити тижневу відпустку, щоб перезавантажитися.

   

Що вас мотивує? Чому у вас не опускаються руки?

Мене мотивують люди, яких я зустрічаю в магазині або які пишуть нам, і дякують за те, що є такий проект. Дуже «драйвує» і підтримує мій колектив.

Траплялися кризи, коли ти на повну йдеш у проект і забуваєш, що потрібно відпочивати і не даєш собі право на помилку. Це загнало мене свого часу в глибоку кризу і мені довелося на кілька місяців піти з проекту, щоб усвідомити, навіщо він мені потрібен, прийти в себе.

Як кожен з нас може змінити Україну?

Маленькими усвідомленими кроками. Варто замислюватися, чому ви робите ту чи іншу дію і як це вплине на суспільство, екологію, людей навколо.

З чого почати людині, яка хотіла б теж зайнятися громадською діяльністю?

Почати волонтерити в тих проектах, які їй близькі і з тими людьми, які надихають.

Назвіть волонтерів або громадські організації, на яких варто рівнятися.

Особисто мене дуже надихає Маша Насєдкіна з Дивовижні і Юля Баранникова з Центру інноваційної освіти Про.Світ.

Україна без сміття

Євгенія Аратовська, 39 років
Соціальний підприємець,
експерт в сфері управління відходами (Waste Management),
керівник громадської організації
Україна без сміття

 

 

В рамках еко-проекту Україна без сміття ми створили безліч окремих проектів, всі вони – про роздільний збір відходів. Наприклад, наші проекти Майстер Добрих справ (мобільний пункт прийому вторсировини) і NoWasteRecyclingStation (станція сортування сміття за європейським принципом) дозволяють киянам здати сортовані відходи на гарантовану переробку. Навчальна програма для школярів Сортуй Заради Майбутнього, в яку входять лекції, навчальні посібники та контейнери для сортування сміття, допомагає школам отримувати додатковий дохід від здачі сортованої вторинної сировини.

Чому ви вирішили зайнятися громадською діяльністю?

Одного разу усвідомила, що без активної ініціативи знизу проблема зі сміттям в нашій країні ще довго не зміниться, а якщо і буде змінюватися, то виключно з метою створення корупційних схем, щоб і далі безкарно спустошувати державний бюджет. Мене це не влаштовує. Не можу змиритися з тим, що кожен рік ми викидаємо на звалище вторинну сировину, загальна вартість якої перевищує десятки мільярдів гривень. Я вважаю це дикою дурістю.

 

Яка ваша мета? Які зміни ви хочете побачити?

Наша мета – гармонійна система управління відходами. Коли все сміття умовно розділене на однорідні потоки (вторсировина, органіка, небезпечні відходи і залишкове сміття), які заготовлюються окремо, переробляються і стають новими товарами або безпечно утилізуються.

Хто вам допомагає? З ким ви співпрацюєте?

Наша основна підтримка – українське суспільство. Люди, яким не байдужа екологічна обстановка в країні, хто готовий відмовлятися від бездумного споживання і готовий нести відповідальність за свої відходи. Такі люди – наші кращі агенти впливу. Вони задають незручні питання місцевій владі, виробникам, що не маркують свій товар або випускають продукцію в упаковці, яка не переробляється в Україні. На нашому боці також представники соціально відповідального бізнесу, які розуміють, що сміття – це колективна відповідальність усіх забруднювачів – від населення до виробників. Безпосередньо вони не готові залучатися до вирішення проблеми, але допомагають нам матеріально впроваджувати проекти із сортування сміття в Україні.

Ми співпрацюємо з відділами освіти, об’єднаннями заготівельників вторсировини, переробними підприємствами, органами влади – з усіма стейкхолдерами, так чи інакше зацікавленими у вирішенні проблеми сміття.

 

Які проблеми у вас виникають? Якої допомоги вам не вистачає?

Найбільша проблема – відсутність самодостатнього законодавства в сфері поводження з відходами. В даний час немає фінансових інструментів для стимулювання роздільного збору серед населення. Заготівельники відмовляються мати справу з багатоквартирними будинками, люди не вміють сортувати.

Конкретно ми зіткнулися з проблемою недофінансування. Збір вторсировини не покриває всіх наших витрат. Грантові організації поки жодного разу нас не підтримали, тому що їхні інтереси поширюються тільки на навчальні програми, ми ж не бачимо великого сенсу в навчанні без практики. А практика передбачає наявність контейнерів для сортування і спеціальний автотранспорт, який їх обслуговує.

Скільки часу на тиждень на громадську діяльність? У вас вистачає часу на особисте життя і хобі?

Я витрачаю на проект весь свій робочий час. З самого початку вирішила, що хочу займатися проблемою сміття. Адже хтось повинен займатися цією непопулярною справою. І якщо у тебе виходить і ти ефективний в цій сфері – отже треба зробити громадську діяльність своєю роботою.

У мене є сім’я – чоловік, двоє дітей, бабусі. Намагаюся припиняти дзвінки і розмови про роботу після 17.00, коли забираю дітей зі школи і садка. Важливо тримати баланс, щоб близькі не ревнували до моєї роботи, отримували достатньо уваги. Хобі – читання книг, покупка цікавих книг дітям.

Що вас мотивує? Чому у вас не опускаються руки?

Криз було так багато, що давно можна було все кинути. Але я приймаю кризу як виклик, як необхідну сходинку в розвитку. Або повзи, або спускайся вниз. Я вважаю за краще повзти невтомно вгору.

Коли приймаєш всі обставини – і погані і хороші, життя стає захоплюючою грою, в якій є безліч способів пройти рівень.

 

Як кожен з нас може змінити Україну?

Не мовчати, коли щось зачіпає. Щось, що ви вважаєте несправедливим або нелогічним. Не мовчати, якщо вам нагрубив касир, не терпіти сигаретний дим на майданчику, де грають ваші діти, не погоджуватися на існуючі застарілі правила. Бути проактивним, але не тільки в фейсбуці. Створювати прецеденти.

З чого почати людині, яка хотіла б теж зайнятися громадською діяльністю?

Знайти проблему, яку ви хотіли б вирішити – сміття, жорстоке поводження з тваринами, права людей з обмеженими можливостями – що завгодно, в кожній сфері є те, що очікує змін, але не змінюється, тому що немає проактивності суспільства. Створіть групу в соціальній мережі – це потужний інструмент просування ідей сьогодні. Наповнюйте її своїм практичним досвідом, лайфхаками та інструкціями – створіть алгоритми вирішення проблеми для інших людей, яких також хвилює ця проблема. “Апетит приходить під час їжі” – в процесі розгортування ідеї будуть формуватися нові. Треба тільки почати.

Назвіть волонтерів або громадські організації, на яких варто рівнятися.

З нашої сфери можу назвати проект Батарейки, здавайтеся! з Дніпропетровська, а також міжнародний проект Екологія-Право-Людина.

Ідея:Катерина Корнієнко

Оформлення:Дар’я Алтуніна

Фото:Надано героями матеріалу

 

 

 

Джерело: НВ

 

Залишити коментар

Filed under Дейнега Віталій

Напишіть відгук

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s