Тарас Возняк: Львів’яни vs кримські татари: як ужитися між собою?

16 серпня 2017 р.

Український культуролог, політолог, головний редактор і засновник Незалежного культурологічного журналу “Ї”, генеральний директор Львівської Національної галереї мистецтв імені Бориса Возницького Тарас Возняк розповів про те, як сьогодні розвиваються відносини кримських татар та української громади і які є у них перспективи.

З часу здобуття Україною незалежності Тарас Возняк, займаючи різні офіційні посади, постійно досліджує питання міжнародних відносин, транскордонного співробітництва.

Діаспора – неоднорідна, і це варто враховувати

Діаспора кримських татар у Львові вже проживає близько трьох років. Як, на ваш погляд, складаються відносини з громадою, яка приймає, тобто із самими львів’янами? Чи є якісь особливості у цих відносинах?

Якщо говорити про громаду кримських татар у Львові, то не можна говорити про це, як про щось єдине. Бо, як і будь-яка діаспора, – це різні люди, які ставлять перед собою різні цілі. Є люди, які мають мету повернутися в Крим, перечекавши тут важкий період та здобувши якісь зв’язки, навики, знання. Ще одні – це люди, які в силу різних обставин хочуть адаптуватися тут і тому розбудовують свої проекти на довшу перспективу, купують тут житло і для них питання повернення залишається лише в теоретичному аспекті. І, очевидно, що є третя категорія – це люди, які приїхали сюди і розглядають Львів лише як трамплін для того, щоб в подальшому облаштуватися в ЄС чи у США.

Це триподіл саме за метою перебування, але є ще інший поділ за іншим фактором – релігійним. І тут є поділ між секуляризованими людьми та тими, хто дотримується у повсякденному житті традицій ісламу.

Серед перших є ті, хто глибоко закорінені в українське культурне життя, і вони є свого роду лідерами українсько-татарського культурного співжиття, і є ті, котрі глибоко закорінені в стару радянську ментальність, і їм надзвичайно важко перебудовуватись, вписуючись у сучасну українську реальність.

А ті, хто не секуляризовані, вони мають глибоке коріння в ісламі. Причому від ісламу поміркованого – до більш радикального.

Відповідно, всі ці групи накладаються одне на одне. Тому ця невелика направду діаспора кримських татар у Львові є надзвичайно різноманітною, отже не можна говорити про неї як про явище однорідне. До того ж, що стосується взаємодії з львівською громадою, то варто враховувати, що українське суспільство тут є в рази різноманітнішим – від націоналістів до лібералів. Тому про цю співпрацю громади кримських татар з галицькою громадою, яка прихистила, не можна говорити, як про явище однозначне.

В цьому контексті, якщо повернутися до історії вже трирічного перебування більшої частини людей, які були вимушені покинути Крим, то на першому етапі їх сприймали з ентузіазмом, як біженців, втікачів від російської агресії, але зараз сприйняття більш спокійне, виважене. Хоча доброзичливіше. І ніяких особливих проблем зі сприйняттям цих людей я не зустрічав.

Кримськотатарська культура – переваги та небезпеки для місцевої громади

Чи сприймає львівське суспільство ті заходи, які кримські татари проводять у Львові? Чи є це доречним і необхідним зараз?

Всі культурні активності кримських татар у Львові, в ситуації війни у країні, сприймаються як політичні акції. І Львів, як місто достатньо заполітизоване, сприймає їх у позитивному контексті. Тут немає якогось відторгнення. Крім того, це є потрібним львівському суспільству, бо це вчергове підтверджує, що Крим не є забутим, що його не відторгнуто, що він присутній в наших політичних реаліях і за нього варто боротися.


Львів’яни активно підтримують культурні заходи своїх нових співмешканців. Як приклад – вшанування жертв депортації кримських татар

На вашу думку, галицьке суспільство виграє чи програє від того, що переселенці з Криму впроваджують тут власну культуру? Що взагалі отримує галицька громада від цього співжиття?

Не можна говорити про всіх переселенців, які є дуже різними і приїхали з різних регіонів. Це різні люди з різними поглядами. І різною мірою вони можуть як збагатити наше суспільство, так і створити певні проблеми. Якщо говорити про “ватників” чи супротивників України, то це може бути проблемою. Зокрема, вони можуть створити проблему у разі виборів – вони мають право голосу на президентських чи парламентських волевиявленнях. Більше того, вони вже стають місцевими, купуючи житло і реєструючись тут, тож матимуть право голосу і на місцевих виборах. І, голосуючи за умовну Партію регіонів, можуть причинити багато складнощів.

Читайте також: Чи стали кримчани багатшими після анексії Росією

Але якщо говорити про людей у розрізі їхньої професійної кваліфікації, то тут ситуація інша, бо, як на мене, з Криму в тому числі, поїхали найбільш талановиті, найбільш самостійні та перспективні люди. Тобто ті, хто не має жодної перспективи, вони в силу різних причин залишилися там. І в цьому контексті для львівського суспільства це є безсумнівне збагачення. Тим більше, якщо враховувати, що зі Львова та Західної України загалом відбувається відтік людей за кордон. Багато професіоналів переїздить до Європейського союзу, і завдяки переселенцям, в тому числі і кримським татарам, відбувається своєрідне заміщення. В таких неприємних для країни обставинах місто безсумнівно здобуває певні переваги – кваліфікована робоча сила, інші, свіжі погляди на життя, молодь… Але виникає питання адаптації.

Адаптація чи асиміляція?

Якщо говорити про суспільні процеси, чи потребують кримські татари адаптації або асиміляції у Львові, і які на то є підстави?

Ті кримські татари, які планують своє перебування тут на довшу перспективу, безсумнівно, повинні адаптовуватися. І так воно й буде – діти підуть до шкіл, люди шукатимуть роботу, співіснуватимуть у соціумі… І в цьому контексті адаптація неминуча. Ті, хто не бачить свого майбутнього тут, а натомість планують перебиратися до ЄС, адаптації не потребують. Більше того, в подальшому ми матимемо перспективу того, що ці люди писатимуть подання до різних структур в ЄС з проханням надати їм статус біженців. Зокрема, я думаю, опиратимуться і на релігійні аспекти, мотивуючі свої прохання тим, що відчувають дискримінацію за релігійними ознаками тощо. Наразі цього поки немає, але з егоїстичної точки зору це цілком можливо. Звичайно, поки такого не існує, але для поліпшення власних умов це вигадуватимуть. І це не є винаходом власне кримських татар – так робили і раніше для пришвидшення еміграції.

Чи не є і не стане в майбутньому проблемою у цих взаємовідносинах питання релігійності?

Тут варто зауважити, що Львів дійсно є достатньо консервативним у релігійних питаннях. Але є різний консерватизм.

Консерватизм греко-католицький, який пережив за свою історію фактично повне знищення і переслідування церкви, і консерватизм РПЦ, яка свого часу стала підрозділом НКВД. І та, і та – консервативні, але по-різному: перша в ліберальний спосіб, а друга – власне в НКВДистський. Тому казати про неприйняття різних релігій у Львові не зовсім доречно. Тут ідуть досить ліберальні процеси.

Чи потрібна кримським татарам саме асиміляція? І якщо ні, то на яке підґрунтя вони можуть опиратися, щоб адаптуватися, але не асимілюватися?

Асиміляційні процеси неминучі. У будь-якої спільноти. Але, крім асиміляції, відбувається ще й адаптація. Іноді це паралельні процеси, які один одного не виключають. І я думаю, що політично свідома львівська спільнота абсолютно зацікавлена в тому, щоб кримські татари не асимільовувалася, а адаптовувалася. Для нас важливо, щоб кримськотатарський народ збільшувався в кількості, а не розчинявся і зникав. Інакше це була б абсолютно безглузда політика. Тому що є питання Криму, і в Криму є тільки 300 тисяч кримських татар на 2 мільйони жителів півострова. І в таких пропорціях вирішення кримськотатарського питання є дуже ускладненим. І якщо ця пропорція буде змінюватися в бік кримських татар, то політичне питання “Чий Крим?” буде вирішено набагато швидше. Комусь це може подобатись, комусь – ні, але казус Косово спрацьовує. Чим більше буде кримських татар, тим краще буде для України в питанні Криму.

Звичайно, для того, щоб не асимілюватися, кримські татари мають опиратися на культуру, на релігію, на виховування власної політичної еліти. Дякувати Богові, вже з’явилася абсолютно блискуча україноцентрична кримськотатарська політична еліта. І нехай зараз це лише кілька десятків чи сотень людей, але це вже величезний здобуток.


Чим більше буде кримських татар, тим краще для України у питанні Криму, вважає Возняк

Збереження поміркованого ісламського способу життя може бути певною точкою опори для збереження власної самоідентичності кримських татар. Але при цьому потрібно свідомо уникати радикальних форм ісламізму, які можуть дискредитувати всю громаду. Бо як тільки з’являться екстремісти, то виникне шалене відторгнення кримських татар величезною українською спільнотою. І в такому випадку кримськотатарський народ буде “задавлений” двома величезними народами – російським і українським. Але наразі, якщо не допустити помилок, то кримські татари, які не планують повертатися до Криму, стануть особливою часткою нашого суспільства.

І такий досвід є – свого часу великі князі литовські запрошували кримських татар до себе на службу. І кримські татари адаптувалися – наразі живуть громадами в Литві, Польщі, Білорусі. Але при цьому всі вони вже декілька сотень років зберігають власну самоідентичність.

Львів толерантний. Та чи вистачить толерантності?

Чи вистачить львівській громаді задекларованих толерантності та відкритості для мирного співіснування з кримськотатарською громадою?

Варто пам’ятати головне: для танго потрібно двоє. Не можна танцювати танго наодинці. Тож треба казати не тільки про те, чи вистачить задекларованих толерантності та відкритості в галицького суспільства у ставленні до кримських татар. Варто ставити питання інакше: чи вистачить цим двом спільнотам мудрості знайти такі способи і форми співжиття, враховуючи, що одним із завдань цього співжиття є не асиміляція, а власне співжиття і збереження самоідентичності кримських татар, стільки часу, скільки потрібно буде.

Я впевнений, що ці громади впораються, навіть попри небезпеку втручання радикальних груп з обох боків, як природньо існуючих, так і спровокованих з боку Росії. Але якщо визнавати всі можливі ризики і жити у взаємоповазі, то все вдасться.

Джерело: 24

Залишити коментар

Filed under Возняк Тарас

Напишіть відгук

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s