Володимир Фесенко: Наступний фронт Росії – втручання у вибори президента України (повна розмова)

7 липня 2017 р.

Попри скепсис і критику наша держава отримала безвізовий режим з країнами ЄС, однак гібридна війна триває. Чого вдалося досягти Україні на міжнародному рівні і наскільки це вплине на вирішення ситуації на сході держави – в інтерв’ю з головою правління Центру прикладних політичних досліджень “Пента” Володимиром Фесенком.

– Як ви оціните результати у зовнішній політиці? Є “безвіз”, але ситуація на Донбасі не змінилася.

У зовнішній політиці позитивні результати. Головний, звичайно, – це “безвіз”. Сумнівно, що на саміті G20 7-8 липня відбудеться щось радикальне і значиме для України. Максимум – знайомство Дональда Трампа з Путіним, окреслення планів на майбутнє і якихось нових зустрічей. Але обидві сторони не готові до нових домовленостей. І для них поки немає передумов. До того ж, у Трампа є антиросійські обмеження всередині США (розслідування “російського сліду” на минулорічних президентських виборах у США і сумнівних зв’язків із Росією в окремих представників команди Трампа).

– Після саміту запланований візит Держсекретаря США Рекса Тіллерсона в Україну. Що Тіллерсон хоче обговорити з українським керівництвом?

Візит Тіллерсона до Києва, швидше за все, буде проявом човникової дипломатії. Вашингтон поспілкується із Путіним, і потім треба буде переговорити з Порошенком, як він сприйме обговорення українського питання між Трампом і Путіним, якщо раптом, наприклад, у президента РФ будуть якісь пропозиції. Але, судячи з усього, Москва ні на крок не буде відходити від Мінських домовленостей. І пропозиції можуть стосуватися тільки тактики їх виконання.

Читайте також: У Білому домі звели нанівець сподівання Кремля щодо зустрічі Путіна та Трампа

Не виключено, що з ініціативи президента Франції Еммануеля Макрона намагатимуться вийти на зустріч “нормандської четвірки” в липні. Можливо, це вдасться. Перш за все для того, щоб ввести Макрона в переговорний процес і відновити самі переговори. Але якихось проривних рішень не буде. Для цього немає передумов. Для прориву хоча б теоретично повинні бути якісь секретні плани. Поки ми чули лише про план Макрона, але він, за різними витоками інформації, не є альтернативою Мінську, а скоріше буде направлений на посилення ефективності переговорів і виконання існуючих домовленостей. Однак будь-який такий план вимагає узгодження з усіма сторонами переговорів. Або повинна різко змінитися ситуація на Донбасі, щоб Україна пішла на якісь нові домовленості. Але поки там ситуація залишається досить стабільною.

І росіяни також не будуть нічого кардинально змінювати. Їх поки влаштовує Мінськ-2. Вони сподіваються в перспективі домовитися з Трампом так, щоб в пакеті десь там на п’ятому місці була Україна на вигідних Кремлю умовах.

– Що тоді може зробити Україна? Зовсім недавно секретар РНБО Олександр Турчинов заявив, що треба шукати альтернативу АТО, і навіть був розроблений законопроект. Але далі цього справа не зрушила. Чому?

Заява Турчинова не була спонтанною (як стверджують джерела в Адміністрації Президента), але при цьому вона була не дуже виразною і породила масу конспірологічних тлумачень. Аж до того, що буде силове звільнення окупованих територій. Це стало б подарунком Кремлю і в плані переговорів, і з точки зору приводу для ескалації конфлікту.

Наскільки мені відомо, реальних силових планів немає. Так про них і не можна говорити вголос. Турчинов просто вирішив покрасуватися войовничою риторикою. Але і в Адміністрації Президента, і в РНБО прийшли до висновку, що потрібен законопроект, який врегулює статус неконтрольованих територій, змінить структуру управління як військовими, так і цивільними процесами в зоні конфлікту, і замінить АТО більш стабільним правовим режимом, який узаконить використання Збройних Сил. Замість СБУ керувати бойовими діями буде Міністерство оборони.

Читайте також: Завершення АТО: що замість нього пропонує влада

Ідея правильна, але з її подачею і втіленням виникли очевидні проблеми. Турчинов тягне ковдру на себе. Порошенко його коригує, але узгодженої версії законопроекту не було аж до останнього моменту. Крім того, цей законопроект не повинен суперечити Мінським угодам. Тому вирішили це питання винести на розгляд РНБО.

– Але гібридна війна не просто продовжується, а й посилюється. Особливо після кібератаки України вірусом Petya. Як ви оціните масштаби цієї атаки, і до чого нам готуватися?

Виклики дуже серйозні. Вірус вдарив як по держустановах, так і по недержавному сектору – банках, аеропортах. Однак, позитив цієї ситуації в тому, що тепер будуть посилюватися заходи безпеки, додаткового захисту, прискориться підготовка до майбутніх атак, активізується взаємодія з американцями, в тому числі по лінії НАТО. Але тепер треба підняти цю взаємодію на порядок вище. Треба також домовлятися з бізнесом і шукати ресурси, контртехнологіі, створювати резервні бази. Абсолютного захисту не може бути, але треба заздалегідь розробляти плани нейтралізації або хоча б зменшення потенційних ризиків від майбутніх таких атак.

Але це буде продовжуватися. Можливо, у більших масштабах. Те, що було зараз – тестування. Наступний удар може бути більш серйозним. І зволікати з контр-діями не можна.

– Паралельно відбулося кілька резонансних терактів, в яких загинули представники українських спецслужб. Зокрема, підрив автомобіля полковника ГУ розвідки Максима Шаповала в центрі Києва.

Схема цього теракту схожа на те, як підірвали рік тому журналіста Павла Шеремета. Версія помсти за “Гіві” з “Моторолою” виглядає формально правдоподібною. Але реальна мета цього теракту – залякування працівників українських спецслужб, різних державних інституцій, демонстрація сили – мовляв, дістанемо вас де завгодно, навіть у Києві, і кого завгодно. Це сигнал неприкритої загрози і прояв війни спецслужб. Це дуже серйозний фронт. Тому що у спецслужб теж є свої неписані правила, що можна, а що ні робити в таємній війні проти потенційного супротивника. Якщо порушується табу, то його може переступити і протилежна сторона. Це попередження, і є небезпека ескалації, якщо буде продовження. Тоді ситуація вийде з-під контролю і може спровокувати військові дії.

– Тобто Росія не збирається зупинятися, навіть навпаки?

Звичайно, ні. Вже зараз можна припускати, яким може бути наступний фронт. Це активне втручання Кремля у вибори Президента України в 2019 році. Тут методика гібридної війни буде працювати досить потужно – від використання баз даних виборців та інформаційних кампаній у соціальних мережах в інтересах окремих кандидатів до дій із дестабілізації ситуації в країні. Україну будуть дестабілізувати різними методами, включаючи, можливо, точкові теракти. І, не дай Бог, справа може дійти до усунення когось із кандидатів. Це може сильно зламати внутрішньополітичну, в тому числі і електоральну ситуацію. Питання – на кого і як це спрацює?

Що стосується можливого втручання Росії у виборчий процес в Україні, то заборона російських соцмереж, як би неоднозначно це не сприймалося, зменшує можливості російських спецслужб і різко знижує їхній інструментарій із впливу на наші вибори. В цьому випадку йдеться про збір інформації про конкретних виборців, створення та використання баз даних цільових електоральних груп, можливості впливу на них через російські соціальні мережі за допомогою механізмів індивідуально налаштованої контекстної реклами. Подібні методики показали свою високу ефективність на виборах у США, в агітаційній кампанії під час референдуму по Brexit.

Так що Росія буде використовувати різні методи втручання в українські вибори: кіберінструментарій, провокування інцидентів із застосуванням насильства для дестабілізації ситуації і вплив на різні цільові групи – від войовничих патріотів і націонал-радикалів до проросійськи налаштованих виборців. Тому що треба буде цей проросійський електорат мобілізувати на користь конкретних кандидатів. І, навпаки, одночасно нагнітати настрої депресії і розчарування на проєвропейський електорат, щоб демобілізувати його і переконати не йти на вибори.

Крім того, поки невідомо, як в РФ використовують тему України під час виборів президента Росії в 2018 році. Тема України там зараз менш актуальна. Донбас для росіян – це не Крим. Але хто знає, раптом хтось у Кремлі вирішить пограти в невелику звитяжну війнушку або вирішить, що загострення конфлікту на Донбасі відверне увагу від внутрішніх російських проблем.

Нинішній політичний сезон ознаменувався активізацією ГПУ в розслідуванні причетності до корупції низки народних депутатів як з опозиції, так і з парламентської більшості. Юрій Луценко направив шість подань до Верховної Ради. Як Ви розцінюєте перспективу позбавлення їх депутатської недоторканності?

Непрямим індикатором перспективи позбавлення депутатської недоторканності у тих народних депутатів, щодо яких є подання Генпрокуратури, є рішення Регламентного комітету. Але, звичайно, голосування депутатів парламенту з цього питання може принести і сюрпризи. Думаю, що на голосування окремих фракцій і депутатів з даного питання може вплинути візит Держсекретаря США Рекса Тіллерсона до Києва, можливі оцінки наших західних партнерів ситуації, що склалася, а також масштаби і гострота протестних акцій біля Верховної Ради з 11 по 13 липня.

Читайте також: Всі три подання на Розенблата комітет визнав вмотивованими і достатньо обґрунтованими

Зазначу, що справи “фронтовика” Євгена Дейдея і радикала Андрія Лозового небезпечні для багатьох нардепів як прецедент. Тому що йдеться про несплату податків і використання е-декларації для пред’явлення народним депутатам претензій про незаконне збагачення. Тому подання про зняття депутатської недоторканності з цих двох депутатів можуть не підтримати. Рішення по Олесю Довгому буде залежати від політичної кон’юнктури навколо цього питання напередодні голосування. Щодо Максима Полякова ситуація залежить від рішення фракції “Народний фронт”, до якої він належить. Для Арсенія Яценюка виникає неприємна дилема: або його фракція рятує своїх депутатів, відносно яких є подання Генпрокуратури, і тоді він втрачає свою репутацію перед американськими друзями. Або він рятує свою репутацію перед США, але тоді доведеться пожертвувати своїми депутатами. Борислава Розенблата (БПП), судячи з рішення Регламентного комітету, можуть принести в жертву. Аж надто переконливі відеодокази по ньому. До того ж і Регламентний комітет явно не захотів підставлятися, зіткнувшись зі шквалом критики на свою адресу. Ще одна ймовірна показова жертва – Михайло Добкін. Він, крім “Опоблоку”, за великим рахунком, нікому не потрібен.

Читайте також: Дейдей, Лозовий та інші: за що ГПУ хоче зняти недоторканність з депутатів

Взагалі історія зі зняттям депутатської недоторканності серйозно дискредитувала репутацію Регламентного комітету парламенту і стала головним скандальним шоу кінця політичного сезону.

Чому генпрокурор Юрій Луценко став так старанно вносити подання на позбавлення недоторканності парламентаріїв?

Юрій Луценко діє за власною логікою, яка може не збігатися з логікою Петра Порошенка і Володимира Гройсмана. З точки зору класичної політичної логіки в умовах, коли треба приймати низку важливих реформаторських законопроектів, питання про зняття недоторканності не повинно було бути і близько.

Але Луценко діє за особливою логікою, яка відрізняється від логіки керівників країни і ключових парламентських гравців. В результаті виникає якийсь броунівський, напівхаотичний рух і зіткнення різних політичних інтересів. І ця напівхаотічність знову стає головною тенденцією політичного процесу. Якщо ця тенденція наростатиме, то може початися війна всіх проти всіх. А треба утримати стабільність, в чому зацікавлені президент, прем’єр-міністр і більшість політичних гравців. Але ознаки наростаючої конфліктності і хаотичності є. Крім дій Юрія Луценка і НАБУ, знову позначився конфлікт з групою “Приват” Ігоря Коломойського. Поки це скоріше маневри, ніж війна, тим не менш важливо утримати ситуацію під контролем. Цьому сприятимуть літні канікули, що наближаються.

І з чим пов’язана хаотичність і своєрідна логіка дій Луценка?

Це відображення особливостей його особистості і нинішніх інтересів. Він хоче бути таким собі комісаром Катані на посаді Генпрокурора. І, природно, хоче повернутися в політику в якості переможця і успішного борця з корупцією і політичними привидами колишнього режиму Януковича. Юрій Луценко розуміє, що роль генпрокурора – не зовсім його. Але як професійний політик і людина з підвищеними амбіціями він хоче відзначитися і в цій ролі. Якщо вийде, то заробити і рейтингові бали. Головне, щоб було чим звітувати перед майбутніми виборцями. Тому його не цікавить історія з реформами, інтереси “Народного фронту” або інших парламентських гравців. Луценка цікавить власне майбутнє і політичні дивіденди на посаді генпрокурора.

Кажуть, що є певне напруження всередині ГПУ, для більшості працівників якої Луценко – чужий суб’єкт, як по суті, так і за формою. Але ходять чутки, що проявляються ревнощі до нього і з боку політичного керівництва країни. Юрій Луценко, звичайно, в перспективі хоче поборотися за пост президента і мріє про статус кронпринца, політичного спадкоємця чинного президента країни. Свого часу він хотів стати політичним спадкоємцем Віктора Ющенка. Зараз, можливо, він сподівається стати ним після Порошенка. Теоретично можна почекати до 2024 року (чергові вибори президента після кампанії 2019 року відбудуться в 2024 році – “24”), але чи хоче Луценко чекати так довго? Та і вступати в пряму конкуренцію з президентом Порошенком було б для Юрія Луценка фатальною помилкою.

Тобто, так чи інакше президентська кампанія почалася. Яку стратегію може для себе обрати Петро Порошенко, щоб виграти?

Та ні, про її початок говорити ще рано. Ситуація досить невизначена, і у президента, як мені видається, ще немає чіткого бачення майбутньої кампанії. Варіанти виборчої стратегії будуть визначатися в 2018 році. А зараз треба тримати ситуацію під контролем і підготувати базу для успішної участі у виборах.

Україна – взагалі країна погано передбачувана. Зараз ситуація така, що багато факторів невизначеності, і невідомо, як це може вистрілити. Зараз ми поступово виповзаємо з кризи, але як рости далі? Плюс борговий фактор. 2018-2019 роки – пік виплат зовнішніх боргів. А за логікою президентських виборів треба підвищувати мінімальну і середню зарплату, пенсії. Як підвищувати соціальні стандарти в умовах збільшення виплат зовнішніх боргів?

Читайте також: Вибори наближаються: хто може стати наступним Президентом України?

Є припущення, що явка на вибори буде дуже низькою. Але питання: хто прийде на вибори? У Порошенка є шанс, і на цьому можуть будувати кампанію, що його виборці прийдуть на виборчі дільниці, а розчаровані – ні (у всякому разі їх основна маса). Ще одна проблема, як будуть реагувати на результати голосування виборці, налаштовані не просто опозиційно, а навіть агресивно? Це найбільша небезпека для Порошенка. Емоції агресії і ненависті треба якось нейтралізувати. Це повинна бути окрема задача періоду перед виборчою кампанією.

Головним конкурентом для Порошенка, як і раніше, залишається Юлія Тимошенко?

Так, головним електоральним конкурентом для президента Порошенка є Тимошенко. Але в чому особливість нинішньої ситуації? 2/3 українців не довіряють нікому з провідних політичних лідерів. При цьому є чималий сегмент виборців, які не хочуть голосувати ні за Порошенка, ні за Тимошенко, ні за лідерів “Опоблоку”, ні за Ляшка, ні за Рабіновича. Тому для президентської команди проблема не тільки в Юлії Тимошенко. Одне з головних завдань майбутньої кампанії – як вивести у другий тур з президентом прийнятного для нього спаринг-партнера. У зв’язку з цим, одна з головних задач – як нейтралізувати Юлію Тимошенко. З мером Львова Андрієм Садовим це частково вдалося.

Юлія Тимошенко в опозиції, і збити її рейтинг дуже непросто. Очевидна спроба використовувати проти неї газовий договір з Росією 2009 року, але це – давня справа, яка не дуже працює з точки зору впливу на громадську думку. Звичайно, якщо знайдуть якісь описані факти особливих стосунків Тимошенко з Путіним, то це може дати результат.

Але нинішня електоральна база Тимошенко – ті, хто перш за все не задоволений соціальною політикою влади, підвищенням тарифів і звинувачує в цьому уряд і президента Порошенка. Переконати їх буде непросто. Тому у випадку з Тимошенко – на користь Порошенка може зіграти соціальний фактор (поступове підвищення рівня життя, особливо у найбідніших верств населення), просто на патріотичних мотивах збити її рейтинг буде складно.

Однак президент Порошенко може (і намагається) використовувати патріотичну тему на противагу Тимошенко. Зараз в суспільстві позначилася поляризація. Є табір войовничих патріотів, яких підтримує до 40% населення. І стільки ж – прихильники миру. Але у цих людей немає єдиної платформи. Є прихильники миру за будь-яку ціну: помиритися з Путіним, змиритися з анексією Криму, прийняти російські умови повернення Донбасу. Ще одна частина наших громадян за мир, але не за будь-яку ціну. І це створює проблеми для політиків, адже ці розколи в громадській думці можуть бути використані під час виборів.

Тобто на руку Порошенку було б підвищення соцстандартів внаслідок успішних реформ. Але поки результати реформ проглядаються складно.

Давайте не плутати одне з іншим. Підвищення соцстандартів не завжди пов’язане з успішними реформами, а реформи бувають і непопулярними.

Ситуація з реформами дуже суперечлива. За останні місяці президент і уряд представили цілий пакет різноманітних реформ – від судово-правової до медичної і пенсійної. Але депутати по відношенню до цих реформ діють за принципом – “як не з’їм, то понадкушую”. До того ж останній пленарний тиждень просто перенасичений важливими і об’ємними законопроектами.

А що на рахунок медичної і пенсійної реформ, про які стільки років вже говорять?

По медичній реформі вже проявилося половинчасте рішення (один законопроект прийнято за основу, другий – ні). Її, очевидно, відкладуть. До того ж є політичні ризики з її проведенням. Нова система може працювати зі збоями, може бути невдоволення, особливо серед пенсіонерів, з приводу введення платних послуг. На мій погляд, в пакеті медичної реформи треба було вносити і законопроект по страховій медицині. Мені видається, що для України була б оптимальною модель французької страхової медицини. Але на це потрібні гроші, а їх немає.

Читайте також: Медична реформа народжується: які зміни чекають Україну

Половинчастість може проявитися і по пенсійній реформі. Депутати можуть проголосувати за законопроекти, які стосуються підвищення і осучаснення пенсій, зняття оподаткування з пенсіонерів. Тобто, популярні рішення приймуть. А те, що сприймається критично, – наприклад, підвищення страхового стажу – голосувати не стануть. Це не буде катастрофою, але збережуться проблеми в стосунках з МВФ і не буде вирішене питання наповнення Пенсійного фонду.

Ця половинчастість в утвердженні реформ фактично означає консервацію існуючих проблем. Реформи, які так чи інакше потрібні, можуть бути знову відкладені. Вікно реформ закриється, скоріше за все, в 2018 році. Перед виборами складні реформи, як правило, не проводять А наступна спроба реформ може бути після президентських і парламентських виборів.

 

 

 

 

Розмовляла Інна Жолобович

 

 

 

 

Джерело: 24

Advertisements

Залишити коментар

Filed under Uncategorized

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s