Пилип Іллєнко: Український фільм, який не розрахований на прокат у Росії, окупитися не може

3 липня 2017 р.

Пилип Іллєнко, голова Державного агентства України з питань кіно, розповів, за яких умов в Украні можна буде зняти комерційно успішне кіно.

Наприкінці минулого місяця чиновників Держкіно звинуватили у корупції. Звинувачення на адресу Держкіно і його керівника Пилипа Іллєнка прозвучали в одному з ефірів телеканалу 1+1. Нібито конкурси виграють наближені до чиновників, оскільки ті отримують від них певну вигоду.

Іллєнко каже, що проекти оцінює незалежне журі, яке не залежить від голови або інших менеджерів Держкіно. Він наголошує, що це не співробітники Держкіно, це люди, які мають авторитет в галузі, які були запропоновані самою індустрією. А самі конкурси проходять відкрито і абсолютно прозоро, і за ними можна спостерігати онлайн.

Зараз від Держкіно отримують фінансування десятки компаній. За минулий рік їх кількість склала 44 компанії. І третина з них – це ті компанії, які отримали фінансування вперше за всю історію існування Держкіно. 

В iнтерв’ю НВ Бізнес з Пилипом Іллєнком були порушені питання про те, наскiльки українська кіноіндустрія комерційна, та чи може Україна зняти кiно для свiтового прокату.

– Який обсяг фінансування буде виділено в цьому році на розвиток української кіноіндустрії?

– Планове фінансування на цей рік – 500 млн грн. Приблизно п’ята частина вже витрачена. Щодо решти – у нас є значна частина зобов’язань. Йдеться про фільми, які перебувають у виробництві. А таких близько 90, півсотні з них – це повнометражні ігрові й анімаційні фільми. У програмі виробництва – переможці попередніх конкурсів, контракти з якими мають бути підписані впродовж цього року, після чого вони почнуть отримувати фінансування. Якщо залишаться нерозподілені кошти, то можливо,  хтось із переможців конкурсу, який зараз триває, теж встигне отримати фінансування вже цього року. Але якщо візьмемо показник минулого року, то невикористаних коштів у нас залишилось менше 1%.

– Наскільки українська кіноіндустрія комерційна? І якщо вона не комерційна, то як зробити її комерційною?

– Виробництво фільмів – комерційне воно чи ні – залежить не від самих фільмів, а від ринків збуту. На сьогодні є три основні ринки збуту фільмів. Це кінотеатральні й телевізійні покази і так звані онлайн-кінотеатри. Якщо ми проаналізуємо ці ринки, то побачимо, що кінотеатральний ринок в Україні надзвичайно мало розвинений. У нас 162 кінотеатри, і в цих кінотеатрах аж 489 кінозалів. Це приблизно в 3,5 рази менше, ніж у Польщі. Ці кінотеатри, в основномудвозальні. Тобто це малозальники, які не дають можливості широкого репертуару. Це означає, що кожен фільм у прокаті триває в середньому два тижні. І це ускладнюється також тим, що через низьку купівельну спроможність населення у нас квиток найдешевший в Європі – всього $2,5. Хоча у Польщі цей показник в 2,5 рази вищий. Обсяг нашого ринку не дає можливості окупити виробництво сучасного фільму. Ті гроші, які сьогодні платить телебачення, також не можуть суттєво впливати на формування бюджету фільму.

Розвиток ринку VOD дуже уповільнений. На сьогодні це не є якимось серйозним фактором повернення коштів чи монетизації, оскільки в Україні ще не подолана проблема піратства в інтернеті. Отже, фактично неможливо за цих умов окупити повнометражний фільм високої якості, в який треба вкласти якісь зусилля, що коштують стільки, скільки диктує ринок товарів і послуг. І жодного прикладу, коли б це сталося, немає. Є українські фільми, які збирали суттєві касові показники, але все одно це не дозволяло їм окупитись. Якщо ми говоримо про фільми, які зроблені в Україні, але орієнтовані на російський ринок, то там зовсім інша картина. Собівартість виробництва (оплата праці, оренда обладнання, специфічних кінематографічних послуг) сформували ті російські серіали, які тут знімалися.

Без державної підтримки існування українського кіно сьогодні поки що неможливе. Ми працюємо над тим, щоб у довгостроковій перспективі ситуація змінилася. Для цього було прийнято закон Про державну підтримку кінематографії в Україні, який пропонує більш широкі форми такої підтримки, адже раніше все зводилося до фінансування тільки виробництва. А який сенс виробляти, якщо ми не можемо продавати? Тому відтепер ми будемо підтримувати всі ланки кіноіндустрії: виробництво, промоціюдистрибуцію, розбудову кінотеатральних мереж, боротьбу за дотримання авторських прав в Інтернеті й інші речі, пов’язані безпосередньо з рекламою фільмів. 

Курс прокладений в такому напрямку, щоб років через 7-10, якщо всі ці позитивні тенденції будуть продовжуватися, ми дійсно змогли говорити про комерційне кіно і самодостатню українську кіноіндустрію, яка може існувати без державної підтримки. А тоді, можливо, держава має сконцентруватися на підтримці тих фільмів, у яких вона зацікавлена.

– Виходить, що в Україні досі не зняли жодного комерційно успішного фільму?

– Не може бути комерційно успішного фільму на ринку, який не здатен окупити собівартість цього продукту. Тобто на українському ринку були певним чином успішні фільми. Але доходи від цього ринку не дозволяють окупити собівартість. От, наприклад, фільм Поводир у виробництві коштував $2 млн. Побачило стрічку близько 400 тис. глядачів. Коштів з прокату було зібрано майже 16 млн грн. Тобто бокс-офіс був суттєво меншим, ніж бюджет фільму. І я вже мовчу про те, що цей бокс-офіс потім розподіляється між кінотеатрами, які забирають собі 50% каси. А насправді сьогодні, коли діє ПДВ з квитків, то спочатку 20% бокс-офісу забирає собі держава у вигляді ПДВ, потім половину від решти забирає собі кінотеатр. Від того, що залишилось, 12-15% забирає дистрибутор. Від того, що залишилось, треба покрити витрати на промо і рекламу. Як правило, вони становлять десь 20% від загального бокс-офісу. І вже те, що залишилося, йде виробнику. Тобто з цих 16 млн грн виробник отримав 4-5 млн грн. От вам і математика, дуже проста. Якщо ми хочемо мати фільм рівня Поводиря, за нього треба заплатити. Зараз ціни трохи змінилися через девальвацію гривні. Я думаю, сьогодні такий фільм можна було б зняти за $1,5 млн.

– Але це все одно мізерний бюджет.

– За минулий рік найкращий показник бокс-офісу в Україні становив 75 млн грн., це був фільм Suicide Squad. Стільки може зібрати в Україні лише американський фільм. А тепер давайте ці 75 млн грн. розберемо так, як ми це щойно робили. Віднімемо 20%. Залишається 60 млн грн після сплати ПДВ. Мінус 50% кінотеатрам – залишається 30 млн грн. Мінус 15% частини дистрибутора залишається приблизно 25,5 млн грн. Віднімаємо рекламу, якщо ми хочемо зібрати 75 млн грн– залишається приблизно 10,5 млн грн. Я думаю, що коментарі з цього приводу не потрібні. 

Сьогодні ми пітчингуємо багато фільмів з глядацьким потенціалом. До прикладу, бюджет комедії становить приблизно 10-20 млн грн. Цей жанр найдешевший. Як правило, там все знімається у Києві, без експедицій, без складно постановочних речей, все побудовано на акторській грі, немає комп’ютерноїграфіки, мало трюків і т.д. Якщо комедія рівня 95 кварталуде дія відбувається у багатьох містах, де є погоні, бійки, трюки, більш складні зйомки – там бюджет зразу виростає до $1 млн.

Без державної підтримки український фільм, який не розрахований на прокат у Росії – бо за вихід фільму в Росії треба платити ідеологічну плату – окупитися не може.

А можуть в Україні знімати щось, що може вийти у світовий прокат?

– Так, можуть. Ми підтримуємо дуже багато фільмів, створених у міжнародній копродукції. Очевидно, ці фільми будуть виходити в міжнародний прокат. Серед останніх проектів – українсько-словацький фільм Межапрем’єра якого відбудеться на Карловарському міжнародному кінофестивалі. Це кримінальна драма про життя контрабандистів на українсько-словацькому кордоні. Кіно про бандитів. Сподіваюсь, воно матиме комерційний успіх. Фільм вже виходить у прокат в Україні, в Словаччині, в Чехії. Можливо, вийде і в інших сусідніх країнах. Тож подивимось, яка буде його міжнародна кар’єра. 

Фільм Плем’я дуже добре продавався на арт-хаусних ринках. Це був обмежений прокат, але його показали у більш ніж 40 країнах світу, включно з Північною Америкою. Фільм Незламна мав успіх закордоном, здебільшого в Росії. Він окупився за рахунок російського ринку. Фільми, які ми виробляємо в копродукції, завжди мають більш універсальну історію, а ті, які знімаємо для української аудиторії, більш націлені на формування українських архетипів, відтворення якихось знайомих ситуацій. Це так званий ментально близький контент. Сьогодні ми знімаємо більше таких фільмів, більше жанрового кіно. І це кіно починає активно виходити в прокат.

Ми почали його масово запускати лише наприкінці 2015 року, бо до цього не мали фінансової можливості. Тому виробництво цих фільмів завершується тільки зараз. Починаючи з кінця літа, у нас кожного другого тижня буде виходити в прокат український мейнстрімний фільм. Їх вже близько десятка.

– Яким чином держава може допомогти тому, щоб цей ринок став більш цивілізованим?

– Ми свідомо зараз підтримуємо мейнстрімне кіно, яке має сформувати аудиторію та її потенціал. Це фактично виведення на ринок нового продукту. Тобто спочатку треба, щоб продукт став впізнаваним, потім сформувати лояльність у споживача до цього продукту, а вже потім працювати над мотивацією споживача його придбати. Мусимо визнати, що зараз ми працюємо над першим етапом, тобто над формуванням упізнаваності українського кінопродукту. Явища не епізодичного і випадкового, а системного. Такого, що має комерційний характер в українських кінотеатрах, в українському прокаті, в українському сегменті легального інтернету тощо

Насамперед, це можна зробити, підтримуючи зйомки фільмів, які мають такий потенціал. Не забуваючи при цьому працювати на міжнародному рівні. Поки що найпростіший для нас шлях на міжнародні ринки – через кінофестивалі. Це арт-хаусна дистрибуція, яка здійснюється для того, щоб просто увійти в цю індустрію. Цього року фільми, створені за підтримки Держкіно, вже були представлені на престижних кінофестивалях у Роттердамі та Каннах, кілька стрічок увійшли до конкурсних програм кінофестивалю у Карлових Варах і в Локарно. Це я зараз називаю фестивалі, про які мріють режисери. І це конкурсні основні програми. Далі ми чекаємо на цілий ряд фестивалів, які ще не оголосили свої програми. Тобто динаміка дуже позитивна.

Можемо констатувати, що у нас кіно народилося, і тепер йому треба стати на ноги. Ми вже не на порожньому місці, і маємо з чим працювати. У нас є не тільки талановиті, але й професійні люди, які можуть давати продукт. Ми зараз всі разом вчимося його продаватививодити його на національний і міжнародний ринки. І Держкіно бере в цьому дуже активну участь. Бо крім виробництва фільмів, надається підтримка багатьом заходам.

Ми постійно подорожуємо, проводимо Дні українського кіно в європейських столицях, представляємо українські стенди на всіх великих кіноринках. Це величезна кропітка робота, результат якої не буде видно за хвилину, за годину, за день, місяць чи навіть рік. Тому що хороше кіно знімається 2-3 роки. Від ідеї до прем’єри в європейському кіно часто проходить від 3 до 5 років. 

 

 

 

Розмовляв Андрій Леденьов

 

 

Джерело: НЧ

Advertisements

Залишити коментар

Filed under Uncategorized

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s