Влад Троїцький: Я входжу на територію дебютантів

20 липня 2017 р.

Широко знаний український театральний режисер і засновник-натхненник безлічі художньо-філософських проектів Влад Троїцький взяв активну участь в роботі 8-го Одеського МКФ: він не тільки патронував виступ своїх вихованців Dakh Daughters на сцені Одеської Опери під час церемонії відкриття фестивалю, сидячи за режисерським пультом, але й представив на пітчингу разом зі своєю дружиною кінематографічний дебют «Український Декамерон» за п’єсою KLIM’а.

Кореспондент порталу kino-teatr.ua зустрівся з Владом Троїцьким та поговорив не лише про театр, кіно, а й про майбутній ювілейний «Гогольфест».
КТ. – Я вже питав у тебе про це відразу після відкриття, але не для запису: було дещо дивним бачити Dakh Daugthers, виступаючими перед публікою, що зібралася в Опері.
ВТ. – У мене насправді немає скептицизму по відношенню до публіки: в цій червоній доріжці, в цій грі в аристократизм є якась прекрасна дитячість, яка дуже зворушлива. І «Дотерси» які сповнені любові і свободи, готові увійти органічно в будь-яке середовище, і тому коли нам запропонували (причому вже не в перший раз) виступити, ми з радістю погодилися (нарешті збіглися наші графіки), адже ми дуже поважаємо історію Одеського фестивалю, який, не дивлячись на всі обставини, зростає, знаходить своє обличчя і стає обличчям і Одеси, і України. Так що мені здається, що це була органічна зустріч, і навіть в Оперному театрі – з усією цією позолотою і мішурою. Та нам і не вперше грати в подібних залах – так було і в Парижі, і в Відні, і в багатьох інших містах. Так що для «Дотерсів» це природно і вони не злякалися.
КТ. – Безумовно, але був якийсь кумедний контраст між ними і мером, який розмірковував над мистецтвом.
ВТ. – То й добре: нехай він говорить про мистецтво такою мовою – принаймні, це для нього актуалізується. Він же ж не каже вже, наприклад, про стадіон «Чорноморець», він говорить про кіно. У нього таке уявлення про кіно, так, він кострубато висловився – ну і що ?! Він намагався, а в наступний раз йому скажуть виступити якось погладше, і він підготується краще – адже він же готувався, придумав собі цей трюк. Тому слава Богу! Не можна смикати квіти за головку, щоб вони швидше росли – так вони взагалі рости не будуть.
КТ. – А ти в Одесі ще й для того, щоб представити на пітчингу проект, який вже представляв на останньому пітчингу Держкіно?
ВТ. – Ні, той проект взагалі не мій, а про «Гогольфест». А тут ми представляємо проект «Український Декамерон» – це ігровий повнометражний фільм. Ми з дружиною вирішили увійти в категорію дебютантів, і це дуже зворушливо. А проект цей сам по собі дуже захищений художньо, тому що ця п’єса написана KLIM’ом, вона написана для Одеси, тут цей спектакль грається вже 12 років, а я його ставив ще й у Варшаві, в театрі Анджея Северина, і він там йде з успіхом. І я розумію, що мені завжди в постановках не вистачало повітря натури. Але у мене не зовсім кінематографічне мислення, на відміну від моєї дружини: вона дуже талановитий фотограф і вона зробила один «закритий» фільм, але дуже страшний і дуже документальний. І я розумію, як вона його робила 2 роки: це було тотальне занурення. Але я його дивитися не можу, тому що він дуже страшний. Його ніде немає: ми його робили для пошуку грошей для онкологічних дітей. Але повернемося до «Декамерона»: в п’єсі це з’єднання Боккаччо і Гоголя і з комедією положень, світ посередині між Фелліні і Кустуріцею, який переходить в Тарковського.
КТ. – Несподівано!
ВТ. – Так, з’єднання абсолютно різних за стилістикою сцен, які перетікають одна в іншу. Мої улюблені кінорежисери – це Бергман, Фелліні і Тарковський: Бергман – театральний режисер, який прийшов в кіно, Фелліні – режисер кіношний, але який робить театр, і Тарковський – теж кінорежисер, але при цьому дуже драматичний,  бо робить кіно, докладне як театр. І всі ці різні мови для мене близькі. І що таке «Декамерон», крім загального спогаду, що це щось про еротику? Адже там є маленький нюанс: там була чума, це майже бенкет під час чуми – люди закрилися в будинку і розповідають історії. А що таке чума в нинішні часи? Це – чума в наших головах, коли ми не в змозі любити, коли наше споживання пожирає взагалі здатність відчувати, війна, яка, з одного боку, буквальна в своїй конкретиці, коли просто гинуть люди, але при цьому, з іншого, призводить до народження бездушності, що перетворює людину на щура. Ось про це хочеться сказати, але не моралізаторства. І при цьому наш фільм – це легкий жанр, це – містична трагікомедія. Починається все як абсолютна комедія положень, абсолютно вертепна історія, де є чорт, смерть, чума.
КТ. – Тобто все типові персонажі?
ВТ. – Ну да, вертеп. І зрозуміло, що буде чарівна музика …
КТ. – Байбакова?
ВТ. – Ну навіщо: у мене є і «ДахаБраха», і своя Нова Опера. Так що музика буде чарівна, чорти будуть чортівськими, Смерть буде безжальна, а фінальні слова будуть такі: «Якщо коли помру, почую плач дитини серед степу, сяду і помру».
КТ. – А коли плануєте починати? Ви залежите від цього пітчингу, або проект відбудеться так чи інакше?
ВТ. – Восени ми будемо ще його подавати в Держкіно, але складові частини вже є: і актори, і музика, і натура вже відібрана, зараз вирішуємо питання з оператором, художник є, костюмер теж.
КТ. – А тут ти щось дивишся?
ВТ. – Трохи, і найсильніше враження – Угорський фільм «Про тіло і душу». Це по-справжньому сильне кіно.
КТ. – А давай тепер трохи про майбутній «Гогольфест». Його кінопрограма набула вже конкретики?
ВТ. – Так, її буде робити Андрій Алферов. Іван Козленко йому доручив, і він буде робити програму в залах Центру Довженка. Але у Сквоті буде ще своя альтернативна програма, в якій теж будуть дуже цікаві фільми. Наприклад, не далі, як сьогодні я домовився з Аттілою Віднянським (родом із Закарпаття, випускник інституту ім. Карпенка-Карого – КТ.), Художнім керівником Національного театру Угорщини, про показ його фільму «Олень» з Марі Теречик і іншими суперакторамі. І цей показ «Оленя» стане українською прем’єрою. І ще дехто на прізвище Волков підійшов до мене і запропонував фільм «Піти у відрив» – документальне кіно, яке фінансувало Держкіно. І він мені дуже сподобався, так що якщо його не візьме Алфьоров, то я його покажу в Сквоті. Адже я взагалі-то не дуже люблю, коли мені нав’язують щось до перегляду, але тут я не зміг відірватися від екрану. У ньому дві паралельні історії: віртуозного скрипаля, який викладає в школі, і Піпи, який спочатку був у «ВВ», потім в «Борщ», а зараз працює з «атракторів». І вони ще ув’язані на Майдан. Загалом, дуже сильне кіно.
КТ. – Що ж, дякую. І будемо з нетерпінням чекати вересень і «Гогольфест».

Розмовляв Олексій Першко

Залишити коментар

Filed under Троїцький Владислав

Напишіть відгук

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s