Тимур Фараджев: У Франківську я відчув подібний дух до мого. Це було кохання з першого погляду

19 липня 2017 р.

Тимур Фараджев – студент-програміст Прикарпатського національного університету. Навчався у трьох різних університетах України, тому може об’єктивно оцінити їх рівень. Нещодавно хлопець переїхав із Запоріжжя, а тепер Івано-Франківськ став містом його душі. Студент, який прагне змінити Україну на краще, розповів про волонтерство у фундації Mozilla, київський проект «СтопХам» та франківський – «Moz-Франківськ», а також дав цікаве порівняння міст та університетів України. 

– Тимуре, розкажи більше про себе.

– Якщо коротко: я Тимур, студент ПНУ, програміст. Можна було б на цьому поставити крапку, але одного разу я так зробив першим і пошкодував, адже інші люди після мене розповіли про себе більше. Якщо чесно, я б не хотів бути програмістом, хоча зараз навчаюсь саме за цією спеціальністю. Дуже люблю вигадувати та втілювати різні ідеї. Часто придумую проекти, ще частіше – їх підтримую.

– В Івано-Франківськ ти переїхав із Запоріжжя. Чому обрав для життя саме це місто, а не будь-яке інше?

– Спочатку скажу про причини виїзду. По-перше, екологія, – в Запоріжжі буквально немає чим дихати. Особливо це відчувається після того, як побував у Франківську. По-друге – це точно не було місто моєї душі. Я часто спостерігав за великою кількістю сумних людей з власними проблемами, це мене тягло до низу. Відверто, там надихали тільки історія та Запорізька Січ.

Я жив у Києві, але велике місто мене не приваблювало. Минулого року, на початку січня, я вирішив покататися містами України. Це було несподівано навіть для мене. Львів мені не сподобався через те, що це місто більше для туристів, а не для жителів. А я люблю допомогати людям: словом, ділом, цукеркою (сміється). Саме у Франківську я відчув подібний дух до мого. Це було кохання з першого погляду.

– Що можеш сказати про університети душі? Де краще: ПНУ чи КПІ?

– Я навчався у трьох університетах: КПІ, ЗНТУ, а тепер – ПНУ. На особистому прикладі я відчув енергетику кожного. В КПІ було дуже круте студентство, багато цікавих людей та ідей, але саме навчання не давало часу для розвитку. Кожного ранку був «матан», де “розпилювали” череп, а потім “розвіювали мозок” над Дніпром (сміється). Це не надихало. Для мене люди, які випустилися з КПІ, – справжні герої, що тепер виживуть в будь-яких умовах. Мені подобається рівень університету. На початку в мене була мрія – поступити в КПІ. Я її здійснив, але згодом зрозумів, що це дуже складний процес. Так, там є міфи, історії, правила, але історію університету створюють студенти.

– Стосовно ПНУ? Це була мрія?

– Насправді, ні. Після КПІ ми переїхали в Запоріжжя. Потрібно було десь навчатися, тому я поступив в тамтешній університет. Це був найгірший університет зі всіх, куди ступала моя нога. Університет дуже корумпований, там мене не приваблювало абсолютно нічого. Щодо ПНУ, то тут студентська душа зараз формується. І це дуже добре. Адже в ЗНТУ і КПІ Профком постійно збирав на щось гроші (сміється). Немає додаткового «напрягу», немає додаткової бюрократії. Що тут найкраще, так це навчання. Воно абсолютно інше, ніж в Києві чи Запоріжжі, ближче до Європи. Тут працівники, студенти, викладачі думають про зміни і роблять їх.

 

–  У чому полягають київські проекти та ті, якими ти займаєшся зараз?

– Проект, який я запустив у Києві мені не подобається, я проти нього. Буває таке, коли запускаєш проект, він успішний, але ти розумієш, що він непотрібний. Це був проект проти парковок і проїздів автомобілів у недозволених місцях. Він називався «СтопХам». Я був єдиною людиною в команді, яка була одночасно дизайнером, SMM-менеджером та організатором. Ми його організовували, коли ще не було патрульної поліції, була лише стара міліція. Зі старою міліцією у нас була домовленість, що ми можемо їх викликати в будь-який момент, надаємо їм всю інформацію про рейд. Все було доволі легко проводити, проте в них не було ініціативи це робити. Коли з’явилася патрульна поліція, все стало по-іншому, а «СтопХам» працює по-старому. Я пропонував поліції робити це спільно, допомагати один одному, а вони не захотіли. Тому я передав усі документи їм.

Зараз у Франківську реалізовую мій особистий проект, який називається «Moz-Франківськ». Він полягає в перекладі на українську мову курсів на базі навчальної системи «Mozilla» для дітей та неосвічених людей в плані інтернету та сучасних технологій. Тобто це прості курси для людей, щоб навчити їх безпечно користуватися комп’ютером та інтернетом. Також ми будемо запрошувати цікавих людей, які даватимуть лекції, переважно в «UrbanSpace 100», про Інтернет або ІТ, але доволі незвичні, такі які рідко бувають у Франківську та й Україні взагалі. Другий проект, учасником команди якого я став випадково, – це студентський коворкінг простір «Paragraph». Ми організовуємо його на базі наукової бібліотеки ПНУ. Одна з читальних зал буде повністю перероблена: туди студенти зможуть абсолютно безкоштовно приходити, щоб посидіти, підключитися до Wi-Fi, навчатися, почитати книжки, порозмовляти з друзями і т.д. Також будемо запрошувати різних лекторів з України та світу. Я думаю, що ці 2 проекти будуть партнерські. Зараз ситуація з «Paragraph» на стадії збору коштів. Ми подали один грант на міський бюджет участі на 50 тис. грн. для того, щоб закупити проектор, мікрофони та екран. Також подаємо заявку в «UrbanSpace 100», щоб отримати фінансування на нашу ідею, яка пов’язана з «Paragraph», але поки залишається таємницею. Думаю, коли ми будемо її реалізовувати, про це знатиме ввесь Франківськ.

– Розкажи більше про твою волонтерську діяльність в «Mozilla».

– «Mozilla» відома своїм браузером, але чомусь більшість думає, що на цьому вона і закінчується. «Mozilla» – це велика фундація, а не корпорація, бо вона неприбуткова. Всі гроші, які отримуються з пожертв, використовуються на різні проекти, наприклад, навчання, про яке я вже казав. Я туди потрапив спонтанно. Просто встановив «FireFox», там була помилка в українській локалізації, тобто в перекладі на українську мову. Я написав про це на сторінці контактів. На наступний день мені відповіли українці з Києва, які займаються проектами «Mozilla» в Україні, і запропонували до них долучитися та правильно перекладати проекти на українську. Я погодився, це було в кінці 2014 року. Від тоді я переклав близько 30 тисяч рядків, а він може бути на одне слово або абзац на кілька сотень слів. Це тільки те, що занотовано. Я і надалі займаюся цією волонтерською діяльністю в плані перекладу, локалізації проектів «Mozilla». Це волонтерство має плюси: ми їздимо по світу, зустрічаємо різних людей, які дають нам поради, і це фінансує «Mozilla».

– Повне твоє ім’я – Фараджев Тимур Рамізович, у тебе є азербайджанське коріння?

–  Більшість моєї рідні – це українці. Є дід, який приїхав з Азербайджану і змінив прізвище та імена наступних поколінь. У мені чверть азербайджанця, а інша частина – це українці з Волині, Житомирщини і Донеччини. Тому прізвище та імена азербайджанські, але я українець.

 

 

 

 

 

Розмовляли Роксолана МИКИТИН, Назар КУЗЬМИН

 

 

 

 

Джерело: Вежа

 

Advertisements

Залишити коментар

Filed under Uncategorized

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s