Міхеіл Саакашвілі: Президент зачистив під себе все

26 липня 2017 р.

Екс-президент Грузії, а тепер український опозиціонер розповідає, чому, грузинським президентом бути болісно, Одеським губернатором – дорого, а українським політиком – правильно.

Обід з НВ – не перший досвід застільного інтерв’ю для Міхеїла Саакашвілі. У квітні 2008 року третій президент Грузії і успішний її реформатор, перебуваючи на піку своєї світової слави, обідав із журналістом журналу Financial Times.

Та трапеза проходила в одному з найвишуканіших ресторанів Тбілісі, на стіл подавали чорну і червону ікру, а завершилося все польотом на вертольоті до кордонів невизнаної республіки Південна Осетія.

Через три місяці почалася сумнозвісна російсько-грузинська війна, що фактично закінчилася поразкою Грузії. Росія визнала незалежність Абхазії і Південної Осетії і розмістила на їх території свої військові бази.

Дев’ять років по тому, Саакашвілі, вже екс-президент Грузії як і колишній голова Одеської обласної адміністрації, а тепер один з найяскравіших опозиційних політиків України, для обіду з НВ вибирає ресторан кримськотатарської кухні Крим на київському Майдані Незалежності.

Він бував у цьому закладі не один раз, і його улюблений столик розташований на літньому майданчику закладу, затиснутому між Макдональдсом і невеликим грузинським рестораном Хачапурі і вино. В обідній час тут багатолюдно і гамірно, а з динаміків лунають впізнавані мотиви популярної турецької музики.

Мій співрозмовник приходить на зустріч пішки в супроводі охоронця. Темні окуляри допомагають йому деякий час зберігати анонімність, але тільки-но він їх знімає, по літньому майданчику проносяться жваві розмови. Саакашвілі в Києві добре знають.

– Чому ж ми зустрічаємося тут, а не там? – після короткого привітання питаю я Саакашвілі, жестом вказуючи в бік грузинського ресторану.

– А тут смачніше, я тут постійно обідаю, – чесно відповідає екс-президент і тягнеться до меню.

– А головне – не банально: в Києві кримськотатарських ресторанів усього лише три, а грузинських – сто три, – вторю йому я.

– Сто вісім, – авторитетно зауважує Саакашвілі. Серед грузинських ресторанів Києва у нього є свої фаворити – хінкальна Гогі і ресторан Сапераві.

Ми замовляємо шурпу, кебаб і янтики. Для Саакашвілі майже відразу приносять гарячий турецький чай у скляному фужері.
Доля грузинського екс-президента тісно пов’язана з Україною та її першими особами. В інституті міжнародних відносин КНУ ім. Шевченка він здобув першу вищу освіту, там і тоді ж, познайомився і потоваришував з нинішнім президентом України Петром Порошенком. З третім президентом України Віктором Ющенком його також пов’язує багаторічна дружба.

На початку 2015 року президент Порошенко запросив давнього друга і успішного реформатора Грузії обійняти посаду голови Міжнародної ради реформ, а вже в травні Саакашвілі прийняв громадянство України і очолив Одеську обласну адміністрацію.

Потрібно було лише півроку, щоб президентська дружба розбилася об українську реальність. Сьогодні екс-президент Грузії – один з найбільш затятих критиків чинного президента України. Втім, у серця виборців йому поки пробратися не вдалося: його опозиційну партію Рух Нових сил, створену рік тому, сьогодні підтримують близько 2%.

***

– Ви з таким запалом критикуєте президента Порошенка, що здається, воюєте за увагу українців не з ним, а з Юлією Тимошенко. Це вам політичних ризиків не додає? – цікавлюся я, поки ми чекаємо замовлення.

– По-перше, для мене таке порівняння – комплімент, – блискавично реагує Саакашвілі. – Я не поділяю багатьох її поглядів, але Тимошенко – один з небагатьох реальних і талановитих українських політиків, – не скупиться на похвали колезі мій співрозмовник. – Та й узагалі, критикувати Порошенка дуже легко – тут же перемикається він на улюблену тему.
Президент зачистив під себе все політичне поле, сконцентрував у своїх руках всі парламентські і судові важелі влади, перераховує Саакашвілі.

І я не просто Порошенка критикую, а їхній дует з олігархом Рінатом Ахметовим. І через цей дует і те, що вони роблять, його влада в країні зараз дуже ослаблена, – пояснює він свою думку.

– Не настільки, судячи з соціології, щоб великий і реальний шанс з’явився у вас. Є й більш перспективні конкуренти, – зауважую я.

– Та забудьте ви про цю соціологію! У мене свій досвід є. У 2012 році у мене в Грузії було 70% підтримки. І на тлі цих рейтингів, ми програли парламентські вибори. Тоді я в очах людей побачив, що ми програємо. Треба вміти читати очі людей!

Мій співрозмовник, згадуючи своє політичне фіаско, демонструє граничну емоційність. Однак, опанувавши себе, продовжує вже більш спокійно:

– Верховна Рада ніколи не була такою безликою і нецікавою як сьогодні. Ніколи уряд не був таким слабким. Якщо завтра його не стане, Україна цього не помітить, – продовжує він, наголошуючи, що навіть в уряді Януковича, при тому, що він був «злочинний», особистостей було більше.

Саакашвілі – один із найзатятіших лобістів дострокових виборів в Україні. Мальовничо розповідаючи про рейдерство і беззаконня в українських регіонах, він впевнено чеканить: парламентські вибори стануть реальністю вже найближчим часом, а призведе до них масове народне невдоволення.

Також переконано він говорить про успіх свого нового політичного проекту. В Україні вже давно сформувався запит на нові обличчя, стверджує Саакашвілі, і саме їх він має намір привести в новий український парламент.

– Добре, а як ви бачите цей крутий поворот? Через новий Майдан? – питаю я.

– Сценарії можуть бути різні, – загадково відповідає Саакашвілі.

Він каже, що вже минулого року, ледь організувавши свою партію, став збирати в різних регіонах України величезні зали прихильників.

– Це був не Майдан, але люди висловлювали невдоволення Порошенком, який спочатку хотів торгуватися з Арсенієм Яценюком за посади в Кабміні, але потім від нього позбувся і уникнув виборів.

– З вашою допомогою позбувся, до речі, – нагадую я.

– Так, зокрема, з моєю, в той момент наші інтереси збігалися, – легко погоджується Саакашвілі. Однак тут же визнає, що помилився і виборів все ж треба було добиватися, тому що «договірняк» провладних політичних сил все одно відбувся.

Офіціант, який з’явився з нашим замовленням, не відволікає Саакашвілі від теми.

– Американці тоді дуже не хотіли дострокових виборів і тиснули на Україну.

– А тепер хочуть? – цікавлюся я.

– А тепер їм все одно. Тому нам вирішувати.

Куштуючи шурпу, досвідчений в міжнародних відносинах Саакашвілі, який називає себе приятелем Трампа, вдається до пояснень нюансів міжнародної дипломатії. Він каже про втрату міжнародного інтересу до України, пояснює це безпрецедентною корупцією, а як ілюстрацію «втоми від України» наводить останній візит президента Порошенка до США.

– Те, як Дональд Трамп прийняв Порошенка, точніше, не прийняв, а тільки запросив для фотосесії – це ж теж дипломатична образа. І не тому, що Трамп – проросійський. З Україною інші проблеми. Трамп любить асоціювати себе з успіхом. З провальними політиками йому нецікаво зустрічатися, – Саакашвілі не залишає Порошенкові шансів.

***

– О, поговорімо про провали – пожвавлююсь я, – два роки тому, ви стали головою Одеської обладміністрації. На старті у вас був свій начальник поліції, свій прокурор, свій керівник митниці. Так чому ж нічого не вийшло?

– Ну і що? – гарячкує Саакашвілі. – У начальника поліції всі функції забрали через два місяці, прокурора вигнали через п’ять місяців, після того, як він був призначений. Це була гра в наперстки.

Роздратовано відсуваючи від себе тарілку із залишками шурпи, Саакашвілі продовжує:

– Нагадаю, що справу щодо ОПЗ [Одеського портового заводу], яка призвела до відставки Яценюка, ініціював все ж прокурор Одеської області. Він завів кримінальні справи на Сергія Ківалова та Дмитра Голубєва. Але, замість того, щоб нам допомогти, Порошенко заблокував ці справи в судах. Я був призначений у травні 2015 року, а «фас» на нас був даний вже в січні 2016-го. І це після Першого одеського антикорупційного форуму, коли я вперше назвав імена [підозрюваного в корупції екс-депутата] Миколи Мартиненка і [народного депутата, близького соратника президента] Ігоря Кононенка.

– Послухайте, але ж ви розуміли, що якщо будете не просто губернатором, а політиком, то приблизно такий результат і отримаєте? – дивуюся я.

– Це Порошенко помилився, призначаючи губернатором не маленького чиновника, а політика. Але, я при цьому думав, що він реально хоче, щоб ми проводили політику. А виявилося, він просто хотів мене дискредитувати, вважаючи своїм конкурентом, – резюмує Саакашвілі.

У цей момент раптово нашу розмову перериває юна панянка, яка просить Саакашвілі сфотографуватися з нею.

– Ви звідки? – цікавиться Саакашвілі, негайно виконуючи прохання.

– З Ніжина – сором’язливо відповідає панночка.

– Чудове місто! – захоплюється Саакашвілі, посміхаючись в камеру телефону.

***

– У травні Давид Сакварелідзе [екс-заступник генерального прокурора, соратник Саакашвілі] заявляв, що влітку вас і його можуть позбавити українського громадянства. Що робити будете, якщо це трапиться? – цікавлюся я, як тільки фотосесія закінчується.

– А нічого. Буду сидіти тут, у Києві, ніяких проблем, – знизує плечима Саакашвілі.

– Як громадянин якої держави? – допитуюсь я

– Буду сидіти в Києві без громадянства. Буду просто ходити по Майдану. Я живу зараз тут неподалік, – відверто каже екс-президент.

Саакашвілі винаймає квартиру на одній з вулиць, що виходять до Майдану. Втім, вже восени планує з’їжджати.

– Подивимося, можливо, щось маленьке тут куплю. Нам вдалося продати одну з квартир в Грузії, – пояснює він, розправляючись з кебабом.

– Тобто, ваше майно в Грузії вже не заарештоване? – цікавлюся я

– Ні, там нічого не змінилося, просто заарештували не все, – дипломатично відповідає Саакашвілі.

Починаючи з 2014 року в Грузії проти екс-президента порушено відразу кілька кримінальних справ. Частина його майна і майна його матері, ректора найуспішнішого приватного університету Грузії, досі заарештоване.

– Нова грузинська влада хоче судити мене за покупку нібито дорогих костюмів і обслуговування делегацій, причому вибірково. Ми візит Трампа теж обслуговували, але він не фігурує у звинуваченнях, фігурує ненависний Росії Ющенко, – перераховує екс-президент претензії грузинської Феміди.

– На Трампа ви, напевно, більше витратилися, – співчутливо відзначаю я.

– На Трампа, ймовірніше, так – посміхається у відповідь Саакашвілі. – А ще мені пригрозили опублікувати список дівчат легкої поведінки, яких я, нібито, запрошував у делегації. На що я їм відповів, що нехай спочатку погуглять всі ці прізвища, щоб серед «дівчат» не опинилися відомі люди, журналісти та інші, – відверто каже екс-президент.

У цей момент нашу задушевну бесіду з вікна автомобіля фотографує таксист, який проїздить повз нас.

– Ну ось, тепер і я в цих ваших списках опинюся, – посміхаюся я.

– У вас там дуже гідна компанія, – регоче у відповідь Саакашвілі.

***

Розправляючись з їжею, я пропоную Саакашвілі поговорити про грузинську команду реформаторів.

– І Ека Згуладзе, і Хатія Деканоїдзе в інтерв’ю нашому виданню говорили про свої патріотичні мотиви і боротьбу на українському фронті до кінця, що без вільної України немає вільної Грузії. Чому ж вони так швидко і непомітно покинули Україну назовсім?

– Вони були технократами. Коли вони погоджувалися працювати, то думали, що їх запрошують реально реформувати систему. А потім в якийсь момент зрозуміли, що нікому це тут не потрібно.

– Вони поїхали, а ви залишилися – помічаю я.

– Я тут уже 16 років. Студентом жив у родині академіка на Великій Житомирській, це моє місто, і я в ньому сформувався, – розписується в патріотизмі Саакашвілі. – У мене в Грузії була проблема, що грузини мене сприймали трохи як іноземця, і це дуже болісно. Можливо, тому, що я рано виїхав з країни, а потім через десять років повернувся і сказав: «Привіт, зараз я вас буду реформувати».

– Тут також багато хто не сприймає вас, як свого.

– Ті люди, до яких я встиг дійти, вже не ставлять таких запитань. Вони чудово обізнані, навіщо я тут, – коли мова заходить про новий політичний проект, в голосі мого співрозмовника проявляється твердість.

– А на які кошти ви зараз живете? – змінюю я тему, даючи зрозуміти, що знайома з декларацією Саакашвілі, де значаться вельми скромні накопичення.

– По-перше, я зараз отримую зарплату на телеканалі ZIK, це 50 тис грн на місяць. По-друге, у нашої партії є офіційні доходи. І по-третє, у мене є свої маленькі заощадження, – перераховує він, загинаючи пальці.
Саакашвілі зізнається, що саме через обмежений бюджет він би на посаді губернатора Одеси довго не протримався.

– У нас феодальна система. Кожен губернатор годується зі своєї вотчини. Я за свої гроші змушений був оплачувати бензин і витратні матеріали в офіс одеської обладміністрації. Такими темпами я б і без допомоги Порошенка пішов, – розводить руками мій співрозмовник.

Ми майже допили чай і наостанок я питаю Саакашвілі про розлуку з дружиною і дітьми.

– Діти були недавно у мене, поїхали. Один живе і працює в США, другий – в Грузії, вони обидва громадяни Грузії, – з гордістю заявляє Саакашвілі-батько.

– А за дружиною не сумуєте, адже вона тепер стала успішним політиком в Грузії. У той час як ви прагнете тепер стати успішним політиком в Україні, – вголос розмірковую я.

– Моє життя – це життя революціонера, не забувайте. Це щось більше, ніж життя простого обивателя, – патетично заявляє Саакашвілі.

– І що, втоми від довгого життя в політиці немає? – дивуюся я.

– У Грузії була, я за рік до кінця терміну вже розумів, що і людям від мене треба відпочити, і мені від них, дуже мучився, – визнає Саакашвілі.

За кілька секунд він бадьоро продовжує:

– В Україні ми тільки починаємо, я нарешті-то намацав нитку, хоч і витратив на це кілька місяців, і багато помилявся. На той час за моєю спиною з охочих зробити фото з Саакашвілі вже шикується черга. Ми тиснемо один одному руки і прощаємося.

П’ять запитань Міхеїлу Саакашвілі:

– Ваше найбільше досягнення?

– Те, що я створив нову країну Грузію, і те, що при цьому не заробив ні цента.

– Ваш найбільший провал?

– Я йшов на компроміс, там, де не треба було, і не діяв там, де треба було діяти. Я це роблю постійно, тому у мене час від часу відбуваються ці великі провали.

– На чому ви пересуваєтеся в місті?

– На авто або пішки. У мене Skoda Superb. Я її купив п’яти- чи шестирічну, коли переїхав сюди в Київ.

– Книга, з недавно прочитаних, яка справила на вас найбільше враження?

– Я читаю дуже багато документальних книг. Багато читаю про історію України, вивчаю українську мову і читаю оповідання Оксани Забужко

– Кому б ви ніколи не подали руку?

– Рінату Ахметову.

– А президенту Порошенкові подали б руку?

– А чому б і ні? Це президент країни. А Ахметов – це нелегітимний тип, який керує долями українців і грабує країну.

 

 

 

Розмовляла Ольга Духнич

 

 

 

Джерело: НВ

Advertisements

Залишити коментар

Filed under Саакашвілі Міхеїл

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s